Глава МЗС Естонії закликав Захід не боятися поразки Кремля у війні з Україною

Міністр закордонних справ Естонії Маргус Тсахкна висловив думку, що у країнах Заходу все ще зберігається страх перед можливими наслідками поразки Росії у війні проти України.

Про це він заявив в інтерв’ю для “24 каналу”.

Тсахкна наголосив, що нинішня ситуація потребує рішучості та єдності союзників, аби забезпечити поразку Росії.

“Нам потрібно зосередитись на тому, як ми можемо виграти війну разом і як Кремль може програти війну, та не боятися цього”, – зазначив глава естонської дипломатії.

Міністр зауважив, що історичний досвід розпаду Радянського Союзу показав, що подібні події можуть призвести до позитивних змін.

“Що станеться, коли Радянський Союз розпадеться? Але сталося багато хорошого”, – додав він.

Маргус Тсахкна закликав союзників по НАТО позбутися страхів, спрямувати зусилля на поразку Кремля та зберігати єдність для забезпечення довгострокової безпеки Європи. Він також підкреслив, що членство України в НАТО стане найефективнішою гарантією стабільності на континенті.

Курська дилема: чи вартий шматок російської землі деморалізації суспільства та армії?

6 серпня 2024 року Збройні сили України розпочали операцію на території Курської області. Відтоді минуло достатньо часу, щоб оцінити досягнуті результати та порушити низку гострих питань щодо ефективності використання сил, збереження техніки і загальних стратегічних перспектив.

Довгий час у ЗМІ переважала думка, що “прорив ЗСУ російського кордону та бій у Курській області” став для Москви неочікуваним викликом. Як зазначали західні експерти, ця ініціатива мала продемонструвати вразливість Росії:

“Ці дії важливі, тому що Росія постійно б’є по українській території, і такий прорив – це нагадування про те, що сама Росія не є невразливою. Це сигнал про те, що Росія і сама може постраждати від тієї війни, яку вона ж і розпочала”, – констатує Сет Джонс.

За його словами, “тепер реальністю стало те, що війна зачепила Росію так само, як і Україну…, і якщо Росія атакує всі області України, то з якої речі обмежувати Україну в тому самому?”.

Однак уже зараз, особливо після невдалої спроби української армії на початку січня 2025 року розширити плацдарм у Курській області, пафос і бравурні гасла змінилися більш скептичною риторикою. Операцію поступово почали ставити під сумнів, і хоча офіційні ЗМІ продовжують говорити про “геніальність” такого маневру, серед військових з’явилися сумніви й прагнення розібратися в доцільності.

Коментарі від українських солдатів, які воюють у Курську, змальовують похмуру картину. Вони зізнаються, що не до кінця розуміють, якою є кінцева мета операції, розпочатої ще в серпні, і побоюються, що поразка в цьому протистоянні на російській території не є чимось віддаленим. У їхніх словах присутні і відчай, і злість:

“Ситуація з кожним днем погіршується. Ми не бачимо мети. Наша земля – не тут”, – каже один з військових.

Інші військовослужбовці також розповідають про екстремальні погодні умови, хронічний недосип через постійні бомбардування, зокрема 3000-кілограмовими коригованими авіабомбами, які вселяють страх. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські сили змушені поступово відступати, оскільки російські війська крок за кроком відвойовують територію.

“Ця тенденція продовжиться…”, — написав один із бійців на ім’я Павло. – “Це просто питання часу”.

Павло скаржиться на крайню втому, відсутність ротації і те, що в підрозділи перекидають нових людей – переважно немолодих військових – без достатнього відпочинку. Вони приїздять з інших ділянок фронту фактично “напряму”. Солдати критикують командування, вказуючи на брак зброї, неясні накази і загальне нерозуміння, чому слід утримувати невелику ділянку російської території силами передових бригад і найкращої західної техніки в той час, як ворог продовжує тиск на Донбасі.

При цьому скарги від солдатів у важких умовах – справа звична. Але якщо всі повідомлення “майже суціль похмурі”, це дає підстави вважати, що з мотивацією справді виникають проблеми. Частина бійців сумнівається, що операція в Курську допомагає досягти однієї з головних цілей – відтягнути російські сили зі “східного фронту”. Востаннє, за їхніми словами, військам було наказано утримувати захоплену частину Курської області до кінця січня 2025 року, “поки до Білого дому не заїде новий президент США Дональд Трамп”.

