Восени 2026 року Україна продовжує протистояти російській агресії. Попри постійні обстріли міст, удари по енергетиці та складну ситуацію на окремих ділянках фронту, Сили оборони утримують позиції та проводять власні наступальні операції. Водночас країна намагається підтримувати роботу економіки й залучати міжнародну фінансову допомогу.
Одним із головних показників залишається ситуація на полі бою. За даними Інституту вивчення війни, у вересні 2026 року російські війська зайняли 175 квадратних кілометрів території, тоді як Сили оборони повернули під контроль 256 квадратних кілометрів. Таким чином, різниця становила понад 80 квадратних кілометрів на користь України.
З березня російські війська втратили контроль над 293 квадратними кілометрами, розширивши зону своєї присутності на 174 квадратні кілометри. За цей період українські підрозділи повернули майже 300 квадратних кілометрів території.
У вересні російська армія, за наявними оцінками, втратила понад 46 тисяч військових убитими та пораненими. При цьому суттєвих оперативних результатів їй досягти не вдалося.
Одним із прикладів успішних дій українських військ стала операція на Олександрівському напрямку. Наступальна операція Десантно-штурмових військ триває там із 29 січня 2026 року. Станом на серпень українські підрозділи повернули під контроль 26 населених пунктів і понад 745 квадратних кілометрів території.
Командувач ДШВ Олег Апостол повідомив, що операція продовжується, а перелік звільнених населених пунктів може незабаром збільшитися:
“У нас уже декілька населених пунктів. Думаю, до десяти населених пунктів ще додамо до цього списку”.
Водночас військове командування не розкриває всіх деталей операції. За словами Апостола, надмірна публічність може допомогти російській стороні швидше відреагувати, перекинути резерви та посилити окремі ділянки фронту. Тому частина інформації з міркувань безпеки з’являється із затримкою.
Ще одним помітним епізодом стала операція “Вівальді” на Лиманському напрямку. Французький OSINT-аналітик Клеман Молен назвав її однією з найважливіших перемог України у 2026 році. Офіційної інформації про операцію небагато, однак доступні відомості свідчать про здатність українського командування планувати та проводити складні наступальні дії.
Стійкість на фронті безпосередньо залежить від стану економіки. Попри атаки на енергетичні об’єкти, порти та логістичну інфраструктуру, українська економіка продовжує працювати.
За прогнозом Національного банку, реальний ВВП України до кінця 2026 року може зрости приблизно на 1,8%. В умовах повномасштабної війни навіть помірне зростання свідчить про те, що бізнес і державні установи поступово пристосовуються до складних умов.
У другому кварталі 2026 року реальний ВВП зріс на 0,4% у річному вимірі та на 0,3% порівняно з попереднім кварталом. Це поки не можна назвати швидким відновленням, але така динаміка створює основу для подальшого розвитку економіки.
Важливу роль у збереженні фінансової стабільності відіграє міжнародна допомога. 1 жовтня Європейська комісія та Україна оприлюднили спільну заяву щодо покриття бюджетних і оборонних потреб країни. Сторони домовилися прискорити роботу над виділенням 45 мільярдів євро в межах Кредиту підтримки України.
Президент Володимир Зеленський заявив, що переговори з Європейською комісією вже дали конкретні результати:
“Визначили формат, строки та необхідні кроки для того, щоб забезпечити повний обсяг. Надалі в щомісячному режимі будемо координувати цю роботу, узгоджувати дії. Координація має бути постійною”.
Окремий пакет підтримки готує Норвегія. Країна планує надати Україні 1 мільярд євро безповоротної допомоги. Ці кошти мають допомогти профінансувати першочергові потреби держави.
Водночас переговори щодо міжнародного фінансування не завжди проходять без труднощів. Видання Le Monde повідомило, що новий запит Києва на додаткову допомогу поки не отримав підтримки у Брюсселі. Очікується, що питання розглянуть на зустрічі міністрів фінансів 9 жовтня.
