Микола Донченко, автор у URAUA.INFO

Боротьба “до останнього” може зіграти проти України й підсилити Кремль

Posted on 8 Липня, 20258 Липня, 2025 by Микола Донченко

Вже понад три роки Україна стримує повномасштабне вторгнення РФ ціною неймовірних втрат. Російські ракетні та артобстріли щоденно калічать міста і села, а фронт практично не просувається. Росія утримує приблизно 27% українських земель, кожного дня просуваючись все глибше.

Ці події призвели до однієї з найбільших гуманітарних катастроф Європи: понад 7 млн українців виїхали за кордон і майже 15 млн потребують допомоги в середині країни. Демографічна криза тільки поглиблюється: внаслідок війни на роботу не повернулося близько 40% працездатного населення, а частка людей пенсійного віку зросла до 22% (у 2024 році). Українська економіка виживає переважно за рахунок зовнішньої фінансової підтримки, роздержавлюючи важкий військовий бюджет (дефіцит 2025 року очікується на рівні ≈19% ВВП ). Інфраструктурні руйнування та кадровий голод гальмують відновлення.

Попри вагомі зусилля, стратегічного прориву в наступі досі не сталося. Контрнаступ ЗСУ у 2023 році, очікуваний раптом перелом, виявився малоефективним. Навіть американські високопосадовці констатують: “останній наступ… не дав помітних результатів, поступ просовується лише на сотні метрів”. Лінія фронту залишається фактично стабілізованою, бої йдуть переважно за окремі полігони. Як зауважують українські та західні експерти, “низька динаміка лінії фронту укупі з дуже високою ціною війни дедалі активніше спонукає повертатись до наративу компромісного миру”. Питання в тому, чи варто йти далі без гарантії “оками”, лише викувані нові втрати.

Зміна позиції США та втома Європейських партнерів

Великою частиною збереження боєздатності ЗСУ залишається західна військова й фінансова допомога. Проте минулі місяці показали, що гарантії цієї підтримки вже не такими сталими. США виділили загалом ~$66 млрд на військову підтримку України з початку війни, але поточний пакет у $500 млн, останній за адміністрації Байдена, вибрано з грошових резервів минулорічної бюджетної статті. Наразі лунають голоси республіканців про перегляд формату допомоги (наприклад, перехід на кредити) і зниження обсягів видатків. Хоча частина пакета з Радбезу Трампа таки запущена (декілька сотень млн дол), адміністрація оголосила тимчасову паузу у постачанні частини зенітних ракет і боєприпасів (Patriot, ракети HIMARS тощо), посилаючись на виснаження американських запасів.

Водночас Європейський Союз заявляє про єдність у підтримці України, але на практиці деякі партнери почали виявляти втомленість. Останні опитування показують падіння готовності приймати українських біженців і виділяти кошти: наприклад, на початку війни 88% європейців схвалювали допомогу біженцям, а у 2024 році таких лише 71% . Уряди країн ЄС поступово оголосили безпрецедентне нарощення оборонних бюджетів: готується пакет державної підтримки промисловості, а Німеччина планує суттєво збільшити свій оборонний бюджет. Обговорюються навіть формат функціювання так званої «коаліції охочих» на чолі з Британією та Францією для розміщення миротворців у разі укладення перемир’я. Проте є і ворушіння побоювань: відхід США від конфлікту, якого побоюються союзники, “закриє вікно можливостей для миру”, тоді війна може продовжитися і мати “катастрофічні наслідки для України та трансатлантичної безпеки”.

Економіка і ресурси на межі виснаження

Для України цей конфлікт – також економічна війна. Уряд планує додатково мобілізувати близько ₴400 млрд (~$9,5 млрд) на потреби армії у 2025 році. Валютні резерви та міжнародні пакети допомоги поки дозволяють витримувати шок, але ВВП демонструє лише невеликий ріст (близько +2–3% у 2024–2025, порівняно із падінням 2022-го). Багато галузей – від металургії до агросектору – працюють з меншими обсягами: у травні 2025 року експорт товарів і послуг склав лише $4,7 млрд при імпорті $8,8 млрд що створює великий дефіцит.

