Микола Донченко, автор у URAUA.INFO

Кір Стармер в Україні: миротворці, переговори та “столітнє партнерство” із Британією

Posted on 17 Січня, 2025 by Микола Донченко

Візит прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера до Києва викликав низку запитань щодо можливих домовленостей і стратегії у сфері безпеки та відбудови України.

З огляду на нещодавнє підписання “Хартії про 100 років партнерства” між нашими державами та потребу Європи узгодити власну позицію напередодні ймовірних переговорів за участі США, візит Стармера набуває особливого значення.

Із наближенням потенційних переговорів щодо припинення вогню (чи то за ініціативи майбутньої адміністрації Трампа, чи під егідою інших акторів) у Європі формується нова коаліція країн, які прагнуть консолідуватися навколо спільного бачення безпеки та геополітики. Сполучене Королівство, своєю чергою, робить ставку на посилення власного впливу в регіоні.

Хоча конкретна назва або формат такої групи ще не зафіксовані, є відчуття, що ключові європейські гравці хотіли б виступити єдиним фронтом у переговорах із США, особливо з огляду на можливий вплив Трампа. Відтак Лондон не лише розбудовує двосторонні зв’язки з Україною, а й прагне стати одним із “голосів” Європи у майбутніх перемовинах.

Якщо Дональд Трамп повернеться до керма в США, доведеться шукати нові формати взаємодії. Позиція Великої Британії може відіграти роль “важеля” для узгодження інтересів між Європою та Вашингтоном.

“Хартія про 100 років партнерства”: що це означає?

Під час візиту Кіра Стармера Україна та Британія підписали масштабну угоду про співпрацю на століття вперед — “Хартію про 100 років партнерства”.

— Зміцнення безпеки: Очевидно, що ці сто років — швидше символічний горизонт, проте він покликаний продемонструвати довгострокову підтримку в оборонній сфері, що залишається життєво важливою на тлі тривалої агресії з боку РФ.

— Інвестиційні й технологічні програми: Британія, попри власні економічні труднощі, одна з перших задекларувала підтримку відбудови України. Зараз, імовірно, такі програми переглядатимуться й уточнюватимуться з урахуванням реальної ситуації на фронті та в британській економіці.

Це “столітнє” партнерство не означає, що питання негайної військової допомоги чи фінансування вирішені автоматично. Проте дає сигнал: Велика Британія планує залишатися стратегічним союзником України навіть після активної фази бойових дій.

Миротворці: “бути” чи “гарантувати”?

Однією з тем, яку активно обговорюють навколо візиту Стармера, є можлива участь британських (чи загальноєвропейських) миротворчих контингентів в Україні.

У британських колах, за наявною інформацією, йдеться не стільки про розгортання миротворців зараз, скільки про готовність гарантувати виконання майбутніх домовленостей, якщо вони будуть досягнуті на переговорах. Або ж забезпечити “захисну парасольку” у разі перемир’я, щоби Росія не порушила його знову.

Аналогічні обговорення йдуть і з французькою стороною. Можливо, “миротворча місія” стане спільним проєктом кількох ключових країн ЄС за підтримки Лондона, що посилило би європейську суб’єктність на переговорах.

Якщо миротворці справді з’являться в Україні, постане питання мандату: яким буде формат цієї місії — під егідою ООН, ЄС, окремої коаліції держав? Росія, вочевидь, не надто зацікавлена пускати на Донбас чи в Крим будь-які “сили Заходу”. Тож реалізація такої ідеї залежить від безлічі дипломатичних компромісів.

Економічне відновлення: уроки з минулого і нові виклики

Велика Британія належала до перших країн, які публічно заявляли про допомогу в повоєнній відбудові України. Однак із плином часу з’ясувалося, що і у самого Лондона не бракує фінансових труднощів.

На думку економічних аналітиків, Британії доведеться переглянути початкові плани, зосередившись на більш вузьких напрямках: інфраструктура цифрової трансформації, логістика, інноваційний сектор. Саме ці сфери можуть принести найбільший взаємний зиск.

Поряд із цим, залишається актуальним питання залучення заморожених російських активів, про яке згадувала Німеччина і яке підтримують окремі країни Великої сімки. Якщо Велика Британія погодиться на механізм їх використання, можливо, це стане вагомим внеском у відбудову України.

Кому потрібен візит і що далі?

Для Києва приїзд Стармера — нагода вкотре нагадати про потреби у зброї та політичній підтримці, а також обговорити варіанти, як вигідніше залучити Великобританію до формату миротворчих ініціатив. Паралельно це спосіб “відчути” настрої Лондона щодо майбутніх переговорів і поставити непублічні вимоги/бажання на стіл.

