Від обурення до нападів: як мобілізація в Україні перейшла у фазу взаємного насильства

Травень 2026 року позначився якісно новим рівнем ескалації навколо мобілізаційних заходів в Україні. Якщо раніше конфлікти між військовозобов’язаними та представниками територіальних центрів комплектування (ТЦК) здебільшого обмежувалися словесними суперечками, спробами втекти або поодинокими штовханинами, то протягом останніх тижнів фіксується перехід до активного контрнасильства. У травні задокументовано стрілянину по групі оповіщення в Дніпрі, газову атаку на службовий автомобіль в Одесі з втечею трьох військовозобов’язаних, ножовий напад у Савранській громаді на Одещині, спробу штурму відділу ТЦК у Міжгір’ї, блокування поліцейського авто в Одесі, озброєне “відбиття” чоловіка після проходження військово-лікарської комісії в Білгороді-Дністровському та силове визволення чоловіка з автомобіля ТЦК у Львові. Це вже не просто окремі інциденти, а тенденція, яка свідчить про радикалізацію частини суспільства та виснаження легітимних механізмів вирішення спорів навколо призову.

Найбільш показовою є Одеська область, яка стала головним осередком ескалації. Речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин повідомив, що лише на Одещині від початку 2026 року зафіксували 14 нападів на групи оповіщення ТЦК, зокрема з використанням ножів, вогнепальної зброї та газу. Чотири найрезонансніші травневі епізоди сталися саме там. 5 травня два цивільні автомобілі заблокували службовий транспорт, який віз військовозобов’язаних до мобілізаційного центру для проходження ВЛК. Невстановлені особи пошкодили вікна, розпилили подразнювальний газ у салоні, і троє пасажирів втекли. Це була не спонтанна бійка, а успішна операція зі створення умов для втечі. 10 травня в селі Байбузівка Савранської громади чоловік, якого супроводжували до ТЦК після перевірки документів, завдав двом військовослужбовцям численних ножових поранень. Суд згодом взяв підозрюваного під варту без права застави. 14 травня в Одесі натовп блокував рух поліцейського автомобіля під час спроби доставити чоловіка, який самовільно залишив військову частину. Скло машини розбили ланцюгом, кількох учасників затримали, поліція відкрила два кримінальні провадження. Нарешті, 16-17 травня в Білгороді-Дністровському двоє чоловіків і жінка зі зброєю біля поліклініки (де проходили ВЛК) погрожували медикам і військовим, забрали 27-річного чоловіка, після чого в місті оголосили план “Перехоплення” і нападників затримали. Одещина дала майже повний спектр форм агресії: від блокування транспортних засобів до ножового й озброєного нападу.

Західні регіони показали іншу, але не менш небезпечну форму – “мобілізацію натовпу”. 9 травня в Міжгір’ї на Закарпатті група осіб намагалася силоміць прорватися на територію військового об’єкта. За інформацією журналістів, пролунало щонайменше чотири постріли, зокрема з автомата Калашникова. Офіційний ТЦК заявив про “відбитий напад”, але деталі залишаються суперечливими. 19 травня у Львові група цивільних оточила службовий автомобіль, пошкодила його і силоміць витягла чоловіка з салону. Цей епізод важливий тим, що демонструє перехід від індивідуальних сутичок до колективних дій, які фактично зривають мобілізаційну процедуру на очах перехожих. Такі відео, які стрімко поширюються в Telegram та Facebook, змінюють соціальну норму: для частини аудиторії вони перетворюються на зразок успішного спротиву, а не на кримінально караний напад.

Ми бачимо активне взаємне радикалізування середовища. За останні роки накопичилося чимало скарг на дії окремих представників ТЦК: використання балаклав, грубе поводження, вимагання грошей, насильство під час транспортування. Наприкінці квітня 2026 року СБУ затримала військових Пересипського ТЦК в Одесі, яких підозрювали у вимаганні грошей і насильстві у службовому мікроавтобусі. У Дніпрі 9 травня омбудсман Дмитро Лубінець відреагував на історію чоловіка, який після дій людей у балаклавах і формі опинився у комі. На Одещині актор Вадим Анохін звертався до поліції із заявою, що працівники ТЦК побили його і зламали палець. Частина суспільства дедалі менше довіряє законності дій конкретних груп оповіщення, а частина військових і правоохоронців дедалі частіше стикається вже не зі словесним невдоволенням, а з готовністю бити у відповідь. Саме це взаємне підживлення призводить до ескалації.