Мобілізаційний ресурс також обмежений. Навіть при тотальній мобілізації ЗСУ вже майже досягли максимальної чисельності ~1,05 млн особового складу (включно із внутрішніми резервами). Фактично на передку воюють не більше ~300 тис бійців, а більшість нових формувань довелося комплектувати зі старих резервів. Аналітики зауважують: фронтові бригади часто укомплектовані лише на 50–60% (деякі навіть на 30%), а для повного комплектування всіх підрозділів країні бракує ще ~300 тис військових – показник, недосяжний за нинішніх реалій. Напруженість пояснюють розтягнута війна, боївка старого складу й корупційні зловживання у війську. Відомо про випадки масових дезертирств і протестів через те, що солдати відправлялися в бій майже без заміни і переформатування втомлених підрозділів.

Щодня відчувають дефіцит і звичайні громадяни: ріст цін на продукти, інфляція вище 15% (за даними НБУ, у травні 2025 – +15,9% р/р) і фактичне перенапруження бюджету. За оцінкою МВФ, щоб покрити воєнні потреби Україна змушена витрачати цього року майже половину доходів: бюджетний дефіцит-2025 очікується на рівні ≈19% ВВП , а фінансування його великою мірою лягає на союзницькі гроші. Без пильної зовнішньої допомоги навіть управління кризою в тилу стане вкрай складним.

Громадські настрої та риторика миру

В українському суспільстві питання припинення війни – дуже чутливе. Велика доля громадян поки однозначно не сприймає будь-якого миру, що вимагав би поступок територіями. Однак опитування показують, що за час війни вдвічі знизилася кількість українців, які вірять у світле майбутнє країни через 10 років. У жовтні 2022 року 88% опитаних заявили, що через 10 років Україна буде процвітаючою країною у складі ЄС. У 2023-му так відповіли вже 73%, у 2024-му – 57%, а зараз тільки 43%. Водночас 47% вважають, що через 10 років Україна буде країною зі зруйнованою економікою і великим відтоком людей. У пошуках відповіді “чи є альтернатива нескінченним боям?” все частіше звучать дискусії, які ще кілька років тому здавалися табу. Історики та політики наводять паралелі з іншими конфліктами. Наприклад, після тривалої війни Фінляндія у 1944 році підписала мир з Москвою, поступившись частиною Карелії, але зберегла незалежність і змогла піднятися пізніше.

Також згадують сучасні приклади “стратегічної паузи”. Оглядачі зауважують: єдино реалістичним компромісом може стати поєднання “озброєного нейтралітету” (захід обіцяє безпеку і підтримку, але Україна формально не входить до військових блоків), членства в ЄС (як гарантія цивілізаційного майбуття) і фактичного замороження фронту – за аналогією з поділом Німеччини чи Корейським перемир’ям Як пишуть аналітики, цей “поганий мир” вимагатиме жорстких поступок (відмови від спроб звільнення Донбасу і Криму силою та узаконення окупаційних рубежів), але дозволить зберегти де-факто ключові західні гарантії і саму державність.

Деякі видатні українські експерти також схиляються до цієї думки. Наприклад, Тимоті Еш (Kyiv Post) наголошує: жоден український лідер не погодиться добровільно віддавати території, тому можливим варіантом є фактичне замороження фронту в обмін на гарантію безпеки (через членство в НАТО, двосторонні пакти чи постійну військову підтримку). У цьому разі Україна зберігає контроль над західними регіонами та ключовим потенціалом і отримує достатній запас часу для реорганізації та зростання.

“Поганий мир” як альтернатива втраті суверенитету

Накопичені факти і прогнози переконують: зупинка війни може здатися болючою, але воєнне “тримання до останнього” несе ще гірші ризики. Якщо війна буде тривати за будь-яку ціну, Україну може очікувати внутрішня деградація й колапс – у кращому разі економічна стагнація, в гіршому – розпад інститутів і втрата державності. Як застерігає дослідження Quincy Institute, “за відсутності такого врегулювання війна триватиме на шкоду Україні, ставлячи під загрозу її суверенітет”. У такій перспективі навіть теоретичне звільнення територій може перетворитися на ілюзію, якщо країна фізично не зможе далі протистояти.

Нагадаємо: за останні 3 роки Україна фактично втратила майже 40 % робочого населення, значну частину виробничих потужностей і валютного резерву. До цього додаються територіальні втрати: ще до повномасштабного вторгнення Київ втратив 43 910 км² — 16 965 км² після проголошення так званих ЛНР і ДНР та 27 000 км² унаслідок “кримського референдуму”. 2022 року війна розгорнулася з новою силою, і нині, за словами президента Зеленського, Росія просувається до Дніпропетровщини, формуючи буфер у Харківській, Сумській і Чернігівській областях. Отже, що далі триває збройне протистояння, то більших ресурсів і земель позбавляється Україна, тоді як Кремль висуває щораз жорсткіші умови. Така динаміка працює на користь Москви й водночас стрімко зменшує простір для маневру Києва.

