Микола Донченко

Спекотне літо фронту: де Москва спробує пробити українську оборону

Posted on 13 Травня, 2025 by Микола Донченко

Травневі ротації підрозділів противника, посилене перекидання боєкомплекту залізницею через Таганрог —- Ростов і безпрецедентна активність російської авіації над Приазов’ям недвозначно натякають: літня кампанія 2025-го буде найгарячішою за останні два роки.

Москва більше не шукає “одного вирішального кулака”, натомість збирається одночасно натискати на кілька ключових ділянок, щоб змусити Сили оборони розпорошити резерви й оголити бодай один сектор.

Головна лінія атаки – південний фас слов’янсько-краматорської агломерації. Тандем Покровськ – Костянтинівка відкриває дорогу до двох залізничних вузлів і, головне, дозволяє обійти з південного заходу укріплену дугу Часів Яр – Сіверськ. Росія сконцентрувала тут до трьох бригад “шторм-Z” і не менше двох полків, переведених із-під Авдіївки. На напрямку працює важка авіація з КАБ-1500, що вказує на спробу “розчесати” оборону перед масованою піхотною атакою.

Новопавлівський виступ лишається плацдармом для рейду на північ Мар’їнки та паралельного виходу до “клаптикових” сіл приазовської смуги. Мета – перерізати дорогу Вугледар – Курахове й створити психологічний тиск на Покровськ із півдня. Тут важливі навіть не кілометри, а сам факт постійної загрози українському тилу.

На Слобожанщині росіяни накопичують техніку східніше Вільшаної, роблячи ставку на коротке плече постачання з Бєлгорода. Прорив до Осколу відкрив би артилерії ворога можливість прострілювати залізницю Харків – Лиман, по якій ідуть боєприпаси до всієї Донецької групи. Форсувати річку складно, але навіть локальне розширення сірої зони змусить ЗСУ тримати тут резерв.

Запорізький степ дає російським танковим полкам маневр, а тактична авіація може бити КАБами практично з нульовою реакцією ППО. Ціль – витиснути українців за водорозділ Червона Криниця – Новоданилівка й розрізати логістику “Таврії”. Падає Оріхів – під загрозою автошлях на Запоріжжя; гине Гуляйполе – відкривається коридор до Курахового водосховища.

Дніпровська дельта лишається театром дрібних, але енерговитратних боїв. РФ намагається виснажити морську піхоту ЗСУ й, за нагоди, створити місток на правому березі. Кожен висаджений “штурм” відтягує наші безпілотники з основних напрямків і змушує тримати артбатареї в напрузі.

Рейди ДРГ у Краснопільській та Білопільській громадах переслідують ту ж мету – примусити Україну тримати бригади під державним кордоном, а не перекидати їх під Покровськ чи Куп’янськ.

Генштаб уже переглянув план ротації й формує “пояс швидкого реагування” з артилерійсько-дронових груп та механізованих загонів резерву. Але роль тилу зараз критична як ніколи: кожен збір на БПЛА й РЕБ, кожен пункт безкоштовного шиномонтажу для військової техніки подовжує час, за який ворог не зможе нав’язати нам ініціативу. Літо буде довгим; наш обов’язок – зробити його спекотним не для себе, а для нав’язливого сусіда.

Американська журналістка Кендис Оуенс назвала дії Зеленського симуляцією миру

Posted on 13 Травня, 202513 Травня, 2025 by Микола Донченко

Американська журналістка та політична коментаторка Кендис Оуенс звинуватила президента України Володимира Зеленського в намірах імітувати мирний процес і лише формально брати участь у переговорах.

Вона заявила про це у соцмережі X, коментуючи останні заяви щодо можливих перемовин між Україною та Росією.

Оуенс стверджує, що український лідер нібито “буде робити те, що йому скажуть” та порівняла його дії з діями прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, який, за її словами, лише формально припинив бойові дії в секторі Гази.

Нагадаємо, у ніч на 11 травня президент РФ заявив про готовність до прямих переговорів з Україною без попередніх умов. Він запропонував провести зустріч у Стамбулі 15 травня. У відповідь президент Зеленський написав у Telegram, що буде готовий зустрітися, якщо Росія припинить вогонь, наголосивши на важливості “повної та тривалої” паузи для успішної дипломатії.

Раніше президент США Дональд Трамп також висловив сумніви щодо реалістичності мирної угоди між Києвом і Москвою, вказавши на складність досягнення компромісу за нинішніх умов.

