Микола Донченко, автор у URAUA.INFO

Німеччина вирішила засекретити інформацію про постачання зброї в Україну

Posted on 10 Травня, 202511 Травня, 2025 by Микола Донченко

Влада Німеччини ухвалила рішення обмежити доступ до інформації про постачання зброї в Україну. Причиною такого кроку стала зміна обстановки у сфері міжнародної безпеки.

Новий уряд Німеччини прагне зберегти в секреті постачання зброї в Україну. Основне завдання – не дати противнику переваги у військовому конфлікті з Україною.

У перші дні після початку повномасштабного вторгнення Росії уряд канцлера Олафа Шольца надавав лише мізерну інформацію про військову підтримку України. Однак уже в червні 2022 року, під тиском громадської думки, канцлер почав публікувати докладні відомості про передане озброєння.

У першій половині 2024 року дві третини поставок зброї з Німеччини були спрямовані на Україну. Експорт озброєнь із Німеччини вдруге поспіль досяг рекордних показників, що пов’язано насамперед із наданням військової допомоги Україні.

З метою забезпечення безпеки федеральний уряд не розкриває додаткової інформації, зокрема про те, як і коли здійснюватиметься доставка, до моменту передачі.

Грузія відкидає європейський вибір: 9 травня в Тбілісі пройде проросійське святкування “Дня Перемоги”

Posted on 7 Травня, 20257 Травня, 2025 by Микола Донченко

У Тбілісі 9 травня планують провести масштабне святкування так званого “Дня Перемоги”, який активно просуває Російська Федерація як елемент радянської пропаганди.

Захід організовує партія “Солідарність в ім’я миру” за участі низки проросійських громадських і політичних організацій.

Про підготовку до події повідомили в самій партії після спільної наради в офісі організації. Так зване “святкування” планують провести в парку Кіквідзе – на тлі 80-ї річниці перемоги у Другій світовій війні.

Попри те, що в Європі вже давно відзначають кінець війни 8 травня як День пам’яті та примирення, у Грузії вкотре обирають символіку та риторику, близьку до Кремля.

Грузинське суспільство неодноразово демонструвало свою солідарність з Україною, але дії окремих політичних сил та настрої суспільства свідчать про інше. Так, у 2023 році парламент Грузії відмовився підтримати законопроєкт про перенесення дати святкування на 8 травня, як того вимагали проєвропейські депутати. У той же час представники партії “Грузинська мрія” назвали таку ініціативу “спробою розколу суспільства”.

Нагадаємо, що за правління проросійського президента Міхеїла Саакашвілі у 2010 році був демонтований меморіал перемоги в Кутаїсі, але тепер радянська символіка знову повертається до грузинських парків – всупереч євроінтеграційним прагненням, які декларує частина грузинських політиків.

Попри російську агресію проти України, десятки тисяч українських жертв, руйнування і катастрофу, частина грузинських еліт та самі грузини досі намагається балансувати між Заходом і Москвою, уникаючи чітких рішень щодо зовнішньополітичного курсу.

Поки Європа говорить про мир і підтримує Україну, в центрі Тбілісі готуються до святкування 9 травня в стилі радянського минулого – без жодного згадування про сучасну війну і її справжніх винуватців.

Надра замість щита: як “угода сторіччя” перетворює Україну на ресурсну розмінну монету

Posted on 5 Травня, 2025 by Микола Донченко

Верховна Рада готується ратифікувати угоду про розробку українських надр зі США. Документ уже встигли охрестити “проривом століття”: мовляв, і інвестиційний дощ проллється, і зброя надходитиме в рамках “внесків” до нового фонду.

Але поза межами урочистих брифінгів лишається незручне запитання: чому взагалі виникла потреба підписувати угоду, що фактично передає Сполученим Штатам ексклюзивний доступ майже до всіх стратегічних ресурсів країни?

Відповідь проста й неприємна. Зі самого початку переговорів Дональд Трамп висунув Києву два ультиматуми: погодитися на режим припинення вогню та відкрити надра для американського бізнесу.

Перше рішення Банкова прийняла силоміць, виправдовуючись безальтернативністю перемир’я. Друге – сподівалася обіграти, запропонувавши “повітря”: потенційні поклади рідкоземів, вартість і обсяги яких ще треба довести. Та замість м’якої обіцянки українська сторона отримала жорсткий контракт із двома закритими протоколами, зміст яких так ретельно ховають від суспільства, що сама ця таємничість виглядає вироком твердженням про “вигоду для всіх”.

