Микола Донченко

Вони обрали Україну: кримчанин Асан Меметов став до лав ЗСУ

Posted on 2 Жовтня, 20263 Жовтня, 2026 by Микола Донченко

Ця історія – про Асана Меметова, уродженця Євпаторії, який після окупації Криму Росією зробив свій вибір на користь України. У 2025 році він був мобілізований до лав Збройних сил України, пройшов військову підготовку, долучився до захисту українського неба, а згодом продовжив службу у штурмовому підрозділі.

Асан Рустемович Меметов народився 10 жовтня 1990 року в Євпаторії, в Автономній Республіці Крим. Після окупації півострова він отримав громадянство Російської Федерації, однак згодом опинився на підконтрольній Україні території та вступив до українського війська.

За наданою інформацією, у червні 2025 року Меметова мобілізував Солом’янський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Києва.

З червня до вересня 2025 року він проходив первинну військову підготовку в 11-й навчальній роті 3-го навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини А3321. Підрозділ займається підготовкою мобілізованих військовослужбовців до подальшого проходження служби.

Після завершення навчання Асан Меметов був направлений до роти почесної варти Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. У цьому підрозділі він проходив службу у військовому званні солдата.

Фото: Лиманський напрямок, Донеччина / Кадри із особистого архіву.

З вересня 2025 року до червня 2026 року Меметов, за наявними даними, виконував завдання із захисту військових об’єктів у Києві та Київській області від російських безпілотників. Така служба стала частиною щоденної роботи українських підрозділів, які протидіють повітряним атакам Росії та прикривають столичний регіон.

У червні 2026 року Асан Меметов продовжив службу в 210-му окремому штурмовому полку. У складі 2-го штурмового батальйону він обійняв посаду стрільця.

Історія Асана Меметова є ще одним прикладом того, що наявність російського паспорта не завжди визначає справжню громадянську позицію людини. Народившись у Криму та опинившись після окупації в російському правовому полі, він зрештою зробив вибір на користь України й долучився до її захисту.

Його шлях – від навчального підрозділу та оборони Київщини від російських дронів до служби у штурмовому полку – демонструє особисте рішення кримчанина протистояти державі, яка окупувала його рідний півострів.

Нагадаємо, раніше ми вже розповідали про вихідців з окупованих територій, які зробили свідомий вибір на користь України. Зокрема, йшлося про історію бійця з позивним Татарин, для якого війна почалася ще у 2014 році в Криму, про кримського татарина Ісу Акаєва, який після окупації півострова добровільно став до лав українських підрозділів, а також про кримчанина Сергія Ополченцева, який воює проти російської армії у складі ЗСУ.

Україна зберігає стійкість: ситуація на фронті, стан економіки та допомога партнерів

Posted on 2 Жовтня, 20265 Жовтня, 2026 by Микола Донченко

Восени 2026 року Україна продовжує протистояти російській агресії. Попри постійні обстріли міст, удари по енергетиці та складну ситуацію на окремих ділянках фронту, Сили оборони утримують позиції та проводять власні наступальні операції. Водночас країна намагається підтримувати роботу економіки й залучати міжнародну фінансову допомогу.

Одним із головних показників залишається ситуація на полі бою. За даними Інституту вивчення війни, у вересні 2026 року російські війська зайняли 175 квадратних кілометрів території, тоді як Сили оборони повернули під контроль 256 квадратних кілометрів. Таким чином, різниця становила понад 80 квадратних кілометрів на користь України.

З березня російські війська втратили контроль над 293 квадратними кілометрами, розширивши зону своєї присутності на 174 квадратні кілометри. За цей період українські підрозділи повернули майже 300 квадратних кілометрів території.

У вересні російська армія, за наявними оцінками, втратила понад 46 тисяч військових убитими та пораненими. При цьому суттєвих оперативних результатів їй досягти не вдалося.

Одним із прикладів успішних дій українських військ стала операція на Олександрівському напрямку. Наступальна операція Десантно-штурмових військ триває там із 29 січня 2026 року. Станом на серпень українські підрозділи повернули під контроль 26 населених пунктів і понад 745 квадратних кілометрів території.

Командувач ДШВ Олег Апостол повідомив, що операція продовжується, а перелік звільнених населених пунктів може незабаром збільшитися:

“У нас уже декілька населених пунктів. Думаю, до десяти населених пунктів ще додамо до цього списку”.

Водночас військове командування не розкриває всіх деталей операції. За словами Апостола, надмірна публічність може допомогти російській стороні швидше відреагувати, перекинути резерви та посилити окремі ділянки фронту. Тому частина інформації з міркувань безпеки з’являється із затримкою.

Ще одним помітним епізодом стала операція “Вівальді” на Лиманському напрямку. Французький OSINT-аналітик Клеман Молен назвав її однією з найважливіших перемог України у 2026 році. Офіційної інформації про операцію небагато, однак доступні відомості свідчать про здатність українського командування планувати та проводити складні наступальні дії.

Стійкість на фронті безпосередньо залежить від стану економіки. Попри атаки на енергетичні об’єкти, порти та логістичну інфраструктуру, українська економіка продовжує працювати.

За прогнозом Національного банку, реальний ВВП України до кінця 2026 року може зрости приблизно на 1,8%. В умовах повномасштабної війни навіть помірне зростання свідчить про те, що бізнес і державні установи поступово пристосовуються до складних умов.

У другому кварталі 2026 року реальний ВВП зріс на 0,4% у річному вимірі та на 0,3% порівняно з попереднім кварталом. Це поки не можна назвати швидким відновленням, але така динаміка створює основу для подальшого розвитку економіки.

Важливу роль у збереженні фінансової стабільності відіграє міжнародна допомога. 1 жовтня Європейська комісія та Україна оприлюднили спільну заяву щодо покриття бюджетних і оборонних потреб країни. Сторони домовилися прискорити роботу над виділенням 45 мільярдів євро в межах Кредиту підтримки України.

Президент Володимир Зеленський заявив, що переговори з Європейською комісією вже дали конкретні результати:

“Визначили формат, строки та необхідні кроки для того, щоб забезпечити повний обсяг. Надалі в щомісячному режимі будемо координувати цю роботу, узгоджувати дії. Координація має бути постійною”.

Окремий пакет підтримки готує Норвегія. Країна планує надати Україні 1 мільярд євро безповоротної допомоги. Ці кошти мають допомогти профінансувати першочергові потреби держави.

Водночас переговори щодо міжнародного фінансування не завжди проходять без труднощів. Видання Le Monde повідомило, що новий запит Києва на додаткову допомогу поки не отримав підтримки у Брюсселі. Очікується, що питання розглянуть на зустрічі міністрів фінансів 9 жовтня.

Така ситуація не означає відмови від підтримки, але показує, що узгодження великих фінансових пакетів потребує часу та виконання Україною низки умов. Уряд заявляє, що працює у посиленому режимі, аби до 15 жовтня виконати вимоги міжнародних партнерів і забезпечити надходження коштів.

Паралельно Росія продовжує масовані атаки на українські міста. У ніч на 2 жовтня російські війська запустили по Україні понад 100 ударних безпілотників. Майже половина з них, за наявною інформацією, була реактивною.

У Києві безпілотники атакували Південний міст і житлову багатоповерхівку. Внаслідок удару загинула людина. У Херсоні було пошкоджено дитячий садок, а в Харкові під удар потрапили продуктовий магазин, інститут та об’єкти критичної інфраструктури.

Коментуючи атаку, Володимир Зеленський звернув увагу на те, що російське виробництво дронів і ракет досі залежить від іноземних деталей:

“Як би Москва не намагалася повністю локалізувати виробництво своїх дронів та ракет, їхня ескалація все одно критично залежна від іноземних компонентів. Це ланцюги постачань, які йдуть з Європи, США, Китаю, Японії та багатьох інших країн. Більшість цих компаній – відомі виробники, але їхні компоненти досі потрапляють до Росії. Кожен російський дрон реально зупинити ще на виробничій лінії. Потрібна політична воля цих країн”.

