Журналістку NYT супроводжували кадирівці під час репортажу на Курщині

Українські журналісти і співробітники Міністерства закордонних справ висловили обурення з приводу того, що кремлівська пропаганда отримала легітимність під виглядом журналістської діяльності.

З приводу інциденту висловився журналіст Остап Яриш.

У матеріалі, опублікованому в “The New York Times”, розповідається про ситуацію в Курській області, де відбулося зіткнення між Україною і Росією. Авторка статті, Нанна Гайтманн, провела шість днів у прифронтових районах Курської області, де, за її словами, супроводжувалася бійцями спецпідрозділу “Ахмат”, які, як вона стверджує, займалися евакуацією в регіоні.

Матеріал викликав бурхливу реакцію в суспільстві. Багато хто висловив своє невдоволення і незгоду з позицією автора.

“Прошу вибачення??? Я навіть не знаю, з чого почати. “Ахмат” сумно відомий своїми військовими злочинами, включно з тортурами, стратами мирних жителів, мародерством і участю в операціях із фільтрації. Крім того, Кремль активно використовує їх як інструменти пропаганди. Що це?”, – написав журналіст Остап Яриш.

Представник Міністерства закордонних справ Георгій Тихий прокоментував публікацію в “New York Times”, назвавши її рішення надати супровід співробітникам служби безпеки Кадирова “вкрай безглуздими”. Він також звинуватив видання в навмисному спотворенні фактів.

“Той, хто в The New York Times вважав, що було б розумно вести репортаж разом із російськими військовими злочинцями, ухвалив найдурніше рішення. Це не баланс і не “зворотний бік історії”. Це просто дозволяє російській пропаганді вводити аудиторію в оману. Сумно бачити, що маніпуляції на рівні Дюранті повертаються в NYT”, – наголосив Тихий.

Масштабна військова кампанія на Курщині не досягла поставленої мети: росіяни готуються до нового наступу

Президент Зеленський зробив гучну заявку про підготовку Росії до нового наступу на північному сході вже цієї весни. За його словами, удар планувався влітку 2024 року, але був відтермінований через операцію в Курській області.

Попри серйозність цих слів зі сторони українського лідера, офіційні ЗМІ та експертне середовище майже не відреагували на озвучене. Між тим, ідеться про безпрецедентну заяву – фактично визнання: масштабна транскордонна кампанія ЗСУ не досягла поставленої мети та не зуміла позбавити країну-агресор можливості вторгнення на територію нових українських областей.  Зі слів Зеленського випливає, що удар по Курщині не дозволив стримати ворога та відвернути загрозу окупації Сумщини, зокрема обласного центру.

Якщо згадати, як розгорталися події, то перший етап кампанії дійсно приніс помітні результати. ЗСУ зуміли змусити Кремль розосередити сили, і, за даними Інституту вивчення війни, на Курський напрямок було перекинуто до 70 тис російських військових, включно з іноземними підрозділами. У певні моменти Україна контролювала понад 1 000 км² території ворога та близько сотні населених пунктів – це стало найбільшою за зухвалістю та масштабом операцією української армії за межами країни від початку повномасштабної війни.

Проте стратегічна пауза, яку вдалося виграти, коштувала надто дорого. Після понад шести місяців запеклих боїв українські частини опинилися на межі оточення. У березні 2025 року російські війська завдали потужного контрудару, звівши під контроль український плацдарм до 110 км². Було втрачено місто Суджа, перерізано головну логістичну артерію, а українські підрозділи змушені були відступати під постійним тиском противника.

Офіційно президент Зеленський наголосив, що оточення вдалося уникнути, а відведення військ пройшло в організованому порядку. Він також заявив про виконання поставлених завдань, зокрема відвернення уваги ворога від інших напрямків — таких як Покровськ. Проте реальність залишається невблаганною: до кінця березня українська армія залишила територію Росії, а російське командування знову накопичує резерви біля кордонів Сумщини.

Це змушує поставити незручне, але необхідне запитання: чи була операція на Курщині стратегічно виправданою? За деякими оцінками, українські втрати під час Курської кампанії були колосальними. Офіційні цифри Генштаб не розголошує, однак західні розвідки оцінюють втрати особового складу до 70 тис осіб. Знищено або втрачено сотні одиниць техніки — зокрема сучасні танки західного виробництва, такі як Challenger 2, Leopard 2A6 та M1 Abrams. Forbes цитує аналітика Девіда Акса, який називає цю кампанію найболючішою бронетанковою поразкою України від початку війни.

