Швеція і Данія спільно закуплять для України системи ППО на 246 млн євро

Швеція і Данія об’єднають зусилля і нададуть Україні допомогу на суму 2,6 млрд шведських крон (246 млн євро). У пакет допомоги увійдуть засоби протиповітряної оборони.

Цю інформацію надає шведський суспільний мовник “SVT”.

Швеція планує витратити майже 200 млн євро на придбання ЗРК Tridon Mk2, розроблених у країні. Ці системи призначені для ефективного знищення БПЛА.

“Він (Tridon Mk2) здатний збивати дрони, крилаті ракети і вертольоти. Це важлива якість для України, враховуючи далекобійні удари Росії по всій території країни”, – заявив міністр оборони Швеції Пол Йонсон.

Ці системи розроблені спеціально для нейтралізації безпілотників та інших потенційних загроз з повітря на коротких дистанціях.

Данія, в свою чергу, виділить понад 40 млн євро на придбання Tridon Mk2.

Шведська влада не розкриває точну кількість комплексів, закуплених для України, проте, за їхньою інформацією, цього буде достатньо для забезпечення потреб батальйону протиповітряної оборони. Виробництво систем вже розпочато, і передбачається, що вони прибудуть в Україну протягом декількох місяців.

Україна потребує реальних гарантій безпеки а не нового Будапештського меморандуму – Рютте

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте прибув до Києва та виступив у Верховній Раді України під час відкриття 15-ї сесії парламенту IX скликання. У своїй промові він окреслив роль Альянсу у підтримці України та наголосив на необхідності довгострокових і дієвих гарантій безпеки для завершення війни.

Про це він заявив під час виступу у Верховній Раді України.

Марк Рютте повідомив, що протягом останнього року країни НАТО через програму PURL забезпечили близько 75% усіх ракет, які використовують Сили оборони України, а також 90% ракет для систем протиповітряної оборони. За його словами, Альянс і надалі розширює співпрацю з Україною, зокрема у сфері виробництва сучасних військових технологій.

“Ми вчимося у вас. Ви застосовуєте інновації унікальним і винятковим способом. У результаті багато країн НАТО зараз працюють і виробляють спільно з Україною певні види обладнання і постачають його в Україну. Ми всі виграємо від цієї співпраці”, – сказав Рютте.

Генсек НАТО підкреслив, що досягнення стійкого миру можливе лише за наявності чітких безпекових гарантій з боку США, європейських країн та Канади. За його словами, так звана “Коаліція охочих” вже працює над формуванням відповідних механізмів підтримки.

“Як тільки ви досягнете миру, одразу з’являться збройні сили, літаки та підтримка у морі від тих, хто погодився на це. Інші члени НАТО допомагатимуть в інший спосіб. Мир повинен бути тривалим. Ми не хотіли би другого Будапештського меморандуму або ще одного Мінську”, – заявив він.

Виступ Рютте відбувся на тлі початку 15-ї сесії Верховної Ради, яка розпочала роботу 3 лютого. На момент відкриття в сесійній залі зареєструвалися 219 народних депутатів із 393 обраних.

Народний депутат Ярослав Железняк звернув увагу, що у залі не вистачало мінімально необхідної кількості голосів для ухвалення окремих процедурних рішень, зокрема щодо направлення депутатських запитів.

Перед виступом Генерального секретаря НАТО присягу народного депутата склав новообраний представник фракції “Слуга народу” Сергій Карабута, якого було зареєстровано Центральною виборчою комісією після зміни складу парламенту за партійним списком.

Держборг України сягнув 9 трлн гривень – Мінфін

Державний борг України в 2025 році подолав позначку в 9 трлн грн, що еквівалентно $213 млрд. За рік він зріс майже на третину. За попередніми оцінками, в 2025 році борг становитиме 98,4% від прогнозованого ВВП.

Про це повідомили в Міністерстві фінансів, пише УНН.

Міністерство фінансів України визнало збільшення державного боргу неминучим, пояснивши це зростаючими потребами бюджету в галузі безпеки та оборони. У відомстві підкреслили, що в умовах воєнного часу країна демонструє поліпшення ключових показників боргового навантаження. При цьому середній термін погашення боргу збільшився більш ніж удвічі, а його середня вартість значно знизилася.

“Станом на 31 грудня 2025 року загальна сума державного та гарантованого державою боргу України становила 9 042,7 млрд грн (213,3 млрд дол США), що на 29,5% (28,4% в доларовому еквіваленті) більше, ніж на кінець 2024 року”, – повідомили у Мінфіні.