Отже, “поганий мир” слід розуміти не як капітуляцію, а як стратегічну паузу для порятунку життя і потенціалу країни. Життя українських солдатів і мирних громадян – найвища цінність. Якщо під тиском обставин навіть тимчасове припинення вогню дозволить переформуватися, наростити сили і повернутися до боротьби з кращими шансами, це може бути меншим злом. Складне примирення не гарантує повернення втрачених територій тут і зараз, але дає шанс на відновлення країни та економіки. Історичні уроки показують: боротьба до останнього може призвести до втрати всього – незалежності, людей і соціального капіталу. Тому єдине, чим сьогодні не слід ризикувати – це самою Україною як цілісною нацією.

Україна відповідає на рекордні атаки “Shahed” власними дронами-перехоплювачами

Posted on 7 Липня, 2025 by Микола Донченко

За офіційними даними Повітряних сил ЗСУ, у червні 2025 року Росія здійснила рекордну за весь час війни хвилю запусків ударних дронів-камікадзе “Shahed”. За підрахунками Kyiv Independent, цього місяця агресор випустив 5 337 таких БПЛА , а за іншими оцінками їх було ще більше – до 5 438 .

Для порівняння: попередній рекорд становив 4 198 “Shahed” (березень 2025). Таким чином інтенсивність атак “Shahed”-дронів зросла приблизно на третину (на 1 435 запусків більше, ніж у травні).

Водночас українські експерти відзначають, що коефіцієнт відбиття ракетно-дронових ударів ППО зріс незначно. За даними Держави Повітряних Сил, у червні вдалося знищити близько половини безпілотників, однак навіть цієї статистики не вистачило, щоб повністю нейтралізувати загрозу. В абсолютних цифрах проривів у липні було більше: умовно кажучи, якщо у травні не вдалося збити або відвернути приблизно 714 дронів, то у червні – вже близько 757 (за деякими оцінками). Цей показник чітко корелює з нарощенням кількості атак.

Причиною є те, що російські “Shahed” еволюціонують. Нові модифікації дронів літають на значно більшій висоті – тепер їхня крейсерська висота складає близько 2 500-2 800 метрів – і майже вдвічі швидше, ніж раніше. Деякі варіанти розвивають швидкість понад 550-600 км/год. Таким чином ці БПЛА опиняються поза досяжністю легких зенітних груп зі стрілецькою зброєю і гелікоптерів-перехоплювачів. Ще донедавна мобільні загони з кулеметами могли збивати “Shahed”, але тепер їхня ефективність суттєво впала. Основним же засобом протидії залишаються стаціонарні і мобільні зенітні ракетні комплекси – але їхніх ракет завжди замало, аби відбити сотні одночасних атак.

За експертними оцінками, в червні в середньому за добу запускалося майже 180-190 засобів повітряного нападу. У цих умовах запаси ЗРК швидко виснажуються, тому військові б’ють на сполох. Командир Сил безпілотних систем ЗСУ майор Роберт “Мадьяр” Бровді попереджав, що Росія цілком може вийти на рівень близько 1 000 “Shahed”-дронів на добу, йдеться про можливий пік атак.

Такий темп – уявна межа поточних можливостей ворога, але навіть на ближчий час це викликає величезне занепокоєння українських фахівців.

На фоні цього в Україні пришвидшується розвиток нових засобів протиповітряної оборони. Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров нещодавно повідомив, що українські фахівці вже випускають спеціальні дрони-перехоплювачі для боротьби з “Shahed”. За його словами, над цим працювали роками, і деякі нові зразки “дронів-перехоплювачів” “зробили неймовірний прорив”. Офіційних подробиць про їхню практичну ефективність поки немає – міністр лише заявив, що перші результати обіцяють показати літом. Окрім того, обговорювалися й екзотичні ідеї залучення легких спортивних літаків як “перехоплювачів”, проте це викликає побоювання: у темряві такі літаки важко відрізнити від ворожих дронів, і існує ризик випадкового ураження “дружніх” підрозділів.

Варто також зазначити зміну характеру самих атак. Раніше “Shahed” скидалися “пачками” по одному місту, тепер же атаки стали більш скоординованими і “налягають” одночасно на кілька регіонів. Російські БПЛА часто доповнюють вильоти ракетними ударами – поєднуючи одночасно масові напади крилатими та балістичними ракетами. Як наслідок, навіть Київська ППО часом отримує пробиття. Наприклад, ще 17 червня в ході масштабного ракетно-дронового штурму по столиці пройшла найбільша за рік нічна атака, де ключовою зброєю стали саме “Shahed”. Усе це означає, що ворог тренується забезпечувати відразу велику “хвилю” атак із декількох носіїв.