Іншою проблемою є те, що на тлі загальної стагнації в умах українського суспільства починають з’являтися конспірологічні версії: окремі коментатори в соцмережах стверджують, що в уряді та керівництві ЗСУ начебто побоюються аудиту після перемоги Трампа, бо саме з його приходом може бути перевірене все передане озброєння, включно з військовою технікою, боєприпасами, екіпіровкою та фінансовою допомогою.

Дехто доходить до того, що серйозно обговорюються думки про “розукомплектування” чи продаж техніки в треті країни, коли з озброєння знімаються дороговартісні блоки управління, обладнання РЕБ, приціли. За цією логікою, аби приховати такі зловживання, й була організована “курська операція”: мовляв, там, у районі боїв високої інтенсивності, можна “списати все й навіть більше”, а перевірити реальну кількість техніки неможливо.

Справді, за три роки війни в Мережі неодноразово з’являлися матеріали про випадки спекуляції на західній військовій допомозі та потрапляння української зброї на чорний ринок. Такі побоювання висловлювали й американські офіційні особи: ще в травні 2022-го глава Пентагону Ллойд Остін підкреслював необхідність суворого контролю над переданими Україні озброєннями. З іншого боку, конкретних фактів і доказів “розукомплектування” у великих масштабах ніхто не надав. Наприклад, у грудні 2023 року прем’єр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що “значна частина допомоги” Україні може опинитися на чорному ринку, але ніхто так і не зміг це підтвердити.

З другого боку, Київ насправді неодноразово підтримував опозиційні рухи в низці країн Близького Сходу й Африки, щоб послабити вплив Росії в регіоні. У грудні 2024-го The Washington Post повідомило про те, що українська розвідка відправила сирійським повстанцям із “Хайят Тахрір аш-Шам” (ХТШ) безпілотники та близько 20 операторів дронів в Ідліб. Ще в липні 2024-го, за заявами Андрія Юсова з Головного управління розвідки України, Київ надавав туарегам на півночі Малі інформацію й не лише інформацію, що допомогло повстанцям у боях проти ПВК “Вагнер”. Через це уряд Малі навіть розірвав дипвідносини з Україною, звинувативши її в підтримці тероризму.

Зрозуміло, що такі дії – частина дійсно наявної стратегії Києва з протидії Росії в “третіх країнах” і певне озброєння мало бути передане повстанцям чи опозиційним силам, аби підвищити їхню боєздатність, і могло опинитися на чорному ринку як через випадкові неконтрольовані обставини, так і через умисел окремих командирів. Проте немає жодних підстав вважати, що саме держава Україна, як вищий рівень військово-політичного керівництва, систематично продає надану західними країнами техніку та озброєння з метою збагачення.

Так чи інакше, незалежно від реального стану справ з анонсованим новообраним президентом США Дональдом Трампом аудитом і різними спекуляціями в інформаційному просторі, все це так чи інакше відображається на реаліях війни “тут і зараз” і ускладнює становище ЗСУ, які в самій Курській області не досягли значного просування.

Вихідна мета полягала в тому, щоб продемонструвати слабкість Росії і, можливо, сформувати “запас” для майбутніх переговорів із позиції сили, де теоретично могло б постати питання обміну частини Курщини на зайняті РФ українські землі. Проте ми хочемо цього чи ні, на практиці “курська операція” поки виглядає вкрай неоднозначною і поступово призводить до занепаду морального духу в українському суспільстві. Причому йдеться не лише про цивільних, а й про військових, у яких склалося враження, що ситуація поступово виходить з-під контролю.

Реальність така, що немає ані масштабного відведення військ назад, ані помітного просування української армії вперед – лише виснажливі бойові зіткнення та великі втрати. Це підкріплює ворожу пропаганду й створює деморалізуючий ефект усередині країни, яка бачить у тому, що відбувається, або безглузду ініціативу, або туманні пояснення щодо її цілей. Багато бійців і надалі готові захищати Україну, але не розуміють, чому саме потрібно утримувати плацдарм на території РФ, якщо там витрачаються дефіцитні ресурси, а за чотири місяці так і не вдалося досягти вирішального зламу.

