Кремль Архіви - Сторінка 3 з 4

Порожні мирні домовленості: чому без реальних гарантій безпеки будь-яке перемир’я втрачає сенс

Posted on 10 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року світ облетіла новина, що Кремль нібито готовий стати посередником у переговорах між командою президента США Дональда Трампа та Іраном щодо іранської ядерної програми.

В оточенні Трампа вже лунають голоси, буцімто “Москва допоможе Вашингтону досягти компромісу” – і це свідчить про миротворчий потенціал Росії, який, на думку протрампівських консерваторів, можна поширити й на українську кризу. Утім, якщо розглянути питання без чергового піару та порожніх обіцянок, стає зрозуміло: пропоновані “угоди” не наблизять реального припинення вогню в Україні, адже основна перешкода полягає у відсутності надійних гарантій безпеки для Києва.

“Надійність” гарантій: у чому вся складність

Для будь-якого перемир’я, чи то між США й Іраном, чи між Україною та Росією, ключове слово – надійність. Це поняття неодноразово досліджувалося у військовій теорії та теорії ігор, починаючи з робіт американського вченого Томаса Шеллінга, який свого часу розглядав модель “стримування”. На простому прикладі: під час “холодної війни” у Західному Берліні розміщувалася відносно невелика кількість військ США та їхніх союзників, які фізично не могли зупинити величезну армію Варшавського договору. Проте їхня присутність була своєрідним тригером (tripwire): якщо ворог завдасть удару по цих військах, Сполучені Штати відчують зобов’язання відповісти рішуче, аж до повномасштабної конфронтації.

Цей механізм вважається ефективним, коли:

1.Держава, що розгортає тригерні війська, справді готова піти на ескалацію й відреагувати потужно, якщо їх знищать.

2.Вона має достатній військовий потенціал, аби цю ескалацію витримати й перемогти супротивника.

У Західній Європі за часів «холодної війни» американські сили стримували СРСР саме тому, що ніхто не сумнівався у готовності Вашингтона (з усіма його ядерними боєзарядами) відповісти на атаку. Тоді збереження статус-кво в Берліні фактично вважали справою національної честі США. Сьогодні ж, коли йдеться про Україну, ситуація кардинально інша.

Чому гарантії від Трампа не працюють

Багато оглядачів у США кажуть: “Якщо Трамп справді не бажає підтримувати Україну, то чому б не запропонувати їй альтернативні механізми безпеки?” Але річ у тому, що “тригерна” присутність військ Штатів (тобто кілька тисяч американських солдатів на українській землі) Трамп вже фактично виключив. Про це публічно заявляв віце-президент Джей Ді Венс, стверджуючи, що «не розуміє, навіщо ризикувати американськими життями».

Отож, залишається ідея, що “якісь інші країни” Європи нададуть Україні свої війська. Але чи дійсно, наприклад, Франція чи Велика Британія будуть готові ставити свої підрозділи під загрозу прямого зіткнення з Росією, щоб захищати Україну? Особливо з огляду на те, що США можуть відмовитись від обов’язків у разі ескалації. Прецеденти історії (наприклад, безпомічна місія ООН у Боснії на початку 1990-х) доводять, що без американського втручання формат “трипвайра” часто перетворюється на фікцію.

Історичні «порожні обіцянки» та український досвід

Для України ця історія болюча, оскільки вже не раз звучали гучні “гарантії” безпечного майбутнього:

Будапештський меморандум 1994 року, де Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на обіцянки США, Британії та Росії поважати суверенітет і цілісність держави. Росія зрадила цю обіцянку, окупувавши Крим у 2014 році, а Захід відповів лише санкціями, а не військовою допомогою “миттєвого” типу.

Мінські домовленості (I і II) 2014–2015 років, розроблені за участі Німеччини й Франції. Вони так і не забезпечили ні сталого миру, ні реального повернення Донбасу під контроль Києва, що на практиці стало вигідніше Москві, адже залишило на роки “заморожений конфлікт”.

Як справедливо зауважує президент Володимир Зеленський, Україна готова до будь-яких переговорів, але їй потрібні реальні гарантії. Саме тому він вимагає вступу в НАТО як найефективнішої форми захисту. Однак Трамп публічно виключає можливість членства України в НАТО. На додачу й теоретичні “американські миротворці” в нашій державі опинилися під сумнівом.

За таких умов розмови про “швидке припинення вогню” виглядають ілюзорними: якщо Україна не отримає надійних тригерів, то не може покладатися на одну лише “підписану угоду”. І Москва, й Захід вже довели, що розраховувати на їхню чесність без потужних механізмів примусу до миру — справа ризикована.