Лондон демонструє, що залишається вагомим гравцем у європейській політиці, навіть після Brexit. Зміцнення відносин із Києвом допомагає Британії зберігати обличчя “глобальної сили”, здатної впливати на події в регіоні. Крім того, Стармеру потрібно закріпити за собою образ лідера, що ініціює дипломатичні кроки, аби не пасти задніх у порівнянні з США чи Німеччиною.

Таким чином, візит Кіра Стармера в Україну вписується в ширший контекст, де ключові європейські та американські гравці обговорюють, як завершувати або “заморожувати” конфлікт із Росією. Головна інтрига полягає у тому, чи готовий Лондон допомогти Україні миротворчою місією і які гарантії безпеки пропонуватиме, якщо переговори таки відбудуться.

Паралельно Хартія про “столітнє партнерство” з Лондоном підтверджує, що Україна шукає тривалу підтримку та прагне втримати британську увагу — не лише для воєнних потреб, а й для майбутнього відновлення. Проте реалізація таких домовленостей залежатиме від того, наскільки Велика Британія зможе (і захоче) дотримуватися фінансових зобов’язань у часи внутрішніх економічних викликів.

Зрештою, у такому мінливому геополітичному середовищі кожна зустріч високопосадовців — це додаткова нагода вплинути на потенційні підсумкові сценарії. Якщо найближчими місяцями розпочнеться дипломатичний рух навколо припинення вогню, роль Великої Британії — як учасника можливої миротворчої ініціативи — лише зростатиме. Але чи будуть ці ініціативи справді дієвими, покаже тільки час.

Галущенко розкрив деталі витрат на будівництво енергоблоків ХАЕС

Posted on 17 Січня, 2025 by Микола Донченко

Міністр енергетики України Герман Галущенко під час години запитань до уряду у Верховній Раді повідомив, що будівництво двох енергоблоків Хмельницької атомної електростанції вже обійшлося Україні у значну суму.

Про це повідомляє “Укрінформ” з посиланням на джерело.

За словами міністра, загальні витрати на конструкції сягають приблизно 1 мільярда доларів, а обладнання, придбане раніше, оцінюється у близько 1,5 мільярда доларів.

Галущенко наголосив, що частина обладнання була закуплена ще у попередні роки. Проте, як зазначив міністр, процес придбання ускладнювався через наявність проросійських сил у владі Болгарії, яка мала надати необхідні блоки.

Лише завдяки візиту президента Володимира Зеленського у 2023 році вдалося досягти домовленостей, що діятимуть до березня 2025 року. Водночас міністр застеріг, що в Болгарії знову формується проросійський уряд, що може вплинути на виконання угоди.

Галущенко підкреслив, що Україна має унікальний шанс завершити будівництво енергоблоків завдяки наявним ресурсам, конструкціям і обладнанню. Він закликав не втратити цю можливість, яка є спадком попередніх поколінь енергетиків. Проте міністр зазначив, що затверджений кошторис не відповідає сучасним економічним реаліям.

Він також висловив надію, що парламент ухвалить зареєстрований Кабінетом Міністрів законопроєкт “Про розміщення, проєктування та будівництво енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС”.

Ізраїль та ХАМАС підписали угоду про перемир’я: очікується рішення уряду Нетаньягу

Posted on 17 Січня, 2025 by Микола Донченко

Ізраїль та палестинське угруповання ХАМАС офіційно підписали угоду про припинення вогню та звільнення заручників під час переговорів у Досі 16 січня.

Про це повідомляють Times of Israel та Axios.

В офісі прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу заявили, що на 17 січня заплановане засідання Кабінету безпеки, під час якого відбудеться голосування щодо угоди. Проте повне засідання Кабінету міністрів відбудеться не раніше вечора 18 січня.

Як пояснили в уряді, противники угоди повинні мати 24 години для подання звернення до суду. Водночас дотримання шабату релігійними членами уряду унеможливлює проведення засідання раніше.

Таке відтермінування означає, що угода не набере чинності до 20 січня, і першим трьом заручникам, яких планували звільнити в неділю, доведеться чекати ще добу. Як зазначає Times of Israel, це викликає питання, чому в даному випадку не діє релігійний принцип, що дозволяє порушувати правила шабату задля порятунку життя.

Axios додає, що Кабінет безпеки мав зібратися ще 15 січня, проте суперечки під час фінального етапу переговорів затримали підписання угоди. Головною перешкодою стало питання списку палестинських ув’язнених, яких звільнять в рамках угоди.

