Війна роботів: чим завершиться протистояння і що робити Україні

Війна між Росією та Україною вже перетворилася на лабораторію майбутнього, де протистояння дронів та роботів із фантастичних романів стала повсякденною реальністю. Безпілотники вже не просто доповнюють традиційні види озброєнь – вони визначають перевагу на полі бою, знищуючи ворожу техніку й піхоту, корегуючи артилерійський вогонь і проводячи глибинну розвідку.

Експерти констатують, що українська армія у повномасштабній війні стала світовим лідером військового застосування безпілотників. Однак сьогодні ми стаємо свідками якісно нового етапу, коли окремі дрони та роботи починають об’єднуватися в автономні системи, здатні виконувати бойові завдання практично без безпосередньої участі людини.

Яскравим прикладом стала операція в районі Харкова на початку липня 2025 року, коли українська штурмова бригада виключно силами роботизованих систем провела успішну атаку на позиції противника, захопила полонених і не зазнала втрат серед особового складу. Цей прецедент доводить, що війна вступила у фазу, коли технології починають компенсувати дефіцит людських ресурсів.

Україна робить стратегічну ставку на високотехнологічне озброєння, щоб зменшити ризики для військовослужбовців на передовій. Як заявив головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський, пріоритетом є розвиток роботизованих платформ та безпілотних систем різного призначення. Він повідомив, що лише до кінця 2025 року до військ планується передати 15 тис наземних роботизованих платформ. Йдеться як про ударні системи, озброєні кулеметами, так і про допоміжні – логістичні та медичні, призначені для евакуації поранених з поля бою. Це не просто плани, а вже реальність: підрозділи, такі як 93-тя окрема механізована бригада “Холодний яр”, вже активно використовують роботів для зачистки населених пунктів.

Еволюція роботизованих бойових систем на українському фронті пройшла кілька чітких етапів, які сьогодні існують паралельно. Спочатку це було дистанційне керування дронами поблизу передової, коли оператори запускали їх переважно для розвідки та коригування вогню. Тоді ж з’явилися перші ударні FPV-камікадзе, які українські солдати використовують для підриву окопів і бронетехніки. Наступним кроком стало збільшення дальності управління, коли людина досі керує дронами, але вже з безпечнішої відстані в десятки кілометрів. Для цього залучаються нові канали зв’язку – радіо-, LTE- й супутниковий зв’язок, а також оптоволокно. Помітним явищем стали оптоволоконні FPV-дрони із кабелем управління до 20–28 км, практично невразливі для стандартних засобів радіоелектронної боротьби. Паралельно зростали й засоби протидії, такі як станції глушіння та експериментальні «рукопашні» засоби у вигляді сіткометів та спеціальних рушниць.

Третій етап, який ми спостерігаємо сьогодні, – це керування дронами з відстані в сотні кілометрів. Оператори перебувають у глибокому тилу і через суперзахищені канали координують цілі групи безпілотників у режимі реального часу. На цьому етапі з’являються перші елементи автономності: дрони вже здатні самостійно виконувати окремі завдання або повертатися на базу. Аналітики відзначають, що безпілотна війна більше не має чіткої лінії фронту – вона охоплює сотні кілометрів у глибину обох сторін. Україна вже відповіла на цей виклик створенням підрозділів сил БПЛА, які поєднують повітряні, наземні й морські платформи в єдину систему управління.

Наступні етапи – стартове керування з відстані з подальшою автономною атакою та повністю автономні рої, коли групи дронів різного класу керуються єдиною системою штучного інтелекту без участі людини – поки що є предметом розробок, але окремі їхні елементи вже тестуються на полі бою.

