Донеччина Архіви

На Донбасі уражено базу запуску дронів та ремонтний об’єкт

Posted on 18 Жовтня, 202618 Жовтня, 2026 by Іван Засядько

Українські військові повідомили про серію ударів по російських об’єктах на окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей. Атаки проводилися 17 жовтня та в ніч на 18 жовтня.

Про це повідомив Генштаб ЗСУ.

У районі Донецька було уражено місце зберігання, підготовки та запуску ударних безпілотників. Інформація про масштаби пошкоджень та кількість знищеної техніки не наводиться.

Ще однією ціллю стала ремонтна база автомобільної та бронетанкової техніки в районі Суходольська Луганської області. Об’єкт використовувався для відновлення пошкодженої техніки та її повернення до бойових підрозділів.

Крім того, Генштаб повідомив про удар по місцю зосередження російських військовослужбовців у районі Дубового Донецької області.

ЗСУ звільнили нові території: чому успіх “Вівальді” важливий для Донеччини

Posted on 15 Жовтня, 202619 Жовтня, 2026 by Микола Донченко

Сили оборони повернули під контроль Зелену Долину, Липове та Колодязі на Лиманському напрямку. Про результати четвертого етапу операції “Вівальді” 14 жовтня 2026 року повідомив Третій армійський корпус. За даними командування, українські підрозділи відновили контроль над ще 101 квадратним кілометром території. Про це пише АрміяInform із посиланням на заяву корпусу.

Загальний результат чотирьох етапів, за оцінкою корпусу, становить 277 квадратних кілометрів і 16 населених пунктів. Проте значення операції визначається також тим, як змінилося становище українського угруповання. Командування пов’язує її результати зі збереженням важливого маршруту постачання, зривом російського просування у фланг Слов’янсько-Краматорської агломерації та необхідністю для противника перекидати додаткові сили.

Як розвивалася операція і яких результатів досягли Сили оборони

Про звільнення Колодязів, Липового та Зеленої Долини окремо повідомив аналітичний проєкт DeepState. Він також відзначив відновлення контролю над територіями поблизу Ставків і Шандриголового. Таким чином, щодо трьох населених пунктів повідомлення військового командування та аналітиків збігаються. Показник повернутої площі у 101 квадратний кілометр наведений у звіті корпусу.

Важливо правильно розуміти часові межі цього результату. Оголошені 101 квадратний кілометр – підсумок четвертого етапу операції. Повідомлення від 14 жовтня не означає, що всю цю територію українські підрозділи повернули протягом одного дня. Воно підсумовує бойові дії, які передували публічній заяві. За відкритими повідомленнями неможливо точно встановити тривалість боїв за кожне село або послідовність зайняття окремих позицій.

Попередній проміжний результат був оприлюднений 30 вересня. Тоді Офіс президента повідомляв про повернення 176 квадратних кілометрів за перші три етапи “Вівальді”. Андрій Білецький доповідав про стабілізацію ситуації та відновлення контролю над низкою населених пунктів. Зокрема, йшлося про Новоселівку, Олександрівку, Ярову, Дробишеве, Карпівку та Новомихайлівку, а також звільнення Середнього, Шандриголового, Дерилового, Рідкодуба й Катеринівки.

Після четвертого етапу загальна площа повернутої території зросла зі 176 до 277 квадратних кілометрів. У повідомленні Третього армійського корпусу цей результат наведений разом із даними про 16 населених пунктів, повернутих під повний український контроль. Отже, йдеться про послідовне розширення контрольованої території в межах однієї операції. Водночас самі підсумкові цифри не показують, наскільки рівномірним було просування та які ділянки потребували найбільших зусиль.

За поясненням корпусу, операція почалася з ліквідації російської інфільтрації, тобто протидії групам противника, які проникли в українську оборону. Надалі ці дії переросли в наступ із поверненням територій. Це пояснює логіку розвитку “Вівальді”: початкове завдання полягало в усуненні загрози всередині оборонних порядків, після чого українські сили змогли розвинути результат і відтіснити противника.

