Микола Донченко, автор у URAUA.INFO

У Німеччині подружжя зізналося у вбивстві українки та її доньки заради викрадення немовляти

Posted on 8 Січня, 2025 by Микола Донченко

Подружжя з Німеччини, яке підозрюють у жорстокому вбивстві української біженки Марини Стеценко та її доньки Маргарити, зізналося у скоєному.

Суд у Мангаймі (федеральна земля Баден-Вюртемберг) уже розпочав розгляд цієї справи, яка викликала значний резонанс. Очікується, що вирок оголосять у лютому.

За даними слідства, подружжя, віком 45 та 43 роки, пішло на вбивство заради викрадення п’ятитижневої дівчинки Маргарити. Їх мотивом було бажання завести дитину.

Жінка вступила до групи підтримки українських біженців у Telegram, щоб знайти жертву. Вона зв’язалася з 27-річною Маргаритою, яка шукала перекладача для супроводу під час народження дитини.

Згодом пара запросила українську жінку та її матір у ресторан, де підсипала їм заспокійливе. Зробивши вигляд, що везуть їх до лікарні, злочинці привезли жінок до озера. Там чоловік убив 51-річну Марину Стеценко, вдаривши її по голові, а потім так само вчинив із її донькою. Тіло матері спалили.

Після злочину пара повернулася додому з немовлям, але незабаром їх затримали.

Нагадаємо, раніше видання URAUA повідомляло, що в Україні діють так звані “фабрики дітей”, частими клієнтами яких є мешканці Ірландії, Німеччини, Великої Британії та Італії.

Наступальна активність на Курському напрямку: хто контролює сіру зону і чи є прорив?

Posted on 7 Січня, 2025 by Микола Донченко

Уже кілька днів в українському та російському інформаційному просторі з’являються суперечливі відомості про події на північному сході, де ЗСУ та російські війська ведуть бойові дії на території Курської області.

За повідомленнями з різних джерел, основні події розгортаються в районі Суджі, Бердина, Руського Поречного й кількох довколишніх сіл. При цьому як офіційні особи, так і Telegram-канали обох сторін не публікують однозначних доказів чи карт, тож оцінки на місцях інколи кардинально відрізняються.

Що відомо про наступ ЗСУ

Українські ресурси ще позавчора повідомляли про просування сил ЗСУ на три кілометри на північний схід від Суджі, зокрема в напрямку Бердина. Деякі Telegram-канали стверджували, що село нібито вже перейшло під контроль української армії, однак інші джерела це заперечували, заявляючи, що Бердин є частиною так званої “сірої зони”: українська піхота час від часу заходить на околиці, та остаточної фіксації позицій не відбулося.

Офіційний Київ ситуацію напряму не коментує. Президент Володимир Зеленський напередодні лише згадав про необхідність “буферної зони” на Курщині, що потенційно може свідчити про бажання України відсунути лінію фронту від власного кордону. Проте детальніших деталей чи підтверджень від Генштабу ЗСУ немає.

Позиція російських джерел

Російські військові пабліки пишуть про нову фазу активних дій своїх військ у районі Суджі. Вони стверджують, що ЗС РФ успішно відтіснили українські підрозділи з низки сіл, зокрема зі згаданого Бердина, та відновили контроль над Руським Поречним і Косицею. При цьому наголошують, що в Бердині українські військові так і не змогли закріпитися, незважаючи на декілька спроб атаки.

Також повідомляється про перехід у контрнаступ РФ, під час якого російські війська нібито взяли Старі Сорочини, увійшли в Малу Локню та рухаються в бік Погребків. За їхньою логікою, це має створити загрозу для українських підрозділів у Черкаському Поречному, які неодноразово намагалися просунутися до Бердина.

Критичний аналіз заяв

1.Відсутність фото- і відеопідтверджень. Попри заяви про “взяття” кількох сіл, публічних доказів (наприклад, геолокаційних відео чи фото) у відкритих джерелах бракує. Зокрема, українські джерела демонструють записи з нібито просування колон, однак геолокація і час фільмування не завжди зрозумілі.

2.Поняття “сірої зони”. Навіть якщо українські підрозділи заходять у деякі села, це ще не означає повного контролю над ними. Так само і російські заяви про “взяття” населених пунктів не гарантують, що вони остаточно перетворилися на тилові позиції РФ.

