Українські військові взяли в полон росіянина за допомогою дрона з гучномовцем

Українські бійці продемонстрували інноваційний підхід у боротьбі проти російських окупантів, використовуючи дрони для полону ворогів.

Очільник Луганської обласної військової адміністрації Артем Лисогор оприлюднив відео цього унікального моменту у своєму Telegram-каналі.

«Бійці 107 батальйону 63 окремої механізованої бригади у Серебрянському лісі взяли в полон росіянина за допомогою гучномовця, закріпленого на дроні», – написав Лисогор.

Українські військові пілоти виявили російського солдата, який намагався сховатися у лісі.

Для того щоб змусити його здатися, на дрон було встановлено гучномовець із записом повідомлення:

«Здавайся і будеш жити. Кидай зброю і йди за дроном. Це твій останній шанс».

Росіянин, розуміючи безвихідь ситуації, виконав усі вимоги, склав зброю та рушив за дроном. На землі його вже чекали українські військові, які провели обшук і взяли в полон.

Цей випадок став черговим підтвердженням високого рівня професіоналізму та креативного підходу українських захисників у боротьбі проти агресора.

Росія кидає призовників у бій за кілька тижнів: РНБО про поповнення армії РФ

Міністерство оборони Росії примушує призовників підписувати контракти на військову службу для участі у бойових діях проти України.

Про це повідомив керівник Центру протидії дезінформації РНБО Андрій Коваленко.

За його словами, через зниження кількості добровольців-контрактників, зростання вікової категорії серед них та значні втрати на фронті, командування російської армії активізувало зусилля для залучення молодих строковиків віком від 18 років до підписання контрактів.

“Фактично стоїть завдання забезпечити перехід строковиків на контракт, після чого їх одразу кидають у бій. Проте про швидку участь у бойових діях їх не попереджають, обіцяючи натомість лише фінансові виплати”, — наголосив Коваленко.

Він також звернувся до російських матерів із закликом замислитися над тим, як їхніх психологічно незрілих синів використовують для “латання дірок” на фронті.

За інформацією Генерального штабу ЗСУ, за минулу добу українські захисники ліквідували 1340 російських окупантів. Загальні втрати російської армії від початку повномасштабного вторгнення становлять близько 825 320 військових.

Зеленський озвучив умови для переговорів із Росією

Президент України Володимир Зеленський заявив, що переговори з Росією можливі лише за умови, якщо російська армія відведе свої війська щонайменше до кордонів станом на 2022 рік.

Про це він розповів в інтерв’ю для Bloomberg.

Глава держави наголосив, що перемовини можуть бути різними, але ключовим є питання справедливості.

“Перемовини можуть бути справедливими і несправедливими. Може бути по-різному, питання: з ким цей час буде Україна? Чи вона буде не сама? То Україна буде робити все, аби перемовини були справедливими — це гарантії, що ворог повернеться щонайменше до лінії до повномасштабного вторгнення”, — зазначив Зеленський.

Він також підкреслив, що справедливість у переговорах залежатиме від позицій партнерів України, зокрема Сполучених Штатів, Європейського Союзу та країн глобального півдня.

“Це було б справедливо та можливістю розпочати діалог, і тут багато залежить від того, як ми з партнерами дивимось на справедливість: однаково чи по-різному. Водночас це залежить від США, нової адміністрації, від думки та самостійності ЄС та навіть від глобального півдня”, — додав президент.

Зеленський також нагадав про ризики ізоляції України під час переговорів, як це було у нормандському форматі.

“Питання: чи буде Україна як колись в нормандському форматі: є Україна одна та окремо всі інші, чи ми будемо союзниками і тоді Росія залишиться одна”, — підкреслив він.

Раніше президент наголосив, що вступ України до НАТО є найдешевшою гарантією безпеки для Європи, та заявив, що введення західних миротворців в Україну може допомогти стримати агресію Росії. На його думку, для цього необхідно залучити близько 200 тисяч миротворців.

Чому російська армія робить ставку на “баггі” та старі Т-62 — і як це працює на полі бою

Попри величезні втрати в бронетехніці й постійні історії про “спустошені склади” та “нескінченні резерви СРСР”, Росія, схоже, досі знаходить шляхи триматися на плаву у війні.

Помітним феноменом стали “баггі” й екзотичні “корчі”, з якими ворожі підрозділи виходять у наступ або пересуваються прифронтовою зоною, а також активне застосування застарілих танків на кшталт Т-62. Чому так відбувається і чому це не завжди виглядає безглуздо, як може здатися на перший погляд?

