політика Архіви - Сторінка 22 з 38

Король Бельгії запевнив Зеленського у підтримці: “Ми на вашій стороні і допоможемо вам”

Posted on 6 Березня, 2025 by Микола Донченко

Король Бельгії Філіп висловив підтримку Україні та наголосив на важливості допомоги з боку міжнародних партнерів.

Про це він заявив під час зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським у Брюсселі, повідомляють бельгійські ЗМІ.

“Бельгія на вашій стороні. Ми дуже вражені вашою гідністю та тим, як ви прагнете мирного вирішення для своєї країни. Тому ми разом із іншими вашими союзниками будемо допомагати вам”, – наголосив бельгійський монарх.

Зеленський подякував королю та уряду Бельгії за всебічну підтримку, наголосивши на важливості співпраці в оборонній та гуманітарній сферах.

Нагадаємо, що Бельгія є одним із активних союзників України, надаючи військову, економічну та гуманітарну допомогу у протистоянні російській агресії.

Головний “миротворець” Трампа: Москва знову експлуатує міф про захист народів

Posted on 5 Березня, 20255 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року світові ЗМІ облетіла новина: Кремль нібито погодився допомогти адміністрації президента США Дональда Трампа в переговорах з Іраном щодо ядерної програми.

Як передає Bloomberg, Трамп звернувся до Путіна з проханням “бути присутнім” на американо-іранських переговорах і навіть заручився підтримкою високопоставлених російських чиновників під час зустрічей у Ер-Ріяді.

За словами джерел, команда Трампа розраховує, що Москва спростить діалог і полегшить компроміс із ядерних питань та регіональних конфліктів, де Тегеран виступає проти Вашингтона. Пресс-секретар Кремля Дмитро Пєсков підтвердив, що “Росія готова робити все, що в її силах, аби сприяти розв’язанню проблем” між США та Іраном.

Цікаво, що частина американських “протрампівських” еліт, а також афілійовані з новим американським лідером ЗМІ, вже обговорюють цю новину в контексті російського “миротворчого” потенціалу. Консервативні журналісти й політики, які підтримують Трампа, поширюють тезу: раз Кремль готовий сприяти дипломатії з Тегераном, отже, він готовий і до справедливого врегулювання в Україні.

Утім, наскільки виправдана така репутація? І чи не повторюється тут типова для Кремля манера використовувати історичні епізоди як пропагандистський інструмент, щоб видати сучасну зовнішню політику за так зване “продовження вікової миротворчої місії”?

У російському публічному полі часто наводять низку історичних фактів, покликаних підтвердити нібито існуючу “особливу гуманну сутність” російського народу. Наприклад, одним із тез є твердження, що імператор Микола ІІ “наказав відкрити кордон”, аби врятувати вірменських біженців від турецького геноциду у 1915 році. Чи історія про те, як Червона армія 1945-го “не стала мстити німецькому населенню”, а навпаки, “годувала берлінців”, рятуючи їх від смерті. Ці ж епізоди ставляться в один ряд із подіями наполеонівської епохи, а також зі сценарієм так званого “захисту” російськомовного населення України після 2014 року.

Виходить зручна пропагандистська конструкція: Росія нібито протягом століть захищає пригноблених, несе мир і рятує народи від геноциду. Однак якщо подивитися глибше, то стає зрозуміло, що так званий “російський альтруїзм” далеко не завжди відділений від геополітичних розрахунків.

Російська імперія на межі XIX–XX ст. активно просувала свій порядок денний у Закавказзі й боролася з Османською імперією. Допомога вірменським біженцям, звісно, була життєво важливою для людей, але мала й стратегічний інтерес: послабити позиції Стамбула і зміцнити контроль на кавказькому фронті. Аналогічно в 1945-му СРСР вважав порятунок цивільного населення в переможеній Німеччині кроком до м’якшого запровадження свого впливу у Східній Європі. Крім того, є факти масових репарацій та примусових депортацій, про які московська пропаганда зазвичай замовчує. У тому числі коли йдеться про визволення Європи від Наполеона, кремлівська риторика виставляє Росію “єдиним рятівником континенту”, ігноруючи роль антинаполеонівської коаліції (Австрія, Пруссія, Англія).

Висновок: картина, яку малюють російські офіційні особи, часто надто спрощена й прикрашена, а “історичні міфи” перетворюються на політичне прикриття сучасної зовнішньополітичної лінії.