Для оцінки операції ця послідовність має практичне значення. Проникнення російських груп створює невизначеність щодо контролю над місцевістю та ускладнює взаємодію між українськими позиціями. Відновлення повного контролю усуває такі осередки загрози. Подальше просування вже змінює положення сторін на місцевості. Тому в загальному результаті операції поєднуються відновлення стійкості власної оборони та повернення територій, які утримував противник.

Операцію проводили частини Третього армійського корпусу разом із приданими підрозділами. Серед учасників командування називає 3-тю штурмову, 60-ту та 66-ту механізовані бригади, розвідувальні й безпілотні підрозділи, прикордонників, Сили спеціальних операцій і Національну гвардію. Такий склад важливий для розуміння характеру бойових дій: загальний результат залежав від взаємодії підрозділів із різними завданнями та засобами.

Окрему роль у повідомленнях про “Вівальді” відведено наземним роботизованим комплексам. За інформацією Офісу президента від 30 вересня, їх застосовували для ураження російських опорних пунктів. У повідомленні також ішлося про знищення вузла зв’язку та управління противника. Це конкретизує роль роботизованих систем в операції: вони використовувалися проти об’єктів, від яких залежали оборона та керованість російських підрозділів.

Про іншу складову роботи безпілотних сил ідеться в повідомленні про зустріч із військовими 21-го окремого полку безпілотних систем KRAKEN. Командир полку доповідав про участь у “Вівальді” та дії проти російської логістики на середній дистанції. Отже, оприлюднені відомості описують роботу як безпосередньо по позиціях противника, так і по його забезпеченню.

З аналітичного погляду значення має поєднання цих дій. Ураження опорних пунктів, порушення зв’язку та перешкоди в постачанні можуть ускладнювати противнику утримання позицій і реагування на зміну ситуації. Водночас відкриті дані не дозволяють визначити внесок кожного засобу в загальний результат. Так само вони не дають підстав стверджувати, що застосування роботизованих комплексів саме по собі забезпечило успіх операції.

За оцінкою корпусу, російські втрати під час четвертого етапу становили близько трьох тисяч військових, а за всю операцію – близько восьми тисяч. Ці показники слід подавати з посиланням на командування. Формулювання про втрати або “знешкоджених” військових без уточнення категорій не можна автоматично трактувати як кількість загиблих. Для оцінки співвідношення втрат сторін також потрібні дані про українські втрати, яких у наведених матеріалах немає.

Що результати “Вівальді” змінюють для оборони півночі Донеччини

Ключовим військовим результатом Білецький називає зрив російських планів обійти Слов’янсько-Краматорську агломерацію з флангів. У такій оцінці повернення сіл і територій має ширше значення: воно пов’язане із захистом підступів до важливого району української оборони. Водночас це залишається оцінкою командування операції, а повний масштаб змін потребує зіставлення з подальшою ситуацією на фронті.

Загроза флангового обходу небезпечна тим, що може поставити під тиск дороги, тилові райони та зв’язок між підрозділами. У такій ситуації військовим доводиться одночасно утримувати передові позиції та реагувати на загрозу збоку. Тому дії, які зупиняють або відсувають такий обхід, мають значення для стійкості всього угруповання на відповідній ділянці.

Інший заявлений результат – збереження траси Харків – Слов’янськ, яку командування визначає як ключову логістичну артерію українських сил на Донбасі. Значення такого сполучення полягає в можливості забезпечувати військо: доставляти боєприпаси, пальне, техніку та інші необхідні ресурси. Транспортні маршрути також важливі для переміщення особового складу й евакуації.

