Курська дилема: чи вартий шматок російської землі деморалізації суспільства та армії?

6 серпня 2024 року Збройні сили України розпочали операцію на території Курської області. Відтоді минуло достатньо часу, щоб оцінити досягнуті результати та порушити низку гострих питань щодо ефективності використання сил, збереження техніки і загальних стратегічних перспектив.

Довгий час у ЗМІ переважала думка, що “прорив ЗСУ російського кордону та бій у Курській області” став для Москви неочікуваним викликом. Як зазначали західні експерти, ця ініціатива мала продемонструвати вразливість Росії:

“Ці дії важливі, тому що Росія постійно б’є по українській території, і такий прорив – це нагадування про те, що сама Росія не є невразливою. Це сигнал про те, що Росія і сама може постраждати від тієї війни, яку вона ж і розпочала”, – констатує Сет Джонс.

За його словами, “тепер реальністю стало те, що війна зачепила Росію так само, як і Україну…, і якщо Росія атакує всі області України, то з якої речі обмежувати Україну в тому самому?”.

Однак уже зараз, особливо після невдалої спроби української армії на початку січня 2025 року розширити плацдарм у Курській області, пафос і бравурні гасла змінилися більш скептичною риторикою. Операцію поступово почали ставити під сумнів, і хоча офіційні ЗМІ продовжують говорити про “геніальність” такого маневру, серед військових з’явилися сумніви й прагнення розібратися в доцільності.

Коментарі від українських солдатів, які воюють у Курську, змальовують похмуру картину. Вони зізнаються, що не до кінця розуміють, якою є кінцева мета операції, розпочатої ще в серпні, і побоюються, що поразка в цьому протистоянні на російській території не є чимось віддаленим. У їхніх словах присутні і відчай, і злість:

“Ситуація з кожним днем погіршується. Ми не бачимо мети. Наша земля – не тут”, – каже один з військових.

Інші військовослужбовці також розповідають про екстремальні погодні умови, хронічний недосип через постійні бомбардування, зокрема 3000-кілограмовими коригованими авіабомбами, які вселяють страх. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські сили змушені поступово відступати, оскільки російські війська крок за кроком відвойовують територію.

“Ця тенденція продовжиться…”, — написав один із бійців на ім’я Павло. – “Це просто питання часу”.

Павло скаржиться на крайню втому, відсутність ротації і те, що в підрозділи перекидають нових людей – переважно немолодих військових – без достатнього відпочинку. Вони приїздять з інших ділянок фронту фактично “напряму”. Солдати критикують командування, вказуючи на брак зброї, неясні накази і загальне нерозуміння, чому слід утримувати невелику ділянку російської території силами передових бригад і найкращої західної техніки в той час, як ворог продовжує тиск на Донбасі.

При цьому скарги від солдатів у важких умовах – справа звична. Але якщо всі повідомлення “майже суціль похмурі”, це дає підстави вважати, що з мотивацією справді виникають проблеми. Частина бійців сумнівається, що операція в Курську допомагає досягти однієї з головних цілей – відтягнути російські сили зі “східного фронту”. Востаннє, за їхніми словами, військам було наказано утримувати захоплену частину Курської області до кінця січня 2025 року, “поки до Білого дому не заїде новий президент США Дональд Трамп”.

Іншою проблемою є те, що на тлі загальної стагнації в умах українського суспільства починають з’являтися конспірологічні версії: окремі коментатори в соцмережах стверджують, що в уряді та керівництві ЗСУ начебто побоюються аудиту після перемоги Трампа, бо саме з його приходом може бути перевірене все передане озброєння, включно з військовою технікою, боєприпасами, екіпіровкою та фінансовою допомогою.

Дехто доходить до того, що серйозно обговорюються думки про “розукомплектування” чи продаж техніки в треті країни, коли з озброєння знімаються дороговартісні блоки управління, обладнання РЕБ, приціли. За цією логікою, аби приховати такі зловживання, й була організована “курська операція”: мовляв, там, у районі боїв високої інтенсивності, можна “списати все й навіть більше”, а перевірити реальну кількість техніки неможливо.