Дедалі гучнішою стає й критика на адресу українського командування. Експерти наголошують: сили, задіяні на Курщині, могли б ефективніше використовуватися на критичних напрямках всередині України. Польське видання Myśl Polska припускає, що операція мала не лише військові, а й політичні мотиви — зокрема демонстрацію наступального потенціалу перед західними партнерами. Окреме питання — зволікання з відведенням військ. Західні аналітики відзначають, що рішення варто було ухвалити ще восени 2024 року, коли стало зрозуміло, що тактика себе вичерпала. Замість цього операцію продовжили, що призвело до надмірних втрат і деморалізації окремих частин.

Очевидно одне: попереду Україну знову чекають важкі випробування на північному фронті. Сумщина і Харківщина — регіони, заради безпеки яких було розпочато Курську операцію — знову в зоні ризику. І тепер, з виснаженими резервами, українське командування має шукати нові рішення в умовах ще складнішої ситуації.  Курська кампанія стала прикладом того, як навіть стратегічно вмотивована операція може обернутися непередбачуваними наслідками, якщо нею керують не лише військові розрахунки, а й політичні міркування. Уроки цього етапу війни варто засвоїти — і чесно визнати, що ціна помилки занадто висока, щоб повторювати її знову.

Армія РФ просунулася до українського кордону на Курщині – ISW

Збройні сили Російської Федерації трохи просунулися до державного кордону в Курській області. Однак українські війська, як і раніше, займають позиції в регіоні.

Про це йдеться у звіті Інституту вивчення війни (ISW).

На геолокаційних знімках від 13 березня видно, що російські війська просунулися в напрямку Заолешенки. Можливо, вони також зайняли Гончарівку.

За інформацією з відкритих джерел, зокрема від NASA, 14 березня в цьому районі йшли запеклі бої. Російські джерела повідомляли про взяття населеного пункту.

В інших російських джерелах повідомлялося, що Збройні сили Російської Федерації зайняли населені пункти Заолешенка, Гончарівка і Рубанщина. Також стверджувалося, що вони просунулися в напрямку Гуєвого і до південної околиці Олешні.

Крім цього, російські війська продовжували наземні операції в районі Курилівки.

В ISW повідомляють, що російські військові продовжували атакувати позиції в північній частині Сумської області.

За інформацією, наданою Андрієм Демченком, речником Державної прикордонної служби України, невеликі групи противника, які використовують тактику десантування, продовжують атакувати північні райони Сумської області. Їхня мета – просунутися в напрямку населених пунктів Новеньке і Журавка.

Водночас деякі російські блогери стверджували, що російські війська просунулися на схід від населеного пункту Новенький до селища Північна Басівка. Вони також висловлювали припущення про те, що надалі російська армія може спробувати встановити “санітарну зону” в Сумській області.

Росіяни використали газопровід для прориву під Суджею: українські сили у складній ситуації

Українські військові опинилися у складній ситуації в районі міста Суджа Курської області через несподіваний прорив російської піхоти, яка використала трубу газопроводу для перекидання штурмової роти.

Про це повідомив головний редактор сайту “Цензор.НЕТ” Юрій Бутусов.

“Сьогодні виявлено прорив ворожої піхоти в районі міста Суджа – росіяни використали трубу газопроводу, щоб непомітно для дронів перекинути штурмову роту, і вклинилися в наші бойові порядки”, – написав Бутусов.

За інформацією низки українських ЗМІ, йдеться, ймовірно, про підземні труби газопроводу “Уренгой-Помари-Ужгород”, якими до 1 січня 2025 року здійснювали постачання російського газу до Європи через територію України. Діаметр такої труби становить 1,4 метра, що могло дозволити російським військовим приховано проникнути на українські позиції.

Раніше російські військові пабліки повідомляли, що армія РФ розпочала штурм Суджі.

Юрій Бутусов також підтвердив складне становище українських підрозділів у Курській області.

“Фронт санітарної зони вузький, і ворог з флангів взяв під щільний вогневий контроль наші шляхи сполучення. Тепер ситуація там важча, ніж на всіх інших ділянках фронту”, – зазначив журналіст.