При цьому тривожна тенденція – прецеденти денних атак “Shahed”. Так, 3 липня під час ранкового нападу два БПЛА влучили в Полтавський обласний центр комплектування (колишній військкомат), спричинивши сильну пожежу. У цьому випадку працівники центру були у приміщенні, та їм вдалося частково сховатися, але є загиблі та поранені. Цей інцидент наочно показує: противник може вивести ударні БПЛА через кілька областей і уразити об’єкт, що не був повністю у зоні активного прикриття, навіть у світлий час доби.

Зі свого боку Україна також продовжує завдавати ударів по глибоких цілях у РФ за допомогою власних ударних дронів (попри менший їхній ресурс, ніж у Кремля). Відомо про рейди дронів “Лютого” на військові аеродроми й іншу інфраструктуру противника, але їхня кількість поки що в рази менша за російську.

Отже, на початку літа 2025 року ворогом відзначено черговий стрибок в еволюції “Shahed”-атак: вони стають масовішими, дальнішими і різноманітнішими. Українська ППО й далі долає оборону щодня, проте ефективність ракет і артилерії невпинно вичерпується. У найближчій перспективі навряд чи очікуються нові “чудодійні” методи – цей раунд війни як і раніше буде вирішуватися кількістю і якістю атаки і оборони. За таких умов зростає значення союзної допомоги (зокрема ракет для ППО) та швидких інновацій у технологіях перехоплення. Водночас уже зрозуміло, що “Shahed”-атаки в Україні залишаться одним із ключових факторів бойової та соціальної напруги найближчими місяцями.

Удари по будівлях ТЦК: зростання кількості зрадників і деморалізація суспільства

Posted on 3 Липня, 2025 by Микола Донченко

Протягом повномасштабної війни російські війська переважно завдавали ударів по стратегічній інфраструктурі, енергосистемі та військових об’єктах. Однак нещодавно їхні цілі розширилися – під ворожим вогнем опинилися територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП).

Подібні удари по будівлях ТЦК раніше практично не здійснювалися, тож експерти відзначають зміну тактики противника. Якщо на початку 2025 року диверсії проти воєнкоматів мали прихований характер (закладання вибухівки через завербованих агентів), то тепер Росія вдається до відкритих ударів дронами та ракетами. Мета таких атак – не лише знищити об’єкти фізично, а й досягти інформаційно-психологічного ефекту, про що детальніше – далі.

Вранці 3 липня 2025 року під час масованої атаки дронів на Полтаву зафіксовано пряме влучання безпілотника-камікадзе у будівлю об’єднаного міського ТЦК та СП. Унаслідок цього удару виникла сильна пожежа, було пошкоджено будівлю військкомату. За попередніми даними від обласної військової адміністрації, загинули щонайменше двоє людей, 11 отримали поранення. Невдовзі після атаки в соціальних мережах з’явилися відеозаписи моменту вибухів, які зафіксували декілька послідовних ударів по будівлі військкомату. Ці кадри підтвердили, що росіяни свідомо цілилися саме у ТЦК.

Лише за кілька днів до того подібний інцидент стався на Дніпропетровщині. 30 червня в Кривому Розі російський дрон-камікадзе атакував будівлю районного ТЦК під час ранньої повітряної тривоги. Унаслідок удару частково зруйновано адміністративну будівлю (власне військкомат). Цей випадок став одним із перших відомих прямих ударів по центру комплектування з повітря і засвідчив готовність противника атакувати такі цілі відкрито.

Атаки на ТЦК відбуваються на тлі зростаючого невдоволення частини українського суспільства процесами мобілізації. Понад рік війни суттєво вичерпав резерв охочих добровільно йти на службу, і дедалі частіше мобілізація набуває примусового характеру. За даними The Washington Post, солдати на фронті скаржаться на брак підкріплення, але водночас мало хто з цивільних тепер добровільно зголошується до війська, а багато чоловіків призовного віку уникають військкоматів через побоювання насильницького призову. Фіксуються конфлікти під час вручення повісток: у соціальних мережах ширилися відео сутичок між працівниками ТЦК та перехожими, а іноді доходило до трагедій.

