Кількахвилинна бесіда Володимира Зеленського та Дональда Трампа у Ватикані, що відбулася перед похоронами Папи Римського, миттєво стала лакмусовим папірцем для всіх учасників мирного процесу навколо України.
Хоча офіційні протоколи мовчать, уривки діалогу, зчитані з відео експертами-лінгвістами, і подальші коментарі сторін дозволяють реконструювати настрої переговорників.
Після ватиканської зустрічі майже зникли згадки про поправки, які Київ та європейські столиці намагалися внести до так званого “плану Трампа”. Сам 45-й президент США публічно повторює початкові тези й навіть заявив, що Зеленський ніби погодився поступитися Кримом і “зрозумів картину”. З уст українського лідера прозвучала фраза, яку читачі по губах трактують як згоду з основним задумом, але з проханням подбати, щоб фінальна форма не виглядала принизливою для Києва. Відтоді тон Банкової щодо Трампа різко пом’якшився: глава Офісу президента Андрій Єрмак уже наголошує на «важливих результатах» американського посередництва навіть у далеких від України конфліктах, зокрема між Руандою та Конго.
Паралельно прем’єр-міністр Денис Шмигаль заговорив про прогрес у перемовинах щодо угод із розробки родовищ, підписання яких Вашингтон вважає ключовою запорукою широкого пакета. Економічна складова дедалі тісніше сплітається з політичною, а енергетичні активи України поступово перетворюються на своєрідну розмінну монету.
Церемоніальний інцидент, коли Трамп, за даними читачів по губах, буквально попросив Еммануеля Макрона залишити приміщення, аби поговорити з українським президентом наодинці, натякає на небажання американця ділити вплив із прихильниками жорсткішої лінії щодо Москви у самому ЄС.
У публічному просторі колишній господар Білого дому неодноразово критикував російські ракетні атаки, демонструючи американцям, що веде переговори “з позиції сили”, а Зеленському – що не залишить його без політичного даху після потенційної угоди.
При цьому сенатор Марко Рубіо вже дав зрозуміти: доки Вашингтон та Москва тримають відкритий канал зв’язку, розширення санкційного тиску відкладається.
Кремль відреагував на ці випади незвично стримано: міністр Сергій Лавров підтвердив готовність до рамкової домовленості, а прес-секретар Дмитро Пєсков знову згадав про можливість прямих переговорів із Києвом – умову, на якій наполягає Вашингтон.
Разом із тим Росія категорично відкинула ідею передати Запорізьку АЕС під американське управління, підкресливши, що деякі пункти ще “потребують доопрацювання”. Додаткову інтригу внесла заява Москви про “повне витіснення” українських військ із Курської області – крок, який можна читати як спробу зафіксувати вигідну лінію розмежування перед режимом припинення вогню; Київ цю інформацію спростовує.
Загалом процес рухається до припинення вогню, але залишається крихким. Йому можуть завадити три чинники: якщо США та Росія не узгодять остаточний пакет, якщо Зеленський під внутрішнім тиском відкличе свою згоду або коли Трамп піде назустріч новим правкам, розлютивши Кремль. У всіх таборах досі вистачає “яструбів”, які зацікавлені у продовженні бойових дій. Сам Трамп визнає: переговори “рухаються успішно, проте ситуація надзвичайно тендітна”. Чи стане ватиканський діалог точкою неповернення на шляху до миру, з’ясується лише тоді, коли сторони перейдуть від читання слів з відео до підписання реальних документів.