Саме тому однакова площа повернутої території на різних ділянках може мати різну військову вагу. Контроль над районом, від якого залежить доступ до важливої дороги або захист флангу, впливає на можливості значно більшої кількості підрозділів. У випадку “Вівальді” командування прямо пов’язує територіальні здобутки зі збереженням постачання. Це робить логістичний результат однією з основних складових оцінки операції.

За словами Білецького, українські дії також зірвали наступ угруповання “Запад” і змусили російське командування перекинути частину підрозділів 1-ї танкової армії. Він пов’язує це з послабленням тиску на Куп’янськ-Вузловий. У викладі командування, противнику довелося змінювати розподіл сил через ситуацію, яку створили українські підрозділи.

Якщо розглядати цю заяву в контексті всієї операції, йдеться про вплив на російські можливості одразу на кількох ділянках. Підрозділи, спрямовані для реагування на українське просування, у цей час не можуть у тому самому складі виконувати попередні завдання. Проте без докладних даних про масштаби й тривалість перекидання неможливо точно визначити, наскільки суттєво це змінило співвідношення сил біля Куп’янська-Вузлового.

У результатах “Вівальді” простежується зв’язок між наступальними діями та оборонними завданнями. Повернення територій дозволяє змінити умови, у яких противник готує подальші атаки. За оцінкою корпусу, у цьому випадку українське просування допомогло захистити фланги та важливе сполучення. Тобто територіальний результат став частиною роботи зі зміцнення оборони ширшого району.

Водночас повернення контролю над населеними пунктами ще потребує закріплення результату. Значення матимуть здатність утримувати позиції, забезпечувати підрозділи та протидіяти новим російським діям. Оголошена площа показує, чого вдалося досягти за певний період, але сама по собі не визначає подальший перебіг боїв. Так само відновлення військового контролю не означає автоматичного відновлення безпеки для цивільного населення.

Наведені дані дають підстави говорити про конкретний успіх Сил оборони на Лиманському напрямку. За повідомленнями командування, українські підрозділи розвинули початкові дії проти російського проникнення, повернули території та завадили реалізації частини планів противника. Найвагоміший результат “Вівальді” полягає в поєднанні цих здобутків: зміни на карті супроводжувалися поліпшенням умов для оборони українського угруповання на півночі Донеччини.

Денис Прокопенко очолив угруповання військ “Азов”

Posted on 13 Вересня, 2026 by Іван Засядько

Бригадний генерал Денис Прокопенко з позивним “Редис” очолив угруповання військ “Азов” у Донецькій області.

Як повідомили в корпусі «Азов», з 13 вересня він офіційно приступив до виконання обов’язків.

Прокопенко приєднався до “Азова” в липні 2014 року і брав участь у бойових діях, зокрема в боях за Мар’їнку та Іловайськ. У 2017 році він очолив полк “Азов”.

Під час оборони Маріуполя у 2022 році Прокопенко керував діями українського гарнізону. У березні того ж року президент Володимир Зеленський призначив йому звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка”.

У квітні 2025 року Прокопенко очолив Перший корпус Національної гвардії України “Азов”. У серпні 2026 року Зеленський повідомляв, що позиції українських військ у Донецькій області планується посилити двома оновленими угрупованнями під командуванням Дениса Прокопенка та Андрія Білецького.

З Донеччини евакуювали понад 100 дітей на тлі триваючих обстрілів

Posted on 23 Серпня, 2026 by Іван Засядько

З прифронтових районів Донецької області за добу евакуювали 553 особи, серед яких 101 дитина. Вивезення сімей триває на тлі інтенсивних бойових дій та ударів по населених пунктах регіону.

Про це повідомив голова Донецької обласної адміністрації Вадим Філашкін.

За добу було зафіксовано 35 обстрілів населених пунктів області. Повідомляється про загиблих і поранених, а також про численні пошкодження житлової та цивільної інфраструктури.

У Краматорському районі постраждали Слов’янськ, Краматорськ та низка інших населених пунктів. У Слов’янську було поранено одну людину, пошкоджено понад два десятки приватних будинків, багатоповерхівку, торговельні об’єкти, підприємство та газопровід.

