З наближенням зими Росія знову масовано атакує енергетичну інфраструктуру України, прагнучи занурити країну в темряву і холод. Лише за один тиждень жовтня 2025 року росіяни запустили по Україні понад 3 100 дронів, 92 ракети та 1 360 плануючих бомб – небачений досі шквал ударів.
Українська енергосистема знову зазнає серйозних випробувань: за оцінками, ще наприкінці 2024 року близько 80% енергоінфраструктури було пошкоджено або зруйновано. Хоча минулої зими енергетики зуміли утримати систему від повного колапсу, нині масштаби повітряних атак Росії зростають. Український прем’єр вже повідомила, що одна з останніх атак стала “однією з найбільших за час війни”, спричинивши масштабні аварійні вимкнення світла по всій країні .
Паралельно Україна дедалі активніше відповідає ударами по російських тилових об’єктах. За останні місяці за допомогою дронів і крилатих ракет завдано серії ударів по нафтопереробних заводах та паливних складах у глибині РФ. Лише протягом одного тижня вересня українські безпілотники вразили нафтові об’єкти в Башкортостані, Волгоградській області, Саратові та Самарській області Росії – тобто на відстанях у сотні кілометрів від фронту. Президент Володимир Зеленський відкрито називає пожежі на російських НПЗ “найефективнішими санкціями, які діють найшвидше”, адже обмеження нафтової галузі Росії безпосередньо обмежує її здатність вести війну. Дійсно, такі атаки б’ють по болючих точках: в Росії намітився паливний дефіцит, ціни на бензин зросли на понад 20% за рік, а оператор трубопроводів навіть попереджав про можливе скорочення нафтовидобутку через удари (щоправда, згодом це заперечили офіційно).
Однак мало хто каже, що така активізація українських ударів по нафтових об’єктах РФ має і зворотний бік – Москва використовує їх як привід для ще жорсткіших ударів у відповідь, які в умовах ресурсної переваги зовсім не на користь України. Російське керівництво фактично каже, що ескалація обстрілів української енергетики пов’язана з ударами по об’єктах на території РФ. Зокрема, Путін заявив, що Росія “довго терпіла”, поки українці били по її енергетичних об’єктах, а потім “почала завдавати ударів у відповідь” і робить це “серйозно”.
Асиметрія сил: Україна програє в “ракетно-дроновій” дуелі
Нинішнє протистояння показало серйозну асиметрію ресурсів двох сторін. Росія має величезний арсенал ракет і дронів та налагоджене виробництво боєприпасів, що дозволяє їй здійснювати атаки мало не щоночі. За даними українських посадовців, противник вже використовує “сотні дронів і десятки ракет щоночі”, намагаючись виснажити українську протиповітряну оборону. Навіть за наявності західних систем ППО (Patriot, NASAMS, IRIS-T тощо) повністю закрити небо над такою великою країною неможливо.
Керівник найбільшої приватної енергокомпанії ДТЕК Максим Тимченко відверто зазначає: якщо росіяни запустять 600-800 дронів за раз, жодна ППО не зможе гарантувати перехоплення всіх цілей.
“Перший, другий дрон зіб’ємо, а п’ятий, десятий – проб’є [оборону]”, погоджуються експерти.
Ця реальність ілюструє вразливість України: навіть збиваючи значну кількість ворожих ракет і дронів, вона не може захиститися від усіх ударів, особливо коли атаки масовані і затяжні.
Водночас можливості України завдавати ударів у відповідь по інфраструктурі РФ набагато скромніші. Київ поступово отримує від західних партнерів далекобійні засоби (британські Storm Shadow/SCALP, нещодавно – обмежену кількість американських ATACMS), проте їхня дальність і кількість обмежені. Україна наполягає на наданні їй ще більш далекобійних систем – зокрема, мова заходила про крилаті ракети Tomahawk із радіусом до 2500 км, здатні дістати будь-яку ціль у глибині РФ.
Але такі плани мають одразу декілька проблема: по-перше, вони викликають нервову реакцію Москви. Кремль заявив про “надзвичайне занепокоєння” через можливу передачу Україні ракет Tomahawk, назвавши нинішній момент війни “дуже драматичним” через ескалацію з усіх сторін. Кремль попередив, що постачання Україні далекобійних Tomahawk (які потенційно можуть нести ядерний заряд) означатиме пряму участь США у конфлікті і перехід війни на “якісно новий рівень ескалації”. По-друге, навіть поява потенційних Tomahawk в дійсності не переломить ситуацію в “повітряному протистоянні” на користь ЗСУ – РФ все одно матиме більше засобів та можливостей для ураження.
