Минуло шість місяців із моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому. Його друге президентство стартувало із гучних заяв, жорстких обіцянок і великої політичної інтриги.
Але півроку потому стає дедалі очевидніше: у питанні війни Росії проти України Сполучені Штати під керівництвом Трампа зайняли позицію, яку важко назвати навіть нейтральною – це радше стратегічне мовчання, що дедалі більше викликає занепокоєння в Києві й не лише.
Жодного пакету допомоги: зміни в риториці та дії
За ці шість місяців США не оголосили жодного нового пакету військової допомоги Україні. Ба більше, гуманітарна допомога була урізана, а військова – неодноразово блокувалась чи тимчасово припинялась. Усього за цей період військова підтримка офіційно заморожувалась тричі, що викликало гостру реакцію не лише в Україні, а й серед союзників США в Європі.
Лише в липні адміністрація Трампа запропонувала нову модель озброєння для Києва – не напряму від США, а через треті країни, які можуть придбати американську зброю й передати її ЗСУ. Альтернативний варіант: союзники передають Україні своє озброєння, а потім компенсують його, закуповуючи нове в США.
На практиці ж реалізація цієї ідеї виглядає дуже обмеженою. Лише Німеччина підтвердила готовність передати дві системи Patriot, які будуть заміщені американськими. Ще кілька країн начебто розглядають участь у програмі, але конкретики досі немає. Решта ймовірних постачань залишаються у “стратегії туману”, як висловлюються самі західні дипломати.
Санкційна пауза: Росія – поза увагою Білого дому
Ще один тривожний сигнал – відсутність нових санкцій проти Росії. З початку президентства Трампа не запроваджено жодного нового пакету обмежень, а контроль за дотриманням чинних – помітно послабився. Російський експорт нафти, який мав би бути під тиском, уникнув навіть формальних ускладнень з боку США. У той час, як Велика Британія та ЄС самостійно знизили цінову стелю на російську нафту, Сполучені Штати вирішили залишитися осторонь.
Особливо показовим виглядає ігнорування санкційного законопроєкту Грема-Блюменталя, який протягом чотирьох місяців пролежав у Сенаті, після чого був офіційно заморожений адміністрацією Трампа. Президент відкрито натякнув, що йому не потрібен закон, щоби шантажувати Москву новими санкціями – якщо на те піде, він особисто натисне на Кремль, як і коли вважатиме за потрібне.
Таке трактування міжнародної безпеки та політики стримування РФ викликає обґрунтовані запитання не лише у Вашингтоні, а й у європейських столицях. Росія фактично отримала паузу – неофіційний коридор безкарності, яким, без сумніву, користується.
“Ультиматум” без підкріплення: політичний жест чи блеф?
У липні президент Трамп раптово вдався до нової тактики – оголосив Москві дедлайн, упродовж якого очікує певних дій щодо війни в Україні. Публічно не повідомлялось, у чому конкретно полягає ультиматум, однак інсайдери стверджують, що йдеться про змушення Києва до переговорів або про зміну формату конфлікту.
Однак немає жодних доказів, що Трамп готується діяти в разі ігнорування цього сигналу з боку Путіна. Більше того, багато хто в політичних колах США та ЄС розцінює “ультиматум” радше як символічний жест, який має замінити реальні санкції або допомогу.
Такий крок викликає сумніви не тільки в Україні, а й серед американських союзників. Коли попередні ультиматуми залишаються без наслідків, вони втрачають силу як інструмент тиску. І Росія це розуміє.
Головна інтрига: що станеться у вересні?
Наступні кілька тижнів можуть стати визначальними. Якщо Кремль проігнорує “терміни” Трампа, це стане перевіркою на рішучість нового американського президента. У Вашингтоні спостерігачі не виключають двох сценаріїв: або Трамп відповість рішуче – ймовірно, запровадить персональні санкції або ініціює нову військову схему, або обмежиться словами – що означатиме де-факто згоду США на стратегічну пасивність.
Україні ж важливо бути готовою до обох сценаріїв. В умовах зменшення прямої військової допомоги з боку США, наша держава мусить ще активніше працювати з європейськими партнерами, зміцнювати власне виробництво і вимагати компенсацій за затягування постачань. Наразі прямий курс США залишається непередбачуваним, і це – нова реальність, до якої слід адаптуватися.
Замість висновку
Шість місяців президентства Дональда Трампа засвідчили: США знову стоять перед вибором, бути лідером демократичного світу чи зосередитися на внутрішній політиці, залишивши союзників сам-на-сам із глобальними викликами. У питанні України поки переважає другий варіант.
Немає нових поставок, немає санкцій, лише риторика — така формула зовнішньої політики Вашингтона у 2025-му. Чи зміниться ситуація восени — залежить не лише від Путіна, а й від того, чи наважиться Трамп перетворити свої гучні обіцянки на реальні дії.