У Краматорську повідомляється про одного загиблого та одного пораненого. Ще одна людина загинула і двоє отримали поранення в Софіївці. Пошкодження житлових будинків та інфраструктурних об’єктів також зафіксовано в Райгородку, Очеретині, Золотих Прудах, Новодонецьку та інших населених пунктах.

Влада продовжує закликати мешканців прифронтових територій, особливо сім’ї з дітьми, евакуюватися в безпечніші райони країни.

Абсурд і логіка великої війни: чому 25% Донеччини стали точкою неповернення

Posted on 5 Серпня, 20266 Серпня, 2026 by Микола Донченко

Уявімо, що через століття, коли від сучасної цивілізації залишаться лише радіоактивні руїни, на Землю прилетять дослідники з іншої галактики. Вони вивчатимуть артефакти, аналізуватимуть збережені документи й намагатимуться зрозуміти, чому загинула людська цивілізація. І, ймовірно, вони будуть вражені, коли дізнаються, що катастрофу спричинила суперечка про те, чий має бути Слов’янськ і Краматорськ. Цей кейс, напевно, потрапить до їхніх підручників історії як найбезглуздіший приклад самознищення в усій галактиці. Але поки що це не фантастика – це наша реальність, у якій справжні геополітичні інтереси маскуються під вивіскою боротьби за невеликий клаптик землі на сході України.

Якщо відкинути емоції й проаналізувати заяви офіційних осіб в Україні та Росії, стає очевидним: уся дискусія про завершення війни звузилася до питання про 25 відсотків Донецької області, які сьогодні залишаються під контролем українських військ. Решта – понад 80% території, яку вже окуповано, – залишається за межами публічних торгів. Київ наполягає на фіксації лінії фронту. Москва вимагає вивести війська з Донбасу. І весь світ із завмиранням серця спостерігає, як дві країни готові продовжувати криваве протистояння заради території, яка, за великим рахунком, не визначає долі континенту.

Інформаційна війна між сторонами виглядає майже дзеркально. Українська влада звертається до росіян із риторичним запитанням: чи готові ви заради захоплення Краматорська та Слов’янська воювати ще рік, два, три? Нести колосальні втрати, стояти в чергах за бензином, страждати від ударів по складах і заводах, бачити, як ваші сини гинуть на чужині? Якщо зупинити війну по лінії фронту, кажуть у Києві, усі ці проблеми зникнуть. Москва, своєю чергою, звертається до українців із дзеркальним меседжем: чи справді ви хочете заради збереження Слов’янська та Краматорська, які ми все одно зрештою візьмемо, терпіти обстріли, ночувати в метро, сидіти без світла й тепла, ховати рідних? Вийдіть з Донбасу – і все закінчиться, обіцяють у Кремлі.

Однак за цими риторичними конструкціями ховається питання, яке рідко ставлять уголос: а чи справді ці 25% Донецької області варті того, щоб заради них гинули тисячі людей і руйнувалися цілі міста? У Москві пояснюють стратегічну важливість регіону тим, що там починається канал “Сіверський Донець – Донбас”, від якого залежить водопостачання Донецька. Але ресурси, які Росія витрачає на ведення війни, багаторазово перевищують вартість будь-яких альтернативних рішень. Можна було б прокласти новий водогін, опріснювати морську воду або будувати сучасні очисні споруди – усе це обійшлося б дешевше, ніж один місяць бойових дій. Війна за воду залишилася в минулих століттях і аж ніяк не пояснює готовність жертвувати десятками тисяч життів. Військове значення цього клаптя землі також перебільшене: захоплення решти Донеччини не дасть російській армії вирішальної переваги, не переріже ключові логістичні шляхи України і не наблизить її до великих міст. Упираючись в укріпрайон біля Барвінкового, наступ може захлинутися.

