Микола Донченко

Чому у світі бракує дизелю і що це означає для України

Posted on 21 Вересня, 202625 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Світовий ринок дизельного пального опинився під одночасним тиском перебоїв морських перевезень і скорочення виробництва на нафтопереробних заводах. Запаси, які допомагали компенсувати втрату постачань, зменшуються. У результаті дорожчає не лише заправка автомобіля: додаткові витрати отримують перевізники, аграрії та підприємства, а через них – споживачі товарів і послуг.

Коротко: чому виникла проблема з дизелем

Нинішня криза має кілька причин, які посилюють одна одну:

Перебої на Близькому Сході. Війна та обмеження судноплавства ускладнили вивезення нафти й готового пального.
Скорочення російських постачань. Пошкодження нафтопереробної інфраструктури та експортні обмеження зменшили доступні для інших країн обсяги.
Обмежені можливості інших заводів. Наростити виробництво дизелю швидко й у потрібному обсязі виявилося складно.
Низькі запаси. Ринок має менше резервів, якими можна перекрити затримку танкера або зупинку підприємства.
Сезонне навантаження. Осінні польові роботи, ремонти НПЗ і наближення опалювального сезону додатково загострюють ситуацію.

Чому наявність нафти не гарантує достатньої кількості дизелю

Між видобутком нафти та продажем пального на АЗС є кілька окремих етапів. Сировину потрібно доставити на завод, переробити, довести продукт до необхідних характеристик, а потім перевезти його до споживача. Проблема на будь-якому з цих етапів може обмежити пропозицію.

Нафтопереробний завод виробляє одразу кілька продуктів: бензин, дизель, авіаційне пальне та інші. Він не може довільно перетворити весь обсяг нафти на дизель лише тому, що той подорожчав.

Як пояснює Управління енергетичної інформації США – EIA, можливості змінювати співвідношення продуктів переробки обмежені. Саме тому ціни на різні види пального можуть рухатися неоднаково навіть за однакової вартості сировини.

Звідси й головна особливість нинішньої ситуації: збільшення видобутку нафти саме по собі не усуває нестачу готового дизелю, якщо бракує доступної переробки або можливостей доставки.

Як війна на Близькому Сході вплинула на постачання

Країни Перської затоки постачають на світовий ринок і нафту, і нафтопродукти. Тому порушення роботи морських маршрутів б’є відразу по двох ланках: покупці недоотримують готове пальне, а частина закордонних заводів — сировину для його виробництва.

За вересневим звітом Міжнародного енергетичного агентства, у серпні чистий експорт дизелю та газойлю з країн Перської затоки становив близько 390 тисяч барелів на добу – лише трохи більше чверті довоєнного рівня. Прохід через Ормузьку протоку залишався суттєво обмеженим.

Сукупне скорочення чистого експорту дизелю та газойлю з регіону й Росії у серпні становило 1,6 млн барелів на добу порівняно з лютим. Це показує, чому втрату постачань складно компенсувати одним альтернативним джерелом.

Яку роль відіграють російські НПЗ та експортні обмеження

Удари по російській нафтопереробній інфраструктурі в межах війни Росії проти України скорочують можливості виробництва й відвантаження пального. Додатковий вплив мають рішення Москви обмежувати експорт для забезпечення власного ринку.

S&P Global у матеріалі від 16 вересня повідомляла про продовження російської заборони на експорт дизелю до кінця жовтня. Видання також описувало новий тиск на європейський ринок після зупинки саудівського нафтопроводу East–West, який допомагав обходити Ормузьку протоку.

Коли звичний постачальник скорочує продажі, його покупці шукають заміну. Вони починають конкурувати за партії пального, на які вже розраховували інші країни. Так регіональний збій передається міжнародному ринку.

Тому пояснювати всю дизельну кризу лише атаками на російські заводи некоректно: одночасно діють масштабні перебої на Близькому Сході та обмеження інших ланок постачання.

Чому інші країни не можуть швидко закрити нестачу

Для збільшення випуску потрібні справні установки, сировина, персонал і вільні виробничі потужності. Якщо завод уже працює майже на межі, висока ціна дизелю не створить додаткову установку за кілька днів.

За даними EIA, оприлюдненими 18 вересня, завантаження американських НПЗ за тиждень, що завершився 11 вересня, становило 97%. Тобто один із головних альтернативних постачальників уже використовував переважну частину своїх можливостей.

Зростання американського експорту допомагає закордонним покупцям, але водночас посилює конкуренцію за пальне всередині США. Це пояснює, чому навіть велика країна-виробник не захищена від глобального подорожчання.

Запаси дозволяють пережити тимчасову зупинку заводу або затримку постачання без негайного дефіциту для споживачів. Але якщо ними місяцями компенсують нестачу виробництва, можливостей для наступного такого маневру стає менше.

За повідомленням Reuters від 21 вересня, липневі запаси дизелю у торговельно-складському вузлі Амстердам — Роттердам – Антверпен були на 16% нижчими за середній рівень останніх п’яти років. Агентство наводило дані Insights Global.

За таких умов нові перебої важче перекрити резервами. Покупці активніше змагаються за доступні обсяги, а ринок сильніше реагує на повідомлення про аварії, атаки чи обмеження експорту.

Чому восени та взимку ризики зростають

Восени потреба в дизелі збільшується через збирання врожаю та перевезення сільськогосподарської продукції. Одночасно частина нафтопереробних заводів проходить сезонне технічне обслуговування.

У холодний період додається попит на опалювальне паливо. Воно належить до близького до дизелю сегмента нафтопродуктів, тому зростання його споживання може впливати й на дизельний ринок. Цей зв’язок окремо пояснює EIA у матеріалі про чинники формування цін.

Сезонність не створила нинішню кризу, але вона накладається на вже скорочені постачання та низькі резерви.

Дизель використовується далеко за межами легкових автомобілів. Через вантажні перевезення, аграрне виробництво та роботу техніки його подорожчання може поступово передаватися вартості інших товарів і послуг.

Сфера	Можливий наслідок
Вантажні перевезення	Зростання витрат на доставку сировини, продуктів і готових товарів.
Сільське господарство	Дорожча робота тракторів, комбайнів та перевезення врожаю.
Будівництво	Додаткові витрати на спецтехніку й транспортування матеріалів.
Резервне електропостачання	Зростання вартості роботи дизельних генераторів.

Це не означає, що всі ціни зростатимуть на однаковий відсоток. Наслідки залежать від частки пального у витратах конкретного бізнесу, умов контрактів і конкуренції.

Що це означає для України

Для українського ринку важливі і міжнародні ціни, і доступність маршрутів імпорту. Якщо ресурс на одному напрямку дорожчає або його складніше доставляти, постачальники змушені перебудовувати закупівлі.

За дослідженням Консалтингової групи “А-95” від 7 вересня, у серпні Україна імпортувала 588 тисяч тонн дизпального. Це на 10% менше, ніж у серпні 2025 року. Водночас за січень – серпень імпорт зріс на 7%, до 4,2 млн тонн.

Змінилася й логістика: через західний напрямок надійшло 67% серпневого імпорту проти 50% роком раніше. Частка південного напрямку скоротилася до 33%. В “А-95” пояснювали переорієнтацію різницею європейських котирувань, воєнними ризиками та дорожчою доставкою на півдні.

Ці дані показують, що система постачання адаптується, але не усувають ризику нових перебоїв. Водночас із самого факту світової кризи не можна робити висновок про неминуче зникнення дизелю на українських АЗС. Для такого прогнозу потрібні актуальні дані про внутрішні запаси, споживання та майбутні поставки.

Коли ситуація може поліпшитися

Для стійкого послаблення кризи мають відновитися морські перевезення, виробництво на пошкоджених або обмежених у роботі заводах і регулярні експортні потоки. Після цього потрібен час, щоб поповнити запаси.

У вересневому короткостроковому прогнозі EIA передбачалося, що американські запаси дистилятного пального залишатимуться нижчими за мінімальні сезонні рівні 2021-2025 років до кінця 2026-го та протягом більшої частини 2027 року. Агентство також очікувало, що перебої російської переробки впливатимуть на світовий ринок у першому півріччі 2027-го.

Це прогноз за певних припущень, а не встановлена дата завершення кризи. Швидше відновлення постачань може полегшити ситуацію, а нові атаки чи затримки перевезень – продовжити її.

Найважливішими ознаками поліпшення будуть збільшення доступних обсягів готового пального, стабільні поставки та відновлення запасів. Самого зниження ціни на нафту для цього недостатньо.