Якщо повірити протрампівській пресі, то готовність Москви сприяти переговорам із Іраном — приклад того ж “великодушності” Москви. Але не варто забувати, що Іран тісно пов’язаний із Росією з низки питань (Сирія, торгівля нафтою, військово-технічна співпраця). Будь-яке потепління між Вашингтоном і Тегераном за участю Кремля може дати РФ додаткові важелі в регіоні. Таким чином, задекларована “допомога” — це, по суті, ще й можливість зміцнити власний вплив на Близькому Сході й продемонструвати США, що без Росії не вирішити жодну глобальну кризу. У США чимало тверезомислячих аналітиків застерігають: не можна перетворювати Росію на головного посередника.

Що стосується Кремля, то його мешканці, вочевидь, воліють іти протореним шляхом: демонструвати на міжнародній арені образ “рятівника народів”, сподіваючись, що віддалена аудиторія купиться на великодушні історичні байки.

Європа обмірковує оборону без США: чи готовий ЄС до силового стримування Росії

Posted on 3 Березня, 2025 by Микола Донченко

Після обрання канцлером Німеччини Фрідріха Мерца та його відвертих заяв про те, що Європа має зміцнити власну обороноздатність, заговорили про реальну можливість, за якої країни ЄС самостійно забезпечуватимуть військове прикриття.

Паралельно Дональд Трамп у Вашингтоні не виключає скорочення зобов’язань США перед НАТО, тим самим даючи сигнал, що американська допомога може виявитися не гарантованою. Президент Франції Емманюель Макрон також підтримав прагнення до “стратегічної автономії” Європи. Виникає питання: як саме ЄС планує укріпити сили, аби в разі загострення протистояти російському виклику?

Чому звичних армій Європі недостатньо

За офіційними даними, сукупно європейські держави, що входять до НАТО, мають близько 80 сухопутних бригад та певну кількість авіа- й морських з’єднань. На перший погляд, це доволі значна сила, яка подекуди перевищує навіть чисельність регулярних російських наземних підрозділів. Водночас фахівці вказують, що лише “цифр” тут замало. Адже для проведення масштабних наступальних або стримувальних операцій потрібні так звані допоміжні компоненти – розвідка, авіатанкери, супутники, радіоелектронна боротьба тощо.

1. Розвідувальні літаки та безпілотники

Європейським військовим суттєво бракує сучасних систем ISR (Intelligence, Surveillance, Reconnaissance). Це і пілотовані літаки-розвідники, і безпілотні комплекси, які дозволяють відстежувати рух цілей на великих відстанях.

2. Танкери-заправники

Без них авіація країн ЄС не зможе виконувати тривалі вильоти на велику глибину. США, зі свого боку, мають сотні “повітряних заправників”, тоді як європейські ВПС – лише десятки.

3. Власне космічне угруповання

Штати мають тисячі супутників, серед яких чимало військово-призначених. У Європи – лише кількасот власних апаратів, до того ж розрізнених серед різних країн, що ускладнює їхню взаємодію.

4. Спеціалізована авіація з придушення ППО

У Сполучених Штатів є близько сотні EA-18G Growler та інші платформи, які вміють глушити ворожі радари. У Європі – фактично одиниці Tornado ECR в Німеччині та Італії. Саме ці “машини” SEAD/DEAD (Suppression/Destruction of Enemy Air Defenses) проводять найризикованіші місії, без яких складно використати увесь потенціал винищувачів і бомбардувальників.

“Стратегічна автономія” vs. реальність

Заклики Фрідріха Мерца про якнайшвидше “звільнення від американської опіки” і підтримка Макроном “стратегічної автономії” вказують на бажання Європи перестрахуватися від можливого виходу США з НАТО. Такий проєкт, на думку аналітиків, потягне за собою десятки років і витрати у сотні мільярдів євро. Для європейських країн, які звикли до американського ядерного “зонтика” і величезного фінансування Пентагону, це означатиме значне збільшення оборонних бюджетів і розгортання масштабних науково-виробничих програм.

1. Витрати та соціальний спротив

ЄС уже зараз має безліч внутрішніх викликів – від енергетичної кризи до міграційного питання. Витрачати додатково 2–3% ВВП на оборону (а дехто пропонує й 4–5%) викличе нерозуміння серед частини європейського електорату.

2. Поглиблення військово-технічної інтеграції

Щоб вийти на рівень самостійних військ з “повним циклом” можливостей, необхідно уніфікувати системи закупівель, стандарти, логістику. Зараз же в межах Європи існують різні підходи: французька автономна лінія, німецько-польське бачення і т. д.