ХАМАС вимагав замінити кілька імен у списку на військових лідерів бойовиків, засуджених до багаторазового довічного ув’язнення.

ЗМІ повідомили про досягнення домовленостей між Ізраїлем і ХАМАС ще 15 січня. Президент США Джо Байден підтвердив факт укладення угоди.

Військова операція Ізраїлю в Секторі Гази розпочалася як відповідь на напад бойовиків ХАМАСу 7 жовтня 2023 року. Тоді внаслідок атак загинуло 1200 ізраїльтян, а 253 людини потрапили в заручники.

Блінкен вбачає у Трампа можливість укласти вигідну угоду для України

Posted on 17 Січня, 202517 Січня, 2025 by Микола Донченко

Майбутня адміністрація Дональда Трампа має всі необхідні передумови, щоб укласти угоду, яка забезпечить Україні довготривалий мир та завершить війну, розв’язану Росією.

Про це заявив державний секретар США Ентоні Блінкен під час пресконференції у Вашингтоні, повідомляє Укрінформ.

Блінкен підкреслив, що економічний тиск на Росію, який здійснює нинішня адміністрація США, має значний вплив на її спроможність вести війну.

“Ми бачимо вплив на її економіку. Ми бачимо вплив на її майбутнє, її нездатність інвестувати в критично важливі галузі, які могли б стати джерелом сили для Росії”, — зазначив держсекретар.

За словами Блінкена, майбутнє керівництво Білого дому має унікальну можливість допомогти Україні досягти вигідної угоди, якщо та вирішить проводити переговори.

“Я вважаю, що нова адміністрація перебуває в такій позиції, що коли та якщо українці захочуть і вирішать проводити переговори, вона може допомогти досягти гарної угоди”, — наголосив він.

Держсекретар також нагадав, що Дональд Трамп неодноразово заявляв про своє вміння укладати “гарні угоди”. На його думку, це може стати можливістю для Трампа продемонструвати свої дипломатичні здібності у міжнародних переговорах.

Проте Блінкен наголосив, що будь-яке припинення вогню повинно бути стійким і довготривалим, аби не дати Володимиру Путіну змоги перегрупувати сили та повернутися до агресії.

“Будь-яке припинення вогню має включати ефективне стримування, необхідне для того, щоб він не атакував знову. Це необхідна частина будь-якої гарної й сильної угоди для України”, — заявив він.

Блінкен також додав, що чинна адміністрація США вже обговорювала можливі механізми стримування з європейськими партнерами та передала ці напрацювання команді Трампа. Він висловив сподівання, що наступна адміністрація зможе реалізувати досягнення на цьому напрямку та забезпечити, щоб Україна не лише вижила, але й процвітала.

Зниження віку мобілізації: чому Вашингтон вимагає від Києва нових солдат і що це означає для України

Posted on 15 Січня, 2025 by Микола Донченко

В українському дискурсі останніми днями почастішали заяви про можливе зниження віку мобілізації до 18 років — нібито цього домагаються американці, зокрема у командах як чинного президента Байдена, так і майбутнього радника Дональда Трампа Майкла Волтца.

Дональд Трамп і його оточення досі швидше критикували продовження війни, акцентуючи на “великих” втратах ЗСУ та необхідності припинити конфлікт ледь не протягом найближчих ста днів. Але Майкл Волтц — одна з ключових постатей, що може увійти до його майбутньої адміністрації, — раптом заявив, що Україні потрібно збільшити кількість солдатів. Для цього, мовляв, доцільно знизити вік мобілізації, оскільки саме у віковій категорії 18—25 років можна швидко “добрати” необхідні сотні тисяч новобранців.

На перший погляд, це суперечить тій же “ідеї сто днів”, яку озвучував радник Трампа зі зовнішньої політики Кіт Келлог. За логікою, якщо збираєшся припинити війну за кілька місяців, навіщо нарощувати мобілізацію і витрачати ресурси на навчання нових бійців?

Проблема дефіциту солдатів

Згідно з різними оцінками, РФ має перевагу у живій силі орієнтовно на 300 тис бійців. Колишній радник ОП Олексій Арестович вважає, що російське угруповання на Донбасі вдвічі перевищує кількість українських підрозділів на цій ділянці. Відповідно, Україні необхідні додаткові сили, якщо вона прагне втримати фронт, а тим більше — перейти в контрнаступ.

