ЗСУ Архіви - Сторінка 10 з 45

Зеленський розробив стратегію відповіді на мирний план Трампа

Posted on 14 Грудня, 202519 Грудня, 2025 by Іван Засядько

Володимир Зеленський і його європейські партнери розробили підхід до мирного плану Дональда Трампа. Цей метод дозволяє не відкидати документ відразу, але і не приймати його беззастережно.

Про це повідомляє The Wall Street Journal.

У виданні підкреслили, що стратегія Володимира Зеленського базується на простій логіці: “так, але…”. Київ готовий обговорювати пропозиції, але вимагає чітких механізмів реалізації найбільш суперечливих пунктів.

Зеленський висловив готовність обговорити проведення виборів за умови дотримання режиму припинення вогню. Також він припустив можливість скорочення чисельності української армії, але тільки до поточного рівня.

Україна категорично проти передачі ЗАЕС під повний контроль Росії, але допускає ймовірність російської участі в ситуації на станції. Президент наголошує на необхідності контролю з боку України та США. Як зазначає видання, ця позиція дозволяє Зеленському зберігати мирну риторику, не послаблюючи своїх політичних позицій всередині країни.

Американський мирний план передбачає створення “вільної економічної” або “демілітаризованої” зони в частині Донецької області, що перебуває під контролем України. В рамках цього плану Україна повинна вивести свої війська з регіону, а російським силам буде заборонено входити туди. Зеленський не відразу відкинув цю ідею, але висловив сумніви в її реалізації, вимагаючи роз’яснень щодо гарантій безпеки зони і запобігання можливого прихованого контролю з боку Росії.

“Не можна гарантувати, що ми, як Україна, це приймемо. Але якщо ви говорите про компроміс, він має бути справедливим”, – наголосив президент.

Для утримання фронту війська треба поповнювати – Шаповалов

Posted on 12 Грудня, 202520 Грудня, 2025 by Іван Засядько

Для утримання фронту проти загарбників Україні необхідне поповнення військ. Збройним силам країни потрібна співпраця, а не протистояння з мирним населенням.

Командувач Сухопутних військ ЗСУ Геннадій Шаповалов заявив про це в інтерв’ю “Укрінформ”.

“Суспільству хочу сказати: без поповнення війська ми не втримаємо фронт. Нам потрібна співпраця, а не війна всередині країни між “пікселем” і “цивільними”, – заявив Шаповалов.

Він підкреслив, що демонізація, приниження і фізичний напад на військовослужбовців, які виконують свою роботу з обліку та комплектування, є злочином.

“Не має значення, де він служить – у штурмовій бригаді, в артилерії чи у ТЦК. Кожен на своєму місці виконує свої важливі завдання. Особливо, якщо зважати на той факт, що здебільшого в ТЦК та СП служать ті військовослужбовці, які мають поранення і не можуть продовжувати проходження служби в бойових підрозділах”, – додав командувач Сухопутних військ ЗСУ.

Шаповалов вважає, що військовослужбовці в тилу, які виконують свої завдання, є невід’ємною частиною Сил оборони. Злочини проти них послаблюють обороноздатність країни так само, як і атаки на військових на передовій.

“Також потрібно визнати, були і є випадки, коли певні військовослужбовці ТЦК поводилися грубо, перевищували повноваження чи порушували закон. Щодо кожного такого епізоду мають працювати правоохоронні органи й мають бути вироки”, – підкреслив він.

Шаповалов підкреслив, що проблеми ТЦК повинні вирішуватися виключно в правовому полі. Для цього використовуються наглядові органи, інспекції та судові вироки. Самосуд у даному питанні неприпустимий.

ТЦК не може виконати мобілізаційний план

Posted on 17 Листопада, 2025 by Іван Засядько

В умовах воєнного стану та мобілізації кожен військкомат розробляє мобілізаційний план. Цей документ визначає, скільки людей слід призвати на службу.

Спікер Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін розповів про це в інтерв’ю “Главкому”.

Істомін зазначив, що поточні мобілізаційні плани не можуть бути ні перевиконані, ні повністю реалізовані. В армії відчувається нестача особового складу, проте ТЦК докладає всіх зусиль для поліпшення ситуації.

ТЦК — це не самостійний елемент системи, а її завершальна ланка, оскільки вони також перебувають у підпорядкуванні військового керівництва.