За офіційними даними Національної поліції, станом на 12 квітня 2026 року зафіксовано 620 нападів на представників ТЦК від початку повномасштабної війни, з них 118 – лише з початку 2026 року. Динаміка вражає: 5 випадків у 2022-му, 38 у 2023-му, 118 у 2024-му і 341 у 2025-му. Однак є суттєві розбіжності в даних. Ще 5 січня 2026 року командування Сухопутних військ на запит “Української правди” наводило значно нижчу кумулятивну цифру – 272 напади. Це не обов’язково свідчить про маніпуляцію, а скоріше про різні методики обліку, непублічний статус частини проваджень і відсутність єдиної системи фіксації. Станом на 24 травня достовірно верифікується щонайменше вісім великих травневих епізодів, але реальна кількість, ймовірно, вища. Цей інформаційний туман робить проблему ще більш уразливою до маніпуляцій, зокрема з боку російських пропагандистських ресурсів, які активно підсвічують кожен конфлікт.

Важливою складовою цієї кризи є цифрова інфраструктура спротиву. Судові вироки, оприлюднені у травні, показують, що поряд із стихійними натовпами існує зріле онлайн-середовище, яке роками допомагає обходити мобілізаційні заходи. На Миколаївщині суд засудив чоловіка, який у Telegram і Viber публікував локації груп оповіщення; один із чатів налічував понад 2400 учасників, а в повідомленнях фігурували агресивні репліки на кшталт “спалити треба”. У Кропивницькому підприємця засудили за адміністрування Telegram-каналу, де мобільні групи кодували словами “гроза”, “хмари”, “дощ” і “зелені”. У Запоріжжі вирок отримав адміністратор каналів, що системно публікували дані про переміщення військових і поліції на Київщині. Ці кейси не доводять, що кожен травневий напад координувався централізовано, але вони демонструють наявність екосистеми, яка навчає, попереджає, зводить свідків і нормалізує ідею фізичного зриву мобілізації. У травні 2026 року на вулиці часто виходив уже не “чистий спонтанний гнів”, а гнів, який багато місяців отримував мовні коди, маршрути і моральне виправдання онлайн.

Нормативна база за останні два роки стала значно чіткішою. Постанова Кабміну №560 формалізувала порядок призову, взаємодію ТЦК з поліцією та адміністраціями, оформлення відстрочок і проходження медичного огляду. Міноборони окремо роз’яснило, що повістка не дорівнює направленню на ВЛК. Використання боді-камер під час перевірки документів і вручення повісток уже врегульоване законом. Паралельно Міністерство оборони просуває цифровізацію: автоматизоване продовження відстрочок через застосунок “Резерв+”, за словами міністра, вже охоплює 90% таких випадків. Формально це мало б знижувати кількість конфліктів – менше фізичних візитів, більше цифрових процедур, більше відеофіксації. Але травень 2026 року показує величезний розрив між формальною регуляцією і вуличною практикою. Коли на публіку потрапляють кадри з балаклавами, штовханиною, криками та розбитими вікнами, норма “держава все врегулювала” перестає працювати.

Для системи мобілізації ці інциденти небезпечні не лише прямим насильством, а й ефектом наслідування. Коли з автомобіля ТЦК у Львові можна витягти людину натовпом, а в Одесі після атаки на транспорт тікають троє військовозобов’язаних, це посилає сигнал: силовий зрив процедури іноді спрацьовує. Для фронту втрати не вимірюються десятками тисяч людей, але кожен такий епізод б’є по каналу поповнення, а онлайн-інфраструктура “сповіщення про ТЦК” системно знижує ефективність комплектування. Для безпеки тилу ще гірше те, що конфлікти дедалі частіше відбуваються у житлових районах, біля лікарень, на дорогах і навіть біля самих приміщень ТЦК – зі зброєю, газом, розбитим склом і неконтрольованим натовпом.