3. Модернізація авіаційно-космічного сектору

Без “космосу” та “розвідки з повітря” повноцінна протидія Росії – складне завдання. Тож ЄС слід інвестувати в супутникові угруповання, комплекси радіоелектронної боротьби, літаки-заправники тощо.

Російський чинник: наскільки європейці переважають?

Чисто кількісно-номінальна перевага Заходу над РФ у танках, винищувачах і навіть у кораблях існує. Проте Москва теж володіє великим запасом ядерної зброї, а також має серйозний досвід традиційної наземної війни (хоча й послаблений нинішньою зношеністю техніки та втратами). Головний акцент для російської стратегії – можливість використання тактичної ядерної зброї, якщо відчує загрозу собі.

При цьому Європі бракує, як уже зазначалося, “спеціалізованих можливостей” (enablers). Самі по собі додаткові дивізії чи фрегати – це добре, але якщо не підсилити системи розвідки (ISR) або подавлення ППО (SEAD/DEAD), безпечна робота сухопутних сил чи авіації у зоні російських С-400 чи “Панцирів” ускладниться.

Можлива роль України та східного флангу

Українська армія, яка за роки війни з РФ накопичила унікальний бойовий досвід, стала важливим “полігоном” для випробувань дронів, систем РЕБ, сучасних далекобійних артснарядів. У тому числі США за каденції Джо Байдена передали українцям окремі системи (протирадіолокаційні ракети, глушники), що дало змогу ЗСУ частково випробувати місії SEAD/DEAD на практиці.

Уявімо, що ЄС почне інвестувати в український оборонпром чи залучить українських фахівців, які мають досвід боротьби з російськими системами РЕБ і ППО. Це могло б стати внеском у формування європейських “сил спеціалізованих можливостей”. Також східноєвропейські країни (Польща, Балтія) – чиї армії найбільше сконцентровані на протидії РФ – можуть на практиці оцінити, чого саме їм бракує, зважаючи на український досвід.

Чи встигнуть європейці переозброїтися

Якщо Вашингтон, під впливом політики Трампа, раптом скоротить роль у НАТО, Європа може опинитися перед нагальною потребою нарощувати озброєння за “прискореною програмою”. Передусім їй доведеться:

— Налагодити виробництво безпілотників ISR, закупити або розробити власні системи на кшталт американських MQ-9 Reaper;

— Придбати сотні літаків-заправників (замало кількох десятків, які нині є в ЄС);

— Посилити “космічний флот” (розвідсупутники, комунікаційні апарати);

— Збільшити кількість літаків SEAD/DEAD (або надати чинним істребителям можливість нести протирадіолокаційні ракети й системи РЕБ).

Це потребуватиме величезних коштів і часу. П’ять років? Десять? Навіть більше. На додачу слід узгодити, як ці системи будуть інтегровані між державами ЄС, щоб вони не дублювалися нескоординовано.

Риторика Фрідріха Мерца і Емманюеля Макрона про швидке досягнення “самодостатності” Європи в обороні відображає наростаюче усвідомлення: якщо Америка втратить інтерес до НАТО чи зосередиться на інших “фронтах”, континент лишиться сам на сам із Росією. Хоча європейські країни і не бракує солдатів та техніки, їм конче бракує тих “тонких” систем – від авіатанкера до супутника, – які на практиці роблять сучасну війну керованою й ефективною.

Почати треба, ймовірно, зі створення спільних програм розвідки, спостереження, зв’язку й придушення ППО. Такий крок дозволить поступово будувати реальний колективний щит без надмірної залежності від Пентагону. Однак це проєкт на покоління й великі гроші.

Чи вистачить у Європи волі й ресурсів для нього? Зважаючи на можливі політичні розбіжності всередині ЄС та тиск інших пріоритетів (наприклад, соціальних), відповідь не така очевидна. Але сигнали з Берліна й Парижа недвозначні: Європа усвідомлює, що мир може бути крихким, а час на переозброєння – вже зараз, якщо є наміри бути гравцем, а не полем бою в глобальному протистоянні.

Інформаційна атака з Болгарії: проросійський спікер про відносини Росії та США

Posted on 3 Березня, 2025 by Микола Донченко

Проросійські пропагандисти продовжують транслювати кремлівські меседжі, намагаючись представити Росію як державу, що нібито захищається, а Україну – як “нацистський режим”.

Черговий приклад подібної риторики продемонстрував генеральний секретар “Міжнародного руху русофілів” Микола Малинов, який у ефірі болгарського телеканалу “Болгарія 24” висловив низку антиукраїнських та антизахідних тез.