На його думку, утримання плацдарму в Курській області більше не виправдане з військової точки зору.

“Політичні мотиви всім зрозумілі, але має бути чисто військова логіка. Зараз ми втратили вигідне положення на Курщині – і тактичне, і оперативне. Потрібні рішення”, – підкреслив Бутусов.

Російська армія зазнає катастрофічних втрат на Курщині — Forbes

Російські війська стикаються з критичною ситуацією на Курському напрямку через масштабні втрати особового складу та техніки.

Видання Forbes повідомляє, що ці втрати завдають серйозного удару по боєздатності армії РФ, створюючи глибоку кризу в її структурі.

За даними журналістів, у Курську загинуло або отримало поранення близько 30 тис російських військових та 4 тис найманців із Північної Кореї. Масштаби втрат змушують командування РФ вдаватися до відчайдушних заходів, зокрема використовувати цивільні автомобілі замість бронетехніки для виконання бойових завдань.

Джерело: www.forbes.com

Експерти Forbes також наголошують, що такі величезні втрати створюють серйозні проблеми в логістиці та організації бойових операцій РФ. Кремль розраховує, що українські сили перебувають у ще гіршій ситуації, проте фактично російська армія наближається до критичного рівня виснаження.

Аналітики називають цю ситуацію “перегонами на виживання”, де обидві сторони ведуть боротьбу на межі своїх можливостей. Росія продовжує витрачати останні резерви заради захоплення невеликих територій, тоді як ЗСУ успішно стримують ворога, виснажуючи його бойовий потенціал.

Ключовим питанням цього протистояння залишається те, яка сторона першою не витримає інтенсивного навантаження. Forbes підкреслює, що війна перетворилася на змагання на витривалість, де кожна втрачена одиниця техніки чи особового складу може стати вирішальним фактором для кінцевого результату.

Курська дилема: чи вартий шматок російської землі деморалізації суспільства та армії?

6 серпня 2024 року Збройні сили України розпочали операцію на території Курської області. Відтоді минуло достатньо часу, щоб оцінити досягнуті результати та порушити низку гострих питань щодо ефективності використання сил, збереження техніки і загальних стратегічних перспектив.

Довгий час у ЗМІ переважала думка, що “прорив ЗСУ російського кордону та бій у Курській області” став для Москви неочікуваним викликом. Як зазначали західні експерти, ця ініціатива мала продемонструвати вразливість Росії:

“Ці дії важливі, тому що Росія постійно б’є по українській території, і такий прорив – це нагадування про те, що сама Росія не є невразливою. Це сигнал про те, що Росія і сама може постраждати від тієї війни, яку вона ж і розпочала”, – констатує Сет Джонс.

За його словами, “тепер реальністю стало те, що війна зачепила Росію так само, як і Україну…, і якщо Росія атакує всі області України, то з якої речі обмежувати Україну в тому самому?”.

Однак уже зараз, особливо після невдалої спроби української армії на початку січня 2025 року розширити плацдарм у Курській області, пафос і бравурні гасла змінилися більш скептичною риторикою. Операцію поступово почали ставити під сумнів, і хоча офіційні ЗМІ продовжують говорити про “геніальність” такого маневру, серед військових з’явилися сумніви й прагнення розібратися в доцільності.

Коментарі від українських солдатів, які воюють у Курську, змальовують похмуру картину. Вони зізнаються, що не до кінця розуміють, якою є кінцева мета операції, розпочатої ще в серпні, і побоюються, що поразка в цьому протистоянні на російській території не є чимось віддаленим. У їхніх словах присутні і відчай, і злість:

“Ситуація з кожним днем погіршується. Ми не бачимо мети. Наша земля – не тут”, – каже один з військових.

Інші військовослужбовці також розповідають про екстремальні погодні умови, хронічний недосип через постійні бомбардування, зокрема 3000-кілограмовими коригованими авіабомбами, які вселяють страх. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські сили змушені поступово відступати, оскільки російські війська крок за кроком відвойовують територію.

“Ця тенденція продовжиться…”, — написав один із бійців на ім’я Павло. – “Це просто питання часу”.