Українська влада закликає партнерів посилити контроль за постачанням технологій подвійного призначення та запроваджувати санкції проти компаній, продукція яких потрапляє до російського оборонного сектору. Йдеться не лише про нові обмеження, а й про ефективне виконання вже ухвалених рішень.

Ситуація залишається складною як на фронті, так і в економіці. Водночас Україна продовжує оборонятися, повертати окремі території, підтримувати роботу держави та домовлятися з партнерами про подальшу допомогу.

Це не означає, що завершення війни вже близько або що попереду не буде важких місяців. Проте військові результати, економічна активність і міжнародна підтримка свідчать про те, що країна зберігає здатність чинити опір і рухатися вперед.

Мовні бар’єри та проблеми з дисципліною ускладнюють службу іноземців у ЗСУ

Posted on 1 Жовтня, 2026 by Микола Донченко

Днями у західних медіа з’явилося повідомлення про колективну скаргу іноземних військовослужбовців, які проходили підготовку у Верблянах на Львівщині. Незалежних підтверджень цієї історії поки немає. Проте описана ситуація нагадує про проблеми, які не вперше виникають у підрозділах з іноземцями: мовні бар’єри, різний рівень підготовки, слабкий відбір і нерозв’язані побутові конфлікти.

Іноземні добровольці стали для України одним із символів міжнародної підтримки після початку повномасштабної війни. До країни приїхали ветерани західних армій, колишні військові з Колумбії та Бразилії, громадяни пострадянських держав, а також люди без серйозного бойового досвіду.

Усі вони мали різні причини взяти до рук зброю. Одні приїхали з ідейних міркувань, інші шукали продовження військової кар’єри, третіх привабили зарплата та можливість забезпечити родину. Об’єднати таких людей в одному підрозділі складно навіть за ідеальних умов. Під час війни, коли бракує часу, інструкторів і перекладачів, це завдання стає ще важчим.

Що повідомляли про Вербляни

Наприкінці вересня в англомовному сегменті мережі з’явився матеріал про ймовірний конфлікт у навчальному центрі у Верблянах Львівської області. Автори публікації стверджували, що 32 англомовні військовослужбовці навчальних груп № 57 і № 58 підписали 20 серпня 2026 року колективне звернення до командування.

У зверненні вони просили переселити їх до окремого приміщення. Причиною називали тривалі конфлікти з частиною військовослужбовців із країн Латинської Америки. Йшлося про крадіжки особистих речей, провокації, бійки, порушення санітарних норм і тиск на сусідів по казармі.

За версією публікації, англомовним бійцям доводилося залишати людей для охорони власного майна, а попередні звернення до командування не дали тривалого результату. Загалом у двох навчальних групах нібито перебували близько 160 осіб.

Однак перевірених відомостей про цей епізод небагато. У відкритому доступі немає оригіналу звернення з реквізитами, за якими можна було б установити його походження. Немає й коментарів усіх сторін конфлікту або інформації про результати офіційної перевірки.

Тому редакція не може підтвердити справжність документа, кількість підписантів і конкретні події, описані в публікації. Цю історію не можна подавати як доведений факт.

Водночас загальний контекст не викликає сумнівів. Вербляни відомі як одна з навчально-тренувальних ділянок Яворівського полігону. У відкритих матеріалах також згадується 157-й окремий міжнародний навчальний центр, який займається підготовкою іноземців. Проте публічних даних недостатньо, щоб упевнено пов’язати названі у повідомленні групи з конкретним об’єктом і підтвердити всі обставини справи.

Скарги звучали й раніше

Історія з Верблян з’явилася не у порожньому інформаційному просторі. Західні та українські англомовні медіа протягом кількох років публікували свідчення колишніх і чинних військовослужбовців про проблеми у підрозділах з іноземцями.

Бійці розповідали про поверховий відбір кандидатів, погано підготовлені завдання, непрозорий облік майна та зброї, проблеми з документами і виплатами, погрози з боку окремих командирів та відсутність зрозумілого порядку розгляду скарг.

Деякі розслідування спиралися на десятки інтерв’ю, рапорти, листування, медичні документи, фотографії та відеозаписи. Представники української військової розвідки заявляли, що порушення дисципліни й прав військовослужбовців перевіряють. Але докладні результати таких перевірок здебільшого не ставали публічними.

У 2024 році іноземні бійці пояснювали журналістам, що часто вважають службу у звичайних українських бригадах кращим варіантом, ніж окремі міжнародні формування. Серед причин називали зрозумілішу вертикаль управління та меншу кількість посередників. Утім, служити в українській частині простіше тим, хто знає місцеву мову або має надійного перекладача.

У 2026 році з’явилися нові серйозні звинувачення щодо насильницьких методів “дисципліни” в одному з підрозділів із бразильським керівним ядром. Українські органи підтвердили, що окремі обставини перевіряють. Цей випадок не доводить правдивість повідомлення з Верблян, але показує, що внутрішні конфлікти у середовищі іноземних військових не завжди можна пояснити звичайною побутовою сваркою.

Коли наказ потребує перекладу

Основна проблема багатонаціонального підрозділу полягає не в походженні бійців. Значно небезпечнішою є відсутність спільної робочої мови.

На навчальному плацу неправильно зрозумілий наказ може закінчитися суперечкою або зірваною вправою. На передовій наслідки значно серйозніші: помилка під час координації здатна зірвати евакуацію, залишити групу без підтримки або навіть спричинити вогонь по своїх.

На початку повномасштабної війни серед іноземних добровольців було багато англомовних військових і громадян пострадянських країн. Згодом помітно зріс потік людей із Латинської Америки. Україна почала створювати іспаномовну систему рекрутингу та підготовки, але кваліфікованих перекладачів, інструкторів і молодших командирів зі знанням іспанської досі бракує.

Через це навіть звичайна побутова скарга проходить довгий шлях. Боєць пояснює проблему перекладачеві, той передає її сержантові або командиру, а відповідь повертається тією самою дорогою. Частина змісту неминуче губиться. Замість суперечки через шум, чергування або зниклу річ сторони починають бачити упередженість проти своєї національної групи.

Розселення конфліктних груп може на певний час знизити напруження. Але якщо не встановити факти, не визначити винних і не пояснити правила зрозумілою для всіх мовою, проблема просто переміститься до іншої казарми, іншої частини або на фронт.

Іноземний боєць не має єдиного портрета

Було б неправильно оцінювати всіх вихідців із Латинської Америки однаково. Серед них є професійні військові з багаторічним досвідом, яких цінують за витривалість, практичні навички та готовність виконувати складні завдання. Є люди, які справді вважають захист України особистою справою. Є й ті, для кого служба стала насамперед способом заробітку.

Так само англомовне походження не гарантує ані професіоналізму, ані дисципліни. У перші роки війни західна преса писала про самопроголошених інструкторів, добровольців із вигаданою військовою біографією та людей, які переоцінили свою готовність до справжньої війни.

Отже, справжня лінія поділу проходить не між “англомовними” та “латиноамериканцями”. Вона проходить між нормально організованою системою і хаосом.

Якщо рекрутинг випереджає перевірку, людей формують у групи лише за мовною ознакою, а командири не мають часу розбирати скарги, національні спільноти замикаються в собі. Неформальний лідер або рекрутер поступово отримує більше впливу, ніж призначений сержант. Офіційну інформацію замінюють чутки, а дисциплінарні питання вирішують усередині групи.

Окремим джерелом напруження стають гроші. Для колишнього західного військового виплата може бути другорядною. Для бійця з біднішої країни від неї залежить добробут родини. Тому затримка зарплати, відсутність обіцяної надбавки або необхідність купувати спорядження власним коштом сприймаються по-різному. Саме в таких ситуаціях швидко виникають звинувачення в обмані та корупції.

