Деякі українські системи ППО залишалися без ракет до надходження нового пакету допомоги

До ранку п’ятниці, 16 січня, деякі системи протиповітряної оборони України залишалися без ракет. Новий пакет допомоги, що надійшов сьогодні, забезпечив їх необхідними боєприпасами.

Про це оголосив президент України Володимир Зеленський.

На зустрічі з президентом Чехії Петером Павелом у Києві Зеленський оголосив про отримання значного обсягу ракет для систем протиповітряної оборони. Раніше деякі системи не мали боєприпасів, необхідних для відбиття повітряних атак з боку Росії.

“Іноді хочеться говорити відверто, але не дає такої можливості ситуація. Наприклад, до сьогоднішнього ранку в нас було кілька систем без ракет. На сьогодні я можу сказати про це відверто, тому що сьогодні в мене є ці ракети”, – сказав Володимир Зеленський.

Президент України підкреслив, що в країні розгорнуто безліч різних систем протиповітряної оборони, і тому мова йде не тільки про американські комплекси Patriot. Зеленський також зазначив, що цих систем “завжди буде недостатньо”.

Володимир Зеленський не уточнив, як довго були відсутні ракети і на яких установках був зафіксований дефіцит снарядів.

“Сьогодні, слава Богу, зранку ми отримали серйозний пакет. Зараз це — в Україні, я можу про це говорити. Але це дається такими силами, кров’ю, життям людей тощо”, — розповів президент.

У грудні 2025 року Чехія офіційно повідомила про виконання свого зобов’язання щодо постачання Україні 1,8 мільйона артилерійських снарядів. Весь процес реалізації цієї поставки зайняв півтора року.

Стратегічна пастка: як повітряна ескалація підсилює руйнування всередині України

З наближенням зими Росія знову масовано атакує енергетичну інфраструктуру України, прагнучи занурити країну в темряву і холод. Лише за один тиждень жовтня 2025 року росіяни запустили по Україні понад 3 100 дронів, 92 ракети та 1 360 плануючих бомб – небачений досі шквал ударів.

Українська енергосистема знову зазнає серйозних випробувань: за оцінками, ще наприкінці 2024 року близько 80% енергоінфраструктури було пошкоджено або зруйновано. Хоча минулої зими енергетики зуміли утримати систему від повного колапсу, нині масштаби повітряних атак Росії зростають. Український прем’єр вже повідомила, що одна з останніх атак стала “однією з найбільших за час війни”, спричинивши масштабні аварійні вимкнення світла по всій країні .

Паралельно Україна дедалі активніше відповідає ударами по російських тилових об’єктах. За останні місяці за допомогою дронів і крилатих ракет завдано серії ударів по нафтопереробних заводах та паливних складах у глибині РФ. Лише протягом одного тижня вересня українські безпілотники вразили нафтові об’єкти в Башкортостані, Волгоградській області, Саратові та Самарській області Росії – тобто на відстанях у сотні кілометрів від фронту. Президент Володимир Зеленський відкрито називає пожежі на російських НПЗ “найефективнішими санкціями, які діють найшвидше”, адже обмеження нафтової галузі Росії безпосередньо обмежує її здатність вести війну. Дійсно, такі атаки б’ють по болючих точках: в Росії намітився паливний дефіцит, ціни на бензин зросли на понад 20% за рік, а оператор трубопроводів навіть попереджав про можливе скорочення нафтовидобутку через удари (щоправда, згодом це заперечили офіційно).

Однак мало хто каже, що така активізація українських ударів по нафтових об’єктах РФ має і зворотний бік – Москва використовує їх як привід для ще жорсткіших ударів у відповідь, які в умовах ресурсної переваги зовсім не на користь України. Російське керівництво фактично каже, що ескалація обстрілів української енергетики пов’язана з ударами по об’єктах на території РФ. Зокрема, Путін заявив, що Росія “довго терпіла”, поки українці били по її енергетичних об’єктах, а потім “почала завдавати ударів у відповідь” і робить це “серйозно”.