Прокудін під ударом: скандали, чутки про гроші і боротьба за Херсонщину

Posted on 18 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Ситуація навколо начальника Херсонської ОВА Олександра Прокудіна дедалі більше виходить за межі звичайної критики обласної влади. На тлі загострення внутрішньополітичної боротьби в Україні в інформаційному полі з’являються версії, що атаки на Прокудіна можуть бути частиною ширшої війни груп впливу.

Формально йдеться про претензії до управління прифронтовим регіоном, будівництва укриттів, “підземних шкіл”, кадрових рішень і можливих корупційних схем. Але дедалі частіше цю історію подають не як локальний конфлікт навколо Херсонщини, а як елемент боротьби за контроль над потоками, посадами і політичним впливом.

Прокудін очолює Херсонську область з лютого 2023 року. Відповідний указ про його призначення президент Володимир Зеленський підписав 7 лютого 2023 року. До цього Прокудін працював у системі Національної поліції, зокрема очолював поліцію Херсонської області.

На які публікації спирається ця версія

Публічний тиск на Прокудіна не виник на порожньому місці. Ще у 2023 році на сайті президента України була зареєстрована петиція з вимогою розглянути питання щодо звільнення Олександра Прокудіна з посади голови Херсонської ОВА та Романа Мрочка з посади начальника Херсонської МВА. Автори петиції звинувачували керівництво області та міста у некомпетентності, кадрових помилках і проблемах із безпекою цивільної інфраструктури.

Пізніше тема посилилася через розслідування і критичні матеріали щодо будівництва укриттів та “підземних шкіл” у Херсоні. Bihus.Info у листопаді 2024 року опублікували розслідування “Мільйони – своїм: журналісти дослідили як у Херсоні протягують будівництва шкіл попри протести місцевих”. У матеріалі йшлося про підряди на 185 мільйонів гривень, протести місцевих жителів і можливі зв’язки підрядників із представниками місцевої адміністрації.

У січні 2025 року Bihus.Info також повідомили, що СБУ затримала фігуранта їхнього сюжету щодо будівництва шкіл на Херсонщині за збір “відкатів”. У матеріалі зазначалося, що йдеться про співвласника компанії, яка отримувала підряди з міського бюджету на будівництво підземних шкіл.

Суспільне Херсон у 2026 році писало, що будівництво трьох підземних шкіл у Херсоні призупинили, триває перевірка, зокрема з боку правоохоронних органів, а також існує низка кримінальних проваджень. У цьому ж матеріалі наводилися слова Прокудіна про аудит проєктних рішень і ризики непридатності укриттів до безпечного використання без доопрацювання документації.

Окремо тему відповідальності Прокудіна порушувало видання Kavun.City. У матеріалі “Олександр Прокудін ініціював будівництво підземних шкіл у Херсоні, але заперечує це” редакція заявила, що має документи, які вказують на участь Херсонської ОВА у просуванні цих проєктів, і звинуватила Прокудіна у спробі перекласти відповідальність на колишнього начальника Херсонської МВА Романа Мрочка.

Свої матеріали про проблеми з “підземними школами” публікували й інші херсонські медіа. Зокрема, Khersonline писало, що проєкти обернулися мільйонними збитками, а також згадувало листи Прокудіна щодо фінансування укриттів і підземних шкіл. Видання МОСТ окремо повідомляло про скандали навколо людей, яких пов’язували з оточенням Прокудіна, зокрема про історію з Миколою Кучерявим, якого частина телеграм-каналів називала радником начальника ОВА.

Від критики до сценарію “знесення”

У низці публікацій, які поширюються в мережі, проводиться версія, що тиск на Прокудіна може бути пов’язаний не лише з претензіями до його роботи, а й із діями внутрішніх опонентів. За цією логікою, його нібито намагаються “знести” за сценарієм, який раніше уже застосовували до інших впливових регіональних фігур.

Найчастіше у цьому контексті згадують Одесу та історію з Геннадієм Трухановим. Важливо уточнити: Труханов був міським головою Одеси, а не головою ОВА. Після скандалу навколо його громадянства президент Зеленський створив Одеську міську військову адміністрацію, яку очолив колишній керівник Дніпропетровської ОВА та генерал СБУ Сергій Лисак.

Саме цей кейс тепер використовують як політичну аналогію: спочатку публічний тиск і репутаційний удар, потім швидке адміністративне рішення, після якого баланс впливу в регіоні різко змінюється.

Офіційно таких планів щодо Прокудіна не озвучували. Але сам факт появи подібних версій показує, що навколо Херсонської ОВА формується небезпечний інформаційно-політичний фон.

Підземні школи, прокуратура і питання до грошей

Окрема частина претензій стосується будівництва укриттів і так званих “підземних шкіл” на Херсонщині. Ця тема вже давно перестала бути суто господарською. У медіа неодноразово писали про проблеми з підрядниками, невведені в експлуатацію об’єкти, перевірки, аудити та кримінальні провадження.

Зокрема, журналісти повідомляли, що навколо херсонських укриттів виникали питання щодо вартості робіт, якості будівництва та можливих переплат. Також згадувалося, що правоохоронці розслідували провадження щодо ймовірного завищення цін на матеріали та роботи під час будівництва укриття у школі №41.

У цьому контексті в мережі з’являлися й чутки про конфлікт між обласною владою та прокуратурою. Їхня суть зводиться до боротьби за контроль над темами, які пов’язані з великими бюджетами, підрядниками та можливими “відкатами”. Публічних доказів, які б підтверджували саме таку мотивацію сторін, наразі немає. Але самі кримінальні провадження, перевірки та розслідування навколо будівництва укриттів є реальністю, а не вигадкою.

Для прифронтової Херсонщини це особливо вибухова тема. Укриття і підземні школи – це не просто будівельні об’єкти. Це питання безпеки дітей, доступу до освіти і довіри до влади. Тому будь-яка підозра в тому, що на цих проєктах могли заробляти, автоматично перетворюється на політичну зброю.

Версія про групу Федорова і групу Зеленського

Ще жорсткіше ситуацію описують автори публікацій, які пов’язують тиск на Прокудіна з боротьбою між різними центрами впливу всередині української еліти. У цих матеріалах просувається версія, що на тлі посилення групи, пов’язаної з Михайлом Федоровим, почалося протистояння з групою впливу президента Володимира Зеленського.

За цією версією, ідеться не лише про політичні амбіції, а й про спробу перерозподілу фінансових потоків у регіонах. Особливо там, де проходять великі бюджетні програми, закупівлі, будівництво, відновлення та міжнародна допомога.

Підтверджених доказів того, що саме така схема стоїть за атаками на Прокудіна, немає. Тому цю тезу коректно розглядати як політичну інтерпретацію. Але вона вписується у ширший контекст: після кількох гучних кадрових рішень і скандалів українська внутрішня політика стала значно жорсткішою, а боротьба за вплив дедалі частіше виходить у публічну площину.

Старі образи і історія з Карімовим

Окремо у публікаціях згадується історія про нібито старий конфлікт Прокудіна з людиною на прізвище Карімов. Його описують як впливового азербайджанця та колишнього представника професійного середовища, пов’язаного з правоохоронними структурами.

За цією непідтвердженою версією, Карімов нібито передавав Прокудіну 30 тисяч доларів за призначення на посаду начальника карного розшуку в Херсонській області, але так і не отримав обіцяної посади. Тепер, як стверджують автори публікацій, на тлі внутрішньополітичної нестабільності він міг приїхати до Києва, щоб нагадати Прокудіну про старі образи.

Жодного офіційного підтвердження цієї історії немає. У відкритому доступі немає повідомлень правоохоронних органів, які б підтверджували саме такий епізод, суму або роль Прокудіна.

Водночас сама поява цієї історії в інформаційному полі важлива. Вона показує, що проти Прокудіна почали використовувати не тільки поточні претензії щодо Херсонщини, а й старі, напівтіньові сюжети з минулого. Це вже не просто критика чиновника. Це спроба сформувати навколо нього токсичний фон, у якому будь-яка чутка починає працювати як політичний інструмент.

Погрози і згадки про “замовлення”

На цьому тлі особливо тривожно виглядають повідомлення про погрози на адресу Посадовця. У мережі з’являлися публікації та скриншоти, в яких стверджувалося, що напад на нього нібито “замовляли” через тіньовий форум. Хто саме це робив, коли саме з’явилися такі повідомлення і чи мали вони реальний зв’язок із конкретними виконавцями – наразі незрозуміло.

Тому коректно говорити не про доведене замовлення нападу, а про факт появи таких повідомлень в інформаційному просторі. Якщо ці публікації справді були частиною кампанії тиску або залякування, вони мають стати предметом уваги правоохоронних органів. Якщо ж це була провокація або інформаційний вкид, суспільство також має розуміти, хто і навіщо запускає такі сюжети.