То в чому ж справжній сенс цього протистояння? Відповідей, імовірно, дві. Перша стосується трактування перемоги. Для Росії фіксація лінії фронту на сьогоднішніх позиціях означає збереження контролю над 20 відсотками території України – і це вже можна подати як достатнє підтвердження успіху. Для Києва ж така фіксація – це можливість уникнути болючого формулювання “виведення військ”, яке звучало б як капітуляція. До березня 2025 року президент Зеленський категорично відкидав будь-які варіанти завершення війни, окрім виходу на кордони 1991 року. Але під тиском Вашингтона позиція змінилася, і нині перемир’я по лінії фронту стало офіційною лінією Києва. Якщо Росія погодиться на це, Україна зможе подати події як дипломатичну перемогу. Якщо ж українська сторона буде змушена віддати ці території, пояснити такий крок як успіх буде неможливо. Саме це, ймовірно, є головним мотивом Кремля наполягати на виведенні військ.

Однак друга відповідь, і вона важливіша, лежить у площині стратегічних цілей, які не зводяться до кількох відсотків території. Україна та її європейські союзники намагаються завдати Росії стратегічного програшу – або хоча б виснажити її ресурси, поки Європа переозброюється. Аргумент, який лунає з Брюсселя: якщо війна в Україні закінчиться, Росія одразу нападе на Європейський Союз. Росія ж, своєю чергою, ставить за мету повне переформатування української державності під свої інтереси. Крім того, триває глобальне зіткнення між Росією та Заходом за визначальний вплив на світові процеси. Москва просуває ідею багатополярного світу, Захід хоче зберегти свою гегемонію. Україна у цьому протистоянні сковує російські сили й ресурси. І допоки ці стратегічні цілі залишаються незмінними, мир залишатиметься примарним.

Водночас існує й інший бік медалі. Якщо раптом одна зі сторін погодиться на умови противника, другій буде дуже важко викрутитися й висунути нові вимоги. Адже готовність завершити війну після виконання озвучених умов уже стільки разів проголошувалася, що будь-який відступ виглядатиме ганебно – і на тлі втоми від війни всередині країн, і на тлі втоми світу, який давно прагне миру. Втома зростає, а чергових кроків до зближення позицій поки що не видно. Росія робить ставку на військовий тиск, сподіваючись виснажити сили України та захопити весь Донбас, а можливо й більше. Київ розраховує на серію далекобійних ударів, що мають підірвати російську логістику та спровокувати внутрішню дестабілізацію в РФ. Завдання-максимум для України – змусити Росію капітулювати на значно гірших умовах.

На жаль, цей шлях означає нові жертви, нові руйнування та нові ризики. І чим довше триватиме це протистояння, тим вищими будуть ризики – включно з можливим розширенням війни на Європу чи навіть застосуванням ядерної зброї. Усе це змушує замислитися над абсурдністю ситуації: зовні суперечка зводиться до долі 25% Донецької області, а насправді йдеться про те, чи зможе людство уникнути катастрофи, яка може знищити цивілізацію.

У кількох регіонах Росії, Криму та Донбасі повідомили про нічні атаки дронів і ракет

Posted on 27 Травня, 2026 by Іван Засядько

Вночі та вранці 27 травня в низці російських регіонів, а також у Криму та Донбасі повідомляли про вибухи, роботу ППО та пожежі. Повідомлення про атаки надходили з Таганрога, Туапсе, Воронежа, Севастополя, Макіївки та Донецька.

Про це повідомляє “ZN.UA”

У Таганрозі, за даними видання, пожежа спалахнула на території 325-го авіаційного ремонтного заводу. Місцеві жителі перед цим повідомляли про серію вибухів. Губернатор Ростовської області заявив, що над містом була збита ракета, а її уламки впали на вулиці Ціолковського, де загорілися автомобілі. На цій же вулиці знаходиться авіаремонтний завод, який займається ремонтом і модернізацією військово-транспортних літаків.