Навіть оприлюднена частина угоди свідчить: американські компанії отримують пріоритетне право на розвідку і видобуток урану, літію, титану, міді, графіту й низки інших ключових корисних копалин. Інвестувати у спільний фонд вони “зможуть”, а держава Україна “зобов’язується” відраховувати туди половину вартості всіх нових ліцензій. Тобто Вашингтон фактично купує ресурсну монополію за майбутні прибутки, а Київ одразу віддає реальні гроші. Жодної конкуренції між іноземними інвесторами, жодного аукціону на кращі умови – лише шлях один: пряма дорога до офісів на Капітолійському пагорбі.

При цьому в тексті угоди немає ані слова про гарантії безпеки. Аргумент “росіяни не ризикнуть зачепити американські активи” звучить гарно, але не витримує зіткнення з реальністю: Вашингтон шість років ретельно уникав прямого зіткнення з Москвою, щоб не провокувати ядерну ескалацію, і навряд чи змінить стратегію заради кількох кар’єрів. Зате у відкритих коментарях американських чиновників усе частіше лунає теза, що завдяки угоді “США зможуть повернути частину вже наданої допомоги”. Отже, безвідсоткове постачання зброї може непомітно перетворитися на комерційну схему, де вартість “ленд-лізу” покриватиметься нашими ж надрами.

Прибічники документу заспокоюють: мовляв, поточна версія куди краща за первісний «дракульський» варіант, отже це перемога дипломатії. Такий само тріумф, як коли жертва рекету радіє, що віддала лише машину, бо від неї вимагали квартиру. Уряд опинився перед дилемою: погодитися – або втратити всю американську допомогу. У результаті Банкова сподівається обміняти підпис під контрактом на особисті гарантії Зеленському лишитися в кріслі та, можливо, вибити жорсткішу лінію Вашингтона щодо Росії. Але ці плани збудуться лише за двох умов: якщо Трамп не домовиться з Кремлем про “велику угоду” та якщо Білий дім узагалі зважиться продовжити масштабні постачання зброї.

На практиці ж угода навряд чи стане вирішальною картою у російсько‑американських переговорах. Якщо сторони знайдуть компроміс, то вогонь згасне і без сировинних бонусів; якщо ні – жодна монополія на літій не стане приводом для США кидатися у новий виток конфронтації. Питання жорстких санкцій проти РФ теж зависло: їх обговорюють, але рішення немає, а ризик зірвати переговори й підштовхнути Москву ще ближче до Пекіна нікуди не зник.

Отже, ресурсна угода не виглядає ані “манною небесною”, ані катастрофою. Це вимушена плата Києва за політичну підтримку Вашингтона, причому плату беруть авансом, ще й у найчутливішій сфері – стратегічному суверенітеті. Чи варті родовища рідкоземів того, аби за них розраховувались без конкурсу, у прикутих до секретних протоколів умовах, побачимо лише за кілька років. Та вже сьогодні зрозуміло: в цій грі Україна опинилася не гравцем, а ресурсом. І від нас залежить, чи залишимося ми ресурсом і завтра.

Дефіцит бюджету РФ у 2025 році може зрости до 1,7% ВВП – ГУР

Posted on 2 Травня, 2025 by Микола Донченко

У 2025 році дефіцит державного бюджету Російської Федерації може зрости майже втричі та сягнути 1,7% валового внутрішнього продукту.

Про це повідомляє Головне управління розвідки Міністерства оборони України.

За оцінками аналітиків, грошовий розрив становитиме понад 3,7 трлн рублів, що еквівалентно близько 45 мільярдам доларів США. Основними причинами збільшення дефіциту називають тривалу війну проти України, міжнародні санкції та падіння світових цін на нафту.

За оновленим прогнозом Міністерства фінансів РФ, середня ціна бареля нафти знижена з 69,7 до 56 доларів США. Водночас рівень інфляції підвищено з 4,5% до 7,6%, тоді як реальні показники вже перевищують 10%.

Як зазначають у ГУР, економічна ситуація в Росії швидко погіршується. Купівельна спроможність населення знижується, дедалі більше громадян опиняються за межею бідності. Уряд РФ намагається компенсувати втрати за рахунок нових податків та посилення фіскального тиску.

У 2024 році російський бюджет вже кілька разів зазнавав коригування. Початковий прогноз дефіциту у 0,9% ВВП було змінено на 1,7%, що обернулося нестачею у 3,485 трлн рублів.