“Над ними оперативні командування, над ними командування видів, зокрема, Сухопутних військ, далі — Генеральний штаб ЗСУ. Саме там визначають потребу в кількості особового складу: скільки військових потрібно, куди направити, як розподілити в навчальні центри”, — пояснив представник військкомату.

Він також зазначив, що армія — це не тільки лінія фронту, а й тилові служби, забезпечення, навчальні заклади, інструктори та технічні підрозділи. Основне завдання ТЦК і СП полягає в пошуку та направленні до збройних сил необхідної країні кількості громадян.

Битва за Покровськ: як одне місто може вплинути на майбутнє війни та підтримку Заходу

Posted on 10 Листопада, 202512 Листопада, 2025 by Микола Донченко

В останні дні несподівано пожвавилися розмови про можливе швидке перемир’я в Україні. Про необхідність припинення вогню висловлюються різні політики – від експрезидента США Дональда Трампа до прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва та російського представника Кирила Дмитрієва.

Втім, на полі бою нічого особливо не вказує на наближення кінця війни. Досягнення миру наразі виглядає можливим лише за двох взаємовиключних умов: Росія погоджується зупинити вогонь по нинішній лінії фронту (чого вимагають Захід і Київ); Україна приймає російські умови завершення війни – виведення всіх своїх військ з Донецької області, нейтральний статус держави та зміни у внутрішній політиці.

На практиці ж зараз жодна зі сторін не готова поступитися. Росія наполягає на виконанні власних вимог, Київ категорично відмовляється їх приймати – і в цьому його підтримують європейські союзники. Дональд Трамп так само публічно закликає до перемир’я по лінії фронту, критикуючи Москву за небажання зупинити наступ, та навіть запроваджує санкції проти російських нафтових гігантів “Роснефть” і “Лукойл”.

Паралельно не спостерігається жодної паузи у бойових діях. Навпаки, інтенсивність боїв зростає – Україна й Росія завдають ударів по тилах одна одній, а російська армія веде наступ одразу на кількох напрямках. Зокрема, окупанти досягли суттєвих просувань у районі Покровська та Мирнограду на Донеччині. На міжнародній арені тим часом іде нагнітання напруги: і США, і Росія підвищують ставки, погрожуючи відновленням ядерних випробувань. Отже, ніщо не віщує швидких зрушень у напрямку мирного врегулювання конфлікту.

Однак вчорашня заява президента Володимира Зеленського натякає на один із можливих варіантів “прискорення” завершення війни. Ідеться про ситуацію довкола Покровська – міста на заході Донецької області, за яке зараз точаться запеклі бої.

Політичне значення битви за Покровськ

Зеленський заявив, що битва за Покровськ має не лише військове, але й важливе політичне значення. На його думку, у разі падіння цього міста Росія зможе використати ситуацію, щоб просунути на Заході наратив: мовляв, РФ рано чи пізно захопить весь Донбас, а отже західним партнерам слід натиснути на Київ, аби він погодився вивести війська з Донецької області – фактично виконавши головну умову Кремля для перемир’я. Іншими словами, Москва спробує представити падіння Покровська як доказ неминучої поразки України в Донбасі, щоб підштовхнути Захід до тиску на Київ з метою припинення війни на умовах РФ.

Заява Зеленського про настільки глобальні наслідки боїв за окреме місто прозвучала доволі несподівано. Адже за час повномасштабної війни росіяни вже захопили чимало міст Донецької області, але падіння жодного з них досі не призводило до кардинального перегляду політики Заходу щодо підтримки України. Тим не менш, якщо поглянути на ситуацію ширше, побоювання Зеленського не позбавлені підґрунтя. Для цього варто згадати українську стратегію ведення війни в останній рік та умови, за яких ця стратегія могла бути успішною.

Після невдачі українського наступу влітку 2023 року Київ виробив нову стратегію ведення війни, якої в цілому дотримується й дотепер. Це стратегія війни на виснаження, розрахована на те, що сукупність чинників – санкційний тиск, великі втрати росіян на фронті, нарощування Україною ударів по об’єктах паливно-енергетичного комплексу та іншій тиловій інфраструктурі РФ – рано чи пізно позбавлять Москву можливості продовжувати війну. Теоретично цей підхід навіть припускав внутрішні потрясіння в Росії аж до смути чи розпаду держави.