Наприклад, 31 січня 2025 року на Київщині новобранця, якого везли до навчального центру, намагалися “відбити” – його знайомий застрелив військкома і втік разом з призовником; обох згодом затримали і судять за вбивство. Командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал Михайло Драпатий назвав убивство офіцера “червоною лінією” і закликав жорстко покарати винних, зауваживши, що “ми не маємо права мовчки спостерігати за зростаючою хвилею зневаги до захисників України”. Фактично військове командування визнало: в суспільстві накопичилося роздратування і недовіра до системи мобілізації та діяльності ТЦК.

Небезпеку становить те, що в умовах зростаючого невдоволення українці частіше погоджуються співпрацювати з російськими спецслужбами, допомагаючи їм реалізовувати атаки на ТЦК. СБУ спільно з Нацполіцією за останній рік викрили сотні завербованих осіб по всій країні. Лише станом на лютий 2025 року правоохоронці встановили 497 громадян, причетних до підпалів майна військових, закладення вибухівки чи передачі інформації ворогу про військові об’єкти. Росіяни підшуковують виконавців через анонімні Telegram-канали та групи “легкого заробітку”, приваблюючи їх грошима. Найчастіше на співпрацю йдуть молоді люди або безробітні з проблемами (залежностями тощо) , а інколи навіть діючі військовослужбовці.

Наприклад, на Волині восени 2024 року затримали 30-річного солдата, працівника одного з районних ТЦК, який шпигував на користь ГРУ РФ. З’ясувалося, що він за гроші передавав агресору координати українських військових об’єктів, зокрема збирав інформацію про особовий склад і керівництво свого ж військкомату. Агент їздив службовою машиною нібито у справах і фотографував розташування підрозділів ЗСУ, намагався виявити позиції ППО, аби росіяни могли завдати ударів в обхід української протиповітряної оборони. За зраду його заарештовано – зраднику загрожує довічне ув’язнення. Цей випадок показовий: навіть працівник ТЦК, що мав би займатися мобілізацією, через антипатію до системи став навідником на власних колег.

Психологічний ефект ударів по військкоматах підсилюється їхнім резонансом у медіапросторі. Кадри вибухів та пожеж у будівлях ТЦК миттєво ширяться соцмережами, часто набуваючи вірусного поширення. Показово, що під повідомленнями про недавні удари в українському сегменті соцмереж справді з’являється чимало схвальних або глузливих відгуків від користувачів. Зокрема, після атаки дронів на ТЦК у Кривому Розі деякі коментатори писали: “Гори-гори ясно”, “Бальзам на душу”, “Це вам карма”, а дехто іронічно питав, чому удар був не ракетний потужніший. Під постами про “приліт” у Полтаві користувачі залишали десятки лайків схвалення, а дехто прямо заявив: “Росіяни нарешті зрозуміли, куди треба стріляти – повторіть це ще!”. Подібні коментарі відображають реальність: частина українців настільки обурена діями військкоматів, що сприймає їх як ворога не менше, ніж власне російських агресорів.

Отже, російські атаки на будівлі ТЦК стали тривожним сигналом не тільки зміни ворожої тактики, а й змін в всередині самого українського суспільства. Кремль б’є не стільки по стінах військкоматів, скільки по моральному духу українців, використовуючи болючі проблеми мобілізації. Фізичне знищення призовних центрів саме по собі суттєво не завадить обороні, проте паніка і розбрат у тилу можуть стати для України небезпечною отрутою.

Україна без “Мавіків”: як впорається армія без китайських дронів

Posted on 2 Липня, 2025 by Микола Донченко

Китайські квадрокоптери DJI Mavic із самого початку війни стали невід’ємною частиною української армії. Компактні, прості у використанні та недорогі, вони дозволяли швидко проводити розвідку, корегувати артилерійський вогонь та навіть виконувати ударні місії.

Однак навесні 2025 року ситуація змінилася: Китай вирішив різко обмежити експорт своїх безпілотників до України. Фактично, Пекін повністю припинив постачання дронів Києву, хоча й досі активно продає їх до Росії. Як результат, на фронті вже почалася гостра нестача “Мавіків”. Командири українських підрозділів визнають: знайти нові дрони стало складніше, а ті, що вже є, доводиться економити і розподіляти між фронтами. Військові також зазначають, що навіть ті обмежені партії, які іноді надходять, тепер потребують складних логістичних схем, що підвищує їх вартість.

