Автор: Микола Донченко

Наприкінці серпня 2025 року український уряд змінив правила перетину кордону: чоловікам віком від 18 до 22 років дозволили безперешкодно виїжджати за кордон під час дії воєнного стану. Це рішення ініційоване президентом Володимиром Зеленським, який ще 12 серпня доручив уряду спільно з військовим командуванням опрацювати підвищення вікового порогу виїзду з 18 до 22 років.

Постанова Кабміну була ухвалена 26 серпня, і набула чинності наступного дня після офіційного опублікування документа. Фактично, вперше від початку повномасштабного вторгнення Росії певна частина чоловіків призовного віку отримає змогу легально залишати країну.

Суть рішення та офіційні мотиви влади

Від початку війни Україна запровадила суворі обмеження на виїзд: чоловікам від 18 до 60 років (за рідкісними винятками) було заборонено залишати країну під час воєнного стану. Це пов’язано із загальною мобілізацією – громадяни чоловічої статі цього віку становлять мобілізаційний резерв і можуть бути призвані до армії. Нинішня постанова Кабміну підняла мінімальний вік, з якого діє заборона, з 18 до 22 років.

Тобто чоловіки 18–21 років (включно 22-річні) більше не підпадають під обмеження на виїзд. В самому тексті постанови зазначено, що у разі воєнного стану заборона не поширюється на громадян чоловічої статі віком від 18 до 22 років включно (окрім окремих випадків). Для перетину кордону молодим чоловікам потрібно мати дійсний закордонний паспорт і військово-обліковий документ (в паперовій або електронній формі), який пред’являється на вимогу прикордонної служби . Іншими словами, навіть відкриваючи кордони для цієї категорії, держава продовжує вести їх на обліку як потенційних призовників.

Офіційно влада обґрунтовує цю ініціативу потребами молоді та збереженням зв’язків з Україною. Прем’єр-міністр Юлія Свириденко заявила, що рішення дозволити виїзд 18–22-річним стосується також тих громадян, які вже опинилися за кордоном, і покликане допомогти українцям “максимально зберігати зв’язки з Україною”. За словами міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, мета кроку – надати молодим українцям ширші можливості для навчання, стажування та легального працевлаштування за кордоном, аби набутий досвід вони згодом могли використати для розвитку України. Одночасно влада обіцяє супутні заходи підтримки молоді: спрощення вступу до українських вишів, підвищення стипендій тощо.

Влада також стверджує, що такі зміни можуть зменшити нелегальний відтік призовників. Голова ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко зазначив, що оновлення правил має на меті “стимулювати молодь не тікати з України”, тобто знайти порозуміння з молодими українцями, аби вони не виїжджали потайки, а мали легальну можливість виїзду за визначених умов.

Критика та ризики для обороноздатності

Рішення про вільний виїзд молодих чоловіків викликало суперечливу реакцію в суспільстві. Багато хто побоюється, що це послаблення негативно позначиться на обороноздатності країни, адже саме чоловіки 18-22 років у перспективі могли б стати поповненням для армії. Військові експерти застерігають, що реалізація цієї ідеї загострить проблему кадрового голоду в ЗСУ, який і так є однією з головних проблем під час війни. Від початку вторгнення Україна стикається з необхідністю постійно поповнювати втрати на фронті, а мобілізаційний ресурс не безмежний. Відкриття кордонів для цілої вікової групи призовників майже гарантовано призведе до відтоку значної частини молодих чоловіків за кордон – хтось поїде дійсно на навчання чи роботу, а хтось просто щоб уникнути перспективи опинитися на фронті. У результаті всередині країни скоротиться мобілізаційний резерв, причому за рахунок однієї з найбільш фізично здорових і працездатних категорій громадян.

На думку критиків, це відбувається в дуже невдалий момент з огляду на ситуацію на фронті. Бойові дії далекі від завершення – за наявними ознаками, війна затягується і може тривати ще не один рік. Російські війська поступово просуваються на сході, українським бригадам дедалі важче утримувати оборону на окремих ділянках. У таких умовах звільнення цілої вікової групи від мобілізаційних обмежень видається передчасним і небезпечним кроком. Якщо війна триватиме довго (а все вказує на затяжний характер конфлікту), то армія може зіткнутися з ще гострішим дефіцитом людських ресурсів.