Малинов стверджує, що його організація, яку він називає “найбільшою неправозахисною в Болгарії”, має на меті “будувати мости” між Болгарією та Росією. Він прямо закликає болгарські політичні сили “не маргіналізуватися”, а налагоджувати відносини з Москвою. Такі заяви повністю співзвучні кремлівській риториці, яка намагається розширити свій вплив у Європі, використовуючи проросійські організації як інструмент гібридної війни.

Проросійський діяч також намагається представити перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США як вигідну для Росії. Він стверджує, що американський політик нібито може припинити допомогу Україні, що, за його словами, “допоможе Росії досягти стратегічних цілей”.

Також Малинов повторює класичні тези російської пропаганди про “глибинну державу”, що керує США, намагається представити війну проти України як “боротьбу проти нацизму” та повторює пропагандистські кліше про “захист російськомовних”.

Окрему увагу пропагандист приділяє дискредитації української влади та особисто президента України Володимира Зеленського. Він безпідставно називає політика “військовим злочинцем” і повторює типові російські фейки про “переслідування російськомовних” та “знищення православної церкви”.

Такі заяви є спробою виправдати агресію Росії проти України та створити враження, що повномасштабне вторгнення було “необхідним”. Насправді ж міжнародні організації неодноразово підтверджували, що саме Росія порушує міжнародне право, вчиняючи воєнні злочини та систематично атакуючи цивільне населення України.

Проросійські пропагандисти, такі як Малинов, продовжують поширювати наративи Кремля з метою розколу західних країн та створення сумнівів у необхідності підтримки України. Вони намагаються представити війну як конфлікт між “двома рівними сторонами”, хоча насправді саме Росія є країною-агресором, що порушує суверенітет України та міжнародне право.

Відтік інтелегенції: чому в Україні обмежують виїзд для діячів мистецтва та журналістів

Posted on 27 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Міністерство культури України з 3 березня перестане випускати за кордон журналістів і діячів мистецтва, тому що багато хто з тих, хто виїхав, не повертається назад. Відомство заявляє, що ще з кінця 2022 року бачило проблему і просило Кабінет Міністрів її розв’язати, внісши зміни до своєї постанови, але цього не сталося.

За роки війни Україна дійсно зіткнулася з масовим відтік інтелігенції. За даними Держприкордонслужби, у 2024 році кордон перетнули 30 мільйонів українців, і близько 443 тис з них не повернулися. Ця цифра у три рази перевищує показники 2023 року (близько 134 тис). Загалом за три роки війни приблизно 3 млн громадян не повернулися додому — стільки ж, скільки за попередні 11 років (2011–2021).

Серед від’їжджих – журналісти, діячі культури, музиканти, актори, науковці та інші спеціалісти. Наприклад, ведучий українського каналу ICTV Олексій Печій після службової поїздки оголосив, що не повернеться в країну, мотивуючи це бажанням ефективніше просувати українську повістку з Європи. Подібних випадків не бракує, особливо серед чоловіків призовного віку, які покинули Україну, щоб уникнути мобілізації – близько 20 тис лише за даними на кінець 2023 року. Жінки та діячі культури також активно емігрують, користуючись тимчасовими дозволами на виїзд.

Основний чинник відтоку інтелігенції – війна та пов’язані з нею ризики. Постійна загроза життю, обстріли, економічні труднощі та мобілізація змушують багатьох шукати безпеку та стабільність за кордоном. Страх перед призовом особливо впливає на професіоналів: за результатами соцопитувань, багато від’їжджих знаходять роботу за кордоном і не планують повертатися. Окрім того, значну роль відіграють економічні мотиви — скорочення внутрішнього ринку та фінансування культури змушує журналістів та артистів шукати можливості реалізації в інших країнах.

Український уряд усвідомлює проблему відтоку кадрів і вжив низку заходів. Офіційні дозволи на виїзд для діячів культури та медіа значно обмежені. У 2023 році Міністерство культури видало близько 3,7 тис листів-погоджень на виїзд творчим працівникам, проте з’явилися випадки невідповідання – деякі з них не поверталися. У жовтні 2024 року міністр культури Микола Точицький визнав, що кожен п’ятий з від’їжджаючих з дозволу діячів культури не повертається. У відповідь, з березня 2025 року міністерство призупинило видачу таких дозволів до усунення юридичних лазівок.