У цій ситуації ЗСУ змушені шукати заміну. Поки що Mavic залишається основним дроном для ближньої розвідки: він стабільний, простий в експлуатації, а головне – у нього надійна система зв’язку та якісна камера. Тому повністю відмовитися від цього типу коптерів армія поки не може. Але вже зараз військові підрозділи намагаються переходити на вітчизняні та альтернативні зарубіжні платформи.

За словами представників Сил безпілотних систем ЗСУ, вже тестуються різні альтернативи. Вітчизняні моделі “Шарк”, “Мамба”, “Валькірія” та “Лінза” почали поступово заміщати Mavic у виконанні певних завдань. Проте вони поки що не мають такого масового виробництва і налагодженої логістики, як у китайських дронів.

На додаток, Міноборони намагається спростити закупівлю безпілотників на рівні бригад. Міністр оборони Рустем Умєров зазначив, що процес поки йде важко: деякі підрозділи не мають людей, які могли б ефективно займатися закупівлями, а інші просто бояться брати на себе фінансову відповідальність. Для вирішення цієї проблеми створюється спеціальний маркетплейс DOT Chain Defence, який дозволить командирам самостійно обирати дрони, а держава оплачуватиме закупки.

Водночас у ЗСУ підкреслюють, що будь-який дефіцит Mavic одразу позначається на ефективності розвідки. Вадим Горюшко, директор компанії VPP Invest, пояснює: DJI Mavic – це результат десятиліть інвестицій і технологічного вдосконалення, тому швидко створити повноцінний аналог неможливо. Але ця ситуація має і позитивні наслідки: вона дала поштовх українським виробникам активніше розвивати власні дрони та зменшувати залежність від китайських поставок.

Сьогодні українські підприємства вже здатні виробляти до 4 млн безпілотників на рік, хоча поки що це переважно простіші моделі. Крім того, у 2024 році українські інженери створили перший FPV-дрон, зібраний повністю з вітчизняних комплектуючих, що дозволяє зменшити залежність і в ударному сегменті.

Отже, хоч блокування Китаєм поставок дронів стало серйозним викликом, воно також дало українській армії шанс на прискорений розвиток власних технологій. Перехід на вітчизняні та західні рішення буде болісним, але він цілком можливий і, ймовірно, зробить українську аеророзвідку більш стійкою до зовнішніх загроз. Найближчі місяці стануть вирішальними: українські виробники мають шанс не лише заповнити прогалину, а й зробити країну технологічно незалежною від китайських дронів.

Росіяни почали використовувати FPV-дрони з сонячними панелями

Posted on 1 Липня, 2025 by Микола Донченко

Російські війська почали застосовувати FPV-дрони, обладнані сонячними панелями.

Про це повідомив український експерт з питань зв’язку Сергій Бескрестнов, також відомий як “Флеш”.

За його словами, сонячна панель не здатна забезпечити політ дрона, однак вона дозволяє заряджати акумулятор під час пасивного очікування. Таким чином, дрон може тривалий час залишатися в режимі очікування без потреби в заміні батарей або поверненні до оператора.

Це нововведення може ускладнити виявлення дронів, адже вони здатні залишатися нерухомими й непоміченими протягом тривалого часу, чекаючи на появу цілі.

Червень під сиренами: Одещина прожила місяць атак, втрат і страху

Posted on 1 Липня, 2025 by Микола Донченко

Червень 2025 року став для Одещини одним із найважчих місяців повномасштабної війни.

За 30 днів в області пролунали 61 раз сирени повітряної тривоги, а російські війська здійснили не менше 12 ударів по мирних містах і селах. Щодня мешканці області в середньому проводили годину в укриттях, рятуючись від дронів і ракет.

Найдовша тривога тривала понад 5 годин, а найкоротша – 17 хвилин, та обидві залишили відбиток страху. Російські атаки обернулися загибеллю щонайменше 9 цивільних і пораненням понад 100 людей.

Під вогнем опинилися не лише житлові квартали, а й школи, дитячі садки, лікарні, підприємства та об’єкти критичної інфраструктури.

Особливо болючими стали дні 10, 17 та 23 червня. Удар по станції швидкої допомоги в Одесі знищив рятівників, які допомагали іншим. А балістичний удар по ліцею в Білгород-Дністровському забрав життя жінки, яка роками годувала школярів.

Зруйновані школи, амбулаторії та об’єкти інклюзивної освіти перетворилися на мішені.

Ворожі атаки змусили мешканців Одещини жити у постійному очікуванні нових тривог і втрат. Літо розпочалося в підвалах, а дитячі канікули – в лікарняних палатах.

