Після Другої світової війни міжнародні відносини будувалися навколо системи правил, які обмежували пряме застосування сили між великими державами. Навіть коли ці правила порушувалися, країни намагалися зберігати вигляд легітимності через ООН, союзи та дипломатію.
Однак політика Дональда Трампа означає різкий розворот: інтереси США більше не маскуються під універсальні принципи. Вони подаються відкрито – як право сильного. Події у Венесуелі, де Сполучені Штати провели операцію з усунення режиму Мадуро, стали сигналом: Вашингтон повертається до логіки жорсткого примусу. І ця зміна безпосередньо впливає на війну в Україні.
Логіка нового американського курсу проста: якщо США програють Китаю у глобальній економічній конкуренції, потрібно обмежити можливості Пекіна фізично. Не через правила торгівлі, а через тиск, блокади та військові важелі. Сам Трамп неодноразово заявляв, що венесуельська нафта має працювати на Америку, а не на інших гравців, а країни регіону повинні купувати американські товари. Це відтворення моделі колоніальних імперій XIX-XX століть, де війна була формою економічної боротьби. У рамках цієї концепції “міжнародне право” перестає бути стримуючим фактором. Залишається лише інтерес. І саме це робить американську політику більш агресивною та менш передбачуваною.
Для Вашингтона війна в Україні є не лише питанням безпеки Європи, а й важливим стратегічним інструментом. Вона дозволила ще тісніше прив’язати Європейський Союз до США, адже європейські країни, побоюючись Росії, добровільно відмовилися від російських енергоносіїв і перейшли на дорожчі американські постачання, що до 2022 року здавалося майже неможливим. Паралельно підтримка України дає змогу послаблювати Росію без прямої участі американських військових, виснажуючи її ресурси чужими руками. Крім того, ослаблення Москви опосередковано стримує й Китай, адже чим слабшою стає Росія, тим менш корисним союзником вона є для Пекіна. Саме тому для США війна в Україні є не проблемою, а інструментом реалізації власних інтересів.
У самій американській політичній еліті існують два підходи до цього питання. Перший передбачає якнайшвидше завершення війни, щоб зосередитися на протистоянні з Китаєм, а також готовність до певних поступок Росії з метою відірвати її від Пекіна і знизити глобальну напругу. Другий підхід виходить з того, що з Москвою домовлятися безглуздо, тому її слід максимально послаблювати шляхом санкцій, тиску на судноплавство, підтримки України та навіть стимулювання внутрішньої дестабілізації. Поки що Трамп діє в межах першого сценарію, однак події у Венесуелі посилили позиції прихильників жорсткої лінії, і в разі провалу переговорів щодо України Вашингтон може перейти до більш агресивної політики.
Для Києва така радикалізація американського курсу несе серйозні ризики. У разі загострення протистояння між США та Росією Україна може стати першою ціллю будь-якої ескалації, різко зросте ймовірність ракетних і навіть ядерних загроз, а сама країна ризикує опинитися в центрі конфлікту між ядерними державами. Те, що для США є інструментом тиску, для України є питанням виживання.
Водночас Москва продемонструвала здатність вести затяжну війну з великими втратами, сформувавши масову контрактну армію та адаптувавши суспільство до логіки постійних жертв за фінансову винагороду. Це створює для Росії потенційний інструмент впливу в інших регіонах – від Африки до Близького Сходу. Однак війна в Україні виснажує цей ресурс, не приносячи стратегічних дивідендів, а захоплення зруйнованих міст без економічної цінності не зміцнює позиції Росії у новому світовому порядку, а радше стає для неї тягарем.
Попри зростання глобальних протиріч, саме український фронт залишається найбільш небезпечною точкою планети, де безпосередньо задіяна ядерна держава. Припинення бойових дій знизило б ризик прямого зіткнення США і Росії, зменшило б шанси на ядерну ескалацію, стабілізувало б Європу та дало б Україні шанс на відновлення. Геополітична конкуренція між великими державами все одно триватиме, і головне питання полягає лише в тому, чи залишиться вона в межах “холодної” логіки, чи перейде у катастрофічну фазу.
Політика Дональда Трампа означає повернення до світу, в якому сила стає важливішою за правила, а національні інтереси більше не маскуються під універсальні цінності. Сполучені Штати відкрито демонструють готовність застосовувати економічний і військовий тиск для забезпечення власного домінування, не зважаючи на міжнародні норми та усталені механізми стримування. У цій новій реальності Україна перетворилася на елемент глобального стратегічного балансу, інструмент у протистоянні між провідними світовими гравцями. Проте для самої України така роль є вкрай небезпечною. Будь-яка ескалація між ядерними державами неминуче робить українську територію зоною першого удару, підвищує ризики масштабних руйнувань, зростання жертв серед цивільного населення та загрози застосування зброї масового ураження.