Особливе занепокоєння висловлюють представники військового командування та військові інструктори. За неофіційними даними, Генеральний штаб ЗСУ був категорично проти ініціативи Зеленського дозволити виїзд 18–22-річних. Військові керівники, як стверджують інсайдери, радше наполягали б на посиленні мобілізаційних заходів, а не на їх послабленні – аж до зниження призовного віку хоча б до 20 років. Тобто, професійні військові усвідомлюють потребу в більшому притоку особового складу і виступали проти втрати цілої категорії потенційних новобранців. Президент Зеленський, навпаки, підтримав протилежну логіку – тим самим, за словами оглядачів, він увійшов у певний конфлікт інтересів із військовими колами.

Критика лунає і від чинних військовослужбовців та ветеранів. Наприклад, командир батальйону “Дніпро-1” Юрій Береза жорстко розкритикував нововведення, заявивши, що розмови про виїзд чоловіків за кордон є недоречними для країни, яка воює. На його переконання, заради перемоги Україні потрібна повна мобілізація всіх ресурсів, включно з жінками. Береза наголошує, що всі молоді люди повинні пройти військовий вишкіл, навіть якщо не воюватимуть безпосередньо на передовій. Інший офіцер, Микола Ворошнов, вважає, що українську армію навпаки слід “омолоджувати” – він рішуче проти ситуації, коли 50-річні тримають оборону, а 21-річні хлопці в цей час працюють за кордоном. На думку Ворошнова, призовний вік слід знизити до 20 років, адже молодші вояки фізично витриваліші, швидше навчаються і краще пристосовані до сучасних технологій ведення бою.

Не можна не враховувати і позицію західних союзників України щодо питання мобілізації. Протягом останнього року партнери неодноразово натякали Києву, що для успішного спротиву агресору необхідно нарощувати мобілізаційні зусилля. Наприкінці 2024 року високопоставлені представники США прямо закликали українське керівництво знизити призовний вік до 18 років (із тодішніх 25) заради посилення армії. Схожі рекомендації звучали й від окремих європейських союзників. Українська влада досі уникала відправлення на фронт зовсім юних новобранців – навіть попри такі поради. У квітні 2024 року президент Зеленський підписав закон про зниження верхньої межі призовного віку з 27 до 25 років, проте брати під рушницю 18-20-річних влада очевидно не поспішала.

Можливі політичні мотиви та фактор майбутніх виборів

Окрім безпосередніх військових наслідків, оглядачі аналізують політичний контекст цього кроку. Чому влада пішла на такий непопулярний серед військових і ризикований з погляду безпеки крок саме зараз? Найчастіше називають передвиборчий розрахунок Банкової – тобто мотив підвищити підтримку серед населення, зокрема серед молоді, на тлі можливих виборів. Популярність президента Зеленського, як відомо, значною мірою базувалася на молодому електораті. До війни саме молоді виборці були його найбільш відданою базою підтримки. В умовах воєнного стану чергові вибори офіційно відкладені на невизначений термін, але дедалі частіше в політичних колах іде мова про необхідність провести виборчу кампанію навіть попри війну (цього від України вимагають демократичні принципи і натякають західні партнери). Сам Зеленський та його оточення останнім часом подають сигнали готовності до виборів, якщо цього вимагатимуть обставини – зокрема, обговорюються сценарії проведення голосування у 2024 році або принаймні неухвалення рішення про їх повне скасування.

На цьому тлі рішення “догодити” молоді видається деяким аналітикам кроком із далекоглядною політичною метою. Розширюючи свободи для категорії 1-22 років та обіцяючи їй певні блага (можливість виїзду, стипендії, пільги для навчання тощо), влада може намагатися повернути прихильність молодих українців і знизити їхнє невдоволення станом справ. Як відзначають політологи, подібні преференції для юної аудиторії – вірна ознака того, що вибори не за горами.