Відтік значної частини інтелігенції різко вдарив по культурній та медіасфері України. Засоби масової інформації зіштовхнулися з нестачею кадрів та аудиторії. За оцінками Національної асоціації медіа, війна спричинила масовий відтік працівників медіа та PR, особливо технічних спеціалістів та журналістів. Багато тих, хто виїхав на початку вторгнення, знайшли роботу у Західній Європі і не планують повертатися, що створює кадровий голод у українських ЗМІ. Скорочення рекламного ринку та аудиторії на фоні еміграції призвело до закриття ряду видань та телеканалів. У регіонах зникають локальні медіа, залишаючи інформаційний вакуум.

Не менш болючими є наслідки для мистецтва. Творчі колективи та проекти опинилися роз’єднаними: багато музикантів та художників тепер працюють за кордоном. Наприклад, з початку війни сотні українських музикантів перебралися до Німеччини, де намагаються продовжувати кар’єру та популяризувати українську культуру. Театральні та кінопроекти в Україні призупинені або позбавлені ключових учасників. Втрата талантів веде до зниження культурного життя в країні: формується свого роду “культурна діаспора”, що підтримує українське мистецтво за кордоном, а на батьківщині виникає дефіцит спеціалістів – від режисерів і акторів до редакторів і викладачів.

Аналіз динаміки показує, що друга половина 2023 і 2024 років принесла нову хвилю еміграції інтелігенції. Якщо на початку війни від’їзд носив хаотичний характер (евакуація від бойових дій), то згодом з’явилися системні фактори: затяжний конфлікт, втома та адаптація за кордоном. У 2023 році чистий відтік населення був відносно помірним (близько 134 тис невідповірнених), часткове повернення спостерігалося в деякі місяці при стабілізації ситуації. Проте у 2024-му відтік різко зріс у 3,3 рази. Пік припав на червень 2024 року (за офіційними даними, за цей місяць не повернулося близько 194 тис осіб) — можливо, через загострення бойових дій та економічні труднощі влітку

Експерти попереджають, що відтік інтелігенції може мати серйозні довгострокові наслідки для України. За словами міністра з питань повернення Олексія Чернишова, якщо війна затягнеться, до 70% біженців можуть так і не повернутися на батьківщину після конфлікту, а лише близько 30% повернуться. У владі заявляють про плани повернути мільйони українців, проте реалізація цієї амбітної мети вимагатиме величезних зусиль. Аналітики відзначають, що адаптація за кордоном знижує ймовірність повернення – з часом люди облаштовуються на новому місці. “Витік мозків” загрожує дефіцитом кваліфікованих кадрів у науці, освіті та культурі на роки вперед. Дослідники вважають, що Україна ризикує стикнутися з цією проблемою десятиліттями: при поточних тенденціях негативний вплив еміграції на людський капітал країни відчуватиметься дуже довго. Без цілеспрямованої політики утримання та репатріації талантів країні буде важко забезпечити повоєнне відновлення.

Смерть немовляти в Одесі: омбудсмен звинуватив соцслужби у бездіяльності

Posted on 26 Лютого, 202527 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець відреагував на історію про загибель однорічного хлопчика в Одесі, тіло якого знайшли у морозильній камері.

Про це омбудсмен повідомив у своєму Telegram-каналі.

Посадовець каже, що відповідальність за подію лежить на службах захисту прав дітей та соціальних установах, які не виконали своїх обов’язків.

Наразі було проведено моніторинговий візит до низки установ Одеської області, щоб з’ясувати, чому ця дитина опинилася у небезпеці, що зрештою призвело до її смерті.

За даними омбудсмена, мати хлопчика на момент його народження була неповнолітньою, позбавленою батьківського піклування та не мала родини чи соціальних зв’язків. Свого першого дитину, старшу сестру загиблого хлопчика, вона народила у 16 років. Водночас орган опіки та піклування надав їй повну цивільну дієздатність, фактично поклавши відповідальність за себе та двох дітей.

Лубінець зазначив, що служби у справах дітей Одеської області системно ігнорували свої обов’язки. Вони не надали матері та дітям статусу сім’ї, яка перебуває у складних життєвих обставинах, що є порушенням законодавства.

Центри соціальних служб також ігнорували повідомлення від правоохоронців про можливу небезпеку для дітей через умови їхнього проживання. Вони не вживали необхідних заходів для підтримки родини, що могло б запобігти трагедії.

Нагадаємо, раніше видання URAUA писало про те, що на Львівщині та Тернопільщині в навчальних закладах і реабілітаційних центрах неповнолітні громадяни систематично зазнавали фізичного та сексуального насильства з боку керівництва.

Зеленський: Україна не дозволила Росії “нормалізувати” окупацію Криму

Posted on 26 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Президент України Володимир Зеленський заявив, що Росія не змогла легітимізувати окупацію Криму завдяки стійкому опору українців.