Висновок: обережно з “порожніми пропозиціями”

Сценарій, де Росія виступає “чесним посередником”, виглядає занадто суперечливим. У контексті України риторика Кремля зведена до звинувачень самого Києва: мовляв, Україна “провокує”, “створює загрозу для росіян”, “тому й змушені були реагувати”. Так само з Іраном Москва діє, керуючись власними вигодами, а не глобальною безпекою.

Як свідчить досвід XX і XXI століть, якщо Україна чи будь-яка інша країна не отримає від Заходу чітких і підкріплених реальними механізмами гарантій (наприклад, розгортання боєздатних міжнародних сил, готових вступати у протистояння, або офіційного вступу до оборонного союзу), будь-які мирні домовленості залишаться паперовою угодою без надійного “трипвайра”. А розмови про “гарну волю” Москви чи то Вашингтона перетворяться на звичайні піар-сюжети, не здатні зупинити нові обстріли і не принесуть довготривалого спокою ані Україні, ані світу.

Головний “миротворець” Трампа: Москва знову експлуатує міф про захист народів

Posted on 5 Березня, 20255 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року світові ЗМІ облетіла новина: Кремль нібито погодився допомогти адміністрації президента США Дональда Трампа в переговорах з Іраном щодо ядерної програми.

Як передає Bloomberg, Трамп звернувся до Путіна з проханням “бути присутнім” на американо-іранських переговорах і навіть заручився підтримкою високопоставлених російських чиновників під час зустрічей у Ер-Ріяді.

За словами джерел, команда Трампа розраховує, що Москва спростить діалог і полегшить компроміс із ядерних питань та регіональних конфліктів, де Тегеран виступає проти Вашингтона. Пресс-секретар Кремля Дмитро Пєсков підтвердив, що “Росія готова робити все, що в її силах, аби сприяти розв’язанню проблем” між США та Іраном.

Цікаво, що частина американських “протрампівських” еліт, а також афілійовані з новим американським лідером ЗМІ, вже обговорюють цю новину в контексті російського “миротворчого” потенціалу. Консервативні журналісти й політики, які підтримують Трампа, поширюють тезу: раз Кремль готовий сприяти дипломатії з Тегераном, отже, він готовий і до справедливого врегулювання в Україні.

Утім, наскільки виправдана така репутація? І чи не повторюється тут типова для Кремля манера використовувати історичні епізоди як пропагандистський інструмент, щоб видати сучасну зовнішню політику за так зване “продовження вікової миротворчої місії”?

У російському публічному полі часто наводять низку історичних фактів, покликаних підтвердити нібито існуючу “особливу гуманну сутність” російського народу. Наприклад, одним із тез є твердження, що імператор Микола ІІ “наказав відкрити кордон”, аби врятувати вірменських біженців від турецького геноциду у 1915 році. Чи історія про те, як Червона армія 1945-го “не стала мстити німецькому населенню”, а навпаки, “годувала берлінців”, рятуючи їх від смерті. Ці ж епізоди ставляться в один ряд із подіями наполеонівської епохи, а також зі сценарієм так званого “захисту” російськомовного населення України після 2014 року.

Виходить зручна пропагандистська конструкція: Росія нібито протягом століть захищає пригноблених, несе мир і рятує народи від геноциду. Однак якщо подивитися глибше, то стає зрозуміло, що так званий “російський альтруїзм” далеко не завжди відділений від геополітичних розрахунків.

Російська імперія на межі XIX–XX ст. активно просувала свій порядок денний у Закавказзі й боролася з Османською імперією. Допомога вірменським біженцям, звісно, була життєво важливою для людей, але мала й стратегічний інтерес: послабити позиції Стамбула і зміцнити контроль на кавказькому фронті. Аналогічно в 1945-му СРСР вважав порятунок цивільного населення в переможеній Німеччині кроком до м’якшого запровадження свого впливу у Східній Європі. Крім того, є факти масових репарацій та примусових депортацій, про які московська пропаганда зазвичай замовчує. У тому числі коли йдеться про визволення Європи від Наполеона, кремлівська риторика виставляє Росію “єдиним рятівником континенту”, ігноруючи роль антинаполеонівської коаліції (Австрія, Пруссія, Англія).

Висновок: картина, яку малюють російські офіційні особи, часто надто спрощена й прикрашена, а “історичні міфи” перетворюються на політичне прикриття сучасної зовнішньополітичної лінії.