3.Стратегічна мета України. Згадка Зеленського про “буфер” натякає, що операція на півночі Росії могла б полегшити життя прикордонним регіонам України та відкинути російську артилерію. Однак поки що невідомо, чи ЗСУ планують масштабне просування, чи це розвідувальні рейди для випробування лінії оборони противника.

Підсумок: локальні бої, які можуть змінити загальну конфігурацію

На нинішньому етапі складно однозначно визначити, хто насправді контролює ті чи інші невеликі населені пункти. Скоріше за все, ситуація в деяких селах залишається нестабільною, з обопільними спробами витіснити противника. Як і в багатьох прифронтових точках, загострення може бути тимчасовим тактичним епізодом, або ж частиною більшого задуму.

Найімовірніше, ЗСУ перевіряють, наскільки дієздатною є оборона росіян у Курській області, та прагнуть зменшити загрозу з півночі для прикордонних районів України. Паралельно Росія, намагаючись показати власну ініціативу, повідомляє про контрнаступи з метою скасувати саму можливість курського плацдарму для ЗСУ.

При цьому важливим залишається питання стратегічного планування сторін. Якщо Київ планував домогтися глибокого прориву вглиб російської оборони й у такий спосіб змінити баланс сил на карті бойових дій, то наразі цієї мети домогтися не вдалося. З іншого боку, не можна виключати, що нова атака з боку ЗСУ є лише частиною масштабнішого планування, і основні дії будуть продовжені в майбутньому.

Наступ ЗСУ на Курщині: цілі, завдання та проміжні результати

Posted on 6 Січня, 20256 Січня, 2025 by Микола Донченко

Спроба наступу ЗСУ на Курську область, здійснена військовим командуванням під проводом генерала Сирського 5 січня 2024 року, виявилася однією з найбільш обговорюваних подій останніх днів.

З українського боку офіційної інформації, окрім заяв “Центру з протидії дезінформації” та керівника Офісу Президента Андрія Єрмака, фактично немає. Загальну картину доводиться складати з розрізнених повідомлень і коментарів блогерів та посадовців, подекуди суперечливих.

Джерело: Telegram-канали

Навіщо знадобився новий наступ?

Наразі вже зрозуміло: різка атака ЗСУ або не була основним планом удару, а лише відвертає увагу від іншого задуму командування, або ж закінчилася важкими втратами у техніці й особовому складі й не досягла стратегічних цілей. Принаймні з воєнної точки зору.

Можна припустити, що через посилення тиску ЗС РФ у Курській області Україні було потрібно не тільки розширити свої “закріплені” позиції в околицях Суджі та державного кордону, а й максимально відсунути російську артилерію, аби вона не тримала під прицілом кожний клаптик зайнятої території.

Окрім того, прорвавшись углиб Курської області, Київ, імовірно, прагнув виграти час в інших секторах фронту, де ЗСУ стикаються з труднощами — як у логістиці, так і під час бойових зіткнень із чисельно переважаючим противником.

Уже давно війна вийшла за межі суто військових дій. Для військово-політичного керівництва держави будь-який зухвалий крок на території Росії є гучним приводом відвернути увагу від проблемних напрямів на півдні чи, скажімо, від ситуації в Запорізькій та Харківській областях.

Якби наступ на Курщину виявився успішним, це стало б великою інформаційною перемогою, що посилила б довіру й підтримку України з боку західних партнерів на тлі наростання скепсису щодо воєнних перспектив.

Утім, не можна ігнорувати й інший фактор: нині для України життєво важливо досягнути істотних успіхів до потенційних майбутніх переговорів (особливо з огляду на можливу зміну адміністрації в США). Будь-яка “нова лінія фронту” на території РФ могла б стати важливим козирем у діалогах із Вашингтоном чи з новим президентом Трампом.

Перші проміжні результати

Попри відсутність повної картини того, що відбувається, уже сьогодні можна констатувати: бажаного ефекту наступ не дав. Унаслідок дій російської сторони українські колони не зуміли просунутися вглиб Курської області й суттєво розширити власні плацдарми, а стратегічна для постачання траса Суджа–Курськ досі перебуває під контролем РФ.

Джерело: deepstatemap.live

В око впадає також певний інформаційний вакуум із боку офіційного Києва. У вечірніх зведеннях Генштабу Курська область згадується побіжно й без подробиць. Найімовірніше, одна з причин такої стриманості — невдача на місці: якщо операція не досягла планованих результатів, немає сенсу зайвий раз акцентувати на цьому увагу.