У 2025 році державний борг України зріс на 2,061 трлн грн, що еквівалентно $47,3 млрд. Це збільшення відбулося головним чином завдяки зростанню довгострокового пільгового фінансування, що надається міжнародними партнерами.

У Міністерстві фінансів головними джерелами поповнення державного бюджету в 2025 році назвали кредити від країн G7 у розмірі $37,9 млрд, які частково враховуються як державний борг, і фінансування від Європейського союзу в обсязі $12,1 млрд.

За даними Мінфіну, за рік заборгованість України за пільговими кредитами Європейського Союзу зросла на 1,654 трлн гривень ($38,6 млрд). Платежі за кредитами програми Ukraine Facility мають пільговий період на 11-12 років, який може бути компенсований країнами ЄС. Погашення та обслуговування цих кредитів буде здійснюватися за рахунок джерел, не пов’язаних з державним бюджетом, включаючи доходи від заморожених російських активів. Це не збільшить боргове навантаження на Україну.

На вибори в Україні потрібно щонайменше 10 млрд гривень

Вибори в Україні коштуватимуть бюджету 10 млрд гривень за цінами 2024 року, причому значна частина цієї суми піде на зарплати співробітників, які беруть участь у процесі.

Про це в ефірі “Ранок.LIVE” заявив заступник голови Центральної виборчої комісії Сергій Дубовик.

“Вартість організації проведення президентських виборів сягає від 4,5 до 6,5 млрд гривень, вартість парламентських виборів — 4,5 мільярда гривень. 70% цих видатків — це оплата праці членів окружних і дільничних виборчих комісій”, — розповів Дубовик.

Він також зазначив, що підсумкова сума буде набагато більшою за озвучену. 10 млрд не включають в себе витрати місцевих органів влади, Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ, які повинні виділити кошти зі своїх бюджетів на підготовку дільниць.

Заступник голови ЦВК зазначив, що зазначена сума є попередньою і розрахована виходячи з цін 2024 року.

72 години на відповідь: що не так із планом Заходу проти можливого наступу РФ

Американська газета Financial Times оприлюднила деталі багаторівневого плану реакції США, Європи та України у разі ескалації війни Росією після ймовірного мирного договору. Хоча ця схема виглядає рішучою – вже зараз можна відзначити низку слабких місць.

За даними FT, Київ разом із західними союзниками розробив поетапний механізм реагування на випадок порушення перемир’я з боку РФ. Будь-яке серйозне або систематичне порушення умов припинення вогню має зустріти скоординовану відповідь кількох країн Заходу, включно з військовими заходами. Сценарій виглядає так: у перші 24 години після інциденту Захід готує офіційне дипломатичне попередження Москві, тоді як Україна може одразу застосувати власні сили для локалізації порушення. Якщо бойові дії не вщухають, на другому етапі до реагування долучається спеціальна “коаліція охочих” – група держав ЄС, Британії, Норвегії, Ісландії та Туреччини, які узгодять оборонні кроки для стримування подальшої ескалації. Нарешті, якщо протягом ~72 годин атаки лише розширюються, запускається третій рівень реакції – масштабна спільна відповідь із залученням підтримуваних Заходом сил, включно з американськими військовими. Мета такого жорсткого попередження – позбавити Кремль спокуси безкарно порушувати перемир’я, заздалегідь окресливши наслідки за агресію. План виглядає чітким на папері, однак при ближчому розгляді виникають питання щодо його реалістичності та дієвості.

Нечітка правова основа і критерії порушення

Озвучена “коаліція охочих” не є формальним альянсом на кшталт НАТО, а радше добровільним об’єднанням країн. Вона не підкріплена жодним договором, тож учасники не мають автоматичних юридичних зобов’язань реагувати силою. Це означає, що швидке військове втручання не матиме такої чіткої правової підстави, як, скажімо, стаття 5 договору НАТО про колективну оборону. Ба більше, навіть якщо Україна офіційно запросить контингент союзників (що забезпечило б формально законність їхньої присутності), сам формат коаліції в обхід ООН і НАТО може викликати дискусії щодо легітимності операції. Наразі юридична архітектура майбутньої місії перебуває лише в стадії розробки. Відсутність чітко прописаного мандата сил швидкого реагування та правил застосування сили створює ризики небезпечної двозначності. Особливо це стосується сценарію “примусу до миру” (peace enforcement), коли миротворча місія фактично змушена воювати для припинення порушень – така ситуація юридично набагато складніша, ніж традиційна миротворча діяльність.