Але чи реально швидко покрити цей дефіцит, як припускають американці? Вже зараз ЗСУ зіштовхуються з проблемами: мобілізовані потребують навчання, тоді як російська пропаганда говорить про “чергові хвилі української мобілізації” з дедалі більшими труднощами реалізації. Більше того, низка джерел повідомляє про зростання випадків дезертирства та СЗЧ (самовільного залишення частини). Якщо Україні доведеться ще й масово мобілізувати молодь від 18 років, ситуація зі “зникненнями” тільки ускладниться.

Чому 18—25-річні?

Один із факторів, який випливає з аналізу слів Волтца: американці вважають, що саме категорію “18—25” найлегше призвати.

Причин декілька:

— Студенти й молодь часто реєструються в цифрових реєстрах, вважаючи, що їх особисто не зачепить призов. Тож держава має найповнішу базу щодо цієї категорії чоловіків.

— 18—25-річні мають менше “сімейних обставин” і мають кращий рівень здоров’я, зазвичай. США, можливо, розраховують, що саме ця група стане основою нових піхотних бригад і зможе більш ефективно тримати лінію фронту.

— Загалом політики можуть вважати, що молодь менш організована для опору призову, ніж старші вікові категорії. Принаймні, якщо вірити розрахункам західних експертів.

Та в реальному житті все може піти інакше. “Гладко було на папері — та забули про яри”: очікувано, що зі зниженням віку мобілізації значна частина молоді або “ляже на дно”, або взагалі покине країну до 18 років. Також збережуться корупційні схеми відкупу в ТЦК.

Позиція Банкової: вибори й небажання “зривати рейтинг”

Українська влада поки відмовляється знижувати вік призову, імовірно через побоювання, що це викличе негативну реакцію суспільства. Кілька місяців тому президент Зеленський уже заявляв, що “не дозволить забирати в армію” фахівців із критично важливих галузей (медиків, зв’язківців тощо). Та й загалом Банкова дотримується лінії, що до 20—21 року хлопці мають право довчитися.

Крім того, є побоювання, що якщо війна скоро припиниться, надмірні мобілізаційні заходи можуть виглядати невиправданими. А якщо, навпаки, війна затягнеться і вибори доведеться відкласти — зниження віку стане “черговим важким рішенням”, але вже без ризику передвиборних втрат. Тому команда Зеленського й не поспішає, залишаючи це питання “в повітрі”, але й не закриває його остаточно.

Що це означає для війни?

Якщо війна буде продовжуватися “у довгу”, то Зниження віку мобілізації може стати неминучим. Навіть з урахуванням дезертирства й відкупів, певну кількість людей вдасться призвати. США, вочевидь, підтримують такий крок як спосіб “наповнити фронт” і створити умови для довшого спротиву.

Якщо ж сторони зуміють знайти рішення “за 100 днів»”, тобто, якщо Трамп чи його близький до нього оточення всерйоз планують завершити конфлікт у короткі строки, знижувати вік мобілізації взагалі немає сенсу. Швидше за все, нові призовники й не встигнуть пройти підготовку.

Виходить, що заяви Волтца трохи суперечать гаслам про “швидке закінчення війни”. Або ж він озвучує лише позицію тієї частини республіканського істеблішменту, яка все ще підтримує “продовження війни проти РФ”. Натомість головне питання залишається: чи насправді Трамп, ставши президентом, буде проводити лінію на згортання підтримки України, чи все ж на більш жорсткі кроки для «стабілізації фронту» і посилення Києва?

У цьому сенсі існуючі суперечки довкола ідеї знизити вік мобілізації в Україні демонструють, наскільки неоднозначною є позиція США (як чинної адміністрації Байдена, так і команди Дональда Трампа). З одного боку, усі говорять про потребу “якнайшвидше зупинити кровопролиття”, а з іншого — пропонують варіанти подовження війни, вкидаючи нові “хвилі” призовників і збільшуючи інтенсивність бойових дій.

Для Києва зараз немає гострої потреби ухвалювати рішення про зниження віку — попри певні кадрові прогалини. По-перше, такі дії могли б викликати внутрішній протест і вдарити по рейтингу влади напередодні можливих виборів. По-друге, саме зменшення віку не вирішує фундаментальних проблем: зокрема, дезертирства, нестачі професійних інструкторів і глибокого виснаження суспільства.

Цілком можливо, що українська влада відкладе це питання принаймні до весни 2025-го, аби побачити, які реальні сигнали надійдуть із Вашингтона після інавгурації — чи то адміністрація Трампа, чи продовження Байдена, залежно від політичного сценарію в США.

Таким чином, ідея знизити вік мобілізації проявляється як суперечливий інструмент, що дає змогу виграти час у військовому сенсі, але водночас несе ризики загострення внутрішніх напружень і зменшення суспільної довіри до влади. Поки що Київ не готовий до такого кроку, але якщо війна перейде у ще затяжнішу фазу, потреба в нових хвилях солдат може перемогти політичні міркування.