Джерело: Telegram-канал Генштабу ЗСУ

Тим часом російські Telegram-канали та ЗМІ активно поширюють кадри знищеної української техніки. За даними російського угруповання “Північ” і численних проросійських джерел, за перший день боїв у районі Суджі було знищено понад 20 одиниць техніки. У мережі ширяться відео з кадрами ураженої ББМ та інших машин, але жодних офіційних спростувань чи заяв із боку українського військово-політичного керівництва не з’являється.

Джерело: Telegram-канали

Окремої уваги заслуговує повідомлена спроба захоплення хутора Бердин, де, за твердженнями російських блогерів, була сформована чимала колона ЗСУ (декілька танків, ББМ, інженерна машина розгородження). Російська сторона активно поширила інформацію про серйозні втрати українців від артилерії та авіації ЗС РФ, однак коментарів із боку Києва досі немає.

Інший наслідок — додаткова деморалізація й розчарування в українському суспільстві. На другий день після спроби прориву чимало військових блогерів висловлюють невдоволення тим, що офіційні джерела обмежуються черговими заявами про “гарні новини”, тоді як про реальні втрати й обстановку мовчать.

За певними ознаками (зокрема, за словами нардепки М. Безуглої), на фронті панують розгубленість і нерозуміння. Військові обурюються “безглуздими”, як вона каже, атаками на укріплені позиції противника. Вона ж зазначає, що в армії бракує чіткої координації: одні підрозділи пробують прориватися, а інші змушені перебувати під обстрілами біля вже втрачених укріплень.

Джерело: Telegram-канал Мар’яни Безуглої

Безугла прямо вказує, що російські війська “захоплюють наші корисні копалини”, поступово просуваючись селами і дорогами, тоді як “українські генерали” обрали стратегію показових, але безперспективних наступів.

Невтішні підсумки чи хибний слід

На цю мить дані свідчать, що український прорив у Курську область так і не відбувся. Інформаційний ефект, який міг виникнути від захоплення населених пунктів або демонстрації сили, зійшов нанівець.

З політичного погляду операція також виявилася невдалою: жодної великої перемоги, жодного знищення ключових цілей. Навпаки, Київ ризикує втратити репутацію, показуючи, що неспроможний отримати значних результатів навіть за різкого наступального маневру.

Утім, остаточні висновки робити передчасно, бо досі існує варіант, що наступ ЗСУ продовжиться в іншому місці та в інший час (можливо, з новими силами та на інших напрямках), що може кардинально змінити ситуацію та оцінки “Курської операції”.

Українські війська розпочали наступ у Курській області: що відомо

Posted on 5 Січня, 20255 Січня, 2025 by Микола Донченко

Українські війська, як повідомляється, розпочали наступ на північному сході від Суджі в напрямку Великого Солдатського.

Про це заявив російський волонтер і колишній радник губернатора Курської області Роман Алєхін.

«Судячи з ситуації в районі Суджі, розпочався наступ противника, про який ми говорили раніше. Він рухається від Суджі в бік Великого Солдатського, хоча ми вважали це напрямок найскладнішим для противника. У наступі задіяні трали для розмінування, танки та інша бронетехніка. Район атаки противник накрив щільним РЕБом, через що багато дронів стали марними», — написав Алєхін.

Інші російські військові пабліки також повідомляють про активність ЗСУ. Українські джерела поки не підтвердили цю інформацію. Утім, понад тиждень російські Telegram-канали писали про можливу підготовку українських військових до масштабного наступу на території РФ. Російські коментатори пов’язували це із замерзанням ґрунту, який стає придатним для руху техніки. Зазначається, що наразі в районі Суджі мороз -6°C і без опадів, але з вівторка очікується потепління та дощі.

У Центрі протидії дезінформації при РНБО також підтвердили наступ ЗСУ в Курській області.

«На Курщині великі переживання у росіян, оскільки їх атакували одразу на кількох напрямках, і це стало для них несподіванкою. Сили оборони працюють», — заявив голова ЦПД Андрій Коваленко.

Глава Офісу президента Андрій Єрмак також підтвердив інформацію про бойові дії:

«Курщина, гарні новини, Росія отримує те, на що заслуговує», — зазначив він.