Асиметрія сил: Україна програє в “ракетно-дроновій” дуелі

Нинішнє протистояння показало серйозну асиметрію ресурсів двох сторін. Росія має величезний арсенал ракет і дронів та налагоджене виробництво боєприпасів, що дозволяє їй здійснювати атаки мало не щоночі. За даними українських посадовців, противник вже використовує “сотні дронів і десятки ракет щоночі”, намагаючись виснажити українську протиповітряну оборону. Навіть за наявності західних систем ППО (Patriot, NASAMS, IRIS-T тощо) повністю закрити небо над такою великою країною неможливо.

Керівник найбільшої приватної енергокомпанії ДТЕК Максим Тимченко відверто зазначає: якщо росіяни запустять 600-800 дронів за раз, жодна ППО не зможе гарантувати перехоплення всіх цілей.

“Перший, другий дрон зіб’ємо, а п’ятий, десятий – проб’є [оборону]”, погоджуються експерти.

Ця реальність ілюструє вразливість України: навіть збиваючи значну кількість ворожих ракет і дронів, вона не може захиститися від усіх ударів, особливо коли атаки масовані і затяжні.

Водночас можливості України завдавати ударів у відповідь по інфраструктурі РФ набагато скромніші. Київ поступово отримує від західних партнерів далекобійні засоби (британські Storm Shadow/SCALP, нещодавно – обмежену кількість американських ATACMS), проте їхня дальність і кількість обмежені. Україна наполягає на наданні їй ще більш далекобійних систем – зокрема, мова заходила про крилаті ракети Tomahawk із радіусом до 2500 км, здатні дістати будь-яку ціль у глибині РФ.

Але такі плани мають одразу декілька проблема: по-перше, вони викликають нервову реакцію Москви. Кремль заявив про “надзвичайне занепокоєння” через можливу передачу Україні ракет Tomahawk, назвавши нинішній момент війни “дуже драматичним” через ескалацію з усіх сторін. Кремль попередив, що постачання Україні далекобійних Tomahawk (які потенційно можуть нести ядерний заряд) означатиме пряму участь США у конфлікті і перехід війни на “якісно новий рівень ескалації”. По-друге, навіть поява потенційних Tomahawk в дійсності не переломить ситуацію в “повітряному протистоянні” на користь ЗСУ – РФ все одно матиме більше засобів та можливостей для ураження. 

Проблеми із захистом енергооб’єктів: від нестачі ресурсів до корупції

Перед українським керівництвом постала дилема: як захистити розгалужену енергетичну інфраструктуру від повторюваних обстрілів? За два роки війни було вжито цілу низку заходів – від розосередження обладнання і мобільних ремонтних бригад до посилення ППО навколо критичних об’єктів. Однак прямі заходи фізичного захисту (укриття, бронювання трансформаторів тощо) не працюють. Ще на початку 2024 року група західних інженерів та військових радників розробила проєкт захисних конструкцій для українських електропідстанцій і успішно випробувала його на полігоні. Було рекомендовано терміново звести бетонні укриття – так званий “третій рівень захисту” – щоб убезпечити ключові підстанції від російських ракет . Але минуло дев’ять місяців, а ці захисні споруди так і не було збудовано.

Причини цього – не лише у величезній вартості робіт, але й, як виявилося, у корупційних факторах. Керівник Держагентства відновлення інфраструктури Мустафа Найєм, відповідальний за програму укриттів, у червні 2024 року подав у відставку на знак протесту, звинувативши уряд у свідомому гальмуванні проекту. За його словами, урядовці створювали “штучні перешкоди” і відмовлялися виділяти кошти, через що працювати над захистом енергооб’єктів було неможливо. Агентство запросило фінансування в розмірі €1,4 млрд на побудову укриттів, проте гроші так і не були виділені. Найєм стверджує, що блокування коштів лобіювали особисті інтереси: підрядники відмовилися продовжувати роботи, не отримавши авансування, а в оточенні прем’єра, ймовірно, очікували неформальних “відкатів”. Його команда підозрює, що проект затримали саме через те, що хабарі не були сплачені потрібним чиновникам. Скандал призвів до відставок: було звільнено голову правління “Укренерго”, але критики вважають це лише політичним жестом, тоді як реальні корупційні проблеми нікуди не зникли. Таким чином, частина бюджетних коштів на захист енергосистеми могла бути банально змарнована або залишилася на папері – результатом є якраз те, що обіцяний захист досі не забезпечено.