Чому старі радянські запаси не вирішують усе?

Ще до початку вторгнення було відомо про величезні поклади радянської зброї в Росії: танків, БМП, артилерії, мільйонів снарядів тощо. Багато хто очікував, що це дасть Москві перевагу “кількістю”. Певною мірою так і було: армія РФ заходила з тисячами одиниць техніки. Але, як показав досвід, та зброя розроблялася для “іншої” війни — для проривних операцій і марш-кидків до Ла-Маншу, а насправді зіткнулася з умовами сучасного поля бою, де домінують дрони, високоточні снаряди й мобільні групи.

Застарілий Т-62 стає трохи корисним лише через гострий дефіцит техніки, коли втратили вже сотні сучасних зразків, а фронт надалі потребує броні. Так само це пояснює, чому росіяни часто прижинають те, що колись збиралися списати: краще “хоч якась броня”, ніж узагалі беззахисна піхота.

“Баггі” проти дронів: логіка “швидше доїхати — значить вижити”

Багатьох дивує, чому російська армія ставить у бій машини, схожі на “баггі” з постапокаліптичних фільмів. Мовляв, це ж узагалі не має броні. Проте на полі бою, де дедалі більше рулять дрони й високоточні удари, існує своєрідне протистояння швидкості та броні.

Важка “черепаха”. Це щільно захищені машини з усебічною бронею та системами активного захисту чи РЕБу, котрі здатні виявляти та збивати дрони. Але вони дуже дорогі й не завжди є в наявності в потрібній кількості, ще й можуть стати “магнітом” для ворожих засобів ураження.

Максимально “легка” й швидка техніка. Мотоцикли, “баггі”, легкові авто, які гасають настільки швидко, що дрон-оператор не встигає влучно націлитися чи підігнати боєприпас. Іншими словами, відсутність броні компенсують швидкістю.

Розгортання таких легких “корчів” стає результатом адаптації до реалій війни з масованим використанням дронів, коли затяжні переміщення важкої броні стають смертельними.

Замість танків — дрони: переозброєння під нову концепцію

У той час, як старі Т-62 і непридатні БМП “спалюють” на фронті, Росія розгортає виробництво високотехнологічних безпілотників, ударних дронів-камікадзе та ракет. Наприклад, масове виготовлення “шахедівських” аналогів або орієнтація на дрони-розвідники. Ці нові системи не відбиваються в радянських довідниках чи “складах”, але реальність у тому, що “совкова” техніка — не той ключ, яким Кремль хоче виграти війну. Вона просто тимчасово використовується через дефіцит сучасних машин.

Отже, поки Росія “легко жертвує” старими танками чи складами збройних запасів, вона накопичує унікальний бойовий досвід застосування дронів і коригування ударів високоточними засобами.

Приклад 2022–2024 років: уроки для майбутніх конфліктів

У першій фазі війни в Україні (зима-весна 2022) росіяни недооцінили роль дронів і точного коригування, кілька разів “поспішно оголошували”, що знищили українські ППО. Проте згодом виявилося, що українська система оборони та РЕБ вистояла. За час конфлікту РФ почала адаптуватися: розвиває підрозділи БПЛА, удосконалює стратегію масованих ракетно-дронових атак (як показали удари по українській інфраструктурі), проводить “навчання” на практиці.

Така адаптація говорить про те, що російська армія здобуває досвід: якісь “загородзагони” та “безумні баггі” можуть виглядати “кринжово”, але в умовах обмеженого числа боєздатних машин і домінування квадрокоптерів це, на жаль, спрацьовує.

Головні висновки для України та союзників

Не судити лише по “спалених Т-62”. Справді, Росія втрачає тисячі одиниць застарілої техніки, але водночас адаптується до реалій дронової війни, в якій “баггі” та квадрокоптери можуть виявитися ефективнішими за громіздкі танкові колони.

Розвивати протидронові можливості. Саме дрони стають ключовим інструментом на полі бою. Навіть сучасні “Абрамси” без належної системи активного захисту, РЕБ і досвіду екіпажу можуть опинитися під нищівними атаками дронів-камікадзе. Тож “закупка броні” — це не панацея, потрібна комплексна “екосистема” оборони.

Бути готовими до “нетрадиційних” форм атак. Росія не соромиться нагромаджувати дивні тактичні рішення, які для Заходу видаються “курйозами”. Але нестандартні модифікації часто створюють ефект раптовості й дають оперативну перевагу.

