Микола Донченко

Росіяни використали газопровід для прориву під Суджею: українські сили у складній ситуації

Posted on 8 Березня, 2025 by Микола Донченко

Українські військові опинилися у складній ситуації в районі міста Суджа Курської області через несподіваний прорив російської піхоти, яка використала трубу газопроводу для перекидання штурмової роти.

Про це повідомив головний редактор сайту “Цензор.НЕТ” Юрій Бутусов.

“Сьогодні виявлено прорив ворожої піхоти в районі міста Суджа – росіяни використали трубу газопроводу, щоб непомітно для дронів перекинути штурмову роту, і вклинилися в наші бойові порядки”, – написав Бутусов.

За інформацією низки українських ЗМІ, йдеться, ймовірно, про підземні труби газопроводу “Уренгой-Помари-Ужгород”, якими до 1 січня 2025 року здійснювали постачання російського газу до Європи через територію України. Діаметр такої труби становить 1,4 метра, що могло дозволити російським військовим приховано проникнути на українські позиції.

Раніше російські військові пабліки повідомляли, що армія РФ розпочала штурм Суджі.

Юрій Бутусов також підтвердив складне становище українських підрозділів у Курській області.

“Фронт санітарної зони вузький, і ворог з флангів взяв під щільний вогневий контроль наші шляхи сполучення. Тепер ситуація там важча, ніж на всіх інших ділянках фронту”, – зазначив журналіст.

На його думку, утримання плацдарму в Курській області більше не виправдане з військової точки зору.

“Політичні мотиви всім зрозумілі, але має бути чисто військова логіка. Зараз ми втратили вигідне положення на Курщині – і тактичне, і оперативне. Потрібні рішення”, – підкреслив Бутусов.

Франція і Німеччина на межі конфлікту через військовий бюджет ЄС – FT

Posted on 8 Березня, 20258 Березня, 2025 by Микола Донченко

Франція і Німеччина перебувають на межі конфлікту через 150 млрд євро, які Єврокомісія запропонувала виділити на збільшення військового виробництва в країнах-членах ЄС.

Про це пише видання The Financial Times.

Автор повідомляє, що Євросоюз планує взяти ці кошти і використати їх для збільшення виробництва зброї, але питання про те, чи повинна зброя закуповуватися тільки у європейських виробників або у зовнішніх, залишається предметом суперечок.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц виступає за ідею залучення таких союзників, як Велика Британія і Туреччина. Тоді як президент Франції Еммануель Макрон наполягає на тому, щоб віддати перевагу виключно європейським виробникам.

У статті наголошується, що інтерес Парижа очевидний – він володіє найбільшим в ЄС оборонним комплексом з повним циклом виробництва всіх основних видів озброєнь. У зв’язку з цим Франція сама хоче “домінувати” на цих базах.

У Брюсселі побоюються, що розбіжності можуть загальмувати ініціативу, як це вже було раніше, коли французи зажадали запровадити низку обмежень на постачання військової продукції з третіх країн.

Відомо, що тепер у Єврокомісії є 10 днів, щоб підготувати остаточну пропозицію, що враховує думки ключових країн.

Зеленський про удар по Добропіллю: “Такі удари показують, що цілі в Росії незмінні”

Posted on 8 Березня, 2025 by Микола Донченко

Президент України Володимир Зеленський заявив, що ракетний удар російських військ по Добропіллю на Донеччині є черговим свідченням того, що Москва не змінює своїх агресивних намірів щодо України.

Про це голова держави написав у своєму Telegram-каналі.

“Такі удари показують, що цілі в Росії незмінні. Тому дуже важливо продовжувати робити все для захисту життя, зміцнювати нашу ППО, посилювати санкції проти Росії. Має зламатися все, що допомагає фінансувати війну”, – наголосив Зеленський у своєму зверненні в Telegram.

Президент нагадав, що ввечері 7 березня російська армія завдала удару по центру Добропілля двома балістичними ракетами. Після прибуття рятувальних служб окупанти здійснили повторний удар, цілеспрямовано вдаривши по рятувальниках.

Внаслідок обстрілу загинули 11 осіб, ще 30 отримали поранення, серед них п’ятеро дітей. Пошкоджено вісім п’ятиповерхових житлових будинків, адміністративну будівлю та пожежну машину.