Така ситуація не означає відмови від підтримки, але показує, що узгодження великих фінансових пакетів потребує часу та виконання Україною низки умов. Уряд заявляє, що працює у посиленому режимі, аби до 15 жовтня виконати вимоги міжнародних партнерів і забезпечити надходження коштів.
Паралельно Росія продовжує масовані атаки на українські міста. У ніч на 2 жовтня російські війська запустили по Україні понад 100 ударних безпілотників. Майже половина з них, за наявною інформацією, була реактивною.
У Києві безпілотники атакували Південний міст і житлову багатоповерхівку. Внаслідок удару загинула людина. У Херсоні було пошкоджено дитячий садок, а в Харкові під удар потрапили продуктовий магазин, інститут та об’єкти критичної інфраструктури.
Коментуючи атаку, Володимир Зеленський звернув увагу на те, що російське виробництво дронів і ракет досі залежить від іноземних деталей:
“Як би Москва не намагалася повністю локалізувати виробництво своїх дронів та ракет, їхня ескалація все одно критично залежна від іноземних компонентів. Це ланцюги постачань, які йдуть з Європи, США, Китаю, Японії та багатьох інших країн. Більшість цих компаній – відомі виробники, але їхні компоненти досі потрапляють до Росії. Кожен російський дрон реально зупинити ще на виробничій лінії. Потрібна політична воля цих країн”.
Українська влада закликає партнерів посилити контроль за постачанням технологій подвійного призначення та запроваджувати санкції проти компаній, продукція яких потрапляє до російського оборонного сектору. Йдеться не лише про нові обмеження, а й про ефективне виконання вже ухвалених рішень.
Ситуація залишається складною як на фронті, так і в економіці. Водночас Україна продовжує оборонятися, повертати окремі території, підтримувати роботу держави та домовлятися з партнерами про подальшу допомогу.
Це не означає, що завершення війни вже близько або що попереду не буде важких місяців. Проте військові результати, економічна активність і міжнародна підтримка свідчать про те, що країна зберігає здатність чинити опір і рухатися вперед.
Поки основна увага до фронту прикута до Костянтинівки, Покровсько-Добропільського району та боїв на півдні, на півночі Донеччини протягом останніх місяців розгорталася інша операція. Без гучних анонсів і щоденних повідомлень про “прорив” українські сили поступово змінювали ситуацію на Лиманському напрямку.
15 вересня командир Третього армійського корпусу бригадний генерал Андрій Білецький уперше публічно підтвердив проведення наступальної операції під кодовою назвою “Вівальді”. За даними корпусу, під час її першого етапу українські підрозділи ліквідували осередки російської інфільтрації на площі близько 75 квадратних кілометрів, ще понад 10 квадратних кілометрів деокупували та повністю повернули під контроль Сил оборони село Середнє.
Про результати операції повідомляє Суспільне з посиланням на Третій армійський корпус.
Однак значення того, що відбувається біля Лимана, не зводиться до кількості квадратних кілометрів. За оцінкою Institute for the Study of War, українські дії фактично ліквідували значну частину російського виступу на північ від міста, який Москва могла використовувати для подальшого тиску у напрямку Слов’янська та ширшої Слов’янсько-Краматорської агломерації.
Що відбувається на Лиманському напрямку – коротко
Третій армійський корпус підтвердив операцію “Вівальді” на півночі Донеччини.
За даними корпусу, близько 75 км² території очищено від російських груп інфільтрації.
Ще понад 10 км² території деокуповано.
Повністю повернуто під український контроль Середнє.
Осередки російської присутності ліквідовували у районах Новоселівки, Олександрівки, Ярової та Корового Яру.
ISW оцінює, що російський виступ на північ від Лимана значною мірою ліквідований.
Бої продовжуються, тому говорити про завершення операції або повний злам ситуації поки зарано.
Що саме підтвердив Третій армійський корпус
Офіційно назву операції та результати її першого етапу розкрили лише 15 вересня. До цього українське командування не повідомляло про масштаб дій, хоча інформація про локальні контратаки й погіршення ситуації для російських підрозділів з’являлася у відкритих джерелах протягом попередніх місяців.