Не менш проблемним є і розмиття самого поняття “порушення” перемир’я. План FT оперує категоріями “систематичних чи серйозних” порушень , але хто і як визначатиме, що інцидент уже достатньо серйозний для залучення міжнародних сил? Якщо Росія обмежиться поодинокими провокаціями – скажімо, локальним обстрілом чи запуском дрона – чи стане це підставою активувати коаліцію? Колишній командувач армії США в Європі Бен Годжес попереджає, що Кремль майже напевно тестуватиме рішучість Заходу дрібнішими провокаціями, тому міжнародний контингент має отримати такі правила дій, щоб негайно реагувати на будь-які порушення без погодження з десятком столиць .

Поки що деталей щодо таких правил немає. Відтак, є ризик, що різні країни по-різному трактуватимуть інциденти: для одних це “дрібниця, не вартує втручання”, а для інших – “початок нового наступу”. Без єдиного чіткого критерію поріг реакції лишається невизначеним, що може паралізувати обіцяну швидкість дій.

Амбітні терміни vs. реальність рішень

Ідея миттєвої відповіді за 24-72 години виглядає рішуче, але наскільки вона реалістична у виконанні? Дипломатичну ноту Москві за добу випустити нескладно, а от перехід до практичних військових кроків за кілька днів – завдання майже безпрецедентне. В реальності західні демократії мають внутрішні процедури ухвалення рішень про застосування сили, які важко “стиснути” у такий короткий проміжок. Наприклад, прем’єр Британії Кір Стармер уже заявив, що після укладення перемир’я британський уряд повідомить парламент, скільки військових може знадобитися, і депутати матимуть голосування з цього питання. Іншими словами, Лондон не відправить солдат автоматично – потрібне схвалення законодавців. Подібні конституційні обмеження існують і в інших країнах Європи: уряди мають отримати мандат парламенту або принаймні пройти консультації, особливо якщо йдеться про бойове розгортання за кордоном. Провести всі юридичні формальності та зібрати контингент буквально за 72 години виглядає надто оптимістично.

Крім бюрократичних зволікань, свій внесок внесе й політична розбіжність інтересів серед самих союзників. Навіть зараз, на етапі планування, не всі провідні країни Заходу горять бажанням вводити свої війська в Україну. Німеччина, яка має одну з найпотужніших армій Європи, прямо заявила, що питання відправки німецьких солдатів на українську територію “не розглядається”. Подібної позиції дотримується і Польща – попри її жорстку риторику щодо Росії, Варшава не планує посилати свої війська в Україну, а обмежиться логістичною та інфраструктурною підтримкою місії. Італія також відкинула можливість участі своїх збройних сил у такому контингенті. Інші держави, як-от Канада, Іспанія, Бельгія, Швеція, Туреччина, висловлюють готовність допомагати у гарантіях безпеки, але без прямого розгортання військ. Фактично тягар потенційної “коаліції охочих” ляже на плечі кількох ключових гравців – насамперед Британії та Франції, які ініціювали цю ідею, і, можливо, меншої групи добровольців. За таких умов цілком імовірно, що в момент кризи серед союзників виникнуть суперечки: хто саме і в якому обсязі має втручатися, чи достатньо підстав для силової відповіді, чи не варто спершу спробувати дипломатію тощо. Ціна рішення – дуже висока, адже йдеться про перспективу прямого конфлікту з Росією. Відтак деякі столиці можуть затягувати час або ставити умови, що підріже крила задуму про блискавичну спільну реакцію. У результаті ініціатива, задумана як демонстрація єдності, може виявитися розірваною внутрішніми сумнівами.