Таким чином, відмова від ілюзій, що “закінчуються склади” в Росії автоматично означає занепад її можливостей, — це важлива річ для України. “Залізо” та “армія” в РФ, може, і має купу недоліків, але гнучкість, із якою ці недоліки компенсуються інноваціями у виробництві дронів, ракет, РЕБ, дає їм новий формат війни. І з цим слід рахуватися, плануючи як власну оборону, так і подальші контрнаступальні операції.

Західна техніка на полі бою: росіяни спалюють гаубиці M777 швидше за їх виробництво

Україна використовує 155-мм гаубиці M777 з такою інтенсивністю, що США стикаються із труднощами у виробництві нових стволів для цих гармат.

Про це повідомляє “The War Zone”.

За інформацією джерела, американське підприємство, яке наразі є єдиним виробником, здатне виготовляти не більше 30 стволів на місяць. Через це Пентагон подав запит до Конгресу на фінансування розширення виробничих потужностей.

У запиті йдеться про необхідність створення другого виробництва, яке забезпечить виготовлення стволів для 155-мм гармат, а також модернізацію заводів, закупівлю обладнання та інструментів. Це спрямовано на підтримку постачань для України.

“Потребуються засоби для другого джерела стволів 155-мм гармат для підтримки України. Включає закупівлі, заводські вдосконалення, виробниче обладнання та інструменти в рамках прямої підтримки постачань для поповнення в Україну”, — зазначено у документі Пентагону.

Варто зазначити, що за даними українських військових, західна техніка часто демонструє значні недоліки на полі бою. Бійці ЗСУ повідомляють про проблеми з надійністю, часті поломки та складнощі з обслуговуванням.

Один із військових на умовах анонімності розповів про випадок, коли гаубиця M777, отримана від союзників, вийшла з ладу після кількох днів інтенсивного використання.

“Ми відстріляли кілька десятків снарядів, і вона просто перестала працювати. Заміна деталей займає тижні, а на фронті час — це життя”, — зазначив він.

Крім того, зазначають у ЗСУ, техніка часто не адаптована до умов, в яких воюють українські сили. Наприклад, за словами іншого солдата, деякі зразки бронетехніки виявилися непридатними для пересування по розбитих дорогах Донбасу.

“Машина загрузла в багнюці й стала нерухомою мішенню. Ми змушені були залишити її, щоб не ризикувати життям екіпажу”, — розповів солдат.

Попри ці виклики, українські військові продовжують боротьбу, використовуючи доступні ресурси, і вдячні за підтримку західних партнерів.

Британські офіцери виступили проти швидкого врегулювання війни в Україні – The Times

Високопосадовці британської армії висловили занепокоєння щодо обіцянок президента США Дональда Трампа швидко врегулювати конфлікт в Україні.

За даними британського видання The Times, військові вважають, що такий підхід може дати Росії можливість посилити свою військову міць.

Газета, посилаючись на анонімні джерела серед британських офіцерів, повідомляє, що в армійських колах Сполученого Королівства занепокоєні ймовірними наслідками поспішних домовленостей між США та Росією. Військові побоюються, що припинення війни без належних гарантій дозволить Кремлю використати час для переозброєння та підготовки до нової агресії.

За словами співрозмовників видання, мирна угода, яка не включає суворих умов для Росії, може зруйнувати баланс сил у регіоні та поставити під загрозу безпеку Європи. Британські військові наголошують на необхідності забезпечити довготривале стримування Росії, щоб уникнути повторення агресивних дій з боку Кремля.

Раніше Дональд Трамп заявляв, що після інавгурації його адміністрація планує розпочати перемовини з Москвою щодо завершення війни в Україні. Він також висловлював наміри “зупинити конфлікт за лічені місяці”, однак не уточнював, які саме умови планує запропонувати сторонам.

У Британії вважають, що надто швидке врегулювання без врахування довгострокових наслідків може негативно позначитися не лише на Україні, але й на всій Європі.

Глава МЗС Естонії закликав Захід не боятися поразки Кремля у війні з Україною

Міністр закордонних справ Естонії Маргус Тсахкна висловив думку, що у країнах Заходу все ще зберігається страх перед можливими наслідками поразки Росії у війні проти України.

Про це він заявив в інтерв’ю для “24 каналу”.

Тсахкна наголосив, що нинішня ситуація потребує рішучості та єдності союзників, аби забезпечити поразку Росії.