Справді, за три роки війни в Мережі неодноразово з’являлися матеріали про випадки спекуляції на західній військовій допомозі та потрапляння української зброї на чорний ринок. Такі побоювання висловлювали й американські офіційні особи: ще в травні 2022-го глава Пентагону Ллойд Остін підкреслював необхідність суворого контролю над переданими Україні озброєннями. З іншого боку, конкретних фактів і доказів “розукомплектування” у великих масштабах ніхто не надав. Наприклад, у грудні 2023 року прем’єр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що “значна частина допомоги” Україні може опинитися на чорному ринку, але ніхто так і не зміг це підтвердити.

З другого боку, Київ насправді неодноразово підтримував опозиційні рухи в низці країн Близького Сходу й Африки, щоб послабити вплив Росії в регіоні. У грудні 2024-го The Washington Post повідомило про те, що українська розвідка відправила сирійським повстанцям із “Хайят Тахрір аш-Шам” (ХТШ) безпілотники та близько 20 операторів дронів в Ідліб. Ще в липні 2024-го, за заявами Андрія Юсова з Головного управління розвідки України, Київ надавав туарегам на півночі Малі інформацію й не лише інформацію, що допомогло повстанцям у боях проти ПВК “Вагнер”. Через це уряд Малі навіть розірвав дипвідносини з Україною, звинувативши її в підтримці тероризму.

Зрозуміло, що такі дії – частина дійсно наявної стратегії Києва з протидії Росії в “третіх країнах” і певне озброєння мало бути передане повстанцям чи опозиційним силам, аби підвищити їхню боєздатність, і могло опинитися на чорному ринку як через випадкові неконтрольовані обставини, так і через умисел окремих командирів. Проте немає жодних підстав вважати, що саме держава Україна, як вищий рівень військово-політичного керівництва, систематично продає надану західними країнами техніку та озброєння з метою збагачення.

Так чи інакше, незалежно від реального стану справ з анонсованим новообраним президентом США Дональдом Трампом аудитом і різними спекуляціями в інформаційному просторі, все це так чи інакше відображається на реаліях війни “тут і зараз” і ускладнює становище ЗСУ, які в самій Курській області не досягли значного просування.

Вихідна мета полягала в тому, щоб продемонструвати слабкість Росії і, можливо, сформувати “запас” для майбутніх переговорів із позиції сили, де теоретично могло б постати питання обміну частини Курщини на зайняті РФ українські землі. Проте ми хочемо цього чи ні, на практиці “курська операція” поки виглядає вкрай неоднозначною і поступово призводить до занепаду морального духу в українському суспільстві. Причому йдеться не лише про цивільних, а й про військових, у яких склалося враження, що ситуація поступово виходить з-під контролю.

Реальність така, що немає ані масштабного відведення військ назад, ані помітного просування української армії вперед – лише виснажливі бойові зіткнення та великі втрати. Це підкріплює ворожу пропаганду й створює деморалізуючий ефект усередині країни, яка бачить у тому, що відбувається, або безглузду ініціативу, або туманні пояснення щодо її цілей. Багато бійців і надалі готові захищати Україну, але не розуміють, чому саме потрібно утримувати плацдарм на території РФ, якщо там витрачаються дефіцитні ресурси, а за чотири місяці так і не вдалося досягти вирішального зламу.

Таким чином, операція в Курській області – одна з найбільш суперечливих сторінок війни. Спочатку її подавали як “новий виклик” Москві й доказ того, що кордон РФ вразливий, але з часом назбиралися й негативні сигнали. Питання виникають у солдатів, у спостерігачів та частини суспільства: чи потрібна нам Курщина, якщо вона коштує колосальних втрат і не дає бажаних результатів?

Кожен п’ятий українець висловив бажання емігрувати за умови відкритих кордонів – опитування

В Україні 21% громадян хотіли б емігрувати, щойно кордони будуть повністю відкриті. Однак 70% не збираються виїжджати на постійне місце проживання, а 9% не змогли визначитися з відповіддю.