Вихід із цього циклу взаємного радикалізування потребує не реактивного виправдовування, а проактивного управління ризиком. Влада має налагодити щотижневу публікацію єдиної статистики інцидентів із розбивкою за типом, регіоном і процесуальним статусом. Необхідно звести в одну систему дані Нацполіції, ТЦК, Військової служби правопорядку та Сухопутних військ. Варто зробити обов’язковою повну відеофіксацію дій груп оповіщення з чіткими правилами зберігання записів і публічним 48-годинним протоколом реагування на резонансні відео. Пріоритет має віддаватися цифровим процедурам, автоматичному підтвердженню законних відстрочок та максимальному спрямуванню добровольців і придатних громадян через прозорі механізми рекрутингу (“обрана військова частина”), а не через силову вуличну взаємодію там, де її можна уникнути. Громадянське суспільство натомість має зосередитися на правозахисному моніторингу, юридичній допомозі, фіксації порушень, швидкій перевірці контексту відео та демонтажі цифрових спільнот, які перетворюють уникнення мобілізації та атаки на представників держави на буденну соціальну практику. Лише так можна розірвати порочне коло, в якому неправомірні або грубі дії окремих груп ТЦК народжують цивільну помсту, а цивільна помста у відповідь легітимізує подальшу жорсткість держави.

Ультрас команди з Рівного колективно зігували на футбольному матчі

Під час футбольного матчу між рівненським “Вересом” і київським “Динамо”, що відбувся 2 серпня у Рівному, ультрас місцевої команди викрикували гасла та показували жести, що викликали суспільне обурення.

Відповідне відео поширилось в українських Telegram-каналах.

На кадрах вболівальники “Вереса” кілька разів скандують “Слава нації, Україна” і підіймають руки у повітря – жест, який багато користувачів мережі порівняли з нацистським привітанням. У коментарях під відео дехто прямо називає поведінку фанатів “неприпустимою”, наголошуючи на її схожості з фашистською символікою.

Джерело: Telegram-канали

Підтвердження події з’явилися і на сторінці ультрас “Вереса”, де опубліковано відео з тими самими людьми у тій самій формі.

Інцидент викликав хвилю дискусій у соцмережах щодо доречності використання подібної символіки, навіть у контексті підтримки національної ідеї. На момент публікації офіційні особи клубу чи правоохоронці ситуацію не коментували.

Користувачі обурилися цими кадрами, оскільки вважають, що подібні жести символізують нацистське вітання і відносяться до фашистів, з якими Україна боролася за свободу під час Великої Вітчизняної війни.

Неповнолітні диверсанти: у Росії кажуть про хвиля терактів зі сторони завербованої молоді

Від початку повномасштабної війни в Росії фіксується помітний сплеск дрібних диверсій на воєнних та інфраструктурних об’єктах. Йдеться про підпали військової техніки, атаки на об’єкти залізниці, зв’язку та навіть напади на призовні пункти.

Особливу увагу привертає те, що до багатьох із цих інцидентів виявилися причетними неповнолітні – школярі та студенти віком 14-17 років. Російські силові структури стверджують, що ці злочини координуються чи принаймні підбурюються українськими спецслужбами або пов’язаними з ними особами. Зі свого боку, українська влада офіційно не підтверджує і не спростовує подібні обвинувачення, утримуючись від коментарів.

Статистика свідчить про стрімке зростання таких випадків. Якщо раніше подібні злочини серед молоді були поодинокими, то за перші шість місяців 2025 року в Росії затримали щонайменше 42 підлітків за підозрою у злочинах “терористичної спрямованості” чи диверсіях . Для порівняння: до 2022 року неповнолітніх взагалі не судили за статтею “диверсія”, у 2023-му був лише один такий випадок, а в 2024 році – вже 13 засуджених дітей. Нині приблизно кожен четвертий засуджений за диверсію в РФ – це юнак або дівчина 16-17 років.

