За останні два роки в Україні закрилися тисячі дитячих садків – мережа дошкільних закладів стрімко скорочується. Якщо до повномасштабного вторгнення в країні працювало близько 15 тис дитсадків, то нині залишилося лише близько 12 тис.
Тобто орієнтовно 3 тис дитсадків припинили роботу через війну. Основна причина – банальна відсутність дітей. В багатьох громадах садочки напівпорожні або й зовсім без вихованців, тож їх нема сенсу утримувати. Не менш важливий фактор – безпекова ситуація. Значна частина дитсадків не може працювати офлайн через брак укриттів. На прифронтових територіях або в містах під обстрілами садки або переходять на дистанційну форму, або “консервуються” до кращих часів. У деяких громадах владі доводиться закривати заклади, бо немає можливості обладнати бомбосховище для дітей.
Втім, саме демографічна криза є критичною проблемою. Різко впало народжуваність, і кількість дошкільнят скорочується швидше, ніж зникають самі садочки. За словами заступниці Міністра освіти Анастасії Коновалової, “в найближчі три роки в Україні буде мінус 200 тис дітей віком від 3 до 6 років”. Для розуміння: 200 тисяч дітей – це еквівалент 2 тис великих дитсадків. Таким чином, якщо тенденцію не зупинити, країна може втратити ще близько тисячі садочків або більше в найближчій перспективі. Вперше за історію незалежності навіть Київ не має черг до дитсадків – усіх дітей можна влаштувати. У регіонах ситуація ще гірша: у селах нерідко залишаються 3-4 дитини на садок, що унеможливлює його фінансування.
Діти війни: евакуація, біженці і “пропажі”
Причина стрімкого зменшення дітей очевидна – масова евакуація та втеча населення від війни. За даними ООН, всього 60% українських дітей були змушені покинути свої домівки з початку вторгнення. Лише за перший місяць війни з України виїхало за кордон близько 2 млн дітей-біженців, ще 2,5 млн стали внутрішньо переміщеними особами. Діти становлять приблизно половину всіх українських біженців у Європі. Батьки масово вивозили малечу в безпечніші країни – Польщу, Німеччину, Румунію, Молдову та інші – рятуючи їх від бойових дій.
Однак ця хаотична евакуація призвела до того, що тисячі дітей опинилися за межами української системи захисту. Частина неповнолітніх виїхала без належного обліку або взагалі без супроводу. Наприклад, у Нідерландах у 2022 році нарахували щонайменше 170 українських підлітків, які прибули без батьків і не були офіційно зареєстровані у центрах для біженців. Через безвізовий режим вони могли в’їхати самостійно, а відсутність нагляду дорослих і формального опікунства ставить таких дітей під загрозу торгівлі людьми та експлуатації. Благодійні організації забили на сполох: без єдиної структури, яка відстежує переміщення неповнолітніх, частина з них може просто “випасти” з поля зору держав і потрапити в біду.
Усиновлені діти, сироти та інтернати – ще одна вразлива категорія. Під час евакуації дитячих будинків багато вихованців опинилися в інших країнах. Українська влада офіційно повідомляла, що станом на травень 2022 року понад 4,100 дітей з інтернатів були вивезені за кордон у процесі евакуації. Більшість з них потрапили під опіку волонтерів або благодійних фондів у ЄС. У нормальних умовах міжнародне усиновлення чи опіка вимагають довгих юридичних процедур. Але війна створила хаос, яким могли скористатися нечесні ділки. У деяких випадках діти виїжджали групами з інтернатів без чіткої координації між державами, що породило зону невизначеності щодо їхньої подальшої долі.
Показовим є приклад евакуації 85 сиріт з Донбасу до Іспанії. На початку війни іспанська благодійна організація Fundación Madrina дізналася, що у селі Нікольське під Маріуполем в оточенні перебувають 85 вихованців дитячого будинку. За сприяння уряду Іспанії і української влади цих дітей вивезли автобусами до Кракова, а звідти військовим літаком – у Іспанію, де для них відкрили цілий навчально-виховний центр в місті Саламанка. Волонтери зазначали, що дітям створили чудові умови і забезпечили спеціальний догляд (адже багато хто з них – з особливими потребами). Здавалося б, історія порятунку.
