Кремль Архіви - Сторінка 2 з 3

Для відмови від перемир’я РФ просуває наратив про “військові злочини” ЗСУ на Курщині – ISW

Posted on 16 Березня, 202516 Березня, 2025 by Іван Засядько

Кремль та інші російські високопосадовці поширюють фейкові відомості, які звинувачують українців у воєнних злочинах під час проведення операції в Курській області. Це робиться для того, щоб перешкодити переговорам щодо припинення вогню.

Про це йудеться у звіті ISW.

“Ймовірно, Кремль планує активізувати кампанію зі звинувачення українських військ у військових злочинах у Курській області. Мета цієї кампанії – підірвати довіру до української армії, послабити підтримку України з боку Заходу і ускладнити або затягнути прямі переговори про 30-денне припинення вогню”, – йдеться в доповіді.

Фахівці звертають увагу на те, що представники російської влади, а також державні ЗМІ та пропагандисти, посилили свою риторику, звинувачуючи ЗСУ у військових злочинах.

На думку експертів, росіяни найімовірніше, використовуватимуть цю риторику, представляючи в негативному українських захисників у якості “військових злочинців”, подібно до того, як Кремль робив це наприкінці 2021 і 2022 років.

Переговори США та України в Джидді: тактичний компроміс чи стратегічний поворот?

Posted on 12 Березня, 2025 by Микола Донченко

11 березня 2025 року в саудівській Джидді завершилися переговори між делегаціями України та США, які без перебільшення можна назвати одними з найважливіших за весь період нинішнього конфлікту.

На тлі тривалого застою та важких боїв на фронті Київ погодився на пропозицію адміністрації Трампа про негайне й повне припинення вогню. Важливо те, що йдеться не тільки про повітряний і морський простір, а й про повне припинення наземних операцій – умову, яку ще недавно українське керівництво категорично відкидало.

Ще донедавна голова Офісу президента України Андрій Єрмак і українські дипломати заявляли, що така вимога прирівнюється до капітуляції. Чому ж Київ пішов на поступки саме зараз? Ймовірно, українська сторона опинилася перед вибором меншого з двох зол: або продовження виснажливих бойових дій із виснаженням ресурсів та зростаючою втомою союзників, або тактичне перемир’я, яке дає передишку та відкриває можливість відновити міжнародну підтримку, насамперед з боку Вашингтона.

Принципово важливо, що запропонований режим припинення вогню не є безстроковим – він розрахований усього на 30 днів із можливістю продовження. Це дозволяє Києву зберегти обличчя і не сприймати цей крок як остаточну поразку чи політичну капітуляцію. Водночас очевидно й інше: від свого плану “обмеженого перемир’я” (тільки в повітрі й на морі), який раніше просувала Банкова, Україні довелося відмовитися.

США, зі свого боку, оперативно заохотили цей крок української влади. Уже оголошено про негайне поновлення постачання озброєнь, а також відновлення активного обміну розвідувальною інформацією. Це свідчить, що адміністрація Трампа продовжує використовувати інструменти “батога та пряника”, здійснюючи тиск на Київ і водночас пропонуючи йому конкретні вигоди. Американці чітко сигналізують Україні: дотримання вимог Вашингтона дозволить не лише стабілізувати фронт, а й значно посилити власні позиції у перспективі.

Проте успіх досягнутих домовленостей повністю залежить від того, як поведеться Росія. Найближчими днями до Москви прибуде спецпредставник президента Трампа Уіткофф, який озвучить Кремлю аналогічну пропозицію щодо 30-денного перемир’я. У Білому домі вже публічно висловили сподівання на позитивну реакцію Москви, але передбачити точну відповідь російського керівництва наразі неможливо.

Для Москви така пропозиція є двоякою. З одного боку, перемир’я дає шанс знизити санкційний тиск і виграти час для економічного та військового відновлення. З іншого – Кремль може сприйняти це як американську пастку, спрямовану на фіксацію нинішньої лінії фронту і підготовку України до нового етапу війни за посиленої підтримки західних союзників.

Таким чином, переговори у Джидді стали не лише важливим тактичним кроком, але й потенційно стратегічним поворотом у конфлікті. Київ продемонстрував гнучкість, погодившись на болючі поступки, але при цьому зберіг можливість продовжити боротьбу в покращених умовах підтримки Заходу. Вашингтон, зі свого боку, підтвердив намір керувати процесом мирного врегулювання, зберігаючи за собою роль головного зовнішнього арбітра.