Роботизовані системи стали для України не лише технологічним рішенням, але й стратегічною відповіддю на виклики, пов’язані з браком людських ресурсів. Із затягуванням війни питання мобілізації та утримання лінії оборони стає все гострішим. Роботи в багатьох випадках допомагають частково компенсувати цю проблему. Наприклад, логістичні роботизовані платформи доставляють боєприпаси та продовольство до окопів, значно знижуючи ризики для життя тих, хто раніше виконував ці завдання. Ще важливішою є можливість евакуації поранених за допомогою спеціальних медичних роботів. У умовах, коли на полі бою домінують дрони, евакуація традиційними методами стає надзвичайно вразливою, що часто призводить до збільшення втрат. Використання ж роботизованих транспортних засобів для евакуації підвищує шанси поранених на виживання. Таким чином, роботи не лише збільшують ударну міць, але й безпосередньо зберігають життя українських захисників.

Однак шлях до масового впровадження роботів супроводжується низкою викликів. Навіть якщо керівництво країни та армії усвідомлює потенціал цих технологій, на рівні окремих підрозділів існує певна консервативність. Деякі польові командири неохоче впроваджують нові роботизовані системи, що створює нерівномірну картину їхнього використання по всьому фронту. Іншою серйозною перешкодою є забезпечення належного фінансування, ресурсів та навчання особового складу, який і так відірваний від безпосередніх бойових завдань. Вирішення цих проблем вимагає не лише централізованих зусиль уряду, але й гнучкості та ініціативи на місцях.

Для ефективної боротьби з масовим ворожими безпілотниками активно розвиваються нові засоби протидії. З одного боку, це традиційні методи – радіоелектронна боротьба (РЕБ) для глушіння каналів зв’язку, а також простіші піхотні засоби, такі як спеціальні сіткомети та дробовики. З іншого боку, з’являються принципово нові рішення, такі як зенітні дрони-перехоплювачі. Ці невеликі безпілотники, наприклад, модель Sting, мають бойову частину вагою 0,7-3 кг, що достатньо для знищення більшого цільового дрона типу “Шахед”. При цьому їхня вартість становить лише кілька тисяч доларів, що в сотні разів дешевше за пуск ракети класичної протиповітряної оборони. Така економіка змушує переглядати підходи до організації ППО, роблячи акцент на дешевих, масових та ефективних рішеннях.

Що має робити Україна, щоб не лише утримати позиції, але й отримати перевагу в цій технологічній гонці?

По-перше, критично важливо продовжити курс на масове впровадження власних автономних бойових систем. На щастя, для цього вже існує потужний фундамент. Українські розробники, часто у співпраці з міжнародними партнерами, демонструють вражаючі результати. Яскравим прикладом є угода між німецько-українською компанією Quantum Systems та українською Frontline, однією з найбільших стратегічних інвестицій в оборонно-технологічному секторі України. Ця співпраця дозволяє масштабувати виробництво таких затребуваних на фронті систем, як розвідувальні дрони “Zoom” і “Linza”, а також кінетичні системи боротьби з безпілотниками. Подібні альянси посилюють українську оборонну екосистему та інтегрують її в європейський оборонний простір.

По-друге, держава та приватний сектор повинні інвестувати не лише у виробництво “заліза”, але й у розвиток “м’яких” компонентів – штучного інтелекту, машинного зору, системи зв’язку нового покоління та інфраструктуру для обробки великих даних. Адже саме програмне забезпечення та алгоритми надають роботам автономність та розум. Паралельно необхідно вирішувати кадрове питання. Як свідчить аналітика OLX Робота, Міністерство оборони України стало одним з найбільших роботодавців, конкуруючи з приватним бізнесом за фахівців. На платформі вже розміщують вакансії 273 підрозділи, пропонуючи понад 5 тисяч посад, що свідчить про масштабний добровільний рекрутинг. Цей потенціал необхідно використовувати для залучення в армію не лише стрільців, але й операторів, інженерів, програмістів та представників інших цивільних спеціальностей, без яких функціонування високотехнологічної армії неможливе.