У нинішніх умовах навіть неперевірені повідомлення про погрози не можна повністю ігнорувати, адже Прокудін уже був фігурантом реальної історії із замахом.

У квітні 2024 року СБУ повідомляла, що запобігла замаху на начальника Херсонської ОВА. За словами голови СБУ Василя Малюка, російські спецслужби готували атаку на автомобіль Прокудіна за допомогою дрона з вибухівкою, а місцевий житель коригував дії ворога. Сам Прокудін тоді підтверджував, що йдеться не про першу спробу його вбити.

Цей бекграунд робить будь-які нові погрози небезпечнішими. Навіть якщо частина з них є інформаційною атакою або спробою залякування, вони лягають на реальний досвід замахів, війни і роботи російських спецслужб у прифронтових регіонах.

Чому це більше, ніж конфлікт навколо однієї людини

Історія з Прокудіним важлива не лише через його посаду. Вона демонструє, як у воєнній Україні змішуються кілька процесів: боротьба за регіональні бюджети, конкуренція груп впливу, силовий ресурс, медійні атаки, кримінальні провадження і старі особисті конфлікти.

У мирний час такі історії могли б залишатися внутрішньою політичною боротьбою. Але під час війни вони мають іншу ціну. Херсонщина – це прифронтовий регіон, де кожне управлінське рішення прямо впливає на безпеку людей, евакуацію, відновлення, укриття, школи і доступ до допомоги.

Якщо навколо області справді йде боротьба за фінансові потоки, це удар по довірі до держави. Якщо проти Прокудіна ведеться політична кампанія з використанням чуток і старих образ, це також небезпечний сигнал. Якщо ж частина звинувачень має реальне підґрунтя, суспільство має побачити не телеграмні зливи, а офіційні розслідування, підозри, суди і вироки.

Поки що ситуація виглядає як суміш підтверджених фактів, жорстких політичних інтерпретацій і неперевірених звинувачень. Але головне вже очевидно: тиск на Прокудіна став частиною більшого процесу, в якому українські еліти починають відкрито боротися за контроль над регіонами.

Операція “Вівальді”: що відбувається на Лиманському напрямку і чому це важливо

Posted on 15 Вересня, 202621 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Поки основна увага до фронту прикута до Костянтинівки, Покровсько-Добропільського району та боїв на півдні, на півночі Донеччини протягом останніх місяців розгорталася інша операція. Без гучних анонсів і щоденних повідомлень про “прорив” українські сили поступово змінювали ситуацію на Лиманському напрямку.

15 вересня командир Третього армійського корпусу бригадний генерал Андрій Білецький уперше публічно підтвердив проведення наступальної операції під кодовою назвою “Вівальді”. За даними корпусу, під час її першого етапу українські підрозділи ліквідували осередки російської інфільтрації на площі близько 75 квадратних кілометрів, ще понад 10 квадратних кілометрів деокупували та повністю повернули під контроль Сил оборони село Середнє.

Про результати операції повідомляє Суспільне з посиланням на Третій армійський корпус.

Однак значення того, що відбувається біля Лимана, не зводиться до кількості квадратних кілометрів. За оцінкою Institute for the Study of War, українські дії фактично ліквідували значну частину російського виступу на північ від міста, який Москва могла використовувати для подальшого тиску у напрямку Слов’янська та ширшої Слов’янсько-Краматорської агломерації.

Що відбувається на Лиманському напрямку – коротко

Третій армійський корпус підтвердив операцію “Вівальді” на півночі Донеччини.
За даними корпусу, близько 75 км² території очищено від російських груп інфільтрації.
Ще понад 10 км² території деокуповано.
Повністю повернуто під український контроль Середнє.
Осередки російської присутності ліквідовували у районах Новоселівки, Олександрівки, Ярової та Корового Яру.
ISW оцінює, що російський виступ на північ від Лимана значною мірою ліквідований.
Бої продовжуються, тому говорити про завершення операції або повний злам ситуації поки зарано.

Що саме підтвердив Третій армійський корпус

Офіційно назву операції та результати її першого етапу розкрили лише 15 вересня. До цього українське командування не повідомляло про масштаб дій, хоча інформація про локальні контратаки й погіршення ситуації для російських підрозділів з’являлася у відкритих джерелах протягом попередніх місяців.

Однією з головних проблем на цій ділянці фронту була російська тактика інфільтрації. Невеликі групи піхоти намагаються проникати між українськими позиціями, накопичуватися у посадках, зруйнованій забудові та населених пунктах і поступово створювати нові осередки присутності.

За словами Білецького, одним із перших завдань корпусу стало саме руйнування цієї тактики.

“Однією зі своїх переваг росіяни вважають тактику інфільтрації… одним із перших завдань Третього армійського корпусу стало її руйнування”.

– Андрій Білецький, командир Третього армійського корпусу

Внаслідок пошуково-ударних дій українські підрозділи ліквідували осередки російської присутності у Новоселівці, Олександрівці, Яровій та біля Корового Яру. Окремим результатом стало повернення повного контролю над Середнім.

75 км² зачистки і 10 км² деокупації – чому це різні цифри

Тут важливо не змішувати два формулювання, які використовує українське командування: “зачищено 75 км²” та “деокуповано понад 10 км²”.

У сучасній війні лінія фронту часто не є суцільною системою окопів. Через масштабне використання безпілотників між основними позиціями утворюються зони, де жодна зі сторін не має постійної щільної присутності.

Російська піхота використовує ці проміжки для проникнення невеликими групами. Кілька військових можуть пройти між позиціями, сховатися у посадці, підвалі чи зруйнованому будинку, дочекатися підкріплення і поступово перетворити таку точку на новий осередок.

Тому частина території, яку корпус називає зачищеною, могла не перебувати під повним російським контролем. Українські підрозділи ліквідовували такі групи й відновлювали можливість контролювати місцевість.

Саме тому просто скласти 75 і 10 та заявити про “звільнення 85 квадратних кілометрів” було б некоректно.

Чому Лиман настільки важливий

Щоб зрозуміти значення “Вівальді”, потрібно подивитися на карту ширше.

Лиман знаходиться на північний схід від Слов’янська. Російські війська протягом тривалого часу намагалися розширювати контроль у районі міста й на північ від нього, створюючи виступ у глибину української оборони.

За оцінкою ISW, російське командування намагалося використати цей напрямок як північну частину значно ширшого задуму щодо українського “поясу фортець” Донеччини – Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки.

Карта бойових дій на північ від Лимана станом на 12 вересня 2026 року — Оцінка ситуації на північ від Лимана станом на 12 вересня 2026 року. Карта: Institute for the Study of War.

Російський задум передбачав тиск на агломерацію з кількох напрямків. На півночі російські війська намагалися просуватися через Лиманський район, у перспективі вийти до Сіверського Дінця та створити додаткову загрозу Слов’янську.

Паралельно Росія продовжує тиснути зі сходу у напрямку Слов’янська та Краматорська, з півдня – в районі Костянтинівки, а також намагається розвивати дії на Добропільській ділянці.

Таким чином, російський виступ на північ від Лимана був важливий не сам по собі, а як частина ширшої оперативної конструкції.

Що змінили українські контратаки

12 вересня ISW дійшов висновку, що українські сили протягом останніх місяців значною мірою ліквідували російський виступ на північ від Лимана.

На думку аналітиків, це порушило російський план широкого охоплення українського оборонного району з півночі.

Російському командуванню тепер може знадобитися перегляд планів на цьому фланзі, особливо якщо українським силам вдасться стабілізувати оборону уздовж природних рубежів у районі річки Чорний Жеребець.

При цьому ISW застерігає, що остаточна форма лінії фронту на окремих ділянках залишається не до кінця зрозумілою. Усередині колишнього виступу ще можуть діяти окремі російські групи.

Чому карти фронту могли не показувати реальну картину

Одна з особливостей нинішньої війни – велика різниця між формальною лінією на карті й фактичним контролем на місцевості.

Безпілотники створюють широку зону ураження, в якій обом сторонам складно постійно тримати велику кількість людей і техніки.

Через це невеликі групи можуть перебувати далеко попереду основних позицій, але це ще не означає стабільного контролю над усією територією між ними.

Саме тому незалежним аналітикам потрібні геолоковані фото, відео та інші докази, перш ніж перемальовувати карту.

Reuters також зазначає, що незалежно визначати точну лінію територіального контролю зараз надзвичайно складно через створену дронами широку “сіру зону” вздовж фронту.

Операція проходила в умовах інформаційної тиші

Сам Андрій Білецький наголосив, що перший етап “Вівальді” проводився без зайвого інформаційного супроводу.

Це частково пояснює, чому для широкої аудиторії зміни на північ від Лимана стали очевидними лише тоді, коли про них уже вирішило говорити командування.