Таким чином, операція в Курській області – одна з найбільш суперечливих сторінок війни. Спочатку її подавали як “новий виклик” Москві й доказ того, що кордон РФ вразливий, але з часом назбиралися й негативні сигнали. Питання виникають у солдатів, у спостерігачів та частини суспільства: чи потрібна нам Курщина, якщо вона коштує колосальних втрат і не дає бажаних результатів?

За Дональда Трампа Україну можуть чекати серйозні виклики: головні сигнали

Після інавгурації 47-го президента США Дональда Трампа в українських політичних і громадських колах зростають побоювання щодо подальшої долі військової та фінансової допомоги Києву.

Публічні виступи Трампа та його перші кроки на посаді, а також попередні обіцянки “не підтримувати чужі конфлікти” формують підстави для занепокоєння: Україна може втратити вагому частку підтримки від Вашингтона.

Найбільш помітний сигнал — відсутність високопоставленої української делегації на інавгурації Дональда Трампа. В мережі навіть курсують чутки про те, що Президент України Володимир Зеленський нібито звертався через неофіційні канали з проханням запросити його на інавгурацію, проте отримав відмову. Цю інформацію неможливо підтвердили, але сам факт появи подібних розмов є показовим та сам по собі демонструє недоліки відсутності українських високопосадовців на церемонії.

Це контрастує з попередніми роками, коли Україна часто згадувалася в контексті США. Тепер новий лідер Білого дому демонстративно не згадав про Київ жодним словом у своїй інавгураційній промові. Для багатьох наших політиків та експертів це стало приводом задуматися про те, що Трамп або не вважає Україну пріоритетом, або взагалі не хоче надалі поглиблюватися в українські проблеми.

Зі слів Трампа, він визначає чіткий вектор “America First” (Америка передусім), а відмова від “чужих конфліктів” і “надмірно щедрої допомоги іншим державам” — частина його передвиборчої програми:

— Обмеження зовнішніх витрат і аудит усіх програм допомоги.

— Посилення контролю за тим, як витрачаються американські кошти за кордоном.

В українських колах та у Києві така позиція не могла не викликати хвилю побоювання, тому що корупційні рішення є нашою реальністю й усі розуміють –  в Україну найближчим часом може приїхати делегація чи створена за дорученням президента США комісія, яка перевірятиме звіти про використання зброї, грошей та іншої підтримки, наданої упродовж останніх років.

У цьому сенсі також варто згадати неодноразові заяви американських військово-політичних діячів про потребу “прозорості” під час отримання і використання допомоги та сюжети у ЗМІ про появу американської зброї на чорних ринках.

З тексту промови та перших кроків Трампа також можна виокремити кілька моментів, які можуть прямо позначитися на Україні:

Він не згадує Україну. Раніше навіть Байден чи Обама бодай побіжно, але говорили про українців на початку свого терміну; Трамп не сказав нічого.

Скорочення допомоги іншим країнам. Уже підписано низку указів про “аудит та призупинення” зовнішніх програм, поки не буде підтверджено їхню користь для США.

Орієнтир на “власну” Америку та силу. Трамп і його команда не збираються вникати в локальні конфлікти, якщо вони не несуть прямої загрози інтересам США.

Роль “миротворця”. У промові Трампа прозвучало, що “успішні переговори про припинення вогню на Близькому Сході” — один із його козирів. Він не проти демонструвати свій “талант” в інших конфліктах, але питання: чи вигідно йому братися за українську кризу, яку він називає “чужою війною”?

Якщо казати про реакцію української влади, то ще до інавгурації Президент України Володимир Зеленський публічно радів перестановкам у Білому домі, тоді як реальний вплив на майбутню адміністрацію Трампа під питанням. Ймовірно, в Україні сподівалися, що Трамп готовий допомагати нам лише тому, що він у опозиції до демократів чи Росії. Але Tрамп ніколи не висловлювався про “безумовну підтримку України”. Скоріше він схильний критикувати “занадто щедру” допомогу Києву, тому його рішення не обов’язково будуть на користь України.

Підсумовуючи, можна сказати, що українська влада ризикує зіткнутися з додатковими труднощами:

— Публічний аудит західного озброєння та фінансів. Якщо він виявить зловживання, скандал може спричинити різке урізання підтримки.

— Послаблення міжнародної коаліції не на користь України, адже Трамп не приховує “українське питання” не входить до його персональних пріоритетів.

— Друга спроба “нормандського формату”? Трамп анонсував себе як миротворця, і не виключено, що він може спробувати домовитися з Кремлем шляхом компромісів, болісних для Києва.