По-третє, необхідно активізувати співпрацю з європейськими союзниками не лише на рівні постачання готової продукції, але й у сфері спільного розвитку та виробництва. Масштабне розширення європейської оборонної промисловості, спричинене війною в Україні, створює для цього сприятливі умови. За даними аналізу, загальна площа оборонних підприємств, що будуються та розширюються в Європі, сягає 7 млн квадратних метрів. Багатомільярдні програми ЄС, такі як ASAP, а тепер і нова програма обсягом 1,5 млрд євро, спрямовані на стимулювання виробництва боєприпасів, ракет, систем ППО та безпілотників. Україна має стати частиною цих ланцюжків доданої вартості, що дозволить їй отримувати доступ до передових технологій і одночасно посилювати власну промислову базу.

У висновку можна сказати, що війна роботів – це не майбутнє, а сьогодення. Переможе в ній та сторона, яка зможе не лише розробити окремі зразки високотехнологічної зброї, але й створити масштабовану, гнучку та стійку екосистему, що поєднує масове виробництво, штучний інтелект, підготовлені кадри та тісну міжнародну кооперацію. Для України інвестиції в таку “робото-армію” – це не просто питання технологічного розвитку, а гарантія національної безпеки та єдиний шлях до перемоги у війні з переважаючим у чисельності противником. Як показав досвід, легіони бойових роботів, що діють у повітрі, на землі та на воді, можуть стати тим вирішальним фактором, який дозволить зберегти життя тисяч українських воїнів і остаточно відстояти свободу країни.

Наземні роботи можуть зіграти вирішальну роль у результаті війни в Україні – Forbes

Безпілотники займають все більше простору в небі на фронті російсько-українського конфлікту. У їх тіні обидві сторони все частіше застосовують наземні роботизовані системи.

Про це пише “Forbes”.

В результаті інтенсивного використання БПЛА на фронті виникла так звана “кілл-зона”, що простягається до 25 км вглиб від лінії зіткнення. У цих умовах для мінімізації втрат серед особового складу при доставці необхідних ресурсів на передову доводиться покладатися на безпілотні транспортні засоби.

FPV-дрони не підходять для виведення солдатів з населених пунктів, які вони контролюють. Однак вони ефективні для атак на транспорт, що доставляє боєприпаси і продовольство цим гарнізонам. Обидві сторони прагнуть оточити ворожі села і міста за допомогою дронів, створюючи свого роду облогу. Щоб прорвати цю облогу, доводиться застосовувати наземні роботизовані системи.

В інтернеті з’являється все більше відео, що демонструють використання безпілотних наземних транспортних засобів для доставки провізії на передову як для російських, так і для українських солдатів. Незважаючи на те, що ці роботи так само схильні до атак БПЛА, як і звичайні автомобілі, їх втрата не призводить до загибелі водіїв.

Наземні роботи значно компактніші за традиційні автомобілі, що обмежує їх вантажопідйомність. Однак вони мають перевагу меншої помітності і часто адаптовані для пересування по складних дорожніх умовах, таких як лісові стежки, де керування машиною ускладнене.

Роботизовані наземні комплекси частково вирішують проблему евакуації поранених, яка значно ускладнилася через постійні обстріли з повітря. Коли немає можливості використовувати автомобілі або броньовану техніку для транспортування потерпілого, його можна помістити на спеціально обладнаний наземний комплекс і безпечно доставити в тил.

Автор публікації вказує, що досвід у розробці БПЛА дозволив українським компаніям створити власні моделі наземних безпілотників. В результаті ЗСУ отримали широкий спектр таких роботів, які можуть використовуватися не тільки для логістичних завдань, але і для розмінування, розвідки, а також для безпосередньої вогневої підтримки військ.

Західні союзники надають системи, які доповнюють внутрішні системи в рамках пакетів військової допомоги.

Російська сторона також переймає досвід України в області наземних дронів. У країні були розроблені і впроваджені кілька експериментальних систем, які знаходяться на різних етапах створення, тестування або вже готові до серійного виробництва.