Павло скаржиться на крайню втому, відсутність ротації і те, що в підрозділи перекидають нових людей – переважно немолодих військових – без достатнього відпочинку. Вони приїздять з інших ділянок фронту фактично “напряму”. Солдати критикують командування, вказуючи на брак зброї, неясні накази і загальне нерозуміння, чому слід утримувати невелику ділянку російської території силами передових бригад і найкращої західної техніки в той час, як ворог продовжує тиск на Донбасі.

При цьому скарги від солдатів у важких умовах – справа звична. Але якщо всі повідомлення “майже суціль похмурі”, це дає підстави вважати, що з мотивацією справді виникають проблеми. Частина бійців сумнівається, що операція в Курську допомагає досягти однієї з головних цілей – відтягнути російські сили зі “східного фронту”. Востаннє, за їхніми словами, військам було наказано утримувати захоплену частину Курської області до кінця січня 2025 року, “поки до Білого дому не заїде новий президент США Дональд Трамп”.

Іншою проблемою є те, що на тлі загальної стагнації в умах українського суспільства починають з’являтися конспірологічні версії: окремі коментатори в соцмережах стверджують, що в уряді та керівництві ЗСУ начебто побоюються аудиту після перемоги Трампа, бо саме з його приходом може бути перевірене все передане озброєння, включно з військовою технікою, боєприпасами, екіпіровкою та фінансовою допомогою.

Дехто доходить до того, що серйозно обговорюються думки про “розукомплектування” чи продаж техніки в треті країни, коли з озброєння знімаються дороговартісні блоки управління, обладнання РЕБ, приціли. За цією логікою, аби приховати такі зловживання, й була організована “курська операція”: мовляв, там, у районі боїв високої інтенсивності, можна “списати все й навіть більше”, а перевірити реальну кількість техніки неможливо.

Справді, за три роки війни в Мережі неодноразово з’являлися матеріали про випадки спекуляції на західній військовій допомозі та потрапляння української зброї на чорний ринок. Такі побоювання висловлювали й американські офіційні особи: ще в травні 2022-го глава Пентагону Ллойд Остін підкреслював необхідність суворого контролю над переданими Україні озброєннями. З іншого боку, конкретних фактів і доказів “розукомплектування” у великих масштабах ніхто не надав. Наприклад, у грудні 2023 року прем’єр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що “значна частина допомоги” Україні може опинитися на чорному ринку, але ніхто так і не зміг це підтвердити.

З другого боку, Київ насправді неодноразово підтримував опозиційні рухи в низці країн Близького Сходу й Африки, щоб послабити вплив Росії в регіоні. У грудні 2024-го The Washington Post повідомило про те, що українська розвідка відправила сирійським повстанцям із “Хайят Тахрір аш-Шам” (ХТШ) безпілотники та близько 20 операторів дронів в Ідліб. Ще в липні 2024-го, за заявами Андрія Юсова з Головного управління розвідки України, Київ надавав туарегам на півночі Малі інформацію й не лише інформацію, що допомогло повстанцям у боях проти ПВК “Вагнер”. Через це уряд Малі навіть розірвав дипвідносини з Україною, звинувативши її в підтримці тероризму.

Зрозуміло, що такі дії – частина дійсно наявної стратегії Києва з протидії Росії в “третіх країнах” і певне озброєння мало бути передане повстанцям чи опозиційним силам, аби підвищити їхню боєздатність, і могло опинитися на чорному ринку як через випадкові неконтрольовані обставини, так і через умисел окремих командирів. Проте немає жодних підстав вважати, що саме держава Україна, як вищий рівень військово-політичного керівництва, систематично продає надану західними країнами техніку та озброєння з метою збагачення.

Так чи інакше, незалежно від реального стану справ з анонсованим новообраним президентом США Дональдом Трампом аудитом і різними спекуляціями в інформаційному просторі, все це так чи інакше відображається на реаліях війни “тут і зараз” і ускладнює становище ЗСУ, які в самій Курській області не досягли значного просування.

Вихідна мета полягала в тому, щоб продемонструвати слабкість Росії і, можливо, сформувати “запас” для майбутніх переговорів із позиції сили, де теоретично могло б постати питання обміну частини Курщини на зайняті РФ українські землі. Проте ми хочемо цього чи ні, на практиці “курська операція” поки виглядає вкрай неоднозначною і поступово призводить до занепаду морального духу в українському суспільстві. Причому йдеться не лише про цивільних, а й про військових, у яких склалося враження, що ситуація поступово виходить з-під контролю.

