Президент України Володимир Зеленський і президент США Дональд Трамп зустрілися 22 вересня на полях 81-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку. Відкрита для преси частина розмови тривала лише кілька хвилин, після чого переговори продовжилися за зачиненими дверима.
Публічний тон зустрічі був стриманим і доброзичливим. Трамп заявив, що має із Зеленським “дуже хороші відносини”, похвалив українських військових і вкотре висловив упевненість, що домовленість про завершення війни можлива. Зеленський подякував американському президенту за особисту підтримку, допомогу Конгресу та посилення санкцій проти Росії.
Однак за дипломатичними формулюваннями проглядається значно складніша картина. У центрі переговорів було не абстрактне “наближення миру”, а цілком конкретне питання: чи можна зупинити взаємні удари по енергетичній інфраструктурі до початку холодів.
Головна тема – енергетичне перемир’я
Напередодні зустрічі Трамп неодноразово порушував питання українських ударів по російських нафтопереробних заводах. Ці атаки стали одним із найвідчутніших інструментів тиску України на російську економіку. Вони створюють проблеми з виробництвом і постачанням пального, збільшують витрати Росії та демонструють, що війна має ціну не лише для українських міст.
Американського президента, однак, турбує й інший бік цієї кампанії – зростання світових цін на дизельне пальне. Перед початком закритої частини переговорів Трамп визнав, що українські атаки стали “серйозним ударом по Росії”, але водночас пов’язав їх зі збільшенням вартості дизеля. На ситуацію на світовому енергетичному ринку також вплинули війна на Близькому Сході та скорочення перевезень через Ормузьку протоку. Деталі публічної частини зустрічі наводять Associated Press і DW.
Для Трампа енергетичне перемир’я тому має одразу кілька вимірів. Воно може стати дипломатичним результатом, зменшити ризики подальшого зростання цін на пальне та створити підстави говорити про початок реального переговорного процесу.
Українська позиція полягає в тому, що припинення ударів може бути лише взаємним. За підсумками зустрічі Зеленський заявив: Україна готова не атакувати російську нафтопереробку та інші енергетичні об’єкти, якщо Росія припинить удари по українській енергетиці й критичній інфраструктурі. За словами президента, американська сторона не вимагала від Києва односторонньо відмовитися від ударів.
Це принципова деталь. Україна не просто погоджується на прохання Вашингтона, а пропонує обмін: безпека українських електростанцій, підстанцій, газових об’єктів і портової інфраструктури в обмін на припинення атак по російських НПЗ.
Такий формат потенційно вигідний Україні перед зимою. Росія протягом попередніх років систематично намагалася зруйнувати українську енергосистему, щоб залишити міста без світла й тепла та посилити тиск на суспільство. Якщо взаємне припинення ударів буде реальним і контрольованим, воно може зменшити масштаби зимової загрози.
Водночас Київ віддає за це один зі своїх найефективніших інструментів далекобійного впливу. Саме тому домовленість матиме сенс лише за наявності чітких правил, контролю та наслідків для сторони, яка її порушить.
Поки таких деталей публічно немає. Невідомо, які саме об’єкти вважатимуться енергетичними, хто фіксуватиме порушення, як швидко сторони зможуть реагувати на них і чи поширюватиметься мораторій на порти, залізничну логістику, газові сховища та підприємства, які одночасно мають цивільне й військове значення.
Без відповіді на ці питання “енергетичне перемир’я” може залишитися політично привабливою, але практично нестійкою конструкцією.
Що отримує Україна – і чого поки не отримала
Зустріч не обмежувалася обговоренням можливого перемир’я. Зеленський намагався пов’язати дипломатичну пропозицію з посиленням української обороноздатності. Йдеться насамперед про так званий зимовий пакет протиповітряної оборони та ракети-перехоплювачі для систем Patriot.
За інформацією Офісу президента України, сторони також продовжують роботу над можливістю запустити виробництво перехоплювачів для Patriot безпосередньо в Україні. Це значно важливіше за разове постачання ракет, оскільки створення власного або спільного виробництва могло б зменшити залежність України від політичних рішень та обмежених запасів союзників.
Проте говорити про остаточну домовленість зарано. Після зустрічі Зеленський визнав, що не почув від Трампа відмови, але не отримав і конкретної позитивної відповіді. Американська сторона пообіцяла розглянути можливості допомоги.
Саме тут проходить межа між позитивною політичною атмосферою та практичним результатом. Зустріч підтвердила, що діалог між Києвом і Білим домом працює, але не завершилася оголошенням про нові комплекси Patriot, конкретну кількість перехоплювачів або затверджений графік їхнього виробництва.
