Микола Донченко, автор у URAUA.INFO

“Морське перемир’я” з Росією: чому нові поступки загрожують інтересам України

Posted on 26 Березня, 2025 by Микола Донченко

Останніми днями у фокусі уваги опинилися повідомлення про припинення вогню в Чорному морі за посередництва США. Здавалося б, це могло стати проміжним етапом до припинення бойових дій, однак пропоновані умови викликали хвилю критики як з боку українських політиків, так і в західній пресі.

За даними видання The Times, домовленість про “морське перемир’я” цілком може стати “перемогою Кремля”, оскільки передбачає надто мало поступок із боку Москви, а від України вимагає значно більшого.

За оцінками журналістів, у межах угоди Вашингтон погоджується полегшити санкційний тиск на Росію та відновити їй доступ до низки важливих економічних ресурсів, тоді як про будь-які жорсткі обмеження для Москви й надалі мовчать. Фактично, Кремль наполягає, щоб його звільнили від найсуворіших санкцій, включно з розблокуванням системи SWIFT для російських банків і зняттям обмежень на експорт продовольчих товарів і добрив.

Газета The Times також наводить думку радника Офісу президента України Сергія Лещенка, котрий зауважив, що США не отримали від Росії жодних конструктивних поступок в обмін на полегшення експортних можливостей для Москви. На додачу в документі немає жодного пункту, що забороняє Росії завдавати ударів по українських портах, які регулярно зазнають атак у регіонах Одеси та Миколаєва. Виходить, що саме Україна, котра від самого початку перебуває під постійним тиском і втратами внаслідок агресії, мала б отримати мінімальні гарантії безпеки, однак укладена домовленість цих гарантій не передбачає.

Водночас The Times звертає увагу на ще один наслідок таких поступок: це може створити прецедент для подальшого скасування більшої кількості санкцій, запроваджених проти РФ. Якщо зняти перешкоди на агроекспорті та секторі добрив, Москва одержить сильний поштовх до відновлення своєї економіки та більшу свободу дій на міжнародних ринках. Потенційні вигоди Росії від “морського перемир’я” дають підстави багатьом аналітикам вважати, що це перемир’я аж ніяк не справедливе та не відповідає інтересам України.

Разом із тим у Вашингтоні поки що немає однозначної позиції щодо того, чи справді санкції буде знято. Представники команди екс-президента США Дональда Трампа заявляють про можливість “розглянути це питання”, однак не дають чіткого сигналу, що обмеження проти Росії скасують. Зі свого боку, чимало оглядачів і європейських партнерів України можуть негативно сприйняти подібні зрушення, оскільки будь-яке зняття санкцій суперечитиме логіці колективного тиску на Кремль з метою припинення агресії.

Додаткова напруга виникає й через те, що, згідно з повідомленнями ЗМІ, США розробляли цю угоду майже без консультацій із ключовими країнами Євросоюзу. Тож, якщо Білий дім справді зважиться зробити значні послаблення для Москви, це може спричинити розбіжності всередині антиросійської коаліції, котра досі трималася разом перед лицем бойових дій в Україні.

Таким чином, укладена під егідою США домовленість про припинення вогню в Чорному морі викликає набагато більше запитань, ніж відповідей. З одного боку, призупинення атак і захист портової інфраструктури могло б піти на користь і Україні, і загальній безпеці регіону. З іншого — відсутність чіткого механізму контролю за діями РФ, а також вимоги про послаблення санкцій, дають Росії набагато вигідніші стартові умови в будь-яких наступних переговорах. Як зазначають міжнародні експерти, це може стати для Москви ключовим важелем впливу, а для України — приводом для нових загроз, якщо домовленості будуть порушені або виявляться черговою грою Кремля на дипломатичному полі.

Безпека під власним крилом: як Україна нарощує військово-промисловий потенціал для потреб ЗСУ

Posted on 25 Березня, 202525 Березня, 2025 by Микола Донченко

Українська промисловість проходить важливий етап, адже нині потреби армії є надзвичайно великими, а залежність від зовнішніх партнерів ще донедавна здавалася визначальною. Та навіть нетривала пауза в американській військовій допомозі показала: час подбати про те, щоб наша армія могла розраховувати на власне виробництво.