За оцінками, восени 2025 року очікується новий етап змін до бюджету, які свідчитимуть про поглиблення фінансової кризи в країні. У ГУР зазначають, що російська влада більше не встигає приховувати економічні проблеми війною та пропагандою.

Коли дрон уже над головою: як відсутність технологічної розвідки дорого обходиться Україні

Posted on 1 Травня, 2025 by Микола Донченко

В Україні звикли хвалити бойових інженерів, які швидко вигадують “заспокійливі” для російських дронів-камікадзе, однак майже не говорять, чому ці рішення доводиться вигадувати вже після перших вибухів.

Проблема проста й болюча: системної технологічної розвідки фактично немає. Ми дізнаємося про нові ворожі сенсори, антени чи алгоритми лише тоді, коли їхнє “ноу-хау” прилітає на дах електростанції. Доки фахівці розберуть трофей, створять емулятор і внесуть зміни у софт РЕБ або ППО, минають місяці – а це зруйновані об’єкти, вибита інфраструктура й людські життя.

Найяскравіший приклад – антена “Комета”. Перша серія, умовно названа “Комета-8”, з’явилася на “шахедах” і корегованих авіабомбах ще 2022-го. Трофеїв вистачало, але знадобився майже рік, аби зрозуміти принцип роботи й навчити засоби радіопридушення зривати канал управління. Лише наприкінці 2023-го успішність перехоплень “шахедів” перевищила 90 %: безпілотники кружляли колами, сідали в полях або самі тікали в бік Білорусі. Здавалося б – перемога, та в середині 2024-го росіяни непомітно перевели виробництво на “Комету-12”, і показник успіху ППО впав до 70 %. За статистикою Генштабу, саме ці 20 % різниці дали десятки пробитих цілей, зокрема енергооб’єктів, і сотні поранених цивільних.

Чому ми не дізналися про “Комету-12” заздалегідь? Бо пріоритети державних програм – реактивні. Ми витрачаємо ресурси на те, щоб латати наслідки, а не попереджати загрози. Немає розгорнутих грантів чи фондів під “розвідку майбутнього озброєння”, зате є десятки проєктів, що ліплять черговий дрон-камікадзе “тут і зараз”. Така логіка зрозуміла на полі бою, але згубна у довгій війні: противник модернізує виріб швидше, ніж ми встигаємо написати новий алгоритм глушіння.

Друга причина – брак “піару”. Тих, хто тихо копає у російських патентах чи зливає дані з виробничих ланцюжків, не покажеш у телеефірі із гучним “плюс сто збитих дронів”. Проактивна розвідка – робота в тіні. Її результатом має стати не гучна новина, а навпаки: відсутність новини про руйнування. У медійному спринті це виглядає непривабливо, тому пріоритет надають тому, що можна швидко монетизувати у статистику збиттів.

Нарешті, ми досі дивимося на стратегічні загрози крізь призму “освоєного бюджетного року”. Плани, розраховані на два-три роки уперед, складно проходять погодження: надто багато відомств і надто мало швидкого результату. У підсумку програми раннього попередження або фінансують за залишковим принципом, або взагалі відкладають.

Це дороге задоволення: кожна втрата коатей, трансформаторної підстанції чи зернового термінала з’їдає сотні мільйонів. Додайте витрати на ремонти, компенсації, релокацію підприємств – і стане ясно, що утримувати десяток аналітичних груп у глибокій “тіні” дешевше, ніж латати наслідки чергової “Комети-14”.

Навчитися бачити загрозу до того, як вона здійметься над горизонтом, – питання виживання. Необхідні довгі програми скринінгу російських R&D-центрів, прослуховування ланцюгів постачання комплектуючих, робота з патентними базами Китаю та Ірану. Потрібен інститут технологічної аналітики, який тижнями копирсатиметься у схемах і кулуарних виставках, щоб за рік до дебюту дрона вже лежав план протидії. Не для красивого брифінгу, а для того, щоб “шахед-2026” так і не знайшов дорогу до українського неба. Якщо ми не змінимо підхід, доведеться знову «танцювати» з новою версією “Комети” й знову платити за це кров’ю та мільярдами.

Росіяни продовжують вселяти “надії” маріупольцям про видачу компенсаційного житла

Posted on 30 Квітня, 20252 Червня, 2025 by Микола Донченко

Попри обіцянки окупаційної адміністрації Маріуполя, у місті продовжують зводити житло не для постраждалого населення, а для продажу в іпотеку.