Російські війська систематично атакують українські регіони різними видами озброєння, використовуючи ударні дрони, ракети, керовані авіаційні бомби (КАБи) та системи залпового вогню (РСЗВ).

Попри очевидні факти, керівництво Росії продовжує заперечувати причетність до цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі України, які призводять до загибелі мирного населення та руйнування житлових будинків, шкіл, лікарень та інших об’єктів критичної інфраструктури.

США спробують примусити Україну до “Стамбульського” варіанту врегулювання

Posted on 7 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку 2025 року світові ЗМІ розповіли про несподівану ініціативу – адміністрація Дональда Трампа, звернулася до Кремля з проханням долучитися до переговорів з Іраном щодо ядерної програми.

За інформацією джерел, Трамп під час телефонного дзвінка запропонував, щоб Москва взяла участь у зустрічах, які відбуваються між США та Іраном, що має на меті спростити досягнення компромісу з питань ядерної політики та регіональних конфліктів. Пресс-секретар Кремля Дмитро Пєсков заявив, що “Росія готова зробити все, що в її силах, щоб сприяти вирішенню проблем” між Вашингтоном і Тегераном. Також на переговорах у Ер-Ріяді обговорювалися питання за участю високопоставлених американських чиновників, зокрема, з госсекретарем Марком Рубіо.

Проте ця новина має далеко не один вимір. За словами деяких аналітиків, такі кроки зі сторони США слугують для того, щоб примусити Україну погодитися на “Стамбульський мир”, який в реальності буде означати фактичну капітуляцію. Адміністрація Трампа вже оголосила про припинення постачання озброєння та фінансової допомоги Україні – рішення, яке несе загрозу її безпеці. Україна, за словами політиків, отримає лише незначні залишки допомоги попередніх періодів, навіть якщо формально погодиться на нові умови.

Якщо врахувати, що Трамп отримав від Москви відмову щодо припинення вогню, а позиція РФ, за словами Сергія Лаврова, залишається незмінною – основою є проект Стамбульської угоди 2022 року плюс визнання України всіх “нових” територій, – то подальші переговори можуть відбуватися за російською схемою. У цьому сценарії українському керівництву доведеться зіштовхнутися з вибором: або погодитися на умови, які фактично означатимуть відмову від суверенітету, або шукати альтернативний шлях, який вимагатиме єдності та мобілізації всіх ресурсів країни.

Відповіддю на такий сценарій має стати не розламання духу, а, навпаки, посилення національного єднання. Україна повинна мобілізувати всі свої ресурси для боротьби з агресором, а також поглибити співпрацю у сфері безпеки з країнами ЄС, Великобританією, Туреччиною та навіть Китаєм. Водночас, критично важливо зміцнити діалог із американськими партнерами, адже лише комплексний підхід і тісна координація дозволять переконати адміністрацію Трампа переглянути свою позицію.

Водночас, представники західних експертів і журналісти вже попереджають: без чітких гарантій безпеки Україна не зможе вистояти в умовах примусу до мирного урегулювання. Так, деякі політики в США висловлюють думку, що будь-яке мирне врегулювання, позбавлене гарантій національної безпеки, створить передумови для подальших агресивних дій Росії.

Таким чином, якщо Трамп і його команда прагнуть продемонструвати “миротворчу” позицію, то реальність виглядає зовсім інакше: умови, які пропонуються, фактично примушують Україну відмовитися від своїх ключових вимог щодо територіальної цілісності та безпеки. І хоча адміністрація США може виступати як гарант переговорів, насправді її стратегія спрямована на те, щоб послабити українську обороноздатність і відтягнути країну від позицій, які забезпечують її незалежність.

Україна повинна бути готова протистояти такій політиці. Лише зберігаючи національне єднання та активно шукаючи альтернативні джерела підтримки, держава зможе зберегти свою суверенність та забезпечити належний рівень безпеки для своїх громадян. В цьому контексті надзвичайно важливо вести конструктивний діалог як з європейськими партнерами, так і з іншими міжнародними акторами, щоб не допустити примусу до умов, які обернуться для України стратегічною поразкою.

Король Бельгії запевнив Зеленського у підтримці: “Ми на вашій стороні і допоможемо вам”

Posted on 6 Березня, 2025 by Микола Донченко

Король Бельгії Філіп висловив підтримку Україні та наголосив на важливості допомоги з боку міжнародних партнерів.