Стамбульський хід Трампа: як один заклик зруйнував ультиматум Києва і ЄС Кремлю

Posted on 12 Травня, 2025 by Микола Донченко

Минуло менше доби відтоді, як у Києві й Брюсселі урочисто малювали “червону лінію” для Кремля – перемир’я з 12 травня або жорсткі санкції без жодних перемовин. І саме стільки знадобилося Дональду Трампу, аби розсипати всю конструкцію.

Вечірнє звернення президента США з простим закликом до Володимира Зеленського – “сісти й негайно поговорити з Путіним” – фактично зняло питання ультиматуму: про припинення вогню перед діалогом Трамп не промовив ані слова.

Така розв’язка виглядає особливо іронічною, зважаючи на те, що саме європейські лідери напередодні відводили собі роль диригентів мирного процесу, а Вашингтону відводили партію другого плану. Та реальність показала: без фінального акорду Білого дому будь-який “концерт” перетворюється на репетицію. Ультиматум збіг, Кремль не спинив вогонь, а замість покарання за непослух з’явився новий формат – стамбульська зустріч 15 травня, на яку Київ уже погодився.

Логіка Банкової зрозуміла: приїхати, вимагати особистої присутності Путіна, перекласти провину за зрив переговорів на Москву й отримати довгоочікуваний санкційний кийок із Вашингтона та ЄС. Проблема лише в тому, що Кремль має симетричний маневр – делегувати будь-якого “уповноваженого” і заявити, що склад делегації – суверенна справа кожної держави. У такому випадку пас Зеленського знову полетить до Трампа: хто ж винен у невдачі й чи треба когось карати?

Між тим розрив позицій сторін щодо ключових пунктів угоди залишився колосальним. Ані Київ, ані Москва поки не вважають своє становище на полі бою настільки критичним, аби піти на поступки, – а значить, шанс на успіх стамбульської зустрічі тримається лише на двох гіпотетичних підвалинах.

Перша: усі гравці вже таємно погодили основні параметри миру, і офіційна зустріч потрібна лише для красивих підписів.

Друга: США та Росія домовилися між собою, а Україна де-факто отримує паузу на фронті в обмін на ресурсні чи політичні гарантії для Москви. Якщо ж цих непублічних компромісів немає, сам факт переговорів опиняється під питанням – а разом із ним і подальша роль Вашингтона.

Що робитиме Трамп у разі провалу?

Варіантів кілька, і всі неоднозначні. Збільшити поставки озброєнь і вдарити по РФ санкціями – ризик розвалити будь-яку комунікацію з Кремлем. Притиснути Київ, щоб той прийняв частину російських вимог – але чи погодиться на це Зеленський навіть під загрозою скорочення допомоги? Можна лишити військову підтримку на нинішньому рівні, перекидаючи витрати на європейців, і при цьому обмежитися символічним тиском на Росію. А можна й зовсім “вимити руки” – відійти від українського питання, згорнувши і переговори, й постачання зброї.

ЄС, звісно, погрожує власними діями – від Taurus до морської блокади російських танкерів. Та, по-перше, арсенал санкцій у Брюсселя майже вичерпано; по-друге, без твердих безпекових гарантій США європейці навряд чи ризикнуть переходити межу, за якою починається пряма конфронтація з ядерною державою.

Отже, події найближчих днів стануть лакмусовим папірцем: чи здатен Захід виробити спільну лінію без американського ультиматума, чи ж кінцева режисура конфлікту так і залишиться за Овальним кабінетом. А поки що головна інтрига полягає не в тому, чи поїде хтось до Стамбула, а в тому, чию саме гру врешті-решт вирішить зіграти Дональд Трамп – арбітра, союзника чи байдужого спостерігача.

Під час візиту до Києва Макрон сховав до кишені загадковий пакетик або записку – ЗМІ

Posted on 11 Травня, 202511 Травня, 2025 by Микола Донченко

Під час нещодавньої поїздки європейських лідерів до Києва один з моментів, що залишився за межами офіційного протоколу, викликав увагу ЗМІ.

Коли до купе, де перебували високопосадовці, зайшли журналісти, президент Франції Еммануель Макрон швидко сховав до кишені предмет, який міг бути пакетом або зім’ятою запискою.

Що саме це було і чому глава держави так поспішно прибрав його зі столу – невідомо.

Камери не зафіксували вміст пакета, а пресслужба французької делегації інцидент не коментувала.