Проте навколо цієї ситуації виник скандал: польська правозахисниця Йоанна Пахвіцевич заявила, буцімто має документи, що “уся ця група сиріт була продана до Іспанії” заради прибутку. В інтерв’ю ЗМІ вона стверджувала, ніби це доказ розквіту торгівлі українськими дітьми в Європі і звинувачувала західну систему опіки в тому, що під виглядом захисту дітей їх вилучають з родин і переправляють за кордон.
Небезпечні тенденції: тіньовий ринок і експлуатація дітей
Глобальний досвід свідчить, що війна та хаос завжди підвищують ризики торгівлі людьми, особливо дітьми. Мільйони знедолених біженців стають легкою здобиччю для кримінальних мереж, що промишляють дитячим рабством, сексуальною експлуатацією та іншими формами злочинного використання дітей. Ще в березні 2022 року UNICEF попереджав про підвищену загрозу торгівлі дітьми серед українських біженців і закликав посилити контроль на кордонах. Правозахисники фіксували випадки, коли біля польського кордону підозрілі особи пропонували молодим жінкам і дітям “допомогу” з житлом чи роботою – потенційно це могли бути вербувальники. Волонтери навіть створювали патрулі, щоб виявляти можливих торговців людьми серед тих, хто зустрічає біженців.
Чорний ринок також намагається скористатися війною: в інтернеті, особливо в даркнет-мережі, з’явилися тривожні повідомлення. У соцмережах розповсюджувалися скріншоти оголошень із “тіньового інтернету” про продаж українських дітей на органи чи в сексуальне рабство. Ці жахливі заяви здебільшого виявилися фейками, але окремі випадки стали предметом зацікавленості правоохоронців.
Тривожні випадки зникнення дітей: від чуток до реальності
У медіапросторі з’явилося чимало повідомлень про зникнення українських дітей за межами країни. Деякі з них підтверджені офіційно, інші мають характер чуток чи розслідувань журналістів.
Наведемо кілька показових епізодів:
— Зникнення 500 дітей через псевдоблагодійників. У травні 2023 року інформаційні ресурси повідомили сенсаційний “факт”: 500 українських дітей з підконтрольної Києву частини Донбасу були вивезені до Польщі та Ізраїлю загадковою організацією “Україна без сиріт”, після чого сліди цієї організації і дітей губляться. Звучать припущення, що це могла бути західна релігійна секта (так звані “неоп’ятидесятники”), яка під прикриттям благодійності забрала дітей невідомо куди. Більше того, в багатьох з цих дітей є батьки, які тепер не можуть їх розшукати. Ці звинувачення виглядають надзвичайно серйозно, проте варто зауважити: жодних деталей – ні назв конкретних осіб, ні дат чи документів – у відкритих джерелах не наведено.
— Зникнення дітей після “відпочинку” в таборах. На тлі хаосу війни деякі батьки відправляли своїх дітей за кордон на короткострокові програми – літні табори, реабілітаційні поїздки тощо. На жаль, є випадки, коли після такої поїздки зв’язок з дитиною обривався. Зокрема, повідомлялося про кількох українських батьків, які відправили дітей до європейських країн “оздоровитися”, а потім не змогли їх знайти. Подробиці таких історій важко встановити – можливо, десь спрацював фактор поганої координації, і діти лишились під опікою чужих людей чи установ.