Думку про те, що рішення продиктоване швидше політичною кон’юнктурою, поділяють і деякі громадські діячі в Україні. Наприклад, відомий активіст Сергій Стерненко засудив дозвіл на виїзд 18-22-річних, заявивши, що “це більше схоже на підготовку до виборів, аніж на рішення держави, яка готова до тривалої війни”. На його переконання, у влади пріоритетом має бути належна підготовка країни до затяжної боротьби з Росією, а не роздача поступок окремим групам населення для покращення настроїв. Стерненко та інші критики застерігають: створення ілюзії “полегшення життя” і “стабілізації ситуації” може приспати пильність суспільства щодо реальних викликів війни. Росія сама собою нікуди не дінеться, і ігнорування суворої реальності війни – смертельно небезпечне для країни. Отже, з точки зору цих спостерігачів, крок із відкриттям кордонів для молоді – це популістичний хід, що покликаний короткочасно підняти рейтинг влади, але аж ніяк не розв’язує стратегічних проблем.

Не дивно, що російська сторона активно підхопила цей сюжет та намагається використати його у своїй пропаганді. Кремлівські медіа і спікери вже коментують ініціативу Зеленського у тому дусі, що нібито український президент проміняв обороноздатність країни на спробу підвищити власний рейтинг перед можливими виборами. Подібні тези звучать у російських аналітичних статтях, де рішення відпускати молодь за кордон називають “передвиборчим популізмом ціною обороноздатності” України. Зокрема, російська пропаганда стверджує, що Зеленський пішов на цей крок виключно заради політичного виживання своєї влади, пожертвувавши інтересами фронту. Рішення дозволити виїзд 18-22-річних зображується як черговий іміджевий жест влади, який ставить особисті і політичні інтереси вище за національну безпеку. В російських коментарях наголошується, що в момент, коли українській армії як ніколи потрібні люди на передовій, верховний головнокомандувач обирає ризикований шлях послаблень – “усе заради порятунку власної шкіри”.

Кремль намагається виставити українське керівництво непослідовним і слабким: мовляв, замість того щоб зміцнювати армію в умовах постійного тиску з боку Росії, Київ займається політичними маневрами та піаром. Така риторика вписується у загальний наратив російської пропаганди, яка прагне посіяти сумніви серед українців щодо компетентності свого командування. Російські пропагандисти роблять висновок, що від відкриття кордонів для молоді виграє особисто Зеленський (у вигляді покращення іміджу і задоволення частини виборців), тоді як оборона держави нібито страждатиме. Подаючи цю інформацію, ворожа пропаганда прагне розколоти українське суспільство – зіткнути тих, хто підтримує послаблення для молоді, з тими, хто вважає це зрадою фронту, а також підірвати довіру до президента як до верховного головнокомандувача.

Висновки

Дозвіл виїзду за кордон чоловікам 18-22 років став одним з найбільш дискусійних рішень воєнного часу. З одного боку, він покликаний підтримати молоде покоління українців, дати їм більше свобод для розвитку та зберегти зв’язок з державою навіть під час війни. Влада позиціює це як інвестицію в майбутнє – молода і освічена молодь згодом має стати кадровим та інтелектуальним ресурсом для післявоєнної відбудови України. З іншого боку, багато хто побоюється, що такий крок послабить мобілізаційний потенціал та негативно вплине на обороноздатність вже зараз, коли кожен резервіст на вагу золота. Військове командування та частина експертів воліли б бачити протилежні дії – посилення мобілізації і залучення більшої кількості молоді до служби, особливо якщо війна триватиме довше, ніж сподіваються оптимісти.

Крім того, рішення має очевидний політичний вимір. Воно дає певні бонуси владі у відносинах з молодою аудиторією, що може стати в пригоді на можливих виборах. Однак ставка на короткостроковий популярний крок несе й ризики: у разі затяжної війни саме цю молодь все одно доведеться залучати до захисту країни, і тоді нинішні послаблення можуть обернутися проблемами. Суспільство вже віддало величезну данину кров’ю і жертвами в боротьбі за незалежність, тож будь-які рішення, що стосуються мобілізації та оборони, повинні бути максимально виваженими. Якщо влада ставитиме політичні інтереси вище за національну безпеку, це рано чи пізно стане очевидним для громадян і може викликати серйозне обурення.