Фрагмент зацікавив користувачів соціальних мереж, викликавши низку припущень – від звичайної особистої речі та документів до або наркотичних речовин та сувенірів.

Втім, без офіційних пояснень цей епізод, імовірно, так і залишиться частиною кулуарної сторінки візиту.

Німеччина вирішила засекретити інформацію про постачання зброї в Україну

Posted on 10 Травня, 202511 Травня, 2025 by Микола Донченко

Влада Німеччини ухвалила рішення обмежити доступ до інформації про постачання зброї в Україну. Причиною такого кроку стала зміна обстановки у сфері міжнародної безпеки.

Про це повідомляє “Spiegel”.

Новий уряд Німеччини прагне зберегти в секреті постачання зброї в Україну. Основне завдання – не дати противнику переваги у військовому конфлікті з Україною.

У перші дні після початку повномасштабного вторгнення Росії уряд канцлера Олафа Шольца надавав лише мізерну інформацію про військову підтримку України. Однак уже в червні 2022 року, під тиском громадської думки, канцлер почав публікувати докладні відомості про передане озброєння.

У першій половині 2024 року дві третини поставок зброї з Німеччини були спрямовані на Україну. Експорт озброєнь із Німеччини вдруге поспіль досяг рекордних показників, що пов’язано насамперед із наданням військової допомоги Україні.

З метою забезпечення безпеки федеральний уряд не розкриває додаткової інформації, зокрема про те, як і коли здійснюватиметься доставка, до моменту передачі.

Грузія відкидає європейський вибір: 9 травня в Тбілісі пройде проросійське святкування “Дня Перемоги”

Posted on 7 Травня, 20257 Травня, 2025 by Микола Донченко

У Тбілісі 9 травня планують провести масштабне святкування так званого “Дня Перемоги”, який активно просуває Російська Федерація як елемент радянської пропаганди.

Захід організовує партія “Солідарність в ім’я миру” за участі низки проросійських громадських і політичних організацій.

Про підготовку до події повідомили в самій партії після спільної наради в офісі організації. Так зване “святкування” планують провести в парку Кіквідзе – на тлі 80-ї річниці перемоги у Другій світовій війні.

Попри те, що в Європі вже давно відзначають кінець війни 8 травня як День пам’яті та примирення, у Грузії вкотре обирають символіку та риторику, близьку до Кремля.

Грузинське суспільство неодноразово демонструвало свою солідарність з Україною, але дії окремих політичних сил та настрої суспільства свідчать про інше. Так, у 2023 році парламент Грузії відмовився підтримати законопроєкт про перенесення дати святкування на 8 травня, як того вимагали проєвропейські депутати. У той же час представники партії “Грузинська мрія” назвали таку ініціативу “спробою розколу суспільства”.

Нагадаємо, що за правління проросійського президента Міхеїла Саакашвілі у 2010 році був демонтований меморіал перемоги в Кутаїсі, але тепер радянська символіка знову повертається до грузинських парків – всупереч євроінтеграційним прагненням, які декларує частина грузинських політиків.

Попри російську агресію проти України, десятки тисяч українських жертв, руйнування і катастрофу, частина грузинських еліт та самі грузини досі намагається балансувати між Заходом і Москвою, уникаючи чітких рішень щодо зовнішньополітичного курсу.

Поки Європа говорить про мир і підтримує Україну, в центрі Тбілісі готуються до святкування 9 травня в стилі радянського минулого – без жодного згадування про сучасну війну і її справжніх винуватців.

Надра замість щита: як “угода сторіччя” перетворює Україну на ресурсну розмінну монету

Posted on 5 Травня, 2025 by Микола Донченко

Верховна Рада готується ратифікувати угоду про розробку українських надр зі США. Документ уже встигли охрестити “проривом століття”: мовляв, і інвестиційний дощ проллється, і зброя надходитиме в рамках “внесків” до нового фонду.

Але поза межами урочистих брифінгів лишається незручне запитання: чому взагалі виникла потреба підписувати угоду, що фактично передає Сполученим Штатам ексклюзивний доступ майже до всіх стратегічних ресурсів країни?

Відповідь проста й неприємна. Зі самого початку переговорів Дональд Трамп висунув Києву два ультиматуми: погодитися на режим припинення вогню та відкрити надра для американського бізнесу.