Але навіть якби програма укриттів реалізувалася повністю, це не гарантувало б абсолютної безпеки. Фізично убезпечити великі електростанції від потужних ракетних ударів неможливо. Експерти зазначають, що жодного бетону не вистачить, аби накрити ТЕС чи ТЕЦ настільки товстим “саркофагом”, щоб він витримав прямі влучання важких ракет.

“Потрібно метрів чотири бетону, щоб втримати конструкцію від руйнування. Уявіть, скільки треба бетону, наприклад, над київською ТЕЦ”, – пояснює Іван Ступак, додаючи, що навіть якщо звести таке укриття, росіяни рано чи пізно його проб’ють багаторазовими ударами.

Частковий ефект можуть дати хіба що захисні споруди навколо менших об’єктів – трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів тощо. Так, деякі підстанції обклали мішками з піском, над ними встановили надземні бетонні “арки” для захисту від уламків. Однак на 100% не вдасться захистити жоден об’єкт: навіть укриття, яке витримає перші два удари, може зруйнуватися від наступних хвиль атаки.

Висновки: чи має перспективу подальша повітряна ескалація зі сторони України?

Третій сезон цієї своєрідної “війни інфраструктур” чітко продемонстрував: поставити Росію на коліна суто ударами по її енергетиці Україні не вдалося. Попри сміливі атаки дронами на нафтові об’єкти ворога, у відповідь українці отримують набагато потужніші удари по своїй території та гра не на користь ЗСУ. В умовах, коли російський ресурс ракет і дронів значно переважає український, а система ППО не здатна закрити небо від масованих нальотів, симетрична ескалація виглядає малоефективною і навіть небезпечно програшною. Кожен крок до підвищення дальності і сили ударів (наприклад, гіпотетичне отримання ракет Tomahawk) ризикує спровокувати новий виток ескалації з боку РФ та призвести до ще більших руйнувать на території самої України. Ворог вже зараз діє на виснаження, намагаючись зруйнувати критичну інфраструктуру і позбавити нас економічної стійкості та світла. За таких умов українське керівництво має ретельно зважувати користь і шкоду від кожного рішення.

Україна повинна і надалі чинити опір агресору, шукати вразливі місця у його військовій машині – у тому числі завдавати ударів по об’єктах, важливих для російського військового постачання. Проте робити ставку на “повітряну дуель” з ворогом, який переважає ресурсами, – стратегічно ризиковано. Нинішня повітряна ескалація нагадує війну на виснаження, в якій Росія має більше “боєприпасів” для ударів. У цьому сенсі продовження інфраструктурної війни може призвести лише до нових руйнувань в Україні, не наблизивши вирішальної перемоги. Отже, потрібен перегляд стратегії: ставки варто робити на ті напрямки, де Україна може мінімізувати свою вразливість і максимально послабити противника, не даючи йому можливості легко компенсувати наші удари. Повітряна ескалація заради ескалації не гарантує успіху, тоді як раціональна, зважена стратегія оборони і наступу дозволить Україні вистояти і перемогти у протистоянні з сильнішим ресурсно ворогом. 

Ракета “Фламінго”: технічні характеристики, походження та перспективи

“Фламінго” – це нова українська далекобійна ракета, здатна уражати цілі на надзвичайно великій відстані. Її класифікація – оперативно-стратегічна крилата ракета дальнього радіуса дії, призначена для високоточних ударів по важливих цілях глибоко в тилу противника.

У питанні розробки “Фламінго” виникає закономірне питання: наскільки ця ракета є оригінальною українською інновацією, а наскільки – запозичує існуючі західні рішення? Багато експертів звернули увагу, що представлена ракета підозріло схожа на відому в вузьких колах британсько-еміратську крилату ракету FP-5.

Компанія Milanion Group (штаб-квартира в ОАЕ, підрозділ Milanion NTGS у Британії) демонструвала модель FP-5 на міжнародній виставці IDEX-2025 в Абу-Дабі у лютому 2025 року. Після появи фото “Фламінго” українського виробництва в мережі чимало фахівців одразу порівняли її з FP-5 – і висновки одностайні: всі відомі факти вказують, що “Фламінго” – це і є FP-5 (лише під українською назвою). Офіційного підтвердження цьому наразі немає, але візуальна подібність і збіг заявлених характеристик не залишають сумнівів.

