Майбутня зустріч президента США Дональда Трампа та лідера Китаю Сі Цзіньпіна у Південній Кореї відбувається на тлі напруженої та динамічної ситуації навколо війни в Україні. Хоч безпосередніх деталей щодо порядку денного переговорів у нас немає, очевидно, що питання російської агресії залишатиметься одним з ключових пунктів дискусії.
За кілька днів до цієї зустрічі світові лідери та ЗМІ стали свідками низки важливих заяв та подій, що окреслюють поточний стан речей.
По-перше, українська сторона остаточно сформулювала та озвучила свою позицію щодо можливих переговорів. Президент України Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що єдиною умовою для початку діалогу є фіксація позицій по тій лінії фронту, яка існує на сьогодні. Він категорично виключає територіальні поступки, заявляючи:
“Ми йдемо в дипломатію тільки з тієї позиції, де ми стоїмо. Ми не будемо виходити з тієї чи іншої частини нашої держави”.
Ця ж позиція підтверджується і в контексті роботи над планом припинення вогню, який українська влада разом з європейськими партнерами обіцяє підготувати протягом 7-10 днів . Однак Зеленський висловлює глибокий скепсис щодо готовності Москви до будь-якої угоди.
По-друге, стало зрозуміло, що Вашингтон, незважаючи на відмову у поставках Україні крилатих ракет “Томагавк”, продовжує шукати механізми впливу на Кремль. Звернення Трампа до Китаю з вимогою скоротити закупівлю російських енергоносіїв – лише один з інструментів цього тиску. У той же час сам Зеленський відкрито говорить, що єдиним способом змусити Кремль серйозно ставитися до переговорів є силовий тиск, зокрема можливість завдавати ударів по глибоких тилах Росії, зокрема по її енергетичним об’єктам. Він прямо каже, що навіть сама загроза таких ударів може змінити розрахунки кремлівського лідера.
Одночасно з цим Росія продовжує свою лінію на ескалацію, застосовуючи силу проти нових цілей, що впливають на інтереси третіх країн, як це сталося після атак підприємств, пов’язаних з Азербайджаном, чи американського заводу під Львовом. Кремль, за словами експертів, переконаний у своїй безкарності та намагається проштовхнути свій варіант ультиматуму про капітуляцію, а не вести переговори про компроміс.
Ось у такому надзвичайно напруженому полі та економічному контексті і відбуватиметься зустріч у Південній Кореї. Трамп, маючи обмежений набір важелів прямого впливу на Кремль, намагається залучити до тиску на Москву та Пекін, вказуючи на те, що Індія вже відмовилася від закупівель російської нафти, а Китай їх значно скоротив. Однак ефективність цієї стратегії викликає сумніви. Навіть якщо тимчасове скорочення відбувається, воно часто буває пов’язане не з політичною волею, а з технічними причинами, такими як переоформлення потоків через непідсанкційних постачальників, що вже не раз відбувалося після введення нових обмежень.
Більш того, для Китаю будь-які дії, спрямовані на виконання вимог Вашингтона щодо Росії, несуть у собі серйозні геополітичні ризики. Вони можуть бути сприйняті світом як підпорядкування Пекіна наказам Вашингтона, що є нищівним ударом по іміджу Китаю як самостійної світової сили. Крім того, такий крок створює небезпечний прецедент, коли США можуть і надалі використовувати аналогічні методи, вже примушуючи треті країни відмовлятися від торгівлі з самим Китаем під загрозою санкцій.
З іншого боку, довгострокові інтереси Пекіна також не сходяться зі сценарієм відкритого тиску на Росію. Китай веде стратегічне протистояння з США, і в цій боротьбі стабільні та дружні стосунки з Росією, яка є надійним постачальником ресурсів і може служити “твердим тилом” у разі гіпотетичної морської блокади, є для Пекіна критично важливими. Розмінювати ці стратегічні активи на тимчасові та, швидше за все, непевні домовленості з Трампом Китаю абсолютно невигідно. Тому найімовірнішим сценарієм після зустрічі є не різке скорочення китайських закупівель, а розвиток власних мирних ініціатив Пекіна. Китай може запропонувати план, що частково відображає його ранні пропозиції лютого 2023 року, а також враховує поточну реальність лінії фронту.
Така ініціатива, висунута не під тиском Вашингтона, а як самостійна мирна місія, дозволить Пекіну зберегти обличчя і посилить свій вплив як глобального медіатора. Вона ж може бути прийнятна для Москви, особливо якщо до того часу російській армії вдасться домогтися песних тактичних успіхів на полі бою. Таким чином, зустріч Трампа і Сі Цзіньпіна навряд чи стане моментом революційного прориву, який миттєво змінить хід війни. Швидше за все, вона закладе основи для більш тривалих і складних дипломатичних маневрів, у яких Китай буде прагнути відіграти власну, незалежну роль, а США – продовжать пошук нових способів ізоляції Росії, не загострюючи при цьому відносин із Пекіном до межі відкритого конфлікту.