Перше рішення Банкова прийняла силоміць, виправдовуючись безальтернативністю перемир’я. Друге – сподівалася обіграти, запропонувавши “повітря”: потенційні поклади рідкоземів, вартість і обсяги яких ще треба довести. Та замість м’якої обіцянки українська сторона отримала жорсткий контракт із двома закритими протоколами, зміст яких так ретельно ховають від суспільства, що сама ця таємничість виглядає вироком твердженням про “вигоду для всіх”.

Навіть оприлюднена частина угоди свідчить: американські компанії отримують пріоритетне право на розвідку і видобуток урану, літію, титану, міді, графіту й низки інших ключових корисних копалин. Інвестувати у спільний фонд вони “зможуть”, а держава Україна “зобов’язується” відраховувати туди половину вартості всіх нових ліцензій. Тобто Вашингтон фактично купує ресурсну монополію за майбутні прибутки, а Київ одразу віддає реальні гроші. Жодної конкуренції між іноземними інвесторами, жодного аукціону на кращі умови – лише шлях один: пряма дорога до офісів на Капітолійському пагорбі.

При цьому в тексті угоди немає ані слова про гарантії безпеки. Аргумент “росіяни не ризикнуть зачепити американські активи” звучить гарно, але не витримує зіткнення з реальністю: Вашингтон шість років ретельно уникав прямого зіткнення з Москвою, щоб не провокувати ядерну ескалацію, і навряд чи змінить стратегію заради кількох кар’єрів. Зате у відкритих коментарях американських чиновників усе частіше лунає теза, що завдяки угоді “США зможуть повернути частину вже наданої допомоги”. Отже, безвідсоткове постачання зброї може непомітно перетворитися на комерційну схему, де вартість “ленд-лізу” покриватиметься нашими ж надрами.

Прибічники документу заспокоюють: мовляв, поточна версія куди краща за первісний «дракульський» варіант, отже це перемога дипломатії. Такий само тріумф, як коли жертва рекету радіє, що віддала лише машину, бо від неї вимагали квартиру. Уряд опинився перед дилемою: погодитися – або втратити всю американську допомогу. У результаті Банкова сподівається обміняти підпис під контрактом на особисті гарантії Зеленському лишитися в кріслі та, можливо, вибити жорсткішу лінію Вашингтона щодо Росії. Але ці плани збудуться лише за двох умов: якщо Трамп не домовиться з Кремлем про “велику угоду” та якщо Білий дім узагалі зважиться продовжити масштабні постачання зброї.

На практиці ж угода навряд чи стане вирішальною картою у російсько‑американських переговорах. Якщо сторони знайдуть компроміс, то вогонь згасне і без сировинних бонусів; якщо ні – жодна монополія на літій не стане приводом для США кидатися у новий виток конфронтації. Питання жорстких санкцій проти РФ теж зависло: їх обговорюють, але рішення немає, а ризик зірвати переговори й підштовхнути Москву ще ближче до Пекіна нікуди не зник.

Отже, ресурсна угода не виглядає ані “манною небесною”, ані катастрофою. Це вимушена плата Києва за політичну підтримку Вашингтона, причому плату беруть авансом, ще й у найчутливішій сфері – стратегічному суверенітеті. Чи варті родовища рідкоземів того, аби за них розраховувались без конкурсу, у прикутих до секретних протоколів умовах, побачимо лише за кілька років. Та вже сьогодні зрозуміло: в цій грі Україна опинилася не гравцем, а ресурсом. І від нас залежить, чи залишимося ми ресурсом і завтра.

Дефіцит бюджету РФ у 2025 році може зрости до 1,7% ВВП – ГУР

Posted on 2 Травня, 2025 by Микола Донченко

У 2025 році дефіцит державного бюджету Російської Федерації може зрости майже втричі та сягнути 1,7% валового внутрішнього продукту.

Про це повідомляє Головне управління розвідки Міністерства оборони України.

За оцінками аналітиків, грошовий розрив становитиме понад 3,7 трлн рублів, що еквівалентно близько 45 мільярдам доларів США. Основними причинами збільшення дефіциту називають тривалу війну проти України, міжнародні санкції та падіння світових цін на нафту.

За оновленим прогнозом Міністерства фінансів РФ, середня ціна бареля нафти знижена з 69,7 до 56 доларів США. Водночас рівень інфляції підвищено з 4,5% до 7,6%, тоді як реальні показники вже перевищують 10%.

Як зазначають у ГУР, економічна ситуація в Росії швидко погіршується. Купівельна спроможність населення знижується, дедалі більше громадян опиняються за межею бідності. Уряд РФ намагається компенсувати втрати за рахунок нових податків та посилення фіскального тиску.