За задумом українських стратегів, західні санкції та удари безпілотників по тилу мають підірвати російську економіку і позбавити Кремль ресурсів одночасно нарощувати військові зусилля та підтримувати нормальний рівень життя населення. А значні бойові втрати мають неминуче змусити Москву оголосити нову хвилю мобілізації. Все це в комплексі покликане різко загострити існуючі всередині РФ суперечності – соціально-економічні, міжнаціональні, міжрелігійні, політичні – й зрештою призвести до дестабілізації режиму.

Західна підтримка під питанням

Прихід до влади у США Дональда Трампа з його прагненням укласти “угоду” з Росією створив постійну загрозу тиску Вашингтона на Київ. Цей тиск не лишився теорією – навесні 2025 року адміністрація Трампа призупинила військову допомогу Україні, і Володимир Зеленський був змушений погодитися на перемир’я по лінії фронту, хоча раніше відкидав такий варіант. ЗМІ писали, що Дональд Трамп та його радник Стівен Уїткофф неодноразово наполягали, аби українська влада пристала на російські умови припинення війни – зокрема, щоб українські війська залишили територію Донецької області. Поки що, судячи з усього, такий тиск не набув критичної сили – принаймні публічно Трамп продовжує лише закликати зупинити війну на поточній лінії розмежування і навіть вводить санкції проти РФ за відмову Москви на це піти. Утім, ніхто не може гарантувати, що згодом позиція Білого дому не зміниться у бік більшого пристосування до вимог Кремля.

Під питання і другий критично важливий компонент – фінансова підтримка. Президент Трамп фактично відмовився надалі виділяти Україні будь-яку безпекову допомогу, заявляючи про готовність лише продавати озброєння. Увесь тягар фінансування Києва тепер ліг на Європу, а країни ЄС досі не визначилися, де брати для цього кошти у довгостроковій перспективі. Поки що ці проблеми не виглядають абсолютно нерозв’язними: принаймні дотепер Зеленському та його західним партнерам вдавалося не допустити найгірших сценаріїв – надмірного тиску з Вашингтона, послаблення санкцій проти РФ чи зупинки зовнішнього фінансування.

Однак якщо буде зруйнована інша умова – стійкість фронту – тоді всі згадані проблеми різко загостряться. Може спрацювати своєрідна ланцюгова реакція: у Європі активізуються політичні сили, що виступають проти постійного фінансування України, а в оточенні Трампа набере ваги вимога змусити Київ прийняти умови Москви, щоб якнайшвидше завершити війну. Саме цього, вірогідно, й остерігається Зеленський, коли говорить про значення битви за Покровськ для “просування російських наративів” на Заході. Адже падіння одного міста саме по собі не змінить ситуацію, але якщо воно стане сигналом про можливий обвал оборони, тиск на Україну може зрости лавиноподібно.

Зеленський оголосив про збільшення фінансування передових бригад

Posted on 6 Листопада, 2025 by Іван Засядько

Президент Володимир Зеленський підбив підсумки своєї поїздки до Донецької та Дніпровської областей. Він також розповів про плани щодо підтримки військових.

Про це український президент повідомив у Telegram.

Під час зустрічей з бригадами обговорювалися конкретні питання, що стосуються рішень, які вже впроваджені, але поки що не забезпечують повної ефективності. Командири бойових підрозділів також висловили зауваження щодо поставок зброї та роботи програм підтримки, які потребують оперативного вирішення.

Зеленський заявив про намір збільшити фінансування військових підрозділів. Він підкреслив, що більше коштів буде спрямовано на бригади і корпуси, які виконують завдання на передовій і в найбільш небезпечних зонах. Крім того, президент зауважив на необхідності розширення можливостей армії в плані придбання техніки, обладнання та комплектуючих. Він закликав чиновників активно долучитися до цієї роботи.

Президент акцентував увагу на питанні списання майна, що потребує врегулювання, і зазначив, що наразі розробляється нова контрактна основа для служби в армії. Він підкреслив, що важливо, щоб усі нові рішення містили чіткі деталі для військовослужбовців.

Зеленський окремо відзначив підрозділи та військовослужбовців, які впроваджують інноваційні методи як у бойових діях, так і в процесі евакуації та рятування поранених. Він висловив вдячність “всім дійсно небайдужим нашим людям”, які докладають максимум зусиль.

Естонія профінансує придбання Starlink для ЗСУ

Posted on 5 Листопада, 20255 Листопада, 2025 by Іван Засядько

Естонія виділить €3 млн на придбання та підтримку систем супутникового зв’язку Starlink для України.