Тепер уся увага зосереджується на Москві. Саме її відповідь визначить, чи стане саудівська зустріч початком реального мирного процесу, або ж залишиться черговим маневром у довгій та виснажливій геополітичній партії.

Удар дронів по Москві: Київ змушує Росію погодитись на мораторій ударів у повітрі та на морі

Posted on 11 Березня, 202511 Березня, 2025 by Микола Донченко

У вівторок, 11 березня, Збройні сили України завдали масованого удару безпілотниками по Москві та Московській області, що стало одним із найбільших від початку повномасштабного вторгнення росіян.

За інформацією російської сторони, за цю добу було збито або перехоплено щонайменше 337 дронів: 91 БПЛА над Московською областю, 126 над Курськом, 38 над Брянськом, 25 над Бєлгородом, 22 над Рязанню, 10 над Калугою, 8 над Липецьком, 8 над Орлом, 6 над Воронежем і 3 над Нижнім Новгородом.

Попри те що українська сторона офіційно не коментувала цю ситуацію, у мережі активно обговорюють подію та висувають власні версії мотивів і цілепокладання Києва.

Російська пропаганда дуже швидко пов’язала масований наліт із переговорами між українською та американською делегаціями, які відбувалися того дня в Саудівській Аравії, стверджуючи, що Київ нібито прагне зірвати мирний процес. Однак важливість масованого удару Збройних Сил України по Росії, а особливо по Москві та Московській області, насправді криється зовсім не в цьому.

Ця атака мала набагато ширше значення, ніж намагаються уявити російські пропагандисти, — передусім інформаційно-психологічне та політичне. Вона покликана продемонструвати, що Україна здатна діяти самостійно й ефективно відповідати на ворожі дії навіть за умов обмеженої чи недостатньої допомоги Заходу. Одним із ключових сигналів цього удару є те, що Україна не є винятково “залежним” гравцем, який покладається лише на зовнішню підтримку, а здатна реалізовувати масштабні військові операції власними силами.

Крім того, головний лейтмотив цієї атаки — зруйнувати міф Кремля про те, що запропонований Україною мораторій на удари по цивільній інфраструктурі, нафтових і газових об’єктах, а також обмеження бойових дій в повітрі та на морі є нібито невигідним для Росії, оскільки російські ракетні й дронові удари, мовляв, завдають набагато більшої шкоди обороноздатності України, ніж українські удари по Росії.

Після останнього масованого нальоту стало очевидним: будь-які удари, російські чи українські, можуть спричинити серйозні збитки — і для інфраструктури, і для мирного населення, і для економіки. Отже, російській владі варто замислитися, чи виправдане подальше ігнорування пропозицій Києва щодо обмеження ударів, адже зростання загроз у російському тилу відтепер набуває дедалі реальніших обрисів.

Зрештою, реакція суспільства на такі удари може вплинути на внутрішню політику Росії: поки Кремль утримує людей у переконанні, що “війна десь далеко”, масовані нальоти ближче до столиці показують, що небезпека стосується безпосередньо і російських регіонів. Відповідно, твердження про “безкарність” чи “повну невразливість” Росії стає все менш переконливим, а російське суспільство рано чи пізно почне ставити все більше запитань до свого керівництва.

Таким чином, масована атака дронів на Москву та Московську область виявилася не просто військовою операцією, а потужним інформаційно-психологічним сигналом, спрямованим на підрив головного пропагандистського міфу Кремля: що Україна не може завдати відчутних ударів по російській інфраструктурі, а пропонований Києвом мораторій буцімто невигідний для самої Росії. Стає дедалі очевиднішим, що ігнорування пропозицій України може боляче вдарити саме по російських економічних і соціальних інтересах.

Порожні мирні домовленості: чому без реальних гарантій безпеки будь-яке перемир’я втрачає сенс

Posted on 10 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року світ облетіла новина, що Кремль нібито готовий стати посередником у переговорах між командою президента США Дональда Трампа та Іраном щодо іранської ядерної програми.

В оточенні Трампа вже лунають голоси, буцімто “Москва допоможе Вашингтону досягти компромісу” – і це свідчить про миротворчий потенціал Росії, який, на думку протрампівських консерваторів, можна поширити й на українську кризу. Утім, якщо розглянути питання без чергового піару та порожніх обіцянок, стає зрозуміло: пропоновані “угоди” не наблизять реального припинення вогню в Україні, адже основна перешкода полягає у відсутності надійних гарантій безпеки для Києва.