Про це він заявив під час зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським у Брюсселі, повідомляють бельгійські ЗМІ.

“Бельгія на вашій стороні. Ми дуже вражені вашою гідністю та тим, як ви прагнете мирного вирішення для своєї країни. Тому ми разом із іншими вашими союзниками будемо допомагати вам”, – наголосив бельгійський монарх.

Зеленський подякував королю та уряду Бельгії за всебічну підтримку, наголосивши на важливості співпраці в оборонній та гуманітарній сферах.

Нагадаємо, що Бельгія є одним із активних союзників України, надаючи військову, економічну та гуманітарну допомогу у протистоянні російській агресії.

Головний “миротворець” Трампа: Москва знову експлуатує міф про захист народів

Posted on 5 Березня, 20255 Березня, 2025 by Микола Донченко

На початку березня 2025 року світові ЗМІ облетіла новина: Кремль нібито погодився допомогти адміністрації президента США Дональда Трампа в переговорах з Іраном щодо ядерної програми.

Як передає Bloomberg, Трамп звернувся до Путіна з проханням “бути присутнім” на американо-іранських переговорах і навіть заручився підтримкою високопоставлених російських чиновників під час зустрічей у Ер-Ріяді.

За словами джерел, команда Трампа розраховує, що Москва спростить діалог і полегшить компроміс із ядерних питань та регіональних конфліктів, де Тегеран виступає проти Вашингтона. Пресс-секретар Кремля Дмитро Пєсков підтвердив, що “Росія готова робити все, що в її силах, аби сприяти розв’язанню проблем” між США та Іраном.

Цікаво, що частина американських “протрампівських” еліт, а також афілійовані з новим американським лідером ЗМІ, вже обговорюють цю новину в контексті російського “миротворчого” потенціалу. Консервативні журналісти й політики, які підтримують Трампа, поширюють тезу: раз Кремль готовий сприяти дипломатії з Тегераном, отже, він готовий і до справедливого врегулювання в Україні.

Утім, наскільки виправдана така репутація? І чи не повторюється тут типова для Кремля манера використовувати історичні епізоди як пропагандистський інструмент, щоб видати сучасну зовнішню політику за так зване “продовження вікової миротворчої місії”?

У російському публічному полі часто наводять низку історичних фактів, покликаних підтвердити нібито існуючу “особливу гуманну сутність” російського народу. Наприклад, одним із тез є твердження, що імператор Микола ІІ “наказав відкрити кордон”, аби врятувати вірменських біженців від турецького геноциду у 1915 році. Чи історія про те, як Червона армія 1945-го “не стала мстити німецькому населенню”, а навпаки, “годувала берлінців”, рятуючи їх від смерті. Ці ж епізоди ставляться в один ряд із подіями наполеонівської епохи, а також зі сценарієм так званого “захисту” російськомовного населення України після 2014 року.

Виходить зручна пропагандистська конструкція: Росія нібито протягом століть захищає пригноблених, несе мир і рятує народи від геноциду. Однак якщо подивитися глибше, то стає зрозуміло, що так званий “російський альтруїзм” далеко не завжди відділений від геополітичних розрахунків.

Російська імперія на межі XIX–XX ст. активно просувала свій порядок денний у Закавказзі й боролася з Османською імперією. Допомога вірменським біженцям, звісно, була життєво важливою для людей, але мала й стратегічний інтерес: послабити позиції Стамбула і зміцнити контроль на кавказькому фронті. Аналогічно в 1945-му СРСР вважав порятунок цивільного населення в переможеній Німеччині кроком до м’якшого запровадження свого впливу у Східній Європі. Крім того, є факти масових репарацій та примусових депортацій, про які московська пропаганда зазвичай замовчує. У тому числі коли йдеться про визволення Європи від Наполеона, кремлівська риторика виставляє Росію “єдиним рятівником континенту”, ігноруючи роль антинаполеонівської коаліції (Австрія, Пруссія, Англія).

Висновок: картина, яку малюють російські офіційні особи, часто надто спрощена й прикрашена, а “історичні міфи” перетворюються на політичне прикриття сучасної зовнішньополітичної лінії.