Про це оголосив міністр оборони України Денис Шмигаль.

На полях JEF Шмигаль зустрівся з міністром оборони Естонії Ханно Певкуром. Під час зустрічі обговорювалися тренування українських військовослужбовців естонськими інструкторами в рамках операції “Legio” та оборонне співробітництво двох країн.

JEF — це військово-політична коаліція, очолювана Великою Британією, до якої входять Данія, Фінляндія, Естонія, Ісландія, Латвія, Литва, Нідерланди, Швеція та Норвегія. Коаліція була сформована в 2014-2015 роках з метою оперативного реагування на кризові ситуації.

Естонія є одним з лідерів за обсягом військової підтримки, що надається Україні. З початку повномасштабного конфлікту Естонія виділила українським партнерам фінансову допомогу в розмірі понад €520 млн, що становить близько 1,4% її валового внутрішнього продукту.

СЗЧ і дезертирство: симптом глибших проблем українського війська

Posted on 15 Жовтня, 2025 by Микола Донченко

З січня 2022 по вересень 2025 року в Україні було відкрито понад 235 тис кримінальних проваджень за самовільне залишення частини (СЗЧ) і ще близько 54 тис – за дезертирство.

Для порівняння: за перші майже три роки повномасштабної війни (до вересня 2024) зафіксовано лише ~60 тис справ СЗЧ і ~30 тис дезертирств. Таким чином, у 2024–2025 роках сплеск випадків СЗЧ виявився значно вищим, ніж на початку війни.

Під час воєнного стану СЗЧ (самовільне залишення частини) вважається таким, якщо військовик відсутній понад 3 доби, а дезертирство – це виїзд чи втеча з наміром залишитися поза армією назавжди. У період декриміналізації СЗЧ (кінець 2024 – серпень 2025) було запроваджено спрощену процедуру повернення – після добровільного повернення деякі військові уникали відповідальності.

Варто зазначити, що за спрощеною процедурою з листопада 2024 по серпень 2025 року понад 29 тис колишніх самовільних залишень частини повернулися до ЗСУ. Проте чинний стан (хоч і з розширеними строками) означав фактичну амністію для більшості таких випадків: як каже один із військових аналітиків, “всі розуміють, що 300 тисяч… ніхто не посадить, і що буде амністія”.

Причини СЗЧ: від низької підготовки до вигорання

Опитування та коментарі військових показують: СЗЧ – багатоаспектна проблема. Головними факторами називають:

— Погана підготовка та організація. Багато солдат скаржаться на слабкий вишкіл у навчальних центрах. Як зазначає командир Андрій Білецький, “є страх не війни, а нашої армі” – через невпевненість у навченості бійців і якості командування. Більше того, дослідження соцопитування виявило: в успішних підрозділах із компетентними командирами рівень СЗЧ мінімальний, а у випадках некомпетентного чи жорстокого керівництва – суттєво вищий.

— Перевантаження та відсутність ротацій. Інтенсивність бойових дій виснажує особовий склад. Піхотинці довго сидять “на нулі” без ротації, що веде до морального виснаження. Навіть добровольці, які добровільно пішли на фронт, з часом втрачають мотивацію через постійний стрес і брак відпусток.

— Невизначеність служби. Під час війни немає чітко визначеного строку мобілізації чи служби, що створює відчуття невизначеності й несправедливості. Часто обурення викликає, що хтось воює безстроково, а комусь кажуть чекати виклику. Відсутність прозорої інформації про реальний стан справ тільки поглиблює це невдоволення.

— Психологічний тиск і брак підтримки. Заявлені прорахунки підрозділів і “короткострокові” накази, невідповідність завдань і можливостей, а також жорсткі дії деяких командирів збільшують тривожність військових. Опитування показало, що 52% рішень про СЗЧ були спонтанними (реакція на кризову подію), і 48% – усвідомленими (довготривале незадоволення).

Наслідки для армії: ресурси, амністія, дисципліна

Наразі масові випадки СЗЧ – це не лише моральна і тактична проблема, а й питання ресурсів.

— Витрати на навчання та судові процеси. Кожен мобілізований військовий проходить підготовку у навчальному центрі, на що витрачаються десятки тисяч гривень. Однак якщо новобранець пішов у СЗЧ, інвестиції в його навчання пропадають. Витрати держави на підтримку такого бійця (харчування, обмундирування, судові витрати тощо) не окуповуються, особливо якщо в кінці кінців його амністують (як це відбувалося після листопадового закону).