Однією з головних проблем на цій ділянці фронту була російська тактика інфільтрації. Невеликі групи піхоти намагаються проникати між українськими позиціями, накопичуватися у посадках, зруйнованій забудові та населених пунктах і поступово створювати нові осередки присутності.
За словами Білецького, одним із перших завдань корпусу стало саме руйнування цієї тактики.
“Однією зі своїх переваг росіяни вважають тактику інфільтрації… одним із перших завдань Третього армійського корпусу стало її руйнування”.
– Андрій Білецький, командир Третього армійського корпусу
Внаслідок пошуково-ударних дій українські підрозділи ліквідували осередки російської присутності у Новоселівці, Олександрівці, Яровій та біля Корового Яру. Окремим результатом стало повернення повного контролю над Середнім.
75 км² зачистки і 10 км² деокупації – чому це різні цифри
Тут важливо не змішувати два формулювання, які використовує українське командування: “зачищено 75 км²” та “деокуповано понад 10 км²”.
У сучасній війні лінія фронту часто не є суцільною системою окопів. Через масштабне використання безпілотників між основними позиціями утворюються зони, де жодна зі сторін не має постійної щільної присутності.
Російська піхота використовує ці проміжки для проникнення невеликими групами. Кілька військових можуть пройти між позиціями, сховатися у посадці, підвалі чи зруйнованому будинку, дочекатися підкріплення і поступово перетворити таку точку на новий осередок.
Тому частина території, яку корпус називає зачищеною, могла не перебувати під повним російським контролем. Українські підрозділи ліквідовували такі групи й відновлювали можливість контролювати місцевість.
Саме тому просто скласти 75 і 10 та заявити про “звільнення 85 квадратних кілометрів” було б некоректно.
Чому Лиман настільки важливий
Щоб зрозуміти значення “Вівальді”, потрібно подивитися на карту ширше.
Лиман знаходиться на північний схід від Слов’янська. Російські війська протягом тривалого часу намагалися розширювати контроль у районі міста й на північ від нього, створюючи виступ у глибину української оборони.
За оцінкою ISW, російське командування намагалося використати цей напрямок як північну частину значно ширшого задуму щодо українського “поясу фортець” Донеччини – Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки.
Оцінка ситуації на північ від Лимана станом на 12 вересня 2026 року. Карта: Institute for the Study of War.
Російський задум передбачав тиск на агломерацію з кількох напрямків. На півночі російські війська намагалися просуватися через Лиманський район, у перспективі вийти до Сіверського Дінця та створити додаткову загрозу Слов’янську.
Паралельно Росія продовжує тиснути зі сходу у напрямку Слов’янська та Краматорська, з півдня – в районі Костянтинівки, а також намагається розвивати дії на Добропільській ділянці.
Таким чином, російський виступ на північ від Лимана був важливий не сам по собі, а як частина ширшої оперативної конструкції.
Що змінили українські контратаки
12 вересня ISW дійшов висновку, що українські сили протягом останніх місяців значною мірою ліквідували російський виступ на північ від Лимана.
На думку аналітиків, це порушило російський план широкого охоплення українського оборонного району з півночі.
Російському командуванню тепер може знадобитися перегляд планів на цьому фланзі, особливо якщо українським силам вдасться стабілізувати оборону уздовж природних рубежів у районі річки Чорний Жеребець.
При цьому ISW застерігає, що остаточна форма лінії фронту на окремих ділянках залишається не до кінця зрозумілою. Усередині колишнього виступу ще можуть діяти окремі російські групи.
Чому карти фронту могли не показувати реальну картину
Одна з особливостей нинішньої війни – велика різниця між формальною лінією на карті й фактичним контролем на місцевості.
Безпілотники створюють широку зону ураження, в якій обом сторонам складно постійно тримати велику кількість людей і техніки.
Через це невеликі групи можуть перебувати далеко попереду основних позицій, але це ще не означає стабільного контролю над усією територією між ними.
