Наприкінці вересня у структурі Збройних сил України відбулася помітна реорганізація. Головнокомандувач сухопутних військ Олександр Сирський вирішив розформувати оперативно-стратегічне угруповання військ (ОСУВ) “Дніпро” (раніше відоме як “Хортиця”), яке протягом останніх восьми місяців відповідало за значний відрізок фронту від Запорізької до Харківської областей.
Це угруповання очолював генерал-майор Михайло Драпатий, і після розформування його функції передаються іншим угрупованням військ та новоствореним армійським корпусам. Драпатий збереже посаду командувача Об’єднаних сил, проте його зона відповідальності тепер зменшиться приблизно вдвічі – він разом із своєю командою переміщується лише на північно-східний напрямок фронту для керівництва одним із угруповань військ. Ця подія викликала активне обговорення як серед військових, так і серед експертів.
Причини та контекст реорганізації
Розформування ОСУВ “Дніпро” на перший погляд виглядає логічним кроком у рамках оголошеного переходу ЗСУ на нову корпусну структуру управління. Ще в лютому 2025 року Олександр Сирський заявив про початок реформи організаційної структури війська, зокрема про перехід на систему “корпус-бригада” замість застарілої багаторівневої моделі. Така система, за інформацією ЗМІ, має на меті суттєво оптимізувати використання людських і матеріальних ресурсів української армії. Фактично, після початку повномасштабного вторгнення було сформовано 9-й та 10-й армійські корпуси, переформатовано Корпус резерву в 11-й, а також створено окремі корпуси у штурмових військах, морській піхоті та силах спецоперацій. Нова структура передбачає, що саме корпуси прийматимуть у підпорядкування комплекти бригад і ділянки фронту замість тимчасових оперативних угруповань.
На тлі цих змін існування окремого ОСУВ “Дніпро” виглядало як проміжна ланка, необхідність в якій поступово зникає. Один із офіцерів ЗСУ, коментуючи ситуацію, зазначив, що в процесі переходу на корпусну систему подібні угруповання мають бути розформовані, адже усувається зайва “прошарка” управління. Отже, офіційно рішення Сирського розформувати “Дніпро” узгоджується із задумом реформи – спростити структуру командування і позбутися дублювання функцій.
Втім, окрім суто організаційної логіки, спостерігачі звернули увагу й на можливі внутрішні мотиви цього кроку. Згаданий вище досвідчений військовий (полковник), з яким спілкувалися журналісти, прямо назвав такі дії способом “прибрати конкурента”. Справа в тому, що генерал-майор Михайло Драпатий обіймає високі посади (на початку червня його було призначено командувачем Об’єднаних сил після короткочасної відставки з посади командувача Сухопутних військ через трагічний інцидент на полігоні). Відтак усунення його від керівництва великою частиною фронту може мати підтекст боротьби за вплив у верхівці військового командування. Хоча Драпатий і залишається на відповідальній посаді, його зона контролю значно обмежена. Таким чином, рішення про розформування “Дніпра” можна розглядати двояко: і як елемент структурної реформи, і як результат певних кадрових розкладів.
Нове командування без “Дніпра”: що змінилося?
ОСУВ “Дніпро” (колишня “Хортиця”) від часу свого створення в 2022 році відігравало ключову роль у східній операційній зоні, координуючи оборону на напрямках від Харківщини до Запоріжжя. Під його відповідальністю перебували такі гарячі точки фронту, як Слобожанщина (Куп’янсько-Харківський напрямок), Донбас (включно з районом Бахмута й Авдіївки) та частина Запорізького напрямку. Командування “Дніпра” також здійснювало розподіл боєприпасів між численними бригадами на цій ділянці, виконуючи важливу логістичну функцію. Тепер же ці обов’язки передано безпосередньо іншим угрупованням та новоствореним корпусам. Практично це означає, що ланка управління скоротилася: бригади й дивізіони отримуватимуть накази та постачання від командування корпусів або оперативних команд без посередництва штабу ОСУВ.