Якщо повірити протрампівській пресі, то готовність Москви сприяти переговорам із Іраном — приклад того ж “великодушності” Москви. Але не варто забувати, що Іран тісно пов’язаний із Росією з низки питань (Сирія, торгівля нафтою, військово-технічна співпраця). Будь-яке потепління між Вашингтоном і Тегераном за участю Кремля може дати РФ додаткові важелі в регіоні. Таким чином, задекларована “допомога” — це, по суті, ще й можливість зміцнити власний вплив на Близькому Сході й продемонструвати США, що без Росії не вирішити жодну глобальну кризу. У США чимало тверезомислячих аналітиків застерігають: не можна перетворювати Росію на головного посередника.

Що стосується Кремля, то його мешканці, вочевидь, воліють іти протореним шляхом: демонструвати на міжнародній арені образ “рятівника народів”, сподіваючись, що віддалена аудиторія купиться на великодушні історичні байки.

Зупинка американської допомоги: чому в Києві говорять про “катастрофу”

Posted on 4 Березня, 20254 Березня, 2025 by Микола Донченко

Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп оголосив про припинення військової та фінансової допомоги Україні — і ця звістка спричинила справжній шок серед українських політиків та суспільства.

Першими відреагували народні депутати від різних фракцій, які вже на ранок після заяви Трампа почали публікувати емоційні дописи в соцмережах. Одні нарікають на те, що “пора збиратися на молитовний сніданок”, інші вживають слово “катастрофа”. Хтось натякає, що “надто широкі усмішки” українських представників на міжнародних заходах не допомогли врятувати співпрацю з Вашингтоном.

Чому українці б’ють на сполох

З початку повномасштабної війни (2022) США були одним із найбільших донорів Києва — передавали зброю, надавали фінансову допомогу та всіляко підтримували Україну в протистоянні з Росією. Зміна керівництва у Вашингтоні та скепсис Дональда Трампа щодо витрат на оборону інших країн призвели до поступового згортання частини програм, а тепер, згідно з останніми заявами Білого дому, Америка “заморожує” військові поставки.

Перші, хто відреагував, — депутати правлячої фракції “Слуга народу”. Один із них, Олександр Федієнко, написав, що “лишається збиратися на молитву” — натякнувши, що нині чи не єдине, що нам залишається, це сподівання на “вищі сили”. Інший “слуга”, Максим Бужанський, згадав постійні “молитовні сніданки” й форуми в Давосі, де українські представники “посміхалися від вуха до вуха”, незважаючи на те, що країна перебуває у стані війни.

“Це катастрофа”: опозиція критикує Банкову

Зі свого боку, депутати опозиційних сил не приховують свого розчарування. Так, Олексій Гончаренко з “Європейської солідарності” називає рішення США “катастрофою” для фронту. Він наголошує, що без американської зброї обороноздатність ЗСУ серйозно постраждає, а європейські партнери, за словами Гончаренка, не зможуть повністю компенсувати “вакуум”, який виникне. Нардеп вважає, що президенту Зеленському треба було “не сваритися з Трампом, а домовлятися”, адже без Штатів Україна залишиться сам на сам із Росією, а Європа “просто не готова” покрити всі наші потреби.

Депутат від тієї ж фракції Ірина Геращенко нагадує про досвід недавнього лондонського саміту, де європейці натякнули, що їхні можливості в наданні зброї та фінансів мають межі.

Розгубленість усередині монобільшості

У президентській фракції панує відчуття розгублення. Хоча публічно “Слуги” наголошують, що “ми впораємося й без Америки, адже військо вже загартоване й має досвід трьох років війни”, чимало з них відкрито пишуть про загрозу “відкотитися в ситуацію 2022 року”, коли без зовнішньої допомоги Україні було б дуже складно зупиняти наступ росіян. При цьому лунають заклики “не піддаватися паніці”, “шукати нових союзників і не сваритися зі США”.

Декілька депутатів із пропрезидентського табору закликають до “термінової поїздки на рівні МЗС” або навіть “візиту Зеленського до Трампа” з проханням переглянути рішення. Однак детальні плани чи стратегії, як переконати нового американського президента, поки не озвучені. В той же час інсайдери повідомляють, що Офіс Президента покладає надію на європейських лідерів, зокрема на Емманюеля Макрона: він нібито пообіцяв допомогти дипломатичними каналами “знизити градус” у конфлікті між Києвом та Вашингтоном.

