Нова Стратегія національної безпеки США, оприлюднена адміністрацією Дональда Трампа, свідчить про докорінну зміну підходів Вашингтона до війни в Україні.
Неочікуваний резонанс, спричинений “мирним пакетом “зі 28 пропозицій, який у Європі та в Україні сприйняли з тривогою та нерозумінням, не варто пояснювати лише спробами російських представників Дмитрієва чи Ушакова впливати на Білий дім через бізнесмена Стіва Віткоффа. Попри популярну версію про “російський слід”, документ радше виглядає логічним елементом ширшої політики Сполучених Штатів. Новоприйнята стратегія національної безпеки фактично закріплює цей план як частину офіційного бачення Вашингтона щодо завершення війни та майбутньої архітектури регіональної безпеки.
У тексті стратегії прямо сказано, що пріоритетом Сполучених Штатів є якнайшвидше завершення війни в Україні та відновлення стратегічної стабільності у відносинах із Росією. Наводяться і причини, чому це настільки важливо для Америки. Затяжна війна завдає серйозного удару по економіці Європи, що б’є і по глобальній економічній стабільності. Існує також ризик ненавмисної ескалації конфлікту – тобто сценарію, за якого війна вийде з-під контролю і призведе до прямого зіткнення між Росією та країнами НАТО. Вашингтон наголошує на необхідності стабілізації відносин із Москвою, аби уникнути подальшого загострення ядерної суперечності та небезпечної гонки озброєнь. Окрім того, США вважають за потрібне забезпечити післявоєнне відновлення України і гарантувати її виживання як суверенної держави. В стратегії також зазначено, що позиція керівництва деяких європейських країн, які виступають проти швидкого завершення війни, є нереалістичною та суперечить настроям більшості самих європейців, котрі втомилися від війни і прагнуть миру. Нарешті, нова доктрина відверто визнає: стратегічні пріоритети США зміщуються в інші регіони світу (передусім в Азію), і Америка не повинна витрачати надто багато сил і ресурсів на розв’язання затяжних європейських криз.
Варто розуміти, що Стратегія національної безпеки – базовий документ, на основі якого будується вся зовнішня політика США та робота дипломатичного апарату (включно з Держдепартаментом і посольствами). Цей документ визначає курс для всіх гілок виконавчої влади, незалежно від особистих поглядів окремих посадовців, навіть таких високопоставлених, як державний секретар. Іншими словами, ухвалена стратегія задає чіткі цілі, і всі дії американських чиновників за кордоном мають бути спрямовані на їхнє досягнення.
З огляду на це, поява мирного плану з 28 пунктів, який передбачає суттєві поступки з українського боку, перестає здаватися якимось винятковим відхиленням від курсу. Навпаки, цей план повністю узгоджується з офіційно затвердженою стратегією США, де як пріоритет визначено швидке завершення війни. Адже досягти швидкого миру можливо лише в тому разі, якщо одна зі сторін погодиться на значні компроміси. Реалії ж такі, що зараз на полі бою ініціатива належить Росії, і переламати ситуацію на користь України в короткі терміни вкрай важко. Інструментів прямого впливу на Москву у Вашингтона обмаль, а застосування найбільш дієвих із тих, що лишилися в запасі, ризикує спровокувати небажану ескалацію – , згідно зі стратегією, слід усіляко уникати. Натомість впливових важелів тиску на Київ у США більш ніж достатньо, адже Україна критично залежить від американської військової та фінансової допомоги.
Саме в такому дусі й був складений план із 28 пунктів. Судячи з численних сигналів у ЗМІ, попри протести та обурення української влади й окремих європейських лідерів, адміністрація Трампа налаштована надалі просувати ключові положення цього плану. Зокрема, від Києва вимагаються територіальні поступки на користь Росії, відмова від конфіскації заморожених російських активів, а також нейтралізація України в безпековому плані – відмова від вступу до НАТО і зобов’язання не розміщувати на українській території іноземні військові бази. Останній пункт, до речі, прямо прописаний і в новій Стратегії нацбезпеки США: документ передбачає “покласти край сприйняттю і можливості перетворення НАТО на вічно розширюваний альянс”. Тобто Вашингтон офіційно декларує небажання надалі розширювати НАТО, фактично закриваючи двері для членства України та Грузії, що само собою є великою поступкою Кремлю.
Важливо зазначити, що виходячи з логіки нової стратегії (відновлення відносин із Росією та уникнення ескалації, менша увага до європейських проблем), США навряд чи будуть готові надати Україні дієві гарантії безпеки взамін на ці поступки. Малоймовірно, що Вашингтон запропонує Києву щось, що зобов’язало б американців безпосередньо втрутитися у разі нової агресії Росії або хоча б продовжувати масштабну військову допомогу в довгостроковій перспективі. Скоріше, йдеться про мінімальні гарантії на кшталт обіцянок допомогти озброєнням чи тренуваннями, які не рівноцінні формальним союзницьким зобов’язанням. Таким чином, українська сторона ризикує опинитися перед вкрай складним вибором: піти на болючі компроміси без чітких гарантій захисту в майбутньому, або ж намагатися відстоювати свої позиції, ризикуючи втратити підтримку головного союзника.
Залишається відкритим питання, чи погодиться Москва обмежитися тими поступками, що закладені в плані Трампа, чи Кремль вимагатиме ще більшого. Уже зараз російські посадовці заявляють, що їх “не влаштовують” окремі пункти запропонованого плану, отже апетити можуть зрости. Втім, аналіз логіки нової стратегії США показує, що американська адміністрація налаштована рішуче і готова піти далеко, аби тільки досягти поставленої мети – зупинити війну на умовах, прийнятних для себе. Не можна виключати, що Вашингтон робитиме нові кроки назустріч Москві, одночасно посилюючи тиск на Київ і європейських партнерів України, щоб ті погодилися з американським баченням мирного врегулювання.
Попри те, що частина політичних еліт США не сприймає такий курс, а серед республіканців також є впливові фігури, які виступають проти м’якості у відносинах із Москвою, нова стратегія засвідчує: Трамп визначив напрям руху і навряд чи відступить від нього. Поки він утримує посаду президента, а республіканська більшість контролює Конгрес і загалом підтримує господаря Білого дому, зовнішньополітичний курс Вашингтона щодо України залишатиметься незмінним. Для нашої держави це означає період складних рішень і неминучі дилеми, адже концепція “миру через тиск” ставить під питання колишні гарантії безумовної підтримки та змушує Київ шукати способи зберегти союз із США у нових реаліях.
