Протягом повномасштабної війни російські війська переважно завдавали ударів по стратегічній інфраструктурі, енергосистемі та військових об’єктах. Однак нещодавно їхні цілі розширилися – під ворожим вогнем опинилися територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП).
Подібні удари по будівлях ТЦК раніше практично не здійснювалися, тож експерти відзначають зміну тактики противника. Якщо на початку 2025 року диверсії проти воєнкоматів мали прихований характер (закладання вибухівки через завербованих агентів), то тепер Росія вдається до відкритих ударів дронами та ракетами. Мета таких атак – не лише знищити об’єкти фізично, а й досягти інформаційно-психологічного ефекту, про що детальніше – далі.
Вранці 3 липня 2025 року під час масованої атаки дронів на Полтаву зафіксовано пряме влучання безпілотника-камікадзе у будівлю об’єднаного міського ТЦК та СП. Унаслідок цього удару виникла сильна пожежа, було пошкоджено будівлю військкомату. За попередніми даними від обласної військової адміністрації, загинули щонайменше двоє людей, 11 отримали поранення. Невдовзі після атаки в соціальних мережах з’явилися відеозаписи моменту вибухів, які зафіксували декілька послідовних ударів по будівлі військкомату. Ці кадри підтвердили, що росіяни свідомо цілилися саме у ТЦК.
Лише за кілька днів до того подібний інцидент стався на Дніпропетровщині. 30 червня в Кривому Розі російський дрон-камікадзе атакував будівлю районного ТЦК під час ранньої повітряної тривоги. Унаслідок удару частково зруйновано адміністративну будівлю (власне військкомат). Цей випадок став одним із перших відомих прямих ударів по центру комплектування з повітря і засвідчив готовність противника атакувати такі цілі відкрито.
Атаки на ТЦК відбуваються на тлі зростаючого невдоволення частини українського суспільства процесами мобілізації. Понад рік війни суттєво вичерпав резерв охочих добровільно йти на службу, і дедалі частіше мобілізація набуває примусового характеру. За даними The Washington Post, солдати на фронті скаржаться на брак підкріплення, але водночас мало хто з цивільних тепер добровільно зголошується до війська, а багато чоловіків призовного віку уникають військкоматів через побоювання насильницького призову. Фіксуються конфлікти під час вручення повісток: у соціальних мережах ширилися відео сутичок між працівниками ТЦК та перехожими, а іноді доходило до трагедій.
Наприклад, 31 січня 2025 року на Київщині новобранця, якого везли до навчального центру, намагалися “відбити” – його знайомий застрелив військкома і втік разом з призовником; обох згодом затримали і судять за вбивство. Командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал Михайло Драпатий назвав убивство офіцера “червоною лінією” і закликав жорстко покарати винних, зауваживши, що “ми не маємо права мовчки спостерігати за зростаючою хвилею зневаги до захисників України”. Фактично військове командування визнало: в суспільстві накопичилося роздратування і недовіра до системи мобілізації та діяльності ТЦК.
Небезпеку становить те, що в умовах зростаючого невдоволення українці частіше погоджуються співпрацювати з російськими спецслужбами, допомагаючи їм реалізовувати атаки на ТЦК. СБУ спільно з Нацполіцією за останній рік викрили сотні завербованих осіб по всій країні. Лише станом на лютий 2025 року правоохоронці встановили 497 громадян, причетних до підпалів майна військових, закладення вибухівки чи передачі інформації ворогу про військові об’єкти. Росіяни підшуковують виконавців через анонімні Telegram-канали та групи “легкого заробітку”, приваблюючи їх грошима. Найчастіше на співпрацю йдуть молоді люди або безробітні з проблемами (залежностями тощо) , а інколи навіть діючі військовослужбовці.
Наприклад, на Волині восени 2024 року затримали 30-річного солдата, працівника одного з районних ТЦК, який шпигував на користь ГРУ РФ. З’ясувалося, що він за гроші передавав агресору координати українських військових об’єктів, зокрема збирав інформацію про особовий склад і керівництво свого ж військкомату. Агент їздив службовою машиною нібито у справах і фотографував розташування підрозділів ЗСУ, намагався виявити позиції ППО, аби росіяни могли завдати ударів в обхід української протиповітряної оборони. За зраду його заарештовано – зраднику загрожує довічне ув’язнення. Цей випадок показовий: навіть працівник ТЦК, що мав би займатися мобілізацією, через антипатію до системи став навідником на власних колег.
Психологічний ефект ударів по військкоматах підсилюється їхнім резонансом у медіапросторі. Кадри вибухів та пожеж у будівлях ТЦК миттєво ширяться соцмережами, часто набуваючи вірусного поширення. Показово, що під повідомленнями про недавні удари в українському сегменті соцмереж справді з’являється чимало схвальних або глузливих відгуків від користувачів. Зокрема, після атаки дронів на ТЦК у Кривому Розі деякі коментатори писали: “Гори-гори ясно”, “Бальзам на душу”, “Це вам карма”, а дехто іронічно питав, чому удар був не ракетний потужніший. Під постами про “приліт” у Полтаві користувачі залишали десятки лайків схвалення, а дехто прямо заявив: “Росіяни нарешті зрозуміли, куди треба стріляти – повторіть це ще!”. Подібні коментарі відображають реальність: частина українців настільки обурена діями військкоматів, що сприймає їх як ворога не менше, ніж власне російських агресорів.
Отже, російські атаки на будівлі ТЦК стали тривожним сигналом не тільки зміни ворожої тактики, а й змін в всередині самого українського суспільства. Кремль б’є не стільки по стінах військкоматів, скільки по моральному духу українців, використовуючи болючі проблеми мобілізації. Фізичне знищення призовних центрів саме по собі суттєво не завадить обороні, проте паніка і розбрат у тилу можуть стати для України небезпечною отрутою.