Ще одною ймовірною ціллю атаки, за версією OSINT-аналітиків Astra, міг стати нафтопереробний завод у Туапсе. Даних про пошкодження підприємства на момент публікації не було. Туапсинський НПЗ уже призупиняв роботу після атаки українських безпілотників 16 квітня.

У Воронежі очевидці вранці повідомляли про вибухи та дим. За даними Astra, дим піднімався в районі військового аеродрому “Балтімор”. Губернатор Воронезької області заявив, що над містом було знищено дві “високоточні цілі”, а їхні уламки пошкодили шиномонтаж і побутове приміщення. ZN.UA вказує, що на аеродромі “Балтимор” дислокується 47-й гвардійський бомбардувальний авіаполк.

ППО працювала всю ніч у Севастополі, місто атакували безпілотники та ракети Storm Shadow. Повідомлялося про пошкодження цивільних об’єктів, однак Telegram-канал “Кримський вітер” стверджував, що удар на вулиці Гоголя міг припасти на штаб ВПС Чорноморського флоту РФ, а в районі мису Фіолент ймовірними цілями могли бути аеродроми та військові частини.

На Донеччині мешканці Макіївки повідомляли про вибухи та пожежу, а Astra писала про загоряння автозаправної станції на виїзді з міста.

Російський наступ на Донбасі: чому дедлайни не мають значення, а ресурси не безмежні

Posted on 17 Квітня, 202621 Квітня, 2026 by Микола Донченко

Сімнадцятого квітня 2026 року інформаційний простір України знову наповнився тривожними заголовками: Росія готує новий наступ, стягує резерви, а Кремль поставив завдання захопити весь Донбас до вересня. Про це, з посиланням на джерела в українській розвідці, повідомила авторитетна британська газета The Financial Times. За даними видання, для посилення наступального потенціалу Росія планує перекинути близько 20 тис військових зі стратегічних резервів, а загальна чисельність угруповання російських сил на території України вже сягає приблизно 680 тис осіб. Однак, як завжди буває з гучними прогнозами, реальність на фронті виявляється значно складнішою за газетні заголовки. До заявлених “дедлайнів” варто ставитися зі здоровим скепсисом: головна помилка – оцінювати можливості російської армії, виходячи із західних уявлень про логістику та планування. Росія готує наступ, це факт. Але чи зможе він стати проривом – питання, відповідь на яке криється не в анонімних джерелах, а в реальній динаміці боїв, виснаженні ресурсів і здатності України до активної оборони.

Почнемо з ресурсів. Потенціал Росії значно ширший, ніж це часто подається в інформаційному полі, але сама логіка її дій не прив’язана до конкретних дат. Заяви про можливий “кадровий колапс” російської армії через великі втрати є помилковими. Росія має диверсифіковану систему поповнення особового складу. Йдеться як про мобілізаційний ресурс на окупованих територіях Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей, так і про використання так званого “спецконтингенту” – ув’язнених, чисельність яких може сягати до 500 тис. Крім того, активно триває вербування найманців за кордоном – зараз їхня кількість оцінюється приблизно в 30 тисяч. Окремий напрямок – контрактники: як добровольці (до 400-450 тис щорічно за російськими даними), так і фактично примусові контракти для строковиків. У сукупності це створює незалежні один від одного канали поповнення армії, що дозволяє Росії компенсувати втрати без оголошення повної мобілізації. Очікування, ніби великі втрати автоматично зламають російську армію, не виправдалися ще раніше: навіть показники у 100-300 тис втрат, які розглядалися як критичні, не привели до стратегічного перелому. При цьому Росія зберігає можливість оголосити новий етап часткової мобілізації – ймовірно, після внутрішньополітичних подій. Саме цим частково пояснюється активізація бойових дій: Кремлю потрібно демонструвати хоча б умовні “успіхи” для внутрішньої аудиторії.