Саме тому незалежним аналітикам потрібні геолоковані фото, відео та інші докази, перш ніж перемальовувати карту.
Reuters також зазначає, що незалежно визначати точну лінію територіального контролю зараз надзвичайно складно через створену дронами широку “сіру зону” вздовж фронту.
Операція проходила в умовах інформаційної тиші
Сам Андрій Білецький наголосив, що перший етап “Вівальді” проводився без зайвого інформаційного супроводу.
Це частково пояснює, чому для широкої аудиторії зміни на північ від Лимана стали очевидними лише тоді, коли про них уже вирішило говорити командування.
Назва операції відсилає до “Чотирьох пір року” Антоніо Вівальді.
“У Вівальді, як відомо, чотири сезони. І це – лише перший із них”.
– Андрій Білецький
Водночас командир корпусу закликав не намагатися вгадувати подальші плани Сил оборони за відкритими картами.
Удари по російській логістиці
Ще одна складова операції – не лише витіснення російської піхоти, а й руйнування системи її забезпечення.
За інформацією Третього армійського корпусу, українські підрозділи безпілотних систем перерізали частину російських логістичних маршрутів на напрямку.
Командування стверджує, що противнику довелося змінювати систему зберігання та постачання паливно-мастильних матеріалів.
Зокрема, за даними корпусу, частину цієї інфраструктури росіяни перенесли у Воронезьку область РФ.
Це твердження наразі залишається заявою української сторони і не має повного незалежного підтвердження.
Що відомо про втрати російських військ
За даними Третього армійського корпусу, під час першого етапу операції удару було завдано по боєздатності підрозділів російських 20-ї та 25-ї загальновійськових армій.
Українське командування заявило про приблизно 1500 втрат російського особового складу, понад 12 тисяч знищених або уражених безпілотників, а також сотні одиниць бронетехніки, артилерійських систем та автомобільної техніки.
Незалежно підтвердити всі ці цифри у повному обсязі наразі неможливо.
Що відомо
Статус інформації
Повернення Середнього під контроль ЗСУ
Офіційно заявлено українським командуванням
Зачистка районів Новоселівки, Олександрівки, Ярової та Корового Яру
Дані Третього армійського корпусу
Близько 75 км² очищено від інфільтраційних груп
Заява українського командування
Понад 10 км² деокуповано
Заява українського командування
Близько 1500 втрат РФ
Оцінка 3-го АК, повністю незалежно не перевірена
Ліквідація значної частини виступу на північ від Лимана
Оцінка ISW
Хто брав участь в операції
Третій армійський корпус назвав низку підрозділів, які брали участь у першому етапі.
60-та окрема механізована бригада;
125-та окрема важка механізована бригада;
батальйонна тактична група 3-ї штурмової бригади;
3-й окремий розвідувальний батальйон;
25-й окремий протитанковий батальйон корпусу;
66-та окрема механізована бригада;
85-та тактична група 8-го полку ССО;
спецпідрозділ ГУР “Артан”;
10-й мобільний прикордонний загін “ДОЗОР”.
Сам корпус описує одну з ключових складових сучасних дій як поєднання безпілотників, роботизованих систем і піхоти.
Це не почалося 15 вересня
Офіційне повідомлення про “Вівальді” не означає, що операція почалася у день її оприлюднення.
ISW пише про українські контратаки на північ від Лимана, що тривали протягом кількох місяців. Поступово вони руйнували російський виступ і змушували підрозділи РФ залишати частину позицій.
Тому нинішні події правильніше розглядати не як раптовий прорив, а як результат тривалої роботи: стримування противника, ударів по логістиці, боротьби за перевагу у використанні безпілотників, зачистки зон інфільтрації та локальних штурмових дій.
Російські атаки продовжуються
Українські військові на Донеччині. Фото: 81 окрема аеромобільна Слобожанська бригада ДШВ ЗСУ / Суспільне.
Українські успіхи не означають, що російські війська залишили Лиманський напрямок або відмовилися від подальших наступальних дій.
