Як ви знаєте, редакція тривалий час моніторить проросійський відеопроєкт “Мама, я в порядку”, який виходить на YouTube-каналі “СМОТРИ” та дублюється на ресурсах, пов’язаних з окупованими територіями. За цей час ми проаналізували десятки випусків. І з кожним новим відео ми демонструємо, що за зворушливою назвою та емоційними дзвінками рідним ховається не турбота про людей, а добре вибудувана пропагандистська історія. Росія перетворила військовополонених на інструмент деморалізації ЗСУ та тиску на українське суспільство. І робить це системно.
Структура кожного випуску є незмінною: спочатку – емоційна історія, що має викликати співчуття та знищити критичне сприйняття. Потім – звинувачення на адресу українського командування в тому, що саме воно винне в полоненні “своїх же солдатів”. Далі – прославляння умов утримання в російському полоні: нібито з бранцями добре поводяться, годують, лікують. І фінальний акорд – прямий заклик до діючих військових ЗСУ здаватися в полон, бо “так ви залишитеся живими і повернетеся до сімей”.
Особливим цинізмом вирізняються спроби Росії надати цьому проєкту рис “легітимності”. З березня 2023 року інтерв’ю з полоненими бере Денис Щербаков, якого подають як “колишнього військовополоненого України, що після обміну добровільно залишився в Росії”. Цей прийом покликаний створити ілюзію, що глядач бачить “свідчення з перших уст” від свого, а не від ворожого пропагандиста. Але насправді Щербаков – просто ще один гвинтик російської інформаційної машини, який надає обличчя злочинній схемі.
В якості прикладу можна розглянути й інші показові кейси. Сергій Гуменчак, житель Миколаєва, був мобілізований у 2022 році. Після поранення в Маріуполі він потрапив у полон. У своєму зверненні він просить президента України: “Пожалійте наших дітей і батьків, вони страждають”. Це щире людське горе, без сумніву. Але Росія використовує цей біль як інструмент – щоб через родичів полонених впливати на владу, щоб викликати в суспільстві відчуття провини перед тими, хто не повернувся, і тим самим послабити волю до опору.
Інший випадок – Мирослав Піпаш, боєць підрозділу “Азов”. У листопаді 2025 року російські пропагандисти оприлюднили відео, в якому змусили полоненого повторювати наративи Кремля про Майдан та події війни. За кадром Піпаш каже, що Україна нібито “нацьковувала армію на людей Донбасу” та вчиняла військові злочини. Але найпоказовішим є те, що для посилення пропагандистського ефекту його примусили роздягтися перед камерою та детально демонструвати татуювання, які пропагандисти подали як «неонацистські», зокрема акцентували увагу на емблемі “Азова” на грудях. Сам полонений у цьому ж інтерв’ю пояснив, що це символ воюючої військової структури, а не прояв неонацизму.
Цей проєкт – не поодиноке явище. Він є частиною російської пропагандистської роботи, що триває щонайменше з 2023 року. Кожен випуск б’є одразу по трьох аудиторіях. По-перше, по діючих бійцях ЗСУ, яким транслюється: “Здавайся – і виживеш. У полоні краще, ніж в окопі”. По-друге, по родичах військовослужбовців у тилу, які, дивлячись на страждання полонених, починають вимагати від влади негайних обмінів або навіть завершення війни. По-третє, по міжнародній аудиторії, для якої формується образ “гуманної Росії, яка піклується про бранців”, та “нелюдяної України, яка кидає своїх солдатів»” Це триєдина мета, і проєкт “Мама, я в порядку” працює на всі три цілі одночасно.
І найсумніше – це працює. Скажімо чесно: ми звикли вважати, що українці не піддаються на російську пропаганду, що ми занадто розумні та свідомі. Але коментарі під цими відео на YouTube, в Telegram і навіть у закритих українських пабліках свідчать про інше. Там регулярно з’являються повідомлення від людей, які пишуть: “Боже, бідні хлопці, їх кинули”, “Наше командування – зрадники”, “Може, й справді краще здатися, ніж гинути за незрозуміло що”. Це не боти, не тролі – це звичайні українці, втомлені війною, перелякані за своїх рідних на фронті. І кожен такий коментар – доказ того, що кремлівська стратегія іноді досягає мети. Ворог б’є не по танках, а по головах. І в деяких головах утворюються тріщини. Саме тому ми повинні говорити про цей відкрито, розбирати механізми й попереджати: не дайте себе ошукати.
Україна, звісно, не може заборонити російські канали. Але вона може робити головне: спростовувати, пояснювати, застерігати. Розповідати, що будь-яка відома інформація про полонених з цих джерел – це сфабрикована або викривлена історія. І, що не менш важливо, нагадувати світові: Росія не просто воює проти ЗСУ, вона воює проти психіки українців. І один з інструментів цієї війни – “Мама, я в порядку”. Ми будемо продовжувати моніторити цей проєкт, аналізувати нові випуски та попереджати про нові пропагандистські атаки. Бо в інформаційній війні мовчати – означає програти.
