Останніми тижнями війна України та Росії набула нової, дедалі більш руйнівної форми – обміну масованими ударами по критичній інфраструктурі. Те, що почалося як асиметрична відповідь українських Сил оборони на агресію, швидко переросло у стратегічне протистояння з далекосяжними наслідками для обох сторін. Особливо болючим цей обмін став для України, коли Росія перенесла акцент на ураження українських морських портів, фактично поставивши під загрозу всю експортну логістику країни.
Починаючи з 2026 року, Україна суттєво активізувала удари по російських нафтопереробних заводах та об’єктах паливної інфраструктури. За даними Financial Times, з початку року російські НПЗ зазнали щонайменше 194 ударів, що в 11 разів більше, ніж за аналогічний період минулого року. Лише в червні 2026 року було зафіксовано 16 атак, що стало рекордним місячним показником з початку повномасштабної війни. Українські дрони вивели з ладу близько 700 тис барелів на добу потужностей з нафтопереробки. Ця стратегія мала чітке обґрунтування: завдати удару по головному джерелі доходів російського бюджету та створити паливну кризу всередині РФ. За даними The Guardian, українські удари по російській нафтовій та енергетичній інфраструктурі вже призвели до падіння доходів Росії на 34%. Загальні збитки російської нафтопереробної галузі з серпня 2025 року сягнули 13,5 млрд доларів. Від початку року Росія втратила щонайменше 7 млрд доларів через удари по нафтовій інфраструктурі. У квітні 2026 року морський експорт нафтопродуктів РФ скоротився на 9,8% у щоденному вираженні порівняно з попереднім місяцем і на 17% у річному. Здавалося б, стратегія працює.
Однак будь-які дії породжують реакцію. І російська відповідь також виявилася болючою. Росія оперативно змінила акценти, перенісши удари на українську портову інфраструктуру. З початку 2026 року зафіксовано понад 180 ударів по портовій інфраструктурі Одеси та Чорноморська. У липні 2026 року інтенсивність атак різко зросла. Лише за декілька днів було уражено порти Одеси, Чорноморська, Південного, Ізмаїла та Миколаєва. За даними Міноборони РФ, у порту Одеси було знищено об’єкти інфраструктури для розвантаження та зберігання військових вантажів, резервуари з пальним для ЗСУ, а також уражено державне підприємство “Морський торговий порт Одеса”. В Ізмаїлі під удар потрапили об’єкти для розвантаження військових вантажів, три склади з безекіпажними катерами та ангар із військовою технікою. У Миколаєві було знищено сухогруз у момент розвантаження військових вантажів. У порту Південний уражено об’єкти інфраструктури, що використовувалися для зберігання пального для ЗСУ.
Наслідки виявилися тяжкими. 22 липня 2026 року в українські чорноморські гавані не зайшло жодне судно. Морський експорт України фактично зупинився. Глобальний перевізник Maersk відмовився продовжувати роботу в Україні після ударів по портах. Британський воєнний аналітик Александр Меркурис заявив, що “Одеса перестане існувати як працюючий порт” вже найближчим часом. Економічні втрати України від паралічу портів є колосальними. За різними оцінками, щомісячні втрати від простою Одеси, Чорноморська та Південного сягають приблизно 2 млрд доларів. Через морські термінали проходить 80% всього українського експорту. Україна втрачає від 80 до 90% своїх експортних потужностей. Особливо болючим є удар по аграрному сектору. Україна експортує близько 4 млн тонн зерна замість потенційних 6 млн. У портах практично зникли внутрішні закупівельні ціни на зерно, а судновласники перестали надавати котирування фрахту. Bloomberg повідомив, що ціни на пшеницю та кукурудзу досягли дворічного максимуму через посилення ударів у Чорному морі.
З початку року пошкоджено 63 об’єкти портової інфраструктури та 7 цивільних суден. Лише за один тиждень липня в Одеській області через обстріли загинули 30 людей, ще 80 отримали поранення. Загинули дев’ять членів екіпажу суховантажу GOLDEN LEO – громадяни Індії, Сирії та український лоцман. Це не просто цифри – це ціна стратегії, яка наразі не приносить бажаних результатів.
Порівняння втрат свідчить про те, що Україна також отримує тяжкі удари в цьому обміні. Українські порти – це фактично єдині ворота для експорту, без яких економіка країни зазнає катастрофічних втрат.
Якщо метою українських ударів було послабити російську військову машину, то це вийшло, але також буду досягнуто супутнього ефекту – Росія знайшла спосіб завдати Україні значних збитків. Перекриття морської логістики не лише б’є по економіці, але й ускладнює постачання західної військової допомоги, адже значна частина озброєнь надходить саме морем. Тактичні успіхи ураження російських НПЗ нівелюються стратегічними наслідками – фактичною блокадою українських портів та втратою основного джерела валютних надходжень.