Самої перевірки біографії недостатньо

Україна поступово посилює правила приймання іноземців на військову службу. Запроваджено випробувальні строки, створено окремий центр рекрутингу, а для кандидатів на чутливі посади та людей із сумнівними анкетними даними передбачено додаткові перевірки, зокрема із застосуванням поліграфа.

Це важливі кроки, але вони не розв’язують усіх проблем. Людина може не мати судимості й водночас бути непридатною до служби у багатонаціональному колективі. Потрібні психологічне оцінювання, перевірка реального військового досвіду, мовне тестування та зрозуміла процедура відсторонення тих, хто систематично порушує дисципліну.

Не менш важливо, щоб командири відповідали на скарги. Коли військові переконані, що рапорт загубиться або створить проблеми самому заявникові, вони починають діяти самостійно. Охороняють власні речі, формують закриті групи, встановлюють неформальні правила і намагаються розв’язувати суперечки силою.

У цей момент військовий підрозділ фактично перестає жити за єдиним статутом.

Чому сигнал із Верблян не варто ігнорувати

Повідомлення про петицію 32 військовослужбовців досі залишається непідтвердженим. Викладати наведені у ньому звинувачення як установлений факт було б безвідповідально. Так само не можна переносити претензії до окремих людей на всіх колумбійців, бразильців, еквадорців або англомовних добровольців.

Проте ігнорувати сам сигнал теж не можна. Якщо хоча б частина описаного відповідає дійсності, командуванню недостатньо просто розселити конфліктні сторони. Потрібно перевірити кожен епізод, зберегти рапорти та інші матеріали, опитати учасників за допомогою незалежних перекладачів і повідомити особовому складу про результати.

Мовчання лише посилює недовіру. Воно створює враження, що порушення можна приховати, а скарги не мають сенсу.

Іноземні військовослужбовці можуть бути важливим ресурсом для армії, яка відчуває кадровий дефіцит. Але сама кількість підписаних контрактів не створює боєздатного підрозділу. Багатомовна частина потребує достатньої кількості командирів, перекладачів, військових юристів і психологів.

Історія з Верблян – підтверджена вона згодом чи ні – вже привернула увагу до цієї вразливості. Конфлікт, який не вдалося розв’язати в навчальному центрі, не зникає після відправлення на фронт. Там його ціна стає значно вищою, а часу на виправлення майже не залишається.

Коли сурогатне материнство перетворюється на торгівлю дітьми: міжнародна схема з українським слідом

Posted on 1 Жовтня, 20261 Жовтня, 2026 by Микола Донченко

Міжнародна агенція сурогатного материнства World Center of Baby, заснована українським бізнесменом, залишила без виплат сурогатних матерів, а своїх клієнтів – без грошей, медичного супроводу та зрозумілої інформації про долю заморожених ембріонів. Про це йдеться у спільному розслідуванні OCCRP та українського видання NGL.media. Журналісти описали історії сурогатних матерів і майбутніх батьків, які співпрацювали з агенцією в Україні, Албанії, Грузії, на Кіпрі та в Мексиці. Деякі пакети послуг коштували понад $100 тис.

Банкрутство, якого немає в судовому реєстрі

World Center of Baby пропонувала клієнтам повний супровід програми: пошук сурогатної матері, створення та перенесення ембріонів, медичне спостереження, виплати жінці й оформлення документів після народження дитини.

У лютому 2026 року агенція повідомила клієнтам, що нібито готується оголосити банкрутство у США. Після цього зв’язок із компанією фактично припинився.

Водночас журналісти не знайшли у федеральних судових реєстрах США заяви про банкрутство World Center Group Corp. – зареєстрованої у Флориді юридичної особи, від імені якої укладалися договори. На момент публікації розслідування компанія продовжувала значитися активною в реєстрі штату.

OCCRP поспілкувався із шістьма парами та двома самотніми чоловіками, які заявили про втрату десятків тисяч доларів. Сурогатні матері також повідомили, що перестали отримувати щомісячні виплати ще наприкінці 2025 року.

Українка померла в Албанії

Найтрагічніший епізод розслідування стосується 27-річної українки, ім’я якої журналісти змінили на прохання родини.

Жінка виховувала власного сина і погодилася стати сурогатною матір’ю, сподіваючись придбати житло та вкласти гроші у свою справу. За договором вона мала отримати близько $25 тис, зокрема щомісячні виплати під час вагітності та основну суму після пологів.

На останніх місяцях вагітності українка переїхала до Албанії, де повинна була народити дитину для чоловіка з Великої Британії. Але після початку кризи в агенції виплати припинилися, київська клініка Alice Clinic закрилася, а медичний координатор перестав відповідати.

22 квітня жінку знайшли мертвою у квартирі в Тирані. Разом із нею загинула ненароджена дівчинка. Албанська прокуратура розслідує обставини смерті.

Родичі побоюються, що жінка могла залишитися без належного медичного нагляду. Проте причинно-наслідковий зв’язок між крахом агенції та її смертю наразі не встановлений.

Гроші батьків не дійшли до сурогатної матері

Інша історія стосується бразильського подружжя Роберти та Феліпе Мартінсів. Українська сурогатна мати, названа у матеріалі Марією, народила для них близнюків.

Незадовго до пологів пара переказала агенції €14,5 тис, призначених для остаточного розрахунку із жінкою. Однак Марія цих коштів не отримала.

Бразильцям довелося позичити у родичів ще $5 тис і домовитися про подальші щомісячні виплати безпосередньо сурогатній матері. Понад місяць вони провели в Україні, намагаючись завершити оформлення документів і вивезти дітей додому.

З’ясувати, що сталося з перерахованими агенції коштами, журналістам не вдалося.

$87 тис за програму і €450 на рахунку

Подружжя з Великої Британії подало до суду у Флориді позов проти World Center Group Corp., звинувативши компанію, зокрема, в порушенні договору та шахрайстві.

За програму, яка передбачала народження двох дітей, пара заплатила $87 415. У позові стверджується, що обіцяні послуги надані не були.

Коли британці зажадали повернення грошей, представник агенції, за словами подружжя, заявив, що на банківському рахунку компанії залишилося лише €450.

Це твердження походить від позивачів і саме собою не доводить, що такою була реальна сума на всіх рахунках агенції.

Хто керував World Center of Baby

На попередніх версіях сайту засновником, власником і керівником World Center of Baby називався український бізнесмен Владислав Наточій. Йому також належали клініки Alice Clinic у Києві та Тбілісі. Київська клініка нині закрита.

Водночас прізвища Наточія немає в реєстраційних документах американської World Center Group Corp.

Її президентом формально значиться громадянин США Юрій Стар. Він заявив журналістам, що лише зареєстрував юридичну особу, відкрив банківські рахунки та передав доступ до них Наточію. Стар заперечує, що керував операційною діяльністю агенції.

П’ятеро колишніх співробітників також розповіли, що ніколи не бачили й не чули директора компанії Малвіну Джонас, підпис якої стояв під повідомленням про майбутнє банкрутство.

Сам Наточій назвав ситуацію “гострою фінансовою та операційною кризою”, але відкинув звинувачення у шахрайстві, крадіжці або привласненні коштів. Він також заявив, що не бачить причинного зв’язку між своїми діями та смертю українки в Албанії.

За словами бізнесмена, за сім років у програмах, пов’язаних із брендом World Center of Baby, народилося понад 350 дітей, тому оцінювати всю діяльність компанії лише за періодом кризи було б неправильно.

Нова агенція і пропозиція за €41 тис

Після припинення роботи World Center of Baby частина клієнтів отримала листи від іншої агенції – Blue Oak Fertility. У повідомленнях стверджувалося, що їхні біоматеріали перебувають у безпеці та зберігаються в замороженому стані.

Клієнтам запропонували продовжити репродуктивну програму приблизно за €41 тис.