Обидві ракети – великі дозвукові крилаті ракети з прямим крилом, двигуном над фюзеляжем та заявленою дальністю ~3000 км і тонною бойового заряду. Фактично, “Фламінго” повторює конструкцію FP-5, що й не дивно з огляду на тісну співпрацю українських і британських фахівців.

Варто відзначити, що сама FP-5 – доволі унікальна розробка на світовому ринку озброєнь. Ракет з подібним поєднанням дальності й потужності бойової частини існує дуже мало. Традиційно крилаті ракети великої дальності (наприклад, згадані Tomahawk або радянські Х-55) мали боєзаряд у кількасот кілограмів, або були носіями ядерного зарядa. Однотонна ж конвенційна боєголовка при дальності у три тисячі кілометрів – це справді рідкісне досягнення. Експерти Defense Express підкреслюють, що на сьогодні прямих аналогів “Фламінго” у світі майже не існує. Тож для України ця ракета є унікальною подвійно: по-перше, це перший вітчизняний зразок настільки дальнобійної крилатої ракети, а по-друге – він поєднує у собі характеристики, яких немає навіть у багатьох провідних держав.

Запозичені технологічні рішення з ракети FP-5

За наявними даними, українська “Фламінго” повністю повторює ключові технічні рішення FP-5 – від аеродинамічної компоновки до навігаційних систем. Розробники FP-5 свого часу пішли на ряд цікавих інженерних кроків, щоб досягти далекобійності і спростити виробництво, і саме ці рішення, схоже, успадковані “Фламінго”.

Розглянемо головні з них:

Дальність польоту: до 3000 км (для порівняння, це майже вдвічі більше за сучасний американський Tomahawk Block V з дальністю ~1600 км ). Така відстань дозволяє діставати цілі навіть на території Сибіру (наприклад, місто Тюмень ~2600 км від України).

Максимальна швидкість: близько 950 км/год (крейсерська – 850–900 км/год), тобто дозвукова швидкість польоту. Ракета летить низько над землею (висота польоту до 5 км), що допомагає уникати виявлення радарами.

Маса і габарити: максимальна стартова маса близько 6 тонн, розмах крил ~6 метрів . Конструктивно «Фламінго» – велика крилата ракета з фіксованим прямим крилом та двигуном, розташованим зверху фюзеляжу ближче до хвоста . Хвостове оперення – у Х-подібній конфігурації .

Бойова частина: до 1000 кг корисного навантаження (бойової частини). Ймовірно, це одна тонна звичайної (неядерної) вибухової речовини – надпотужна фугасна або осколково-фугасна боєголовка. Для порівняння, боєголовка Tomahawk важить ~450 кг, тож “Фламінго” має у понад двічі більшу потужність удару. Така важка БЧ здатна зруйнувати великі укріплені об’єкти або промислові споруди.

Система наведення: інерціальна навігація в парі з супутниковою (GPS/GNSS) – причому заявлено стійкість до радіоелектронної боротьби завдяки спеціальним антиспуфінговим антенам (CRPA). Це означає, що ракета летить до заданих координат, коригуючи курс за даними супутників та інерційних датчиків, навіть під активним глушінням сигналів. Візуальних систем навідення (таких як оптичне або інфрачервоне розпізнавання цілі) “Фламінго”, схоже, не має – і це свідоме спрощення, яке не заважає уражати стаціонарні великі цілі за координатами.

Загалом, успадкування технологій FP-5 дозволило Україні дуже швидко отримати на озброєння далекобійну ракету без багаторічного циклу НДДКР. “Фламінго” не просто схожа на західний аналог зовні – вона відтворює його інженерну філософію: мінімізувати складність на користь масовості та дальності. У підсумку отримано “просту, але саме ту ракету, яка потрібна зараз Україні” для досягнення стратегічних цілей.

Виробництво в Україні: співпраця чи локалізація західних технологій?

Ракета “Фламінго” попри іноземне “коріння” вже стала продуктом українського військпрому. Її серійний випуск налагоджено в Україні силами компанії Fire Point – однієї з провідних приватних оборонних структур країни. Саме ця компанія, за повідомленнями, займалася безпосередньо розробкою і впровадженням ракети у виробництво, а перші екземпляри були виготовлені на підприємстві в засекреченій локації. 14 серпня 2025 року фотокореспондент Єфрем Лукацький зробив знімки готових ракет “Фламінго” на заводському цеху Fire Point, підтвердивши, що виріб пішов у серію. Таким чином, попри схожість з британським FP-5, можемо говорити про глибоку локалізацію виробництва в Україні.

