Україна уважно спостерігає за низкою виборів, що відбудуться у 2025 році в Європі й Канаді, оскільки їхні результати можуть безпосередньо вплинути на зовнішню підтримку української держави.
На тлі складної міжнародної ситуації та продовження війни з Росією, партії та лідери, які прийдуть до влади у цих державах, здатні або зміцнити нинішній курс на допомогу Україні, або, навпаки, підважити його.
Перш за все, привертають увагу дострокові парламентські вибори у Німеччині, призначені на 23 лютого. Президент Франк-Вальтер Штайнмаєр розпустив Бундестаг через політичний глухий кут у формуванні стабільної коаліції. Німецький політикум останнім часом стикається з посиленням “Альтернативи для Німеччини”, політичної сили з ультраправим і проросійським відтінком. Якщо ця партія набере критичну вагу у майбутньому парламенті, підтримка України може опинитися під загрозою. Водночас провідні позиції можуть посісти християнські демократи (ХДС), які виступають за продовження допомоги Києву. Зрештою, хто саме сформує уряд, визначить, чи зберігатиме Німеччина активну участь у проукраїнській коаліції.
Ще один важливий фронт — президентські вибори в Румунії. Країна вже потрапила у невизначеність, оскільки результати попереднього першого туру анулював Конституційний суд. Проєвропейська кандидатка Єлена Ласконі та інші ліберальні сили ще мають шанси утримати курс на сприяння Україні. Проте є й політики, відкрито чи приховано симпатизуючі ідеї територіальних компромісів з Києвом, що особливо непокоїть, враховуючи необхідність спільної безпекової політики у регіоні. Вирішальним стане те, чи зможе румунський електорат віддати перевагу тим, хто бачить майбутнє в більш тісній взаємодії з Європою, і, відповідно, продовжить підтримувати український курс.
У Польщі, де 18 травня відбудуться президентські вибори, завершується друга й остаточна каденція Анджея Дуди. Його спадщина — одна з найбільш рішучих проукраїнських політик у Європі. Хоча роль президента у Польщі здебільшого стосується зовнішньої політики та оборони, від поглядів нового очільника багато залежатиме в тому, як Варшава продовжить чи скоригує курс підтримки України. Прогнозують, що головна боротьба точитиметься між мером Варшави Рафалом Тшасковським та представником “Права і справедливості” Каролем Навроцьким. Перший вважає, що інтереси Польщі безпосередньо пов’язані із захистом України, а другий — більш скептичний, хоча відкрито антикерівництво в Україні не декларує.
Натомість у Молдові 11 липня відбудуться парламентські вибори, що можуть стати ще серйознішим випробуванням для президента Маї Санду та її партії “Дія і справедливість”. Попри те що під час минулих президентських перегонів їй вдалося здолати проросійські сили, на парламентських виборах вони цілком можуть об’єднатися і здобути більшість. Це може перекреслити проєвропейський вектор і суттєво змінити ставлення Кишинева до України, особливо якщо уряд формуватимуть політики з відкрито проросійською позицією.
Тим часом Чехія, яка вже зарекомендувала себе як надійний союзник Києва, в жовтні обиратиме новий парламент. Чинний кабінет міністрів під керівництвом Петра Фіали демонструє чітку проукраїнську позицію, але в країні розгортаються консервативні та частково проросійські настрої. На виборах фаворитом може стати партія мільярдера Андрея Бабіша, який свого часу виступав із скептичними коментарями щодо української інтеграції з ЄС. Якщо опозиції вдасться повернути собі владу, то рівень підтримки України, хоч і не зійде нанівець, але ризикує зменшитися.
Канада, де на 25 жовтня заплановані парламентські вибори, залишається одним із найбільш послідовних партнерів України. Прем’єр Джастін Трюдо, який очолює уряд із 2015 року, нині втрачає популярність, і Консервативна партія під керівництвом П’єра Пуальєвра має реальні шанси на перемогу. Утім, канадський політикум у більшості налаштований на підтримку України, й навіть зміна уряду, ймовірно, не стане поворотом на 180 градусів. Проте кожен нюанс у формуванні нового кабінету може вплинути на масштаби та форму допомоги Києву.
Таким чином, 2025 рік обіцяє виявитися складним з огляду на низку виборчих перегонів, у яких прихильники посилення зв’язків із Україною можуть зіткнутися з тими, хто або втомився від війни, або схильний до “м’яких” компромісів із Росією. Кожне з цих голосувань несе ризики перегляду курсу на підтримку Києва — як у політичному, так і в економічному сенсі. У Німеччині, Румунії, Польщі, Молдові, Чехії та Канаді існує достатньо сил, що можуть якщо не розвернути, то принаймні пригальмувати проукраїнську політику.
Глобально ж, зважаючи на втому європейських суспільств від затяжних криз та економічні виклики, голоси “поміркованих” чи навіть приховано проросійських сил ризикують зростати. Участь таких сил у коаліціях, набуття впливу на формування урядів неодмінно відбиватиметься на готовності постачати зброю, фінансову допомогу або посилювати санкції проти Росії. Тож Україні варто пильно стежити за всіма цими виборами й налагоджувати комунікацію з ключовими кандидатами, щоб за будь-якого розкладу забезпечити собі стабільних та надійних партнерів.