Позиція військових і журналістів

Серед військових помітний занепокоєння: вони бояться, що фронт залишиться без високотехнологічної зброї, зокрема далекобійних ракет і засобів ППО, які надавали США. Журналіст Дмитро Гнап, котрий зараз служить в ЗСУ, жорстко висловився про наслідки: мовляв, доведеться “битися лопатами”. Зрозуміло, що це метафора, але вона відбиває загальний настрій тривоги: втратити базову підтримку від найпотужнішої військової держави світу — серйозний удар по боєздатності.

На кого тепер покладатися?

1. Європейські партнери

Залишається надія, що європейські держави активізуються й збільшать поставки зброї та фінансів. Проте, як зауважила Ірина Геращенко, самі ж європейці кажуть, що не здатні покрити “всю лінійку американської військової допомоги”. Це стосується передусім тих високоточних систем і розвідувальних технологій, які США роками розробляли й у великих кількостях передавали Києву.

2. Власні ресурси

За три роки війни український ВПК став більш ефективним, але рівень виробництва складних озброєнь усе ще далекий від потреб фронту. Чи зможе Україна самостійно забезпечити себе дронами, ракетами чи боєприпасами – питання, на яке поки немає чіткої відповіді.

3. Альтернативні зовнішні партнери

Президент Зеленський у своїх виступах згадував потенційні домовленості з іншими позаблоковими державами про закупівлю зброї. Проте, як показує практика, такі угоди потребують часу й значних коштів, а також сумісності зі стандартами НАТО, яку ми вже розвивали завдяки співпраці зі США. У випадку відсутності американських систем логістично доведеться перебудовувати цілу структуру армії.

Чи можливий “ремонт дипломатичних мостів” зі США?

На переконання окремих політиків, криза у відносинах Києва і Вашингтона виникла через “провальний” візит Володимира Зеленського до Дональда Трампа та нерозуміння нових реалій американської політики. Народний депутат Олексій Гончаренко вважає, що головне, аби Банкова “попросила вибачення за недалекоглядні кроки” й спробувала домовитися про якийсь компроміс.

Крім того, є точка зору, що Україні варто вже не вимагати “поверніть нам усе, що було”, а пропонувати “договори про нові поставки зброї” на вигідних для США умовах. Можливо, тут розглядають економічну складову: компенсації чи інвестиції в оборонну промисловість. Однак достеменно це не прояснено.

Зупинка американської допомоги Україні поставила перед владою і суспільством надзвичайно складне питання: чи є в нас “план Б”? Реакції депутатів – від сарказму про “молитовні сніданки” до прямого слова “катастрофа” – свідчать, що панує шок і невпевненість, як вийти із ситуації. Армія ризикує залишитися без ключових систем озброєння, які США постачали з 2022 року.

Європа, хай і співчутливо налаштована, не виглядає готовою на 100% замінити американців. Деякі політики пропонують “терміново налагодити діалог” із Трампом, щоб врятувати хоч би частину допомоги. Інші сподіваються на прискорення власного ВПК або на посилену підтримку з боку ЄС, але обидва варіанти потребують часу та ресурсів.

Європа обмірковує оборону без США: чи готовий ЄС до силового стримування Росії

Posted on 3 Березня, 2025 by Микола Донченко

Після обрання канцлером Німеччини Фрідріха Мерца та його відвертих заяв про те, що Європа має зміцнити власну обороноздатність, заговорили про реальну можливість, за якої країни ЄС самостійно забезпечуватимуть військове прикриття.

Паралельно Дональд Трамп у Вашингтоні не виключає скорочення зобов’язань США перед НАТО, тим самим даючи сигнал, що американська допомога може виявитися не гарантованою. Президент Франції Емманюель Макрон також підтримав прагнення до “стратегічної автономії” Європи. Виникає питання: як саме ЄС планує укріпити сили, аби в разі загострення протистояти російському виклику?

Чому звичних армій Європі недостатньо

За офіційними даними, сукупно європейські держави, що входять до НАТО, мають близько 80 сухопутних бригад та певну кількість авіа- й морських з’єднань. На перший погляд, це доволі значна сила, яка подекуди перевищує навіть чисельність регулярних російських наземних підрозділів. Водночас фахівці вказують, що лише “цифр” тут замало. Адже для проведення масштабних наступальних або стримувальних операцій потрібні так звані допоміжні компоненти – розвідка, авіатанкери, супутники, радіоелектронна боротьба тощо.