Співпраця з західними партнерами відіграла ключову роль у появі “Фламінго”. Ще у 2021 році Milanion Group уклала угоду про кооперацію з великою українською оборонною компанією (якраз Fire Point або структурою, пов’язаною з нею). Очевидно, що ця співпраця передбачала трансфер технологій і спільні розробки. Сама Milanion Group, маючи підрозділи у Великій Британії та виробничі бази в інших країнах, виступила постачальником технологічних рішень і, можливо, компонентів для FP-5/”Фламінго”. Натомість українська сторона взяла на себе інтеграцію цих технологій, виробництво корпусів, бойових частин і фінальне складання ракет на своїх потужностях. Таким чином “Фламінго” – це спільна розробка, де західна інженерна школа поєднана з українською виробничою базою.

Глибина локалізації виробництва, вірогідно, досить висока. Україна володіє значним досвідом у ракетобудуванні (заводи “Південмаш”, КБ “Луч” тощо) та може виготовляти багато складових: від корпусів і двигунів до систем управління. Наприклад, є підстави думати, що маршовий двигун для “Фламінго” може бути українського виробництва (з огляду на наявні напрацювання по турбореактивних двигунах для ракет “Нептун” та ін.). Бойову частину (вибухівку і детонатори) Україна також здатна робити самостійно. Імпортними можуть бути окремі високотехнологічні елементи – такі як електроніка систем наведення, навігаційні модулі чи спеціальні матеріали – але й вони, цілком можливо, постачаються в межах домовленості з західним партнером.

Перспективи використання «Фламінго» у ЗСУ та за їх межами

У Збройних силах України ракета “Фламінго” безперечно займе важливе місце як засіб стратегічного стримування. Її основна роль – удари по стратегічних об’єктах противника у глибині його території, чим створювати неприйнятні втрати для ворога і стримувати його агресію. Експерти прямо вказують, що головними цілями “Фламінго” мають стати об’єкти російського військово-промислового комплексу – тобто заводи, де виробляються ракети, дрони, боєприпаси, нафтобази, логістичні центри тощо. Знищення таких цілей безпосередньо послаблює спроможність Росії вести війну. Україна вже продемонструвала ефективність ударів по подібних об’єктах за допомогою безпілотників (удари по авіабазах у глибокому тилу, атаки на заводи “Шахедів” тощо), але можливості дронів обмежені малою масою боєзаряду та невеликою швидкістю. “Фламінго” натомість летить швидко (близько 800–950 км/год) і несе цілу тонну вибухівки, значно підвищуючи ефективність ураження таких об’єктів з першого удару.

Хоча наразі “Фламінго” виготовляється виключно для потреб ЗСУ і деталі проєкту оповиті таємницею, у довгостроковій перспективі цей комплекс може стати предметом інтересу й для інших країн. У разі успішного застосування у війні, українська далекобійна крилата ракета могла б привабити держав, що прагнуть посилити власне ракетне озброєння. Особливо це стосується партнерів України у Європі, які зацікавлені у стримуванні російської загрози. Вже зараз Україна декларує амбіції стати постачальником безпеки для себе і Європи завдяки розвитку ракетних технологій. Fire Point як виробник, і Milanion Group як технологічний партнер, теоретично могли б розгорнути виробництво “Фламінго” і на експортні замовлення – тим більше, що конструкція пристосована до відносно масового випуску (заявлена потужність – понад 50 ракет на місяць). Однак слід враховувати, що дальність понад 3000 км і тонна бойової частини підпадають під режим контролю ракетних технологій (MTCR Category I), який істотно обмежує експорт таких систем неядерним державам.