Ескалація, ядерний фактор і слабкість коаліції

Найбільш тривожний аспект – військові ризики самого плану. Якщо дійде до третьої фази і західні війська вступлять у протистояння з російськими, це означатиме прямий конфлікт між державами з ядерною зброєю. Росія однозначно натякала, що розглядає присутність іноземних військ в Україні як пряму загрозу своїй безпеці. В ході мирних переговорів Москва навіть висунула вимогу заборонити будь-які західні контингенти на українській території як умову укладення угоди. Іншими словами, Кремль вже зараз дає зрозуміти: введення НАТОвських чи американських сил після перемир’я може зірвати саму угоду або стати приводом для нової, ще масштабнішої агресії. Вступ військ США чи Європи в Україну теоретично розширює театр війни до протистояння Росії із Заходом напряму. Це той сценарій, якого НАТО намагалося уникати з 2022 року, усіляко відмежовуючись від прямої участі в бойових діях, щоб не спровокувати ядерну ескалацію. Невідомо, якою була б реакція Москви на появу навіть обмеженого західного контингенту: від локальних нападів “гібридними” методами до відкритого застосування авіації чи ракет проти цих сил. У найгіршому випадку, за відсутності стримувальних механізмів, ситуація може вирватися з-під контролю і поставити світ на межу прямого зіткнення ядерних держав.

На додачу виникає питання: наскільки ефективною і сильною буде сама коаліція?  Від початку створення цього формату лунали сумніви, чи здатна Європа виставити достатньо значний військовий контингент, аби справді стримати росіян. За інформацією британської The Times, ще у 2025 році урядові аналітики Британії вважали розгортання великого наземного війська в Україні “надто ризикованим” і прогнозували згортання цих планів. Вони ж оцінили, що вся Європа разом матиме труднощі з відправкою навіть 25 тис солдат до України. Для порівняння, Росія утримує близько 800 тис військових у строю. Литовський міністр оборони влучно підсумував цю диспропорцію: якщо Захід не зможе назбирати бодай 64 тис миротворців, “це виглядатиме слабо – та й насправді це і є слабкість”. Свіжіші оцінки теж не надто обнадійливі. Париж і Лондон, головні ініціатори, у кращому разі говорять про “кілька тисяч” солдатів кожен, причому The Times з посиланням на військових експертів пише, що разом дві країни могли б дати близько 15 тис (по 7,5 тис від Франції та Британії). Це вдвічі менше за цифри 30-60 тисяч, які раніше обговорювалися у форматі коаліції, і навіть ці 15 тис можуть виявитися завищеними, зважаючи на обмежені людські ресурси європейських армій. До того ж, деякі ключові країни (як згадано вище) взагалі не надішлють бойові підрозділи, тож реальне “ядро” сил буде ще меншим.

Такий обмежений контингент, навіть оснащений сучасною технікою, на порядок поступається чисельно російським військам. Це породжує сумніви, чи зможе коаліція справді виконати свою задачу стримування. Очевидно, що без участі США її потенціал виглядає недостатньо переконливим. Наразі офіційно Вашингтон не планує відправляти американські бойові частини до України в межах гарантій – йдеться лише про лідирувачого роль США у моніторингу перемир’я (наприклад, за допомогою дронів, супутників тощо) . Водночас сам факт, що третій етап реакції передбачає можливе залучення військ США, є мовчазним визнанням: без американської сили європейська оборона не витягне. Президент Володимир Зеленський прямо наголошує, що американський “страхувальний трос” є ключовою умовою дієвих безпекових гарантій . Західні аналітики погоджуються: якщо США не дадуть твердих зобов’язань “підстрахувати” європейські війська у разі нового нападу Росії, усі обіцянки Парижа і Лондона залишаться у підвішеному стані. Австрійський військовий експерт Маркус Райзнер застерігає: зараз нема чіткої відповіді, що станеться, якщо розгорнуті в Україні європейські сили зазнають атаки, а США вирішать не втручатися. Без американської підтримки оборонні спроможності Європи різко обмежені – ні тисяч балістичних ракет, ні десятків тисяч ударних дронів, щоб самотужки стримати Росію, союзники не мають. Таким чином, ефективність усієї конструкції “коаліції охочих” напряму залежить від американської участі, яка наразі є під великим питанням.

Задум як сигнал, а не дорожня карта?

Перераховані проблеми наводять на думку, що гучний план швидкої відповіді може бути радше політичним сигналом, ніж реальною готовністю негайно вступити у війну на боці України. Західні лідери хочуть продемонструвати Кремлю максимальну рішучість – мовляв, будь-який зрив миру отримає жорстку відповідь. Цей меседж також покликаний заспокоїти українське суспільство і скептиків всередині НАТО, показавши, що уроки 2014-2015 років засвоєні і “перемир’я на папері” більше не повториться. Однак за лаштунками оптимістичних декларацій помітно бракує конкретики і консенсусу.

