Вороги міцнішають, а партнери стоять у черзі за круасанами: як Україна опинилася сам на сам

Світовий баланс сил стрімко змінюється, і Україна опиняється перед новими викликами. Країни, які ще донедавна вважалися потужними союзниками в протистоянні з агресією, дедалі більше занурюються у власні проблеми.

Американська влада поступово відмовляється від ролі глобального “поліцейського” через внутрішні економічні труднощі й зростання впливу конкурентів на світовій арені. Європа ж, замість збільшувати витрати на оборону, занурюється в комфорт власних міст, де сніданки з круасанами стають ледь не символом згасання великої колись військово-політичної могутності. На тлі цих процесів Україна ризикує залишитися без дієвої підтримки та змушена шукати власні шляхи зміцнення безпеки.

Попри те, що США досі асоціювалися з неймовірною фінансовою та військовою потужністю, нинішній глава Білого дому робить дедалі скептичні заяви щодо допомоги іншим державам, зокрема Україні. Вочевидь, його позиція зумовлена бажанням утримати переваги для власного електорату: бюджет країни не витримає нескінченних витрат на озброєння та війська, розкидані по всьому світу. Європейські лідери ж усвідомили, що, окрім гарних промов, їм потрібно відповідати на запити виборців. А виборців більше турбує ціна газу й рівень соціальних виплат, ніж зміцнення військового потенціалу. В результаті стратегічні прогалини в обороні стають дедалі очевиднішими, й навіть члени НАТО не мають ані фінансових, ані ресурсних можливостей, щоб забезпечити безпеку сусідів.

Тим часом країни, які демонструють відверто ворожу позицію до України, нарощують свої сили. Приклади з новими постачаннями озброєнь та “оренда” найманців з бідніших регіонів доводять, що агресор відчуває дедалі менший страх перед будь-якими санкціями й погрозами. Ба більше, з боку інших геополітичних гравців лунають сигнали про можливі компроміси з нападником, якщо це дозволить їм отримати дешевші енергоносії та зберегти стабільність на власних ринках. Усе це разом створює вкрай несприятливі умови для України. Світова спільнота розгублена й більше не прагне бути гарантами безпеки для регіонів, які вона вважає “периферійними” для своїх інтересів.

Україна опинилася в ситуації, коли розраховувати на зовнішню допомогу дедалі складніше. Партнери переймаються власними соціальними й економічними труднощами, а їхня підтримка стає швидше символічною, ніж реальною. Водночас сили, що прагнуть знищити українську державність, лише посилюються й зухвало ігнорують будь-які попередження. Єдиним виходом залишається формування потужного внутрішнього потенціалу — як економічного, так і військово-політичного. Без системного розвитку власного військово-промислового комплексу та мудрих дипломатичних кроків шанси виграти цю гру постійно зменшуватимуться. Україні потрібна рішуча консолідація ресурсів, чіткий план дій і свідома готовність відстоювати свої інтереси попри невизначеність у міжнародному середовищі.

Росіяни продовжують спроби закріпитися на островах у дельті Дніпра

Російські війська продовжують спроби закріпитися на островах у дельті Дніпра на Херсонщині, проте зазнають великих втрат та не мають ресурсів для повноцінного наступу.

Про це заявив речник Української добровольчої армії Південь Сергій Братчук у коментарі телеканалу FREEДОМ.

За словами Братчука, російське командування ігнорує значні втрати серед своїх військових, використовуючи особовий склад як “гарматне м’ясо”. Він наголосив, що окупанти навіть не намагаються евакуювати поранених і загиблих, залишаючи їх на місцях бойових дій.

“Сьогодні російські війська не мають ресурсів для формування повноцінного наступального угруповання. Ті активності, які вони демонструють, більше схожі на імітацію…”, – зазначив Сергій Братчук.

Раніше повідомлялося, що в районі населеного пункту Таврійськ, де дислокується 205-та мотострілецька бригада РФ, почастішали випадки саботажу наказів командування. Також партизани повідомляли, що російські загарбники відмовляються йти на штурм островів, сподіваючись на замороження бойових дій.

Україна першою в світі знищила ракетний крейсер під час бойових дій – Неїжпапа

Україна стала першою країною у світі, яка змогла знищити ракетний крейсер під час реальних бойових дій.