Тим часом Міноборони РФ заявило, що їхня угруповання «Центр» нібито продовжує просування вглиб оборони ЗСУ, відбило 17 контратак, знищило понад 410 військових та два танки Leopard, а також збило український літак МіГ-29.

За даними російських пабліків, бої тривають на підступах до села Бердін на північному сході від Суджі.

Оновлення (11:42)

Деякі російські військові пабліки стверджують, що наступ Збройних Сил України в напрямку Великого Солдатського на Курщині було зупинено на підступах до села Бердин.

Telegram-канали також припускають, що наступ у напрямку Великого Солдатського може бути відволікаючим маневром, а основний удар ЗСУ буде завдано в іншому місці.

У Придністров’ї посилили графіки віялових відключень електроенергії через енергетичну кризу

Posted on 5 Січня, 2025 by Микола Донченко

У невизнаному Придністров’ї 4 січня були посилені графіки віялових відключень електроенергії.

Про це повідомляє Slava Murava Kiss / Flickr.

Тривалість вимкнень зросла до трьох годин, а вже 5 січня їх подовжать до чотирьох годин. Відключення торкнуться Тирасполя, Бендер, Рибниці, Кам’янки та прилеглих сіл.

З початку січня регіон стикається з гострим дефіцитом енергоресурсів. Попередні графіки відключень, запроваджені 3 січня, передбачали лише годину без електропостачання. Як зазначив лідер Придністров’я Вадим Красносельський, перший запуск віялового механізму мав пробний характер.

Ця ситуація виникла через відмову Придністров’я прийняти пропозицію Молдови щодо закупівлі газу з Європи. Водночас з 1 січня 2025 року Україна припинила транзит російського газу, що призвело до вимкнення централізованого опалення та гарячого водопостачання в регіоні. Місцева влада попереджає, що наявні запаси газу закінчаться до кінця місяця.

Постачання газу до Придністров’я могло б здійснюватися через Трансбалканський коридор, але російський Газпром вимагає від Молдови визнати історичний борг за газ, який, за словами концерну, перевищує $700 мільйонів. Уряд Молдови цей борг не визнає, посилаючись на міжнародний аудит, результати якого відкидає Газпром.

Зупинка постачання газу на лівий берег Дністра впливає і на правий берег. Приблизно 70% електроенергії Молдова закуповує в Молдовської ГРЕС, розташованої в Придністров’ї, яка працює на російському газі.

Буданов обіцяє: 2025 рік буде кращим для України

Posted on 2 Січня, 20252 Січня, 2025 by Микола Донченко

Очільник Головного управління розвідки Кирило Буданов висловив оптимістичні прогнози на 2025 рік, назвавши його кращим для України порівняно з попереднім роком.

Про це повідомляє Gazeta.ua.

“2025-й буде точно кращим за цей. Для цього є об’єктивні фактори, і я сподіваюся, у 2025-му ми побачимо дуже багато гарних подій, які зрештою принесуть нам те, чого ми так усі чекаємо”, – заявив Буданов.

Він нагадав, що ще наприкінці 2023 року попереджав про складнощі 2024-го, проте щодо прийдешнього року має значно більше оптимізму.

Щодо ситуації в Росії, Буданов зазначив, що країні-агресору доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення у фінансовій та економічній сферах, якщо до середини 2025 року вона не змінить свою політику.

“Чи готові вони до цього? Можливо, й готові. Чи хочуть вони цього? Стовідсотково, що ні. Вони будуть всіляко намагатися цього уникнути і робитимуть усе, щоб цього не допустити”, – підкреслив очільник ГУР.

Таким чином, 2025 рік, за словами Буданова, має стати роком важливих змін і позитивних подій для України, що значно наблизять країну до перемоги.

Простір для миру: голоси поза політикою ставлять під сумнів продовження війни

Posted on 2 Січня, 20252 Січня, 2025 by Микола Донченко

В українському суспільстві дедалі частіше лунають голоси про те, що Україна має шукати дипломатичного виходу із затяжного протистояння, — і ці голоси нерідко звучать від людей, далеких від політики.

Відомий харківський імунолог та головний лікар приватної клініки Андрій Волянський відкрито заявив, що продовження війни «за будь-яку ціну» лише шкодить країні, а тому варто шукати спосіб досягти миру.