З лютого 2022 року, за словами директора ФСБ Олександра Бортнікова, було попереджено 118 злочинів терористичного характеру, де виконавцями стали молоді люди, в тому числі неповнолітні.

Конкретні випадки диверсій за участі підлітків

Російські правоохоронці регулярно повідомляють про розкриття нових диверсій, де виконавцями або співучасниками були школярі.

Найбільш резонансні приклади підтверджують небезпечний тренд:

Підпал військового гелікоптера школярами. У ніч на 11 вересня 2024 року на аеродромі в місті Ноябрськ (Ямало-Ненецький округ) повністю згорів військово-транспортний вертоліт Мі-8Т. Як з’ясувало слідство, до охоронюваної стоянки повітряного судна через дірку в паркані пробралися двоє підлітків – 13-річний Тимур і 14-річний Саша. Вони облили вертоліт горючою рідиною і підпалили його. Обох хлопців затримали менш ніж за годину: під час диверсії вони самі отримали опіки і звернулися по медичну допомогу. Наразі обом загрожує ув’язнення у виховній колонії за статтею про теракт.

Атаки на залізничну інфраструктуру. Більшість диверсій, до яких причетні неповнолітні в РФ, стосуються пошкодження залізничних колій та обладнання. Типовий сценарій виглядає так: через месенджер з підлітком зв’язується невідомий, обіцяє заплатити за завдання – наприклад, підпалити об’єкт інфраструктури. Дитина купує пальне, підпалює обладнання (релейну шафу, сигнальну установку тощо), після чого її затримують правоохоронці. Іноді диверсію вдається довести до кінця, інколи ж виконавця беруть “на гарячому” – але в будь-якому разі навіть спроба кваліфікується як тяжкий злочин.

Так, наприкінці вересня 2024 року в Іркутській області затримали трьох школярів за підозрою в підпалі на залізниці. Один із затриманих зізнався, що першим завданням від куратора була “гра”: підпалити телевежу в сусідньому містечку (бензин для цього злили зі скутера), наступним – спалити розподільчий шаф на залізничному перегоні, за що пообіцяли $150. Третє завдання – підпал літака на аеродромі – юнак відмовився виконувати через небезпеку. Усі троє наразі проходять підозрюваними у справі про диверсійну групу.

Підриви засобів зв’язку та базових станцій. У липні 2023 року в Челябінській області заарештували двох двоюрідних братів 14 і 16 років за підозрою у підпалі обладнання стільникового зв’язку. Слідчий комітет РФ повідомив, що підлітки підпалили шафу базової станції мобільного оператора в місті Златоуст, отримавши за це гроші від невстановленої особи. Один із хлопців попередньо вступив у змову з “куратором” через інтернет і залучив до акції свого брата, бажаючи підзаробити. 15 липня 2023 року вони прибули на об’єкт і вчинили підпал, після чого замовник переказав обіцяну суму – але одразу після отримання винагороди обидва були затримані оперативниками ФСБ. Неповнолітніх звинуватили у диверсії (ст. 281 КК РФ) та взяли під варту на час слідства.

Підпали військових об’єктів і техніки. Російські слідчі органи зазначають, що неповнолітніх найчастіше схиляють до підпалів військкоматів (призовних пунктів), складів, автотранспорту армії та інших об’єктів, пов’язаних з військовою інфраструктурою. 15 березня 2025 року у Смоленській області був затриманий 15-річний юнак, який намагався підпалити будівлю патріотичного центру “Долг” у місті В’язьма. За даними СК, підліток діяв за інструкціями, отриманими в одному з месенджерів від невідомого куратора, який пообіцяв виплатити 320 тис рублів за успішну акцію. Хлопця затримали на місці, підпал не завдав значної шкоди, а обіцяних грошей, як з’ясувалося, він так і не отримав.