Це амбітне завдання, яке вже починає втілюватися. Українські компанії ВПК роблять вагомий внесок у постачання боєприпасів, дронів, бронеавтомобілів, різноманітних систем радіоелектронної боротьби, і поступово збільшують свою частку в загальній структурі озброєнь, потрібних на фронті. Нещодавній приклад із тимчасовою зупинкою постачань зброї та розвідданих зі Сполучених Штатів, яка тривала з 4 до 11 березня, був промовистим маркером того, що Україні не варто покладатися на одну країну, навіть якщо вона є провідним військовим партнером.

Нехай це була лише пауза і Сполучені Штати вже відновили підтримку, але суспільство встигло відчути тривогу. Певна частина експертів одразу заговорила про цілком реальні загрози, які могли б виникнути, якщо б тимчасова пауза перетворилася на повне припинення допомоги. Для фронту це означало б утрату приблизно 30% озброєнь, які надійшли чи мали надійти саме з США, включно з ракетами для ППО, що є критично важливими для оборони українського неба. Оскільки майже половину нашого військового оснащення становить продукція українського походження, а ще третина — європейського, очевидно, що американська зброя поповнює залишок, іноді досягаючи 30% усього арсеналу.

Наразі Україна отримує зі США значний спектр техніки та озброєння: від танків Abrams і бойових машин Bradley до систем HIMARS, гаубиць М-777 і ракет Patriot. Зокрема, Patriot та ракети до них є чи не найкритичнішим ресурсом з огляду на необхідність надійного прикриття наших міст і об’єктів інфраструктури. Також США надають широкий спектр сучасних боєприпасів на різні відстані, керовані ракети для вертольотів, авіабомби JDAM, протирадіолокаційні HARM та чимало іншої вкрай потрібної на полі бою зброї.

Тимчасовий збій у постачаннях був компенсований не лише швидким відновленням допомоги Сполученими Штатами, а й тим, що європейські країни почали оперативно збільшувати свої пакети військової підтримки. Зокрема, Німеччина оголосила про формування масштабного пакета допомоги на 3 мільярди євро. Берлін постачає в Україну ЗРК Patriot, зенітно-ракетні комплекси IRIS-T SLM і SLS, а також іншу потрібну техніку, й робота в цьому напрямі триває. Італія, своєю чергою, може передати Україні системи Samp-T, котрі допоможуть посилити захист неба. Та попри суттєву міжнародну підтримку, розраховувати лише на зовнішні поставки не можна. Саме тому українська влада приділяє все більше уваги розвитку власного оборонпрому.

Сьогодні українські компанії вже повністю забезпечують армію деякими видами боєприпасів і техніки, зокрема мінометами, артилерійськими установками, мінометними мінами, бронеавтомобілями, безпілотними літальними апаратами та морськими дронами. На цей рік покладено великі надії в плані збільшення виробництва снарядів різних калібрів: від 120-міліметрових мінометних до 155-міліметрових артилерійських. Розвиваються й інші перспективні напрямки: гаубиці, сучасні РСЗВ, безпілотники з покращеними характеристиками, системи радіоелектронної боротьби. Такі вироби, як вітчизняні САУ “Богдана”, РСЗВ “Вільха-М”, ЗРК “Кільчень” чи ракета-дрон “Паляниця”, засвідчують, що Україна має неабиякий потенціал у сфері високоточної зброї та технологій майбутнього.

Нові FPV-дрони створюються й удосконалюються вітчизняними фахівцями щодня, а загальний обсяг, до якого прагнуть виробники, становить до 5 мільйонів одиниць на рік. Це показник, який ще донедавна здавався нереалістичним, проте наполеглива робота інженерів та конструкторів, а також належне фінансування й державні замовлення можуть допомогти втілити ці плани. Крім того, з’являється все більше проєктів міжнародної кооперації: український “Укроборонпром” уже зареєстрував спільне підприємство з німецькою компанією Rheinmetall, де проводять ремонт бронетехніки та планують запустити завод із виробництва боєприпасів. Своєю чергою, є інформація, що глобальні гіганти військового сектору, зокрема BAE Systems, також можуть налагодити виробничі потужності в Україні. Меморандум про взаєморозуміння з німецькою компанією Diehl Defence, яка випускає системи ППО й ПРО IRIS-T, відкриває Україні шлях до суттєвого збільшення постачання ракет та зенітних установок, а надалі й до кооперації, що дозволить локалізувати тут їхнє виробництво.