“Надійність” гарантій: у чому вся складність

Для будь-якого перемир’я, чи то між США й Іраном, чи між Україною та Росією, ключове слово – надійність. Це поняття неодноразово досліджувалося у військовій теорії та теорії ігор, починаючи з робіт американського вченого Томаса Шеллінга, який свого часу розглядав модель “стримування”. На простому прикладі: під час “холодної війни” у Західному Берліні розміщувалася відносно невелика кількість військ США та їхніх союзників, які фізично не могли зупинити величезну армію Варшавського договору. Проте їхня присутність була своєрідним тригером (tripwire): якщо ворог завдасть удару по цих військах, Сполучені Штати відчують зобов’язання відповісти рішуче, аж до повномасштабної конфронтації.

Цей механізм вважається ефективним, коли:

1.Держава, що розгортає тригерні війська, справді готова піти на ескалацію й відреагувати потужно, якщо їх знищать.

2.Вона має достатній військовий потенціал, аби цю ескалацію витримати й перемогти супротивника.

У Західній Європі за часів «холодної війни» американські сили стримували СРСР саме тому, що ніхто не сумнівався у готовності Вашингтона (з усіма його ядерними боєзарядами) відповісти на атаку. Тоді збереження статус-кво в Берліні фактично вважали справою національної честі США. Сьогодні ж, коли йдеться про Україну, ситуація кардинально інша.

Чому гарантії від Трампа не працюють

Багато оглядачів у США кажуть: “Якщо Трамп справді не бажає підтримувати Україну, то чому б не запропонувати їй альтернативні механізми безпеки?” Але річ у тому, що “тригерна” присутність військ Штатів (тобто кілька тисяч американських солдатів на українській землі) Трамп вже фактично виключив. Про це публічно заявляв віце-президент Джей Ді Венс, стверджуючи, що «не розуміє, навіщо ризикувати американськими життями».

Отож, залишається ідея, що “якісь інші країни” Європи нададуть Україні свої війська. Але чи дійсно, наприклад, Франція чи Велика Британія будуть готові ставити свої підрозділи під загрозу прямого зіткнення з Росією, щоб захищати Україну? Особливо з огляду на те, що США можуть відмовитись від обов’язків у разі ескалації. Прецеденти історії (наприклад, безпомічна місія ООН у Боснії на початку 1990-х) доводять, що без американського втручання формат “трипвайра” часто перетворюється на фікцію.

Історичні «порожні обіцянки» та український досвід

Для України ця історія болюча, оскільки вже не раз звучали гучні “гарантії” безпечного майбутнього:

Будапештський меморандум 1994 року, де Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на обіцянки США, Британії та Росії поважати суверенітет і цілісність держави. Росія зрадила цю обіцянку, окупувавши Крим у 2014 році, а Захід відповів лише санкціями, а не військовою допомогою “миттєвого” типу.

Мінські домовленості (I і II) 2014–2015 років, розроблені за участі Німеччини й Франції. Вони так і не забезпечили ні сталого миру, ні реального повернення Донбасу під контроль Києва, що на практиці стало вигідніше Москві, адже залишило на роки “заморожений конфлікт”.

Як справедливо зауважує президент Володимир Зеленський, Україна готова до будь-яких переговорів, але їй потрібні реальні гарантії. Саме тому він вимагає вступу в НАТО як найефективнішої форми захисту. Однак Трамп публічно виключає можливість членства України в НАТО. На додачу й теоретичні “американські миротворці” в нашій державі опинилися під сумнівом.

За таких умов розмови про “швидке припинення вогню” виглядають ілюзорними: якщо Україна не отримає надійних тригерів, то не може покладатися на одну лише “підписану угоду”. І Москва, й Захід вже довели, що розраховувати на їхню чесність без потужних механізмів примусу до миру — справа ризикована.

Висновок: обережно з “порожніми пропозиціями”

Сценарій, де Росія виступає “чесним посередником”, виглядає занадто суперечливим. У контексті України риторика Кремля зведена до звинувачень самого Києва: мовляв, Україна “провокує”, “створює загрозу для росіян”, “тому й змушені були реагувати”. Так само з Іраном Москва діє, керуючись власними вигодами, а не глобальною безпекою.