Інший показовий випадок стався в Підмосков’ї: 13 березня 2023 року Московський обласний суд засудив до 14 років позбавлення волі мешканця області Артема Чернова, який (хоч і повнолітній) у віці 18 років організував серію з чотирьох диверсій на залізниці.

Публічний розголос та звинувачення російської сторони

Тема настільки набула розголосу, що в Росії заходилися вживати профілактичних заходів на державному рівні. У вересні 2023 року Парламентська комісія рекомендувала запровадити в школах спеціальні уроки з безпеки, де учням розповідатимуть, як не стати жертвою вербувальників. З 2024–2025 навчального року курс “Основ безпеки життєдіяльності” у російських школах перейменували на “Основи безпеки і захисту Батьківщини”, і одним із нових його розділів стане протидія інтернет-вербуванню. Члени комісії (серед яких колишня уповноважена з прав дитини Анна Кузнєцова) стверджують, що зловмисники налагодили цілі “підпільні табори” для підготовки дитячих диверсійних груп та діють “за методичками ІДІЛ”.

Окремим питанням залишається інформаційне висвітлення подібних диверсій з боку російської пропаганди. У майже кожному випадку офіційні джерела в РФ наполягають на участі українських спецслужб. Така стратегія не лише формує образ зовнішнього ворога для внутрішньої аудиторії, а й створює додаткові репутаційні ризики для України. Адже навіть гіпотетична причетність до вербування дітей суперечить нормам міжнародного гуманітарного права, зокрема Конвенції ООН про права дитини, і потенційно може бути використана для дискредитації українського військово-політичного керівництва на міжнародній арені. З іншого боку – сама поява десятків молодих росіян, готових спалювати військові об’єкти, свідчить про глибокі соціальні проблеми всередині РФ.

У Зеленогірському силоміць мобілізували чоловіка – відео поширюється в Мережі

У Мережі поширилося відео, на якому співробітники Територіального центру комплектування (ТЦК) і Національної поліції силою намагаються мобілізувати військовозобов’язаного чоловіка.

Повідомляється, що інцидент стався в селі Зеленогірське Подільського району Одеської області.

На кадрах видно, як чотири працівники правоохоронних органів схопили українця і почали намагатися скрутити його, поваливши на землю.

Як розповіли очевидці в соціальних мережах, вони використовували газовий балончик, душили його, били, а зрештою одягли наручники.

Судячи із запису, чоловік голосно кричав і кликав на допомогу, проте ніхто не відгукнувся. Під час події повз проїжджав мопед із двома дівчатами, але вони швидко покинули місце.

За інформацією місцевих Telegram-каналів, зрештою військкомам вдалося посадити його в машину і відвезти до призовного пункту.

Мобілізованих утримували на стадіоні: у Вінниці сотні людей встали проти ТЦК

Увечері 1 серпня у Вінниці біля стадіону “Локомотив” зібрався натовп людей. Вони протестували проти незаконного утримання чоловіків, яких затримали співробітники ТЦК і СП. За словами очевидців, поліція застосувала сльозогінний газ і затримувала учасників акції.

Поліція розпочала розслідування інциденту.

За інформацією з місцевих джерел, приблизно о 23:00 біля стадіону “Локомотив” зібралася група небайдужих людей, які вимагали звільнити чоловіків, затриманих, за їхніми словами, вранці співробітниками ТЦК і СП. Присутні стверджували, що затримані перебувають на території стадіону та намагались виламати двері.

Джерело: suspilne.media

Щонайменше 11 екіпажів Національної поліції прибули на місце події. Очевидці повідомляють, що співробітники правоохоронних органів використовували перцеві балончики і проводили затримання.

– Чому поліція охороняє ТЦК? – питає натовп. – Поліція тут, щоб ви не натворили “єрунди”, – відповів коп.

Джерело: suspilne.media

“Їх почали ловити на центральному мосту, привезли сюди, закрили за воротами. Ми прибігли, бо знайомі хлопці попросили допомоги. Коли ми підійшли – поліцейські почали людей “гасити” газовими балонами. У мене знайомий має зараз опік очей, ротової порожнини. Людей вигнали, ворота закрили”, – розповіла місцева мешканка Анна.