Поки що Україні не вдається повністю закрити потребу в таких системах, як HIMARS і Patriot, однак завдяки співпраці з європейськими партнерами існує шанс отримати ще більше сучасної зброї, яка дозволить компенсувати або принаймні суттєво підсилити критичні напрями оборони. Ба більше, європейські країни часом закуповують озброєння в США, потім передають його Україні в межах власних пакетів допомоги. Це дозволяє Україні урізноманітнити канали надходження зброї й вирішувати нагальні потреби фронту без надмірної залежності від одного партнера.

Утім, щоб український військово-промисловий сектор зміг упевнено нарощувати обсяги, потрібна системна підтримка від держави та доступ до інвестицій. Необхідно створювати спільні підприємства із закордонними виробниками за прозорими й простими процедурами, запроваджувати довготермінові контракти для вітчизняних оборонних компаній, надавати їм стабільне державне замовлення й можливість розраховувати на кредити, які можна було б покрити коштом заарештованих російських активів. Якщо цей механізм буде налагоджений, Україна не тільки забезпечить власну армію необхідними боєприпасами та системами озброєнь, а й поступово перетвориться на впливового експортера військової техніки. Це стане сигналом для інвесторів усього світу: Україна готова не лише брати, а й надавати конкурентоспроможну продукцію на ринках безпеки й оборони.

Повернення американської допомоги та посилення підтримки з боку ЄС демонструють, що катастрофічного сценарію вдалося уникнути. Проте військовий конфлікт і реалії сучасної геополітики не дають гарантій, що подібні ризики не виникнуть у майбутньому знову. Запорукою успішної оборони лишається здатність самостійно виробляти якомога ширший спектр зброї та боєприпасів. Україна впевнено крокує цим шляхом, адже наші розробники нарощують темпи, щодня пропонуючи нові рішення для фронту. На цій основі можна сподіватися, що з часом саме український оборонпром гарантуватиме стабільність постачань усього необхідного для ЗСУ, а іноземна зброя стане лише додатковою опцією в загальному переліку озброєнь.

Болгарський пропагандист в черговий раз змалював Україну як “Failed State”: що каже

Posted on 24 Березня, 2025 by Микола Донченко

На днях у болгарських медіа з’явилося інтерв’ю з Валентином Григоровим — генсеком партії “Русофили за возрождение Отечества”, в якому пропагандист вкотре озвучив типові для кремлівської риторики звинувачення на адресу України.

Згідно з його оцінками, рівень корупції в українській державі начебто перетворився на “головний маркер” майбутнього розвитку, а президент Володимир Зеленський — це “особа, яка очолює цілу корупційну систему”.

Цей виступ — ще один приклад того, як прокремлівські діячі намагаються використати будь-які інформаційні майданчики, аби дискредитувати Україну, підживлюючи міф про “державу-невдаху”. При цьому вони повторюють одні й ті самі штампи: мовляв, “корупція є глибинним явищем в Україні”, “Захід втомився від української влади”, а народ в окопах “помирає за олігархів”.

Валентин Григоров у своїй “аналітичній роботі”, процитованій в ефірі, робить наголос на тому, що нібито вся історія незалежної України — це історія “масштабного хабарництва”, від якого страждає пересічне населення. Проросійські речники люблять підкріплювати таку тезу гучними звинуваченнями: мовляв, “чиновники все розкрадають”, “президент наживається, поки гинуть прості люди”, і т.д.