Як свідчить досвід XX і XXI століть, якщо Україна чи будь-яка інша країна не отримає від Заходу чітких і підкріплених реальними механізмами гарантій (наприклад, розгортання боєздатних міжнародних сил, готових вступати у протистояння, або офіційного вступу до оборонного союзу), будь-які мирні домовленості залишаться паперовою угодою без надійного “трипвайра”. А розмови про “гарну волю” Москви чи то Вашингтона перетворяться на звичайні піар-сюжети, не здатні зупинити нові обстріли і не принесуть довготривалого спокою ані Україні, ані світу.

Головний “миротворець” Трампа: Москва знову експлуатує міф про захист народів

Posted on 5 Березня, 20255 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року світові ЗМІ облетіла новина: Кремль нібито погодився допомогти адміністрації президента США Дональда Трампа в переговорах з Іраном щодо ядерної програми.

Як передає Bloomberg, Трамп звернувся до Путіна з проханням “бути присутнім” на американо-іранських переговорах і навіть заручився підтримкою високопоставлених російських чиновників під час зустрічей у Ер-Ріяді.

За словами джерел, команда Трампа розраховує, що Москва спростить діалог і полегшить компроміс із ядерних питань та регіональних конфліктів, де Тегеран виступає проти Вашингтона. Пресс-секретар Кремля Дмитро Пєсков підтвердив, що “Росія готова робити все, що в її силах, аби сприяти розв’язанню проблем” між США та Іраном.

Цікаво, що частина американських “протрампівських” еліт, а також афілійовані з новим американським лідером ЗМІ, вже обговорюють цю новину в контексті російського “миротворчого” потенціалу. Консервативні журналісти й політики, які підтримують Трампа, поширюють тезу: раз Кремль готовий сприяти дипломатії з Тегераном, отже, він готовий і до справедливого врегулювання в Україні.

Утім, наскільки виправдана така репутація? І чи не повторюється тут типова для Кремля манера використовувати історичні епізоди як пропагандистський інструмент, щоб видати сучасну зовнішню політику за так зване “продовження вікової миротворчої місії”?

У російському публічному полі часто наводять низку історичних фактів, покликаних підтвердити нібито існуючу “особливу гуманну сутність” російського народу. Наприклад, одним із тез є твердження, що імператор Микола ІІ “наказав відкрити кордон”, аби врятувати вірменських біженців від турецького геноциду у 1915 році. Чи історія про те, як Червона армія 1945-го “не стала мстити німецькому населенню”, а навпаки, “годувала берлінців”, рятуючи їх від смерті. Ці ж епізоди ставляться в один ряд із подіями наполеонівської епохи, а також зі сценарієм так званого “захисту” російськомовного населення України після 2014 року.

Виходить зручна пропагандистська конструкція: Росія нібито протягом століть захищає пригноблених, несе мир і рятує народи від геноциду. Однак якщо подивитися глибше, то стає зрозуміло, що так званий “російський альтруїзм” далеко не завжди відділений від геополітичних розрахунків.

Російська імперія на межі XIX–XX ст. активно просувала свій порядок денний у Закавказзі й боролася з Османською імперією. Допомога вірменським біженцям, звісно, була життєво важливою для людей, але мала й стратегічний інтерес: послабити позиції Стамбула і зміцнити контроль на кавказькому фронті. Аналогічно в 1945-му СРСР вважав порятунок цивільного населення в переможеній Німеччині кроком до м’якшого запровадження свого впливу у Східній Європі. Крім того, є факти масових репарацій та примусових депортацій, про які московська пропаганда зазвичай замовчує. У тому числі коли йдеться про визволення Європи від Наполеона, кремлівська риторика виставляє Росію “єдиним рятівником континенту”, ігноруючи роль антинаполеонівської коаліції (Австрія, Пруссія, Англія).

Висновок: картина, яку малюють російські офіційні особи, часто надто спрощена й прикрашена, а “історичні міфи” перетворюються на політичне прикриття сучасної зовнішньополітичної лінії.

Якщо повірити протрампівській пресі, то готовність Москви сприяти переговорам із Іраном — приклад того ж “великодушності” Москви. Але не варто забувати, що Іран тісно пов’язаний із Росією з низки питань (Сирія, торгівля нафтою, військово-технічна співпраця). Будь-яке потепління між Вашингтоном і Тегераном за участю Кремля може дати РФ додаткові важелі в регіоні. Таким чином, задекларована “допомога” — це, по суті, ще й можливість зміцнити власний вплив на Близькому Сході й продемонструвати США, що без Росії не вирішити жодну глобальну кризу. У США чимало тверезомислячих аналітиків застерігають: не можна перетворювати Росію на головного посередника.