Ще одна жінка повідомила, що серед затриманих у цьому місці був її чоловік. Його вранці затримали співробітники ТЦК, а після проходження медичної комісії привезли на стадіон.

“Коли забрали телефон, сказали, що його закривають у камеру. З вікон лунали крики про допомогу від людей, які там перебувають. Ми викликали поліцію. Люди зібралися, згуртувалися, ламали двері. Поліція розкидала людей, почала бити і задувати газовим балончиком”, – розповів вінничанин Віталій.

Співробітники правоохоронних органів звернулися до громадян з проханням розійтися, оскільки настав час комендантської години. Однак люди не стали слідувати вказівкам поліції.

Джерело: Telegram-канали

Активісти співали гімн, а поліція в ций час попереджала що будуть затримання через порушення комендантської години.

Приблизно о 4:40, незадовго до закінчення комендантської години, з території стадіону почали вивозити чоловіків.

У Полтаві місцевий політик і бізнесмен звів будинок зі свастикою і рунами

У центрі Полтави на вулиці Соборності було помічено будинок, що будується, на якому нанесені руни і свастика.

Про це пише місцеве видання “Полтавщина”, публікуючи відповідні кадри.

У статті йдеться, що місцеві жителі “з цікавістю підходять до будівлі, щоб сфотографувати ці елементи на задніх стінах і фасаді”.

Джерело: poltava.to

Згідно з повідомленням, замовником будівництва “кафе-пекарні” виступає Геннадій Сікалов, редактор газети “Останній бастіон”.

Джерело: poltava.to

Після резонансних фотографій він вирішив дати пояснення українцям щодо свого рішення нанести на будівлю елементи свастики, сказавши, що ці “символи сонця” не заборонені чинним законодавством країни.

Сикалов також зазначив, що таким чином він “повертає на вулиці міст традиційні українські знаки”.

Тим часом відомо, що ще в 2015 році уряд України ввів в дію закон, який засуджує комуністичний і націонал-соціалістичний тоталітарні режими і забороняє пропаганду їх символіки. Винятки робляться для наукових, освітніх, історичних і художніх цілей.

Позиція правоохоронних органів Полтави на даний момент невідома.

“ТЦК стали більш жорстокими”: нардеп заявила про щоденні неправомірні інциденти з мобілізованими

В Україні дії співробітників Територіальних центрів комплектування (ТЦК) стають “дедалі жорстокішими”, через що щоденні “жахливі випадки” не припиняються.

Про це заявила народний депутат Ганна Скороход в інтерв’ю журналістці Лані Шевчук.

За її словами, досі щодня по всій країні трапляються ситуації, коли воєнкоми б’ють військовозобов’язаних до смерті або не надають своєчасної медичної допомоги, через що люди помирають.  

Скороход вважає, що українська влада не хоче розв’язувати проблему з порушенням закону з боку ТЦК, оскільки це потребує великих фінансових вкладень держави.

Український політик розповіла, що тільки за поточний день до неї звернулася жінка, чий син був побитий на зупинці, задушений газовим балоном, відправлений у військкомат, де за годину його визнали здоровим і відправили на звалище.

Крім того, в іншої жінки, яка так само попросила допомоги в посадовця, призвали до лав ЗСУ сина з бронею від мобілізації.

Невидимий фронт: в Україні відмічається різке зростання насильства щодо неповнолітніх

Повномасштабна війна, що вдарила по всій Україні в лютому 2022 року, стала прямою загрозою життю сотень тисяч дітей. Однак до 2025 року стає очевидним: небезпека для молодого покоління прихована не тільки в обстрілах та бомбах.

Статистика шокує: за останній рік в українських школах зареєстровано понад 219 випадків булінгу. Для порівняння, раніше подібні інциденти вважалися винятком, а тепер жорстоке поводження стає майже частиною підліткової культури. Правоохоронці фіксують різке зростання злочинності та експлуатації серед неповнолітніх.