Влада продовжує закликати до обережності, а енергетики та рятувальники – працювати під вогнем.

СБУ завдала удару по російському заводу “Купол”, що виробляє ЗРК “Тор” і “Оса”

Posted on 1 Липня, 2025 by Микола Донченко

Служба безпеки України успішно вразила один із ключових елементів російського ВПК – завод “Купол” в Іжевську, де виробляють зенітно-ракетні комплекси “Тор” і “Оса”.

Про це повідомляє “Укрінформ” із посиланням на джерела в СБУ.

За інформацією джерела, удар було завдано за допомогою далекобійних дронів, які подолали понад 1300 кілометрів.

У результаті атаки постраждали виробничі потужності та складські приміщення Іжевського електромеханічного заводу. Це підприємство є важливим елементом російської системи протиповітряної оборони.

Удар по “Куполу” став черговим кроком СБУ у виведенні з ладу об’єктів, що забезпечують армію РФ засобами ведення війни. Раніше також повідомлялося про результативну атаку на аеродром у Криму, де було знищено три гелікоптери та зенітно-ракетний комплекс “Панцир-С1”.

Такі удари по глибокому тилу ворога свідчать про зростаючі можливості українських сил завдавати високоточних ударів по військовій інфраструктурі РФ.

У Нижньогородській області РФ розбився винищувач Су-27: деталі

Posted on 1 Липня, 2025 by Микола Донченко

У Росії чергова авіаційна аварія: винищувач Су-27 зазнав катастрофи поблизу населеного пункту Велетьма в Нижньогородській області.

Про це повідомляють місцеві Telegram-канали.

За попередньою інформацією, обидва пілоти встигли катапультуватися. Один із них уже знайдений, пошуки другого тривають.

Подібні інциденти із військовою технікою на території Росії останнім часом фіксуються все частіше, що може свідчити як про технічні проблеми, так і про загальне виснаження армії РФ на тлі затяжної війни проти України.

Причини падіння літака поки не розголошуються.

Росія не штурмуватиме Суми, а обходитиме: які напрямки планує атакувати РФ влітку

Posted on 1 Липня, 20251 Липня, 2025 by Микола Донченко

Російські солдати та бронетехніка, зосереджені для підготовки до ймовірного прориву. Російський літній план на фронті поступово проявляється, якщо аналізувати останні бойові дії. Основні його елементи – обходити великі міста (замість лобових штурмів).

Північний напрямок, зокрема область міста Суми, привертає особливу увагу росіян. Незважаючи на побоювання, метою окупантів не є прямий штурм Сум і вуличні бої за місто. Навпаки, вони прагнуть зробити населений пункт непридатним для життя, а тоді обійти його стороною. За такою схемою російські війська діяли раніше на Донеччині – наприклад, у містах Селидове та Новогродівка інфраструктуру практично знищено, після чого противник оминув ці міста під час наступу. Подібне сталося і з Покровськом: російські обстріли пошкодили 80% критичної інфраструктури цього вузлового міста Донеччини, залишивши його без електрики, води та газу і перетворивши на “мертве” місто. Хоча в сам Покровськ ворог так і не ввійшов, він намагався обійти його з півдня і заходу в напрямку Дніпропетровської області. Аналогічну тактику агресор застосовує нині й проти Сум. Місто регулярно піддається атакам дронами та артилерією, що націлені на комунікації та об’єкти забезпечення.

Мета очевидна: позбавити Суми зв’язку, електропостачання та води, змусити населення виїхати, а саме місто – знекровити. Після цього російська армія спробує просуватися в обхід Сум, уникаючи запеклого міського бою. Втім, Збройні сили України завчасно посилили оборону на цьому напрямку. У червні російські підрозділи (зокрема, елітна морська піхота) безуспішно штурмували прикордонні села на північ від Сум, але не змогли прорватися вперед. Українські війська завдають ударів у відповідь: повідомлялося навіть про просування наших підрозділів поблизу кордону на Сумщині. Отже, план оточити й обійти Суми наразі пробуксовує – ворога зупинено на підступах до міста, хоча напруга там зберігається. Чи надовго стримана ця загроза, покаже час.