Назва операції відсилає до “Чотирьох пір року” Антоніо Вівальді.

“У Вівальді, як відомо, чотири сезони. І це – лише перший із них”.

– Андрій Білецький

Водночас командир корпусу закликав не намагатися вгадувати подальші плани Сил оборони за відкритими картами.

Удари по російській логістиці

Ще одна складова операції – не лише витіснення російської піхоти, а й руйнування системи її забезпечення.

За інформацією Третього армійського корпусу, українські підрозділи безпілотних систем перерізали частину російських логістичних маршрутів на напрямку.

Командування стверджує, що противнику довелося змінювати систему зберігання та постачання паливно-мастильних матеріалів.

Зокрема, за даними корпусу, частину цієї інфраструктури росіяни перенесли у Воронезьку область РФ.

Це твердження наразі залишається заявою української сторони і не має повного незалежного підтвердження.

Що відомо про втрати російських військ

За даними Третього армійського корпусу, під час першого етапу операції удару було завдано по боєздатності підрозділів російських 20-ї та 25-ї загальновійськових армій.

Українське командування заявило про приблизно 1500 втрат російського особового складу, понад 12 тисяч знищених або уражених безпілотників, а також сотні одиниць бронетехніки, артилерійських систем та автомобільної техніки.

Незалежно підтвердити всі ці цифри у повному обсязі наразі неможливо.

Що відомо	Статус інформації
Повернення Середнього під контроль ЗСУ	Офіційно заявлено українським командуванням
Зачистка районів Новоселівки, Олександрівки, Ярової та Корового Яру	Дані Третього армійського корпусу
Близько 75 км² очищено від інфільтраційних груп	Заява українського командування
Понад 10 км² деокуповано	Заява українського командування
Близько 1500 втрат РФ	Оцінка 3-го АК, повністю незалежно не перевірена
Ліквідація значної частини виступу на північ від Лимана	Оцінка ISW

Хто брав участь в операції

Третій армійський корпус назвав низку підрозділів, які брали участь у першому етапі.

60-та окрема механізована бригада;
125-та окрема важка механізована бригада;
батальйонна тактична група 3-ї штурмової бригади;
3-й окремий розвідувальний батальйон;
25-й окремий протитанковий батальйон корпусу;
66-та окрема механізована бригада;
85-та тактична група 8-го полку ССО;
спецпідрозділ ГУР “Артан”;
10-й мобільний прикордонний загін “ДОЗОР”.

Сам корпус описує одну з ключових складових сучасних дій як поєднання безпілотників, роботизованих систем і піхоти.

Це не почалося 15 вересня

Офіційне повідомлення про “Вівальді” не означає, що операція почалася у день її оприлюднення.

ISW пише про українські контратаки на північ від Лимана, що тривали протягом кількох місяців. Поступово вони руйнували російський виступ і змушували підрозділи РФ залишати частину позицій.

Тому нинішні події правильніше розглядати не як раптовий прорив, а як результат тривалої роботи: стримування противника, ударів по логістиці, боротьби за перевагу у використанні безпілотників, зачистки зон інфільтрації та локальних штурмових дій.

Російські атаки продовжуються

Українські військові на Донеччині під час бойової роботи у вересні 2026 року — Українські військові на Донеччині. Фото: 81 окрема аеромобільна Слобожанська бригада ДШВ ЗСУ / Суспільне.

Українські успіхи не означають, що російські війська залишили Лиманський напрямок або відмовилися від подальших наступальних дій.

За даними Генерального штабу ЗСУ, російські підрозділи продовжують атакувати у районі Лимана та сусідніх населених пунктів.

15 вересня Суспільне повідомляло про вісім атак РФ на Лиманському напрямку за попередню добу.

Тобто йдеться не про обвал російського фронту, а про боротьбу за оперативну ініціативу, в якій українські сили на цій ділянці змогли перейти від переважно оборонних дій до активного нав’язування противнику власного темпу.

Чи можна назвати “Вівальді” великим контрнаступом

Поки що таке формулювання було б передчасним.

Після кампаній попередніх років слово “контрнаступ” часто асоціюється з масштабними механізованими угрупованнями, проривом укріпленої лінії та швидким просуванням на десятки кілометрів.

На Лиманському напрямку ми бачимо іншу модель.

Це поєднання тривалого виснаження противника, ударів по логістиці, боротьби безпілотних систем, виявлення малих російських груп, локальних штурмів та поступового повернення контролю над місцевістю.

В умовах, коли великі концентрації техніки та піхоти швидко потрапляють під спостереження дронів, наступальні дії стають більш розосередженими і зовні можуть виглядати значно менш видовищно.

Чому результат важливіший за квадратні кілометри

У війні виснаження територія має різну оперативну цінність.

Десять квадратних кілометрів відкритої місцевості і десять квадратних кілометрів, які дозволяють створити плацдарм для наступу на велике місто, – зовсім різні речі.

Саме тому оцінювати “Вівальді” лише через площу повернутої території було б помилкою.

Якщо російський виступ на північ від Лимана справді був важливим елементом задуму щодо тиску на північний фланг Слов’янсько-Краматорського оборонного району, його ліквідація змушує російське командування вирішувати нові проблеми.

РФ необхідно стабілізувати лінію фронту, відновлювати логістику, зупиняти українські контратаки та вирішувати, чи перекидати на цей напрямок додаткові резерви.

Що залишається невідомим

Попри перше офіційне розкриття інформації, навколо операції залишається багато невідомого.

Немає повного незалежного підтвердження заявлених російських втрат. Остаточні межі українського просування продовжують уточнюватися. Не оприлюднені завдання наступних етапів операції.

Також не варто автоматично сприймати будь-які стрілки на OSINT-картах як майбутні напрямки українського наступу.

Командування свідомо залишає подальший задум закритим.

Що буде далі

Найближчим часом головним показником стане здатність українських сил закріпити досягнуті результати.

Важливо буде стежити за тим, чи зможе Росія відновити наступальний темп на північ від Лимана, чи перекидатиме сюди додаткові сили та чи продовжаться українські локальні наступальні дії.

ISW допускає, що російському командуванню доведеться переглядати попередній задум на північному фланзі Слов’янсько-Краматорської агломерації.

Водночас альтернативою для РФ може бути спроба знову посилити тиск безпосередньо на Лиман і повернути втрачені позиції.

“Вівальді” без зайвого шуму

Операція на Лиманському напрямку поки не виглядає як класичний великий контрнаступ. Але саме це може бути однією з її головних особливостей.

Українські сили протягом тривалого часу діяли без гучних анонсів, поступово ліквідовуючи російські групи, порушуючи логістику та змінюючи конфігурацію фронту на північ від Лимана.

15 вересня військові вирішили, що про результати першого етапу вже можна говорити відкрито: Середнє повернулося під український контроль, низку районів очищено від російських груп, а виступ, який створював потенційну загрозу північному флангу Слов’янська, за оцінкою незалежних аналітиків, значною мірою ліквідований.

Це ще не означає стратегічного перелому на Донбасі. Російська армія продовжує наступати на інших ділянках і, ймовірно, намагатиметься стабілізувати ситуацію біля Лимана.

Але події останніх місяців показують: фронт рухається не лише в одному напрямку, а українські сили на окремих ділянках здатні не просто стримувати противника, а змушувати його відступати та переглядати власні плани.

І якщо назва “Вівальді” справді відсилає до чотирьох сезонів, то оприлюднений 15 вересня результат – лише перший із них.

66,7 млн євро і два роки затримки: як розширення Chemring Nobel вплине на постачання боєприпасів

Posted on 10 Вересня, 202623 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Останніми місяцями в мережі дедалі активніше обговорюють не лише критичний дефіцит снарядів для систем протиповітряної оборони, а й ширшу проблему: нестачу озброєнь загалом. За даними звіту генеральних інспекторів Пентагону за період з 1 квітня по 30 червня 2026 року, Київ стикається з дефіцитом як особового складу, так і військової техніки, що продовжує стримувати можливості ЗСУ проводити операції. Поставки протиракет PAC-3 до комплексів Patriot з початку року скоротилися втричі. На цьому тлі особливої ваги набуває новина про норвезький завод Chemring Nobel у місті Сетре, який є одним із небагатьох у Західній Європі виробників потужних вибухових речовин для снарядів і ракет.

У вересні 2026 року навколо цього заводу загострилися одразу два конфлікти, які роблять цю тему надзвичайно актуальною для української аудиторії. Ми вирішили написати про це саме зараз, тому що йдеться не про абстрактний промисловий об’єкт, а про підприємство, від якого напряму залежить постачання боєприпасів для ЗСУ.

