Буданов обіцяє: 2025 рік буде кращим для України

Очільник Головного управління розвідки Кирило Буданов висловив оптимістичні прогнози на 2025 рік, назвавши його кращим для України порівняно з попереднім роком.

Про це повідомляє Gazeta.ua.

“2025-й буде точно кращим за цей. Для цього є об’єктивні фактори, і я сподіваюся, у 2025-му ми побачимо дуже багато гарних подій, які зрештою принесуть нам те, чого ми так усі чекаємо”, – заявив Буданов.

Він нагадав, що ще наприкінці 2023 року попереджав про складнощі 2024-го, проте щодо прийдешнього року має значно більше оптимізму.

Щодо ситуації в Росії, Буданов зазначив, що країні-агресору доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення у фінансовій та економічній сферах, якщо до середини 2025 року вона не змінить свою політику.

“Чи готові вони до цього? Можливо, й готові. Чи хочуть вони цього? Стовідсотково, що ні. Вони будуть всіляко намагатися цього уникнути і робитимуть усе, щоб цього не допустити”, – підкреслив очільник ГУР.

Таким чином, 2025 рік, за словами Буданова, має стати роком важливих змін і позитивних подій для України, що значно наблизять країну до перемоги.

200 українських авіаторів завершили базову підготовку у Великій Британії перед навчанням на F-16

У Великій Британії 200 українських авіаторів успішно завершили базову підготовку, яка включала льотну, наземну та мовну підготовку.

Про це повідомляє УНН з посиланням на Генеральний штаб ЗСУ.

Навчання проходило під керівництвом інструкторів Королівських Повітряних Сил (КПС) перед початком тренувань на винищувачах F-16.

“200 українських авіаторів пройшли базову льотну, наземну та мовну підготовку у Великій Британії перед навчанням на F-16”, – йдеться у повідомленні.

Інструктори КПС ознайомили українських пілотів із ключовими навичками, зокрема:

– управління літаком;

– польотами за приладами;

– навігацією на низьких висотах;

– маневруванням у складних формаціях.

Ця підготовка є важливим етапом інтеграції українських авіаторів до міжнародних стандартів і підвищення їхньої спроможності ефективно використовувати сучасну авіаційну техніку.

Простір для миру: голоси поза політикою ставлять під сумнів продовження війни

В українському суспільстві дедалі частіше лунають голоси про те, що Україна має шукати дипломатичного виходу із затяжного протистояння, — і ці голоси нерідко звучать від людей, далеких від політики.

Відомий харківський імунолог та головний лікар приватної клініки Андрій Волянський відкрито заявив, що продовження війни «за будь-яку ціну» лише шкодить країні, а тому варто шукати спосіб досягти миру.

Він зауважує: не всі в Україні готові приймати таку думку, адже суспільна риторика про «війну до повернення всіх територій» чи «до капітуляції агресора» залишається домінуючою. На думку Волянського, подібний настрій випливає з гасел і патріотичних закликів, яким часто бракує реальних аргументів щодо можливості настання перелому на фронті.

«Величезна кількість політиків, експертів, блогерів і коментаторів непохитно впевнені в необхідності продовження Україною бойових дій… Іноді ця впевненість підкріплюється певними тезами, але найчастіше вважається аксіомою, що нам вдасться відвоювати всі території. На мою думку, така риторика згубна для України», — пише Волянський.

Він аргументує, що попри заяви про «впевненість у перемозі», позитивної динаміки на фронті довго не спостерігається. Навпаки, за 2024 рік ЗСУ втратили чимало позицій. Якщо оцінювати цифри, то, як стверджує лікар, РФ має в кілька разів більший мобілізаційний ресурс, а мотивація українських бійців, особливо серед тих, кого призивають примусово, «залишається під питанням».

Які чинники, на думку Волянського, змушують Україну замислитися про мир?

1.Виснаження ресурсів і відсутність відчутного просування

Автор нагадує, що з осені 2022 року Україна не повернула собі жодної значущої території. Після успішної деокупації частини Харківщини й Херсона подальший наступ фактично загальмувався, а натомість противник частково відвоював нові площі. Ця тенденція, вважає Волянський, демонструє ризик тривалої позиційної війни з величезними втратами та відсутністю перемог на передовій.

2.Перевага Росії в живій силі

Російська сторона, попри втрати, продовжує мобілізацію, яка, за його оцінками, набагато масштабніша за українську. В Україні ж багато громадян уникають призову, а суттєва частина мотивованих воїнів або загинули, або дістали поранення. З цієї причини, стверджує лікар, «заради хоч якихось результатів доводиться кидати нові хвилі менш підготовлених мобілізованих, що дає лише збільшення втрат».

3.Економічні втрати та залежність від зовнішньої допомоги

Волянський звертає увагу на те, що українська економіка вже майже два роки перебуває у кризовому стані. Окрім знищення промисловості й інфраструктури на окупованих і прифронтових територіях, тепер Україна втратила кошти від транзиту газу, що зменшує надходження до бюджету та відштовхує низку іноземних партнерів. Крім того, посилюються непорозуміння із сусідніми країнами, такими як Угорщина чи Словаччина, які залишаються залежними від певних транзитних маршрутів. Водночас агресор може використати «газову карту», завдаючи ударів по енергетичній інфраструктурі.

4.Стомленість суспільства та міжнародних донорів

Автор наголошує, що підтримка від західних партнерів, схоже, починає зменшуватися. Великі обсяги допомоги, що надходили протягом 2022-2023 років, можуть скоротитися, адже низка країн ЄС і США натякають на необхідність «раціоналізації» витрат. До того ж чимало українців, які лишилися на території країни, продовжують жити в умовах постійної небезпеки, обмежень, перебоїв з електроенергією та іншими базовими речами — тож підтримка й довіра до влади також не безмежні.

Підсумовуючи, Волянський робить висновок: замість того, щоб сподіватися на швидкий військовий прорив, Україна мала б подумати про дипломатичні кроки. Він прогнозує, що шанси на переговорний процес можуть зрости після інавгурації Дональда Трампа в США, якщо нова адміністрація активно спробує «заморозити» конфлікт, прагнучи уникнути великих воєнних авантюр.

Втім, слід зауважити, що позицію Волянського багато хто розкритикує як «капітулянтську» або «зрадницьку». Адже і військово-політичне керівництво, і значна частина суспільства наполягають на продовженні спротиву й вірять у можливість перелому на полі бою. Утім, поява таких голосів — зокрема від медиків, науковців або інших представників поза політичним простором — свідчить, що в суспільстві існує запит на осмислення цієї складної дилеми.

Залишається відкритим питання: чи зможе влада знайти баланс між прагненням до перемоги й реалістичним усвідомленням ресурсних можливостей країни? Коли все більше громадських діячів, не пов’язаних із політикою, починають прямо говорити про необхідність «плану Б» (дипломатії, переговорів, припинення вогню), можна припустити, що в українській риториці про безкінечну війну може з’явитися інакший тон.