Такі результати спільного опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова.

Серед чоловіків частка охочих емігрувати становить 25%, серед жінок – 17%. Найчастіше намір виїхати висловлюють молоді люди віком 18-29 років – 33%, а з віком відсоток охочих зменшується.

Зазначається, що до війни 26,5% респондентів у східних регіонах заявили, що хотіли б переїхати за кордон на постійне місце проживання, якби кордони були відкриті для всіх категорій населення.

Тим часом у західних регіонах цей показник становить 23%, у центральних – 19%, у південних – 12%.

Основними причинами такої статистики називають відсутність можливостей для розвитку, загрозу життю через війну, недостатню соціальну підтримку з боку Києва, бажання возз’єднатися з родичами, необхідність евакуювати утриманців і неможливість знайти підходящу роботу.

Німеччина зміцнюватиме армію України навіть після закінчення війни – Шольц

Канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив про намір зміцнювати Збройні сили України (ЗСУ) навіть після закінчення війни з окупантами.

Про це він розповів в інтерв’ю медійній групі Funke.

За його словами, насамперед було б гарною новиною, якби війна в Україні закінчилася, однак навіть тоді Берлін має зробити все можливе, щоб забезпечити безпечне майбутнє для Києва.

Німецький політик стверджує, що тільки після цього країнам слід говорити про гарантії безпеки і про те, як Україна може зберегти сильну армію, військовий потенціал якої Європа буде спільно зміцнювати.

Шольц припускає, що це питання обговорюватимуть із союзниками «в найближчому майбутньому». А наразі подібні спекуляції заборонені, оскільки жодні рішення не повинні ухвалюватися за спиною Києва.

Зазначимо, що ФРН є другим за величиною постачальником зброї в ЗСУ після Сполучених Штатів. За час війни Берлін виділив на допомогу Києву близько 28 млрд євро, а на 2025 рік уже заплановано підтримку на суму 4 млрд євро.

В Україні родичі зниклих безвісти отримали право на відстрочку від мобілізації: деталі

Кабінет міністрів ухвалив постанову про надання права на відстрочку від мобілізації родичам зниклих безвісти осіб за особливих обставин.

Про це пише пресслужба Міністерства внутрішніх справ.

Там зазначили, що до них надійшла значна кількість звернень від цієї категорії громадян із проханням усунути протиріччя в законодавстві, яке не дає змоги їм скористатися правом на відстрочку від мобілізації.

Відомо, що раніше підставою для її отримання було визнання людини зниклою безвісти за особливих обставин за рішенням суду. Тепер замість цього родичам необхідно отримати виписку з Реєстру зниклих безвісти.

До категорії осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу в період мобілізації, відносяться чоловіки і жінки, чиї близькі родичі пропали безвісти при обороні країни і під час війни.

Також до них належать громадяни, які виховують щонайменше одну дитину віком до 18 років, якщо другого з батьків визнали зниклим безвісти в період війни.

Український журналіст закликав до зниження цінності людського життя в країні

Україна повинна знизити цінність людського життя, щоб вижити у війні з окупантами.

Про це заявив журналіст і публіцист Віталій Портников в ефірі зі своїм колегою Бориславом Березою кілька місяців тому.

За його словами, якщо Київ підвищить цінність людського життя, то це створить для українців проблеми у виживанні у війні.

Журналіст обґрунтував це тим, що в бою проти РФ може вижити тільки сама країна-агресор або та держава, в якій цінність людського життя в принципі близька до російського рівня.

Він вважає, що Україна має бути зацікавлена в тому, щоб люди думали саме так. Це єдиний спосіб для країни вижити в найближчі роки війни.

Варто зазначити, що Портников також дотримується думки, що на фронті мають гинути насамперед прості громадяни, а не еліта.