Нинішня єдність Заходу щодо підтримки України тримається на тендітному балансі. Коли доходить до прямої воєнної присутності, різні країни бачать різні ризики і “червоні лінії”. До того ж, політичний контекст може змінитися: Сполучені Штати саме входять у виборчий рік, і їхня готовність ризикувати відкритою конфронтацією з РФ далеко не гарантована (тим більше за президентства Дональда Трампа, відомого своєю непередбачуваністю у міжнародних справах). Європейські союзники, хоч і проголосили нову систему безпекових гарантій, фактично визнали, що без чіткого американського “парасолькового” зобов’язання рухатися далі вони не готові. Виходить замкнене коло: план покладається на потужність США, але саме ця складова наразі найменш визначена.

На даному етапі багаторівневий план виглядає більше як превентивне залякування, ніж як детально пророблена операція. Він посилає важливий сигнал Москві про єдність і готовність діяти швидко. Утім, чи зможе ця схема реалізуватися у життя без зволікань і розколів – велике питання. Надто багато змінних: правові процедури, політична воля, воєнні спроможності та ядерний фактор. Кремль відомий вмінням користуватися помилками й слабкостями опонентів. Якщо Захід не подолає власну непослідовність, заявлений план ризикує залишитися паперовим попередженням – грізним на словах, але слабким у практичній реалізації.

Попри всі декларації про “миттєву відповідь”, нинішній формат безпекових гарантій має серйозні вади. Чітка юридична рамка, одностайність союзників і детальне відпрацювання сценаріїв – це три кити, без яких план може провалитися. Щоб справді убезпечити мирну угоду від зриву, Заходу доведеться вкладати більше реальних ресурсів і домовленостей, ніж зараз видно за дипломатичними формулами. Інакше амбітний задум так і залишиться хиткою обіцянкою, випробовуючи на міцність як міжнародне право, так і єдність самих союзників.

У трьох областях України обмежили рух потягів через загрозу обстрілів

3 лютого поїзди в декількох регіонах України змінюють розклад через загрозу обстрілів. На деяких маршрутах замість поїздів пасажирів доставляють автобусами.

Про це повідомили в “Укразалізниці”.

Маршрут Лозова-Барвінкове-Краматорськ продовжує залишатися зоною підвищеного ризику. Потяги тут ходять з обмеженнями, і пасажирам рекомендують їхати автобусом. В УЗ підкреслюють, що для зручності пасажирів організовані пересадочні вузли.

“Укрзалізниця” інформує, що через збій в енергопостачанні поїзд №6159/6160, що слідує за маршрутом Золочів-Харків-Пасажирський, затримується більш ніж на годину. В результаті цього поїзд тимчасово змінить свій маршрут і пройде за наступним розкладом: Золочів – Шпаківка – Нова Баварія – Харків-Пасажирський.

У Запорізькій області продовжують посилено відстежувати можливі загрози для безпеки. На 3 лютого заплановані автобусні рейси між Дніпром і Запоріжжям.

Тим, хто їде до Синельникового або Запоріжжя, радять при наближенні до Дніпра дотримуватись вказівок поїзної бригади та персоналу вокзалу. А тим, хто виїжджає із Запоріжжя або Синельникового, радять бути уважними до інформації в додатку та оголошеннях на станціях.

В УЗ підкреслили, що при поліпшенні ситуації з безпекою можливий вибірковий пропуск поїздів, але головним залишається забезпечення безпеки пасажирів і працівників залізниці.

Рух поїздів у Сумській області, незважаючи на обстріл Конотопа, не припиняють. Фахівці “Укрзалізниці” продовжують моніторити ситуацію в посиленому режимі. Якщо виникне загроза застосування безпілотників, можливі тимчасові зупинки поїздів поруч із укриттями.

“Укрзалізниця” пропонує пасажирам регулярно перевіряти оновлення на офіційних ресурсах і налаштувати push-повідомлення в мобільному додатку.

Напади на працівників ТЦК в Україні різко почастішали – Вигівський

З початку запровадження воєнного стану в Україні зафіксували сотні інцидентів, пов’язаних із опором громадян працівникам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. За даними правоохоронців, кількість таких випадків зростає щороку і вже набула системного характеру.

Про це повідомив голова Національної поліції України Іван Вигівський.

За словами очільника Нацполіції, з початку повномасштабної війни в Україні зафіксовано 526 інцидентів, пов’язаних із нападом або активним спротивом працівникам ТЦК та СП. Найбільше таких випадків сталося у Харківській області – 59, найменше зафіксовано на Херсонщині – лише один інцидент.

