Українська промисловість проходить важливий етап, адже нині потреби армії є надзвичайно великими, а залежність від зовнішніх партнерів ще донедавна здавалася визначальною. Та навіть нетривала пауза в американській військовій допомозі показала: час подбати про те, щоб наша армія могла розраховувати на власне виробництво.
Це амбітне завдання, яке вже починає втілюватися. Українські компанії ВПК роблять вагомий внесок у постачання боєприпасів, дронів, бронеавтомобілів, різноманітних систем радіоелектронної боротьби, і поступово збільшують свою частку в загальній структурі озброєнь, потрібних на фронті. Нещодавній приклад із тимчасовою зупинкою постачань зброї та розвідданих зі Сполучених Штатів, яка тривала з 4 до 11 березня, був промовистим маркером того, що Україні не варто покладатися на одну країну, навіть якщо вона є провідним військовим партнером.
Нехай це була лише пауза і Сполучені Штати вже відновили підтримку, але суспільство встигло відчути тривогу. Певна частина експертів одразу заговорила про цілком реальні загрози, які могли б виникнути, якщо б тимчасова пауза перетворилася на повне припинення допомоги. Для фронту це означало б утрату приблизно 30% озброєнь, які надійшли чи мали надійти саме з США, включно з ракетами для ППО, що є критично важливими для оборони українського неба. Оскільки майже половину нашого військового оснащення становить продукція українського походження, а ще третина — європейського, очевидно, що американська зброя поповнює залишок, іноді досягаючи 30% усього арсеналу.
Наразі Україна отримує зі США значний спектр техніки та озброєння: від танків Abrams і бойових машин Bradley до систем HIMARS, гаубиць М-777 і ракет Patriot. Зокрема, Patriot та ракети до них є чи не найкритичнішим ресурсом з огляду на необхідність надійного прикриття наших міст і об’єктів інфраструктури. Також США надають широкий спектр сучасних боєприпасів на різні відстані, керовані ракети для вертольотів, авіабомби JDAM, протирадіолокаційні HARM та чимало іншої вкрай потрібної на полі бою зброї.
Тимчасовий збій у постачаннях був компенсований не лише швидким відновленням допомоги Сполученими Штатами, а й тим, що європейські країни почали оперативно збільшувати свої пакети військової підтримки. Зокрема, Німеччина оголосила про формування масштабного пакета допомоги на 3 мільярди євро. Берлін постачає в Україну ЗРК Patriot, зенітно-ракетні комплекси IRIS-T SLM і SLS, а також іншу потрібну техніку, й робота в цьому напрямі триває. Італія, своєю чергою, може передати Україні системи Samp-T, котрі допоможуть посилити захист неба. Та попри суттєву міжнародну підтримку, розраховувати лише на зовнішні поставки не можна. Саме тому українська влада приділяє все більше уваги розвитку власного оборонпрому.
Сьогодні українські компанії вже повністю забезпечують армію деякими видами боєприпасів і техніки, зокрема мінометами, артилерійськими установками, мінометними мінами, бронеавтомобілями, безпілотними літальними апаратами та морськими дронами. На цей рік покладено великі надії в плані збільшення виробництва снарядів різних калібрів: від 120-міліметрових мінометних до 155-міліметрових артилерійських. Розвиваються й інші перспективні напрямки: гаубиці, сучасні РСЗВ, безпілотники з покращеними характеристиками, системи радіоелектронної боротьби. Такі вироби, як вітчизняні САУ “Богдана”, РСЗВ “Вільха-М”, ЗРК “Кільчень” чи ракета-дрон “Паляниця”, засвідчують, що Україна має неабиякий потенціал у сфері високоточної зброї та технологій майбутнього.
Нові FPV-дрони створюються й удосконалюються вітчизняними фахівцями щодня, а загальний обсяг, до якого прагнуть виробники, становить до 5 мільйонів одиниць на рік. Це показник, який ще донедавна здавався нереалістичним, проте наполеглива робота інженерів та конструкторів, а також належне фінансування й державні замовлення можуть допомогти втілити ці плани. Крім того, з’являється все більше проєктів міжнародної кооперації: український “Укроборонпром” уже зареєстрував спільне підприємство з німецькою компанією Rheinmetall, де проводять ремонт бронетехніки та планують запустити завод із виробництва боєприпасів. Своєю чергою, є інформація, що глобальні гіганти військового сектору, зокрема BAE Systems, також можуть налагодити виробничі потужності в Україні. Меморандум про взаєморозуміння з німецькою компанією Diehl Defence, яка випускає системи ППО й ПРО IRIS-T, відкриває Україні шлях до суттєвого збільшення постачання ракет та зенітних установок, а надалі й до кооперації, що дозволить локалізувати тут їхнє виробництво.
Поки що Україні не вдається повністю закрити потребу в таких системах, як HIMARS і Patriot, однак завдяки співпраці з європейськими партнерами існує шанс отримати ще більше сучасної зброї, яка дозволить компенсувати або принаймні суттєво підсилити критичні напрями оборони. Ба більше, європейські країни часом закуповують озброєння в США, потім передають його Україні в межах власних пакетів допомоги. Це дозволяє Україні урізноманітнити канали надходження зброї й вирішувати нагальні потреби фронту без надмірної залежності від одного партнера.
Утім, щоб український військово-промисловий сектор зміг упевнено нарощувати обсяги, потрібна системна підтримка від держави та доступ до інвестицій. Необхідно створювати спільні підприємства із закордонними виробниками за прозорими й простими процедурами, запроваджувати довготермінові контракти для вітчизняних оборонних компаній, надавати їм стабільне державне замовлення й можливість розраховувати на кредити, які можна було б покрити коштом заарештованих російських активів. Якщо цей механізм буде налагоджений, Україна не тільки забезпечить власну армію необхідними боєприпасами та системами озброєнь, а й поступово перетвориться на впливового експортера військової техніки. Це стане сигналом для інвесторів усього світу: Україна готова не лише брати, а й надавати конкурентоспроможну продукцію на ринках безпеки й оборони.
Повернення американської допомоги та посилення підтримки з боку ЄС демонструють, що катастрофічного сценарію вдалося уникнути. Проте військовий конфлікт і реалії сучасної геополітики не дають гарантій, що подібні ризики не виникнуть у майбутньому знову. Запорукою успішної оборони лишається здатність самостійно виробляти якомога ширший спектр зброї та боєприпасів. Україна впевнено крокує цим шляхом, адже наші розробники нарощують темпи, щодня пропонуючи нові рішення для фронту. На цій основі можна сподіватися, що з часом саме український оборонпром гарантуватиме стабільність постачань усього необхідного для ЗСУ, а іноземна зброя стане лише додатковою опцією в загальному переліку озброєнь.