По-перше, 5 вересня норвезька телерадіокомпанія NRK опублікувала матеріал про те, що Chemring Nobel не встигає побудувати новий очисний завод у встановлений термін. Спочатку планувалося, що об’єкт запрацює у 2027 році, але тепер компанія визнає, що він буде готовий лише наприкінці 2029 року, на два роки пізніше. Це означає, що замість очікуваного скорочення викидів азоту в Ослофьорд забруднення продовжиться ще щонайменше два роки. Компанія запросила у Міністерства клімату та навколишнього середовища дозвіл на продовження скидів у колишніх обсягах, до 95 тонн азоту на рік. Директор Chemring Nobel Хелге Хусбю пояснив затримку тим, що під час роботи з’ясувалося: старий очисний завод не був розрахований на збільшення виробництва, тому потрібен час, щоб спроєктувати його правильно і впровадити новітні технології.

По-друге, ця екологічна затримка викликала хвилю політичних та громадських протестів. 7 вересня екологічна організація Frisk Oslofjord назвала цю новину “негативним сигналом” для здоров’я фьорду. Голова правління Besøkssenter Oslofjord Гейр Ендрегард заявив, що “дуже специфічно, що Chemring Nobel дозволяють поводитися так, як вони поводяться зараз”, і наголосив, що “ми всі розуміємо, що внесок в Україну є важливим, але це погана стратегія погіршувати наші національні цінності заради збільшення військових зусиль у війні”. Відповіді на запити екологів та політиків станом на 10 вересня 2026 року ще не було.

Що сталося навколо заводу у вересні 2026 року

Ці події тісно переплітаються з ширшим контекстом. Літо 2026 року в лісі Хуруммарка, де планується будівництво нового заводу, ознаменувалося появою протестного табору. Активісти зайняли частину лісової території, відведеної під майбутній об’єкт, і заявили, що перешкоджатимуть підготовчим роботам. Екологи та місцеві мешканці стурбовані як навантаженням на природу, так і подальшим розширенням оборонного виробництва в цьому районі. У 2024 році компанія отримала дозвіл на збільшення виробництва, незважаючи на ризики для довкілля: спочатку планувалося підняти граничний викид азоту з 41 до 200 тонн на рік, але після скарг екологів ліміт було знижено до 95 тонн. Нинішні обмеження залишаються тимчасовими. Паралельно з цим, у лютому 2026 року почала діяти громадська акція “Folkeaksjon for Hurummarka” проти будівництва нового заводу, а в травні 2026 року з’явилася інформація про те, що уряд виділив 235 мільйонів норвезьких крон на проєкт, що викликало додаткове обурення місцевих жителів.

Але щоб зрозуміти, чому ці локальні екологічні суперечки мають пряме відношення до України, варто розібратися, що це взагалі за завод. Розширення Chemring Nobel у норвезькому місті Сетре це не просто черговий промисловий проєкт, а спроба Заходу вирішити одну з найгостріших проблем сучасної війни: критичний дефіцит потужних вибухових речовин. Будівництво нових потужностей тут стартувало ще у 2023 році, а вже в лютому 2024-го компанія отримала дозвіл на суттєве збільшення виробництва високобризантних речовин на існуючому майданчику. Тоді ж, у березні 2024 року, стало відомо про виділення 66,7 мільйона євро за програмою ASAP, це найбільший грант ЄС для норвезьких оборонних підприємств.

Цей завод, розташований за 40-45 км від Осло, є одним із двох останніх у Західній Європі центрів промислового синтезу високобризантних матеріалів. Йдеться про октоген (HMX), найпотужнішу вибухову речовину, що серійно випускається у світі та застосовується у бойових частинах високоточних ракет, а також гексоген (RDX), без якого неможливе спорядження 155-мм артилерійських снарядів та авіабомб. Крім того, тут виробляють пластифікатори, компоненти для малодимних ракетних порохів. Без цих матеріалів європейський ВПК елементарно не здатен виконувати зобов’язання з постачання боєприпасів як для власних армій, так і для ЗСУ.

Чому цей завод критично важливий для України

Для України цей завод має стратегічне значення, адже його продукція є сировиною для тих самих боєприпасів, які щодня витрачаються на фронті. Норвезький уряд визнає, що виробництво військових вибухових речовин є найважливішим внеском країни в потреби України та союзників. Розуміючи це, Європейський Союз виділив компанії найбільший грант у рамках програми ASAP, 66,7 мільйона євро, що дозволить більш ніж подвоїти виробничі потужності. Норвезький уряд додав до цього ще близько 32 мільйонів фунтів стерлінгів. Загальний обсяг підтримки оцінюється приблизно в 90 мільйонів фунтів. Крім того, Chemring Nobel має довгострокові контракти із зарубіжними оборонними гравцями. У 2024 році було підписано 12-річну рамкову угоду з німецькою Diehl Defence на постачання енергетичного матеріалу; початкове замовлення оцінюється в 231 мільйон євро, а постачання мають розпочатися у 2027 році. Diehl Defence є одним з основних учасників програми IRIS-T. Окрема домовленість укладена з американською Northrop Grumman на постачання HMX для ракетних програм; перше замовлення оцінюється в 83 мільйони доларів, а постачання розпочнуться вже у 2026 році. Це означає, що октоген і гексоген, вироблені в Аскері, будуть напряму йти на спорядження бойових частин конкретних західних ракет, які постачаються, в тому числі, на Україну.

Однак попри ці вражаючі цифри та стратегічну важливість, існує фундаментальна проблема, яка робить цей проєкт радше довгостроковою інвестицією, ніж негайним рішенням. Розширення заводу вимагає часу на будівництво, запуск та сертифікацію виробництва, процеси, які не можуть бути миттєвими. Навіть за оптимістичними прогнозами, очікується, що група збільшить дохід на 100 мільйонів фунтів на рік лише з 2028 року. Це означає, що гостра потреба в боєприпасах на фронті “тут і зараз” залишається невирішеною.

Вразливі точки, які не дають закрити потребу “тут і зараз”

Більше того, навіть після завершення будівництва нових ліній, продукція заводу не потрапляє в Україну автоматично. Існує ціла низка вразливих точок, які суттєво ускладнюють цей процес. По-перше, країни НАТО насамперед поповнюють власні спустошені арсенали, тому Україні часто доводиться задовольнятися застарілими або менш ефективними зразками озброєнь. По-друге, постачання безпосередньо прив’язані до збереження Києвом політичних рішень та виділення бюджетів з боку Великої Британії, Норвегії та ЄС, будь-яка політична нестабільність чи зміна пріоритетів може зупинити постачання. По-третє, будь-які збої, гібридні атаки або диверсії на маршрутах доставки зі Скандинавії через Європу здатні напряму вплинути на графіки постачання боєприпасів на фронт. Це не абстрактні ризики: через блокування морських портів західні вантажі змушені йти залізницею через Польщу та Румунію, де через різницю в ширині колії логістика стає дорожчою та менш ефективною. А численні удари по транспортних вузлах та локомотивах ще більше ускладнюють доставку вже виготовлених боєприпасів безпосередньо на передову. І, нарешті, по-четверте, екологічні та політичні конфлікти, які ми бачимо зараз у Норвегії, здатні суттєво уповільнити реалізацію проєкту. Якщо уряд під тиском екологів змушений буде переглянути умови дозволу або відкласти будівництво нового заводу в Хуруммарці, це автоматично відсуне терміни збільшення виробництва октогену та гексогену, а отже і постачання боєприпасів для України.

Таким чином, розширення Chemring Nobel це критично важливий крок для довгострокової обороноздатності Європи та України. Але для сьогоднішніх потреб фронту цей проєкт не є панацеєю. Він лише частково зменшить дефіцит у майбутньому, тоді як зараз Україна продовжує залежати від складної, повільної та вразливої системи постачання, де кожен етап, від політичного рішення до фізичної доставки, може стати слабкою ланкою.

У мережі обговорюють чергову версію про удар по будівлі СБУ в Києві

Posted on 7 Вересня, 20267 Вересня, 2026 by Микола Донченко

В українських та російських пабліках поширюється версія про те, що удар безпілотника по будівлі СБУ в Києві міг бути пов’язаний із Головним управлінням розвідки Міноборони України, однак жодних доказів такого сценарію наразі не оприлюднено.

Цю версію, яка спочатку з’явилася в окремих російських військових та українських опозиційних Telegram-каналах, згодом почали обговорювати й великі київські пабліки.

Автори публікацій звертають увагу на повідомлення про те, що дрон нібито влучив у кабінет заступника голови СБУ Олександра Поклада. При цьому самого посадовця, як стверджується, на момент атаки у приміщенні не було.