“Нам потрібно зосередитись на тому, як ми можемо виграти війну разом і як Кремль може програти війну, та не боятися цього”, – зазначив глава естонської дипломатії.

Міністр зауважив, що історичний досвід розпаду Радянського Союзу показав, що подібні події можуть призвести до позитивних змін.

“Що станеться, коли Радянський Союз розпадеться? Але сталося багато хорошого”, – додав він.

Маргус Тсахкна закликав союзників по НАТО позбутися страхів, спрямувати зусилля на поразку Кремля та зберігати єдність для забезпечення довгострокової безпеки Європи. Він також підкреслив, що членство України в НАТО стане найефективнішою гарантією стабільності на континенті.

Курська дилема: чи вартий шматок російської землі деморалізації суспільства та армії?

6 серпня 2024 року Збройні сили України розпочали операцію на території Курської області. Відтоді минуло достатньо часу, щоб оцінити досягнуті результати та порушити низку гострих питань щодо ефективності використання сил, збереження техніки і загальних стратегічних перспектив.

Довгий час у ЗМІ переважала думка, що “прорив ЗСУ російського кордону та бій у Курській області” став для Москви неочікуваним викликом. Як зазначали західні експерти, ця ініціатива мала продемонструвати вразливість Росії:

“Ці дії важливі, тому що Росія постійно б’є по українській території, і такий прорив – це нагадування про те, що сама Росія не є невразливою. Це сигнал про те, що Росія і сама може постраждати від тієї війни, яку вона ж і розпочала”, – констатує Сет Джонс.

За його словами, “тепер реальністю стало те, що війна зачепила Росію так само, як і Україну…, і якщо Росія атакує всі області України, то з якої речі обмежувати Україну в тому самому?”.

Однак уже зараз, особливо після невдалої спроби української армії на початку січня 2025 року розширити плацдарм у Курській області, пафос і бравурні гасла змінилися більш скептичною риторикою. Операцію поступово почали ставити під сумнів, і хоча офіційні ЗМІ продовжують говорити про “геніальність” такого маневру, серед військових з’явилися сумніви й прагнення розібратися в доцільності.

Коментарі від українських солдатів, які воюють у Курську, змальовують похмуру картину. Вони зізнаються, що не до кінця розуміють, якою є кінцева мета операції, розпочатої ще в серпні, і побоюються, що поразка в цьому протистоянні на російській території не є чимось віддаленим. У їхніх словах присутні і відчай, і злість:

“Ситуація з кожним днем погіршується. Ми не бачимо мети. Наша земля – не тут”, – каже один з військових.

Інші військовослужбовці також розповідають про екстремальні погодні умови, хронічний недосип через постійні бомбардування, зокрема 3000-кілограмовими коригованими авіабомбами, які вселяють страх. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські сили змушені поступово відступати, оскільки російські війська крок за кроком відвойовують територію.

“Ця тенденція продовжиться…”, — написав один із бійців на ім’я Павло. – “Це просто питання часу”.

Павло скаржиться на крайню втому, відсутність ротації і те, що в підрозділи перекидають нових людей – переважно немолодих військових – без достатнього відпочинку. Вони приїздять з інших ділянок фронту фактично “напряму”. Солдати критикують командування, вказуючи на брак зброї, неясні накази і загальне нерозуміння, чому слід утримувати невелику ділянку російської території силами передових бригад і найкращої західної техніки в той час, як ворог продовжує тиск на Донбасі.

При цьому скарги від солдатів у важких умовах – справа звична. Але якщо всі повідомлення “майже суціль похмурі”, це дає підстави вважати, що з мотивацією справді виникають проблеми. Частина бійців сумнівається, що операція в Курську допомагає досягти однієї з головних цілей – відтягнути російські сили зі “східного фронту”. Востаннє, за їхніми словами, військам було наказано утримувати захоплену частину Курської області до кінця січня 2025 року, “поки до Білого дому не заїде новий президент США Дональд Трамп”.

Іншою проблемою є те, що на тлі загальної стагнації в умах українського суспільства починають з’являтися конспірологічні версії: окремі коментатори в соцмережах стверджують, що в уряді та керівництві ЗСУ начебто побоюються аудиту після перемоги Трампа, бо саме з його приходом може бути перевірене все передане озброєння, включно з військовою технікою, боєприпасами, екіпіровкою та фінансовою допомогою.