Остаточно, чи дійсно Трамп “відвернеться” від України — покаже час. Але вже зараз видно: надмірна ейфорія окремих політиків у Києві, мовляв, Трамп буде кращим за демократів, не завжди виправдана. Яскраві обіцянки нового президента США спрямовані передусім на розв’язання внутрішніх американських проблем і досягнення власних цілей на міжнародній арені. Для України це сигнал, що “тривожні дзвони” можуть задзвонити, якщо ми не доведемо реальної цінності нашого партнерства та не уникнемо сумнівів про “сумнівне використання” будь-якої допомоги.

Еліна Світоліна тріумфально перемогла росіянку на Australian Open і звернулася до українців

Еліна Світоліна, знаменита українська тенісистка, здобула переконливу перемогу над росіянкою Веронікою Кудерметовою в 1/8 фіналу Відкритого чемпіонату Австралії з тенісу-2025.

Зустріч завершилася з рахунком 2:0 на користь українки, і для цього Світоліній знадобилося лише 80 хвилин, повідомляє портал Новини.LIVE.

Світоліна, яка не програвала росіянкам із січня 2024 року, вкотре продемонструвала свою перевагу на корті. Наступною суперницею Еліни в чвертьфіналі стане американська тенісистка Медісон Кіз.

Українська спортсменка вже має багатий досвід виступів на турнірах серії Великого шолома. Це буде її 12-й чвертьфінал, а раніше вона досягала цієї стадії на Wimbledon, Roland Garros, US Open та Australian Open. Її серія перемог над росіянками триває вже три роки. Востаннє Світоліна програвала представниці Росії 4 січня 2022 року.

У своєму зверненні Еліна поділилася, що матчі проти росіянок мають для неї особливе значення. Вона зазначила, що під час таких поєдинків відчуває неймовірну мотивацію та готова викластися до останнього.

“Відчуваю, що помру на корті, якщо не виграю. Асоціації з цією країною для мене залишаються важкими та болісними. Це надає мені додаткової мотивації”, — сказала тенісистка.

Світоліна також підкреслила, що виступ під українським прапором на міжнародних турнірах має для неї особливу цінність, адже вона представляє всю Україну на світовій спортивній арені.

Дрони атакували авіаційні заводи та промислові об’єкти у низці областей РФ

У російському Татарстані зафіксовано атаки безпілотників на підприємства авіаційної промисловості.

Про це повідомляють місцеві пабліки.

Як пишуть очевидці, дрони намагалися вразити об’єкти стратегічного значення, зокрема авіаційний завод, що виготовляє стратегічні бомбардувальники, а також вертолітний завод.

Дані про влучання чи вибухи поки що не підтверджені. Відомо, що уламки збитих дронів були виявлені в житловій забудові. У Казані під час атаки лунала повітряна тривога, що підтверджено відеозаписами очевидців.

Окрім цього, у Калузькій області дрон влучив в об’єкт інфраструктури. Представники місцевої влади підтвердили факт удару та повідомили про займання. Причини й масштаби пошкоджень наразі уточнюються.

Ці атаки стали ще одним свідченням посилення небезпеки для російських промислових об’єктів, зокрема тих, що беруть участь у військовому виробництві. Удар по об’єктах авіаційної промисловості може вплинути на виробничі потужності Росії у військовій сфері.

Ракетний удар по Кривому Рогу: кількість постраждалих зросла до 14

Кількість постраждалих унаслідок ракетного удару по Кривому Рогу, завданого російськими військами, зросла до 14 осіб.

Про це повідомив голова Дніпропетровської обласної військової адміністрації Сергій Лисак у своєму Telegram-каналі.

Серед постраждалих – четверо дітей. Наймолодшій дівчинці лише 1,5 року. Також поранень зазнали дівчинка 9 років, яку госпіталізовано, та хлопчики 9 і 12 років. Медики оцінюють стан госпіталізованої дівчинки як відносно задовільний. Загалом у лікарнях перебувають п’ятеро поранених, троє з яких у важкому стані.

Сьогодні ворог завдав двох ударів по місту балістичними ракетами. Загинули четверо мешканців. Було пошкоджено чотири багатоповерхівки, 17 приватних будинків і близько десяти автомобілів. Наслідки атаки залишаються значними.