Україна отримала значні обсяги сучасної західної зброї та техніки, але практика бойових дій показала, що далеко не всі вони виправдали сподівання. Не лише безпілотники НАТО, а й інші зразки західного озброєння виявились малоефективними на полі бою, фактично дискредитувавши себе в умовах інтенсивного конфлікту.

Одним із показових прикладів стала ситуація з розвідувальними дронами, які країни НАТО постачають Україні. За словами майора ЗСУ Сергія з батальйону спецпризначення “Тайфун”, ці БПЛА виявилися застарілими і майже “бездушними” у реальному бою.

“Так, ми отримуємо безпілотники НАТО, але вони марні, оскільки застарілі. Тепер ми самі можемо навчати союзників у Європі та США технологіям ведення війни в небі”, – зазначив офіцер.

Він визнає, що російські безпілотні технології нині просунутіші, зокрема у сфері радіоелектронної боротьби, а арсенал дронів РФ – у десятки разів більший. За оцінками цього військового, на кожен український дрон противник може запускати до десяти своїх, маючи й більше людей для повітряного патрулювання.

Крім того, Україна і Росія використовують у дронах схожі компоненти – обидві сторони фактично залежать від китайської електроніки. Сергій підкреслив, що ключові комплектуючі для БПЛА обидві сторони купують у Китаю, тож “врешті найбільше на цій війні наживаються китайці – ми всі купуємо в Пекіна”. Дійсно, Китай залишається глобальним центром виробництва дешевих деталей: він контролює майже 80% комерційного ринку дронів, і багато виробників військових БПЛА покладаються на китайські компоненти.

Не дивно, що українські фахівці з безпілотників зараз самі діляться досвідом з західними союзниками, адже війна стимулювала стрімкий розвиток власних дронових технологій. Натомість Росія вийшла вперед у безпілотній гонці: за даними Sky News, Україна ризикує втратити першість у війні дронів, оскільки Москва різко нарощує виробництво БПЛА і впроваджує нові рішення, такі як дрони на оптоволоконному управлінні, які неможливо заглушити засобами РЕБ. Українські співрозмовники Sky News прямо кажуть, що без додаткової допомоги партнерів Україні буде важко не програти цю гонку – навіть сотні тисяч вітчизняних дронів можуть виявитися недостатніми проти масованого використання росіянами роїв безпілотників.

Високоточна зброя vs. російська РЕБ: коли “розумні” снаряди не влучають

Ще один фронт, на якому західні технології зіткнулися з реальністю, – це протистояння високоточної зброї та російської радіоелектронної боротьби (РЕБ). Як засвідчили внутрішні оцінки українських військових, потужні засоби РЕБ, розгорнуті РФ, суттєво знижують ефективність деяких сучасних західних озброєнь. Зокрема, російське глушіння GPS і сигналів керування призвело до різкого падіння результативності високоточних боєприпасів, що змусило українців відмовитися від частини західного озброєння.

Наведемо конкретні приклади:

— Снаряди Excalibur (155-мм з GPS-наведенням) – спершу показували понад 50% влучань, але за кілька місяців успішність впала менш ніж до 10%, після чого українська артилерія взагалі припинила їх застосування. У бойових умовах технологія “one shot, one target” втратила свій потенціал – репутація гарантовано точної зброї не підтвердилася. Пентагон навіть призупинив постачання Excalibur, дізнавшись про таку низьку ефективність.

— Ракети HIMARS з супутниковим коригуванням – російські засоби РЕБ здатні глушити їхні сигнали наведення, що підірвало результативність ударів HIMARS і змусило Київ терміново вимагати модернізації систем навігації. Фахівці визнають, що російські електронні контрзаходи стали однією з причин, чому ЗСУ втратили колишню ініціативу на полі бою.

