Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп оголосив про припинення військової та фінансової допомоги Україні — і ця звістка спричинила справжній шок серед українських політиків та суспільства.
Першими відреагували народні депутати від різних фракцій, які вже на ранок після заяви Трампа почали публікувати емоційні дописи в соцмережах. Одні нарікають на те, що “пора збиратися на молитовний сніданок”, інші вживають слово “катастрофа”. Хтось натякає, що “надто широкі усмішки” українських представників на міжнародних заходах не допомогли врятувати співпрацю з Вашингтоном.
Чому українці б’ють на сполох
З початку повномасштабної війни (2022) США були одним із найбільших донорів Києва — передавали зброю, надавали фінансову допомогу та всіляко підтримували Україну в протистоянні з Росією. Зміна керівництва у Вашингтоні та скепсис Дональда Трампа щодо витрат на оборону інших країн призвели до поступового згортання частини програм, а тепер, згідно з останніми заявами Білого дому, Америка “заморожує” військові поставки.
Перші, хто відреагував, — депутати правлячої фракції “Слуга народу”. Один із них, Олександр Федієнко, написав, що “лишається збиратися на молитву” — натякнувши, що нині чи не єдине, що нам залишається, це сподівання на “вищі сили”. Інший “слуга”, Максим Бужанський, згадав постійні “молитовні сніданки” й форуми в Давосі, де українські представники “посміхалися від вуха до вуха”, незважаючи на те, що країна перебуває у стані війни.
“Це катастрофа”: опозиція критикує Банкову
Зі свого боку, депутати опозиційних сил не приховують свого розчарування. Так, Олексій Гончаренко з “Європейської солідарності” називає рішення США “катастрофою” для фронту. Він наголошує, що без американської зброї обороноздатність ЗСУ серйозно постраждає, а європейські партнери, за словами Гончаренка, не зможуть повністю компенсувати “вакуум”, який виникне. Нардеп вважає, що президенту Зеленському треба було “не сваритися з Трампом, а домовлятися”, адже без Штатів Україна залишиться сам на сам із Росією, а Європа “просто не готова” покрити всі наші потреби.
Депутат від тієї ж фракції Ірина Геращенко нагадує про досвід недавнього лондонського саміту, де європейці натякнули, що їхні можливості в наданні зброї та фінансів мають межі.
Розгубленість усередині монобільшості
У президентській фракції панує відчуття розгублення. Хоча публічно “Слуги” наголошують, що “ми впораємося й без Америки, адже військо вже загартоване й має досвід трьох років війни”, чимало з них відкрито пишуть про загрозу “відкотитися в ситуацію 2022 року”, коли без зовнішньої допомоги Україні було б дуже складно зупиняти наступ росіян. При цьому лунають заклики “не піддаватися паніці”, “шукати нових союзників і не сваритися зі США”.
Декілька депутатів із пропрезидентського табору закликають до “термінової поїздки на рівні МЗС” або навіть “візиту Зеленського до Трампа” з проханням переглянути рішення. Однак детальні плани чи стратегії, як переконати нового американського президента, поки не озвучені. В той же час інсайдери повідомляють, що Офіс Президента покладає надію на європейських лідерів, зокрема на Емманюеля Макрона: він нібито пообіцяв допомогти дипломатичними каналами “знизити градус” у конфлікті між Києвом та Вашингтоном.
Позиція військових і журналістів
Серед військових помітний занепокоєння: вони бояться, що фронт залишиться без високотехнологічної зброї, зокрема далекобійних ракет і засобів ППО, які надавали США. Журналіст Дмитро Гнап, котрий зараз служить в ЗСУ, жорстко висловився про наслідки: мовляв, доведеться “битися лопатами”. Зрозуміло, що це метафора, але вона відбиває загальний настрій тривоги: втратити базову підтримку від найпотужнішої військової держави світу — серйозний удар по боєздатності.
На кого тепер покладатися?
1. Європейські партнери
Залишається надія, що європейські держави активізуються й збільшать поставки зброї та фінансів. Проте, як зауважила Ірина Геращенко, самі ж європейці кажуть, що не здатні покрити “всю лінійку американської військової допомоги”. Це стосується передусім тих високоточних систем і розвідувальних технологій, які США роками розробляли й у великих кількостях передавали Києву.
2. Власні ресурси
За три роки війни український ВПК став більш ефективним, але рівень виробництва складних озброєнь усе ще далекий від потреб фронту. Чи зможе Україна самостійно забезпечити себе дронами, ракетами чи боєприпасами – питання, на яке поки немає чіткої відповіді.
3. Альтернативні зовнішні партнери
Президент Зеленський у своїх виступах згадував потенційні домовленості з іншими позаблоковими державами про закупівлю зброї. Проте, як показує практика, такі угоди потребують часу й значних коштів, а також сумісності зі стандартами НАТО, яку ми вже розвивали завдяки співпраці зі США. У випадку відсутності американських систем логістично доведеться перебудовувати цілу структуру армії.
Чи можливий “ремонт дипломатичних мостів” зі США?
На переконання окремих політиків, криза у відносинах Києва і Вашингтона виникла через “провальний” візит Володимира Зеленського до Дональда Трампа та нерозуміння нових реалій американської політики. Народний депутат Олексій Гончаренко вважає, що головне, аби Банкова “попросила вибачення за недалекоглядні кроки” й спробувала домовитися про якийсь компроміс.
Крім того, є точка зору, що Україні варто вже не вимагати “поверніть нам усе, що було”, а пропонувати “договори про нові поставки зброї” на вигідних для США умовах. Можливо, тут розглядають економічну складову: компенсації чи інвестиції в оборонну промисловість. Однак достеменно це не прояснено.
Зупинка американської допомоги Україні поставила перед владою і суспільством надзвичайно складне питання: чи є в нас “план Б”? Реакції депутатів – від сарказму про “молитовні сніданки” до прямого слова “катастрофа” – свідчать, що панує шок і невпевненість, як вийти із ситуації. Армія ризикує залишитися без ключових систем озброєння, які США постачали з 2022 року.
Європа, хай і співчутливо налаштована, не виглядає готовою на 100% замінити американців. Деякі політики пропонують “терміново налагодити діалог” із Трампом, щоб врятувати хоч би частину допомоги. Інші сподіваються на прискорення власного ВПК або на посилену підтримку з боку ЄС, але обидва варіанти потребують часу та ресурсів.