— Перевірка намірів і амністія. Офіційно слідство класифікує СЗЧ як такий, що сталося “без наміру уникнути служби”, і розрізняє його з дезертирством (ціль втечі назавжди). На практиці ж часто буває важко довести мотиви. Восени 2024-го президент підписав закон про декриміналізацію СЗЧ, закривши кримінальні справи для тих, хто самовільно пішов, але потім повернувся до 30.08.2025. Таким чином для переважної більшості цей період фактично став амністією, що дає підстави критикувати раніше понесені витрати як “даремні”.

— Навчання й адаптація поверненців. Близько 30 тис військових вже добровільно повернулися на службу завдяки спрощеному механізму. Суспільство та командування потребують вирішити, куди краще направити цих досвідчених бійців. Наприклад, командир О. Іллєнко вважає, що “найкращим поповненням” є ті, хто вже побував на фронті – рішення про повернення повинні розглядатися індивідуально.

Можливі ризики та “критичний” сценарій

При нинішніх темпах зростання СЗЧ аналітики та воєнні лідери побоюються, що це може перерости у серйозну кадрову кризу. Якщо до кінця війни на фронті залишаться “свої” 250-300 тис військових, які пішли у СЗЧ (число, про яке застерігає Білецький), це еквівалентно повній мобілізації одного-двох літніх призовів. Балецький вказує: приблизно 30 тис тих, хто самовільно повернувся, – це лише ~10% від річного набору у ЗСУ. Інакше кажучи, на фронті опинилося б на 270 тис бійців менше, ніж планувалося. За таких обставин нестача особового складу може призвести до нестійкості фронту, особливо якщо російський наступ посилиться.

Але навіть менша кількість СЗЧ серйозно підриває бойовий дух – якщо в частині постійно хтось тікає, це деморалізує тих, хто залишається. Дослідження показали, що зниження довіри до командування і відчуття покинутості корелюють з масовими СЗЧ. Якщо ситуація не зміниться, зниження довіри може пришвидшуватися.

Однак важливо розуміти, що можливе “обвалення фронту” – не просте математичне питання. Це залежить від багатьох змінних: темпів мобілізації та підкріплень, поставок озброєнь, успішності бойових операцій та морального стану у самих бригадах. Навіть за несприятливого сценарію з сотнями тисяч СЗЧ все ще багато залежатиме від професіоналізму командирів, якісного забезпечення і міжнародної підтримки. Однак експерти сходяться, що несприятлива динаміка СЗЧ вказує на серйозні ризики – саме тому сьогодні настільки багато про це говорять у ЗМІ і серед військових керівників.

Висновки та пропозиції

Щоб уникнути критичного дефіциту кадрів, необхідно вирішувати системні причини СЗЧ: покращувати підготовку в навчальних центрах і якість командування, організовувати ротації та психологічну підтримку, а також чітко інформувати суспільство про реальний стан справ. Переконують, що замість залякувань ефективніше вкладатися у мотивацію – як це виражає один із офіцерів: людина, яка хоча б один день була на фронті, “заслуговує мільйон більше поваги”, ніж той, хто сидів удома.

Враховуючи думки бійців, логічно розглянути пріоритетне комплектування тих підрозділів, де бійців не вистачає, з-поміж тих, хто вже має бійцевий досвід. Законодавчі новації (наприклад, “Армія+”) вже дають можливість сервісно переводити воїнів між частинами за їхнім бажанням. Важливо зробити цей механізм дієвим: щоб не лише на папері, а на практиці кожен військовослужбовець міг сам обрати, куди служити, а командири раціонально змінювали кадри відповідно до бойових потреб.

Переконання, що амністія “за всяку ціну” є єдино адекватним кроком, має під собою соціальний чинник: багатьом солдатам справді потрібен стимул повертатися. Водночас суспільство очікує справедливості. Тому ключове завдання – знайти правильний баланс у законі: дати можливість навіть тим, хто пішов у СЗЧ, повернутися без зайвих перешкод, але залишити можливість розслідувати випадки зловживань або системних порушень, згаданих вище.

Підсумовуючи: масові СЗЧ – не доконаний факт, а сигнал про глибші проблеми в армії. Якщо їх ігнорувати, ризик кадрової кризи зростає. Але наразі першочерговим завданням є не кількісне “коли станеться обвал”, а скоріше покращення організації служби, умов життя та відкриття можливостей для добровільної адаптації бійців. Саме на цьому наголошують експерти та військові від рядового до командирів.