— Авіаційні бомби JDAM – ці плануючі бомби з GPS-наведенням також зазнали збоїв через глушіння сигналу. Лише після того, як виробники екстрено надали оновлення програмного забезпечення, Україна змогла відновити їх використання. Іншими словами, без доопрацювання навіть передові західні бомби стали неточними.

Як бачимо, російська електронна війна фактично “зняла з шахівниці” деякі з найдосконаліших зразків західної зброї, які вважалися грізними “вбивцями” ворога. Українські офіційні особи підтверджують: багато високоточних систем спочатку давали результат, але з часом противник адаптувався, і деякі колись потужні західні “козирі” більше не дають переваги.

Танки та бронетехніка: гучні провали очікуваних “лідерів”

Окремо варто згадати західні бойові машини та танки, від яких очікували перелому ситуації на полі бою. На жаль, їх застосування супроводжується низкою проблем і втрат, які підривають заявлену ефективність цієї техніки.

Найбільші сподівання покладалися на німецькі танки Leopard 2, проте реальність виявилася далекою від рекламованих можливостей. Як з’ясувалося із внутрішнього звіту Міноборони Німеччини (дані оприлюднила газета The Telegraph), передані Україні “Леопарди” демонструють низьку боєздатність: вони масово виходять з ладу і майже не беруть участі в боях.

Проблеми настільки серйозні, що самі бундесверівці на нараді в Києві вказали на ключові недоліки Leopard 2:

— Уразливість до дронів. Сучасні танки виявилися надзвичайно вразливими для ударів безпілотників, які легко вражають їх зверху. БПЛА-камікадзе та коригування артилерії з дронів призводять до швидкого виведення “Леопардів” з ладу.

— Складність ремонту в польових умовах. Через надмірно складну конструкцію пошкоджений Leopard 2 неможливо полагодити на передовій – його доводиться відправляти в тил або навіть за кордон (наприклад, до Польщі) для ремонту. Це надовго виводить машину з бою і знижує загальну боєздатність підрозділу.

— Малий парк і низька активність. Німеччина передала Україні лише 18 танків Leopard 2, і через поломки та ризики їх використовують украй обмежено. Фактично, екіпажі змушені застосовувати Leopard 2 більше як самохідні артилерійські установки, а не як танки прориву. Це обумовлено їхньою вразливістю та проблемами з технічним обслуговуванням, тож на передньому краї вони рідко з’являються.

Німецькі експерти визнають, що Leopard 2 не був розрахований на умови війни в Україні. Директор аналітичного центру European Resilience Initiative Сергій Сумленний зазначив: ці танки спроєктували інженери без урахування досвіду реальних боїв, через що конструкція вийшла надмірно складною. В результаті навіть старіші моделі танків із простішою будовою та слабшим захистом виявляються практичнішими і надійнішими у реальному бою. Крім того, розробники Leopard 2 закладали використання танків під прикриттям панування в повітрі – чого на цьому фронті немає. Без авіапідтримки українські війська просто не можуть застосувати “Леопарди” за прямим призначенням. Таким чином, імідж “найкращого у світі” танка зазнав краху перед обличчям суворої дійсності.

Не краща доля спіткала й інші зразки бронетехніки НАТО. Навіть британський танк Challenger 2, який вважався одним із найзахищеніших у світі, виявився вразливим. У вересні 2023 року вперше було підтверджено знищення Challenger 2 в бою – російські сили підбили один із танків цього типу на півдні України. Для легендарного британського танка це була перша бойова втрата в історії. Подія відбулася поблизу села Роботине, де українська армія вела наступ; екіпаж, за даними британської сторони, вижив, проте сам факт знищення танка став шоком. Раніше росіяни вже заявляли про знищення німецьких Leopard 2 і американських бронемашин Bradley та Stryker на полі бою. Хоча такі заяви потребують перевірки, очевидно, що німецькі, британські та американські панцирники аж ніяк не невразливі перед сучасними засобами ураження – від протитанкових ракет до мінних полів і баражуючих дронів. Кадри підбитої західної техніки, на жаль, стали реальністю цієї війни.