У Київській області у 2024 році неповнолітні вчинили 194 злочини – у 2,5 рази більше, ніж за 2023 рік. У Миколаївській області за той самий період підлітками вчинено 121 правопорушення, що на 20% перевищує показники попереднього року. Причому мова йде не про дрібне хуліганство: за даними Української Гельсінської спілки, близько 65% дитячих злочинів належать до тяжких – умисні вбивства, завдання тяжких тілесних ушкоджень, пограбування і навіть катування.

Експерти пов’язують сплеск агресії з цілим комплексом причин. Це не тільки сама війна, а й пов’язані з нею фактори: психологічна травматизація суспільства, економічні труднощі та інформаційне середовище, де насильство мелькає щоденно. Не дивно, що багато підлітків засвоюють модель агресії як норму поведінки.

Окрема трагедія – діти, які стали жертвами експлуатації на тлі війни. Руйнування звичних соціальних структур, масове переміщення сімей та сиріт створили благодатний ґрунт для криміналу. Міжнародні організації попереджають: розлучення дітей із батьками сягнуло 70%, що поставило тисячі українських дітей під загрозу насильства, торгівлі й експлуатації. Йдеться не тільки про випадки розлучення юних українців через війну – всередині самої України з’явилися кримінальні схеми, орієнтовані на найбільш беззахисних.

Так, у серпні 2024 року Міжнародна організація з міграції (МОМ) опублікувала дослідження, у якому зазначається, що українські діти-біженці в Польщі та Румунії піддаються ризику торгівлі людьми, включаючи сексуальну та трудову експлуатацію. Незважаючи на зусилля із захисту, випадки насильства продовжують відбуватися, особливо серед дітей, які подорожують без супроводу або перебувають у нестабільних умовах проживання.

Один із показових епізодів стався у Німеччині навесні 2023 року: в одному з тимчасових центрів розміщення для українських біженців, де перебували і неповнолітні без супроводу, були зафіксовані факти сексуальних домагань з боку співробітників охорони. Про це повідомила правозахисна організація, що займалася моніторингом умов перебування дітей-біженців. За словами волонтерів, дівчата-підлітки скаржилися на постійні приставання, погрози та тиск.

Незважаючи на звернення до місцевої влади, керівництво табору намагалося зам’яти ситуацію, пояснюючи поведінку охоронців “непорозуміннями” та “емоційною нестабільністю” дітей, які пережили травму війни. Лише після того, як історія отримала розголос у ЗМІ, прокуратура розпочала перевірку, а підозрюваних тимчасово відсторонили від роботи. Однак до цього моменту жодному з них офіційно не висунуто обвинувачення.

Інший показовий приклад ситуації, але вже всередині України, стався у вересні 2024 року, коли вибухнув скандал на Львівщині: стало відомо про звірства в одному з навчально-реабілітаційних центрів для сиріт і дітей з інвалідністю.

За даними Омбудсмена Дмитра Лубінця, директор цього закладу впродовж місяців вчиняв над своїми вихованцями фізичне, психологічне і сексуальне насильство. Діти-сироти й діти з особливими потребами розповідали, що їх публічно принижували, били палицями, а деяких дівчаток директор примушував до дій сексуального характеру. Причому протягом півроку діти й співробітники безуспішно скаржилися до поліції та служби у справах дітей – реакції не було. За кожну скаргу малюки розплачувалися новими побоями і залякуванням.

За ініціативою омбудсмена було порушено кримінальну справу, і тільки тоді керівника усунули з посади. Ця історія відкрила ще один фронт боротьби: захищати дітей від насильства повинні не мовчазні стіни інтернатів, а держава та суспільство.

Події останніх кількох років показали, що українські діти страждають не тільки від ракет і снарядів, але й від ескалації насильства навколо них. Війна каталізувала соціальні проблеми, що назрівали роками. Неповні сім’ї, стрес, притуплення відчуття безпеки – усе це виливається в те, що підлітки копіюють моделі агресії, засвоєні у дорослих. Українські правозахисники б’ють на сполох: якщо не вжити термінових заходів, країна ризикує втратити ціле покоління, для якого жорстокість стане нормою життя.