Стратегічна пастка: як повітряна ескалація підсилює руйнування всередині України

Posted on 13 Жовтня, 2025 by Микола Донченко

З наближенням зими Росія знову масовано атакує енергетичну інфраструктуру України, прагнучи занурити країну в темряву і холод. Лише за один тиждень жовтня 2025 року росіяни запустили по Україні понад 3 100 дронів, 92 ракети та 1 360 плануючих бомб – небачений досі шквал ударів.

Українська енергосистема знову зазнає серйозних випробувань: за оцінками, ще наприкінці 2024 року близько 80% енергоінфраструктури було пошкоджено або зруйновано. Хоча минулої зими енергетики зуміли утримати систему від повного колапсу, нині масштаби повітряних атак Росії зростають. Український прем’єр вже повідомила, що одна з останніх атак стала “однією з найбільших за час війни”, спричинивши масштабні аварійні вимкнення світла по всій країні .

Паралельно Україна дедалі активніше відповідає ударами по російських тилових об’єктах. За останні місяці за допомогою дронів і крилатих ракет завдано серії ударів по нафтопереробних заводах та паливних складах у глибині РФ. Лише протягом одного тижня вересня українські безпілотники вразили нафтові об’єкти в Башкортостані, Волгоградській області, Саратові та Самарській області Росії – тобто на відстанях у сотні кілометрів від фронту. Президент Володимир Зеленський відкрито називає пожежі на російських НПЗ “найефективнішими санкціями, які діють найшвидше”, адже обмеження нафтової галузі Росії безпосередньо обмежує її здатність вести війну. Дійсно, такі атаки б’ють по болючих точках: в Росії намітився паливний дефіцит, ціни на бензин зросли на понад 20% за рік, а оператор трубопроводів навіть попереджав про можливе скорочення нафтовидобутку через удари (щоправда, згодом це заперечили офіційно).

Однак мало хто каже, що така активізація українських ударів по нафтових об’єктах РФ має і зворотний бік – Москва використовує їх як привід для ще жорсткіших ударів у відповідь, які в умовах ресурсної переваги зовсім не на користь України. Російське керівництво фактично каже, що ескалація обстрілів української енергетики пов’язана з ударами по об’єктах на території РФ. Зокрема, Путін заявив, що Росія “довго терпіла”, поки українці били по її енергетичних об’єктах, а потім “почала завдавати ударів у відповідь” і робить це “серйозно”.

Асиметрія сил: Україна програє в “ракетно-дроновій” дуелі

Нинішнє протистояння показало серйозну асиметрію ресурсів двох сторін. Росія має величезний арсенал ракет і дронів та налагоджене виробництво боєприпасів, що дозволяє їй здійснювати атаки мало не щоночі. За даними українських посадовців, противник вже використовує “сотні дронів і десятки ракет щоночі”, намагаючись виснажити українську протиповітряну оборону. Навіть за наявності західних систем ППО (Patriot, NASAMS, IRIS-T тощо) повністю закрити небо над такою великою країною неможливо.

Керівник найбільшої приватної енергокомпанії ДТЕК Максим Тимченко відверто зазначає: якщо росіяни запустять 600-800 дронів за раз, жодна ППО не зможе гарантувати перехоплення всіх цілей.

“Перший, другий дрон зіб’ємо, а п’ятий, десятий – проб’є [оборону]”, погоджуються експерти.

Ця реальність ілюструє вразливість України: навіть збиваючи значну кількість ворожих ракет і дронів, вона не може захиститися від усіх ударів, особливо коли атаки масовані і затяжні.

Водночас можливості України завдавати ударів у відповідь по інфраструктурі РФ набагато скромніші. Київ поступово отримує від західних партнерів далекобійні засоби (британські Storm Shadow/SCALP, нещодавно – обмежену кількість американських ATACMS), проте їхня дальність і кількість обмежені. Україна наполягає на наданні їй ще більш далекобійних систем – зокрема, мова заходила про крилаті ракети Tomahawk із радіусом до 2500 км, здатні дістати будь-яку ціль у глибині РФ.