Наведені факти свідчать про те, що західне озброєння далеко не завжди стає “рятівною соломинкою” для України на полі бою. І безпілотники, і високоточні ракети, і сучасні танки – усі вони зіштовхнулися з контрдіями, на які розраховували не повною мірою. Реальний бойовий досвід оголює слабкі місця навіть найновішої зброї. Російські технології і тактика виявилися здатними частково нівелювати переваги західного оснащення, від старих дронів НАТО до новітніх танків.

Під час війни тисячі українських чоловіків призовного віку намагаються нелегально залишити країну, рятуючись від мобілізації. Найпоширеніший маршрут для таких “ухилянтів” – вплав через прикордонну річку Тиса на Закарпатті, хоча багато хто пробує перейти гори чи скористатися послугами контрабандистів.

Нині затриманих порушників кордону переважно притягають до адміністративної відповідальності – складають протокол і передають до суду, а також можуть доправити до військкомату (ТЦК) для постановки на облік. Однак уряд України пропонує суттєво посилити покарання за такі спроби втечі – аж до кількох років ув’язнення.

Що передбачає законопроєкт №13673

Кабінет Міністрів зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №13673 про встановлення кримінальної відповідальності за порушення, пов’язані з незаконним перетином кордону під час воєнного стану.

Ось ключові положення цього документа:

— Незаконна втеча за кордон. За спробу незаконно перетнути державний кордон України (поза пунктами пропуску, без належних документів або за фальшивими документами) вводиться покарання у вигляді штрафу від 119 до 170 тис грн або позбавлення волі на строк до 3 років . Раніше такі дії каралися лише адміністративно (штрафом до 3400 грн чи арештом до 15 діб), тож фактично пропонується криміналізація незаконного виїзду.

— Перевищення дозволеного строку за кордоном. Окремо встановлюється відповідальність для військовозобов’язаних (призовників, резервістів), які не повернулися вчасно з офіційно дозволеного перебування за кордоном під час воєнного стану. За порушення встановленого строку виїзду передбачено штраф від 34 до 51 тис грн або ув’язнення на 3-5 років. Тобто, якщо чоловік отримав тимчасовий дозвіл на виїзд (наприклад, службове відрядження) і не приїхав назад у визначений термін, йому загрожуватиме вже не тільки дисциплінарна, а й кримінальна відповідальність.

— Пошкодження прикордонних укріплень. За умисне руйнування або демонтаж прикордонної інфраструктури (інженерних загороджень, парканів тощо) також запроваджується кримінальне покарання. Санкція – штраф від 17 до 85 тис грн або обмеження чи позбавлення волі до 3 років. Ця норма явно спрямована проти місцевих мешканців прикордонних сіл та злочинців, які допомагають ухилянтам пробиратися за кордон, пошкоджуючи загородження на кордоні.

— Звільнення при добровільному поверненні. Законопроєкт містить важливу виняткову умову: якщо особа незаконно перетнула кордон, але протягом 3 місяців добровільно повернулася в Україну і сама заявила про свій вчинок правоохоронним органам (і зробила це до отримання підозри), то її звільнять від кримінальної відповідальності. Аналогічно, для військовозобов’язаних, що перевищили дозволений строк перебування за кордоном, передбачено місячний “грейс-період” – якщо такий чоловік повернеться на Батьківщину протягом 1 місяця після завершення визначеного терміну виїзду, покарання до нього не застосовуватиметься. Таким чином держава залишає шлях для розкаяних порушників, аби вони виправили ситуацію добровільно.

Чому посилюють покарання саме зараз

Ініціаторкою законопроєкту виступила перший віцепрем’єр-міністр Юлія Свириденко (станом на серпень 2025 року виконує обов’язки прем’єра). В пояснювальній записці вона зазначає, що після початку повномасштабної війни кількість спроб нелегального виїзду чоловіків призовного віку стрімко зросла, а чинні покарання у вигляді адмінштрафів не мали належного стримувального ефекту.