Водночас говорити про конкретні терміни захоплення Донбасу некоректно. Російська сторона офіційно не оперує “дедлайнами” – її стратегія полягає в досягненні цілей незалежно від часу. Натомість в українському публічному просторі такі терміни часто з’являються як інтерпретації, а не як реальні плани Кремля. Нинішня стратегічна мета РФ звузилася до встановлення контролю як мінімум над Донецькою областю. При цьому навіть це завдання розглядається як проміжне, і від нього Росія не відмовиться. Важливо також спростувати інформацію про нібито масове перекидання російських резервів виключно на Донецький напрямок: активізація бойових дій спостерігається і на Запорізькому напрямку, куди, навпаки, перекидають додаткові сили, зокрема найбільш боєздатні підрозділи морської піхоти з Балтійського та Тихоокеанського флотів. Ситуація на фронті залишається складною по всій лінії. Найбільш інтенсивні бої тривають на Донецькому напрямку – зокрема на Покровському, Костянтинівському та Лиманському. На окремих ділянках російські війська мають тактичні успіхи, однак українські сили стримують просування і не дають противнику закріпитися. Ймовірна перекидання додаткових 20 тисяч військових може бути спрямована саме на Лиманський напрямок, де фіксується передислокація резервів і зростає загроза для Слов’янська та Краматорська.

Тепер щодо чисельності. Оцінка кількості російських військ на фронті вже тривалий час залишається відносно стабільною. Згідно з даними Генерального штабу, йдеться про приблизно 700-715 тис військових, і ця цифра суттєво не змінюється ще з літа минулого року. Поповнення відбувається постійно – насамперед за рахунок контрактників та різних механізмів залучення особового складу – однак воно компенсує втрати, а не створює якісного зростання. У 2025 році спостерігалася тенденція до зростання чисельності – приблизно на 5-6 тис щомісяця. Однак з початку цього року ситуація змінилася: Росія почала втрачати більше, ніж здатна поповнювати. У середньому йдеться про негативний баланс у кілька тисяч осіб щомісяця, що поступово веде до скорочення угруповання. Саме тому з’являються оцінки необхідності збільшення втрат противника до 50 тис на місяць – це дозволило б сформувати стабільний негативний баланс у 10-15 тис та істотно обмежити наступальні можливості РФ уже в середньостроковій перспективі.

У цьому контексті повідомлення про “680 тис плюс ще 20 тис резерву” виглядають суперечливо. Адже фактично йдеться про ту саму цифру – близько 700 тис, яка вже фігурує в офіційних оцінках. Це, ймовірно, є елементом інформаційного впливу, спрямованого на створення відчуття загрози. Водночас сам факт підготовки наступальних дій не викликає сумнівів – Росія продовжуватиме атакувати, оскільки не має іншого варіанту. Але важливо розуміти реальні можливості цих наступів. З воєнної точки зору будь-яка армія, що переходить у наступ, здатна просуватися – питання лише в темпах, глибині та ціні цього просування. І саме ці параметри сьогодні свідчать не на користь російської армії. За останні місяці темпи просування РФ суттєво сповільнилися: якщо раніше йшлося про сотні квадратних кілометрів, то зараз – про десятки, що в масштабах фронту завдовжки понад тисячу кілометрів є мінімальним результатом. Більше того, за оцінками міжнародних аналітичних центрів та українських моніторингових проєктів, березень 2026 року став одним із найгірших місяців для російського наступу за весь час повномасштабної війни.

