Повномасштабна війна, що вдарила по всій Україні в лютому 2022 року, стала прямою загрозою життю сотень тисяч дітей. Однак до 2025 року стає очевидним: небезпека для молодого покоління прихована не тільки в обстрілах та бомбах.
Статистика шокує: за останній рік в українських школах зареєстровано понад 219 випадків булінгу. Для порівняння, раніше подібні інциденти вважалися винятком, а тепер жорстоке поводження стає майже частиною підліткової культури. Правоохоронці фіксують різке зростання злочинності та експлуатації серед неповнолітніх.
У Київській області у 2024 році неповнолітні вчинили 194 злочини – у 2,5 рази більше, ніж за 2023 рік. У Миколаївській області за той самий період підлітками вчинено 121 правопорушення, що на 20% перевищує показники попереднього року. Причому мова йде не про дрібне хуліганство: за даними Української Гельсінської спілки, близько 65% дитячих злочинів належать до тяжких – умисні вбивства, завдання тяжких тілесних ушкоджень, пограбування і навіть катування.
Експерти пов’язують сплеск агресії з цілим комплексом причин. Це не тільки сама війна, а й пов’язані з нею фактори: психологічна травматизація суспільства, економічні труднощі та інформаційне середовище, де насильство мелькає щоденно. Не дивно, що багато підлітків засвоюють модель агресії як норму поведінки.
Окрема трагедія – діти, які стали жертвами експлуатації на тлі війни. Руйнування звичних соціальних структур, масове переміщення сімей та сиріт створили благодатний ґрунт для криміналу. Міжнародні організації попереджають: розлучення дітей із батьками сягнуло 70%, що поставило тисячі українських дітей під загрозу насильства, торгівлі й експлуатації. Йдеться не тільки про випадки розлучення юних українців через війну – всередині самої України з’явилися кримінальні схеми, орієнтовані на найбільш беззахисних.
Так, у серпні 2024 року Міжнародна організація з міграції (МОМ) опублікувала дослідження, у якому зазначається, що українські діти-біженці в Польщі та Румунії піддаються ризику торгівлі людьми, включаючи сексуальну та трудову експлуатацію. Незважаючи на зусилля із захисту, випадки насильства продовжують відбуватися, особливо серед дітей, які подорожують без супроводу або перебувають у нестабільних умовах проживання.
Один із показових епізодів стався у Німеччині навесні 2023 року: в одному з тимчасових центрів розміщення для українських біженців, де перебували і неповнолітні без супроводу, були зафіксовані факти сексуальних домагань з боку співробітників охорони. Про це повідомила правозахисна організація, що займалася моніторингом умов перебування дітей-біженців. За словами волонтерів, дівчата-підлітки скаржилися на постійні приставання, погрози та тиск.
Незважаючи на звернення до місцевої влади, керівництво табору намагалося зам’яти ситуацію, пояснюючи поведінку охоронців “непорозуміннями” та “емоційною нестабільністю” дітей, які пережили травму війни. Лише після того, як історія отримала розголос у ЗМІ, прокуратура розпочала перевірку, а підозрюваних тимчасово відсторонили від роботи. Однак до цього моменту жодному з них офіційно не висунуто обвинувачення.
Інший показовий приклад ситуації, але вже всередині України, стався у вересні 2024 року, коли вибухнув скандал на Львівщині: стало відомо про звірства в одному з навчально-реабілітаційних центрів для сиріт і дітей з інвалідністю.
За даними Омбудсмена Дмитра Лубінця, директор цього закладу впродовж місяців вчиняв над своїми вихованцями фізичне, психологічне і сексуальне насильство. Діти-сироти й діти з особливими потребами розповідали, що їх публічно принижували, били палицями, а деяких дівчаток директор примушував до дій сексуального характеру. Причому протягом півроку діти й співробітники безуспішно скаржилися до поліції та служби у справах дітей – реакції не було. За кожну скаргу малюки розплачувалися новими побоями і залякуванням.
За ініціативою омбудсмена було порушено кримінальну справу, і тільки тоді керівника усунули з посади. Ця історія відкрила ще один фронт боротьби: захищати дітей від насильства повинні не мовчазні стіни інтернатів, а держава та суспільство.
Події останніх кількох років показали, що українські діти страждають не тільки від ракет і снарядів, але й від ескалації насильства навколо них. Війна каталізувала соціальні проблеми, що назрівали роками. Неповні сім’ї, стрес, притуплення відчуття безпеки – усе це виливається в те, що підлітки копіюють моделі агресії, засвоєні у дорослих. Українські правозахисники б’ють на сполох: якщо не вжити термінових заходів, країна ризикує втратити ціле покоління, для якого жорстокість стане нормою життя.
