З огляду на постійні втрати на фронті, влада змушена шукати нестандартні шляхи поповнення ЗСУ. Так, днями в Раду внесли законопроєкт №13346, який має “розблокувати” можливість переведення співробітників спецслужб (СБУ, СЗР, ГУР) до війська.
Ще навесні 2024 року “мобілізаційний закон” (від 11.04.2024 №3633) формально дозволив спецслужбам передавати частину контрактників у ЗСУ. Однак виявилося, що юридичні “прогалини” (зокрема, відсутність механізму зміни виду служби) просто не давали втілити намір у життя: довоєнні контрактники СБУ відмовлялися підписувати нові контракти з Міноборони при спробі переведення до армії. Тож депутати вирішили дописати поправку – згідно з нею, такі “невдочуті” спеціалісти з розвідки і контррозвідки після переведення фактично вважатимуться мобілізованими строковиками у ЗСУ.
Виглядає парадоксально: раніше посади в цих органах вважалися “привілейованими”, а тепер СБУшників та “гурівців” фактично примушують ставати рядовими солдатами. Утім, цей крок – симптом значно глибшої проблеми. Адже та ж ситуація проявилася й в інших силових структурах. За офіційними даними, у складі Нацполіції налічується близько 70-75 тис чоловіків призовного віку. І практично всі вони залишаються офіційно “заброньованими” від мобілізації – тобто на фронт йдуть лише добровольці чи ті, кому змушені вже надати відстрочку. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко гордо доповідав, що близько 90% пожежників та поліцейських фактично “знято з черги” призову.
З одного боку, держава аргументує це тим, що поліцейські й рятувальники потрібні тут і тепер для боротьби всередині країни. Але з іншого – такі цифри викликають у суспільстві гостре відчуття несправедливості. Чому тисячі тат і синів, які лишаються на батьківщині під шевронами, не йдуть на фронт, тоді як багатьом іншим доводиться вириватися з сімей та ремесел? У просторі соцмереж і на телемарафонах дедалі гучніше лунає питання про подвійні стандарти мобілізації. Люди згадують, як самі відправляють знайомих або родичів воювати, а в цей час одні вештаються містом у поліцейських бурках і практично не уявляють небезпеки. У результаті довіра до мобілізаційної кампанії починає похитуватися. Як зауважують аналітики, ефект “об’єднання навколо національного прапора” поступово слабшає, а рівень довіри до політичного керівництва країни потроху знижується.
Ця довірча тріщина небезпечно розширюється фонтаном інформаційних скандалів і втому людей. Соціологи фіксують: відчуття “військового стомлення” вже проступає у суспільстві – хоча й не домінує над настроями підтримки, але стабільно зростає з часом. І це не дивно. Як відзначають експерти з бізнесу, що вивчають вплив війни на трудові ресурси, “втома та виснаження людей – один з найбільших викликів”, з яким стикаються українці. Працівники нервово напружені, задерикуваті від постійного стресу, багато сімей розділені війною – і все це створює додаткову напругу. Додайте сюди те, що для багатьох мобілізація стала вже не раптовим викликом, а буденною реальністю, і картина доводить: втома наростає.
Тим часом військові визнали, що кадрів справді не вистачає. Генеральний штаб не приховує: кількість новобранців різко впала порівняно з початком року – на 40% і більше. Нагадаємо, що за мобілізацію вже покликано понад 1,05 млн осіб, а ще понад 160 тис планують добрати. За таких темпів високопосадовці Пентагону попереджають: українське військо зможе утримуватися ще лише 6-12 місяців без якісних поповнень. Іншими словами, ресурс людей для війни закономірно вичерпується. У таких умовах будь-які “привілеї” стають особливо контрастними.
Висновок для влади простий: захищаючи частину суспільства від мобілізації, вона ризикує підірвати довіру решти. Політика вибіркового бронювання може загнати мобілізаційний ресурс у глухий кут через інформаційну і моральну деморалізацію. Замість усієї країни єднатись у війні, виникає відчуття розділеності – “своїх” та “не своїх”. Свідомо чи ні, але законопроєкт про переведення розвідників у військові лави – це швидше вимушений крок реагування на кризу, аніж планове рішення. І якщо суспільство відчує, що мобілізація несправедлива, то навіть найпатріотичніші настрої почнуть танути. Зараз, коли кожен день іде на вагу мільйона людських життів, надзвичайно важливо зберегти впевненість людей: воювати має весь народ, а не лише окремі групи. Уривчаста довіра – це те, чим уряд ризикує пожертвувати, якщо конфронтація навколо “броньованих” посадових осіб триватиме.