Розподіл сил противника також показовий. Найпотужніше угруповання зосереджене на Покровському напрямку – там перебуває до чверті всієї російської армії, близько 200 тис військових, хоча сам ділянка займає лише 5-7% від загальної лінії фронту. Другим ключовим напрямком є Запорізький. Інші ділянки, зокрема Сумський або Харківський, використовуються радше для розтягування української оборони. У разі подальшого скорочення чисельності російського угруповання до приблизно 600 тис військових РФ втратить можливість вести одночасно масштабні наступи на кількох напрямках і буде змушена концентрувати сили лише на одному. Практика посилань на «анонімні джерела в розвідці» викликає питання – подібні заяви часто не мають підтвердження і можуть використовуватися як елемент інформаційного впливу або навіть маніпуляції. Тому варто оцінювати ситуацію не за гучними заявами, а за конкретними показниками – динаміці боїв, чисельності військ і реальним результатам на фронті. Саме ці фактори, а не прогнози про “майбутні перемоги”, дають об’єктивне розуміння того, що відбувається на полі бою.

Таким чином, підготовка російського наступу на Донбасі – це реальність, яку не можна ігнорувати. Але ця реальність далека від алармістських заголовків про “неминучий прорив до вересня”. Росія має ресурси для тиску, але ці ресурси не безмежні. Її армія втрачає більше, ніж може поповнити, темпи просування падають, а наступальна динаміка сповзає до тактичних, а не оперативних успіхів. Для України це означає, що попри складність ситуації, передумов для швидкого колапсу фронту немає. Натомість ключове завдання – продовжувати виснажувати противника, використовувати його вразливості та готувати власні резерви для активних дій.

ЗСУ вразили місце запуску “шахедів” в районі Донецького аеропорту

Posted on 7 Березня, 20267 Березня, 2026 by Іван Засядько

Українська армія завдала удару по ворожій цілі, використовуючи ракети ATACMS і SCALP.

Про це заявили в Генеральному штабі ЗСУ.

Підрозділи ракетних військ і артилерії Сухопутних військ, а також авіація Повітряних Сил України завдали удару по ворожій цілі в районі Донецького аеропорту.

“У районі Донецького аеропорту ракетами ATACMS та SCALP сьогодні уражено місце зберігання, підготовки та пуску ударних БпЛА противника типу “шахед”, – йдеться у повідомленні.

Атака призвела до виникнення масштабної пожежі. Також була зареєстрована повторна детонація.

Російський дрон атакував знімальну групу латвійського медіа LSM на Донеччині

Posted on 10 Лютого, 202610 Лютого, 2026 by Микола Донченко

Команда латвійського суспільного мовника LSM потрапила під атаку російського безпілотника під час роботи в зоні бойових дій у Донецькій області. Удар стався поруч з автомобілем, у якому перебували журналісти та українські військові.

Про інцидент повідомило видання Delfi.

Журналісти працювали у місті Білозерське Донецької області, де фіксували перебіг війни та роботу підрозділів Збройних сил України. У момент атаки журналістка Одіта Кренберга, оператор Айгарс Ковалевскіс і військовослужбовці прямували автомобілем трасою до позицій одного з українських підрозділів.

“Команда LSM усвідомлює ризики, які бере на себе, вирушаючи до Захисників України і фіксуючи повсякденну реальність війни, оскільки саме така присутність дозволяє документувати справжнє обличчя війни, яким би небезпечним і суворим воно не було. Ми високо цінуємо роботу і сміливість наших журналістів, тому що незалежна журналістика в цій ситуації служить важливою противагою неправдивим повідомленням, які вводять в оману, надаючи суспільству можливість базувати розуміння на фактах, а не на маніпуляціях”, – сказала головний редактор LSM Аніта Брауна.

Російський дрон атакував машину під час руху. Безпілотник вибухнув поруч з автомобілем, унаслідок чого уламками було пошкоджено задню частину транспортного засобу та вибито скло. Завдяки швидкій реакції водія автомобіль вдалося вивести з-під удару, а всі, хто перебував усередині, залишилися неушкодженими.

У латвійському медіа наголосили, що усвідомлюють небезпеки роботи на фронті, однак вважають таку присутність принципово важливою для донесення правди про війну.