За інформацією проросійських ЗМІ, найближчим часом мешканцям мають почати надавати компенсаційні квартири з муніципального фонду.

Зокрема, так званий “т.в.о. голови міського округу” Олег Моргун запевнив, що нове житло надаватимуть з урахуванням побажань людей щодо розташування.

Він також заявив, що квартири будуть повністю відремонтовані та обладнані сантехнікою, а їхні власники отримають право користування на власний розсуд. За його словами, у кожному районі створено окрему чергу для скорочення термінів очікування.

Однак численні мешканці захопленого міста сумніваються в реальності таких обіцянок. За їхніми словами, значна частина новобудов, які з’являються в різних районах Маріуполя, призначена для продажу за іпотечними програмами, а не для безкоштовного розселення постраждалих.

Така ситуація лише посилює недовіру до окупаційної влади та викликає обурення серед людей, які залишилися без домівок унаслідок бойових дій.

В Україні зафіксовано рекордне зростання середньої зарплати – понад 19 тис грн

Posted on 29 Квітня, 2025 by Микола Донченко

У березні 2025 року середній розмір заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для розрахунку пенсії, становив 19 430 грн.

Про це повідомили в Пенсійному фонді України.

Відповідний показник затвердили 25 квітня згідно із законом “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Порівняно з лютим, коли середня зарплата становила 18 589 грн, зростання склало майже 850 грн. У січні цей показник був на рівні 18 660 грн.

Для порівняння: у 2024 році середня зарплата, що враховується для пенсійного забезпечення, становила 17 486 грн.

Таким чином, за рік приріст склав майже 2 тис грн.

Попри підвищення середньої заробітної плати, реальний рівень пенсій залишається стабільно низьким.

На початок квітня 2025 року в Україні налічується 10,3 млн пенсіонерів – це на 176 тис менше, ніж торік.

Двоколісний блицкриг: Кремль кидає на фронт армію мотоциклів замість танків

Posted on 29 Квітня, 2025 by Микола Донченко

На російських складах у глибині тимчасово окупованих територій дедалі менше гусеничної броні, зате швидко більшає двоколісного металу.

Поки на Заході обговорюють чергові пакети танкової підтримки України, Москва готує до травневого “побєдобєсія” зовсім інший “бронепарк”: понад п’ять тисяч мотоциклів, зібраних у резерв — дані української розвідки збігаються зі спостереженнями волонтерських OSINT-груп. Логіка проста: коли власна промисловість не здатна відновити втрати Т-72 і БМП, доводиться імпровізувати, а легка техніка з Китаю постачається швидко й дешево.

У кремлівському інформаційному меню вже готують дві страви.

Перша – “переможне” звільнення Курської області, про яке Кремль оголосив з екранів, хоча на карті й досі чітко видно українські позиції. Пафосна легенда покликана створити у втомленої від війни російської аудиторії відчуття, ніби фронт знову рухається вперед.

Друга – масштабна рекламна кампанія “мотоциклетних рейдів”: пропагандисти розповідатимуть, як мобільні групи на двох колесах нібито “ламають” позиції ЗСУ, економлять пальне й “непомітно” просочуються у тил. У військових телеграм-каналах уже з’явилися ролики з імітованими атаками та захопленими дронами кадрами “героїчних” байкерів.

Реальність, однак, не така романтична. Мотоцикл лишається вразливим до усього – від банальної кулеметної черги до осколків мін. За оцінками британської розвідки, середня “тривалість життя” такого засобу після виходу на “нуль” у штурмовій фазі – три-п’ять виїздів. Тож Міноборони РФ уже збільшило замовлення на китайські Enduro з розрахунком утримувати щодобові втрати 300-500 одиниць. Навесні закупівлі зросли утричі порівняно з минулим роком — ще один непрямий доказ браку важкої техніки.

Тактика “мото-навалу” покликана вирішити ще одну проблему: швидке підвезення штурмових груп «штрафників», яких мобілізують без водійських навичок. На кермо легко посадити практично будь-кого, витративши на навчання лічені години. Фактично йдеться про одноразовий транспорт для так само «одноразової» піхоти. Кожен знищений байк – мінус боєць і мінус трохи китайського металу, але не дефіцитний танк, який потребує місяців виробництва й логістики.