Про це він написав у своєму Telegram-каналі, повідомляє Цензор.НЕТ.

“Сьогодні день хоробрості й чесності всіх, хто не заплющив очі на окупацію Росією нашого Криму. Але день 26 лютого показав, що буде спротив – спротив Криму, спротив усієї України. Цей день показав, що є та будуть люди, які не приймуть брехню й не здадуть свій дім. Наступні роки після окупації Криму принесли багато горя й цинізму. Багато хто у світі не хотів розуміти, що насправді відбувається”, – наголосив Зеленський.

Президент підкреслив, що Україні вдалося повернути питання деокупації Криму у фокус міжнародної спільноти.

“Ми заснували Кримську платформу. Ми не даємо Росії змоги «нормалізувати» окупацію. Ми звільняємо з полону кримських вʼязнів. Ми продовжуємо боротьбу за право на нормальне життя та гарантії безпеки й стійкого миру для всієї України. Територіальна цілісність, суверенітет і безпека України не є та не будуть предметом будь-яких компромісів. День спротиву в нашому Криму – це день поваги до чесності, до України. І я дякую всім, хто підтримує!”, – додав глава держави.

Нагадаємо, 26 лютого в Україні відзначають День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Ця пам’ятна дата пов’язана з масовим мітингом кримських татар та українців у Сімферополі 2014 року, що відбувся напередодні незаконної анексії. У 2020 році президент Зеленський підписав указ про офіційне встановлення цього дня як щорічної пам’ятної дати.

Персональні атаки замість глобальної пропаганди: ворог змінює тактику інформаційної війни проти України

Posted on 25 Лютого, 202525 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Російські спецслужби змінили тактику інформаційної війни проти України, перейшовши від загальної демонізації до цілеспрямованої дискредитації конкретних українських силовиків.

Якщо раніше російська пропаганда фокусувалася на узагальнених негативних образах української влади та військових, то тепер спостерігається перехід до персональних атак, де мішенями стають окремі офіцери та співробітники спецслужб України. Такі операції включають поширення компрометуючих матеріалів, звинувачення у корупції, зловживанні владою та навіть причетності до злочинів.

Яскравим прикладом такої кампанії є нещодавня публікація на одному з іноземних ресурсів, у якій детально описуються нібито незаконні дії співробітників Служби безпеки України (СБУ) в Херсонській та Харківській областях.

Джерело: substack.com

Фермер “Олег” та “тиск” на аграрія

У матеріалі наводяться особисті дані офіцерів, їхні фотографії, а також недоведені звинувачення у вимаганні та погрозах на адресу місцевих підприємців.

Йдеться, що співробітник СБУ Владислав Буляк нібито займався вимаганням у фермерів Херсонської області, використовуючи своє становище для отримання грошових коштів в обмін на “протекціонізм”.

Також висуваються звинувачення у недбалому поводженні з конфіденційною інформацією, що нібито призвело до затримання одного з інформаторів українських спецслужб. Як “докази” подаються анонімні свідчення, скріншоти переписок і твердження про корумпованість співробітника.

Джерело: substack.com

Однак усі звинувачення будуються на розповіді якогось невідомого фермера Олега, який нібито побажав залишитися анонімним.

Відсутність підтверджених фактів, офіційних документів або незалежних джерел робить це твердження недостовірним. В умовах війни інформація, яку надають аноніми, може бути сфабрикована або отримана під тиском.

“Терористична діяльність” в Херсонській області та Криму

У цьому ж матеріалі стверджується, що співробітник СБУ Харківської області Ілля Андрійович Бондарчук нібито займався організацією терористичної діяльності в Херсонській області та Криму.

Зокрема, йому приписують замовні вбивства співробітників державних структур, причетність до ліквідації блогера Валерія Кулешова та погрози виконавцям, які відмовилися виконувати його накази. Як “докази” наводяться аудіозаписи з ненормативною лексикою, що нібито підтверджують його участь у злочинах.

Джерело: substack.com

Незважаючи на “гарну” історію, у статті відсутні будь-які незалежні експертні висновки, що підтверджують справжність аудіозаписів. У сучасних умовах їх можна легко згенерувати за допомогою нейромереж і програм для зміни голосу.

Крім того, жоден із записаних голосів не був ідентифікований офіційними органами. Навіть якщо припустити, що деякі фрази дійсно були вимовлені, не можна перевірити їхній контекст. Розмова могла бути вирвана з іншої ситуації, або змонтована з різних джерел.