Якщо повірити протрампівській пресі, то готовність Москви сприяти переговорам із Іраном — приклад того ж “великодушності” Москви. Але не варто забувати, що Іран тісно пов’язаний із Росією з низки питань (Сирія, торгівля нафтою, військово-технічна співпраця). Будь-яке потепління між Вашингтоном і Тегераном за участю Кремля може дати РФ додаткові важелі в регіоні. Таким чином, задекларована “допомога” — це, по суті, ще й можливість зміцнити власний вплив на Близькому Сході й продемонструвати США, що без Росії не вирішити жодну глобальну кризу. У США чимало тверезомислячих аналітиків застерігають: не можна перетворювати Росію на головного посередника.

Що стосується Кремля, то його мешканці, вочевидь, воліють іти протореним шляхом: демонструвати на міжнародній арені образ “рятівника народів”, сподіваючись, що віддалена аудиторія купиться на великодушні історичні байки.

Трамп готується до переговорів із Росією: чому це не обов’язково “поразка Заходу”?

Posted on 13 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Після телефонної розмови Дональда Трампа з Володимиром Путіним і заяв міністра оборони США про те, що Україна не вступить до НАТО і не поверне всі втрачені території, західні “яструби” буквально вибухнули звинуваченнями.

Колишній радник Трампа з нацбезпеки Джон Болтон та низка європейських політиків назвали це “зрадою інтересів України” та “новою Мюнхенською змовою”. Однак, якщо подивитися на ситуацію ширше, можна помітити, що маневр Трампа не обов’язково прирікає Київ і Захід на поразку.

Зміна риторики в Білому домі — наслідок прагматичної оцінки ситуації. Нова американська адміністрація, прийшовши до влади, виявила, що нагромаджені військові й фінансові зобов’язання на адресу інших країн не завжди узгоджені з інтересами США. В американській економіці зростають внутрішні проблеми, а продовження конфлікту в Україні вже не здається таким вигідним. Тож рішення “заморозити” частину зовнішніх програм і водночас запропонувати шукати шляхи до миру відповідає новій стратегічній логіці Вашингтона.

Тим часом, коли більшість критиків сходяться на думці, що подібні кроки — “подарунок Кремлю”, реальність може виявитися складнішою.

По-перше, переговори не означають автоматичного виконання всіх вимог Росії. США залишаються найбільшим гравцем у НАТО, і їхня жорстка позиція щодо санкцій і військової допомоги Києву може лишатися в тій чи іншій формі. По-друге, мирне врегулювання за активного дипломатичного супроводу Вашингтона здатне дати Україні шанс на відновлення економіки та державних інституцій, що в довгостроковій перспективі буде стабільнішим, ніж безкінечне продовження воєнних дій.

Важливим фактором є й те, що європейські партнери, особливо “партія війни”, звикли до попереднього формату, коли Вашингтон демонстрував максимально жорстку лінію до Москви. Тепер же, бачачи заклики до прямих переговорів, вони бояться, що їхня позиція може залишитися осторонь. Проблема в тому, що Брюссель, Берлін та інші європейські столиці не були готові до того, що США почнуть “грати власну гру”, а отже — доведеться або переглядати власну політику, або ризикувати втратити американську підтримку.

Варто звернути увагу й на те, що Джон Болтон і деякі європейські політики звинувачують Трампа в “зраді” України та інтересів українського народу. Проте не варто забувати, що тимчасовий компроміс не обнуляє попередню допомогу Заходу Києву. “Небезпека” для України часто бачиться в тому, що припинення вогню дасть Росії перепочинок, але й сама Україна може скористатися паузою для відновлення, а якщо США продовжать м’який тиск санкціями, то Москва не зможе безперешкодно накопичувати ресурси.

У цьому сенсі така різка реакція “яструбів” у Вашингтоні та Європі свідчить про те, що дипломатична ініціатива Трампа дійсно торкається звичної “схеми” зовнішньої політики Заходу щодо України. Але це не обов’язково означає “чорний день Європи” чи “змову з Москвою”. Нова адміністрація США може прагнути переорієнтувати ресурси та перейти до гнучкішої стратегії. Для України ж це відкриває можливість: замість виснажливої війни отримати шанс на економічне відновлення й зміцнення державного суверенітету дипломатичними методами.

Зниження призовного віку може стати ключем до подальшої підтримки України зі сторони Заходу

Posted on 11 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Західні журналісти все частіше обговорюють питання того, що нинішній український уряд стикається з необхідністю розв’язати кілька стратегічних питань, аби втримати постійну допомогу з боку західних партнерів.