За даними Генерального штабу ЗСУ, російські підрозділи продовжують атакувати у районі Лимана та сусідніх населених пунктів.
15 вересня Суспільне повідомляло про вісім атак РФ на Лиманському напрямку за попередню добу.
Тобто йдеться не про обвал російського фронту, а про боротьбу за оперативну ініціативу, в якій українські сили на цій ділянці змогли перейти від переважно оборонних дій до активного нав’язування противнику власного темпу.
Чи можна назвати “Вівальді” великим контрнаступом
Поки що таке формулювання було б передчасним.
Після кампаній попередніх років слово “контрнаступ” часто асоціюється з масштабними механізованими угрупованнями, проривом укріпленої лінії та швидким просуванням на десятки кілометрів.
На Лиманському напрямку ми бачимо іншу модель.
Це поєднання тривалого виснаження противника, ударів по логістиці, боротьби безпілотних систем, виявлення малих російських груп, локальних штурмів та поступового повернення контролю над місцевістю.
В умовах, коли великі концентрації техніки та піхоти швидко потрапляють під спостереження дронів, наступальні дії стають більш розосередженими і зовні можуть виглядати значно менш видовищно.
Чому результат важливіший за квадратні кілометри
У війні виснаження територія має різну оперативну цінність.
Десять квадратних кілометрів відкритої місцевості і десять квадратних кілометрів, які дозволяють створити плацдарм для наступу на велике місто, – зовсім різні речі.
Саме тому оцінювати “Вівальді” лише через площу повернутої території було б помилкою.
Якщо російський виступ на північ від Лимана справді був важливим елементом задуму щодо тиску на північний фланг Слов’янсько-Краматорського оборонного району, його ліквідація змушує російське командування вирішувати нові проблеми.
РФ необхідно стабілізувати лінію фронту, відновлювати логістику, зупиняти українські контратаки та вирішувати, чи перекидати на цей напрямок додаткові резерви.
Що залишається невідомим
Попри перше офіційне розкриття інформації, навколо операції залишається багато невідомого.
Немає повного незалежного підтвердження заявлених російських втрат. Остаточні межі українського просування продовжують уточнюватися. Не оприлюднені завдання наступних етапів операції.
Також не варто автоматично сприймати будь-які стрілки на OSINT-картах як майбутні напрямки українського наступу.
Командування свідомо залишає подальший задум закритим.
Що буде далі
Найближчим часом головним показником стане здатність українських сил закріпити досягнуті результати.
Важливо буде стежити за тим, чи зможе Росія відновити наступальний темп на північ від Лимана, чи перекидатиме сюди додаткові сили та чи продовжаться українські локальні наступальні дії.
ISW допускає, що російському командуванню доведеться переглядати попередній задум на північному фланзі Слов’янсько-Краматорської агломерації.
Водночас альтернативою для РФ може бути спроба знову посилити тиск безпосередньо на Лиман і повернути втрачені позиції.
“Вівальді” без зайвого шуму
Операція на Лиманському напрямку поки не виглядає як класичний великий контрнаступ. Але саме це може бути однією з її головних особливостей.
Українські сили протягом тривалого часу діяли без гучних анонсів, поступово ліквідовуючи російські групи, порушуючи логістику та змінюючи конфігурацію фронту на північ від Лимана.
15 вересня військові вирішили, що про результати першого етапу вже можна говорити відкрито: Середнє повернулося під український контроль, низку районів очищено від російських груп, а виступ, який створював потенційну загрозу північному флангу Слов’янська, за оцінкою незалежних аналітиків, значною мірою ліквідований.
Це ще не означає стратегічного перелому на Донбасі. Російська армія продовжує наступати на інших ділянках і, ймовірно, намагатиметься стабілізувати ситуацію біля Лимана.
Але події останніх місяців показують: фронт рухається не лише в одному напрямку, а українські сили на окремих ділянках здатні не просто стримувати противника, а змушувати його відступати та переглядати власні плани.