У 2024 році російський бюджет вже кілька разів зазнавав коригування. Початковий прогноз дефіциту у 0,9% ВВП було змінено на 1,7%, що обернулося нестачею у 3,485 трлн рублів.

За оцінками, восени 2025 року очікується новий етап змін до бюджету, які свідчитимуть про поглиблення фінансової кризи в країні. У ГУР зазначають, що російська влада більше не встигає приховувати економічні проблеми війною та пропагандою.

Коли дрон уже над головою: як відсутність технологічної розвідки дорого обходиться Україні

Posted on 1 Травня, 2025 by Микола Донченко

В Україні звикли хвалити бойових інженерів, які швидко вигадують “заспокійливі” для російських дронів-камікадзе, однак майже не говорять, чому ці рішення доводиться вигадувати вже після перших вибухів.

Проблема проста й болюча: системної технологічної розвідки фактично немає. Ми дізнаємося про нові ворожі сенсори, антени чи алгоритми лише тоді, коли їхнє “ноу-хау” прилітає на дах електростанції. Доки фахівці розберуть трофей, створять емулятор і внесуть зміни у софт РЕБ або ППО, минають місяці – а це зруйновані об’єкти, вибита інфраструктура й людські життя.

Найяскравіший приклад – антена “Комета”. Перша серія, умовно названа “Комета-8”, з’явилася на “шахедах” і корегованих авіабомбах ще 2022-го. Трофеїв вистачало, але знадобився майже рік, аби зрозуміти принцип роботи й навчити засоби радіопридушення зривати канал управління. Лише наприкінці 2023-го успішність перехоплень “шахедів” перевищила 90 %: безпілотники кружляли колами, сідали в полях або самі тікали в бік Білорусі. Здавалося б – перемога, та в середині 2024-го росіяни непомітно перевели виробництво на “Комету-12”, і показник успіху ППО впав до 70 %. За статистикою Генштабу, саме ці 20 % різниці дали десятки пробитих цілей, зокрема енергооб’єктів, і сотні поранених цивільних.

Чому ми не дізналися про “Комету-12” заздалегідь? Бо пріоритети державних програм – реактивні. Ми витрачаємо ресурси на те, щоб латати наслідки, а не попереджати загрози. Немає розгорнутих грантів чи фондів під “розвідку майбутнього озброєння”, зате є десятки проєктів, що ліплять черговий дрон-камікадзе “тут і зараз”. Така логіка зрозуміла на полі бою, але згубна у довгій війні: противник модернізує виріб швидше, ніж ми встигаємо написати новий алгоритм глушіння.

Друга причина – брак “піару”. Тих, хто тихо копає у російських патентах чи зливає дані з виробничих ланцюжків, не покажеш у телеефірі із гучним “плюс сто збитих дронів”. Проактивна розвідка – робота в тіні. Її результатом має стати не гучна новина, а навпаки: відсутність новини про руйнування. У медійному спринті це виглядає непривабливо, тому пріоритет надають тому, що можна швидко монетизувати у статистику збиттів.

Нарешті, ми досі дивимося на стратегічні загрози крізь призму “освоєного бюджетного року”. Плани, розраховані на два-три роки уперед, складно проходять погодження: надто багато відомств і надто мало швидкого результату. У підсумку програми раннього попередження або фінансують за залишковим принципом, або взагалі відкладають.

Це дороге задоволення: кожна втрата коатей, трансформаторної підстанції чи зернового термінала з’їдає сотні мільйонів. Додайте витрати на ремонти, компенсації, релокацію підприємств – і стане ясно, що утримувати десяток аналітичних груп у глибокій “тіні” дешевше, ніж латати наслідки чергової “Комети-14”.

Навчитися бачити загрозу до того, як вона здійметься над горизонтом, – питання виживання. Необхідні довгі програми скринінгу російських R&D-центрів, прослуховування ланцюгів постачання комплектуючих, робота з патентними базами Китаю та Ірану. Потрібен інститут технологічної аналітики, який тижнями копирсатиметься у схемах і кулуарних виставках, щоб за рік до дебюту дрона вже лежав план протидії. Не для красивого брифінгу, а для того, щоб “шахед-2026” так і не знайшов дорогу до українського неба. Якщо ми не змінимо підхід, доведеться знову «танцювати» з новою версією “Комети” й знову платити за це кров’ю та мільярдами.