1. Розвідувальні літаки та безпілотники

Європейським військовим суттєво бракує сучасних систем ISR (Intelligence, Surveillance, Reconnaissance). Це і пілотовані літаки-розвідники, і безпілотні комплекси, які дозволяють відстежувати рух цілей на великих відстанях.

2. Танкери-заправники

Без них авіація країн ЄС не зможе виконувати тривалі вильоти на велику глибину. США, зі свого боку, мають сотні “повітряних заправників”, тоді як європейські ВПС – лише десятки.

3. Власне космічне угруповання

Штати мають тисячі супутників, серед яких чимало військово-призначених. У Європи – лише кількасот власних апаратів, до того ж розрізнених серед різних країн, що ускладнює їхню взаємодію.

4. Спеціалізована авіація з придушення ППО

У Сполучених Штатів є близько сотні EA-18G Growler та інші платформи, які вміють глушити ворожі радари. У Європі – фактично одиниці Tornado ECR в Німеччині та Італії. Саме ці “машини” SEAD/DEAD (Suppression/Destruction of Enemy Air Defenses) проводять найризикованіші місії, без яких складно використати увесь потенціал винищувачів і бомбардувальників.

“Стратегічна автономія” vs. реальність

Заклики Фрідріха Мерца про якнайшвидше “звільнення від американської опіки” і підтримка Макроном “стратегічної автономії” вказують на бажання Європи перестрахуватися від можливого виходу США з НАТО. Такий проєкт, на думку аналітиків, потягне за собою десятки років і витрати у сотні мільярдів євро. Для європейських країн, які звикли до американського ядерного “зонтика” і величезного фінансування Пентагону, це означатиме значне збільшення оборонних бюджетів і розгортання масштабних науково-виробничих програм.

1. Витрати та соціальний спротив

ЄС уже зараз має безліч внутрішніх викликів – від енергетичної кризи до міграційного питання. Витрачати додатково 2–3% ВВП на оборону (а дехто пропонує й 4–5%) викличе нерозуміння серед частини європейського електорату.

2. Поглиблення військово-технічної інтеграції

Щоб вийти на рівень самостійних військ з “повним циклом” можливостей, необхідно уніфікувати системи закупівель, стандарти, логістику. Зараз же в межах Європи існують різні підходи: французька автономна лінія, німецько-польське бачення і т. д.

3. Модернізація авіаційно-космічного сектору

Без “космосу” та “розвідки з повітря” повноцінна протидія Росії – складне завдання. Тож ЄС слід інвестувати в супутникові угруповання, комплекси радіоелектронної боротьби, літаки-заправники тощо.

Російський чинник: наскільки європейці переважають?

Чисто кількісно-номінальна перевага Заходу над РФ у танках, винищувачах і навіть у кораблях існує. Проте Москва теж володіє великим запасом ядерної зброї, а також має серйозний досвід традиційної наземної війни (хоча й послаблений нинішньою зношеністю техніки та втратами). Головний акцент для російської стратегії – можливість використання тактичної ядерної зброї, якщо відчує загрозу собі.

При цьому Європі бракує, як уже зазначалося, “спеціалізованих можливостей” (enablers). Самі по собі додаткові дивізії чи фрегати – це добре, але якщо не підсилити системи розвідки (ISR) або подавлення ППО (SEAD/DEAD), безпечна робота сухопутних сил чи авіації у зоні російських С-400 чи “Панцирів” ускладниться.

Можлива роль України та східного флангу

Українська армія, яка за роки війни з РФ накопичила унікальний бойовий досвід, стала важливим “полігоном” для випробувань дронів, систем РЕБ, сучасних далекобійних артснарядів. У тому числі США за каденції Джо Байдена передали українцям окремі системи (протирадіолокаційні ракети, глушники), що дало змогу ЗСУ частково випробувати місії SEAD/DEAD на практиці.

Уявімо, що ЄС почне інвестувати в український оборонпром чи залучить українських фахівців, які мають досвід боротьби з російськими системами РЕБ і ППО. Це могло б стати внеском у формування європейських “сил спеціалізованих можливостей”. Також східноєвропейські країни (Польща, Балтія) – чиї армії найбільше сконцентровані на протидії РФ – можуть на практиці оцінити, чого саме їм бракує, зважаючи на український досвід.