За даними “Forbes”, наземні роботизовані системи поки що залишаються порівняно простими в порівнянні з технологіями безпілотних літальних апаратів, що швидко розвиваються.

“Розробка нових безпілотних наземних транспортних засобів демонструє зростаючий тренд до роботизації бойових дій. Машини все частіше беруть на себе завдання, які раніше виконували люди”, – резюмує видання.

Сучасні системи, незважаючи на свої обмеження, демонструють стрімкий розвиток, що віщує появу нового формату бойових дій, що включає в себе інтеграцію повітряних, наземних і морських дронів. Для обох сторін конфлікту – України та Росії – володіння наземними безпілотниками стане ключовим фактором, який визначить їх стратегічну перевагу на сучасному полі бою і матиме значний вплив на подальшу динаміку війни.

ЗСУ дедалі частіше застосовують роботів для виконання небезпечних завдань

Українська армія активно застосовує дистанційно керовані бронемашини власного виробництва для виконання небезпечних завдань на полі бою.

Про це йдеться в матеріалі “The Independent”.

Журналісти повідомляють, що українські військові виявляють великий інтерес до використання «роботів на колесах», що нагадують мініатюрні танки, у зв’язку з гострою нестачею особового складу.

Ці багатофункціональні машини можуть виконувати широкий спектр завдань: вони не тільки доставляють необхідні ресурси, але й знешкоджують міни, а також здійснюють евакуацію як поранених, так і загиблих.

Українські підприємства випускають роботизовані машини, вартість яких варіюється від $1000 до $64 000. Ціна залежить від розмірів пристрою і його функціональних можливостей.

Хоча такі машини набули особливого значення для українських військових на передовій, вони не є чимось новим для військових конфліктів. Ще під час Другої світової війни німецька армія застосовувала дистанційно керований провідний мінітанк під назвою “Голіаф”.

В останні роки США, Ізраїль, Велика Британія і Китай створили сучасні версії машин для інженерних і бойових цілей. Експерти відзначають, що широке використання цих пристроїв в Україні демонструє їх ефективність і може сприяти подальшому технологічному прогресу.

“Кожен раз, коли дрон або робот щось робить, це означає, що одному з наших бійців не доведеться цього робити. Крім того, машина не втомлюється. Вона може нести стільки, скільки потрібно”,
– розповів військовий із позивним “Акім”.

Журналісти відзначають, що роботизовані транспортні засоби рухаються повільніше, ніж автомобілі або вантажівки, і часто пересуваються по відкритій місцевості. Це робить їх вразливими для атак російських окупантів. Військові намагаються захистити техніку, приварюючи до машин клітчасті конструкції, що нагадують решітки, або встановлюючи спереду металеві ролики для виявлення мін.

У бригадах ЗСУ розгорнули спеціальні роботизовані підрозділи

Українські технологічні компанії стали основними постачальниками бойових наземних роботизованих комплексів для ЗСУ.

Таку інформацію надав Міністр оборони України Рустем Умєров.

Міноборони впроваджує ініціативу, спрямовану на розширення використання збройними силами безпілотних наземних систем.

“Україна збільшує обсяги виробництва цих систем та розгортає повноцінні роботизовані підрозділи у складі бойових бригад Збройних Сил на лінії фронту”, – заявив посадовець.

Повідомляється, що ця ініціатива базується на результатах досліджень, що проводилися з початку другої половини 2024 року в тісній взаємодії з представниками ЗСУ.

За розрахунками фахівців, роботизовані системи продемонстрували свою ефективність у виконанні різних бойових завдань, включно з евакуацією, логістикою, а також наступальними операціями і встановленням мінних полів.

Умєров також додав, що українські виробники модернізували свою продукцію з урахуванням вимог і рекомендацій, які надходять від підрозділів Сил оборони в умовах бойових дій.