Що стосується Кремля, то його мешканці, вочевидь, воліють іти протореним шляхом: демонструвати на міжнародній арені образ “рятівника народів”, сподіваючись, що віддалена аудиторія купиться на великодушні історичні байки.

Трамп готується до переговорів із Росією: чому це не обов’язково “поразка Заходу”?

Posted on 13 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Після телефонної розмови Дональда Трампа з Володимиром Путіним і заяв міністра оборони США про те, що Україна не вступить до НАТО і не поверне всі втрачені території, західні “яструби” буквально вибухнули звинуваченнями.

Колишній радник Трампа з нацбезпеки Джон Болтон та низка європейських політиків назвали це “зрадою інтересів України” та “новою Мюнхенською змовою”. Однак, якщо подивитися на ситуацію ширше, можна помітити, що маневр Трампа не обов’язково прирікає Київ і Захід на поразку.

Зміна риторики в Білому домі — наслідок прагматичної оцінки ситуації. Нова американська адміністрація, прийшовши до влади, виявила, що нагромаджені військові й фінансові зобов’язання на адресу інших країн не завжди узгоджені з інтересами США. В американській економіці зростають внутрішні проблеми, а продовження конфлікту в Україні вже не здається таким вигідним. Тож рішення “заморозити” частину зовнішніх програм і водночас запропонувати шукати шляхи до миру відповідає новій стратегічній логіці Вашингтона.

Тим часом, коли більшість критиків сходяться на думці, що подібні кроки — “подарунок Кремлю”, реальність може виявитися складнішою.

По-перше, переговори не означають автоматичного виконання всіх вимог Росії. США залишаються найбільшим гравцем у НАТО, і їхня жорстка позиція щодо санкцій і військової допомоги Києву може лишатися в тій чи іншій формі. По-друге, мирне врегулювання за активного дипломатичного супроводу Вашингтона здатне дати Україні шанс на відновлення економіки та державних інституцій, що в довгостроковій перспективі буде стабільнішим, ніж безкінечне продовження воєнних дій.

Важливим фактором є й те, що європейські партнери, особливо “партія війни”, звикли до попереднього формату, коли Вашингтон демонстрував максимально жорстку лінію до Москви. Тепер же, бачачи заклики до прямих переговорів, вони бояться, що їхня позиція може залишитися осторонь. Проблема в тому, що Брюссель, Берлін та інші європейські столиці не були готові до того, що США почнуть “грати власну гру”, а отже — доведеться або переглядати власну політику, або ризикувати втратити американську підтримку.

Варто звернути увагу й на те, що Джон Болтон і деякі європейські політики звинувачують Трампа в “зраді” України та інтересів українського народу. Проте не варто забувати, що тимчасовий компроміс не обнуляє попередню допомогу Заходу Києву. “Небезпека” для України часто бачиться в тому, що припинення вогню дасть Росії перепочинок, але й сама Україна може скористатися паузою для відновлення, а якщо США продовжать м’який тиск санкціями, то Москва не зможе безперешкодно накопичувати ресурси.

У цьому сенсі така різка реакція “яструбів” у Вашингтоні та Європі свідчить про те, що дипломатична ініціатива Трампа дійсно торкається звичної “схеми” зовнішньої політики Заходу щодо України. Але це не обов’язково означає “чорний день Європи” чи “змову з Москвою”. Нова адміністрація США може прагнути переорієнтувати ресурси та перейти до гнучкішої стратегії. Для України ж це відкриває можливість: замість виснажливої війни отримати шанс на економічне відновлення й зміцнення державного суверенітету дипломатичними методами.

Зниження призовного віку може стати ключем до подальшої підтримки України зі сторони Заходу

Posted on 11 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Західні журналісти все частіше обговорюють питання того, що нинішній український уряд стикається з необхідністю розв’язати кілька стратегічних питань, аби втримати постійну допомогу з боку західних партнерів.

Серед цих питань — нестача живої сили на фронті, що, на переконання видання, може стимулювати ухвалення рішення про зниження віку мобілізації з поточних 25 років. Аргумент фахівців полягає в тому, що Україна, яка прагне довгострокових гарантій безпеки і фінансово-військової підтримки, має продемонструвати власну спроможність продовжувати оборону, зокрема через збільшення кількості мобілізованих.