Але такі плани мають одразу декілька проблема: по-перше, вони викликають нервову реакцію Москви. Кремль заявив про “надзвичайне занепокоєння” через можливу передачу Україні ракет Tomahawk, назвавши нинішній момент війни “дуже драматичним” через ескалацію з усіх сторін. Кремль попередив, що постачання Україні далекобійних Tomahawk (які потенційно можуть нести ядерний заряд) означатиме пряму участь США у конфлікті і перехід війни на “якісно новий рівень ескалації”. По-друге, навіть поява потенційних Tomahawk в дійсності не переломить ситуацію в “повітряному протистоянні” на користь ЗСУ – РФ все одно матиме більше засобів та можливостей для ураження.

Проблеми із захистом енергооб’єктів: від нестачі ресурсів до корупції

Перед українським керівництвом постала дилема: як захистити розгалужену енергетичну інфраструктуру від повторюваних обстрілів? За два роки війни було вжито цілу низку заходів – від розосередження обладнання і мобільних ремонтних бригад до посилення ППО навколо критичних об’єктів. Однак прямі заходи фізичного захисту (укриття, бронювання трансформаторів тощо) не працюють. Ще на початку 2024 року група західних інженерів та військових радників розробила проєкт захисних конструкцій для українських електропідстанцій і успішно випробувала його на полігоні. Було рекомендовано терміново звести бетонні укриття – так званий “третій рівень захисту” – щоб убезпечити ключові підстанції від російських ракет . Але минуло дев’ять місяців, а ці захисні споруди так і не було збудовано.

Причини цього – не лише у величезній вартості робіт, але й, як виявилося, у корупційних факторах. Керівник Держагентства відновлення інфраструктури Мустафа Найєм, відповідальний за програму укриттів, у червні 2024 року подав у відставку на знак протесту, звинувативши уряд у свідомому гальмуванні проекту. За його словами, урядовці створювали “штучні перешкоди” і відмовлялися виділяти кошти, через що працювати над захистом енергооб’єктів було неможливо. Агентство запросило фінансування в розмірі €1,4 млрд на побудову укриттів, проте гроші так і не були виділені. Найєм стверджує, що блокування коштів лобіювали особисті інтереси: підрядники відмовилися продовжувати роботи, не отримавши авансування, а в оточенні прем’єра, ймовірно, очікували неформальних “відкатів”. Його команда підозрює, що проект затримали саме через те, що хабарі не були сплачені потрібним чиновникам. Скандал призвів до відставок: було звільнено голову правління “Укренерго”, але критики вважають це лише політичним жестом, тоді як реальні корупційні проблеми нікуди не зникли. Таким чином, частина бюджетних коштів на захист енергосистеми могла бути банально змарнована або залишилася на папері – результатом є якраз те, що обіцяний захист досі не забезпечено.

Але навіть якби програма укриттів реалізувалася повністю, це не гарантувало б абсолютної безпеки. Фізично убезпечити великі електростанції від потужних ракетних ударів неможливо. Експерти зазначають, що жодного бетону не вистачить, аби накрити ТЕС чи ТЕЦ настільки товстим “саркофагом”, щоб він витримав прямі влучання важких ракет.

“Потрібно метрів чотири бетону, щоб втримати конструкцію від руйнування. Уявіть, скільки треба бетону, наприклад, над київською ТЕЦ”, – пояснює Іван Ступак, додаючи, що навіть якщо звести таке укриття, росіяни рано чи пізно його проб’ють багаторазовими ударами.

Частковий ефект можуть дати хіба що захисні споруди навколо менших об’єктів – трансформаторних підстанцій, розподільчих пунктів тощо. Так, деякі підстанції обклали мішками з піском, над ними встановили надземні бетонні “арки” для захисту від уламків. Однак на 100% не вдасться захистити жоден об’єкт: навіть укриття, яке витримає перші два удари, може зруйнуватися від наступних хвиль атаки.

Висновки: чи має перспективу подальша повітряна ескалація зі сторони України?

Третій сезон цієї своєрідної “війни інфраструктур” чітко продемонстрував: поставити Росію на коліна суто ударами по її енергетиці Україні не вдалося. Попри сміливі атаки дронами на нафтові об’єкти ворога, у відповідь українці отримують набагато потужніші удари по своїй території та гра не на користь ЗСУ. В умовах, коли російський ресурс ракет і дронів значно переважає український, а система ППО не здатна закрити небо від масованих нальотів, симетрична ескалація виглядає малоефективною і навіть небезпечно програшною. Кожен крок до підвищення дальності і сили ударів (наприклад, гіпотетичне отримання ракет Tomahawk) ризикує спровокувати новий виток ескалації з боку РФ та призвести до ще більших руйнувать на території самої України. Ворог вже зараз діє на виснаження, намагаючись зруйнувати критичну інфраструктуру і позбавити нас економічної стійкості та світла. За таких умов українське керівництво має ретельно зважувати користь і шкоду від кожного рішення.