“Секретні накази” в Новокаховського відділу СБУ в Херсонській області

У статті йдеться про діяльність Новокаховського відділу СБУ в Херсонській, де основна увага приділяється співробітнику СБУ Дмитру Досенку. Його звинувачують у тому, що він нібито “переписував секретні накази” і “зберігав їх у зошиті”.

На підставі цього робиться висновок, що нібито ще у 2016 році Україна вважала Росію ворогом, а у 2019-му керівництво СБУ вже розглядало Китай як потенційного противника.

Джерело: substack.com

Фраза про те, що “Україна розглядає Китай як противника”, не підтверджується жодними офіційними даними. Вона побудована на вирваних із контексту тезах про захист від іноземних спецслужб.

А згадку про “секретні накази”, які нібито зберігав Досенко, подають так, ніби це компромат, хоча зберігання робочих документів поза офісом саме по собі не є доказом злочинної діяльності.

Листівки, попи та Московський патріархат

Стаття стверджує, що підполковник Ігор Бабак, співробітник Новокаховського відділу СБУ, нібито проводив “спеціальні інформаційні акції”.

Зокрема, йому приписують організацію розклеювання листівок, спрямованих проти священнослужбовців так званого Московського патріархату, а також поширення в інтернеті матеріалів, що засуджують рішення мешканців Криму про приєднання до Росії.

Матеріал намагається створити образ “боротьби” українських спецслужб з “інакомисленням”, а також виставити Бабака як активного учасника інформаційної війни.

Джерело: substack.com

Тим часом у статті немає жодних реальних доказів того, що саме Бабак організовував листівки або займався інформаційними кампаніями. Вказано лише загальні твердження без посилань на документи, свідчення або конкретні факти.

Крім того, ніяк неможливо підтвердити сам факт правдивості цих скріншотів.

Твердження про дискредитацію священнослужителів Московського патріархату має на меті викликати негативне ставлення до СБУ та сформувати образ “переслідування віруючих”. Однак навіть не пояснюється, про які саме листівки йдеться та що в них було написано.

“Виведення грошей” із “Сбербанку Росії”

У матеріалі йдеться про Дмитра Вдовиченка, співробітника СБУ, якому приписують завдання щодо “виведення капіталу з російських компаній”.

Зокрема, стверджується, що він нібито сприяв переведенню понад 2 млн гривень із ПАТ “Сбербанк Росії”. Інформація подається так, ніби українська спецслужба займається підривною економічною діяльністю, а її співробітники працюють у тіньовому режимі.

Джерело: substack.com

Йдеться про якийсь “звіт відділу”, але не наводиться жодного документа чи конкретних даних, що підтверджують факт такого переказу коштів або роль Вдовиченка в цьому процесі. Не пояснюється, про який саме “виведений капітал” йдеться.

З 2014 року багато українських компаній та осіб припинили співпрацю з російськими банками через санкції та війну. В такому разі операції з переказу коштів – не “махінації”, а законні дії в межах політики національної безпеки.

“Подвійні стандарти” та проросійські родичи

У статті розповідається про Аркадія Веремієнка, співробітника СБУ, якого звинувачують у “подвійних стандартах”.

Автор вказує на протиріччя, кол з одного боку, Веремієнко нібито працює проти Росії, а з іншого – проводить вечори у компанії проросійськи налаштованих родичів. Для кращого ефекту, наводиться нібито фото із особистого альбому спецслужбовця, на якому один із його родичів стоїть із прапором Росії в руках.

Джерело: substack.com

Фраза про те, що Веремієнко “працює проти Росії”, але при цьому має родичів із проросійськими поглядами, подається як викриття. Проте наявність у сім’ї людей із різними поглядами – це нормально і не має нічого спільного з професійною діяльністю.

Ба більше, невідомо, коли саме було зроблено ці знімки і яких поглядів людина дотримується на цей момент. Не виключено, що він записався добровольцем до ЗСУ і переосмислив своє ставлення до Росії після початку війни

На завершення

Мета подібних публікацій — не лише дискредитація конкретних осіб, а й створення атмосфери недовіри та страху серед населення. Такі точкові інформаційні атаки можуть бути частиною ширшої стратегії, спрямованої на дестабілізацію ситуації в Україні. Шляхом підриву репутації окремих представників влади російські спецслужби намагаються посіяти сумніви у легітимності та ефективності українських інституцій, що, своєю чергою, може послабити моральний дух як цивільного населення, так і військових.

