22 квітня 2026 року Європейський Союз нарешті затвердив двадцятий пакет санкцій проти Росії. Цього разу рішення ухвалювалося довго, із традиційними суперечками між країнами-членами, але є одна принципова деталь, яка вирізняє цей пакет серед попередніх: 70% обмежень – як секторальних, так і персональних – враховують пропозиції України. Для Києва це не просто дипломатичний успіх, а зміна самої ролі: ми перестали бути прохачами, які просять “додати ще трохи”, і стали співавторами санкційної політики. І хоча пакет не ідеальний, його зміст свідчить про те, що Європа поступово переймає українські підходи до блокування російської економіки. Тому варто детальніше розібрати, що саме увійшло до нового списку обмежень, чому це важливо і над чим нам доведеться працювати далі.
Почнемо з фінансового сектору, який традиційно є однією з найболючіших точок для російської військової машини. До санкційного списку потрапили 20 російських банків, зокрема “Аверс”, “Фора”, “Єврофінанс Моснарбанк”, “Лівобережний”. Підстава – їхня участь у торгівлі на користь військово-промислового комплексу та діяльність на окупованих територіях. Тепер ці установи не зможуть здійснювати транзакції через кореспондентські рахунки в ЄС, що суттєво ускладнить їхню роботу. Але ключовим проривом стало включення до санкцій двох банків із третіх країн – “Керемет” та “Капітал Банк” (ідеться про код А7А5, який, імовірно, означає Киргизстан або іншу країну Центральної Азії). Це важливий прецедент: ЄС уперше поширює тиск на банки за межами своєї юрисдикції, які допомагають Росії обходити обмеження. Також уперше під санкції потрапили токени RUBx та цифровий рубль – адже Росія активно намагалася використовувати криптовалюти та власну цифрову валюту для обходу фінансової блокади. Тепер європейські компанії не зможуть обслуговувати обіг цих активів, що робить схеми ухилення значно дорожчими.
Наступний важливий блок стосується енергетичної інфраструктури. До санкцій ЄС включили два російські порти (Туапсе та Мурманськ) і два іноземні порти, а також сім російських нафтопереробних заводів. Що цікаво, Україна внесла порти до власних санкційних списків ще два роки тому, і тоді це сприймалося як певне “ноу-хау” – адже традиційно санкції застосовуються до компаній, а не до географічних об’єктів. Тепер Європа перейняла цей досвід. Туапсе та Мурманськ є ключовими хабами для експорту нафти, особливо після того, як балтійські порти зазнали ударів українських дронів. Їхнє блокування ускладнює страхування суден, залучення європейських логістичних компаній та доступ до технологій. Поряд із цим ЄС уперше застосував комплексний підхід до так званого «тіньового флоту»: під санкції потрапили 43 танкери, а також реєстратори, страхові компанії та оператори, які обслуговують перевезення російської нафти в обхід цінових обмежень. Такий удар одразу по всій екосистемі змушує власників тіньового флоту щоразу створювати нові юридичні особи, що збільшує витрати та зменшує обсяги перевезень.
Окремої уваги заслуговує обмеження експорту до Киргизстану — під заборону потрапили верстати з числовим програмним керуванням (ЧПУ) та радіообладнання. Причина банальна: ризик їхнього реекспорту до Росії для військових потреб. Це не перший випадок, коли ЄС намагається перекрити “сірі” схеми через країни Центральної Азії, але досі такі обмеження були або загальними, або стосувалися окремих компаній. Тепер під удар потрапляє ціла країна – Киргизстан, через яку, за даними розвідок, проходив значний потік чутливих технологій. Для Бішкека це серйозний сигнал: або ви встановлюєте ефективний контроль на експорт, або втрачаєте доступ до європейського обладнання.