Україна повинна і надалі чинити опір агресору, шукати вразливі місця у його військовій машині – у тому числі завдавати ударів по об’єктах, важливих для російського військового постачання. Проте робити ставку на “повітряну дуель” з ворогом, який переважає ресурсами, – стратегічно ризиковано. Нинішня повітряна ескалація нагадує війну на виснаження, в якій Росія має більше “боєприпасів” для ударів. У цьому сенсі продовження інфраструктурної війни може призвести лише до нових руйнувань в Україні, не наблизивши вирішальної перемоги. Отже, потрібен перегляд стратегії: ставки варто робити на ті напрямки, де Україна може мінімізувати свою вразливість і максимально послабити противника, не даючи йому можливості легко компенсувати наші удари. Повітряна ескалація заради ескалації не гарантує успіху, тоді як раціональна, зважена стратегія оборони і наступу дозволить Україні вистояти і перемогти у протистоянні з сильнішим ресурсно ворогом.

Свідок у справі Fire Point звинуватив владу у тиску: після його показань ліквідували роту дронів

Posted on 13 Жовтня, 2025 by Микола Донченко

Юрій Касьянов, офіцер Державної прикордонної служби України та експерт із застосування дронів, повідомив, що після його свідчень у Національному антикорупційному бюро у справі компанії Fire Point роту ударних безпілотників, якою він керував, розформували.

Про це він розповів на власні сторінці у Facebook.

За словами Касьянова, він очолював підрозділ 10-го мобільного загону ДПСУ, який використовував ударні БПЛА на фронті. 2 жовтня він дав показання детективам НАБУ, а вже наступного дня дізнався про розформування підрозділу.

“Рішення про ліквідацію нашого підрозділу було прийнято президентом Володимиром Зеленським, тому що я є викривачем у справі Fire Point і ключовим свідком. 2 жовтня я дав свідчення детективам НАБУ. 3 жовтня вранці було оголошено про ліквідацію підрозділу. Прошу НАБУ забезпечити мені та моїй родині захист за програмою захисту свідків”, – заявив Касьянов.

Fire Point – українська компанія, яка виробляє ракети “Фламінго”. Касьянов стверджує, що підприємство пов’язане з бізнес-партнером президента Тимуром Міндичем і що окремі державні закупівлі продукції компанії були завищеними або необґрунтованими.

“У моїх показаннях є і його (Зеленського – Ред.) прізвище”, – додав військовий і опублікував повістку на допит в НАБУ. У документі йдеться, що Касьянов проходить у справі як свідок.

У Державній прикордонній службі заявили, що рішення про розформування роти ухвалили через “низьку ефективність виконання завдань”, а не через його показання.

Наразі Касьянов перебуває у збірно-пересильному пункті на Рівненщині. За його словами, умови утримання є неналежними, стан здоров’я погіршується, а вихід на вулицю заборонений.

“Мене, старшого офіцера, добровольця з 2014 року, поселили в одній казармі з мобілізованими, не дозволяють вийти, охороняють як ухильника. Мій фізичний стан погіршується з кожним днем. Дейнека (голова Держприкордонслужби – Ред.) мене звідси живим не випустить”, – пише військовий.

Окремим моментом у заяві Касьянова стали його слова про розчарування існуючою в Україні системою, свідчення про СЧЗ побратимів і помилковий вибір у лютому 2022-го.

“Якби повернути історію назад, до “шашликів на травневі”, я б тепер не став готуватися до війни. Не готував би зброю, боєприпаси, дрони, польові запаси продуктів і медикаментів. Не став би воювати з перших хвилин, ночувати в лісі, голодувати, не потрапив би в оточення… Не розробляв би дрони, не будував би виробництво дронів, не створював би підрозділ, не завдавав би ударів по ворогу. Я б посадив сім’ю в машину і, поки ще було можливо, поїхав би з цієї країни. До всіх чортів собачих! Більше тут робити нічого. Тут – рашка”, – написав Касьянов.