За словами самого генерала Сирського, корпусна система вже почала давати результати: управління військами стало ефективнішим після надання корпусам власних повноважень і визначення смуг їхньої відповідальності. Тобто командири корпусів поступово перебирають на себе функції, які раніше виконували штаби на кшталт “Дніпра”, що в теорії повинно прискорити реагування на події на місцях і покращити координацію. В ідеалі кожен корпус матиме чітко окреслений відрізок фронту і підпорядковані підрозділи, що спростить командний ланцюжок і зробить його більш гнучким.
Важливо розуміти, які саме зміни відбуваються в системі управління:
— Менше рівнів командування. Раніше в одному оперативному напрямку могла існувати складна ієрархія: від бригади – до оперативно-тактичного угруповання (ОТУ), далі до ОСУВ, і лише потім – до оперативного командування (ОК) та Генштабу. Така багатошаровість іноді призводила до плутанини. Наприклад, у квітні 2024 року поблизу Авдіївки (район Очеретиного) дезорганізація в управлінні обороною призвела до важких втрат і вимушеного відступу українських військ. Військовий оглядач Богдан Мірошников пояснив тоді, що виникла ситуація, коли аж чотири різні командири на різних рівнях повинні були ухвалювати рішення, і “з кого спитати – невідомо”. Перехід на корпусну систему покликаний усунути такі проблеми, зменшивши кількість рівнів прийняття рішень.
— Розподіл відповідальності за секторами фронту. Після розформування “Дніпра” великі сектори фронту переходять під командування конкретних корпусів або інших існуючих угруповань. Зокрема, північно-східний напрямок (ймовірно, Харківщину та частину Луганщини) очолить команда Драпатого, тоді як південніші ділянки (Донецька та Запорізька області) можуть перейти під посилений контроль ОСУВ “Таврія” або нових корпусів. Чіткіше закріплення секторів за окремими командуваннями має потенціал підвищити керованість військами на місцях, адже кожен командир відповідатиме за свій напрямок без дублювання функцій з боку іншого штабу.
— Логістика і постачання. Раніше центральний штаб ОСУВ “Дніпро” займався розподілом боєприпасів між підрозділами свого сектора. Після реформування ці завдання ляжуть на структури забезпечення у складі корпусів або безпосередньо на Генеральний штаб. Успішність цього переходу залежить від того, наскільки оперативно корпуси зможуть налагодити власну логістику. Якщо все піде за планом, постачання стане більш адресним і швидким. З іншого боку, існує ризик тимчасових збоїв у матеріально-технічному забезпеченні підрозділів, доки нова система не запрацює на повну потужність.
— Кадрові зміни та наступність. Із ліквідацією штабу “Дніпра” частина офіцерів цього командування, ймовірно, перейде на інші посади в межах нової структури. Сам Михайло Драпатий, як зазначалося, тепер зосередиться на північно-східному фронті. Його досвід оборони на Донбасі і Запоріжжі не зникає, але використовується на меншому напрямку. Тим часом на інших ділянках можуть висунутися нові командири корпусів чи угруповань. З точки зору управління, це шанс внести свіжий погляд у ведення бойових дій на окремих напрямах. Головне, щоб переформатування відбулося плавно і не призвело до втрати цінної експертизи чи порушення координації між частинами.
Вплив на боєздатність української армії
Головне питання – чи стане армія сильнішою та ефективнішою після цих змін, чи навпаки? Боєздатність військ залежить від низки чинників, і зміни в системі командування можуть як підвищити її, так і тимчасово ускладнити ситуацію.
Розглянемо потенційні наслідки:
— Підвищення ефективності управління. Якщо реформу доведуть до кінця, скорочення ланок командування має позначитися позитивно на оперативності й злагодженості дій військ. За словами генерала Сирського, вже у серпні 2025 року спостерігалася мінімізація територіальних втрат на фронті – найменша за останній час. Хоча ворог і переважає у живій силі та засобах (у 3–6 разів на окремих напрямах), оптимізація структури управління дала змогу краще стримувати натиск. Коли рішення приймаються швидше і ближче до поля бою, підрозділи можуть оперативніше реагувати на прориви противника чи користуватися нагодою для контратак. Зрештою, більш гнучке командування підвищує боєздатність, оскільки війська менше гублять час на узгодження наказів по інстанціях і краще забезпечені всім необхідним вчасно.