Поліція наводить детальну динаміку за роками. Якщо у 2022 році було зафіксовано лише п’ять випадків нападу, то у 2023 році їх кількість зросла до 38. У 2024 році таких інцидентів уже було 118. Найбільший сплеск припав на 2025 рік – 341 випадок. З початку 2026 року правоохоронці зафіксували ще 24 напади.

“Якщо в 2022 році було всього 5 випадків, то в 2023-му їх кількість зросла до 38, а в 2024-му – вже 118. У 2025 році інцидентів стало 341, а в 2026-му – 24”, – зазначив Іван Вигівський.

Голова Нацполіції пов’язує зростання агресії із низьким рівнем довіри суспільства до системи ТЦК.

“Суспільство знає про випадки корупції в ТЦК і СП, коли за гроші відпускають осіб, які підлягають мобілізації. Тому довіра до цих структур мінімальна, і навіть формальна перевірка документів викликає агресію”, – пояснив він.

Вигівський наголосив, що подібні інциденти часто становлять реальну загрозу життю та здоров’ю військових і правоохоронців.

“Майже щодня фіксуються напади на військових. Наприклад, нещодавно чоловік стріляв по мікроавтобусу РТЦК із травматичної зброї, хоча працівники його навіть не зупиняли”, – повідомив голова Нацполіції.

Він також зазначив, що залучення поліції до оповіщення громадян відповідно до закону про мобілізацію є необхідним, однак негативно впливає на імідж правоохоронних органів. Водночас працівники ТЦК мають право здійснювати оповіщення і без участі поліції, проте у разі ігнорування законних вимог офіційне затримання може здійснювати лише поліція в межах адміністративного провадження.

“Якщо працівники ТЦК йдуть без поліції, а людина не реагує, затримати її офіційно може лише поліція в межах статті 210 КУпАП”, – додав Вигівський.

Нагадаємо, раніше ми писали про цю ситуацію та детально розбирали причини зростання кількості нападів на працівників ТЦК і СП в Україні.

Україна приєдналася до британських санкцій проти Фірташа

Президент України Володимир Зеленський затвердив укази, які вводять в дію рішення РНБО про синхронізацію санкцій з Великою Британією та продовження термінів діючих санкцій.

Про це йдеться на сайті глави держави.

Перший указ спрямований на продовження санкцій щодо колишнього олігарха Дмитра Фірташа, а також на введення обмежень проти його найближчого оточення і компаній, що знаходяться під його контролем.

Другий указ продовжує санкції щодо Тараса Козака, найближчого соратника колишнього олігарха Віктора Медведчука, а також восьми компаній, пов’язаних з ним і займаються поширенням проросійської пропаганди.

У січні 2023 року президент України прийняв рішення про позбавлення Тараса Козака громадянства країни. Це рішення було засноване на інформації, зібраній Службою безпеки України та Державною міграційною службою.

Велика Британія не стала передавати Україні дрони Watchkeeper

Великобританія вирішила не передавати Україні розвідувальні безпілотники Watchkeeper і планує їх утилізувати.

Про це повідомляє “Мілітарний”

У листі консервативному депутату Марку Франсуа міністр оборони Люк Поллард підкреслив, що уряд вирішив перейти на нові, більш економічні безпілотні системи, які замінять Watchkeeper.

Він заявив, що, хоча ці дрони списані, їх не мають наміру передавати українській стороні.

“Великобританія продовжить підтримувати Київ разом з партнерами. Ми будемо оснащувати Україну сучасною зброєю для захисту її суверенітету і зміцнення її позиції на будь-яких мирних переговорах”, – підкреслив Поллард.

Він обґрунтував відмову від постачання Watchkeeper тим, що ці БПЛА були введені в експлуатацію ще в 2010 році і на даний час застаріли, особливо на тлі стрімкого прогресу в області безпілотних технологій в Україні.

Британські безпілотники MQ-9 Reaper також очікує утилізація, замість того щоб передати їх Україні або продати іншим державам.

У листі також обговорюється вплив на бюджет через завершення програми Watchkeeper. Поллард підтвердив, що сума, призначена для цієї системи в період з листопада 2024 року, коли було оголошено про її закриття, по березень 2027 року, становить 115,886 млн фунтів стерлінгів.

Підкреслюється, що ці кошти забезпечать керований процес виведення системи з експлуатації в міру того, як британські збройні сили переходять на нову платформу.