І якщо назва “Вівальді” справді відсилає до чотирьох сезонів, то оприлюднений 15 вересня результат – лише перший із них.
На російських складах у глибині тимчасово окупованих територій дедалі менше гусеничної броні, зате швидко більшає двоколісного металу.
Поки на Заході обговорюють чергові пакети танкової підтримки України, Москва готує до травневого “побєдобєсія” зовсім інший “бронепарк”: понад п’ять тисяч мотоциклів, зібраних у резерв — дані української розвідки збігаються зі спостереженнями волонтерських OSINT-груп. Логіка проста: коли власна промисловість не здатна відновити втрати Т-72 і БМП, доводиться імпровізувати, а легка техніка з Китаю постачається швидко й дешево.
У кремлівському інформаційному меню вже готують дві страви.
Перша – “переможне” звільнення Курської області, про яке Кремль оголосив з екранів, хоча на карті й досі чітко видно українські позиції. Пафосна легенда покликана створити у втомленої від війни російської аудиторії відчуття, ніби фронт знову рухається вперед.
Друга – масштабна рекламна кампанія “мотоциклетних рейдів”: пропагандисти розповідатимуть, як мобільні групи на двох колесах нібито “ламають” позиції ЗСУ, економлять пальне й “непомітно” просочуються у тил. У військових телеграм-каналах уже з’явилися ролики з імітованими атаками та захопленими дронами кадрами “героїчних” байкерів.
Реальність, однак, не така романтична. Мотоцикл лишається вразливим до усього – від банальної кулеметної черги до осколків мін. За оцінками британської розвідки, середня “тривалість життя” такого засобу після виходу на “нуль” у штурмовій фазі – три-п’ять виїздів. Тож Міноборони РФ уже збільшило замовлення на китайські Enduro з розрахунком утримувати щодобові втрати 300-500 одиниць. Навесні закупівлі зросли утричі порівняно з минулим роком — ще один непрямий доказ браку важкої техніки.
Тактика “мото-навалу” покликана вирішити ще одну проблему: швидке підвезення штурмових груп «штрафників», яких мобілізують без водійських навичок. На кермо легко посадити практично будь-кого, витративши на навчання лічені години. Фактично йдеться про одноразовий транспорт для так само «одноразової» піхоти. Кожен знищений байк – мінус боєць і мінус трохи китайського металу, але не дефіцитний танк, який потребує місяців виробництва й логістики.
Пропагандистський ефект, однак, може зіграти проти Кремля. Торішні “автобусні штурми” на околицях Авдіївки вже стали мемом про дорогу в один кінець; байкарські атаки ризикують поповнити колекцію цих похмурих карикатур. А якщо у травні реальні втрати особового складу сягнуть мільйона від початку повномасштабного вторгнення, “ювілей” стане ще одним нагадуванням, чого варта тактика “дешевого м’яса”.
Для України ж поява масових мотоугруповань означає необхідність коригувати тактику вогневої роботи: посилити протидію швидким цілям, зосередити дрони-камікадзе та великокаліберні кулемети на напрямках, де ворог готує “двоколісні” кидки. І головне – не купуватися на чергову димову завісу про “нову міць російської армії”: за гучним словом “наступ” знову ховається банальна нестача броні та людей, яких здатні посадити за кермо справжнього танка.
Від початку доби на фронті зафіксовано 101 бойове зіткнення,повідомили в Генеральному штабі Збройних сил України.
Сили оборони України успішно стримують ворожі штурми на прикордонних територіях Сумської області. Як зазначив керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко, російські штурмові групи намагалися прорватися у напрямку траси від Юнаківки до Суджі в Курській області. Однак українські захисники активно протидіють агресору та завдають йому значних втрат.
“Росії як ніколи потрібні якісь перемоги, якісь можливості розповісти що-небудь пафосне для своїх громадян, і вони не шкодують, як бачимо, своїх бійців, зокрема допускаючи дуже ризиковані операції. Ми маємо зараз там гарячу точку. Росіяни будуть концентрувати там усі зусилля, сподіваючись на Курському напрямку мати бодай якийсь успіх, який би дозволив їм вести переговори зі США”, — зазначив експерт з питань національної безпеки, військовослужбовець ЗСУ Іван Варченко.