Дехто доходить до того, що серйозно обговорюються думки про “розукомплектування” чи продаж техніки в треті країни, коли з озброєння знімаються дороговартісні блоки управління, обладнання РЕБ, приціли. За цією логікою, аби приховати такі зловживання, й була організована “курська операція”: мовляв, там, у районі боїв високої інтенсивності, можна “списати все й навіть більше”, а перевірити реальну кількість техніки неможливо.

Справді, за три роки війни в Мережі неодноразово з’являлися матеріали про випадки спекуляції на західній військовій допомозі та потрапляння української зброї на чорний ринок. Такі побоювання висловлювали й американські офіційні особи: ще в травні 2022-го глава Пентагону Ллойд Остін підкреслював необхідність суворого контролю над переданими Україні озброєннями. З іншого боку, конкретних фактів і доказів “розукомплектування” у великих масштабах ніхто не надав. Наприклад, у грудні 2023 року прем’єр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що “значна частина допомоги” Україні може опинитися на чорному ринку, але ніхто так і не зміг це підтвердити.

З другого боку, Київ насправді неодноразово підтримував опозиційні рухи в низці країн Близького Сходу й Африки, щоб послабити вплив Росії в регіоні. У грудні 2024-го The Washington Post повідомило про те, що українська розвідка відправила сирійським повстанцям із “Хайят Тахрір аш-Шам” (ХТШ) безпілотники та близько 20 операторів дронів в Ідліб. Ще в липні 2024-го, за заявами Андрія Юсова з Головного управління розвідки України, Київ надавав туарегам на півночі Малі інформацію й не лише інформацію, що допомогло повстанцям у боях проти ПВК “Вагнер”. Через це уряд Малі навіть розірвав дипвідносини з Україною, звинувативши її в підтримці тероризму.

Зрозуміло, що такі дії – частина дійсно наявної стратегії Києва з протидії Росії в “третіх країнах” і певне озброєння мало бути передане повстанцям чи опозиційним силам, аби підвищити їхню боєздатність, і могло опинитися на чорному ринку як через випадкові неконтрольовані обставини, так і через умисел окремих командирів. Проте немає жодних підстав вважати, що саме держава Україна, як вищий рівень військово-політичного керівництва, систематично продає надану західними країнами техніку та озброєння з метою збагачення.

Так чи інакше, незалежно від реального стану справ з анонсованим новообраним президентом США Дональдом Трампом аудитом і різними спекуляціями в інформаційному просторі, все це так чи інакше відображається на реаліях війни “тут і зараз” і ускладнює становище ЗСУ, які в самій Курській області не досягли значного просування.

Вихідна мета полягала в тому, щоб продемонструвати слабкість Росії і, можливо, сформувати “запас” для майбутніх переговорів із позиції сили, де теоретично могло б постати питання обміну частини Курщини на зайняті РФ українські землі. Проте ми хочемо цього чи ні, на практиці “курська операція” поки виглядає вкрай неоднозначною і поступово призводить до занепаду морального духу в українському суспільстві. Причому йдеться не лише про цивільних, а й про військових, у яких склалося враження, що ситуація поступово виходить з-під контролю.

Реальність така, що немає ані масштабного відведення військ назад, ані помітного просування української армії вперед – лише виснажливі бойові зіткнення та великі втрати. Це підкріплює ворожу пропаганду й створює деморалізуючий ефект усередині країни, яка бачить у тому, що відбувається, або безглузду ініціативу, або туманні пояснення щодо її цілей. Багато бійців і надалі готові захищати Україну, але не розуміють, чому саме потрібно утримувати плацдарм на території РФ, якщо там витрачаються дефіцитні ресурси, а за чотири місяці так і не вдалося досягти вирішального зламу.

Таким чином, операція в Курській області – одна з найбільш суперечливих сторінок війни. Спочатку її подавали як “новий виклик” Москві й доказ того, що кордон РФ вразливий, але з часом назбиралися й негативні сигнали. Питання виникають у солдатів, у спостерігачів та частини суспільства: чи потрібна нам Курщина, якщо вона коштує колосальних втрат і не дає бажаних результатів?

За Дональда Трампа Україну можуть чекати серйозні виклики: головні сигнали

Після інавгурації 47-го президента США Дональда Трампа в українських політичних і громадських колах зростають побоювання щодо подальшої долі військової та фінансової допомоги Києву.