За Дональда Трампа Україну можуть чекати серйозні виклики: головні сигнали

Після інавгурації 47-го президента США Дональда Трампа в українських політичних і громадських колах зростають побоювання щодо подальшої долі військової та фінансової допомоги Києву.

Публічні виступи Трампа та його перші кроки на посаді, а також попередні обіцянки “не підтримувати чужі конфлікти” формують підстави для занепокоєння: Україна може втратити вагому частку підтримки від Вашингтона.

Найбільш помітний сигнал — відсутність високопоставленої української делегації на інавгурації Дональда Трампа. В мережі навіть курсують чутки про те, що Президент України Володимир Зеленський нібито звертався через неофіційні канали з проханням запросити його на інавгурацію, проте отримав відмову. Цю інформацію неможливо підтвердили, але сам факт появи подібних розмов є показовим та сам по собі демонструє недоліки відсутності українських високопосадовців на церемонії.

Це контрастує з попередніми роками, коли Україна часто згадувалася в контексті США. Тепер новий лідер Білого дому демонстративно не згадав про Київ жодним словом у своїй інавгураційній промові. Для багатьох наших політиків та експертів це стало приводом задуматися про те, що Трамп або не вважає Україну пріоритетом, або взагалі не хоче надалі поглиблюватися в українські проблеми.

Зі слів Трампа, він визначає чіткий вектор “America First” (Америка передусім), а відмова від “чужих конфліктів” і “надмірно щедрої допомоги іншим державам” — частина його передвиборчої програми:

— Обмеження зовнішніх витрат і аудит усіх програм допомоги.

— Посилення контролю за тим, як витрачаються американські кошти за кордоном.

В українських колах та у Києві така позиція не могла не викликати хвилю побоювання, тому що корупційні рішення є нашою реальністю й усі розуміють –  в Україну найближчим часом може приїхати делегація чи створена за дорученням президента США комісія, яка перевірятиме звіти про використання зброї, грошей та іншої підтримки, наданої упродовж останніх років.

У цьому сенсі також варто згадати неодноразові заяви американських військово-політичних діячів про потребу “прозорості” під час отримання і використання допомоги та сюжети у ЗМІ про появу американської зброї на чорних ринках.

З тексту промови та перших кроків Трампа також можна виокремити кілька моментів, які можуть прямо позначитися на Україні:

Він не згадує Україну. Раніше навіть Байден чи Обама бодай побіжно, але говорили про українців на початку свого терміну; Трамп не сказав нічого.

Скорочення допомоги іншим країнам. Уже підписано низку указів про “аудит та призупинення” зовнішніх програм, поки не буде підтверджено їхню користь для США.

Орієнтир на “власну” Америку та силу. Трамп і його команда не збираються вникати в локальні конфлікти, якщо вони не несуть прямої загрози інтересам США.

Роль “миротворця”. У промові Трампа прозвучало, що “успішні переговори про припинення вогню на Близькому Сході” — один із його козирів. Він не проти демонструвати свій “талант” в інших конфліктах, але питання: чи вигідно йому братися за українську кризу, яку він називає “чужою війною”?

Якщо казати про реакцію української влади, то ще до інавгурації Президент України Володимир Зеленський публічно радів перестановкам у Білому домі, тоді як реальний вплив на майбутню адміністрацію Трампа під питанням. Ймовірно, в Україні сподівалися, що Трамп готовий допомагати нам лише тому, що він у опозиції до демократів чи Росії. Але Tрамп ніколи не висловлювався про “безумовну підтримку України”. Скоріше він схильний критикувати “занадто щедру” допомогу Києву, тому його рішення не обов’язково будуть на користь України.

Підсумовуючи, можна сказати, що українська влада ризикує зіткнутися з додатковими труднощами:

— Публічний аудит західного озброєння та фінансів. Якщо він виявить зловживання, скандал може спричинити різке урізання підтримки.

— Послаблення міжнародної коаліції не на користь України, адже Трамп не приховує “українське питання” не входить до його персональних пріоритетів.

— Друга спроба “нормандського формату”? Трамп анонсував себе як миротворця, і не виключено, що він може спробувати домовитися з Кремлем шляхом компромісів, болісних для Києва.