— Неповнолітні біженці, що зникли в Європі. Європейські ЗМІ періодично повідомляють про зникнення українських підлітків із центрів біженців. Наприклад, у Нідерландах з початку 2022 року зникли 360 неповнолітніх мігрантів із притулків, значна частина з яких – українці-підлітки, що прибули без супроводу. Деякі з них, імовірно, поїхали до родичів у інші країни, але доля частини залишається невідомою. Правоохоронці припускають, що деякі з цих дітей могли потрапити до рук торговців людьми або бути втягнуті у проституцію. Подібні тривожні сигнали надходили й з Німеччини, і з інших країн, що прийняли багато біженців.
— Спроба нелегального вивезення 43 дітей до Литви. Цей інцидент добре задокументований офіційно. На початку березня 2022 року литовські прикордонники затримали групу з 43 українських дітей, яких везли через Литву дорослі з наміром передати на усиновлення за кордон. Дорослі пред’явили документи від начебто української сторони, але прокурори Литви з’ясували, що належних дозволів на вивезення дітей та їхнє усиновлення в іншій країні не було надано. Було відкрито кримінальне провадження за фактом можливої торгівлі дітьми.
— “Десятки тисяч зниклих дітей” – гучна заява Макгрегора. Значного розголосу набули слова відставного полковника армії США Дугласа Макгрегора, який у серпні 2023 року в інтерв’ю Такеру Карлсону заявив, що “від 50 до 60 тис українських дітей зникли та пропали з початку війни”, натякаючи, що вони могли стати жертвами західних педофілів і торговців людьми. Макгрегор – досить суперечлива постать, відомий прокремлівськими поглядами, і його цифри не підтверджені жодними офіційними джерелами. ООН або інші міжнародні організації не робили заяв про десятки тисяч зниклих українських дітей у Європі. Скоріш за все, цифра “60 тисяч” є перебільшеною дезінформацією, покликаною шокувати аудиторію. Проте сам факт, що така заява пролунала з вуст західного коментатора, призвів до хвилі обговорень: а чи справді Україна не дорахувалася десятків тисяч дітей? Офіційні українські дані цього не підтверджують. За даними платформи «Діти війни», станом на 2023 рік у розшуку перебували кілька сотень зниклих дітей – набагато менше, ніж озвучені десятки тисяч. Але проблема в тому, що статистика охоплює лише випадки, відомі українській владі, а діти, що загубилися за кордоном, можуть просто не потрапити до цієї статистики.
Виклики та шлях вперед
Проблема “зниклих дітей” має кілька шарів. По-перше, це демографічна катастрофа для України: і через зниження народжуваності, і через міграцію країна втрачає ціле покоління. Закриті дитсадки – лише перший дзвіночок. За ними можуть спорожніти школи, університети, а в перспективі бракуватиме молодої робочої сили. Влада розуміє цю загрозу: вже зараз готуються програми підтримки народжуваності і збереження освітньої мережі, щоб не повторити помилок 90-х, коли масово закривали садки, а потім дітей не було куди подіти. Але без закінчення війни та повернення людей додому зупинити демографічний спад важко.
По-друге, це гуманітарний виклик: знайти і захистити кожну дитину, що загубилась. Тут потрібна тісна співпраця з європейськими країнами та міжнародними організаціями. Потрібні єдині реєстри, обмін інформацією, спільні зусилля поліції різних держав для пошуку зниклих. Вже зараз Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти за підтримки уряду Нідерландів працює над програмами ідентифікації та возз’єднання сімей. Також ООН і ЮНІСЕФ наголошують на необхідності призначати опікунів усім дітям-біженцям без батьків, залучати соцслужби, аби жодна дитина не лишилась без нагляду дорослих.
Насамкінець, війна рано чи пізно скінчиться, і перед Україною постане завдання повернути своїх дітей додому. Хтось повернеться з батьками сам, але багато сиріт чи розлучених із сім’ями дітей потребуватимуть державної допомоги, щоб возз’єднатися з рідними або знайти нову родину на Батьківщині. Це кропітка праця на роки вперед. Кожна втраченая дитина – це глибока рана для нації. Вже зараз треба докладати максимум зусиль, щоб ані війна, ані злочинці не вкрали в України її майбутнє покоління.