Журналісти виявили кадрові та технічні перетини між двома структурами. Домен Blue Oak Fertility зареєстрував Юрій Стар, а комерційні пропозиції колишнім клієнтам надсилав Даніель Епштейн – колишній операційний директор World Center of Baby.

Blue Oak Fertility, Стар та Епштейн заперечують корпоративний, фінансовий або операційний зв’язок із World Center of Baby. За їхньою версією, нова агенція лише намагалася допомогти людям, які залишилися без відповідальної за зберігання біоматеріалів структури.

Тому називати €41 тисячу “викупом за викрадені ембріони” без рішення слідства або суду було б некоректно. Йдеться про платну пропозицію продовжити програму, надіслану людям, які не розуміли, хто і на яких підставах контролює їхній біоматеріал.

Ембріони, які мали бути утилізовані

Одна з колишніх клієнток розповіла OCCRP, що ще кілька років тому підписала документи про знищення невикористаних ембріонів. Родина вважала, що процедуру виконано.

Однак згодом жінка отримала від Blue Oak Fertility пропозицію скористатися тими ж ембріонами для нової програми. На прохання підтвердити, чи були вони насправді знищені, відповіді вона не отримала.

Цей випадок порушує серйозні питання щодо обліку та контролю генетичного матеріалу, але поки не доводить ані продажу, ані незаконного використання ембріонів.

Колишня керівниця київської Alice Clinic Ірина Миронова заявила, що власним коштом продовжує зберігати частину біоматеріалів клієнтів. За її словами, вона не знає, як довго зможе це робити.

В Україні вже викривали торгівлю немовлятами

Історія World Center of Baby не є першим випадком, коли програми сурогатного материнства опиняються в центрі кримінальних розслідувань.

У серпні 2023 року Міністерство внутрішніх справ України повідомило про викриття організації, яка під виглядом сурогатного материнства продавала новонароджених іноземцям.

За версією слідства, клієнти платили від €50 до €70 тис, тоді як жінкам обіцяли €12 тис, але часто не виплачували навіть цієї суми. Правоохоронці заявили про незаконне переміщення за кордон восьми немовлят і запобігання вивезенню ще однієї дитини.

Це була окрема кримінальна справа, не пов’язана з World Center of Baby. Водночас вона показала, як прогалини в регулюванні можуть використовуватися для експлуатації економічно вразливих жінок і незаконного переміщення дітей.

Проблема не обмежується Україною

Комерційне сурогатне материнство є міжнародним ринком. Клієнти можуть жити у Великій Британії, США або країнах ЄС, юридична особа – бути зареєстрованою у Флориді, медичні процедури проводитися в Україні чи Грузії, а пологи – відбуватися в Албанії або Мексиці.

Саме така розпорошеність дозволяє компаніям користуватися відмінностями між національними законодавствами. Якщо виникає конфлікт, постраждалі часто не знають, у якій країні подавати позов і хто юридично відповідає за гроші, медичний супровід та біоматеріали.

У багатьох європейських державах комерційне сурогатне материнство заборонене, але їхні громадяни користуються відповідними послугами за кордоном. Це створює проблеми з визнанням батьківства, громадянством дітей і захистом жінок, які їх виношують.

У 2024 році Євросоюз прямо включив експлуатацію сурогатного материнства до переліку форм експлуатації, які можуть становити торгівлю людьми. Директива ЄС стосується випадків, коли жінку примушують або вводять в оману і водночас наявні інші ознаки торгівлі людьми. Вона не прирівнює до злочину будь-яку програму сурогатного материнства.

Отже, це не суто “українська проблема”. Україна стала одним із центрів транскордонного репродуктивного бізнесу, однак попит формують замовники з багатших західних держав, а компанії працюють одразу в кількох юрисдикціях.

Головне питання – хто захистить жінок і дітей

Сурогатне материнство може бути добровільним способом допомогти людям стати батьками. Але добровільна згода не скасовує необхідності державного контролю, фінансових гарантій, незалежного медичного супроводу та захисту прав дитини.

Історія World Center of Baby показує, що в разі краху міжнародної агенції найменш захищеними можуть виявитися саме вагітні жінки. Клієнти втрачають гроші й надію стати батьками, однак сурогатні матері додатково ризикують здоров’ям, залишаються без обіцяних виплат і часом – без зрозумілого медичного супроводу.

Поки немає прозорого обліку коштів, біоматеріалів і відповідальності кожного учасника програми, гучні обіцянки “батьківства під ключ” можуть приховувати систему, в якій людське життя залежить від непрозорих компаній, номінальних директорів і рахунків у різних країнах.

Реактивні “Шахеди” стали масовими: чи встигає Україна перебудувати ППО

Posted on 28 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Під час повітряної атаки в ніч на 28 вересня Росія застосувала проти України 165 безпілотників. Майже половина з них – 79 апаратів – була реактивною. Ще кілька місяців тому такі дрони сприймалися як відносно рідкісна модифікація звичайного “Шахеда”. Тепер вони стають одним із головних інструментів російських ударів.

За попередніми даними Повітряних сил, українська протиповітряна оборона збила або подавила 112 повітряних цілей. Водночас влучання зафіксували на 14 локаціях, ще на семи впали уламки збитих апаратів.

Ця статистика показує масштаб атаки, але не дає відповіді на ключове питання: скільки саме реактивних дронів вдалося знищити. У зведенні наведено загальний результат щодо всіх типів безпілотників – від ударних апаратів до дешевших імітаторів. Окремого показника ефективності ППО проти швидкісних цілей немає.

Проте вже сама кількість реактивних дронів свідчить, що Росія переходить до нової моделі повітряної війни. Її мета полягає не лише в тому, щоб завдати удару по конкретному об’єкту, а й у тому, щоб змусити українську оборону витрачати більше ресурсів на кожне перехоплення.

Швидкість змінює правила перехоплення

Звичайний “Шахед” із поршневим двигуном рухається зі швидкістю приблизно 150-180 км/год. Це все ще небезпечна ціль, однак її політ залишає певний час для виявлення, передачі інформації між підрозділами та підготовки до перехоплення.

Проти таких апаратів Україна навчилася застосовувати мобільні вогневі групи, засоби радіоелектронної боротьби та дрони-перехоплювачі. Саме розвиток відносно дешевих перехоплювачів дозволив зменшити залежність від дорогих зенітних ракет.

Реактивні дрони створюють іншу проблему. За словами начальника управління комунікацій Повітряних сил Юрія Ігната, їхня швидкість зазвичай становить близько 400 км/год. Деякі типи ракето-дронів, зокрема S8000 “Бандероль”, можуть розганятися приблизно до 600 км/год.

За таких умов розрахунок мобільної групи має значно менше часу, щоб побачити ціль, визначити напрямок її руху та відкрити прицільний вогонь. Ще складніше звичайному дрону-перехоплювачу: якщо він повільніший за ворожий апарат, наздогнати ціль після невдалого заходу практично неможливо.

Швидкість також скорочує час між оголошенням загрози та появою дрона над містом. Маршрут може кілька разів змінитися, а інформація про напрямок польоту швидко втратити актуальність.

Росія випробовує не окрему модель, а нову тактику

Реактивні безпілотники з’являлися в українському небі й раніше. Однак протягом літа їхня кількість почала швидко зростати. У липні, за даними Повітряних сил, Росія використала вп’ятеро більше таких апаратів, ніж у червні.

Наприкінці серпня Юрій Ігнат говорив, що під час окремих атак реактивні дрони вже становили приблизно половину запущених цілей. Наліт 28 вересня фактично підтвердив, що це співвідношення стає звичним: із 165 безпілотників реактивними були 79.

Одночасно Росія продовжує запускати поршневі “Шахеди”, “Гербери” та дрони-імітатори. Змішування різних типів цілей у межах одного удару ускладнює роботу ППО. Оператори мають швидко визначити, який об’єкт можна подавити засобами РЕБ, проти якого достатньо мобільної групи, а де доведеться застосовувати авіацію або зенітну ракету.