Про це заявив командувач Військово-морських сил України віцеадмірал Олексій Неїжпапа в інтерв’ю виданню “Крим.Реалії”.

“Зараз Україна єдина країна у світі, яка під час війни знищила саме ракетний крейсер. Поки що у цьому питанні ми перші. По-перше, його назва – столиця Росії, по-друге, це флагман флоту, по-третє, це був саме ракетний крейсер”, – наголосив Неїжпапа.

За словами командувача ВМС, крейсер «Москва» виконував завдання з ізоляції зони бойових дій та координував роботу інших російських кораблів у районі від острова Зміїний до мису Тарханкут.

“Як вони вважали, для того, щоб не допустити кораблі НАТО в цей район, або щоб ми не змогли вивести свої кораблі та катери”, – пояснив віцеадмірал.

Олексій Неїжпапа також додав, що успішна українська операція проти крейсера стала потужним сигналом для російського флоту.

“Ми зрозуміли: якщо нам це вдасться, противник вже не зможе наближатися так близько до наших берегів, і ми відженемо його від Одеси”, – підкреслив командувач ВМС України.

Нагадаємо, ракетний крейсер “Москва”, флагман Чорноморського флоту РФ, було потоплено у середині квітня 2022 року. За інформацією українських військових, корабель був уражений двома протикорабельними ракетами “Нептун”, що призвело до детонації боєприпасів і серйозних пошкоджень.

Україна не поступиться територіями і не прийме обмежень оборони – Сибіга

Україна категорично відкидає будь-яке визнання анексованих Росією територій та не погодиться на будь-які обмеження обороноздатності власної армії.

Про це заявив міністр закордонних справ Андрій Сибіга під час спільної пресконференції зі своїм литовським колегою Кястутісом Будрісом у Києві, повідомляє пресслужба МЗС України.

“Ми ніколи не визнаємо жодні вкрадені Росією території, не погодимося на жодні обмеження нашої армії чи обороноздатності, не дозволимо нікому блокувати наш вибір союзів і альянсів”, – наголосив Сибіга.

Глава МЗС зазначив, що зміцнення українських військ і посилення стримування Росії є пріоритетними завданнями як зараз, так і після завершення війни.

Крім того, Андрій Сибіга поінформував литовського дипломата про підсумки важливих переговорів у Саудівській Аравії, окремо підкресливши принципову та незмінну позицію української сторони.

Міністр подякував Литві за постійну підтримку України, особливо за активну участь у проєкті “Коаліція рішучих”, проведення тренувань українських військових, лікування поранених, ремонт пошкодженої військової техніки.

Нова стратегія санкцій: як США перетворюють російські доходи на інструмент миру

У світі, де економічний тиск стає одним із головних засобів впливу на міжнародну політику, нова ініціатива США зосереджена на тому, щоб змусити російський нафтогазовий сектор сплачувати “універсальний тариф”.

Проблема полягає в тому, що протягом останніх років широкомасштабні санкції вже вичерпали свій вплив, і тому необхідно шукати нові механізми, здатні не лише збільшити доходи казначейства США, але й зменшити фінансові можливості для ведення агресивної політики.

Запропонована ідея передбачає, що будь-яка компанія чи приватна особа, яка бере участь у продажу російської нафти та газу, змушена буде сплачувати спеціальний збір за кожну поставку. Цей збір, починаючи з невеликої суми, з часом зростатиме, якщо не буде досягнуто домовленостей щодо припинення воєнних дій. Механізм вторинних санкцій охоплюватиме всю ланку постачань – від власників танкерів і страховиків до кінцевих покупців. Такий підхід здатний не лише генерувати значні надходження для бюджету США, але й створювати додатковий економічний тиск на російський ринок, змушуючи його діяти більш обачно.

Ідея універсального тарифу має двосторонній ефект. З одного боку, вона посилює фінансове навантаження на державний бюджет Росії, що залежить від експорту викопного палива як основного джерела доларових доходів. З іншого боку, ці надходження можуть стати важливим ресурсом для американського бюджету, потенційно використаним для фінансування допомоги Україні або інших стратегічних напрямків. Такий фінансовий важіль може стати каталізатором для переговорів щодо мирного врегулювання конфлікту, оскільки додатковий тиск на експорт може примусити російський сектор шукати компроміс.