Реальність така, що немає ані масштабного відведення військ назад, ані помітного просування української армії вперед – лише виснажливі бойові зіткнення та великі втрати. Це підкріплює ворожу пропаганду й створює деморалізуючий ефект усередині країни, яка бачить у тому, що відбувається, або безглузду ініціативу, або туманні пояснення щодо її цілей. Багато бійців і надалі готові захищати Україну, але не розуміють, чому саме потрібно утримувати плацдарм на території РФ, якщо там витрачаються дефіцитні ресурси, а за чотири місяці так і не вдалося досягти вирішального зламу.

Таким чином, операція в Курській області – одна з найбільш суперечливих сторінок війни. Спочатку її подавали як “новий виклик” Москві й доказ того, що кордон РФ вразливий, але з часом назбиралися й негативні сигнали. Питання виникають у солдатів, у спостерігачів та частини суспільства: чи потрібна нам Курщина, якщо вона коштує колосальних втрат і не дає бажаних результатів?

Росія стягує 60 тисяч військових на Курщині, але Україна не прагне чужих територій – Зеленський

Президент України Володимир Зеленський повідомив про значну концентрацію російських військових на Курському напрямку.

Про це повідомляє “360.ua”

За словами голови держави, зараз у цьому регіоні перебуває близько 60 тисяч солдатів РФ. Водночас він наголосив, що операції Збройних сил України в Курській області не мають на меті окупацію чи захоплення чужих територій.

Президент підкреслив, що дії української армії спрямовані виключно на захист держави та її громадян.

Це був тактичний успіх України, але не для окупації. Нам не потрібні їхні території, землі чи люди. Ми лише хочемо жити спокійно у себе вдома без війни. Ось це і є наша головна мета, — заявив Зеленський.

Він також нагадав, що Росія раніше намагалася окупувати північні регіони України, зокрема Харківську та Сумську області. Це змусило українські Сили оборони вдатися до превентивних заходів для захисту цих територій. За словами президента, загроза захоплення таких великих міст, як Харків та Суми, могла призвести до катастрофічних наслідків для мирного населення.

Ми мусили діяти на випередження. Ми побачили велике скупчення їхніх військ, які готувалися до окупації Сум, і зробили перший крок. Це дуже сильно допомогло нам стримати ворога, — зазначив український лідер.

Президент додав, що наразі Росія перекинула значну частину своїх сил із Харківського напрямку до Курської області. Це дало українським силам можливість ефективніше протистояти агресору на Харківщині, що є важливим успіхом для оборони країни.

Україна проводить наступ у Курській області, але не досягла успіхів – WP

Україна розпочала нову наступальну операцію в Курській області, проте значного прогресу поки не досягла.

Про це пише The Washington Post, аналізуючи ситуацію на фронті.

У статті зазначається, що глава президента України Володимира Зеленського раніше заявив у соцмережах, що Росія “отримує по заслугах”.

Втім, майже через тиждень після початку операції досягнення залишаються обмеженими. Українським військам вдалося здобути скромні успіхи на окремих ділянках, однак Росія стабільно просувається на лівому фланзі, беручи в полон українських військових.

Газета наголошує, що Україна “поступово втрачає території”, оскільки Росія зосереджує значні сили для їх повернення. Українські військові, які перебувають у Курській області, підтвердили виданню, що останні дні були надзвичайно складними.

Росіяни атакували з різних напрямків одночасно. У деяких місцях їм вдалося просунутися, — розповів один із військових.

Особливу загрозу для Збройних Сил України становлять підрозділи з Північної Кореї, які Росія залучила до бойових дій. Ці війська, за підтримки російської артилерії та безпілотників, діють великими групами, ігноруючи дрони та продовжуючи наступ навіть зазнаючи втрат.

Український військовий Олег зазначив, що ця тактика виявилася ефективною, дозволяючи російським військовим уникати участі в найнебезпечніших місіях.

“Минулого місяця 400-500 північнокорейських солдатів атакували нашу позицію, чисельно перевершуючи нас щонайменше в шість разів. Битва тривала вісім годин, доки ми не вичерпали боєприпаси і не були змушені відступити”, — розповів він.