Атаки також можуть розтягуватися на багато годин. Замість одного великого нальоту противник запускає дрони невеликими хвилями, змушуючи підрозділи ППО довго залишатися в бойовій готовності. Це збільшує навантаження на людей, техніку та систему оповіщення.

Навіщо Росії дорожчий безпілотник

Реактивний дрон складніший і дорожчий за звичайний “Шахед”. Йому потрібен турбореактивний двигун, більше пального та компоненти, здатні працювати за вищих температур і навантажень.

Проте такий апарат усе одно може обходитися дешевше за повноцінну крилату ракету. Для Росії це проміжний варіант між відносно повільним ударним безпілотником і дорогим ракетним озброєнням.

Головна перевага полягає не лише у швидкості. Реактивний дрон змушує Україну залучати засоби, які мають відповідні характеристики. Кулеметна мобільна група або недорогий перехоплювач можуть не встигнути відпрацювати, тому в повітря доводиться підіймати винищувачі або використовувати наземні зенітні комплекси.

Так виникає невигідний обмін: для знищення порівняно дешевого безпілотника може знадобитися дорожча ракета, а авіація витрачає паливо, боєприпаси та ресурс літаків. Навіть якщо більшість цілей буде збито, противник намагатиметься виснажувати систему повторними атаками.

Саме тому оцінювати ефективність ППО лише за відсотком знищених апаратів недостатньо. Важливо також розуміти, якими засобами їх збили та скільки ресурсів довелося витратити.

Чому не можна покладатися на один тип захисту

Універсального засобу проти всіх російських дронів не існує. Звичайний “Шахед”, реактивна “Герань”, імітатор та “Бандероль” мають різні швидкість, висоту, дальність і принципи наведення.

Спроба збивати кожен реактивний безпілотник зенітною ракетою створить надмірне навантаження на запаси ППО. Водночас ставка виключно на дешеві дрони-перехоплювачі також не розв’язує проблему: наявні моделі не завжди здатні наздогнати ціль, яка летить зі швидкістю 400-500 км/год.

Тому захист має залишатися багаторівневим. Перший елемент – раннє виявлення, адже додаткові хвилини дозволяють підготувати засіб перехоплення та вивести його на потрібну траєкторію. Другий – швидкі дрони-перехоплювачі, здатні діяти не лише навздогін, а й зустрічати ціль на розрахованому маршруті. Третій – авіація та наземні комплекси для тих апаратів, які становлять найбільшу загрозу.

РЕБ також зберігає значення, хоча її можливості залежать від системи навігації та керування конкретного дрона. Частину апаратів можна збити з маршруту або позбавити точного наведення, але розглядати радіоелектронну боротьбу як гарантований захист від усіх реактивних цілей не варто.

Окремим напрямком залишаються удари по виробництву та логістиці. Російська промисловість залежить від постачання компактних турбореактивних двигунів, електроніки й спеціальних матеріалів. Обмеження доступу до цих компонентів може виявитися не менш важливим, ніж знищення готових дронів у повітрі.

Чи означає це, що українська ППО не справляється

Поява швидкісних дронів не означає, що українська система протиповітряної оборони перестала працювати. Під час атаки 28 вересня було знешкоджено 112 зі 165 безпілотників різних типів. Повітряний напад відбивали авіація, зенітні ракетні війська, підрозділи РЕБ, безпілотних систем і мобільні вогневі групи.

Однак цифра влучань показує, що абсолютного захисту немає. Чим більше різних цілей одночасно перебуває в повітрі, тим складніше правильно розподілити наявні засоби.

Росія намагається знайти межу пропускної здатності української ППО: запускає імітатори, змінює маршрути, підвищує швидкість і розтягує атаки в часі. Україна, зі свого боку, змушена перебудовувати систему швидше, ніж противник нарощує виробництво нових апаратів.

Перевага в цій боротьбі не буде постійною. Щойно одна сторона знаходить ефективне рішення, інша намагається обійти його новою модифікацією або тактикою.

Нова фаза дронової війни вже почалася

Атака 28 вересня стала важливим показником не через загальну кількість запущених дронів. Подібні масовані нальоти Україна переживала й раніше. Принципова відмінність – частка реактивних апаратів.

Майже половина швидкісних цілей у межах одного удару означає, що Росія більше не розглядає їх як експериментальне доповнення до звичайних “Шахедів”. Вони перетворюються на масовий засіб тиску на міста та протиповітряну оборону.

Для України це створює потребу не просто закупити більше ракет. Необхідно будувати систему, в якій раннє виявлення, нові перехоплювачі, авіація, РЕБ і наземна ППО працюватимуть як єдине ціле.

Реактивний дрон не є невразливим. Але він залишає менше часу на помилку і робить кожне неправильне рішення дорожчим. Саме швидкість адаптації тепер визначатиме, чи зможе Україна зберегти прийнятну вартість захисту під час наступних хвиль атак.

Корупція у ФСБ: офіцера П’ятої служби заарештували у справі про розкрадання держкоштів

Posted on 25 Вересня, 202625 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Російські силовики дедалі частіше самі опиняються в центрі корупційних скандалів. Цього разу під арешт потрапив офіцер П’ятої служби ФСБ РФ Євген Сосонкін, якого звинувачують у розкраданні державних коштів, виділених на міжнародні проєкти.

Про це повідомляють російський Telegram-канал ВЧК-ОГПУ.

За їхніми даними, Сосонкін був прикомандирований до міжнародного бюро “Легінт” і курував низку контрактів. Серед партнерів структури була підмосковна компанія “Гормаш Глобал” – великий постачальник спеціальної техніки.

Саме навколо цього підприємства паралельно розгорнувся корпоративний конфлікт на мільярди рублів, у якому також з’явилося ім’я співробітника ФСБ.

Офіцер ФСБ із куратора перетворився на арештанта

За інформацією ВЧК-ОГПУ, Сосонкіна заарештували ще у травні 2026 року. Йому інкримінують розкрадання державних коштів за контрактами, які він курував.

Однак це лише одна частина історії.

Джерела стверджують, що одночасно офіцер ФСБ брав активну участь у протистоянні навколо “Гормаш Глобал” і співвласника підприємства Дмитра Мілаша.

Зокрема, Сосонкін нібито складав рапорти, у яких Мілаша представляли людиною, яка систематично “вживає заборонені речовини” та є “психічно нестабільною”.

Сам Мілаш розцінює такі дії як один з елементів тиску на нього.

Під час подальшого обшуку у квартирі підприємця російські силовики, за версією його сторони, приділяли особливу увагу пошуку заборонених речовин. Однак нічого відповідного там нібито не знайшли.

У результаті виникла показова для російської силової системи ситуація: офіцер спецслужби, який сам брав участь у підготовці матеріалів проти бізнесмена, невдовзі опинився за ґратами у справі про можливе розкрадання державних грошей.

Весельницька та боротьба за мільярдний актив

Співвласник “Гормаш Глобал” Дмитро Мілаш заявляє, що став жертвою рейдерської атаки.

Її організацію він пов’язує з адвокатським бюро VERNUM на чолі з Наталією Весельницькою та її помічником Олегом Верховським, який до 2022 року, за даними російських джерел, мав прізвище Назіров.

У квітні 2026 року УВС Митищ відкрило кримінальну справу про шахрайство проти Мілаша, якому належить 45% “Гормаш Глобал”.

Формальним приводом став епізод із нібито викраденням автомобіля 2019 року випуску.

Автори публікацій окремо звертають увагу на ймовірні давні зв’язки Весельницької у місцевих правоохоронних структурах. Саме з ними сторона Мілаша пов’язує активність силовиків, однак незалежно підтвердити використання таких зв’язків у конкретних кримінальних провадженнях наразі неможливо.