За словами Григорова, нині саме президент України нібито “очолює” цю корупційну піраміду. Він згадує якісь “купівлі банків у Франції”, “дорогу нерухомість” та “захоплення забороненими речовинами”. Типова тактика кремлівської пропаганди: змішати реальні труднощі з фейками і звинуваченнями без конкретних доказів.

Цікаво, що подібні меседжі почали ретранслюватися в низці інших прокремлівських видань. Їхня мета — показати “західним партнерам”, що буцімто підтримка України не має сенсу, адже “всі гроші розкрадаються”.

“Через корупцію, — твердить Григоров, — українці помирають в окопах, а Захід ось-ось відвернеться від Зеленського”. Ті самі фрази ми чуємо від росЗМІ: нібито “народ убивають лише заради наживи української верхівки”.

Такі заяви ігнорують реальність: українці воюють за свою незалежність і територіальну цілісність, а не за інтереси “корумпованих чиновників”. Якщо ж деякі посадовці дійсно наживаються — українське суспільство останніми роками довело свою здатність витягати їх на світло та піддавати критиці, а також вимагати суворого покарання.

Заяви болгарських “Русофилов за возрождение Отечества” вкотре показують, як проросійські організації в різних країнах схильні повторювати кремлівські наративи з метою формувати негативне сприйняття України. Водночас вони прагнуть зміцнити проімперську легенду про “Росію-рятівницю”, якій ніби слід дати вільний простір дій і не перешкоджати її впливу.

Щоразу, коли постає питання: чи несе Росія загрозу безпеці сусідів, подібні пропагандисти починають розповідати про “величезну корупцію в Україні” та “страхітливі втрати на фронті”. Насправді ж мета — відвернути увагу від кремлівської агресії і переконати світову аудиторію, що “Київ сам винен у своїх проблемах, а Росія ні до чого”.

У Києві внаслідок атаки дронів загинули троє людей — КМВА

Posted on 23 Березня, 2025 by Микола Донченко

У ніч на 23 березня російська атака дронами спричинила трагедію в Києві, внаслідок якої загинули троє осіб, зокрема п’ятирічна дитина.

Про це повідомила Київська міська військова адміністрація.

“Три людини загинули, у тому числі п’ятирічна дитина. Ще 10 постраждали. Серед загиблих — батько та його маленька донька. А наймолодшому постраждалому внаслідок російської атаки — лише 11 місяців”, — зазначено в офіційному повідомленні КМВА.

Російські війська систематично обстрілюють українські регіони з використанням різних видів озброєння, зокрема ударних безпілотників, ракет, керованих авіабомб (КАБ) та реактивних систем залпового вогню (РСЗВ).

Російська влада, своєю чергою, заперечує факти цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі.

Відкладений мир — нові втрати: чому зволікання може коштувати Україні надто дорого

Posted on 21 Березня, 2025 by Микола Донченко

Вже третій рік Україна веде виснажливу боротьбу проти російської агресії. За цей час фронт майже не змінився, зате обидві сторони зазнали колосальних втрат – поранених і загиблих обчислюють сотнями тисяч.

Попри героїзм українських воїнів і підтримку союзників, швидкий розгром ворога виглядає недосяжним у близькій перспективі. Аналітики підраховують, що за нинішніх темпів просування Україні знадобиться понад 70 років, щоб повністю звільнити окуповані території . На цьому тлі дедалі виразніше постає морально-політичний вибір: продовжувати війну будь-якою ціною чи спробувати скористатися шансом на мир, навіть якщо доведеться йти на непрості компроміси.

У березні 2025 року президент США Дональд Трамп виступив з несподіваною ініціативою: він провів тривалу телефонну розмову з Володимиром Путіним і домовився про часткове перемир’я на українському фронті . Згідно із заявою Білого дому, обидва лідери погодилися, що конфлікт слід закінчувати на основі “міцного миру”, і першочергово домовилися на 30 днів припинити удари по енергетичній інфраструктурі . Це рішення було подано як перший крок у “русі до миру”, за яким мають негайно розпочатися переговори про ширше перемир’я – зокрема морське в Чорному морі і повне припинення бойових дій. Вашингтон наголосив на меті: “кров і ресурси, які і Україна, і Росія витрачають на цю війну, краще спрямувати на потреби їхніх народів”. Ця фраза резонує з настроями багатьох українців, виснажених війною: життя людей і відбудова країни вартують більше, ніж нескінченне воєнне протистояння.