Поширення версії про можливий внутрішній конфлікт пов’язують із публікаціями про нібито напружені відносини між окремими представниками СБУ та ГУР.

Окремо автори версії посилаються на припущення фахівця зі зв’язку Сергія “Флеша” про те, що безпілотник теоретично міг керуватися за допомогою локального MESH-ретранслятора з доступом до інтернету в радіусі кількох кілометрів. На цій підставі вони припускають можливість точного наведення дрона поблизу цілі.

Проте це пояснення стосується можливого технічного способу керування безпілотником і саме по собі не вказує на ГУР або будь-яку іншу українську структуру як організатора атаки.

Таким чином, версія про можливий удар ГУР по СБУ наразі залишається припущенням, побудованим на непрямих обставинах. Публічних доказів причетності української військової розвідки до інциденту немає.

“Карфаген”, кол-центри та Офіс генпрокурора: що відомо про справу і суди у ВАКС

Posted on 7 Вересня, 202615 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Уранці 7 вересня Вищий антикорупційний суд продовжив обирати запобіжний захід Єлизаветі Івахненко, яка в матеріалах операції “Карфаген” фігурує під псевдонімом “Муза”. Напередодні суд уже взяв під варту посадовця Офісу генерального прокурора Сергія Кропиву – до 2 листопада з альтернативою застави у 120 млн грн.

Коротко: що сталося

4 вересня НАБУ і Спеціалізована антикорупційна прокуратура оголосили про спецоперацію “Карфаген”. Наступного дня антикорупційні органи заявили, що викрили злочинну організацію, яку нібито створив і очолив один із керівників структурного підрозділу Офісу генерального прокурора.

За версією слідства, група отримувала гроші від шахрайських кол-центрів за те, щоб правоохоронці не перешкоджали їхній роботі. Водночас проти “чужих” майданчиків могли використовувати обшуки та інші слідчі дії. Одержані кошти, як стверджують НАБУ і САП, вкладали в нерухомість, коштовності та інше майно, оформлювали на близьких людей і проводили через їхні банківські рахунки.

Офіційно НАБУ повідомило про п’ятьох викритих учасників. Попередня правова кваліфікація – статті 255 і 209 Кримінального кодексу: створення або участь у злочинній організації та легалізація майна, одержаного злочинним шляхом.

У центрі публічної частини справи опинився Сергій Кропива. На записах НАБУ його називають “Канцлером”. Сам Кропива вини не визнає, а його захист заявив про намір оскаржити рішення ВАКС.

Що у цій справі називають шахрайськими кол-центрами

Йдеться не про звичайні служби підтримки чи легальний телефонний бізнес. У повідомленні НАБУ “кол-центрами” названі тіньові структури, працівники яких масово ошукували громадян України та іноземців.

Конкретна кількість потерпілих, назви мереж і загальна сума завданих їм збитків у відкритій частині матеріалів поки не розкриті. Це важливе обмеження: “Карфаген” наразі публічно описує передусім можливий захист такого бізнесу посадовцями та відмивання отриманих грошей, а не всі окремі епізоди шахрайства щодо клієнтів.

Як, за версією слідства, працювало “кришування”

Прокурор САП Микола Карась під час презентації матеріалів і в суді описував систему, за якої учасники групи намагалися контролювати кримінальні провадження щодо кол-центрів. Це нібито дозволяло одночасно захищати “свої” майданчики та створювати проблеми конкурентам.

У спрощеному вигляді версія обвинувачення виглядає так:

Збір грошей. Кол-центри, а також пов’язані фінансові компанії та обмінні пункти нібито передавали частину доходів за можливість працювати без перешкод.
Поділ на “своїх” і “чужих”. На одному із записів “Канцлер” просить помічника перевірити конкретну адресу. Після відповіді “не наш” наступного дня там відбулися обшуки. САП вважає, що метою було не системне припинення шахрайства, а тиск на непідконтрольний майданчик.
Вплив на провадження. Слідство стверджує, що група намагалася зосередити контроль над справами про кол-центри та використовувати службові зв’язки у прокуратурі й інших органах.
Публічна демонстрація боротьби. В оприлюднених розмовах обговорюється проведення обшуків порціями та їх активне висвітлення. НАБУ трактує це як спробу показувати результативність, не руйнуючи всю систему.
Легалізація доходів. Гроші нібито витрачали на майно, переводили на рахунки близьких осіб і пояснювали доходами від підприємництва.

Ця схема поки є реконструкцією сторони обвинувачення. Для доведення її в суді потрібні не лише фрагменти розмов, а й дані про конкретні платежі, рух коштів, рішення у кримінальних провадженнях, службові доручення, обшуки за названими адресами та зв’язок між усіма цими подіями.

Хто такий Сергій Кропива

Сергій Кропива має тривалий досвід у правоохоронних і державних органах. Він служив у міліції та Національній поліції, був першим заступником керівника Департаменту кіберполіції. У 2022 році працював радником генерального прокурора, а потім очолював в ОГП департамент, пов’язаний з економічними злочинами та кібербезпекою.

У липні 2023 року Кропива став заступником голови Одеської обласної адміністрації з питань цифровізації. Від серпня 2025 року він працював заступником начальника Департаменту міжнародного співробітництва Офісу генерального прокурора.

Саме після повернення Кропиви до ОГП, за версією НАБУ і САП, злочинна організація отримала можливість впливати на справи щодо кол-центрів. Водночас сама кар’єра чи знайомство з іншими посадовцями не є доказом злочину – слідству необхідно довести конкретні незаконні рішення та дії.

“Канцлер”, “Муза”, “Камрад”, “Флеш” і “Шеф”: хто є хто

Псевдонім у матеріалах	Як його пояснюють слідство та відкриті джерела
“Канцлер”	Сергій Кропива. САП вважає його організатором і керівником групи.
“Муза”	Єлизавета Івахненко, близька до Кропиви особа. Слідство вважає, що вона та її родичі могли бути залучені до оформлення і легалізації активів.
“Камрад”	Водій Кропиви. За версією слідства, на нього та його родичів могли оформлювати майно.
“Флеш”	Помічник “Канцлера”, який, за даними САП, перевіряв адреси та належність кол-центрів до “своїх” або “чужих”.
“Шеф”	Особа, в інтересах якої, за версією НАБУ, міг діяти “Канцлер”. Її ім’я офіційно не назване. На записах звучить звертання “Андрійович”, через що медіа пов’язують псевдонім із генпрокурором Русланом Кравченком. Кравченко це заперечує, а підозру йому у цій справі публічно не оголошували.

Псевдоніми потрібні, щоб розрізняти голоси та ролі в оперативних матеріалах. Саме по собі згадування людини в розмові або журналістське зіставлення псевдоніма з прізвищем не доводить участі у злочині.

Що показали оприлюднені записи

НАБУ і САП опублікували фрагменти розмов, у яких “Канцлер” говорить про підтримку “Шефа”, широкі можливості впливати на правоохоронців, розподіл кол-центрів на “свої” та “чужі”, кадрові питання і приховування реального майнового стану.

Окремий блок стосується майна. За версією слідства, нерухомість та інші активи оформлювали на водія, родичів і близьких осіб. Деяких із них реєстрували підприємцями, щоб надходження на рахунки виглядали як законний дохід. Також обговорювалися апартаменти в районі Буковеля, активи в Києві та Одесі, коштовності й дорогі особисті речі.

Після слідчих дій, пов’язаних з елітними комплексами відпочинку, учасники розмов нібито обговорювали, як пояснювати володіння майном і прибирати з соцмереж фотографії, що демонстрували розкіш. Для обвинувачення це може бути ознакою приховування активів. Для суду, однак, важливо буде встановити, кому майно належало юридично й фактично, за які гроші його придбали та чи знали номінальні власники про можливе походження коштів.

Про які суми йдеться

В офіційному повідомленні НАБУ названо три основні напрями легалізації:

понад 20 млн грн – витрати на нерухомість, коштовності та інше цінне майно;
активи мінімальною ринковою вартістю понад 12 млн грн – майно, переоформлене на третіх осіб, зокрема нерухомість в апарт-комплексі поблизу Карпат;
понад 10 млн грн – кошти на рахунках близьких осіб, які нібито подавалися як доходи від підприємницької діяльності.

Під час судового розгляду сторона обвинувачення озвучила ширші попередні розрахунки: 41,7 млн грн легалізованого майна за період роботи Кропиви в ОГП та ще 48,2 млн грн за період його роботи в Одеській ОВА. У засіданні щодо Івахненко прокурор окремо говорив про епізод на 21,6 млн грн у серпні-вересні 2025 року.

Ці числа не варто автоматично складати. Вони стосуються різних періодів і епізодів, а окремі активи можуть входити одразу до кількох способів підрахунку. Крім того, публічно не показано повного переліку майна та методики оцінки. Остаточні суми можуть змінитися в ході розслідування.