Щодо російського військово-промислового комплексу, то список поповнився Іжевським заводом (виробництво стрілецької зброї, зокрема автоматів Калашникова), Агентством перспективних технологій (ймовірно, займається дронами та роботизацією), а також багатьма китайськими та турецькими виробниками. Це важливий сигнал Пекіну та Анкарі: європейський ринок закривається для тих, хто допомагає Росії обходити санкції. Для турецьких постачальників, які активно торгують з Європою, це суттєвий удар – вони будуть змушені обирати: або ринок ЄС, або російські замовлення. А для китайських компаній, які вже мають обмежений доступ до Європи, це радше політичний сигнал, що ЄС не збирається закривати очі на обхід санкцій.
Ще один важливий блок – секторальні експортні заборони на сировину, яку Росія використовує для виробництва зброї. Під обмеження потрапили кольорові метали (нікель, залізна руда, мідь), металолом кольорових металів (алюміній, нікель, молібден), а також хімікати: гідразин, аміак, гідроксиди натрію та калію, ненасичені ациклічні монокарбонові кислоти. Усі ці матеріали йдуть на виробництво ракетних двигунів, твердого палива, вибухових речовин, корпусів боєприпасів. Аміак, зокрема, є основою для азотної кислоти, без якої неможливе виробництво пороху та тротилу. Саме тому наші удари по аміачних заводах у Череповці (про які ми нещодавно писали) настільки болючі – тепер вони доповнюються санкційним закручуванням гайок. Європа перекриває легальні канали постачання, а наші дрони – фізичні.
Однак, попри значний прогрес, двадцятий пакет не став «ідеальним». За даними Reuters, з нього виключили заборону на морські перевезення російської нафти. Це була одна з ключових вимог України та країн Балтії, але Греція, Кіпр та інші держави з великим танкерним флотом заблокували цю ініціативу. Тому основний удар припадає на портову інфраструктуру та тіньовий флот, а не на сам процес перевезення. Це компроміс, але не повне рішення. Крім того, поза санкціями досі залишаються атомна енергетика (Росатом) та алмази – хоча на алмази вже є обмеження, вони мають дірки. Важливо також, що пакет переважно обмежує майбутні поставки, але не торкається вже укладених контрактів, що дає Росії час для пошуку альтернативних ринків.
Попри це, українська сторона не зупиняється на досягнутому. Спільна робота над наступним, 21-м санкційним пакетом уже почалася. Серед пріоритетів – фінансовий сектор (подальше відключення банків від SWIFT, обмеження на операції з нерухомістю), запобігання потраплянню західних компонентів для виробництва зброї (розширення списку товарів подвійного призначення, посилення контролю через треті країни), протидія російському енергетичному сектору – зокрема повна заборона на перевезення нафти та нафтопродуктів (те, що не вдалося провести зараз, спробують провести наступного разу). А також персональні санкції проти олігархів та патріархів, які роками не потрапляли в санкційні списки -очевидний натяк на Російську православну церкву та близьке до Кремля велике капіталов.
Отже, двадцятий санкційний пакет ЄС демонструє дві головні тенденції. По-перше, санкції стають дедалі більш адресними та технологічними – вони б’ють не по широких секторах, а по конкретних ланцюжках постачання: аміак, верстати, реєстратори суден. По-друге, Європа поступово погоджується на механізми, які раніше вважалися “надто радикальними”: блокування цілих портів як географічних об’єктів, тиск на треті країни (Киргизстан, окремі банки), комплексна атака на тіньовий флот. Те, що 70% рішень враховують пропозиції України, свідчить не просто про довіру – Київ перетворився на повноцінного співавтора санкційної політики. Ще два роки тому наші списки часто ігнорувалися або розглядалися місяцями. Тепер вони лягають в основу пакетів. Звісно, до ідеалу далеко: заборона на морські перевезення не пройшла, багато російських олігархів досі літають приватними літаками до Європи, а атомна галузь РФ не постраждала. Але рух у правильному напрямку очевидний. І головне тепер – не зупинятися, адже наступний пакет може стати ще більш критичним, особливо якщо в ньому нарешті з’явиться повна заборона на морське перевезення російської нафти. Це стало б справжнім “ударом по крапці” для енергетичних доходів Кремля.