Жорстка реакція української влади на пропозицію

Президент України Володимир Зеленський дипломатично привітав ідею паузи у обстрілах енергетичної інфраструктури і заявив про готовність обговорити її безпосередньо з Трампом, щойно той знайде час на розмову. Водночас у Києві не стали приховувати скепсису щодо щирості Кремля: радник ОП Михайло Подоляк прямо заявив, що навіть у разі тимчасового перемир’я війна не закінчиться і Україна змушена буде зберігати воєнний стан та боєготовність, поки не буде напрацьовано надійних умов миру. Інакше кажучи, офіційні особи дали зрозуміти: навіть потенційна пауза у взаємних обстрілах – не більше ніж оперативна, а не остаточний сталий мир.

При цьому варто зазначити, що в українському дискурсі переважає позиція “яструбів”, які більше схильні продовжувати бойові дії за будь-яку ціну, ніж піти на мінімальні поступки заради дипломатичного просування. Ця ж позиція проявляється в підході до врегулювання з боку президента України Володимира Зеленського. У відповідь на пропозицію США і Росії він відповів, що “Якщо Росія перестане завдавати ударів по наших об’єктах, ми точно припинимо бити по об’єктах у РФ”. При цьому не було деталізовано чи йдеться тільки про енергосистему, чи загалом про удари по тилових позиціях та інших інфраструктурних об’єктах, що розмиває позицію України.

Крім того, голова держави вказав, що українська сторона підготує і передасть США перелік потенційних цілей, які підпадатимуть під майбутній мараторій ударів по енергетичних об’єктах, що одразу спричинило реакцію російської сторони. У російській блогосфер побачили в цьому спробу маніпуляції і поставили запитання про доцільність передавати координати важливих об’єктів протилежній стороні без жодних гарантій довгострокового врегулювання. Мовляв, якщо йдеться про мараторій на удари, то Росія не битиме по будь-яких енергетичних об’єктах, а якщо готується певний перелік, то це нібито вказує на заплановані провокації і створює додаткові ризики.

Ризик втратити шанс на дипломатичне врегулювання війни

Бажання українського лідера і представників української влади отримати для України найкращі умови і не погоджуватися на будь-які пропозиції зрозуміле, але водночас таке бажання, як не парадоксально, створює стратегічні ризики для України. Страх опинитися в слабкій позиції або піти на більші, ніж потрібно, поступки, може зіграти злий жарт у довгостроковому розвитку країни. Річ у тім, що відсутність чіткої позиції та бажання отримати найкращий варіант, сприймається Росією як маніпуляція та спроба грати в наперстки. Якщо українська сторона буде категорично наполягати лише на максималістичних вимогах (як-от повне звільнення всіх територій включно з Кримом до останнього сантиметра негайно, репарації, трибунал тощо) без жодного простору для компромісу, це може застопорити будь-який діалог.

Не можна забувати також про те, що переговорний процес і так відбувається у складній грі світових сил. Якщо Україна займатиме неконструктивну або незрозумілу позицію, це посилить табір тих, хто волів би “воювати до останнього українця”, затягуючи конфлікт. Натомість розсудливий, чітко окреслений підхід – коли ми говоримо союзникам: так, ми готові розглядати поетапне припинення вогню, ось наші прийнятні умови, а ось реальні кроки до цього – дозволить згуртувати навколо України про-мирну коаліцію та посилить позиції. Крім цього, така поведінка поставить Росію у невигідне положення, коли є сторона, яка реально готова до завершення війни, а я є недоговороздатний учасник мирного процесу.