Новий підхід до санкцій також має вплив на глобальний нафтовий ринок. Незважаючи на те, що російські компанії вже стикаються з жорсткою конкуренцією і змушені продавати нафту за зниженими цінами, введення тарифних зборів створить додаткові витрати для всіх учасників ринку. Це може призвести до ще більшої дисконтації, що, водночас, збільшить економічний тиск на країну, залежну від експорту викопного палива.

Таким чином, нова стратегія санкцій відображає прагнення США застосувати більш тонкі та гнучкі економічні важелі для досягнення політичних цілей. У той же час, вона відкриває новий фронт боротьби за глобальний вплив, де економічні механізми можуть стати ключовим інструментом для стимулювання переговорного процесу. Рішення, які прийматимуться в найближчі тижні, матимуть значний вплив не лише на ситуацію в окремих регіонах, але й на загальний баланс сил у світовій економіці та політиці.

Росіяни поширюють пропагандистський фільм про українського полоненого: закликає ЗСУ складати зброю

Росія активно поширює пропагандистський фільм про українського військовополоненого, який після тривалого утримання закликає інших бійців ЗСУ складати зброю та переходити на бік РФ.

Відео створене в межах проекту під назвою “СВОбодные судьбы” та має явну мету деморалізувати українських захисників.

Головним героєм ролика став колишній військовослужбовець ЗСУ Нікіта Царевич, який провів у полоні 1069 днів. У відео Царевич дякує російській владі та закликає українців здаватися в полон.

“Я – колишній військовослужбовець ЗСУ Нікіта Царевич. Сьогодні мені випала надія опинитися на свободі. Досі емоції переповнюють, я не можу до кінця повірити. Хочу подякувати владі РФ, а також правоохоронним органам і всім, хто був залучений до мого звільнення. Дуже хочу подякувати своїй дружині Юленьці, яка не втрачала надію протягом трьох років”, – заявив він у пропагандистському ролику.

Царевич також висловив подяку проекту “Подари надежду” та прямо закликав українців складати зброю:

“Я звертаюсь до жителів: складіть зброю і здавайтеся в полон”.

Однак історія Царевича є поодиноким випадком, який використовує російська сторона задля створення хибного враження про масове небажання українських військових чинити опір агресору. Насправді більшість українських полонених військовослужбовців демонструють мужність та стійкість у складних умовах утримання й чекають на звільнення в межах обміну полоненими.

Подібні пропагандистські фільми покликані лише посіяти паніку та зневіру серед українців, проте українські військові залишаються незламними та продовжують героїчно протистояти окупантам.

Масштабна військова кампанія на Курщині не досягла поставленої мети: росіяни готуються до нового наступу

Президент Зеленський зробив гучну заявку про підготовку Росії до нового наступу на північному сході вже цієї весни. За його словами, удар планувався влітку 2024 року, але був відтермінований через операцію в Курській області.

Попри серйозність цих слів зі сторони українського лідера, офіційні ЗМІ та експертне середовище майже не відреагували на озвучене. Між тим, ідеться про безпрецедентну заяву – фактично визнання: масштабна транскордонна кампанія ЗСУ не досягла поставленої мети та не зуміла позбавити країну-агресор можливості вторгнення на територію нових українських областей.  Зі слів Зеленського випливає, що удар по Курщині не дозволив стримати ворога та відвернути загрозу окупації Сумщини, зокрема обласного центру.

Якщо згадати, як розгорталися події, то перший етап кампанії дійсно приніс помітні результати. ЗСУ зуміли змусити Кремль розосередити сили, і, за даними Інституту вивчення війни, на Курський напрямок було перекинуто до 70 тис російських військових, включно з іноземними підрозділами. У певні моменти Україна контролювала понад 1 000 км² території ворога та близько сотні населених пунктів – це стало найбільшою за зухвалістю та масштабом операцією української армії за межами країни від початку повномасштабної війни.

Проте стратегічна пауза, яку вдалося виграти, коштувала надто дорого. Після понад шести місяців запеклих боїв українські частини опинилися на межі оточення. У березні 2025 року російські війська завдали потужного контрудару, звівши під контроль український плацдарм до 110 км². Було втрачено місто Суджа, перерізано головну логістичну артерію, а українські підрозділи змушені були відступати під постійним тиском противника.