Болгарський пропагандист звинуватив Україну у “відродженні нацизму”: що каже

Posted on 15 Січня, 202516 Січня, 2025 by Микола Донченко

Болгарська пропагандистська машина та лояльні до Кремля спікери продовжують використовувати фейкові заяви, щоб дискредитувати Україну та її міжнародних партнерів.

Останнім часом у Болгарії активно поширювався черговий пропагандистський наратив, спрямований на створення образу України як “інкубатора для відродження нацизму”. Таку заяву зробив Валентин Григоров, заступник голови проросійської партії “Русофіли за відродження Вітчизни”, в ефірі болгарського телеканалу “Болгарія 24”.

Григоров повторив типові тези російської пропаганди, стверджуючи, що Україна разом із західними партнерами нібито створює умови для “відродження фашистської ідеології”. Він також припустив, що українські радикали можуть становити загрозу для Польщі, згадуючи про історичну Волинську трагедію.

Заяви псевдоексперта посилаються на його статтю в проросійському виданні “Русская народная линия”, де він порівнює Україну з Німеччиною часів Гітлера та наводить спотворені історичні факти. Він також заявив, що “культ Бандери й Шухевича” є образою для польського народу.

“Нікого не повинно заспокоювати ілюзорне відчуття контролю над ситуацією: історичний досвід показує, як легко маріонетки можуть повстати проти своїх творців і покровителів. Для прикладу, Адольф Гітлер прийшов до влади в Німеччині 1933 року не без допомоги американських і британських еліт, які розраховували використовувати його як інструмент боротьби з Радянською Росією. Однак, через шість років фюрер Третього рейху розв’язав криваву війну проти вчорашніх патронів і союзників”, – зазначив пропагандист.

Традиційно ці твердження спрямовані на маніпуляцію історичними подіями, аби посіяти недовіру між Україною та її сусідами та зіграти на складних двосторонніх відносинах між Україною та Польщею, особливо на тлі нещодавніх рішень щодо ексгумації жертв Волинської трагедії.

Водночас українські та міжнародні експерти наголошують, що подібні заяви є частиною гібридної війни, яку веде Росія та її ЛОМи. Мета таких інформаційних атак — розколоти єдність міжнародної спільноти, зокрема країн Євросоюзу, які підтримують Україну в боротьбі проти російської агресії.

Справді, в Україні є складнощі зі встановлення історичної справедливості та неднозначністю в діях окремих постатей. Деякі вітчизняні експерти схильні сперечатися щодо ролі Степена Бандери та Романа Шухевича, а також ОУН-УПА: одні вважають їх національними героями, а інші критикують за нібито скоєні злочини проти людства. Однак це внутрішні справи України та її народу, і тільки українцям вирішувати як саме ставиться до цих історичних фактів.

Що стосується позиції та заяв Григорова, то подібні до висловлювань згаданого спікера, вже неодноразово спростовувалися як українськими, так і європейськими аналітиками. Вони підкреслюють, що Україна, навпаки, демонструє послідовну прихильність до демократичних цінностей та прагнення до європейської інтеграції.

Тим часом українська сторона закликає міжнародних партнерів не піддаватися впливу російської дезінформації та продовжувати підтримувати Україну у протидії кремлівській агресії як на полі бою, так і в інформаційному просторі.

Приховані борги Кремля: фінансова криза може змусити Росію шукати завершення війни

Posted on 14 Січня, 2025 by Микола Донченко

Війна в Україні залишається головним чинником, який визначає як міжнародну політику, так і внутрішню стабільність Росії. Втім, окрім відкритих витрат бюджету й офіційних зведень про державний оборонний кошторис, у РФ діє масштабна, але менш помітна “тіньова” схема фінансування воєнних потреб.

Американський дослідник Крейг Кеннеді у своєму звіті докладно проаналізував, як саме Кремль покриває ці витрати і чому це стає дедалі складнішою проблемою для Москви.

“Подвійна стратегія”: офіційні витрати і прихована схема

За словами Крейга Кеннеді, російський уряд вдається до двосторонньої тактики. З одного боку, він зберігає відносну “стабільність” офіційного оборонного бюджету, щоби демонструвати контроль над фінансами. З іншого — використовує позабюджетну модель: ухвалений у лютому 2022 року російський закон дозволяє держорганам примушувати банки надавати пільгові кредити підприємствам, пов’язаним із військовими замовленнями.