Жодна війна не триває вічно, але важливо із чим ми залишимося

У підсумку маємо розуміти: жодна війна не триває вічно, рано чи пізно вона закінчиться перемовинами. Питання лише – на яких умовах і якою ціною. Якщо є шанс зараз домогтися паузи і зберегти тисячі життів, його потрібно використати. Затяті прихильники війни до переможного кінця мусять чесно відповісти собі, чи не ведуть вони нас до Піррової перемоги. Це гірка правда, від якої не втекти: Москва все ще переважає ресурсами і готова лити кров, скільки знадобиться, щоб не допустити своєї поразки. Але тим більше Україна має прагнути покласти край бойні якнайшвидше, доки не втрачено критично багато. Так, компроміси можуть бути болючими. Проте зберегти незалежність і життя свого народу важливіше, ніж стояти на максималістичних позиціях, втрачаючи щодня найкращих людей і руйнуючи власну країну.

Роумінговий безвіз на фініші: коли Європа стане ближчою для українських абонентів

Posted on 20 Березня, 2025 by Микола Донченко

Україна вже на фінішній прямій до повноцінного приєднання до європейської зони роумінгу. На перший погляд, це звучить сухо й технічно, але насправді йдеться про вагому подію в інтеграції до ЄС, яка вплине на мільйони людей, котрі з різних причин опинилися за кордоном.

Іще кілька років тому навіть коротка поїздка в іншу країну ЄС вимагала окремих бюджетів лише на дзвінки й повідомлення. Інтернет фактично ставав розкішшю, адже за кожен мегабайт нараховували чималі суми. Пандемія та початок повномасштабної війни зрушили цей процес: спочатку Європа добровільно надала українським біженцям і подорожувальникам пільгові умови, щоб люди мали доступ до зв’язку та онлайну. Тепер ці “пільги” можуть стати постійною нормою. Технічно це називається “роумінг як вдома”, неофіційно – “роумінговий безвіз”.

Передбачається, що своїм “домашнім” тарифом можна буде користуватися в більшості країн ЄС. Дзвінки та SMS обіцяють без додаткової плати, хоча з мобільним інтернетом можуть діяти винятки. Якщо в Україні передбачений безлімітний трафік, у Європі повної свободи може не бути, адже місцеві оператори обмежуватимуть обсяг гігабайтів. Утім, навіть кілька гігабайтів у тарифі виглядають краще, ніж “золота” плата за кожен мегабайт.

Існує нюанс: “роумінг як вдома” розроблявся насамперед для туристів, які лише на певний час виїздять за межі рідної країни. Натомість значна частина українців перебуває в ЄС місяцями або й роками, а отже постійне використання українських номерів може вплинути на економіку європейських операторів. Тому фахівці попереджають: у межах Roam Like At Home можуть з’явитися часові обмеження й вимога переходити на місцеву SIM-картку після тривалої активності за кордоном.

Українські оператори переважно налаштовані оптимістично. Угоди з європейськими колегами вже існують, проте необхідно узгодити остаточний юридичний формат і врахувати різницю в тарифах. Занадто низькі українські ціни на зв’язок у поєднанні з масовим перебуванням абонентів у ЄС можуть призводити до додаткових витрат, які доведеться компенсувати або зміною умов, або переглядом вартості послуг.

Прийняття остаточного рішення потребує часу та кількох бюрократичних кроків: адаптації українського законодавства до європейських норм і схвалення з боку Європейської комісії та Європарламенту. Звучать прогнози, що процес може завершитися вже до кінця року, але гарантії немає. Після ухвалення будуть потрібні ще кілька місяців перехідного періоду.

“Роумінговий безвіз” у підсумку помітно полегшить життя мільйонам абонентів: більше не доведеться купувати окремі пакети чи боятися величезних рахунків. Проте можливі певні часові та об’ємні обмеження, особливо для тих, хто перебуває в Європі на постійній основі. Загалом нові правила зроблять зв’язок і мобільний інтернет більш доступними, а Україна отримає ще один доказ реальної інтеграції з Євросоюзом, де кордони стають дедалі менш відчутними.

Показове вбивство в Одесі: ким був активіст Дем’ян Ганул і що відомо про його неоднозначне минуле

Posted on 19 Березня, 202519 Березня, 2025 by Микола Донченко

Показовий розстріл громадського активіста Дем’яна Ганула в центрі Одеси шокував суспільство жорстокістю та зухвалістю злочину.