Для України це означає, що підготовка до зими поки не може спиратися лише на перспективу перемир’я. Навіть якщо Росія погодиться на обмеження ударів, досвід попередніх домовленостей змушує виходити з можливості їх зриву. Тому дипломатія має супроводжуватися накопиченням ракет для ППО, захистом енергетичних об’єктів, створенням резервних потужностей і готовністю швидко відновлювати пошкоджену інфраструктуру.
Показово, що напередодні та в день переговорів бойові дії не припинялися. Росія завдала комбінованого удару по Україні ракетами й понад двома сотнями безпілотників. Загинули люди у Дніпрі та Сумській області. Україна, зі свого боку, повідомила про нові удари по російських нафтопереробних підприємствах. Це найкраще демонструє відстань між дипломатичними намірами та реальністю війни.
Ще одним важливим елементом залишається санкційний тиск. Зеленський подякував Трампу за підтримку нового санкційного законодавства і дав зрозуміти, що Київ розглядає його не як покарання заради покарання, а як інструмент примусу Росії до переговорів. Логіка України проста: дипломатія матиме шанс лише тоді, коли для Москви продовження війни стане дорожчим за пошук компромісу.
Перші висновки: дипломатичне вікно відкрилося, але прориву немає
Перший висновок полягає в тому, що зустріч не була мирними переговорами в повному розумінні цього слова. Зеленський і Трамп не узгодили політичну угоду про завершення війни, не оголосили припинення вогню і не представили спільного документа. Вони обговорили можливі кроки, здатні знизити інтенсивність війни й повернути сторони до переговорів.
Фактично йдеться про спробу розпочати з обмежених домовленостей: спочатку енергетика та, можливо, безпека судноплавства в Чорному морі, а вже потім – ширший політичний процес. Подібна модель здається реалістичнішою за спробу одразу погодити остаточне врегулювання, оскільки позиції України та Росії щодо територій, гарантій безпеки й майбутнього окупованих регіонів залишаються несумісними.
Другий висновок: Україна погоджується обговорювати деескалацію, але намагається не допустити односторонніх поступок. Формула взаємності дає Києву можливість продемонструвати конструктивність перед США та європейськими партнерами, не відмовляючись безумовно від ударів по російській території.
Це також важливо в інформаційній боротьбі. Якщо Росія відкине пропозицію або погодиться, а потім продовжить атакувати українську енергетику, відповідальність за зрив домовленостей буде складніше перекласти на Київ. Але для цього потрібен незалежний і достатньо оперативний механізм фіксації порушень.
Третій висновок стосується самого Трампа. Він, як і раніше, говорить про можливість відносно швидкої угоди і покладається на особисту дипломатію. У Нью-Йорку американський президент заявив, що багато обговорював війну, зокрема з Володимиром Путіним, і очікує, що “щось відбудеться”. Однак публічно він не назвав конкретних поступок, до яких готова Росія.
Це залишається головною слабкістю всієї конструкції. Готовність України до взаємних кроків уже сформульована. Готовність США бути посередником також очевидна. Але немає переконливих доказів, що Кремль відмовився від стратегії виснаження України та справді готовий до компромісу.
Четвертий висновок – дипломатія дедалі тісніше пов’язується з глобальними економічними інтересами. Трампа непокоять не лише бойові дії як такі, а й їхній вплив на ринок пального. Це створює для України як можливості, так і ризики. З одного боку, російська енергетика стала настільки вразливою, що атаки по ній перетворилися на предмет переговорів на найвищому рівні. З іншого – партнери можуть тиснути на Київ, якщо українська кампанія почне суперечити їхнім внутрішнім економічним інтересам.
Нарешті, сама можливість завершити війну “до зими”, про яку говорили президенти, поки більше схожа на політичну мету, ніж на реалістичний календар. Навіть погодження обмеженого перемир’я потребуватиме переговорів із Росією, визначення правил, запуску моніторингу та перевірки домовленостей на практиці.
Повноцінне завершення війни вимагатиме значно складніших рішень щодо територій, безпеки, санкцій, відповідальності Росії та механізмів, які не дозволять їй розпочати нову агресію.
Тому головним результатом зустрічі Зеленського і Трампа можна назвати не прорив, а появу робочої рамки. Вона передбачає можливу взаємну відмову від ударів по енергетиці, американське посередництво, посилення української ППО та збереження санкційного важеля.
Чи перетвориться ця рамка на реальну домовленість, залежатиме не від оптимістичних заяв у Нью-Йорку, а від кількох конкретних речей: реакції Кремля, наявності механізму контролю, готовності США карати порушника та отримання Україною обіцяного зимового пакета захисту.