Коротше кажучи, загальні витрати Росії на війну значно перевищують офіційні бюджетні показники. Держава непомітно фінансує половину своїх витрат шляхом суттєвого нарощування боргу, змушуючи банки кредитувати оборонні підприємства на умовах, продиктованих державою, — наголошує Кеннеді.

Як наслідок, за період вторгнення корпоративний борг у РФ, за підрахунками дослідника, зріс на аномальні 71% (понад 400 млрд доларів). Більш як 70% нового кредитування пішло в сектори, пов’язані з війною — оборонні заводи, нафтогазові компанії, логістичні структури, що обслуговують армію.

Небезпечне зростання боргу: чому фінансувати війну стає складніше

Якщо офіційні статті російського бюджету на оборону стабільні, то прихована схема позик “гримить” дедалі голосніше, викликаючи занепокоєння у самого Центробанку РФ. У другій половині 2024 року ситуація загострилася:

1. Інфляційний тиск. Позики, які підприємства отримують під держгарантії і «під дулом указів Кремля», не зважали на зростання відсоткової ставки. Тому Центробанк був змушений різко підвищити ставку — вище 21%. Це завдає сильного удару по “звичайному” бізнесу, не пов’язаному з війною.

2. Ризик кредитного “пухиря”. Російські банки, які від початку вторгнення працювали в умовах “пом’якшеної регуляторної політики”, набрали величезний портфель “пільгових кредитів» оборонним заводам та іншим “пріоритетним” замовникам Кремля. Тепер є серйозна загроза, що ці кредити можуть стати неповернутими або “токсичними”, особливо коли війна затягується і джерела фінансування вичерпуються.

3. Можливі “аварійні” виплати. У попередні періоди (2016–17, 2019–20) схожі позабюджетні схеми вже ставали банкрутними. Тепер обсяги фінансування в рази більші, й уряд може зіткнутися з необхідністю колосальної докапіталізації банків та списання боргу — в масштабах, порівнянних із половиною цілого федерального бюджету.

Чому це важливо для переговорів: фінансова дилема Москви

Кеннеді наголошує, що ці кредитні ризики не лише ставлять під удар російський банківський сектор, а й можуть змусити Кремль прискорити пошук компромісу у війні:

Чим довше триває війна, тим більше накопичується борг… і тим більше шанс, що раптово вибухне системна кредитна криза. Це може докорінно похитнути “образ” фінансової стабільності та спроможності Росії витримувати конфлікт.

Москві доводиться або різко скорочувати позабюджетні вливання, що ускладнює продовження війни в нинішньому темпі, або «йти до кінця» і ризикувати колапсом кредитної системи. На думку аналітика, Кремль може бути змушений обирати варіант, за якого домовленість про “перемир’я” включатиме вимогу зняття чи послаблення санкцій — і це одна з причин, чому Москва переймається переговорами.

Що робити Україні та Заходу?

Автор звіту пропонує Україні та її союзникам скористатися вразливістю Росії:

1. Посилити санкції, особливо енергетичні, щоб ще більшою мірою обмежити доходи Кремля. Тоді Москва не зможе виправдати й погасити “тіньовий” корпоративний борг без масштабних внутрішніх реструктуризацій.

2. Демонструвати рішучість у продовженні військової допомоги, даючи чітко зрозуміти, що “втягування” Заходу у розтягнуту війну не зіграє на користь Росії. Якщо Кремль усвідомить, що його ресурси вичерпуються швидше, ніж партнерські можливості Заходу, йому доведеться переоцінити плани.

3. Уникати обіцянок щодо пом’якшення санкцій на етапі тимчасового припинення вогню чи перемир’я. Лише всеосяжне мирне врегулювання з компенсаціями та гарантіями для України може стати приводом для розмов про часткове скасування обмежень.

На переконання Кеннеді, російська пропаганда наголошує, нібито санкції не дієві, бюджет міцний, а військове виробництво зростає. Проте прихований борг, який доводиться “вшивати” у банківський сектор, — це “бомба уповільненої дії”. Якщо ж Україна й Захід виявлятимуть системну наступальну економічну лінію, Кремль навряд чи довго витримає гру з постійним друком грошей і примусом банків до «пільгових» кредитів.

Прихований корпоративний борг, який Росія генерує задля компенсації офіційних витрат на війну, стає дедалі більшою загрозою для фінансової системи країни. Якщо криза перекинеться на великі банки й загрожуватиме економічною катастрофою, це може кардинально вплинути на готовність Кремля йти на поступки. Україна ж, розуміючи цю “тіньову” залежність РФ від позабюджетної схеми, може більш впевнено будувати свою тактику та стратегію на міжнародній арені, наполягаючи на посиленні санкцій і демонстрації, що ресурси Заходу довгостроково перевершують обмежені можливості Росії.