У місті організовано штаб допомоги постраждалим мешканцям. Люди можуть отримати будівельні матеріали для термінового ремонту пошкодженого житла, а також подати заяву на матеріальну допомогу від міської влади.

20 січня оголошено у Кривому Розі Днем жалоби за загиблими унаслідок цієї жорстокої атаки.

Кір Стармер в Україні: миротворці, переговори та “столітнє партнерство” із Британією

Візит прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера до Києва викликав низку запитань щодо можливих домовленостей і стратегії у сфері безпеки та відбудови України.

З огляду на нещодавнє підписання “Хартії про 100 років партнерства” між нашими державами та потребу Європи узгодити власну позицію напередодні ймовірних переговорів за участі США, візит Стармера набуває особливого значення.

Із наближенням потенційних переговорів щодо припинення вогню (чи то за ініціативи майбутньої адміністрації Трампа, чи під егідою інших акторів) у Європі формується нова коаліція країн, які прагнуть консолідуватися навколо спільного бачення безпеки та геополітики. Сполучене Королівство, своєю чергою, робить ставку на посилення власного впливу в регіоні.

Хоча конкретна назва або формат такої групи ще не зафіксовані, є відчуття, що ключові європейські гравці хотіли б виступити єдиним фронтом у переговорах із США, особливо з огляду на можливий вплив Трампа. Відтак Лондон не лише розбудовує двосторонні зв’язки з Україною, а й прагне стати одним із “голосів” Європи у майбутніх перемовинах.

Якщо Дональд Трамп повернеться до керма в США, доведеться шукати нові формати взаємодії. Позиція Великої Британії може відіграти роль “важеля” для узгодження інтересів між Європою та Вашингтоном.

“Хартія про 100 років партнерства”: що це означає?

Під час візиту Кіра Стармера Україна та Британія підписали масштабну угоду про співпрацю на століття вперед — “Хартію про 100 років партнерства”.

—  Зміцнення безпеки: Очевидно, що ці сто років — швидше символічний горизонт, проте він покликаний продемонструвати довгострокову підтримку в оборонній сфері, що залишається життєво важливою на тлі тривалої агресії з боку РФ.

— Інвестиційні й технологічні програми: Британія, попри власні економічні труднощі, одна з перших задекларувала підтримку відбудови України. Зараз, імовірно, такі програми переглядатимуться й уточнюватимуться з урахуванням реальної ситуації на фронті та в британській економіці.

Це “столітнє” партнерство не означає, що питання негайної військової допомоги чи фінансування вирішені автоматично. Проте дає сигнал: Велика Британія планує залишатися стратегічним союзником України навіть після активної фази бойових дій.

Миротворці: “бути” чи “гарантувати”?

Однією з тем, яку активно обговорюють навколо візиту Стармера, є можлива участь британських (чи загальноєвропейських) миротворчих контингентів в Україні.

У британських колах, за наявною інформацією, йдеться не стільки про розгортання миротворців зараз, скільки про готовність гарантувати виконання майбутніх домовленостей, якщо вони будуть досягнуті на переговорах. Або ж забезпечити “захисну парасольку” у разі перемир’я, щоби Росія не порушила його знову.

Аналогічні обговорення йдуть і з французькою стороною. Можливо, “миротворча місія” стане спільним проєктом кількох ключових країн ЄС за підтримки Лондона, що посилило би європейську суб’єктність на переговорах.

Якщо миротворці справді з’являться в Україні, постане питання мандату: яким буде формат цієї місії — під егідою ООН, ЄС, окремої коаліції держав? Росія, вочевидь, не надто зацікавлена пускати на Донбас чи в Крим будь-які “сили Заходу”. Тож реалізація такої ідеї залежить від безлічі дипломатичних компромісів.

Економічне відновлення: уроки з минулого і нові виклики

Велика Британія належала до перших країн, які публічно заявляли про допомогу в повоєнній відбудові України. Однак із плином часу з’ясувалося, що і у самого Лондона не бракує фінансових труднощів.

На думку економічних аналітиків, Британії доведеться переглянути початкові плани, зосередившись на більш вузьких напрямках: інфраструктура цифрової трансформації, логістика, інноваційний сектор. Саме ці сфери можуть принести найбільший взаємний зиск.

