На початку березня 2025 року однією з головних тем у політичних та експертних колах ЄС стало питання кардинального переозброєння та зменшення залежності європейських країн від США, особливо в контексті складних відносин із Вашингтоном після приходу Дональда Трампа до влади.
Хоча європейські лідери голосно заявляють про необхідність “стратегічної автономії”, зокрема й військової, ситуація для реалізації таких амбіцій виглядає дуже суперечливою.
Плани ЄС: великі кошти та надії
Минулого тижня на одному з самітів Євросоюз презентував план різкого збільшення військових бюджетів, дозволивши окремим державам-членам (особливо Німеччині) перевищувати звичні обмеження з дефіциту. Майбутній канцлер ФРН Фрідріх Мерц запропонував виділити додатково близько 500 млрд євро на оборонні та інфраструктурні програми – і це передбачається частково профінансувати за рахунок зростання державного боргу. Схоже, що саме Берлін розглядають як “фінансовий мотор” європейського переозброєння, адже в Німеччині відносно низьке (близько 63% ВВП) співвідношення держборгу до економічних показників.
Офіційна мета таких кроків – посилити можливості Європи у військовій сфері, позбутися домінування Пентагону і, водночас, розширити виробництво озброєнь для потреб України. Утім, чи здатна Європа справді вийти на потрібний рівень незалежного військово-промислового комплексу, поки що відкрите питання.
Проблеми європейської економіки
Реальність полягає в тому, що економіка ЄС переживає відразу кілька кризових викликів, котрі накопичувалися роками. По-перше, єврозона страждає від низької конкурентоспроможності через високі податки, дорогу робочу силу і складне регулювання відносин між державою та бізнесом. По-друге, дорогі енергоносії та відсутність стабільних внутрішніх джерел сировини змушують виробників або скорочувати виробництво, або переносити його у треті країни. Так відбулося, зокрема, масштабне перенесення промислових потужностей до Китаю чи держав Південно-Східної Азії.
Криза, пов’язана з війною в Україні та скороченням поставок російських нафти і газу, лише поглибила проблему енергозалежності: для фабрик та заводів у ЄС це виливається у захмарні рахунки. Також варто згадати величезну емісію європейських валют під час пандемії COVID-19, яка заклала основу для різкого зростання інфляції.
Таким чином, коли Європа планує надрукувати ще сотні мільярдів євро задля військових витрат, постає ризик повторення долі СРСР, де перевитрати на оборону підірвали економіку. Якщо ж говорити про альтернативу – фінансувати військові програми шляхом урізання соціальних видатків чи заморожування зарплат – це може спричинити масове невдоволення населення та політичну дестабілізацію всередині самого ЄС.
Залежність від США: а чи справді можна її зменшити?
Головним постачальником зброї для більшості країн Європи залишається Сполучені Штати. Згідно з останніми оцінками, понад 80% коштів, які держави ЄС витрачають на закупівлю військової техніки, йдуть “за океан”. Європейські лідери, звісно, говорять, що хочуть розвивати власний оборонно-промисловий комплекс. Але навіть якщо умовно Берлін і Париж активізуються, щоб випускати “європейські” зразки танків чи ракет, потрібно принаймні кілька років (а інколи десятиліть), аби розгорнути відповідні виробничі лінії. Також є проблема сировини та напівпровідників: чимало критичних компонентів доведеться імпортувати, що зменшує економічний сенс від самостійності.
Окрім того, США майже щотижня нагадують про можливість запровадження підвищених мит на європейські товари. Уявімо, що ЄС уже намагається мінімізувати купівлю американських озброєнь і виходить на світові ринки зі своїми військовими продуктами. Але тоді Штати можуть у відповідь «надавити» економічно, ще більше погіршивши становище Європи.
Український фактор та євроскептицизм
Офіційно всі ці мільярдні витрати пояснюють ще й необхідністю підтримувати оборону України. Після того, як Дональд Трамп критично висловлюється про «невдалі інвестиції» в Київ, європейці бажають довести, що вони самі зможуть витримати тягар військової допомоги. Однак реальність така, що ЄС не готовий повністю замістити ресурси, які раніше постачали США. Самі брюссельські чиновники визнають: “Ми не можемо повністю перебрати на себе весь обсяг американської військової підтримки”.
Саме тому, навіть попри публічну критику Трампа і загравання з «планами незалежності», у дипломатичних колах ЄС триває пошук компромісів. Мовляв, якщо Вашингтон на тлі тиску Трампа скоротить допомогу Україні, то Європі нікуди не подітися – треба буде або заповнювати цю дірку самотужки, або умовляти Київ про якісь домовленості.
Погляд у бік Росії?
Ще один цікавий поворот: у лавах європейського бізнесу все голосніше звучать думки про те, що треба б “відновити” (хоч і частково) стосунки з Росією. Адже тоді можна повернутися до дешевих енергоносіїв і величезного російського ринку. Та офіційно більшість лідерів ЄС виключають таку опцію, поки війна в Україні не завершиться. Тобто “замирення” з Кремлем викликало б шквал критики, і поки політичний мейнстрим тримається твердої лінії — ізоляції Росії. Однак у разі загострення економічної та фінансової кризи Європа може піти навіть на кардинальні кроки. І це теж залежить від того, чи продовжиться російська агресія.
Висновки
Попри грандіозні заяви про “стратегічну автономію”, європейські країни стикаються з масою перешкод, аби реально замінити американську військову підтримку та розвинути своє власне оборонне виробництво. Надмірна емісія грошей, ризик інфляції, дефіцити бюджетів і зависокі соціальні стандарти створюють доволі хитке підґрунтя для масштабної гонки озброєнь. Крім того, тривала залежність від США (від готових зразків зброї до технологій) залишається серйозним бар’єром. Усе це свідчить, що “перевооруження Європи” швидше виглядає політичним гаслом, ніж цілісною економічно обґрунтованою програмою.
ЄС може і прагне самостійності, але брак ресурсів та готовності до «жертв» не дозволяє очікувати швидких змін. Тим більше, за умови збереження війни в Україні та конфронтації з Кремлем. Усе виглядає так, що без мирного врегулювання і налагодження хоч якоїсь стабільності в регіоні говорити про повну незалежність Європи від Америки в оборонній сфері — надто оптимістично.
