Вдень 23 березня 2026 року повітряний простір західної України зазнав однієї з наймасованіших атак ударними безпілотниками за всю війну. За словами начальника управління комунікацій Повітряних сил ЗСУ Юрія Ігната, за добу було зафіксовано понад 800 запусків дронів-камікадзе типу “Герань-2” (відомих як “Шахеди”). Удари припали на об’єкти в Хмельницькій, Тернопільській, Львівській, Рівненській та інших областях, які традиційно вважалися відносно захищеними. Особливість атаки полягала не лише в кількості, а й у трьох факторах: вона проводилася у світлий час доби, дрони досягли глибокого тилу, а сталося це на тлі нещодавніх заяв Києва про створення надлишкової системи перехоплення безпілотників, включно зі спеціалізованими дронами-перехоплювачами, які нібито вже можна постачати на експорт.
Подія поставила під сумнів ефективність сформованої системи протиповітряної оборони України, яка будувалася на комбінації зенітних ракетних комплексів, мобільних вогневих груп і, останнім часом, нових засобів – FPV-перехоплювачів та апаратів зенітно-ракетного типу “ФранкенСАМ” (перероблених радянських ракет). Якщо вірити офіційній статистиці, в попередні місяці відсоток перехоплення “Шахедів” сягав 85-90% завдяки суцільному радіолокаційному полю та децентралізації вогневих засобів. Однак денний наліт продемонстрував, що ворог знайшов спосіб нівелювати ці переваги.
Перше, що привертає увагу, – зміна часу атак. До недавнього часу “Шахеди” запускалися переважно вночі, щоб ускладнити візуальне виявлення та роботу мобільних груп із тепловізорами. Денна атака потребує іншої тактики, але вона ж дозволяє використовувати дешевші оптичні системи наведення та спрощує координацію роїв. Можливо, російська сторона зробила ставку на насичення неба одночасно кількома хвилями, щоб викликати перевантаження як систем ППО, так і логістики розрахунків, які обслуговують пускові установки.
Другий важливий момент – дальність і точність. Дрони долетіли до Львівщини та Івано-Франківщини, що вказує на відсутність ефективного “протишахедного” бар’єру на рубежах Чернігівської, Сумської та Київської областей. Це може бути наслідком або виведення засобів ППО для прикриття критичних об’єктів на сході та півдні, або застосування росіянами нових методів запуску – наприклад зміни маршрутів польоту, щоб оминути зони прикриття.
Третій фактор – ефективність нових українських перехоплювачів. За останні пів року неодноразово заявлялося про запуск у серійне виробництво дронів-винищувачів, здатних уражати “Шахеди” в повітрі. За словами президента, таких апаратів настільки багато, що їх можна експортувати. Однак денний наліт показує, що або кількість цих перехоплювачів усе ще недостатня для відбиття масивованих пусків (понад 400 цілей), або їхня ефективність у реальних умовах нижча за заявлену. Можливо, російські оператори почали застосовувати рої, де частина дронів виконує роль хибних цілей, відволікаючи дорогі перехоплювачі, поки основні безпілотники прямують до об’єктів.
Не можна виключати і тактичну адаптацію “Шахедів”: встановлення на них нових автопілотів із можливістю польоту на гранично малих висотах (нижче 50 метрів) та використання складних траєкторій, що ускладнює роботу зенітних ракетних комплексів малої дальності, а також робить їх менш вразливими для РЕБ. Одночасний запуск кількох хвиль із різних напрямків дозволяє «розривати» систему управління вогнем.
З погляду воєнної науки, подібні атаки є частиною системної роботи з виснаження української ППО. Кожен збитий “Шахед” – це витрата або зенітної ракети (вартістю десятки тисяч доларів), або дорогого перехоплювача, або ресурсу бойового розрахунку. При запуску 400 дронів навіть за 90% перехоплення 40 цілей досягають об’єктів, завдаючи шкоди, яка може виявитися економічно та психологічно значущою. І якщо російська сторона здатна регулярно нарощувати пули дронів, а українська – змушена витрачати на їх знищення обмежені ресурси, то такий обмін стає невигідним для оборонців.
Окремої уваги заслуговує реакція офіційного Києва. У день атаки Міноборони та командування Повітряних сил обмежилися стандартними формулюваннями про “усі засоби знищено” та закликами не поширювати інформацію про роботу ППО. Однак відсутність деталей про прориви та збитки, а також суперечність із попередніми оптимістичними заявами про “надлишок” перехоплювачів породжують закономірні запитання. Можливо, завищені очікування від дронів-перехоплювачів не виправдалися, а російські конструктори впровадили заходи захисту від FPV-перехоплення – наприклад, бронювання вразливих вузлів або зміну частот зв’язку.
Також слід урахувати, що на тлі конфлікту на Близькому Сході увага західних союзників змістилася, і постачання критичних компонентів для ППО (ракет для NASAMS, IRIS-T, систем РЕБ) могли сповільнитися. В умовах, коли Україна змушена берегти зенітні ракети для відбиття ракетних ударів, на перший план виходять дешевші способи боротьби з дронами – РЕБ, мобільні групи з великокаліберними кулеметами, дрони-перехоплювачі. Але денна атака показала, що ці засоби поки що не можуть гарантувати тотальне прикриття тилу.
Стратегічний висновок із того, що сталося, полягає в тому, що гонка дронів вступає в нову фазу. Росія продовжує адаптувати свої ударні БПЛА до денних умов, масивованих пусків і, можливо, до протидії українським перехоплювачам. Україна, своєю чергою, має переглянути темпи розгортання й ефективність своїх засобів, а також відмовитися від надто оптимістичних оцінок власних можливостей, які створюють хибне відчуття безпеки в населення і, що небезпечніше, у військово-політичного керівництва.
Те, що сталося 23 березня, – не просто черговий наліт, а сигнал про те, що система протиповітряної оборони України потребує термінової реконфігурації. Якщо “Шахеди” змогли у масовій кількості досягти західних областей при денному світлі, значить, існуючі методи їх перехоплення або не працюють повною мірою, або недостатньо масштабовані. І поки це не буде виправлено, будь-яка точка в тилу України залишається вразливою, а декларації про “надлишок” дронів-перехоплювачів не перестануть розходитися з реальністю.