Поряд із цим, залишається актуальним питання залучення заморожених російських активів, про яке згадувала Німеччина і яке підтримують окремі країни Великої сімки. Якщо Велика Британія погодиться на механізм їх використання, можливо, це стане вагомим внеском у відбудову України.

Кому потрібен візит і що далі?

Для Києва приїзд Стармера — нагода вкотре нагадати про потреби у зброї та політичній підтримці, а також обговорити варіанти, як вигідніше залучити Великобританію до формату миротворчих ініціатив. Паралельно це спосіб “відчути” настрої Лондона щодо майбутніх переговорів і поставити непублічні вимоги/бажання на стіл.

Лондон демонструє, що залишається вагомим гравцем у європейській політиці, навіть після Brexit. Зміцнення відносин із Києвом допомагає Британії зберігати обличчя “глобальної сили”, здатної впливати на події в регіоні. Крім того, Стармеру потрібно закріпити за собою образ лідера, що ініціює дипломатичні кроки, аби не пасти задніх у порівнянні з США чи Німеччиною.

Таким чином, візит Кіра Стармера в Україну вписується в ширший контекст, де ключові європейські та американські гравці обговорюють, як завершувати або “заморожувати” конфлікт із Росією. Головна інтрига полягає у тому, чи готовий Лондон допомогти Україні миротворчою місією і які гарантії безпеки пропонуватиме, якщо переговори таки відбудуться.

Паралельно Хартія про “столітнє партнерство” з Лондоном підтверджує, що Україна шукає тривалу підтримку та прагне втримати британську увагу — не лише для воєнних потреб, а й для майбутнього відновлення. Проте реалізація таких домовленостей залежатиме від того, наскільки Велика Британія зможе (і захоче) дотримуватися фінансових зобов’язань у часи внутрішніх економічних викликів.

Зрештою, у такому мінливому геополітичному середовищі кожна зустріч високопосадовців — це додаткова нагода вплинути на потенційні підсумкові сценарії. Якщо найближчими місяцями розпочнеться дипломатичний рух навколо припинення вогню, роль Великої Британії — як учасника можливої миротворчої ініціативи — лише зростатиме. Але чи будуть ці ініціативи справді дієвими, покаже тільки час.

ЗСУ не можуть зупинити фланговий удар Росії під Покровськом

Ситуація на фронті біля Покровська залишається напруженою. Російські війська просунулися в два населені пункти, розташовані за 10 км на захід від міста.

Про це повідомив військовий аналітик німецької газети Bild Юліан Ріпке.

Аналітик зазначив, що російська армія активно застосовує тактику флангових обходів, яка вже принесла їй успіхи в інших регіонах.

“Немає жодних ознак того, що раніше успішна тактика флангових обходів не призведе до захоплення ще одного міста”, – написав Ріпке у своєму дописі на платформі Х.

Попри складну ситуацію, українські сили оборони продовжують стримувати натиск ворога. Однак російська сторона зосереджує значні ресурси на цьому напрямку, що створює серйозний виклик для ЗСУ.

Флангові удари Росії спрямовані на оточення українських підрозділів та створення сприятливих умов для подальшого наступу. За словами експертів, такі дії свідчать про намагання Кремля досягти швидких тактичних успіхів, використовуючи масовану концентрацію сил.

США можуть змусити Україну відмовитися від територій, але не планують цього робити — Салліван

Помічник президента США з національної безпеки Джейк Салліван заявив, що США мають можливість припинити підтримку України та змусити її відмовитися від частини територій, але це не входить до планів Вашингтона.

Про це повідомляє видання “РБК-Україна”.

За словами Саллівана, американська влада має інструменти впливу, які могли б змінити перебіг війни в Україні, однак адміністрація Байдена свідомо не використовує їх. Американський посадовець наголосив, що підтримка України залишається важливим пріоритетом для США, і Вашингтон робить усе можливе, аби допомогти українському народові захистити свою незалежність та територіальну цілісність.

Ми маємо опцію змусити Київ піти на поступки, однак це не відповідає нашим інтересам чи нашим цінностям. Українці борються за свою свободу, і наша мета — підтримати їх у цьому, — зазначив Салліван.

Раніше президент США Джо Байден заявляв, що двопартійна підтримка України в Конгресі є ключовим елементом політики Вашингтона щодо протидії агресії Росії. Він також підкреслював, що збереження тиску на Кремль є критично важливим для забезпечення справедливого миру та недопущення нової ескалації з боку Росії.