Після відкриття справи у квартирі Мілаша провели обшук. Самого підприємця там не було, а нічого компрометуючого, за версією його родини, правоохоронці не знайшли.

Після цього дружині підприємця Анастасії повідомили, що вона має приїхати до УВС Митищ та дати свідчення щодо автомобіля.

Однак після допиту жінку не відпустили.

За твердженням сторони Мілаша, ближче до 22:00 проти неї відкрили ще два кримінальні провадження про шахрайство та відправили на 48 годин до ізолятора, хоча вдома залишалися двоє неповнолітніх дітей.

Згодом суд відправив Анастасію під домашній арешт із жорсткими обмеженнями на контакти із зовнішнім світом.

Дмитро Мілаш тим часом встиг нотаріально передати повноваження власника своєї частки за договором довірчого управління іншій людині.

Невдовзі кримінальну справу відкрили вже проти цього представника – тепер за підозрою у вимаганні.

45% компанії вартістю понад 2 млрд рублів

Саму частку Мілаша у 45% “Гормаш Глобал”, яку його сторона оцінює більш ніж у 2 млрд рублів, заарештували. Реалізацію корпоративних прав фактично заблокували.

При цьому збитки від діяльності Дмитра та Анастасії Мілаш у їхній же компанії слідство, за оприлюдненими даними, оцінило приблизно у 33 млн рублів.

Сторона бізнесмена натомість заявляє, що саме підприємство заборгувало родині понад 2 млрд рублів дивідендів за 2023-2025 роки.

Наступний етап боротьби запланований на 12 жовтня.

На цю дату, за даними джерел, призначено збори засновників “Гормаш Глобал”. До порядку денного включили збільшення статутного капіталу, затвердження нової редакції статуту, корпоративного договору та входження до капіталу третіх осіб.

Сторона Мілаша наполягає, що такі рішення не можуть ухвалюватися простою більшістю голосів, і розглядає майбутні збори як черговий етап боротьби за контроль над підприємством.

На цьому тлі арешт Євгена Сосонкіна став особливо показовою деталлю всієї історії.

Офіцер ФСБ, який, за інформацією ВЧК-ОГПУ, допомагав формувати матеріали проти одного зі співвласників “Гормаш Глобал”, сам опинився під слідством через можливе розкрадання коштів за державними контрактами.

Росія б’є по дата-центрах: чи може Україна залишитися без інтернету

Posted on 25 Вересня, 20262 Жовтня, 2026 by Микола Донченко

Російські удари по Києву 23 вересня зачепили не лише житлову та міську інфраструктуру, а й об’єкти, від яких залежить робота інтернету. Пошкодження дата-центрів і мережевого обладнання спричинило перебої одразу у кількох провайдерів, а проблеми зі зв’язком відчули десятки тисяч користувачів. Події показали, що цифрова інфраструктура України дедалі частіше опиняється безпосередньо під ударом.

За даними Міністерства цифрової трансформації, після атаки проблеми з доступом до інтернету виникли приблизно у 100 тис домогосподарств Києва та області. Про пошкодження своєї інфраструктури повідомляли, зокрема, UTELS, “Павутина”, “Домонет”, Kievnet, Faust та інші учасники ринку.

У випадку UTELS постраждав столичний дата-центр, де було розміщене вузлове обладнання компанії. Через втрату електроживлення частина мережі тимчасово працювала з перебоями. Інші оператори також повідомляли про пошкодження комутаційного обладнання, ліній зв’язку та проблеми з доступом до своїх сервісів.

Наслідки при цьому не обмежилися одним районом столиці. Провайдер Crazy Network повідомляв про перебої у Києві, Вінниці та Хмельницькій області після проблем на центральному вузлі обміну трафіком. Через технічні проблеми, пов’язані з наслідками російського обстрілу Києва, з перебоями працювала і фондова біржа ПФТС.

Чому удар по дата-центру може зачепити тисячі людей

Для більшості користувачів інтернет виглядає як щось майже нематеріальне: достатньо підключити кабель або відкрити мобільний застосунок. Насправді за кожним сайтом, банківською операцією чи онлайн-сервісом стоїть велика фізична інфраструктура.

Дата-центри – це спеціально обладнані майданчики, де працюють сервери, маршрутизатори, системи зберігання даних та інше мережеве обладнання. На таких об’єктах можуть розміщуватися потужності одразу багатьох компаній. Саме тому пошкодження одного великого центру здатне одночасно створити проблеми для кількох провайдерів і сервісів.

Особливо важливими є вузли, через які проходять великі обсяги трафіку. Якщо такий майданчик перестає працювати, операторам доводиться терміново перенаправляти дані іншими маршрутами. Резервна інфраструктура дозволяє зберегти зв’язок, але альтернативні канали можуть отримати додаткове навантаження, через що падає швидкість або виникають нові перебої.

Залежність від цифрової інфраструктури сьогодні значно більша, ніж навіть десять років тому. Через мережу працюють банківські сервіси, державні послуги, бізнес, логістика, дистанційна робота, навчання, системи оповіщення та звичайна комунікація між людьми. Тому навіть відносно локальне пошкодження може мати наслідки далеко за межами самого об’єкта.

Російське Міноборони після атаки публічно заявило про удари по центрах обробки даних у Києві та приписало їм використання українськими силовими структурами. Незалежного підтвердження заявленого російською стороною призначення цих об’єктів немає. Водночас факт пошкодження телекомунікаційної інфраструктури підтвердили самі українські провайдери.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга наголошував, що така інфраструктура необхідна цивільному населенню, зокрема для отримання оперативної інформації про повітряні загрози. Таким чином, наслідки подібних ударів безпосередньо відчувають звичайні користувачі незалежно від того, які пояснення своїм атакам надає російська сторона.

Чи може Росія влаштувати Україні “цифровий блекаут”

Пошкодження великих дата-центрів виглядає загрозливо, однак повністю “вимкнути” інтернет у всій Україні одним або навіть кількома ударами значно складніше, ніж знеструмити окремий об’єкт.

Причина – сама архітектура мережі. В Україні працює велика кількість операторів і провайдерів, існують різні магістральні лінії, дата-центри, точки обміну трафіком та міжнародні канали. Якщо один маршрут стає недоступним, частину даних можна спрямувати через інший.

Після початку повномасштабного вторгнення телекомунікаційні компанії також були змушені значно посилити резервування. Оператори встановлювали додаткові джерела живлення, будували альтернативні маршрути, дублювали критичне обладнання та готувалися переносити сервіси між різними майданчиками.

Тому значно реалістичніший ризик – не одночасне зникнення інтернету по всій країні, а серія локальних або регіональних криз. В одному місті можуть тимчасово зникнути послуги конкретного оператора, в іншому – різко зрости навантаження на резервні мережі, а частина сайтів або онлайн-сервісів може певний час залишатися недоступною.

Небезпечнішою ситуація стає, якщо одночасно пошкоджуються декілька складових системи: дата-центр, магістральні лінії зв’язку та енергетична інфраструктура. Тоді резервних маршрутів стає менше, а навантаження на ті, що залишилися, збільшується.

Окремий фактор – електроенергія. Сервери та мережеве обладнання фізично не можуть працювати без живлення. Великі дата-центри мають акумулятори та генератори, але й автономні системи не розраховані на необмежену роботу. Саме тому стійкість інтернету залежить не лише від телекомунікаційної галузі, а й від стану енергосистеми.

Інтернет став ще одним елементом критичної інфраструктури

Останні атаки фактично ще раз показали те, що під час повномасштабної війни стало очевидним: стабільний доступ до мережі – це вже не просто питання комфорту.

Для державних структур і великого бізнесу особливого значення набуває географічне рознесення систем. Якщо основні сервери та їхні резервні копії знаходяться в одному дата-центрі або навіть в одному місті, фізичне ураження майданчика може одночасно вивести з ладу і основну, і резервну інфраструктуру.