Крім того, у Курській області оператори 6-го полку “Рейнджер” Сил спеціальних операцій успішно знищили позиції російських військ. Унаслідок операції було ліквідовано 8 російських військових.
За словами військового аналітика, співробітника СБУ (2004–2015) Івана Ступака, російські війська вже протягом семи місяців не можуть досягти вагомих успіхів на фронті, навіть залучивши північнокорейських військових.
На інших напрямках фронту також тривали інтенсивні бої. На Куп’янському напрямку противник намагався штурмувати поблизу Степової Новоселівки, Нової Кругляківки та Загризового. На Лиманському напрямку ворог атакував біля Новомихайлівки, Мирного та Зеленої Долини. У районі Краматорська окупанти здійснили дві спроби прориву біля Часового Яру та Білої Гори.
На Покровському напрямку тривали бойові зіткнення в районах Променя, Андріївки, Олександрополя, Покровська, Сергіївки та Новоолександрівки. Окрім цього, противник завдав авіаудару по населеному пункту Леонтовичі.
“Ми маємо динамічну оборону зараз, і росіяни втратили темпи своїх наступальних операцій. По суті, ми розуміємо, що та розвідка, яка нам зараз доступна наша, зокрема й фронтова розвідка, показує, що і потенціал російських окупантів зараз, а не тільки темпи, значною мірою втрачено. І стрибкоподібно вони не зможуть його наростити, тобто їм потрібен час, можливо тривалий час для того, щоб якимось чином знову зібрати ударні або схожі на ударні угруповання, здатні проводити ось такі уповільнені, але наступальні операції”, — наголосив Іван Варченко.
Під Вовчанськом підрозділ “Скорпіон” разом із воїнами роти ударних безпілотних авіаційних комплексів “Фурія” знищили російську точку зльоту дронів, дві антени зв’язку та комплекс відеоспостереження “Муром-М2”, який окупанти замаскували під шпаківню. Унаслідок цього було знешкоджено 26 російських солдатів.
За даними Генштабу ЗСУ, втрати армії РФ в Україні склали понад 883 500 військових. Лише за минулу добу було ліквідовано 1 000 окупантів, а також знищено 4 танки, 12 бойових бронемашин, 24 артилерійські системи, 1 РСЗВ, 3 засоби ППО, 148 безпілотників, 35 крилатих ракет і 116 одиниць автомобільної техніки та цистерн із пальним.
Попри величезні втрати в бронетехніці й постійні історії про “спустошені склади” та “нескінченні резерви СРСР”, Росія, схоже, досі знаходить шляхи триматися на плаву у війні.
Помітним феноменом стали “баггі” й екзотичні “корчі”, з якими ворожі підрозділи виходять у наступ або пересуваються прифронтовою зоною, а також активне застосування застарілих танків на кшталт Т-62. Чому так відбувається і чому це не завжди виглядає безглуздо, як може здатися на перший погляд?
Чому старі радянські запаси не вирішують усе?
Ще до початку вторгнення було відомо про величезні поклади радянської зброї в Росії: танків, БМП, артилерії, мільйонів снарядів тощо. Багато хто очікував, що це дасть Москві перевагу “кількістю”. Певною мірою так і було: армія РФ заходила з тисячами одиниць техніки. Але, як показав досвід, та зброя розроблялася для “іншої” війни — для проривних операцій і марш-кидків до Ла-Маншу, а насправді зіткнулася з умовами сучасного поля бою, де домінують дрони, високоточні снаряди й мобільні групи.
Застарілий Т-62 стає трохи корисним лише через гострий дефіцит техніки, коли втратили вже сотні сучасних зразків, а фронт надалі потребує броні. Так само це пояснює, чому росіяни часто прижинають те, що колись збиралися списати: краще “хоч якась броня”, ніж узагалі беззахисна піхота.