На думку The Washington Post, утримання Україною ділянки в Курській області може стати ключовим елементом майбутніх переговорів про мир. Водночас українські чиновники вважають, що відступ із регіону може створити загрозу масштабного наступу 60-тисячного угруповання російських військ, розміщених у цьому районі.

Наступальна активність на Курському напрямку: хто контролює сіру зону і чи є прорив?

Уже кілька днів в українському та російському інформаційному просторі з’являються суперечливі відомості про події на північному сході, де ЗСУ та російські війська ведуть бойові дії на території Курської області.

За повідомленнями з різних джерел, основні події розгортаються в районі Суджі, Бердина, Руського Поречного й кількох довколишніх сіл. При цьому як офіційні особи, так і Telegram-канали обох сторін не публікують однозначних доказів чи карт, тож оцінки на місцях інколи кардинально відрізняються.

Що відомо про наступ ЗСУ

Українські ресурси ще позавчора повідомляли про просування сил ЗСУ на три кілометри на північний схід від Суджі, зокрема в напрямку Бердина. Деякі Telegram-канали стверджували, що село нібито вже перейшло під контроль української армії, однак інші джерела це заперечували, заявляючи, що Бердин є частиною так званої “сірої зони”: українська піхота час від часу заходить на околиці, та остаточної фіксації позицій не відбулося.

Офіційний Київ ситуацію напряму не коментує. Президент Володимир Зеленський напередодні лише згадав про необхідність “буферної зони” на Курщині, що потенційно може свідчити про бажання України відсунути лінію фронту від власного кордону. Проте детальніших деталей чи підтверджень від Генштабу ЗСУ немає.

Позиція російських джерел

Російські військові пабліки пишуть про нову фазу активних дій своїх військ у районі Суджі. Вони стверджують, що ЗС РФ успішно відтіснили українські підрозділи з низки сіл, зокрема зі згаданого Бердина, та відновили контроль над Руським Поречним і Косицею. При цьому наголошують, що в Бердині українські військові так і не змогли закріпитися, незважаючи на декілька спроб атаки.

Також повідомляється про перехід у контрнаступ РФ, під час якого російські війська нібито взяли Старі Сорочини, увійшли в Малу Локню та рухаються в бік Погребків. За їхньою логікою, це має створити загрозу для українських підрозділів у Черкаському Поречному, які неодноразово намагалися просунутися до Бердина.

Критичний аналіз заяв

1.Відсутність фото- і відеопідтверджень. Попри заяви про “взяття” кількох сіл, публічних доказів (наприклад, геолокаційних відео чи фото) у відкритих джерелах бракує. Зокрема, українські джерела демонструють записи з нібито просування колон, однак геолокація і час фільмування не завжди зрозумілі.

2.Поняття “сірої зони”. Навіть якщо українські підрозділи заходять у деякі села, це ще не означає повного контролю над ними. Так само і російські заяви про “взяття” населених пунктів не гарантують, що вони остаточно перетворилися на тилові позиції РФ.

3.Стратегічна мета України. Згадка Зеленського про “буфер” натякає, що операція на півночі Росії могла б полегшити життя прикордонним регіонам України та відкинути російську артилерію. Однак поки що невідомо, чи ЗСУ планують масштабне просування, чи це розвідувальні рейди для випробування лінії оборони противника.

Підсумок: локальні бої, які можуть змінити загальну конфігурацію

На нинішньому етапі складно однозначно визначити, хто насправді контролює ті чи інші невеликі населені пункти. Скоріше за все, ситуація в деяких селах залишається нестабільною, з обопільними спробами витіснити противника. Як і в багатьох прифронтових точках, загострення може бути тимчасовим тактичним епізодом, або ж частиною більшого задуму.

Найімовірніше, ЗСУ перевіряють, наскільки дієздатною є оборона росіян у Курській області, та прагнуть зменшити загрозу з півночі для прикордонних районів України. Паралельно Росія, намагаючись показати власну ініціативу, повідомляє про контрнаступи з метою скасувати саму можливість курського плацдарму для ЗСУ.

При цьому важливим залишається питання стратегічного планування сторін. Якщо Київ планував домогтися глибокого прориву вглиб російської оборони й у такий спосіб змінити баланс сил на карті бойових дій, то наразі цієї мети домогтися не вдалося. З іншого боку, не можна виключати, що нова атака з боку ЗСУ є лише частиною масштабнішого планування, і основні дії будуть продовжені в майбутньому.