Крім того, персональні атаки ускладнюють роботу українських спецслужб, змушуючи їх відволікати ресурси на захист своїх співробітників і спростування хибних звинувачень. Це створює додаткові перешкоди у протидії російській агресії та захисті національної безпеки.

В умовах триваючої інформаційної війни важливо критично оцінювати отриману інформацію та враховувати можливі спроби маніпуляції громадською думкою. Українське суспільство та міжнародна спільнота повинні бути обізнані про такі методи і спільно протистояти дезінформації, спрямованій на підрив суверенітету та стабільності України.

Зеленський відкидає умови Трампа: чи загрожує це втратами для України

Posted on 24 Лютого, 202524 Лютого, 2025 by Микола Донченко

Президент України Володимир Зеленський уперше публічно прокоментував різкі заяви президента США Дональда Трампа. На спеціально скликаній пресконференції, присвяченій планам на 2025 рік, політик дав зрозуміти, що не збирається йти на поступки, яких від нього чекають у Вашингтоні.

Головні розбіжності полягають у тому, що український лідер категорично не згоден із пропонованим “відшкодуванням” за всю раніше надану американцями допомогу, чого домагається Трамп. Український президент наполягає: фінансування, яке надходило за часів Байдена, було грантовим, тож держава не зобов’язана повертати чи компенсувати “борг”.

Водночас Зеленський пропонує зовсім інший формат економічної угоди: США могли б отримувати прибутки від використання українських ресурсів, однак винятково в обмін на майбутню допомогу — військову та фінансову, а не як “компенсацію” вже здійснених постачань. Крім того, президент України хоче, щоби Сполучені Штати захистили ключові родовища й об’єкти інфраструктури системами Patriot та іншими видами ППО, закриваючи небо над Україною.

Зеленський вкотре підтвердив: будь-які домовленості про припинення вогню можливі тільки за наявності реальних гарантій безпеки для України. Ідеться про фінансування 800-тисячної армії з боку Заходу, участь іноземних контингентів на території України та вступ країни до Євросоюзу.

США, однак, демонструють протилежний підхід. У Пентагоні вкотре заявили, що не планують ані вводити війська до України, ані посилювати свою роль у будь-яких “гарантійних” угодах. За словами Дональда Трампа, американська підтримка не має передбачати зобов’язання “воювати” за Україну.

Однією з ключових вимог Трампа були швидкі вибори в Україні, чого Зеленський теж не збирається робити. Президент вважає, що вибори під час активної фази війни неможливі, тим паче без розв’язання економічних викликів.

Ставка Києва тепер переноситься на європейські столиці. Зеленський розраховує отримати підтримку з боку Франції та інших держав ЄС: за його словами, Макрон уже найближчим часом спробує донести “союзну” з Україною позицію Трампу. Крім того, під час заходів з нагоди третьої річниці початку повномасштабного вторгнення Росії Зеленський планує залучити європейські країни до нового саміту — прагнучи “вирівняти” спільну лінію проти вимог США.

Така прямолінійна відмова від американських умов цілком може обернутися зупиненням допомоги з боку США. Сам Зеленський уникав обговорення цього аспекту. Але Дональд Трамп та його радники неодноразово заявляли, що Америка готова згортати фінансування й військові поставки, якщо Київ не погодиться на “ресурсну” угоду у найближчі терміни. Спецпредставник Трампа Стівен Уіткофф навіть назвав дату — угоду можуть підписати “до кінця наступного тижня”.

Якщо ж угода так і не буде укладена, США можуть перейти до “радикального” тиску на Україну, аж до застосування санкцій проти Києва. В такому разі у Зеленського лишається лише один рятівний варіант — пошук ресурсів у самій Європі. Проте чи готовий ЄС повністю замінити американську підтримку, залишається під великим питанням.

Головне протиріччя між Україною й адміністрацією Трампа полягає у принципах “компенсації” вже отриманої допомоги та умовах майбутнього миру. Зеленський пропонує, щоб США продовжували інвестувати в оборону України, а всі зобов’язання щодо повернення коштів були добровільними й прив’язаними до подальших кроків Штатів у підтримці Києва. Трамп же вимагає негайних поступок і гарантій віддачі “українських боргів”.

Політика Києва — це ставка на Європу, пошук “єдиного фронту” з європейськими лідерами. Проте час грає проти України, адже без активної підтримки США військово-економічна міць країни може різко скоротитися. Переговори тривають, і їх підсумок визначить, у який бік рухатиметься українська держава в найближчій перспективі: чи зможе Київ зберегти допомогу від Заходу, чи натомість зіткнеться з небезпечним vacuum’ом міжнародної підтримки.