Повернення на ТОТ: чому частина українців обирає “русскій мір” і до чого це може призвести

Posted on 13 Січня, 2025 by Микола Донченко

Війна в Україні, яка вже триває не перший рік, накладає відбиток на всі сфери життя: від економіки та соціальної політики до питань ідентичності й ставлення до власної держави. На цьому тлі дедалі частіше лунають повідомлення про те, що деякі громадяни вирішують повернутися на окуповані Росією території або навіть радіють приходу окупаційних військ.

Така тенденція стала приводом для запеклих дискусій усередині України, у владних кабінетах і суспільстві загалом. У чому ж мотивація людей, які знов обирають життя під російською окупацією? Чи справді “тисячі” і “десятки тисяч” українців вирішили, що їм зручно чи вигідно під владою агресора? І як це може вплинути на майбутнє держави?

Першу хвилю дискусій викликали заяви депутата фракції “Слуга народу” Максима Ткаченка. У листопаді він сказав в інтерв’ю “Укрінформ”, що “150 тисяч” осіб повернулися на окуповані Росією території через брак належної допомоги від держави. Ткаченко пояснив, що “Україна затягує з допомогою переселенцям”, а тому люди втомилися і вирішили повернутися у власні домівки — навіть якщо вони опинилися під контролем РФ.

В Офісі президента миттєво відреагували: “Ви брешете”, — заявили в адміністрації, причому дуже емоційно й різко. Зокрема, заступниця керівника ОП Ірина Верещук, яка опікується питаннями реінтеграції та ВПО, назвала слова Ткаченка “неправдою” та “похибкою”. Незабаром після скандалу сам депутат вибачився і сказав, що його фрази були “емоційним припущенням”.

Тим не менш тема залишилася відкритою. Раніше, у жовтні, про повернення українців на окуповані території говорив і омбудсмен Дмитро Лубінець: “Зростає кількість переселенців, які з різних причин вирішили поїхати назад”. Він не називав конкретних цифр, однак наголосив, що з такими фактами стикається особисто під час спілкування з вихідцями з Волновахи у Донецькій області. В інших джерелах згадувалося число “300 тисяч”, які, починаючи з березня по вересень 2024 року, повернулися на окуповані території.

Чому окремі українці обирають жити в окупації?

Незважаючи на спроби окремих представників української влади занизити число так званих “возрощенців”, останні події демонструють, що проблема існує.

Зрозуміло, що війна зазвичай пов’язана з евакуацією, але є й кричущі випадки. Як зазначають українські джерела, “показовим є приклад Курахового”, де частина мешканців добровільно чекала на прихід російської армії, а потім давала окупантам відверті інтерв’ю зі словами подяки на адресу ворога.

Аналогічні проблеми помітні і в Покровську. За офіційними даними, в місті на початок січня 2025 року залишилося близько 7300 людей, тоді як наприкінці грудня називали цифру 7500. Частина мешканців відверто не бажає залишати домівки: хтось лишається з родинних міркувань, а хтось — тому, що дійсно чекає на прихід російських військ.

Дехто називає їх “зрадниками” або тими, хто “готовий до російського панування”, однак ситуація не завжди однозначна. Часто люди пояснюють своє рішення неможливістю знайти прихисток чи банально сплатити оренду, адже, як розповідають самі переселенці, “ціни на житло в Україні дуже високі, а виплати для ВПО — мізерні”.

У моїх знайомих двоє пенсіонерів, вони виїхали на підконтрольну частину, але не змогли прогодуватися. Отримують 2000 гривень виплати, а оренда житла навіть дешевшого варіанту вища. Вони повернулися, — розповідає пані Олександра (змінено ім’я), переселенка з Бердянська.

Крім того, фактором для повернення є й те, що на окупованих територіях російська влада часто видає так звані “укази”, згідно з якими власники житла мають зареєструвати його в російському реєстрі.

Якщо не подаси документи до 2025 року, житло можуть конфіскувати, — лякають окупаційні структури.

За словами депутата Маріупольської міськради Олександра Лашина, багато хто їде до Маріуполя чи Мелітополя, щоб “принаймні переоформити чи продати нерухомість”, а потім використати ці гроші на життя у вільній частині України. Проте дехто, приїхавши, залишається через різні обставини.

Не виходить ігнорувати й той факт, що чимало людей відчули ворожість або зневагу з боку місцевих, коли вони опинилися в західних чи центральних областях України.