Набагато стійкішою є модель, за якої критичні дані та сервіси дублюються у різних регіонах або частково розміщуються за кордоном. Тоді вихід із ладу одного об’єкта не означає повної зупинки системи.

Схожа логіка працює і на рівні звичайного користувача. У районах, де зв’язок критично важливий для роботи або отримання оперативної інформації, додатковим захистом може бути можливість перейти з домашнього інтернету на мобільний зв’язок іншого оператора або скористатися альтернативним каналом підключення.

Події 23 вересня водночас показали і вразливість, і стійкість української мережі. Російський удар створив серйозні проблеми для десятків тисяч домогосподарств і низки компаній, однак не призвів до загальнонаціонального відключення інтернету. Провайдери почали відновлення мереж і перенаправлення трафіку практично одразу після атаки.

Це не означає, що загрозу можна недооцінювати. Навпаки, якщо удари по телекомунікаційній інфраструктурі повторюватимуться, Україні доведеться й надалі нарощувати резервні потужності, захищати ключові вузли та розподіляти критичні системи між різними майданчиками.

Повномасштабна війна вже зробила цілями енергетику, транспорт, порти та промислові підприємства. Тепер дедалі помітнішою частиною цього переліку стає і цифрова інфраструктура. Для мільйонів людей її пошкодження означає не абстрактну технічну проблему, а труднощі з роботою, оплатою послуг, доступом до інформації та зв’язком із близькими.

Тому головним ризиком наразі виглядає не сценарій, за якого Україна в один момент повністю залишиться без інтернету, а повторювані локальні перебої та спроби поступово підвищувати навантаження на телекомунікаційну систему. Наскільки ефективною буде така тактика, значною мірою залежить від того, наскільки швидко оператори, бізнес і держава зможуть продовжувати децентралізацію та резервування цифрової інфраструктури.

Росія намагається переписати Бучу: що кажуть в новому “докладі” пропагандистів

Posted on 23 Вересня, 202623 Вересня, 2026 by Микола Донченко

У Росії зробили чергову спробу поставити під сумнів задокументовані вбивства мирних мешканців Бучі навесні 2022 року. 17 вересня 2026 року в ТАСС Максим Григор’єв разом з офіційною представницею МЗС РФ Марією Захаровою презентував доповідь із гучною назвою “Наследники Геббельса: фальсификация событий в Буче и кровавые инсценировки киевского режима”. Сам захід і його учасників зафіксувало агентство ТАСС.

Автори стверджують, що Україна та європейські країни нібито видавали загиблих українських військових за мирних жителів Бучі, приписували Росії жертв українських обстрілів і навіть демонстрували людей, які померли від хвороб, як вбитих російськими військовими.

У тексті ці твердження багаторазово називаються “неоспоримыми фактами” та “не подлежащими сомнению доказательствами”.

Цивільні, які допомагали українській обороні

Інша частина аргументації стосується людей, які формально не були кадровими військовослужбовцями, але після початку вторгнення допомагали українській обороні.

Наприклад, Олександр Бондар був цивільним електромеханіком і водночас учасником територіальної оборони Бучі. За даними Memorial.UA, під час окупації він здійснював виходи містом і передавав ЗСУ інформацію про пересування російських військ. 8 березня він зник, а після звільнення міста його тіло знайшли на Вокзальній вулиці. У свідоцтві про смерть було зазначено осколкове поранення голови.

Інший приклад – 43-річний житель Бучі Олександр Шарава. За даними Memorial.UA, після початку вторгнення він підготував “коктейлі Молотова” та планував виступити проти російської військової колони. 27 лютого він загинув від вогнепальних поранень. Його брат стверджував, що російські військові, які вискочили з бронетранспортера, почали стріляти навколо, і Шарава потрапив під цей вогонь.

Російська сторона використовує подібні історії для аргументу, що частину людей не можна беззастережно описувати як цивільних, які не брали жодної участі у війні.

Міжнародне гуманітарне право справді передбачає, що цивільні особи втрачають захист від безпосереднього нападу на той час, коли вони безпосередньо беруть участь у бойових діях. Однак це не означає, що будь-яка людина, яка раніше допомагала військовим або брала участь у територіальній обороні, може бути законно страчена після затримання чи після того, як перестала становити безпосередню загрозу.

Тому тут необхідно відокремлювати два різні питання: яким був статус конкретної людини у певний момент і за яких саме обставин вона загинула.

Теза про людей, які померли не внаслідок убивства

Ще один блок російської аргументації стосується людей, які, як стверджують автори доповіді, померли від хвороб або за інших обставин, але нібито були включені до списків жертв російських військ.

Сам фонд у повідомленні про презентацію прямо заявляє, що до переліків нібито включали “умерших от болезней украинских престарелых граждан”. Якщо такі конкретні випадки підтверджуються, вони також потребують окремого виправлення в меморіальних базах або офіційних повідомленнях.

Проте помилка щодо причини смерті однієї людини не встановлює причину смерті іншої. Для висновку про масштабну фальсифікацію необхідно було б спростувати не окремий запис у меморіальному списку, а всю сукупність доказів щодо конкретних убивств.

Українське офіційне повідомлення справді називало 509 людей на меморіалі цивільними. Українські ж джерела підтверджують, що щонайменше деякі люди, яких російська сторона використовує у своїй аргументації, були військовослужбовцями або безпосередньо допомагали українській обороні.

Але навіть якщо буде встановлено, що до меморіального списку помилково внесли військовослужбовця, людину, яка загинула в іншому населеному пункті, або людину з неправильно зазначеною причиною смерті, це ще не доводить головну тезу російського документа – що вбивства в Бучі були постановкою.

Що насправді встановила ООН

Одним із найважливіших джерел щодо подій у Бучі є не українська влада і не західні медіа, а Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

ООН встановила, що Буча перебувала під контролем російських військ приблизно з 5 до 30 березня 2022 року. Станом на 31 жовтня 2022 року там було задокументовано загибель щонайменше 73 цивільних, а обставини ще 105 смертей продовжували перевіряти.

У ширшому дослідженні вбивств цивільних на Київщині, Чернігівщині та Сумщині ООН детально проаналізувала 100 випадків і дійшла висновку, що 57 із них мали характер позасудових страт. Частину людей вбивали після затримання, інших – одразу після того, як вони опинялися під контролем російських військових.

У Бучі ООН, зокрема, задокументувала випадки, коли після відступу російських військ знаходили тіла людей із вогнепальними пораненнями голови та серця, слідами катувань. В одному з епізодів троє цивільних, затриманих 18 березня, пізніше були знайдені мертвими з вогнепальними пораненнями голови. В іншому випадку в підвалі будинку, який, за свідченнями очевидців, займали російські військові, знайшли тіло 34-річної жінки з вогнепальним пораненням і слідами катувань.

Ці висновки суттєво відрізняються від російської версії про те, що йдеться лише про військових, жертв українських обстрілів або людей, які померли природною смертю.

Тіла на вулицях з’явилися ще під час російської окупації

Один із центральних російських наративів із квітня 2022 року полягає в тому, що тіла на вулицях Бучі нібито з’явилися вже після відходу російських військ.

Цю версію можна перевірити буквально за календарем і супутниковими знімками.

Зображення компанії Maxar, зроблені 19 березня 2022 року, показували об’єкти розміром із людські тіла на Яблунській вулиці саме в тих місцях, де після звільнення Бучі були зафіксовані загиблі. На той момент місто ще контролювали російські війська. Порівняння супутникових кадрів із наземними відео показало збіг розташування тіл.

Це не єдина серія супутникових даних. Centre for Information Resilience порівняв матеріали Maxar від 19 березня з незалежними знімками Planet від 21 березня. Обидва джерела показували об’єкти в тих самих місцях, де пізніше були виявлені тіла.