Серед цих питань — нестача живої сили на фронті, що, на переконання видання, може стимулювати ухвалення рішення про зниження віку мобілізації з поточних 25 років. Аргумент фахівців полягає в тому, що Україна, яка прагне довгострокових гарантій безпеки і фінансово-військової підтримки, має продемонструвати власну спроможність продовжувати оборону, зокрема через збільшення кількості мобілізованих.

Західні аналітики припускають, що президент України Володимир Зеленський повинен показати рішучість і надати чітку відповідь на питання, як Україна боротиметься із загрозою виснаження людських ресурсів. Захід, особливо США, очікує від Києва конкретних кроків, аби переконатися: Київ здатний утримувати обороноздатність, поки дипломатичні канали шукають шляхи до припинення війни.

У цьому контексті також часто згадується позиція адміністрації президента США Дональда Трампа. Вашингтон прагне жорсткіших санкцій проти Росії, зокрема в енергетичній сфері, та посилення тиску на треті країни, які купують російську нафту. Мета — примусити Москву до серйозних переговорів та недопущення сценарію, коли Росія, призупинивши наступ, зможе знову накопичувати ресурси для поновлення бойових дій. Однак, на думку експертів, задля ефективності такого підходу, українська сторона також повинна демонструвати сили та спроможність протистояти ворожому тиску.

Ставка прихильників такого підходу робиться на те, що Кремль, який поки що не демонструє великого інтересу до реального мирного врегулювання, може змінити власний підхід до війни та оцінити вигоди: витрати на військові дії мають перевищити вигоди від продовження конфлікту великої інтенсивності. У цьому сенсі, аргумент звучить так – швидка домовленість можлива лише за умови відчутно більшого тиску, і не лише економічного, а й військового з боку України за підтримки Заходу.

Таким чином, згідно з оцінками фахівців, зниження призовного віку в Україні може стати як тестом на рішучість української влади та надійність планів Києва щодо розширення оборонної спроможності, так і реальним викликом для росіян. Якщо президент Зеленський піде цим шляхом, Захід може бути більш схильним до подальшої фінансової і військової підтримки. Водночас, якщо Україна не зможе системно розв’язати проблему нестачі живої сили, допомога може опинитися під загрозою — особливо в контексті амбітних планів Трампа та зусиль США змусити Москву до реального діалогу.

Данія виступила проти “заморожування” війни в Україні

Posted on 4 Лютого, 20254 Лютого, 2025 by Оксана Яковенко

Прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен попередила про небезпеку завершення війни в Україні шляхом “заморожування” конфлікту.

Вона висловила свою позицію напередодні неофіційного саміту Європейського Союзу з питань оборони, який відбувається у Брюсселі.

“Якщо ми закінчимо цю війну зараз якимось замороженим конфліктом, припиненням вогню, це дасть Росії можливість повернутися додому, мобілізувати більше ресурсів, людей і, можливо, напасти на іншу країну в Європі”, — заявила Фредеріксен.

Глава уряду Данії наголосила, що Євросоюзу потрібно діяти швидко, “оскільки Росія та Путін загрожують не лише Україні, але всім нам”.

Для захисту країнам ЄС необхідно збільшити темпи розвитку оборонної промисловості, тісніше та швидше співпрацювати у сфері оборони та стримування, а також забезпечити перемогу України у війні.

Зеленський пояснив, що заборона на переговори з Путіним діє для всіх, окрім президента України

Posted on 25 Січня, 202525 Січня, 2025 by Оксана Яковенко

Президент України Володимир Зеленський заявив, що заборона на переговори з російським лідером Володимиром Путіним поширюється на всіх, окрім глави держави.

Про це він повідомив, пояснюючи рішення, яке було прийняте в межах забезпечення державних інтересів.

Зеленський зазначив, що відповідний указ був підписаний з метою запобігти будь-яким таємним спробам ведення переговорів із Росією, які могли здійснювати окремі політичні діячі чи групи. Зокрема, йшлося про Віктора Медведчука та інших осіб, які могли б брати участь у таких процесах без відома держави.

«Цим указом ми фактично зупинили будь-які спроби сепаратистських домовленостей, які могли стати загрозою для територіальної цілісності та суверенітету України», – наголосив Зеленський.