Він зауважує: не всі в Україні готові приймати таку думку, адже суспільна риторика про «війну до повернення всіх територій» чи «до капітуляції агресора» залишається домінуючою. На думку Волянського, подібний настрій випливає з гасел і патріотичних закликів, яким часто бракує реальних аргументів щодо можливості настання перелому на фронті.

«Величезна кількість політиків, експертів, блогерів і коментаторів непохитно впевнені в необхідності продовження Україною бойових дій… Іноді ця впевненість підкріплюється певними тезами, але найчастіше вважається аксіомою, що нам вдасться відвоювати всі території. На мою думку, така риторика згубна для України», — пише Волянський.

Він аргументує, що попри заяви про «впевненість у перемозі», позитивної динаміки на фронті довго не спостерігається. Навпаки, за 2024 рік ЗСУ втратили чимало позицій. Якщо оцінювати цифри, то, як стверджує лікар, РФ має в кілька разів більший мобілізаційний ресурс, а мотивація українських бійців, особливо серед тих, кого призивають примусово, «залишається під питанням».

Які чинники, на думку Волянського, змушують Україну замислитися про мир?

1.Виснаження ресурсів і відсутність відчутного просування

Автор нагадує, що з осені 2022 року Україна не повернула собі жодної значущої території. Після успішної деокупації частини Харківщини й Херсона подальший наступ фактично загальмувався, а натомість противник частково відвоював нові площі. Ця тенденція, вважає Волянський, демонструє ризик тривалої позиційної війни з величезними втратами та відсутністю перемог на передовій.

2.Перевага Росії в живій силі

Російська сторона, попри втрати, продовжує мобілізацію, яка, за його оцінками, набагато масштабніша за українську. В Україні ж багато громадян уникають призову, а суттєва частина мотивованих воїнів або загинули, або дістали поранення. З цієї причини, стверджує лікар, «заради хоч якихось результатів доводиться кидати нові хвилі менш підготовлених мобілізованих, що дає лише збільшення втрат».

3.Економічні втрати та залежність від зовнішньої допомоги

Волянський звертає увагу на те, що українська економіка вже майже два роки перебуває у кризовому стані. Окрім знищення промисловості й інфраструктури на окупованих і прифронтових територіях, тепер Україна втратила кошти від транзиту газу, що зменшує надходження до бюджету та відштовхує низку іноземних партнерів. Крім того, посилюються непорозуміння із сусідніми країнами, такими як Угорщина чи Словаччина, які залишаються залежними від певних транзитних маршрутів. Водночас агресор може використати «газову карту», завдаючи ударів по енергетичній інфраструктурі.

4.Стомленість суспільства та міжнародних донорів

Автор наголошує, що підтримка від західних партнерів, схоже, починає зменшуватися. Великі обсяги допомоги, що надходили протягом 2022-2023 років, можуть скоротитися, адже низка країн ЄС і США натякають на необхідність «раціоналізації» витрат. До того ж чимало українців, які лишилися на території країни, продовжують жити в умовах постійної небезпеки, обмежень, перебоїв з електроенергією та іншими базовими речами — тож підтримка й довіра до влади також не безмежні.

Підсумовуючи, Волянський робить висновок: замість того, щоб сподіватися на швидкий військовий прорив, Україна мала б подумати про дипломатичні кроки. Він прогнозує, що шанси на переговорний процес можуть зрости після інавгурації Дональда Трампа в США, якщо нова адміністрація активно спробує «заморозити» конфлікт, прагнучи уникнути великих воєнних авантюр.

Втім, слід зауважити, що позицію Волянського багато хто розкритикує як «капітулянтську» або «зрадницьку». Адже і військово-політичне керівництво, і значна частина суспільства наполягають на продовженні спротиву й вірять у можливість перелому на полі бою. Утім, поява таких голосів — зокрема від медиків, науковців або інших представників поза політичним простором — свідчить, що в суспільстві існує запит на осмислення цієї складної дилеми.

Залишається відкритим питання: чи зможе влада знайти баланс між прагненням до перемоги й реалістичним усвідомленням ресурсних можливостей країни? Коли все більше громадських діячів, не пов’язаних із політикою, починають прямо говорити про необхідність «плану Б» (дипломатії, переговорів, припинення вогню), можна припустити, що в українській риториці про безкінечну війну може з’явитися інакший тон.