Чому у справі згадують генпрокурора Руслана Кравченка

На записах “Канцлер” неодноразово говорить про “Шефа” та звертається до співрозмовника як до “Андрійовича”. НАБУ стверджує, що ця особа наділила “Канцлера” повноваженнями і відчуттям безкарності. У суді прокурор також розповідав про близькі робочі й особисті контакти Кропиви з Русланом Кравченком.

Зокрема, сторона обвинувачення заявляла, що Кропива міг допомагати з ремонтом будинку, організацією закордонної поїздки, візою та іншими особистими питаннями родини генпрокурора. Ці обставини слідство використовує, щоб показати рівень довіри та доступу Кропиви до керівника ОГП.

Руслан Кравченко заперечив будь-яку причетність до “кришування” кол-центрів, одержання грошей або надання відповідних вказівок. За його словами, побутові доручення і допомога з організаційними питаннями не мали незаконного характеру. Станом на ранок 7 вересня публічної інформації про повідомлення генпрокурору підозри у справі “Карфаген” немає.

Обшуки в Офісі генпрокурора і суперечка довкола них

Увечері 4 вересня детективи НАБУ проводили слідчі дії в Офісі генерального прокурора. Наступного дня ОГП підтвердив обшуки у службових приміщеннях, якими користуються генпрокурор, його перша заступниця Марія Вдовиченко та інші працівники.

Водночас прокуратура заявила, що детективи могли отримати доступ до матеріалів інших кримінальних проваджень, у тому числі щодо можливих порушень працівників НАБУ і САП. ОГП пообіцяв перевірити, чи відповідав фактичний обсяг доступу судовим дозволам.

Ще один спірний епізод – обговорення можливих змін до наказу № 309, який регулює організацію роботи прокурорів у кримінальних провадженнях. САП розглядає розмови про централізацію справ щодо кол-центрів як можливий інструмент контролю. ОГП відповідає, що зміни лише обговорювалися, але генпрокурор їх не підписував і вони не набули чинності.

Окремо Руслан Кравченко заявив, що поширена в медіа фотографія сейфа з готівкою не була зроблена в його кабінеті й не пов’язана з ОГП. Тому до офіційного пояснення походження цього фото його не можна використовувати як самостійний доказ у справі “Карфаген”.

Що вирішив ВАКС щодо Кропиви

6 вересня Вищий антикорупційний суд взяв Сергія Кропиву під варту до 2 листопада 2026 року. Альтернатива – 120 млн грн застави. Прокурор САП просив визначити заставу у 200 млн грн, захист наполягав на значно меншій сумі.

Якщо заставу внесуть, Кропива має виконувати визначені судом обов’язки, зокрема прибувати за викликом, повідомляти про зміну місця проживання та не спілкуватися з окремими свідками у справі. Серед них медіа називали Руслана Кравченка і Марію Вдовиченко.

Кропива заявив у суді, що не визнає вини, а озвучена прокурором версія не відповідає дійсності. Адвокати повідомили, що оскаржать ухвалу.

Важливо: обрання запобіжного заходу не є вироком. На цьому етапі суд оцінює, чи є підозра обґрунтованою на мінімально необхідному рівні та чи існують ризики втечі, впливу на свідків, знищення доказів або перешкоджання розслідуванню.

Чому судове засідання продовжилося 7 вересня

Окремо ВАКС розглядає клопотання про запобіжний захід Єлизаветі Івахненко – “Музі” з матеріалів НАБУ. Розгляд розпочався 6 вересня, але захист попросив додатковий час для підготовки. Суд переніс продовження на 9:00 7 вересня.

Уранці засідання відновили. За версією обвинувачення, Івахненко та її родичі могли бути залучені до легалізації коштів через придбання й оформлення нерухомості, а також рахунки фізичних осіб-підприємців. Прокурор окремо описав епізод на 21,6 млн грн, пов’язаний з нерухомістю у Києві та Одесі.

На момент підготовки цього матеріалу остаточне рішення щодо запобіжного заходу Івахненко ще не було оголошене.

Як відповів Офіс генерального прокурора

ОГП заявив, що сприятиме розслідуванню можливої причетності свого працівника. Кропиву відсторонили від виконання службових обов’язків, також готується рішення про його звільнення у встановленому законом порядку.

Руслан Кравченко доручив:

перевірити роботу Департаменту міжнародного співробітництва, де працював Кропива;
перевірити підрозділ ОГП, відповідальний за протидію кіберзлочинності;
організувати поліграф для працівників, які здійснюють процесуальне керівництво або розслідують справи щодо незаконних кол-центрів;
за результатами перевірок ухвалити кадрові, службові, а за наявності підстав – процесуальні рішення.

Генпрокурор також навів статистику ОГП: за попередні 12 місяців правоохоронці провели понад 1050 обшуків, припинили діяльність близько 340 кол-центрів і понад 5 тисяч операторських місць. Ці цифри демонструють масштаб офіційної боротьби, але самі по собі не спростовують і не підтверджують версію про вибірковий захист окремих майданчиків.

Найближчі процесуальні події – рішення ВАКС щодо запобіжного заходу Івахненко та можлива апеляція захисту Кропиви. Паралельно НАБУ має встановити інших можливих учасників і зібрати докази, які поєднають записи розмов із конкретними платежами, обшуками, службовими рішеннями та придбанням майна.

Для розуміння реального масштабу справи важливими будуть відповіді на кілька питань: які саме кол-центри платили, хто передавав і отримував гроші, які кримінальні провадження могли контролюватися, скільки людей стали жертвами шахраїв і чи існував в ОГП або інших органах вищий рівень прикриття.

Висновок

“Карфаген” – це поки не завершена справа і не судовий процес по суті, а рання стадія великого розслідування. Її головне твердження полягає в тому, що посадовці, які мали боротися з кіберзлочинністю, могли перетворити доступ до кримінальних проваджень на платну послугу: захищати одні шахрайські майданчики та тиснути на інші.

Публічні записи, дорогі активи й високі суми застави створюють сильний резонанс, але не замінюють доказування. Ключовим буде не те, кого медіа впізнали за псевдонімами, а те, чи зможуть НАБУ і САП документально показати рух грошей, конкретні незаконні рішення та роль кожного фігуранта – а захист перевірити ці докази у змагальному судовому процесі.

Безугла заявила що масова служба жінок в Україні є “справою часу”

Posted on 5 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Народна депутатка Мар’яна Безугла висловилася щодо можливого масового залучення жінок до військової служби та назвала це “справою часу”.

Про це Безугла написала у своїх соціальних мережах, коментуючи слова полковниці Армії оборони Ізраїлю Ефрат Кайков.

Депутатка навела заяву командирки 213-ї артилерійської бригади “Ха-Ткума” про роль жінок у захисті держави.

“Коли йдеться про захист своєї країни, стать не має значення”, – заявила Ефрат Кайков.

Після цього Безугла порушила питання щодо можливості масової служби жінок в Україні та висловила власну позицію щодо перспективи такого залучення.

“Чи мають і чи можуть жінки служити масово? Справа часу”, – написала народна депутатка.

Водночас заява Безуглої є її особистою позицією та сама по собі не означає підготовку рішення про загальну мобілізацію жінок. У наведеному депутаткою дописі також не йдеться про конкретні законодавчі зміни або строки їх можливого запровадження.

У Києві чоловіка доправили до ТЦК попри заявлену непридатність

Posted on 5 Вересня, 2026 by Микола Донченко

У Києві в соцмережах поширили повідомлення про чоловіка, якого примусово доставили до Солом’янського ТЦК попри наявність документів про непридатність до військової служби за станом здоров’я.

Про випадок повідомив один із Telegram-каналів із посиланням на розповідь чоловіка, який представився братом затриманого. Офіційного підтвердження викладених ним обставин наразі немає.

За словами автора повідомлення, інцидент стався в районі проспекту Валерія Лобановського та Совок. Він стверджує, що його молодший брат має тяжку персистуючу бронхіальну астму та був офіційно визнаний непридатним до мобілізації. Відповідні відомості, за його словами, містяться у військово-облікових документах чоловіка.

Як стверджується у дописі, затриманий перебував на вулиці разом зі своєю цивільною дружиною, коли поруч зупинилися два мікроавтобуси та поліцейський автомобіль. Після цього чоловіка нібито силоміць посадили до одного з транспортних засобів та відвезли.

Автор повідомлення заявив, що згодом з’ясував, що брата доставили до Солом’янського ТЦК. За його словами, чоловік залишався там до наступного ранку, після чого його вдалося забрати.