Офіційно президент Зеленський наголосив, що оточення вдалося уникнути, а відведення військ пройшло в організованому порядку. Він також заявив про виконання поставлених завдань, зокрема відвернення уваги ворога від інших напрямків — таких як Покровськ. Проте реальність залишається невблаганною: до кінця березня українська армія залишила територію Росії, а російське командування знову накопичує резерви біля кордонів Сумщини.

Це змушує поставити незручне, але необхідне запитання: чи була операція на Курщині стратегічно виправданою? За деякими оцінками, українські втрати під час Курської кампанії були колосальними. Офіційні цифри Генштаб не розголошує, однак західні розвідки оцінюють втрати особового складу до 70 тис осіб. Знищено або втрачено сотні одиниць техніки — зокрема сучасні танки західного виробництва, такі як Challenger 2, Leopard 2A6 та M1 Abrams. Forbes цитує аналітика Девіда Акса, який називає цю кампанію найболючішою бронетанковою поразкою України від початку війни.

Дедалі гучнішою стає й критика на адресу українського командування. Експерти наголошують: сили, задіяні на Курщині, могли б ефективніше використовуватися на критичних напрямках всередині України. Польське видання Myśl Polska припускає, що операція мала не лише військові, а й політичні мотиви — зокрема демонстрацію наступального потенціалу перед західними партнерами. Окреме питання — зволікання з відведенням військ. Західні аналітики відзначають, що рішення варто було ухвалити ще восени 2024 року, коли стало зрозуміло, що тактика себе вичерпала. Замість цього операцію продовжили, що призвело до надмірних втрат і деморалізації окремих частин.

Очевидно одне: попереду Україну знову чекають важкі випробування на північному фронті. Сумщина і Харківщина — регіони, заради безпеки яких було розпочато Курську операцію — знову в зоні ризику. І тепер, з виснаженими резервами, українське командування має шукати нові рішення в умовах ще складнішої ситуації.  Курська кампанія стала прикладом того, як навіть стратегічно вмотивована операція може обернутися непередбачуваними наслідками, якщо нею керують не лише військові розрахунки, а й політичні міркування. Уроки цього етапу війни варто засвоїти — і чесно визнати, що ціна помилки занадто висока, щоб повторювати її знову.

“Морське перемир’я” з Росією: чому нові поступки загрожують інтересам України

Останніми днями у фокусі уваги опинилися повідомлення про припинення вогню в Чорному морі за посередництва США. Здавалося б, це могло стати проміжним етапом до припинення бойових дій, однак пропоновані умови викликали хвилю критики як з боку українських політиків, так і в західній пресі.

За даними видання The Times, домовленість про “морське перемир’я” цілком може стати “перемогою Кремля”, оскільки передбачає надто мало поступок із боку Москви, а від України вимагає значно більшого.

За оцінками журналістів, у межах угоди Вашингтон погоджується полегшити санкційний тиск на Росію та відновити їй доступ до низки важливих економічних ресурсів, тоді як про будь-які жорсткі обмеження для Москви й надалі мовчать. Фактично, Кремль наполягає, щоб його звільнили від найсуворіших санкцій, включно з розблокуванням системи SWIFT для російських банків і зняттям обмежень на експорт продовольчих товарів і добрив.

Газета The Times також наводить думку радника Офісу президента України Сергія Лещенка, котрий зауважив, що США не отримали від Росії жодних конструктивних поступок в обмін на полегшення експортних можливостей для Москви. На додачу в документі немає жодного пункту, що забороняє Росії завдавати ударів по українських портах, які регулярно зазнають атак у регіонах Одеси та Миколаєва. Виходить, що саме Україна, котра від самого початку перебуває під постійним тиском і втратами внаслідок агресії, мала б отримати мінімальні гарантії безпеки, однак укладена домовленість цих гарантій не передбачає.

Водночас The Times звертає увагу на ще один наслідок таких поступок: це може створити прецедент для подальшого скасування більшої кількості санкцій, запроваджених проти РФ. Якщо зняти перешкоди на агроекспорті та секторі добрив, Москва одержить сильний поштовх до відновлення своєї економіки та більшу свободу дій на міжнародних ринках. Потенційні вигоди Росії від “морського перемир’я” дають підстави багатьом аналітикам вважати, що це перемир’я аж ніяк не справедливе та не відповідає інтересам України.

