Війна в Україні залишається головним чинником, який визначає як міжнародну політику, так і внутрішню стабільність Росії. Втім, окрім відкритих витрат бюджету й офіційних зведень про державний оборонний кошторис, у РФ діє масштабна, але менш помітна “тіньова” схема фінансування воєнних потреб.
Американський дослідник Крейг Кеннеді у своєму звіті докладно проаналізував, як саме Кремль покриває ці витрати і чому це стає дедалі складнішою проблемою для Москви.
“Подвійна стратегія”: офіційні витрати і прихована схема
За словами Крейга Кеннеді, російський уряд вдається до двосторонньої тактики. З одного боку, він зберігає відносну “стабільність” офіційного оборонного бюджету, щоби демонструвати контроль над фінансами. З іншого — використовує позабюджетну модель: ухвалений у лютому 2022 року російський закон дозволяє держорганам примушувати банки надавати пільгові кредити підприємствам, пов’язаним із військовими замовленнями.
Коротше кажучи, загальні витрати Росії на війну значно перевищують офіційні бюджетні показники. Держава непомітно фінансує половину своїх витрат шляхом суттєвого нарощування боргу, змушуючи банки кредитувати оборонні підприємства на умовах, продиктованих державою, — наголошує Кеннеді.
Як наслідок, за період вторгнення корпоративний борг у РФ, за підрахунками дослідника, зріс на аномальні 71% (понад 400 млрд доларів). Більш як 70% нового кредитування пішло в сектори, пов’язані з війною — оборонні заводи, нафтогазові компанії, логістичні структури, що обслуговують армію.
Небезпечне зростання боргу: чому фінансувати війну стає складніше
Якщо офіційні статті російського бюджету на оборону стабільні, то прихована схема позик “гримить” дедалі голосніше, викликаючи занепокоєння у самого Центробанку РФ. У другій половині 2024 року ситуація загострилася:
1. Інфляційний тиск. Позики, які підприємства отримують під держгарантії і «під дулом указів Кремля», не зважали на зростання відсоткової ставки. Тому Центробанк був змушений різко підвищити ставку — вище 21%. Це завдає сильного удару по “звичайному” бізнесу, не пов’язаному з війною.
2. Ризик кредитного “пухиря”. Російські банки, які від початку вторгнення працювали в умовах “пом’якшеної регуляторної політики”, набрали величезний портфель “пільгових кредитів» оборонним заводам та іншим “пріоритетним” замовникам Кремля. Тепер є серйозна загроза, що ці кредити можуть стати неповернутими або “токсичними”, особливо коли війна затягується і джерела фінансування вичерпуються.
3. Можливі “аварійні” виплати. У попередні періоди (2016–17, 2019–20) схожі позабюджетні схеми вже ставали банкрутними. Тепер обсяги фінансування в рази більші, й уряд може зіткнутися з необхідністю колосальної докапіталізації банків та списання боргу — в масштабах, порівнянних із половиною цілого федерального бюджету.
Чому це важливо для переговорів: фінансова дилема Москви
Кеннеді наголошує, що ці кредитні ризики не лише ставлять під удар російський банківський сектор, а й можуть змусити Кремль прискорити пошук компромісу у війні:
Чим довше триває війна, тим більше накопичується борг… і тим більше шанс, що раптово вибухне системна кредитна криза. Це може докорінно похитнути “образ” фінансової стабільності та спроможності Росії витримувати конфлікт.
Москві доводиться або різко скорочувати позабюджетні вливання, що ускладнює продовження війни в нинішньому темпі, або «йти до кінця» і ризикувати колапсом кредитної системи. На думку аналітика, Кремль може бути змушений обирати варіант, за якого домовленість про “перемир’я” включатиме вимогу зняття чи послаблення санкцій — і це одна з причин, чому Москва переймається переговорами.
Що робити Україні та Заходу?
Автор звіту пропонує Україні та її союзникам скористатися вразливістю Росії:
1. Посилити санкції, особливо енергетичні, щоб ще більшою мірою обмежити доходи Кремля. Тоді Москва не зможе виправдати й погасити “тіньовий” корпоративний борг без масштабних внутрішніх реструктуризацій.
2. Демонструвати рішучість у продовженні військової допомоги, даючи чітко зрозуміти, що “втягування” Заходу у розтягнуту війну не зіграє на користь Росії. Якщо Кремль усвідомить, що його ресурси вичерпуються швидше, ніж партнерські можливості Заходу, йому доведеться переоцінити плани.
3. Уникати обіцянок щодо пом’якшення санкцій на етапі тимчасового припинення вогню чи перемир’я. Лише всеосяжне мирне врегулювання з компенсаціями та гарантіями для України може стати приводом для розмов про часткове скасування обмежень.
На переконання Кеннеді, російська пропаганда наголошує, нібито санкції не дієві, бюджет міцний, а військове виробництво зростає. Проте прихований борг, який доводиться “вшивати” у банківський сектор, — це “бомба уповільненої дії”. Якщо ж Україна й Захід виявлятимуть системну наступальну економічну лінію, Кремль навряд чи довго витримає гру з постійним друком грошей і примусом банків до «пільгових» кредитів.
Прихований корпоративний борг, який Росія генерує задля компенсації офіційних витрат на війну, стає дедалі більшою загрозою для фінансової системи країни. Якщо криза перекинеться на великі банки й загрожуватиме економічною катастрофою, це може кардинально вплинути на готовність Кремля йти на поступки. Україна ж, розуміючи цю “тіньову” залежність РФ від позабюджетної схеми, може більш впевнено будувати свою тактику та стратегію на міжнародній арені, наполягаючи на посиленні санкцій і демонстрації, що ресурси Заходу довгостроково перевершують обмежені можливості Росії.