“Баггі” проти дронів: логіка “швидше доїхати — значить вижити”
Багатьох дивує, чому російська армія ставить у бій машини, схожі на “баггі” з постапокаліптичних фільмів. Мовляв, це ж узагалі не має броні. Проте на полі бою, де дедалі більше рулять дрони й високоточні удари, існує своєрідне протистояння швидкості та броні.
— Важка “черепаха”. Це щільно захищені машини з усебічною бронею та системами активного захисту чи РЕБу, котрі здатні виявляти та збивати дрони. Але вони дуже дорогі й не завжди є в наявності в потрібній кількості, ще й можуть стати “магнітом” для ворожих засобів ураження.
— Максимально “легка” й швидка техніка. Мотоцикли, “баггі”, легкові авто, які гасають настільки швидко, що дрон-оператор не встигає влучно націлитися чи підігнати боєприпас. Іншими словами, відсутність броні компенсують швидкістю.
Розгортання таких легких “корчів” стає результатом адаптації до реалій війни з масованим використанням дронів, коли затяжні переміщення важкої броні стають смертельними.
Замість танків — дрони: переозброєння під нову концепцію
У той час, як старі Т-62 і непридатні БМП “спалюють” на фронті, Росія розгортає виробництво високотехнологічних безпілотників, ударних дронів-камікадзе та ракет. Наприклад, масове виготовлення “шахедівських” аналогів або орієнтація на дрони-розвідники. Ці нові системи не відбиваються в радянських довідниках чи “складах”, але реальність у тому, що “совкова” техніка — не той ключ, яким Кремль хоче виграти війну. Вона просто тимчасово використовується через дефіцит сучасних машин.
Отже, поки Росія “легко жертвує” старими танками чи складами збройних запасів, вона накопичує унікальний бойовий досвід застосування дронів і коригування ударів високоточними засобами.
Приклад 2022–2024 років: уроки для майбутніх конфліктів
У першій фазі війни в Україні (зима-весна 2022) росіяни недооцінили роль дронів і точного коригування, кілька разів “поспішно оголошували”, що знищили українські ППО. Проте згодом виявилося, що українська система оборони та РЕБ вистояла. За час конфлікту РФ почала адаптуватися: розвиває підрозділи БПЛА, удосконалює стратегію масованих ракетно-дронових атак (як показали удари по українській інфраструктурі), проводить “навчання” на практиці.
Така адаптація говорить про те, що російська армія здобуває досвід: якісь “загородзагони” та “безумні баггі” можуть виглядати “кринжово”, але в умовах обмеженого числа боєздатних машин і домінування квадрокоптерів це, на жаль, спрацьовує.
Головні висновки для України та союзників
Не судити лише по “спалених Т-62”. Справді, Росія втрачає тисячі одиниць застарілої техніки, але водночас адаптується до реалій дронової війни, в якій “баггі” та квадрокоптери можуть виявитися ефективнішими за громіздкі танкові колони.
Розвивати протидронові можливості. Саме дрони стають ключовим інструментом на полі бою. Навіть сучасні “Абрамси” без належної системи активного захисту, РЕБ і досвіду екіпажу можуть опинитися під нищівними атаками дронів-камікадзе. Тож “закупка броні” — це не панацея, потрібна комплексна “екосистема” оборони.
Бути готовими до “нетрадиційних” форм атак. Росія не соромиться нагромаджувати дивні тактичні рішення, які для Заходу видаються “курйозами”. Але нестандартні модифікації часто створюють ефект раптовості й дають оперативну перевагу.
Таким чином, відмова від ілюзій, що “закінчуються склади” в Росії автоматично означає занепад її можливостей, — це важлива річ для України. “Залізо” та “армія” в РФ, може, і має купу недоліків, але гнучкість, із якою ці недоліки компенсуються інноваціями у виробництві дронів, ракет, РЕБ, дає їм новий формат війни. І з цим слід рахуватися, плануючи як власну оборону, так і подальші контрнаступальні операції.