Пропагандистський ефект, однак, може зіграти проти Кремля. Торішні “автобусні штурми” на околицях Авдіївки вже стали мемом про дорогу в один кінець; байкарські атаки ризикують поповнити колекцію цих похмурих карикатур. А якщо у травні реальні втрати особового складу сягнуть мільйона від початку повномасштабного вторгнення, “ювілей” стане ще одним нагадуванням, чого варта тактика “дешевого м’яса”.

Для України ж поява масових мотоугруповань означає необхідність коригувати тактику вогневої роботи: посилити протидію швидким цілям, зосередити дрони-камікадзе та великокаліберні кулемети на напрямках, де ворог готує “двоколісні” кидки. І головне – не купуватися на чергову димову завісу про “нову міць російської армії”: за гучним словом “наступ” знову ховається банальна нестача броні та людей, яких здатні посадити за кермо справжнього танка.

Читаємо між рядків: як змінилася логіка мирних перемовин після несподіваної зустрічі Зеленського й Трампа у Ватикані

Posted on 28 Квітня, 2025 by Микола Донченко

Кількахвилинна бесіда Володимира Зеленського та Дональда Трампа у Ватикані, що відбулася перед похоронами Папи Римського, миттєво стала лакмусовим папірцем для всіх учасників мирного процесу навколо України.

Хоча офіційні протоколи мовчать, уривки діалогу, зчитані з відео експертами-лінгвістами, і подальші коментарі сторін дозволяють реконструювати настрої переговорників.

Після ватиканської зустрічі майже зникли згадки про поправки, які Київ та європейські столиці намагалися внести до так званого “плану Трампа”. Сам 45-й президент США публічно повторює початкові тези й навіть заявив, що Зеленський ніби погодився поступитися Кримом і “зрозумів картину”. З уст українського лідера прозвучала фраза, яку читачі по губах трактують як згоду з основним задумом, але з проханням подбати, щоб фінальна форма не виглядала принизливою для Києва. Відтоді тон Банкової щодо Трампа різко пом’якшився: глава Офісу президента Андрій Єрмак уже наголошує на «важливих результатах» американського посередництва навіть у далеких від України конфліктах, зокрема між Руандою та Конго.

Паралельно прем’єр-міністр Денис Шмигаль заговорив про прогрес у перемовинах щодо угод із розробки родовищ, підписання яких Вашингтон вважає ключовою запорукою широкого пакета. Економічна складова дедалі тісніше сплітається з політичною, а енергетичні активи України поступово перетворюються на своєрідну розмінну монету.

Церемоніальний інцидент, коли Трамп, за даними читачів по губах, буквально попросив Еммануеля Макрона залишити приміщення, аби поговорити з українським президентом наодинці, натякає на небажання американця ділити вплив із прихильниками жорсткішої лінії щодо Москви у самому ЄС.

У публічному просторі колишній господар Білого дому неодноразово критикував російські ракетні атаки, демонструючи американцям, що веде переговори “з позиції сили”, а Зеленському – що не залишить його без політичного даху після потенційної угоди.

При цьому сенатор Марко Рубіо вже дав зрозуміти: доки Вашингтон та Москва тримають відкритий канал зв’язку, розширення санкційного тиску відкладається.

Кремль відреагував на ці випади незвично стримано: міністр Сергій Лавров підтвердив готовність до рамкової домовленості, а прес-секретар Дмитро Пєсков знову згадав про можливість прямих переговорів із Києвом – умову, на якій наполягає Вашингтон.

Разом із тим Росія категорично відкинула ідею передати Запорізьку АЕС під американське управління, підкресливши, що деякі пункти ще “потребують доопрацювання”. Додаткову інтригу внесла заява Москви про “повне витіснення” українських військ із Курської області – крок, який можна читати як спробу зафіксувати вигідну лінію розмежування перед режимом припинення вогню; Київ цю інформацію спростовує.

Загалом процес рухається до припинення вогню, але залишається крихким. Йому можуть завадити три чинники: якщо США та Росія не узгодять остаточний пакет, якщо Зеленський під внутрішнім тиском відкличе свою згоду або коли Трамп піде назустріч новим правкам, розлютивши Кремль. У всіх таборах досі вистачає “яструбів”, які зацікавлені у продовженні бойових дій. Сам Трамп визнає: переговори “рухаються успішно, проте ситуація надзвичайно тендітна”. Чи стане ватиканський діалог точкою неповернення на шляху до миру, з’ясується лише тоді, коли сторони перейдуть від читання слів з відео до підписання реальних документів.