— Чіткіша відповідальність і мотивація. Запровадження корпусної системи уніфікує рівні відповідальності: тепер зрозуміліше, хто саме відповідає за успіх чи провал на певному відрізку фронту. Це не лише питання покарання за помилки, а й стимул для командирів діяти рішучіше. Коли командир корпусу знає, що вся смуга оборони – під його контролем, у нього більше повноважень і, відповідно, можливостей проявити ініціативу. З іншого боку, раніше, за наявності проміжних ланок, відповідальність розпорошувалася, що могло негативно впливати на мотивацію – кожен чекав рішення “згори”. Тепер же ланка управління стала прозорішою, і це може посилити дисципліну та згуртованість: бійці розуміють, що їхній командир на місці має реальну владу та підтримку командування для ухвалення рішень.
— Тимчасові виклики перехідного періоду. Не варто забувати, що будь-яка реформа під час війни несе ризики. Поки нові корпуси фактично перебирають управління, можуть виникати певні розриви у командуванні чи збої у комунікації. Скептично налаштовані військові вказують, що наразі жоден корпус ще не повністю командує своїм набором військ, і багато рішень усе одно централізовано йде через генерала Сирського. Іншими словами, щоб корпусна система реально запрацювала, потрібен час на довірення повноважень середній ланці. До того ж, застарілі підходи іноді дають про себе знати: як зауважив той самий полковник, свого часу відмовилися від дрібних тактичних груп, але на окремих ділянках (згадано Сіверсько-Донецький напрямок у районі Серебрянського лісу) знову вдаються до створення малих тимчасових груп. Це свідчить про те, що реформа ще не набула необоротного характеру, і певна інерція старої системи лишається. У короткостроковій перспективі подібні неузгодженості можуть стримувати зростання боєздатності – аж доки всі елементи нової структури не запрацюють синхронно.
— Внутрішній моральний стан і єдність командування. Фактор особистих відносин і конкуренції між воєначальниками теж опосередковано впливає на боєздатність. Якщо рішення про розформування угруповання частково мотивоване бажанням усунути потенційного конкурента , це свідчить про напругу в командній вертикалі. Надмірна конкуренція або недовіра між вищими офіцерами може шкодити спільній справі: замість концентрації на противнику, енергія витрачається на внутрішні розборки. Поки що важко судити, наскільки випадок із Драпатим є проявом саме такої тенденції. З позитивного боку, сам генерал Драпатий залишається служити й очолює важливий сектор фронту, тобто відвертого конфлікту не сталося і цінний командир не втрачається для війська. Проте для підтримання високої боєздатності критично, щоб подібні кадрові перестановки сприймалися особовим складом як зумовлені військовою доцільністю, а не амбіціями окремих осіб. Лише тоді реформа підвищить довіру до командування і бойовий дух підлеглих, замість того щоб їх розхитувати.
Таким чином, розформування оперативно-стратегічного угруповання “Дніпро” є частиною масштабнішого процесу переформатування ЗСУ на нові стандарти управління. У довгостроковій перспективі цей крок може стати поштовхом для зміцнення боєздатності української армії за рахунок спрощення командної структури, підвищення оперативності та чіткого розподілу відповідальності. Приклади з попередніх місяців війни показують, що надмірно складна система управління могла призводити до помилок і втрат , тож реформування було назрілим і необхідним. Втім, успіх залежить від того, наскільки грамотно і швидко буде реалізовано перехідний період. Залишається відкритим питання, чи зможуть нові армійські корпуси повноцінно взяти під контроль довірені їм підрозділи і території, чи не виникне вакууму управління на місцях. На сьогодні все ще спостерігається певна централізація командування у руках генерала Сирського. Якщо в найближчому майбутньому корпуси реально отримають автономність у прийнятті рішень і ресурси для маневру, то боєздатність ЗСУ виграє від цього реформування. З іншого боку, важливо, щоб структурні зміни не супроводжувалися деструктивними внутрішніми конфліктами. Армія воює проти сильного та численного ворога, і успіх залежить від єдності та професіоналізму командування. Персональні амбіції мають відходити на другий план перед потребою досягти спільної мети – захистити країну. Як показує досвід серпневих боїв, навіть за значної переваги противника наші війська можуть утримувати позиції з мінімальними втратами території , якщо діяти злагоджено та ефективно.