Поточні обмеження та виклики

Варто згадати і про можливі обмежуючі фактори в експлуатації “Фламінго”. По-перше, ракета дозвукова, тому хоча її збити важче, ніж повільний дрон, проти надсучасних систем ППО (на кшталт Patriot PAC-3 чи S-400) вона не невразлива. Ефективність ударів залежатиме від уміння пробити/обійти ворожу ППО – ймовірно, це досягатиметься масованим застосуванням (салютом з кількох ракет або у поєднанні з роями дронів, щоб перенавантажити оборону). По-друге, вартість такої ракети, хоч і нижча за західні аналоги, все ж значна – виробництво однієї 6-тонної ракети потребує чималих коштів та матеріалів. Це ставить питання ресурсоємності: чи зможе Україна економічно “потягнути” серійний випуск десятків і сотень “Фламінго” щомісяця. По-третє, операційні аспекти – потреба 20–40 хвилин на підготовку пуску вимагає добре захищених стартових позицій і чіткої координації (щоб уникнути удару ворога по пусковій за цей час). Отже, доведеться подбати про мобільність і прихованість комплексів, сценарії хибних цілей тощо.

Таким чином,  українська крилата ракета “Фламінго” є важливим досягненням національної оборонної промисловості. Вона поєднала найкращі західні технології (британська FP-5) з українською інженерною майстерністю і прагненням до незалежності у сфері озброєнь. Серійне виробництво цієї ракети та її очікуване практичне застосування відкривають нову сторінку у здатності України стримувати агресію і завдавати ударів у відповідь. “Фламінго»” здатна вражати цілі на відстані, що раніше вважалася недосяжною, і робить це з потужністю, яка ставить її в один ряд з найефективнішими крилатими ракетами світу.

Росія готується випробувати міжконтинентальну крилату ракету “Буревісник”

У Росії можуть розпочатися випробування новітньої міжконтинентальної крилатої ракети «Буревісник», оснащеної ядерною силовою установкою.

Про це повідомляє Reuters із посиланням на двох американських дослідників і джерело в західній розвідці.

Джеффрі Льюїс, співробітник Каліфорнійського інституту міжнародних досліджень Міддлбері, і Декер Евелет, дослідник з CNA у Вірджинії, провели аналіз супутникових даних, отриманих від компанії Planet Labs. Це сталося після того, як Росія шостого серпня оголосила про заборону на польоти і плавання в районі архіпелагу.

Фахівці звернули увагу на активність на території об’єкта Паньково. Зокрема, згідно з їхніми спостереженнями, з кінця липня на об’єкт почали прибувати співробітники, а також були помічені вантажні контейнери і техніка.

“На полігоні ми спостерігаємо інтенсивну діяльність. Сюди надходять великі обсяги матеріалів для підтримки операцій. Також активно переміщуються вантажі в місці запуску ракети”, – сказав Льюїс.

Крім цього, на військовій авіабазі в Рогачові розміщені два повітряні судна “Росатому”, призначені для збору інформації про випробування. Також на базі знаходяться не менше п’яти кораблів, пов’язаних з попередніми випробуваннями “Буревісника”. Очікується, що найближчим часом прибуде ще одне судно.

Згідно з інформацією, наданою Barents Observer, чотири судна, які стояли на якорі в акваторії неподалік від полігону Паньково, почали рух у напрямку спостережних і допоміжних пунктів, що знаходяться на північ від Мурманської затоки.

Джерело в Західному агентстві безпеки, пов’язане з “Reuters”, підтвердило результати досліджень.

США розглянуть можливість надання Україні ракет для комплексів Patriot

Дональд Трамп оголосив, що США можуть розглянути питання про передачу Україні боєприпасів для систем протиповітряної оборони Patriot.

Американський президент оголосив про це на прес-конференції за підсумками саміту НАТО в Гаазі.

“Ми розглянемо можливість надати кілька… Звичайно, вони хочуть їх отримати. Це важливе питання. Я хочу, щоб ми змогли це зробити”, – підкреслив Трамп.

Він пояснив, що ці ракети непросто дістати, і вони також потрібні Сполученим Штатам.

“Ми поставляли їх до Ізраїлю, і вони показали себе дуже ефективними. На 100%. Важко повірити, наскільки вони ефективні”, – підкреслив президент США.

Чому Україна не зберегла ракетний потенціал та чи реально його відродити?

Україна свого часу була флагманом ракетобудування в СРСР. У Дніпрі на “Південмаші” створювали найпотужніші стратегічні ракети, включно з міжконтинентальними Р-36 (“Сатана”) та РТ-23 (“Молодець”), а також космічні носії “Зеніт”. Конструкторське бюро “Південне” розробляло ракетні системи, які забезпечували ядерну міць Радянського Союзу.