Разом із тим у Вашингтоні поки що немає однозначної позиції щодо того, чи справді санкції буде знято. Представники команди екс-президента США Дональда Трампа заявляють про можливість “розглянути це питання”, однак не дають чіткого сигналу, що обмеження проти Росії скасують. Зі свого боку, чимало оглядачів і європейських партнерів України можуть негативно сприйняти подібні зрушення, оскільки будь-яке зняття санкцій суперечитиме логіці колективного тиску на Кремль з метою припинення агресії.

Додаткова напруга виникає й через те, що, згідно з повідомленнями ЗМІ, США розробляли цю угоду майже без консультацій із ключовими країнами Євросоюзу. Тож, якщо Білий дім справді зважиться зробити значні послаблення для Москви, це може спричинити розбіжності всередині антиросійської коаліції, котра досі трималася разом перед лицем бойових дій в Україні.

Таким чином, укладена під егідою США домовленість про припинення вогню в Чорному морі викликає набагато більше запитань, ніж відповідей. З одного боку, призупинення атак і захист портової інфраструктури могло б піти на користь і Україні, і загальній безпеці регіону. З іншого — відсутність чіткого механізму контролю за діями РФ, а також вимоги про послаблення санкцій, дають Росії набагато вигідніші стартові умови в будь-яких наступних переговорах. Як зазначають міжнародні експерти, це може стати для Москви ключовим важелем впливу, а для України — приводом для нових загроз, якщо домовленості будуть порушені або виявляться черговою грою Кремля на дипломатичному полі.

Безпека під власним крилом: як Україна нарощує військово-промисловий потенціал для потреб ЗСУ

Українська промисловість проходить важливий етап, адже нині потреби армії є надзвичайно великими, а залежність від зовнішніх партнерів ще донедавна здавалася визначальною. Та навіть нетривала пауза в американській військовій допомозі показала: час подбати про те, щоб наша армія могла розраховувати на власне виробництво.

Це амбітне завдання, яке вже починає втілюватися. Українські компанії ВПК роблять вагомий внесок у постачання боєприпасів, дронів, бронеавтомобілів, різноманітних систем радіоелектронної боротьби, і поступово збільшують свою частку в загальній структурі озброєнь, потрібних на фронті. Нещодавній приклад із тимчасовою зупинкою постачань зброї та розвідданих зі Сполучених Штатів, яка тривала з 4 до 11 березня, був промовистим маркером того, що Україні не варто покладатися на одну країну, навіть якщо вона є провідним військовим партнером.

Нехай це була лише пауза і Сполучені Штати вже відновили підтримку, але суспільство встигло відчути тривогу. Певна частина експертів одразу заговорила про цілком реальні загрози, які могли б виникнути, якщо б тимчасова пауза перетворилася на повне припинення допомоги. Для фронту це означало б утрату приблизно 30% озброєнь, які надійшли чи мали надійти саме з США, включно з ракетами для ППО, що є критично важливими для оборони українського неба. Оскільки майже половину нашого військового оснащення становить продукція українського походження, а ще третина — європейського, очевидно, що американська зброя поповнює залишок, іноді досягаючи 30% усього арсеналу.

Наразі Україна отримує зі США значний спектр техніки та озброєння: від танків Abrams і бойових машин Bradley до систем HIMARS, гаубиць М-777 і ракет Patriot. Зокрема, Patriot та ракети до них є чи не найкритичнішим ресурсом з огляду на необхідність надійного прикриття наших міст і об’єктів інфраструктури. Також США надають широкий спектр сучасних боєприпасів на різні відстані, керовані ракети для вертольотів, авіабомби JDAM, протирадіолокаційні HARM та чимало іншої вкрай потрібної на полі бою зброї.

Тимчасовий збій у постачаннях був компенсований не лише швидким відновленням допомоги Сполученими Штатами, а й тим, що європейські країни почали оперативно збільшувати свої пакети військової підтримки. Зокрема, Німеччина оголосила про формування масштабного пакета допомоги на 3 мільярди євро. Берлін постачає в Україну ЗРК Patriot, зенітно-ракетні комплекси IRIS-T SLM і SLS, а також іншу потрібну техніку, й робота в цьому напрямі триває. Італія, своєю чергою, може передати Україні системи Samp-T, котрі допоможуть посилити захист неба. Та попри суттєву міжнародну підтримку, розраховувати лише на зовнішні поставки не можна. Саме тому українська влада приділяє все більше уваги розвитку власного оборонпрому.