Вбивство сталося просто посеред дня у людному місці, біля магазинів і автобусних зупинок. Сотні перехожих стали мимовільними свідками того, як вбивця спокійно здійснив контрольний постріл у вже пораненого Ганула та неквапливо пішов геть. Злочин швидко набув резонансу: кадри з відеокамер, де видно момент вбивства, поширилися мережею й викликали потужний суспільний відгук.

Утім, сам Дем’ян Ганул був людиною, чия громадська діяльність супроводжувалася багатьма неоднозначними моментами. Народившись на Кіровоградщині, він почав свою активність ще у 2013 році. Пізніше очолив силовий блок одеського осередку “Правого сектору”, брав участь у радикальних акціях, зокрема в сумнозвісних “сміттєвих люстраціях” та в подіях 2 травня 2014 року.

Згодом він заснував власну організацію “Вуличний фронт”, що боролася із незаконними забудовами та наркоторгівлею в Одесі. Водночас його діяльність супроводжувалася регулярними скандалами: Ганула звинувачували в ксенофобських заявах на адресу представників нацменшин, а також затримували в машині, де виявили боєприпаси. Тоді активіст свою причетність до цієї зброї заперечив.

У 2023 році Дем’ян Ганул заявив про конфлікт із військовослужбовцями ЗСУ через автомобіль, призначений для фронту. Активіст стверджував, що його побили, але справа поступово зійшла нанівець, так і не отримавши однозначного вирішення.

Протягом останніх років Ганул часто заявляв про загрози своєму життю, зокрема з боку російських медіаресурсів, які відкрито оголошували нагороду за його вбивство. Навіть затримання одного з потенційних замовників не зменшило небезпеку для активіста.

Однак, незважаючи на версію із “російським слідом”, факти кажуть самі за себе: у слідства є усі підстави вважати, що замовником міг бути далеко не тільки ворог ззовні. Враховуючи неоднозначну репутацію активіста, можна припустити, що його вбивство також могло стати результатом особистих конфліктів.

“Києву нецікаві звичайні солдати”: як російська пропаганда маніпулює “інтерв’ю” з полоненим

Posted on 18 Березня, 2025 by Микола Донченко

Російські пропагандисти запустили нову хвилю дезінформації, поширюючи фейкове інтерв’ю з нібито українським військовополоненим.

Окупанти активно поширювати так зване “інтерв’ю” з чоловіком, який називає себе Павлом Данилюком і стверджує, що вже третій рік перебуває в російському полоні. На відео він повторює типові для Кремля тези про хороше ставлення до українських полонених та належні умови утримання.

“Ставляться до мене добре, у мене є все необхідне. Тільки дуже сумую за родиною”, – заявляє герой пропагандистського ролика, поширеного російськими медіа.

Крім того, чоловік озвучує тези російської пропаганди щодо ситуації в Маріуполі. Він запевняє, що керівництво ЗСУ нібито брехало солдатам, обіцяючи евакуацію мирного населення:

“Населення в місті я бачив, але командування переконувало, що все гаразд – мирних евакуюють”, – стверджує чоловік.

Також він висловлює прямі критичні зауваження щодо української влади, називаючи президента Володимира Зеленського “просто коміком” і заявляючи, що Київ нібито не цікавиться долею рядових військових.

Експерти вже неодноразово наголошували, що подібні заяви українські військовополонені роблять під примусом, а самі такі інтерв’ю є елементом інформаційної війни Росії. Українців закликають бути особливо уважними та критично сприймати подібні матеріали, оскільки вони спрямовані на деморалізацію суспільства й дискредитацію ЗСУ.

Мирна угода не завжди веде до справжнього спокою: чому досвід Ізраїлю корисний для України

Posted on 18 Березня, 2025 by Микола Донченко

Підписання мирного договору зазвичай сприймається як завершення воєнних дій та початок стабільності. Водночас реальність свідчить: угода на папері може стати лише формальністю, що дасть супернику час на відновлення сил та нові удари.