Західні аналітики припускають, що президент України Володимир Зеленський повинен показати рішучість і надати чітку відповідь на питання, як Україна боротиметься із загрозою виснаження людських ресурсів. Захід, особливо США, очікує від Києва конкретних кроків, аби переконатися: Київ здатний утримувати обороноздатність, поки дипломатичні канали шукають шляхи до припинення війни.

У цьому контексті також часто згадується позиція адміністрації президента США Дональда Трампа. Вашингтон прагне жорсткіших санкцій проти Росії, зокрема в енергетичній сфері, та посилення тиску на треті країни, які купують російську нафту. Мета — примусити Москву до серйозних переговорів та недопущення сценарію, коли Росія, призупинивши наступ, зможе знову накопичувати ресурси для поновлення бойових дій. Однак, на думку експертів, задля ефективності такого підходу, українська сторона також повинна демонструвати сили та спроможність протистояти ворожому тиску.

Ставка прихильників такого підходу робиться на те, що Кремль, який поки що не демонструє великого інтересу до реального мирного врегулювання, може змінити власний підхід до війни та оцінити вигоди: витрати на військові дії мають перевищити вигоди від продовження конфлікту великої інтенсивності. У цьому сенсі, аргумент звучить так – швидка домовленість можлива лише за умови відчутно більшого тиску, і не лише економічного, а й військового з боку України за підтримки Заходу.

Таким чином, згідно з оцінками фахівців, зниження призовного віку в Україні може стати як тестом на рішучість української влади та надійність планів Києва щодо розширення оборонної спроможності, так і реальним викликом для росіян. Якщо президент Зеленський піде цим шляхом, Захід може бути більш схильним до подальшої фінансової і військової підтримки. Водночас, якщо Україна не зможе системно розв’язати проблему нестачі живої сили, допомога може опинитися під загрозою — особливо в контексті амбітних планів Трампа та зусиль США змусити Москву до реального діалогу.

Данія виступила проти “заморожування” війни в Україні

Posted on 4 Лютого, 20254 Лютого, 2025 by Оксана Яковенко

Прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен попередила про небезпеку завершення війни в Україні шляхом “заморожування” конфлікту.

Вона висловила свою позицію напередодні неофіційного саміту Європейського Союзу з питань оборони, який відбувається у Брюсселі.

“Якщо ми закінчимо цю війну зараз якимось замороженим конфліктом, припиненням вогню, це дасть Росії можливість повернутися додому, мобілізувати більше ресурсів, людей і, можливо, напасти на іншу країну в Європі”, — заявила Фредеріксен.

Глава уряду Данії наголосила, що Євросоюзу потрібно діяти швидко, “оскільки Росія та Путін загрожують не лише Україні, але всім нам”.

Для захисту країнам ЄС необхідно збільшити темпи розвитку оборонної промисловості, тісніше та швидше співпрацювати у сфері оборони та стримування, а також забезпечити перемогу України у війні.

Зеленський пояснив, що заборона на переговори з Путіним діє для всіх, окрім президента України

Posted on 25 Січня, 202525 Січня, 2025 by Оксана Яковенко

Президент України Володимир Зеленський заявив, що заборона на переговори з російським лідером Володимиром Путіним поширюється на всіх, окрім глави держави.

Про це він повідомив, пояснюючи рішення, яке було прийняте в межах забезпечення державних інтересів.

Зеленський зазначив, що відповідний указ був підписаний з метою запобігти будь-яким таємним спробам ведення переговорів із Росією, які могли здійснювати окремі політичні діячі чи групи. Зокрема, йшлося про Віктора Медведчука та інших осіб, які могли б брати участь у таких процесах без відома держави.

«Цим указом ми фактично зупинили будь-які спроби сепаратистських домовленостей, які могли стати загрозою для територіальної цілісності та суверенітету України», – наголосив Зеленський.

За його словами, такий підхід гарантує прозорість переговорного процесу й не допускає можливості зради національних інтересів. Президент підкреслив, що виключне право вести перемовини належить главі держави, оскільки це передбачає відповідальність перед усім українським народом.

Рішення стало ключовим елементом у боротьбі з внутрішніми загрозами, які могли б виникнути внаслідок несанкціонованих контактів з агресором.