Тобто версія про те, що Україна могла просто розкласти тіла на Яблунській після відходу російських сил, суперечить датованим супутниковим матеріалам.

Не витримує перевірки й старий російський аргумент про те, що інформація про загиблих з’явилася лише через кілька днів після відступу РФ.

Відео з тілами на Яблунській вулиці поширювалися вже 1 квітня 2022 року. Bellingcat проаналізував хронологію публікацій і встановив, що записи з одними й тими самими тілами та уламками з’являлися 1-2 квітня. При цьому вранці 1 квітня секретар Бучанської міськради ще повідомляв, що звільнення міста триває.

Пізніше з’явилися й інші матеріали. The Washington Post верифікував відео з Бучі, на яких неподалік від тіл видно бронетехніку. За характеристиками машин і маркуванням експерти ідентифікували техніку, пов’язану з російськими повітряно-десантними підрозділами.

Не тільки фотографії: десятки свідків та огляд місць убивств

Ще одна проблема російської версії полягає в тому, що доказова база щодо Бучі не складається лише з фотографій тіл.

Human Rights Watch працювала безпосередньо в Бучі з 4 до 10 квітня 2022 року. Правозахисники опитали 32 мешканців міста особисто та ще п’ятьох телефоном, серед них свідків, постраждалих, медиків, працівників моргу та місцевих посадовців. Організація також аналізувала місця подій, оригінальні фото й відео та супутникові знімки.

HRW детально задокументувала щонайменше дев’ять випадків імовірних позасудових страт у Бучі. У низці випадків люди перед смертю перебували під контролем російських військових, а на тілах фіксували сліди катувань чи постріли з близької відстані.

Причому перше свідчення про страту в Бучі Human Rights Watch опублікувала ще 3 квітня. Очевидиця розповіла, що 4 березня російські військові затримали п’ятьох чоловіків, змусили їх стати навколішки та одному з них вистрілили в потилицю.

Reuters незалежно опитував мешканців Бучі та перевіряв надані ними фото й відео. Наприклад, мешканці будинку на Водопровідній розповідали про побиття і затримання Василя Недашківського російськими військовими. Після їхнього відступу його тіло знайшли зі слідами сильних ударів. Reuters перевірив фотографії та матеріали очевидців.

Саме на цьому новий російський “доклад” намагається побудувати одну з ключових тез: якщо серед людей, яких називали жертвами Бучі, виявиться український військовий або учасник територіальної оборони, це нібито доводить фальсифікацію всієї історії.

Насправді це логічна підміна.

По-перше, міжнародні розслідування не стверджують, що абсолютно кожна людина, яка загинула в Бучі протягом березня 2022 року, була страчена російськими військовими. Частина людей загинула внаслідок бойових дій. Кожен епізод потребує окремого встановлення обставин.

По-друге, навіть статус військовослужбовця не робить законною його страту після захоплення в полон. Human Rights Watch прямо зазначає: позасудова страта заборонена незалежно від того, чи є затриманий цивільним, військовополоненим або іншим комбатантом, який уже перебуває під контролем противника.

Reuters, описуючи вбивство одного з членів територіальної оборони в Бучі, також зазначав, що страта захопленої людини може становити воєнний злочин незалежно від її попереднього статусу.

Що це за “Міжнародний громадський трибунал”

Окремої уваги заслуговує назва організації, від імені якої оприлюднений документ.

Формулювання “Міжнародний громадський трибунал” може створити в читача враження, що йдеться про міжнародний суд або структуру на кшталт Міжнародного кримінального суду. Насправді це не так.

Сам Максим Григор’єв є членом Громадської палати Російської Федерації та керівником російського фонду “Исследование проблем демократии”.

23 липня 2026 року Рада ЄС внесла Григор’єва до санкційного списку. В офіційному документі Євросоюзу його названо одним із представників російської державної пропаганди, а очолюваний ним “Міжнародний громадський трибунал” – структурою, що імітує юридичні процедури для створення матеріалів для внутрішньої та зовнішньої пропаганди.

Це не означає, що будь-яке твердження Григор’єва можна відкидати лише через його біографію. Навпаки – конкретні докази потрібно перевіряти окремо.

Але називати створений у Росії громадський проєкт просто “міжнародним трибуналом” без пояснення його статусу – маніпулятивно. Він не є міжнародним судом, не має повноважень МКС чи спеціально створеного міжнародного судового органу і не може самостійно встановлювати юридичну відповідальність за воєнні злочини.

Головна підміна

Нова російська інформаційна кампанія навколо Бучі побудована на зручній схемі.

Береться окремий матеріал – фотографія, ім’я загиблого або можлива помилка в публікації. Потім робиться набагато ширший висновок: якщо вдалося поставити під сумнів один елемент, значить сфальсифікована вся історія Бучі.

Але доказова база щодо Бучі складається з багатьох незалежних одна від одної частин.

Це датовані супутникові знімки. Це фото і відео, частина яких з’явилася ще до остаточного повернення міста під український контроль. Це покази десятків мешканців. Це огляди місць убивств. Це судово-медичні дані. Це тіла людей зі зв’язаними руками, вогнепальними пораненнями та слідами катувань. Це задокументовані ООН конкретні історії людей, яких востаннє бачили живими після затримання російськими військовими.

Жоден окремий доказ не повинен сприйматися некритично. Саме тому серйозні розслідування зіставляють різні типи даних.

І саме таке зіставлення створює найбільшу проблему для версії про “інсценування”.

Щоб довести, що події в Бучі були масштабною постановкою після відходу російських військ, недостатньо знайти неправильний підпис під фотографією. Потрібно одночасно пояснити, як тіла опинилися на супутникових знімках ще в середині березня, чому десятки незалежно опитаних мешканців описували вбивства під час російської окупації, звідки взялися люди зі слідами катувань і зв’язаними руками та чому Управління Верховного комісара ООН з прав людини після власного розслідування задокументувало в Бучі десятки загиблих цивільних.

Новий російський “доклад” цієї сукупності доказів не скасовує.

Росіяни використали полоненого українця для поширення наративів про “насильницьку мобілізацію”

Posted on 22 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Російський пропагандистський проєкт оприлюднив інтерв’ю з українським військовополоненим, використавши його слова для дискредитації України, її влади та Сил оборони.

Відповідний ролик 12 вересня опублікував російський YouTube-канал “СМОТРИ” у межах проєкту “Мама, я в порядке”.

Героєм відео став військовополонений Олександр Березовський, уродженець міста Козятин Вінницької області. У записі він розповідає про цивільне життя, мобілізацію, службу в 153-й бригаді та потрапляння в полон.

Автори ролика будують розмову навколо стандартних кремлівських тез про нібито «масові викрадення» чоловіків працівниками ТЦК, корупцію в Україні, несправедливу мобілізацію та відсутність підтримки військових.

Полонений переказує власні твердження про обставини мобілізації, однак ведучий постійно спрямовує відповіді у потрібне російській пропаганді русло.

Джерело: російські медіа

Зокрема, під час інтерв’ю ведучий не лише ставить запитання, а й сам озвучує непідтверджені звинувачення на адресу України: про нібито “терор” цивільного населення, приховування реального стану справ на фронті та вину української влади у війні.

Полонений до початку таких тез не демонструє обізнаності з політичними питаннями, що не заважає авторам відео подавати його слова як підтвердження кремлівських наративів.

Окрему увагу пропагандисти приділили створенню образу “гуманного російського полону”. Вони запитують військового про ставлення російських військових та використовують його відповідь для контрасту з вигаданим образом України.

Водночас будь-які висловлювання людини, яка перебуває в полоні держави-агресора, не можуть розглядатися як вільні та незалежні.

Третя Женевська конвенція зобов’язує захищати військовополонених від залякування, образ і публічного використання. Попри це Росія систематично знімає та поширює відео з українськими полоненими, перетворюючи їх на інструмент психологічного тиску на українське суспільство й інформаційної війни проти України.