Ізраїльський досвід яскраво демонструє, наскільки небезпечно сподіватися на документ, якщо супротивник не готовий чи не здатний дотримуватися взятих зобов’язань.

“Мирний процес” в Осло (1993, 1995)

Одним із найвідоміших ізраїльських кроків до припинення конфлікту стало визнання Організації визволення Палестини (ОВП) як офіційного представника палестинського народу. Відповідно ОВП обіцяла відмовитися від терору. Утім, після підписання угод насильство не лише не припинилося, а й перейшло в нову фазу: друга інтифада 2000 року та посилення екстремістських організацій. Зрештою владу в секторі Газа перебрав на себе ХАМАС, який фактично відкинув будь-яке визнання Ізраїлю. Висновок тут простий: якщо структур, з якими домовляються, не підтримують усі збройні угруповання, мирний процес залишається лише декларацією.

Односторонній вихід із Гази (2005)

Коли Ізраїль за ініціативою прем’єр-міністра Арієля Шарона вийшов із сектора Газа, цей крок розглядався як жест доброї волі та надія на зменшення напруги. Реальність обернулася посиленням ХАМАС у 2007 році, зростанням ракетних обстрілів з Гази та безкінечними прикордонними сутичками. Урок цього рішення – жодна одностороння поступка без дієвих гарантій безпеки не приносить стабільності, а часто лише зміцнює сили супротивника.

Угода з Ліваном (1983)

Ізраїль та Ліван за посередництва Сполучених Штатів спробували укласти мир одразу після першої ліванської війни, проте тиск Сирії перешкодив ратифікації документа в Лівані. Зрештою це призвело до ескалації з “Хезболлою” в 2006 році, коли угруповання зміцнило свої позиції і стало ще більш загрозливим сусідом. Цей випадок підтверджує: якщо одна зі сторін перебуває під сильним зовнішнім впливом і не може самостійно ухвалювати рішення, домовленості стають формальністю.

Як ці ізраїльські уроки можна застосувати в Україні

Україна наразі стикається із протистоянням, де “мирний договір” може бути лише інструментом для противника, що шукає паузу для перегрупування. Зважаючи на досвід Ізраїлю, можна виокремити такі ключові поради:

1.Довіряй не словам, а діям. Будь-які обіцянки, які не супроводжуються практичними кроками на зразок виведення військ чи справжнього роззброєння, залишаються порожніми деклараціями.

2.Поступки без гарантій небезпечні. Просто віддавати території або дозволяти супротивнику зберегти сили – ризиковано. Без жорсткого міжнародного контролю ці кроки можуть лише зміцнити противника.

3.Готуйся до внутрішніх викликів. Укладення угоди не означає, що всередині твоєї країни всі погодяться з її умовами або зможуть їх реалізувати.

4.Мир не дорівнює безпеці. Формально можна оголосити про завершення війни, але аж ніяк не гарантувати відсутність диверсій, терактів чи майбутніх провокацій.

5.Тривала протидія та розвиток – запорука стабільності. Як і Ізраїль, Україна має продовжувати розбудовувати стійку економіку, сильну армію та передові технології – це стримує агресора не менше, ніж дипломатичні процеси.

Не все залежить від одного підпису

Уявлення про те, що мирний договір автоматично приносить кінець конфлікту, часто виявляється ілюзією. Ізраїлю доводилося неодноразово переконуватися, що ворожі сили можуть використати перемир’я як спосіб відволікти увагу світу або знайти додаткову підтримку. Кожен раз, коли ізраїльтяни намагалися досягти згоди, але не отримували гарантованих змін у ставленні протилежного боку, результатом часто були нові раунди насильства.

Україні теж варто пам’ятати: папір, на якому друкується мирна угода, не вбереже від куль, якщо твій опонент ніколи не визнавав твоєї державності й планів не змінює. Тому питання не лише в тому, чи підпишуть договір, а й у тому, як він виконуватиметься і хто цього виконання домагатиметься.

Мир не можна отримати шляхом односторонніх поступок – він досягається тоді, коли твій противник розуміє безперспективність продовження агресії. Для цього потрібні час, єдність суспільства та дієва здатність захищати себе.