Чи встигнуть європейці переозброїтися

Якщо Вашингтон, під впливом політики Трампа, раптом скоротить роль у НАТО, Європа може опинитися перед нагальною потребою нарощувати озброєння за “прискореною програмою”. Передусім їй доведеться:

— Налагодити виробництво безпілотників ISR, закупити або розробити власні системи на кшталт американських MQ-9 Reaper;

— Придбати сотні літаків-заправників (замало кількох десятків, які нині є в ЄС);

— Посилити “космічний флот” (розвідсупутники, комунікаційні апарати);

— Збільшити кількість літаків SEAD/DEAD (або надати чинним істребителям можливість нести протирадіолокаційні ракети й системи РЕБ).

Це потребуватиме величезних коштів і часу. П’ять років? Десять? Навіть більше. На додачу слід узгодити, як ці системи будуть інтегровані між державами ЄС, щоб вони не дублювалися нескоординовано.

Риторика Фрідріха Мерца і Емманюеля Макрона про швидке досягнення “самодостатності” Європи в обороні відображає наростаюче усвідомлення: якщо Америка втратить інтерес до НАТО чи зосередиться на інших “фронтах”, континент лишиться сам на сам із Росією. Хоча європейські країни і не бракує солдатів та техніки, їм конче бракує тих “тонких” систем – від авіатанкера до супутника, – які на практиці роблять сучасну війну керованою й ефективною.

Почати треба, ймовірно, зі створення спільних програм розвідки, спостереження, зв’язку й придушення ППО. Такий крок дозволить поступово будувати реальний колективний щит без надмірної залежності від Пентагону. Однак це проєкт на покоління й великі гроші.

Чи вистачить у Європи волі й ресурсів для нього? Зважаючи на можливі політичні розбіжності всередині ЄС та тиск інших пріоритетів (наприклад, соціальних), відповідь не така очевидна. Але сигнали з Берліна й Парижа недвозначні: Європа усвідомлює, що мир може бути крихким, а час на переозброєння – вже зараз, якщо є наміри бути гравцем, а не полем бою в глобальному протистоянні.

Інформаційна атака з Болгарії: проросійський спікер про відносини Росії та США

Posted on 3 Березня, 2025 by Микола Донченко

Проросійські пропагандисти продовжують транслювати кремлівські меседжі, намагаючись представити Росію як державу, що нібито захищається, а Україну – як “нацистський режим”.

Черговий приклад подібної риторики продемонстрував генеральний секретар “Міжнародного руху русофілів” Микола Малинов, який у ефірі болгарського телеканалу “Болгарія 24” висловив низку антиукраїнських та антизахідних тез.

Малинов стверджує, що його організація, яку він називає “найбільшою неправозахисною в Болгарії”, має на меті “будувати мости” між Болгарією та Росією. Він прямо закликає болгарські політичні сили “не маргіналізуватися”, а налагоджувати відносини з Москвою. Такі заяви повністю співзвучні кремлівській риториці, яка намагається розширити свій вплив у Європі, використовуючи проросійські організації як інструмент гібридної війни.

Проросійський діяч також намагається представити перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США як вигідну для Росії. Він стверджує, що американський політик нібито може припинити допомогу Україні, що, за його словами, “допоможе Росії досягти стратегічних цілей”.

Також Малинов повторює класичні тези російської пропаганди про “глибинну державу”, що керує США, намагається представити війну проти України як “боротьбу проти нацизму” та повторює пропагандистські кліше про “захист російськомовних”.

Окрему увагу пропагандист приділяє дискредитації української влади та особисто президента України Володимира Зеленського. Він безпідставно називає політика “військовим злочинцем” і повторює типові російські фейки про “переслідування російськомовних” та “знищення православної церкви”.

Такі заяви є спробою виправдати агресію Росії проти України та створити враження, що повномасштабне вторгнення було “необхідним”. Насправді ж міжнародні організації неодноразово підтверджували, що саме Росія порушує міжнародне право, вчиняючи воєнні злочини та систематично атакуючи цивільне населення України.

Проросійські пропагандисти, такі як Малинов, продовжують поширювати наративи Кремля з метою розколу західних країн та створення сумнівів у необхідності підтримки України. Вони намагаються представити війну як конфлікт між “двома рівними сторонами”, хоча насправді саме Росія є країною-агресором, що порушує суверенітет України та міжнародне право.