Публічні виступи Трампа та його перші кроки на посаді, а також попередні обіцянки “не підтримувати чужі конфлікти” формують підстави для занепокоєння: Україна може втратити вагому частку підтримки від Вашингтона.

Найбільш помітний сигнал — відсутність високопоставленої української делегації на інавгурації Дональда Трампа. В мережі навіть курсують чутки про те, що Президент України Володимир Зеленський нібито звертався через неофіційні канали з проханням запросити його на інавгурацію, проте отримав відмову. Цю інформацію неможливо підтвердили, але сам факт появи подібних розмов є показовим та сам по собі демонструє недоліки відсутності українських високопосадовців на церемонії.

Це контрастує з попередніми роками, коли Україна часто згадувалася в контексті США. Тепер новий лідер Білого дому демонстративно не згадав про Київ жодним словом у своїй інавгураційній промові. Для багатьох наших політиків та експертів це стало приводом задуматися про те, що Трамп або не вважає Україну пріоритетом, або взагалі не хоче надалі поглиблюватися в українські проблеми.

Зі слів Трампа, він визначає чіткий вектор “America First” (Америка передусім), а відмова від “чужих конфліктів” і “надмірно щедрої допомоги іншим державам” — частина його передвиборчої програми:

— Обмеження зовнішніх витрат і аудит усіх програм допомоги.

— Посилення контролю за тим, як витрачаються американські кошти за кордоном.

В українських колах та у Києві така позиція не могла не викликати хвилю побоювання, тому що корупційні рішення є нашою реальністю й усі розуміють –  в Україну найближчим часом може приїхати делегація чи створена за дорученням президента США комісія, яка перевірятиме звіти про використання зброї, грошей та іншої підтримки, наданої упродовж останніх років.

У цьому сенсі також варто згадати неодноразові заяви американських військово-політичних діячів про потребу “прозорості” під час отримання і використання допомоги та сюжети у ЗМІ про появу американської зброї на чорних ринках.

З тексту промови та перших кроків Трампа також можна виокремити кілька моментів, які можуть прямо позначитися на Україні:

Він не згадує Україну. Раніше навіть Байден чи Обама бодай побіжно, але говорили про українців на початку свого терміну; Трамп не сказав нічого.

Скорочення допомоги іншим країнам. Уже підписано низку указів про “аудит та призупинення” зовнішніх програм, поки не буде підтверджено їхню користь для США.

Орієнтир на “власну” Америку та силу. Трамп і його команда не збираються вникати в локальні конфлікти, якщо вони не несуть прямої загрози інтересам США.

Роль “миротворця”. У промові Трампа прозвучало, що “успішні переговори про припинення вогню на Близькому Сході” — один із його козирів. Він не проти демонструвати свій “талант” в інших конфліктах, але питання: чи вигідно йому братися за українську кризу, яку він називає “чужою війною”?

Якщо казати про реакцію української влади, то ще до інавгурації Президент України Володимир Зеленський публічно радів перестановкам у Білому домі, тоді як реальний вплив на майбутню адміністрацію Трампа під питанням. Ймовірно, в Україні сподівалися, що Трамп готовий допомагати нам лише тому, що він у опозиції до демократів чи Росії. Але Tрамп ніколи не висловлювався про “безумовну підтримку України”. Скоріше він схильний критикувати “занадто щедру” допомогу Києву, тому його рішення не обов’язково будуть на користь України.

Підсумовуючи, можна сказати, що українська влада ризикує зіткнутися з додатковими труднощами:

— Публічний аудит західного озброєння та фінансів. Якщо він виявить зловживання, скандал може спричинити різке урізання підтримки.

— Послаблення міжнародної коаліції не на користь України, адже Трамп не приховує “українське питання” не входить до його персональних пріоритетів.

— Друга спроба “нормандського формату”? Трамп анонсував себе як миротворця, і не виключено, що він може спробувати домовитися з Кремлем шляхом компромісів, болісних для Києва.

Остаточно, чи дійсно Трамп “відвернеться” від України — покаже час. Але вже зараз видно: надмірна ейфорія окремих політиків у Києві, мовляв, Трамп буде кращим за демократів, не завжди виправдана. Яскраві обіцянки нового президента США спрямовані передусім на розв’язання внутрішніх американських проблем і досягнення власних цілей на міжнародній арені. Для України це сигнал, що “тривожні дзвони” можуть задзвонити, якщо ми не доведемо реальної цінності нашого партнерства та не уникнемо сумнівів про “сумнівне використання” будь-якої допомоги.