Є відеозаписи, де на вулицях Львова скаржаться, що зайшли східняки зі своїм російським язиком, — згадують переселенці.

Особливо це болісно відбивається на дітях, коли у школах підлітки стикаються з мовними чи культурними конфліктами, і сім’ї кажуть: краще повернутися в окупацію, аніж терпіти таке ставлення.

Прикро визнавати, але якась частина людей справді симпатизують Росії та вважають, що “українська влада їх кинула”. Такі випадки менш розповсюджені, але саме вони найактивніше потрапляють у пропагандистські сюжети російських ЗМІ.

Незважаючи на болючу проблему, українські посадовці досі не виробили єдиного офіційного підходу до проблеми. Частина політиків, як Ірина Верещук, заперечують наведені цифри або кажуть, що це “перебільшення”. Інші визнають, що проблема є: бракує нормальної соціальної й житлової підтримки для ВПО, бюрократичні процедури надто складні, відтак у людей залишається мало варіантів.

Нам необхідно швидше вирішувати житлові питання, полегшувати доступ до виплат, — зазначають представники гуманітарних організацій.

Крім того, спостерігається певне суспільне розчарування, що відбивається на загальних настроях. За даними соціологічних опитувань за кінець 2024 року, рівень абсолютної впевненості в перемозі України впав, порівняно з попереднім періодом війни. Хоч більшість все ще вірить у перемогу, кількість “зовсім не впевнених” піднялася до 5%.

Це не означає, що масово заперечується необхідність продовження боротьби, проте створює підґрунтя для більшої кількості тих, хто розглядає “пошук альтернатив”, зокрема й повернення під окупаційний режим.

Ситуація з погляду на майбутнє України

1.Демографічна криза. Україна вже втрачає населення через бойові дії, біженство за кордон і природні процеси. Якщо значна кількість людей «обирає» окуповані території, це поглиблює демографічне падіння.

2.Інформаційна зброя. Російські телеканали та медіа відразу використовують факти повернення українців як доказ “прагнення людей до Росії”. Це послаблює позиції України в міжнародному просторі, де вона намагається продемонструвати єдність свого народу.

3.Можливе колабораціонізм і розкол. Люди, які залишаються чи повертаються на окуповані землі, можуть допомагати окупаційній владі, зокрема беручи участь у пропагандистських заходах, “референдумах” тощо. Це ускладнює реінтеграцію регіонів після звільнення.

4.Проблеми у післявоєнній відбудові. Уявімо, що після завершення війни Україні доведеться відновлювати зруйновану інфраструктуру й повертати людей. Але якщо вже зараз частина громадян встановлює юридичні відносини з окупаційною владою, перереєстровує нерухомість чи «змирилася» з новими реаліями, це може призвести до серйозних правових колізій та конфліктів.

На тлі складного соціально-економічного контексту в Україні й дедалі агресивнішої пропаганди з боку Росії, проблема повернення українських громадян на окуповані території не просто існує, а й може поглиблюватися. Якщо держава не вживатиме термінових заходів для полегшення життя ВПО (спрощення отримання виплат, збільшення доступних варіантів житла), якщо не буде ефективного контролю й комунікації щодо проблем, які виникають у переселенців, кількість тих, хто обирає “залишитись із російськими військами”, лише збільшиться.

Зрештою, Україна зіштовхується з проблемою не лише військового, а й соціально-гуманітарного характеру. Від того, як держава впорається з викликом переселенців, залежить і післявоєнна відбудова, і збереження людського потенціалу.

Зеленський назвав арсенали гарантією незалежності України

Posted on 12 Січня, 2025 by Микола Донченко

Президент України Володимир Зеленський провів засідання Ставки Верховного Головнокомандувача, під час якого обговорювали ключові питання щодо забезпечення Сил оборони у 2025 році.

Про це глава держави повідомив у своєму Telegram-каналі.

Особливу увагу було приділено операціям із використанням дронів та виконанню контрактів на постачання озброєння.

Зеленський наголосив на необхідності зробити 2025 рік рекордним за кількістю дронів усіх типів і значно збільшити виробництво ракет, артилерії та іншої військової техніки.

Я доручив збільшити кількість замовлень дронів. Це вже виконується. Наші арсенали – одна з головних гарантій незалежності, як і влучність наших воїнів, – зазначив Президент.

Володимир Зеленський також подякував підрозділам, які ефективно завдають ударів по військових об’єктах та логістиці російських окупантів.

Він підкреслив важливість продовження таких успішних операцій для посилення обороноздатності країни та забезпечення перемоги у війні.