Сьогодні українські компанії вже повністю забезпечують армію деякими видами боєприпасів і техніки, зокрема мінометами, артилерійськими установками, мінометними мінами, бронеавтомобілями, безпілотними літальними апаратами та морськими дронами. На цей рік покладено великі надії в плані збільшення виробництва снарядів різних калібрів: від 120-міліметрових мінометних до 155-міліметрових артилерійських. Розвиваються й інші перспективні напрямки: гаубиці, сучасні РСЗВ, безпілотники з покращеними характеристиками, системи радіоелектронної боротьби. Такі вироби, як вітчизняні САУ “Богдана”, РСЗВ “Вільха-М”, ЗРК “Кільчень” чи ракета-дрон “Паляниця”, засвідчують, що Україна має неабиякий потенціал у сфері високоточної зброї та технологій майбутнього.

Нові FPV-дрони створюються й удосконалюються вітчизняними фахівцями щодня, а загальний обсяг, до якого прагнуть виробники, становить до 5 мільйонів одиниць на рік. Це показник, який ще донедавна здавався нереалістичним, проте наполеглива робота інженерів та конструкторів, а також належне фінансування й державні замовлення можуть допомогти втілити ці плани. Крім того, з’являється все більше проєктів міжнародної кооперації: український “Укроборонпром” уже зареєстрував спільне підприємство з німецькою компанією Rheinmetall, де проводять ремонт бронетехніки та планують запустити завод із виробництва боєприпасів. Своєю чергою, є інформація, що глобальні гіганти військового сектору, зокрема BAE Systems, також можуть налагодити виробничі потужності в Україні. Меморандум про взаєморозуміння з німецькою компанією Diehl Defence, яка випускає системи ППО й ПРО IRIS-T, відкриває Україні шлях до суттєвого збільшення постачання ракет та зенітних установок, а надалі й до кооперації, що дозволить локалізувати тут їхнє виробництво.

Поки що Україні не вдається повністю закрити потребу в таких системах, як HIMARS і Patriot, однак завдяки співпраці з європейськими партнерами існує шанс отримати ще більше сучасної зброї, яка дозволить компенсувати або принаймні суттєво підсилити критичні напрями оборони. Ба більше, європейські країни часом закуповують озброєння в США, потім передають його Україні в межах власних пакетів допомоги. Це дозволяє Україні урізноманітнити канали надходження зброї й вирішувати нагальні потреби фронту без надмірної залежності від одного партнера.

Утім, щоб український військово-промисловий сектор зміг упевнено нарощувати обсяги, потрібна системна підтримка від держави та доступ до інвестицій. Необхідно створювати спільні підприємства із закордонними виробниками за прозорими й простими процедурами, запроваджувати довготермінові контракти для вітчизняних оборонних компаній, надавати їм стабільне державне замовлення й можливість розраховувати на кредити, які можна було б покрити коштом заарештованих російських активів. Якщо цей механізм буде налагоджений, Україна не тільки забезпечить власну армію необхідними боєприпасами та системами озброєнь, а й поступово перетвориться на впливового експортера військової техніки. Це стане сигналом для інвесторів усього світу: Україна готова не лише брати, а й надавати конкурентоспроможну продукцію на ринках безпеки й оборони.

Повернення американської допомоги та посилення підтримки з боку ЄС демонструють, що катастрофічного сценарію вдалося уникнути. Проте військовий конфлікт і реалії сучасної геополітики не дають гарантій, що подібні ризики не виникнуть у майбутньому знову. Запорукою успішної оборони лишається здатність самостійно виробляти якомога ширший спектр зброї та боєприпасів. Україна впевнено крокує цим шляхом, адже наші розробники нарощують темпи, щодня пропонуючи нові рішення для фронту. На цій основі можна сподіватися, що з часом саме український оборонпром гарантуватиме стабільність постачань усього необхідного для ЗСУ, а іноземна зброя стане лише додатковою опцією в загальному переліку озброєнь.