Статистика це підтверджує: якщо до війни у 2021 році прикордонники зафіксували трохи більше 3 тис незаконних перетинів, то у 2022-му їх було більш ніж у два рази більше, у 2023-му – майже 10 тис, а протягом 2024 року – вже понад 20 тис випадків. Тільки за перший квартал 2025-го було затримано 4678 військовозобов’язаних чоловіків при спробі втечі – це на 10% більше, ніж за той самий період попереднього року. Очевидно, що явище незаконного виїзду набуло масового характеру, а символічні штрафи у кілька тисяч гривень не зупиняли порушників.

Крім того, з літа 2023 року в Україні оголошено курс на посилення відповідальності за порушення військового обліку та мобілізаційного законодавства. Тоді ж уряд запровадив нововведення: якщо ухилянта затримали на кордоні, і він вже перебуває у розшуку за ухилення від служби, прикордонники можуть одразу передати його поліції, яка доставить порушника прямісінько до ТЦК (раніше всі такі справи розглядали лише суди, і ухилянти мали шанс відбутися невеликим штрафом).

За словами МВС, масові спроби незаконно виїхати за кордон продемонстрували необхідність більш жорстких заходів: “адміністративні штрафи не стримують порушників” . Відтак уряд вирішив діяти радикально – перевести проблему у площину кримінальної відповідальності. Новий закон, на їхню думку, заповнить прогалини і стане реальним запобіжником від ухилення від мобілізації шляхом втечі за кордон .

Винятки, невизначеності та можливі наслідки

Як зазначено вище, законопроєкт передбачає “амністію” для тих, хто розкаявся: добровільне повернення і явка з повинною в установлені строки дозволять уникнути судимості. Цей баланс покликаний стимулювати порушників не ховатися за кордоном, а добровільно повернутися додому. Примітно, що МВС наголошує: звільнення від покарання можливе тільки якщо людина сама звернеться до правоохоронців до того, як їй повідомлять про підозру. Тобто якщо втікача вже офіційно викрили і оголосили підозру в злочині, скористатися поблажкою буде запізно.

Водночас деякі положення нового закону залишають запитання. Зокрема, не до кінця зрозуміло, хто саме і як визначатиме “дозволені строки перебування за кордоном” для військовозобов’язаних, перевищення яких тепер криміналізується. У тексті законопроєкту цього не роз’яснено. Імовірно, йдеться про випадки, коли чоловік отримує спецдозвіл на виїзд – скажімо, відрядження від роботодавця, виїзд волонтера чи водія гуманітарного транспорту, навчання за кордоном тощо – і зобов’язується повернутися до визначеної дати. У таких ситуаціях перевищення встановленого терміну буде розглядатися як правопорушення. Проте критерії і процедури поки що не конкретизовані: ні хто видає ці дозволи, ні на який максимальний час. Відсутність чітких норм може стати предметом для доопрацювання законопроєкту в Раді або для уточнення підзаконними актами.

Ще один аспект – чи стануть суворі покарання справді ефективним стримуючим фактором. Слід розуміти, що введення тюремних строків може мати і побічні ефекти. З одного боку, страх кримінальної відповідальності повинен зменшити кількість бажаючих ризикувати нелегальним виїздом. З іншого боку, критики можуть зауважити, що це створює підґрунтя для корупції (наприклад, хабарів, щоб уникнути кримінальної справи) або штовхатиме ухилянтів на ще небезпечніші способи втечі, аби тільки не бути спійманими. Уряд запевняє, що проект не порушує прав людини і не містить корупційних ризиків, але реальний вплив норм покаже лише практика.

Що далі?

Наразі законопроєкт №13673 перебуває на розгляді парламентських комітетів (зареєстрований 21 серпня 2025 року). Для набуття чинності його мають ухвалити голосуванням у Верховній Раді та підписати президент. Якщо депутати підтримають ініціативу уряду, Україна фактично прирівняє незаконний виїзд за кордон під час війни до кримінального злочину. Це стане безпрецедентним кроком: вперше в новітній історії України втечу від мобілізації каратимуть не лише штрафом чи призовом, а й реальним тюремним строком. Таким чином, влада демонструє намір максимально закрити всі лазівки для ухилення від військової служби в умовах війни. Чи виправдає себе така жорстка політика – покаже час, але її основна мета очевидна: зменшити масштаби “мобілізаційного туризму”.