Здавалося б, після здобуття незалежності Україна мала всі шанси продовжувати цю справу. Але реальність склалася інакше. Перші роки незалежності країна взяла курс на демілітаризацію: передала ядерні боєголовки Росії, поступилася ключовими технологіями та фактично зупинила розробку ракет великої дальності.

1.Будапештський меморандум та роззброєння. У 1994 році Україна відмовилася від ядерного статусу в обмін на сумнівні “гарантії” безпеки. Фактично це означало припинення розробки та виробництва міжконтинентальних ракет.

2.Економічний колапс 1990-х. Промисловість занепадала, а військові підприємства втрачали замовників і кошти. Ракети стали надто дорогою “іграшкою” для армії, якій урізали фінансування майже до нуля.

3.Політичні пріоритети. Уряд робив ставку на міжнародні гарантії та дипломатію, а не на розбудову власної потужної оборонної галузі. Вважалося, що в сучасному світі масштабний напад — малоймовірний.

4.Відсутність політичної волі. При кожній зміні влади оборонне виробництво або ігнорували, або “пиляли” бюджет в інтересах окремих осіб. Повноцінні програми створення ракетних комплексів відкладалися на невизначений термін.

Чому після 2014 року не зʼявилися українські ракети середньої та великої дальності?

Здавалося б, анексія Криму та початок війни на Донбасі мали підштовхнути до швидкого відновлення ракетних технологій. Проте й цього не сталося з низки причин:

Фінансовий дефіцит. Гроші спершу йшли на формування боєздатних сухопутних військ, забезпечення солдатів, модернізацію бронетехніки. Створення сучасного ракетного комплексу потребує мільярдних вкладень.

Розрив із російськими постачальниками. Раніше багато критичних компонентів завозилися з РФ або розроблялися спільно. Після 2014 року ці ланцюжки розірвалися, а замінити їх швидко не вдалося.

Недооцінка масштабної агресії. Багато хто не вірив, що Росія піде на повномасштабне вторгнення, тому упор робили на легкі та мобільні частини, а не на стратегічні системи.

Корупція та бюрократія. Коштів і без того не вистачало, а ті, що виділяли, часто розчинялися в бюрократичних “схемах”. Це гальмувало розробку нових зразків зброї.

Водночас зрушення все ж таки були: від розробки крилатих ракет “Нептун” до проєкту ОТРК “Гром-2”. Але ці програми залишалися точковими і не переростали у справді масштабне виробництво.

Чи можливо відновити ракетобудування зараз?

Технічні передумови збереглися: “Південмаш” і “Південне” все ще володіють унікальним інженерним досвідом. Проте щоб налагодити серійний випуск сучасних ракет середньої та великої дальності, потрібні колосальні ресурси:

1.Фінансова підтримка та міжнародна допомога. Україна воює, тому пріоритети розподілу бюджету цілком зрозумілі. Інвестиції в ракетну програму — це довгострокова стратегія, яку не всі готові підтримувати негайно.

2.Модернізація виробничих потужностей. Чимало радянських технологій застаріло і потребує актуалізації. Потрібні нові матеріали, електроніка, двигуни. Все це слід або закуповувати у Заходу, або розробляти власними зусиллями.

3.Міжнародні обмеження. Режим нерозповсюдження ракетних технологій (MTCR) не забороняє виробляти ракети для власних потреб, але співпраця із західними партнерами тут має свої політичні ризики — не всі хочуть ескалації з Росією.

4.Вразливість об’єктів. Росія неодноразово атакувала підприємства оборонної галузі. Ракетне виробництво одразу стане мішенню для ударів, тому передбачити безпечне середовище для таких проєктів надзвичайно складно.

Таким чином, Україна в минулому мала реальний шанс зберегти і примножити унікальний ракетний потенціал, проте вибрала інший шлях — роззброєння, наївно сподіваючись на гарантії безпеки.  Сьогодні всім очевидна потреба в розробці та виробництві ракетних комплексів. Це шлях, що вимагає неймовірної політичної волі, великих інвестицій і міжнародної координації. Але власні озброєння — це те, без чого Україні складно гарантувати безпеку в довгостроковій перспективі.