Другий елемент російського задуму – спробувати прорвати українську лінію оборони на стику Донеччини та Дніпропетровської області, аби вийти на так званий оперативний простір. Йдеться про прорив фронту до відносно відкритої місцевості, не насиченої багаторівневою обороною, яка роками будувалася на Донбасі. У російській воєнній логіці це дозволило б розгорнути масштабні маневри бронетехніки і мотопіхоти вже на території Дніпропетровщини – фактично, поза межами укріпленого “фортеційного” поясу української оборони. Саме тому окупанти так завзято штурмували район Вугледара, Великої Новосілки та Покровська протягом зими і весни, намагаючись створити пролом для виходу в бік Павлограда чи навіть Дніпра. На початку року, змінивши тактику під Покровськом, російські війська намагалися обходити місто і прориватися далі на захід – у напрямку Павлограда, першого великого міста Дніпропетровської області.

Росіяни розраховують, що за межами Донбасу українська оборона менш щільна, а отже ставка робиться на швидкість та масоване застосування бронетанкових підрозділів. В умовах прориву на оперативний простір велику роль відіграватиме не стільки дронова війна, скільки кількість живої сили і техніки. Цим можна пояснити те, що останні місяці окупанти відносно економно використовували свої танки та БМП на фронті – ймовірно, накопичуючи резерви для великого ривка. За даними західних аналітиків, зима 2024-2025 років відзначалася помітним спадом активності російських бронетанкових частин, що дозволило зберегти та відновити значну кількість бойових машин. Такі сили можуть бути кинути в прорив, якщо нагода з’явиться.

Натомість українські військові усвідомлюють ризики: у разі пролому фронту на межі Донеччини та Дніпропетровщини, зупиняти ворожі танкові “коробочки” і моторизовані загони, можливо, доведеться вже ближче до Павлограда чи навіть на підступах до обласного центру – міста Дніпро. Ситуація залишається під контролем, адже станом на кінець червня противнику не вдалося досягти стратегічного успіху на цьому напрямку. Бої точаться переважно на донбаському боці фронту, і всі ключові населені пункти, що прикривають шлях на Дніпропетровщину, залишаються під українським контролем.

Третя складова російського літнього плану – активізація бойових дій на інших напрямках з метою розпорошити сили української армії. Логіка ворога полягає в тому, щоб змусити Україну тримати резерви вздовж усього фронту, не дозволивши перекидати підкріплення лише на найбільш загрозливий напрямок. Для цього росіяни можуть інсценувати або реально почати наступальні дії там, де це менш очікувано. Серед ймовірних напрямків називають Харківщину на північному сході, Запорізький напрямок на півдні, а також окремі відрізки фронту на Донбасі.

Дійсно, останнім часом спостерігається зростання активності противника під Куп’янськом та на північ від Харкова. Ворог періодично атакує українські позиції біля кордону з Бєлгородською областю РФ, намагаючись відтіснити ЗСУ подалі від російської території і наблизитися до Харкова на відстань артилерійського пострілу. Такі атаки, однак, не принесли суттєвих просувань: за даними Інституту вивчення війни, на кінець червня російські війська вели наступальні дії в північній частині Харківщини, але не досягли підтверджених успіхів. Подібна ситуація й на півдні: на Запорізькому напрямку окупаційні сили здійснювали локальні штурми (зокрема, в районі Оріхова та Гуляйполя), проте безрезультатно.

Вочевидь, Росія влітку 2025 року прагне нав’язати Україні масштабне загострення на фронті одразу на кількох напрямках. План максималістський: знекровити прифронтові міста (такі як Суми) ударами по інфраструктурі та обійти їх, здійснити глибокий прорив в оперативний простір до великого українського тилу, а також посіяти напруженість по всій лінії фронту одночасними атаками. Поки що жодна з цих цілей не досягнута. Більш того, українські війська не лише успішно обороняються, а й проводять локальні контратаки на окремих ділянках. Наприклад, на півночі контрдії ЗСУ уповільнили російське просування на Сумщині , а на Донеччині окупантам так і не вдалося оточити Покровськ та прорватися на захід.

Наступні тижні стануть випробуванням витривалості для обох сторін. Росіяни суттєво наростили інтенсивність авіа- та ракетних ударів по українських містах у червні, сподіваючись зламати оборону та волю до спротиву масованими атаками. Україна ж укріплює свою ППО і готується зустріти нові удари. Літня кампанія 2025 року може визначити подальший хід війни – зараз Кремль випробовує всі можливі напрямки тиску, проте українська армія демонструє готовність витримати цей натиск протягом літа і зірвати плани ворога. Від стійкості та майстерності наших захисників у найближчі місяці залежатиме, чи вдасться РФ реалізувати свій задум, чи його очікує провал. Україна вже не раз довела, що здатна зірвати розрахунки агресора – тож і цього літа розраховуємо вистояти і зберегти стратегічну ініціативу.