Остаточно, чи дійсно Трамп “відвернеться” від України — покаже час. Але вже зараз видно: надмірна ейфорія окремих політиків у Києві, мовляв, Трамп буде кращим за демократів, не завжди виправдана. Яскраві обіцянки нового президента США спрямовані передусім на розв’язання внутрішніх американських проблем і досягнення власних цілей на міжнародній арені. Для України це сигнал, що “тривожні дзвони” можуть задзвонити, якщо ми не доведемо реальної цінності нашого партнерства та не уникнемо сумнівів про “сумнівне використання” будь-якої допомоги.

У ЗСУ змінюють стратегію далекобійних атак: може переломити хід війни

Бійці ЗСУ почали активно використовувати дрони дальнього радіусу дії для нанесення ударів по військових об’єктах на території країни-агресора на відстані до 1 тис кілометрів.

Про це пише видання Bild.

За інформацією джерела, тільки в січні українські сили завдали ударів по 18 стратегічних об’єктах, деякі з яких зазнали серйозних пошкоджень.

Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський упевнений, що атаки вплинули на можливості ворожої армії і змусили її скоротити щоденну витрату боєприпасів удвічі, з 40 000 до 20 000 патронів.

Ніко Ланге, військовий експерт, стверджує, що Київ поступово вдосконалює свої можливості далекобійних ударів, а ППО загарбників неефективна проти цих атак.

Анонімний представник Міністерства оборони вважає, що продовження подібних обстрілів може суттєво змінити хід війни.

За його словами, якщо Україна отримає на підтримку більше західних засобів глибокого удару, включно з ракетами Taurus, це може змусити Москву воювати по-іншому і змінити баланс війни.

Зеленський: США і Європа підтримували розвідувальні контакти з окупантами протягом усієї війни

Президент України Володимир Зеленський заявив, що західні країни підтримували контакти з Росією на рівні розвідок протягом усієї війни.

Про це він заявив на зустрічі з представниками Міжнародної медіаради.

Відповідаючи на запитання про підготовку адміністрації президента США Дональда Трампа до телефонної розмови з Кремлем, Зеленського запитали, чи готовий він до цього і чи обговорювали з ним це питання.

Він відповів, що вони не обговорювали це, але він пам’ятає, що новий американський лідер планував налагодити контакт із росіянами.

Глава держави додав, що на рівні розвідки Вашингтон і Москва перебували в контакті всі три роки війни. У них було дуже широке коло контактів, зокрема з Європою.

Водночас Зеленський упевнений, що дипломатія має бути ізоляційною, як і санкції.

Він стверджує, що якщо лідери мовчать, а спецслужби – ні, то це може влаштовувати ворожу сторону. Однак він наголосив, що не був на цій стороні і не підтримував її, «але це не йому вирішувати».

У цьому світлі український лідер «не здивований» тим, що Сполучені Штати тепер будуть взаємодіяти з Кремлем.

Він зазначив, що єдиним вірним вважає той факт, що Київ має стояти в пріоритеті в союзників, бо саме українці – жертви, а не окупанти.

У Київській області через уламки збитого безпілотника постраждали кілька будинків

Один будинок частково зруйновано і ще чотири пошкоджено внаслідок падіння уламків збитого російського безпілотника в Київській області.

Про це написав Микола Калашник, виконувач обов’язків голови Київської обласної військової адміністрації, у Telegram.

За його словами, під час нещодавньої нічної атаки окупаційних БПЛА в місті працювали сили ППО. Цілі були збиті.

Зазначається, що постраждалих серед населення немає, як і влучень в об’єкти критичної та житлової інфраструктури.

Проте, за даними Калашника, за межами міста один будинок був частково зруйнований, ще чотири незначно пошкоджені уламками. В іншому поселенні було пошкоджено лінію електропередач.

Голова КОВА наголосив, що всім власникам буде надано необхідну допомогу. Влада працює над усуненням наслідків.