У дописі також містяться звинувачення у застосуванні сили до чоловіка та його супутниці. Водночас підтверджень цих тверджень з офіційних або незалежних джерел наразі немає.

Поліція та представники ТЦК публічно не коментували описаний випадок. Тому обставини доставлення чоловіка, стан його військового обліку та твердження про застосування сили потребують додаткової перевірки.

“Індустрія гарматного м’яса”: як болгарський русофіл маніпулює проблемами мобілізації в Україні

Posted on 4 Вересня, 20265 Вересня, 2026 by Микола Донченко

Пропаганда рідко будується на суцільній вигадці. Значно ефективніший прийом – взяти реальну суспільну проблему, прибрати незручний контекст, перебільшити окремі факти та підвести аудиторію до заздалегідь визначеного політичного висновку. Саме за такою схемою побудована заява болгарського політика Валентина Григорова про те, що Україна нібито перетворилася на “індустрію постачання гарматного м’яса” для війни США і НАТО проти Росії.

Григоров представляє відкрито проросійську партію “Русофіли за відродження Вітчизни”, а його риторика майже дослівно відтворює основні тези російської пропаганди: українську владу він називає “київським режимом”, західну допомогу – оплатою за продовження війни, а українців позбавляє власної політичної волі, зображуючи їх лише ресурсом у руках Заходу.

URAUA.INFO розібрала заяви болгарського пропагандиста та показала, де в них закінчуються підтверджені факти й починаються маніпуляції.

ТЦК і порушення прав: проблема існує

Найсильніша частина критики Григорова стосується порушень під час мобілізаційних заходів. Це не вигадана проблема і не лише результат російської інформаційної кампанії.

У березні 2025 року уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що порушення прав громадян з боку окремих працівників ТЦК та СП набули системного й масового характеру.

Офіс омбудсмена повідомляв про незаконні затримання, застосування фізичної сили, недопуск адвокатів, приховування інформації про місцеперебування затриманих і мобілізацію людей, які мали законні підстави для відстрочки.

Отже, проблема примусу та зловживань під час мобілізації є підтвердженим фактом. Маніпуляція починається тоді, коли дії окремих працівників автоматично приписують усій системі, а будь-яку мобілізацію називають “полюванням на людей”.

Військово-обліковий документ у застосунку Резерв плюс — Мобілізаційний облік залишається одним із найчутливіших питань війни. Ілюстративне фото: URAUA.INFO

Корупція є, але єдиного “тарифу ТЦК” не існує

Григоров стверджує, що уникнення мобілізації коштує від 10 до 15 тис доларів, і подає цю суму як фактично загальний тариф. Такий висновок не підтверджений загальнонаціональною статистикою.

Водночас корупційні схеми в системі комплектування справді задокументовані. Національне агентство з питань запобігання корупції повідомляло про ознаки незаконного збагачення та необґрунтовані активи посадовців ТЦК на 255,6 млн грн.

Суми хабарів у конкретних справах відрізнялися. Йшлося про оплату за зміну даних у реєстрах, фіктивні висновки військово-лікарських комісій, зняття з розшуку, оформлення непридатності або організацію незаконного виїзду за кордон.

Тому коректно говорити про серйозні й поширені корупційні ризики, але не про єдину централізовану “машину з тарифом”, якщо доказів існування такого механізму немає.

Звідки взялися 20 млн українців

Ще одна теза Григорова – населення України нібито вже скоротилося приблизно до 20 млн осіб. На підтвердження він посилається на заступника редактора британського видання New Statesman Вілла Ллойда.

Однак Ллойд не проводив демографічного дослідження. Він переказав оцінку неназваного британського посадовця. Методика підрахунку, територіальні межі та категорії населення в цьому твердженні не пояснювалися.

Це принципове питання. Можна рахувати населення в міжнародно визнаних кордонах України, лише на підконтрольній уряду території, разом із громадянами за кордоном або без них. У кожному випадку результат буде іншим.

У дослідженні OECD населення України у 2024 році оцінювали у 37,9 млн осіб у міжнародно визнаних кордонах і в 33,4 млн на території, яку контролював український уряд. Автори окремо наголошували на значній невизначеності, адже останній повний перепис населення відбувся ще 2001 року.

Таким чином, цифра 20 млн може бути одним із неофіційних припущень, але подавати її як встановлений факт не можна.

Демографічна криза реальна – але її причини підміняють

Сумнівність окремої цифри не скасовує самої проблеми. Україна переживає надзвичайно важку демографічну кризу: населення старіє, народжуваність залишається нижчою за рівень відтворення, мільйони громадян перебувають за кордоном, а значна частина людей стала внутрішньо переміщеними особами.

Проте скорочення населення почалося задовго до президентства Володимира Зеленського. До повномасштабної війни на нього впливали низька народжуваність, висока смертність, економічна міграція та старіння суспільства. Після 2022 року кризу різко посилили російське вторгнення, окупація територій, руйнування населених пунктів, загибель людей і масовий виїзд біженців.

За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, у вересні 2025 року у світі було зареєстровано близько 5,75 млн біженців з України, а ще приблизно 3,75 млн людей залишалися внутрішньо переміщеними.

Ці показники не можна механічно прирівнювати до остаточної втрати населення. Частина громадян повернулася або періодично перетинає кордон, а внутрішньо переміщені особи продовжують жити в Україні.

Григоров використовує реальну демографічну трагедію, але підміняє її причини. У його версії країна знелюднюється переважно через дії Зеленського і ТЦК, тоді як російське вторгнення з причинно-наслідкового ланцюга фактично зникає.

850 тис втрат: посилання, яке неможливо перевірити

Болгарський політик також приписує Forbes оцінку в 850 тис втрат Збройних сил України. Однак у матеріалі не наведені назва статті, ім’я автора, дата публікації або пряме посилання. За таких умов перевірити правильність цитування неможливо.

Крім того, поняття “втрати” не тотожне кількості загиблих. Залежно від методики воно може охоплювати вбитих, поранених, зниклих безвісти та полонених.

За оцінкою Центру стратегічних і міжнародних досліджень, до червня 2026 року українські сили могли зазнати від 525 до 625 тис сукупних втрат, зокрема від 125 до 150 тис загиблими.

Це також оцінка, а не остаточно встановлена цифра. В умовах війни обидві сторони обмежують інформацію про власні втрати, тому будь-які точні числа необхідно супроводжувати джерелом, датою та описом методики.

Чи готується мобілізація жінок

Твердження про підготовку до мобілізації українських жінок Григоров використовує як доказ критичної нестачі людей. Однак публічні міркування окремих політиків або військових не означають існування відповідного рішення держави.

У серпні 2026 року Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки офіційно повідомив, що примусова мобілізація жінок не проводиться, не готується і не розглядається. Жінки долучаються до Сил оборони добровільно.

Тому використовувати сам факт дискусій про роль жінок у війську як підтвердження вже ухваленого рішення – маніпуляція.

“Війна НАТО проти Росії” як підміна початкової події

Україна критично залежить від західної зброї, фінансування, розвідданих і підготовки військових. Це незаперечний факт. Але з нього не випливає, що українці воюють виключно за чужі інтереси або не мають власної мотивації захищати державу.

Початковою подією залишається вторгнення російської армії на міжнародно визнану територію України. У березні 2022 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка засудила агресію Російської Федерації та вимагала повного виведення російських військ.

Формула “НАТО воює руками України” одночасно прибирає відповідальність Росії за початок повномасштабної війни та заперечує суб’єктність українського суспільства. Допомога союзників може бути предметом політичної дискусії, але вона не змінює того, яка держава ввела свої війська на територію сусіда.

Реальна проблема всередині пропагандистської конструкції

Виступ Григорова не є суцільною вигадкою. Він використовує факти, які неможливо ігнорувати: порушення прав громадян під час мобілізації, випадки насильства, корупційні схеми, нестачу особового складу, військові втрати та небезпечне скорочення населення.

Водночас пропагандист змішує підтверджені факти з неперевіреними оцінками, поширює окремі випадки на всю державну систему й приписує українському керівництву мотиви, яких не може довести. Найголовніша підміна полягає у спробі пояснити демографічну і мобілізаційну кризу майже виключно діями Києва, залишивши за дужками російське вторгнення та затяжну війну.

Коректний висновок полягає не в тому, що Україна перетворилася на “індустрію гарматного м’яса”, а в тому, що держава у виснажливій оборонній війні зіткнулася з кризою мобілізаційної політики. Її не можна приховувати: порушення потребують розслідування, винні – покарання, а правила призову – більшої прозорості та поваги до прав громадян.

Але викриття реальних зловживань не повинно ставати інструментом для виправдання агресора або перекладання на жертву відповідальності за наслідки вторгнення.