Проблеми із захистом енергооб’єктів: від нестачі ресурсів до корупції
Перед українським керівництвом постала дилема: як захистити розгалужену енергетичну інфраструктуру від повторюваних обстрілів? За два роки війни було вжито цілу низку заходів – від розосередження обладнання і мобільних ремонтних бригад до посилення ППО навколо критичних об’єктів. Однак прямі заходи фізичного захисту (укриття, бронювання трансформаторів тощо) не працюють. Ще на початку 2024 року група західних інженерів та військових радників розробила проєкт захисних конструкцій для українських електропідстанцій і успішно випробувала його на полігоні. Було рекомендовано терміново звести бетонні укриття – так званий “третій рівень захисту” – щоб убезпечити ключові підстанції від російських ракет . Але минуло дев’ять місяців, а ці захисні споруди так і не було збудовано.
Причини цього – не лише у величезній вартості робіт, але й, як виявилося, у корупційних факторах. Керівник Держагентства відновлення інфраструктури Мустафа Найєм, відповідальний за програму укриттів, у червні 2024 року подав у відставку на знак протесту, звинувативши уряд у свідомому гальмуванні проекту. За його словами, урядовці створювали “штучні перешкоди” і відмовлялися виділяти кошти, через що працювати над захистом енергооб’єктів було неможливо. Агентство запросило фінансування в розмірі €1,4 млрд на побудову укриттів, проте гроші так і не були виділені. Найєм стверджує, що блокування коштів лобіювали особисті інтереси: підрядники відмовилися продовжувати роботи, не отримавши авансування, а в оточенні прем’єра, ймовірно, очікували неформальних “відкатів”. Його команда підозрює, що проект затримали саме через те, що хабарі не були сплачені потрібним чиновникам. Скандал призвів до відставок: було звільнено голову правління “Укренерго”, але критики вважають це лише політичним жестом, тоді як реальні корупційні проблеми нікуди не зникли. Таким чином, частина бюджетних коштів на захист енергосистеми могла бути банально змарнована або залишилася на папері – результатом є якраз те, що обіцяний захист досі не забезпечено.
Але навіть якби програма укриттів реалізувалася повністю, це не гарантувало б абсолютної безпеки. Фізично убезпечити великі електростанції від потужних ракетних ударів неможливо. Експерти зазначають, що жодного бетону не вистачить, аби накрити ТЕС чи ТЕЦ настільки товстим “саркофагом”, щоб він витримав прямі влучання важких ракет.
“Потрібно метрів чотири бетону, щоб втримати конструкцію від руйнування. Уявіть, скільки треба бетону, наприклад, над київською ТЕЦ”, – пояснює Іван Ступак, додаючи, що навіть якщо звести таке укриття, росіяни рано чи пізно його проб’ють багаторазовими ударами.
Частковий ефект можуть дати хіба що захисні споруди навколо менших об’єктів – трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів тощо. Так, деякі підстанції обклали мішками з піском, над ними встановили надземні бетонні “арки” для захисту від уламків. Однак на 100% не вдасться захистити жоден об’єкт: навіть укриття, яке витримає перші два удари, може зруйнуватися від наступних хвиль атаки.
Висновки: чи має перспективу подальша повітряна ескалація зі сторони України?
Третій сезон цієї своєрідної “війни інфраструктур” чітко продемонстрував: поставити Росію на коліна суто ударами по її енергетиці Україні не вдалося. Попри сміливі атаки дронами на нафтові об’єкти ворога, у відповідь українці отримують набагато потужніші удари по своїй території та гра не на користь ЗСУ. В умовах, коли російський ресурс ракет і дронів значно переважає український, а система ППО не здатна закрити небо від масованих нальотів, симетрична ескалація виглядає малоефективною і навіть небезпечно програшною. Кожен крок до підвищення дальності і сили ударів (наприклад, гіпотетичне отримання ракет Tomahawk) ризикує спровокувати новий виток ескалації з боку РФ та призвести до ще більших руйнувать на території самої України. Ворог вже зараз діє на виснаження, намагаючись зруйнувати критичну інфраструктуру і позбавити нас економічної стійкості та світла. За таких умов українське керівництво має ретельно зважувати користь і шкоду від кожного рішення.
Україна повинна і надалі чинити опір агресору, шукати вразливі місця у його військовій машині – у тому числі завдавати ударів по об’єктах, важливих для російського військового постачання. Проте робити ставку на “повітряну дуель” з ворогом, який переважає ресурсами, – стратегічно ризиковано. Нинішня повітряна ескалація нагадує війну на виснаження, в якій Росія має більше “боєприпасів” для ударів. У цьому сенсі продовження інфраструктурної війни може призвести лише до нових руйнувань в Україні, не наблизивши вирішальної перемоги. Отже, потрібен перегляд стратегії: ставки варто робити на ті напрямки, де Україна може мінімізувати свою вразливість і максимально послабити противника, не даючи йому можливості легко компенсувати наші удари. Повітряна ескалація заради ескалації не гарантує успіху, тоді як раціональна, зважена стратегія оборони і наступу дозволить Україні вистояти і перемогти у протистоянні з сильнішим ресурсно ворогом.