За його словами, такий підхід гарантує прозорість переговорного процесу й не допускає можливості зради національних інтересів. Президент підкреслив, що виключне право вести перемовини належить главі держави, оскільки це передбачає відповідальність перед усім українським народом.

Рішення стало ключовим елементом у боротьбі з внутрішніми загрозами, які могли б виникнути внаслідок несанкціонованих контактів з агресором.

ЗСУ не можуть зупинити фланговий удар Росії під Покровськом

Posted on 17 Січня, 2025 by Оксана Яковенко

Ситуація на фронті біля Покровська залишається напруженою. Російські війська просунулися в два населені пункти, розташовані за 10 км на захід від міста.

Про це повідомив військовий аналітик німецької газети Bild Юліан Ріпке.

Аналітик зазначив, що російська армія активно застосовує тактику флангових обходів, яка вже принесла їй успіхи в інших регіонах.

“Немає жодних ознак того, що раніше успішна тактика флангових обходів не призведе до захоплення ще одного міста”, – написав Ріпке у своєму дописі на платформі Х.

Попри складну ситуацію, українські сили оборони продовжують стримувати натиск ворога. Однак російська сторона зосереджує значні ресурси на цьому напрямку, що створює серйозний виклик для ЗСУ.

Флангові удари Росії спрямовані на оточення українських підрозділів та створення сприятливих умов для подальшого наступу. За словами експертів, такі дії свідчать про намагання Кремля досягти швидких тактичних успіхів, використовуючи масовану концентрацію сил.

Росія стягує 60 тисяч військових на Курщині, але Україна не прагне чужих територій – Зеленський

Posted on 11 Січня, 202511 Січня, 2025 by Микола Донченко

Президент України Володимир Зеленський повідомив про значну концентрацію російських військових на Курському напрямку.

Про це повідомляє “360.ua”

За словами голови держави, зараз у цьому регіоні перебуває близько 60 тисяч солдатів РФ. Водночас він наголосив, що операції Збройних сил України в Курській області не мають на меті окупацію чи захоплення чужих територій.

Президент підкреслив, що дії української армії спрямовані виключно на захист держави та її громадян.

Це був тактичний успіх України, але не для окупації. Нам не потрібні їхні території, землі чи люди. Ми лише хочемо жити спокійно у себе вдома без війни. Ось це і є наша головна мета, — заявив Зеленський.

Він також нагадав, що Росія раніше намагалася окупувати північні регіони України, зокрема Харківську та Сумську області. Це змусило українські Сили оборони вдатися до превентивних заходів для захисту цих територій. За словами президента, загроза захоплення таких великих міст, як Харків та Суми, могла призвести до катастрофічних наслідків для мирного населення.

Ми мусили діяти на випередження. Ми побачили велике скупчення їхніх військ, які готувалися до окупації Сум, і зробили перший крок. Це дуже сильно допомогло нам стримати ворога, — зазначив український лідер.

Президент додав, що наразі Росія перекинула значну частину своїх сил із Харківського напрямку до Курської області. Це дало українським силам можливість ефективніше протистояти агресору на Харківщині, що є важливим успіхом для оборони країни.

Поразка України обійдеться США на $808 млрд дорожче, ніж допомога – дослідження

Posted on 9 Січня, 20259 Січня, 2025 by Оксана Яковенко

Перемога Росії у війні проти України створить для США значно більші фінансові витрати, ніж нинішня підтримка Києва.

Про це йдеться у доповіді Американського інституту підприємництва (AEI), передає Цензор.Нет з посиланням на Bloomberg.

За оцінками AEI, якщо Росія досягне успіху, США доведеться витратити додаткові $808 мільярдів на стримування потенційних агресивних дій Кремля в Європі. Це підвищить військовий бюджет Пентагону з планованих $4,4 трильйона до $5,2 трильйона до 2029 року.

Аналіз підкреслює, що російська перемога змінить безпекову ситуацію в Європі, надавши Москві впевненості для подальших зазіхань на країни НАТО. Це вимагатиме значно більших витрат з боку США для посилення оборони альянсу.

“Короткострокові витрати на допомогу Україні в її захисті від російської агресії є значно меншими, ніж довгострокові витрати на те, щоб дозволити Росії перемогти”, – йдеться у доповіді.

Обраний президент США Дональд Трамп залишив відкритим питання майбутньої допомоги Україні. За його словами, США можуть скоротити або повністю припинити підтримку Києва, залежно від розвитку ситуації.

Нагадаємо, переговори між Україною та Росією планувалися на першу половину 2025 року, незалежно від результатів президентських виборів у США.