Бронь ГУР, елітне майно та “плівки Міндіча”: що стоїть за скандалом навколо Володимира Золкіна

В українському інформаційному просторі історія навколо журналіста і блогера Володимира Золкіна вийшла далеко за межі обговорення однієї медійної персони. Публічний резонанс навколо нього сформувався не стільки через його професійну діяльність, скільки через сукупність претензій, які почали лунати в медіа, соцмережах і політичному середовищі. У центрі уваги опинилися одразу кілька тем: бронювання від мобілізації, кримінальне минуле, походження статків родини, своєчасність сплати податків, а також політична лояльність і публічна риторика самого блогера.

Поштовхом до скандалу стала заява народного депутата Ярослава Железняка, який оприлюднив інформацію про те, що Золкін має бронь від мобілізації і нібито закріплений не за якоюсь цивільною установою, а безпосередньо за Головним управлінням розвідки Міністерства оборони. В умовах повномасштабної війни сама тема бронювання викликає в суспільстві особливо гостру реакцію. Для багатьох українців це не просто формальний статус, а питання справедливості: хто і на яких підставах отримує відстрочку, коли тисячі людей воюють, проходять мобілізацію або живуть у постійному очікуванні повістки.

Саме тому перший блок претензій до Золкіна стосується не просто факту можливої броні, а обставин її отримання. У публічному просторі почали ставити питання, чи дійсно блогер перебуває на спеціальному військовому обліку і чи є законними підстави для такого статусу. Ситуацію загострили повідомлення про те, що Міністерство оборони офіційно не підтверджувало ухвалення відповідного рішення, а СБУ також не визнавала його належності до свого запасу. Водночас у публікаціях та з посиланням на джерела в силових структурах звучала інша версія – що Золкін справді закріплений за ГУР. Саме ця суперечність і створила ефект недовіри: суспільство побачило не прозору процедуру, а плутанину, яка лише посилила підозри щодо привілейованого статусу.

Другий, не менш гострий аспект скандалу пов’язаний із кримінальним минулим блогера, про яке знову почали активно згадувати після появи теми з бронюванням. Йдеться про події 11 липня 2010 року в селі Петропавлівська Борщагівка, де, за матеріалами справи, молодий Золкін разом із знайомим до смерті побив чоловіка під час побутового конфлікту через нібито викрадений годинник. Суд визнав його винним, і він відбув покарання у місцях позбавлення волі. Формально після відбуття строку людина має право повернутися до нормального життя, і це гарантується законом. Однак у цьому випадку резонанс виник через інше: в публічному просторі поставили питання, наскільки прийнятною для суспільства є ситуація, коли людина з такою біографією може бути пов’язана зі структурами військової розвідки або отримувати статус, який фактично звільняє її від мобілізаційного тиску.

Окремий сплеск обурення викликала не лише сама інформація про бронь, а й реакція Золкіна на претензії з цього приводу. В одному з ефірів, відповідаючи на заклики долучитися до війська або пояснити власний статус, він емоційно відреагував фразою: “Ну навіщо це писати? Ну що, й***і якісь чи що?”. Саме ця репліка широко розійшлася соцмережами і стала своєрідним символом усієї історії. Для частини аудиторії обурливим виявився не лише зміст відповіді, а й сам тон – з матом, роздратуванням і демонстративною зневагою до теми, яка для величезної кількості українців є болючою і буквально пов’язаною з життям та смертю. Сам Золкін при цьому наголошував, що добровольцем може стати будь-хто і що йому незрозуміло, чому люди акцентують увагу саме на ньому. Саме це критики й назвали спробою перевести увагу з конкретного питання про його статус на абстрактну тезу про свободу вибору.

Якби публічна дискусія обмежилася лише питанням бронювання, скандал, імовірно, залишився б у площині моральної оцінки. Однак далі історія отримала фінансовий вимір. Після того як постать Золкіна опинилася під пильною увагою, в медіа та соцмережах почали аналізувати відкриті державні реєстри. У центрі уваги опинилася дата реєстрації його фізичної особи-підприємця – 24 вересня 2025 року. Саме цей факт став одним із ключових аргументів критиків, які звернули увагу, що оформлення підприємницької діяльності відбулося вже після того, як родина блогера, за даними з відкритих джерел, придбала низку дорогих активів.

Зокрема, у лютому 2023 року дружина Золкіна стала власницею автомобіля Hyundai Tucson 2021 року випуску. У березні 2024 року вона ж придбала Nissan Qashqai 2023 року випуску. У листопаді 2024 року донька блогера отримала у власність квартиру площею 41 квадратний метр у передмісті Києва. А вже після реєстрації ФОП, у жовтні 2025 року, сам Володимир Золкін придбав BMW X5 2024 року випуску. У сукупності ця хронологія і стала предметом публічних підозр. Критики не стверджують автоматично, що саме походження цих коштів є незаконним, але ставлять питання: якщо значні покупки відбувалися до появи офіційного податкового статусу, то з яких саме задекларованих доходів вони фінансувалися і чи сплачувалися з них податки належним чином.

Саме цей момент став однією з головних причин резонансу. Для суспільства проблема не лише в наявності майна як такого. В умовах війни особливо болісно сприймається ситуація, коли публічна особа, яка активно працює в медійному просторі, потенційно заробляє на рекламі, ефірах та публічності, але водночас питання про офіційні доходи, ФОП і податки виникають лише після того, як суспільна увага прикипає до її статків. Захисники Золкіна можуть припускати, що кошти на майно могли походити з позик, подарунків, сімейних заощаджень або інших джерел. Однак сам факт того, що реєстрація підприємницької діяльності відбулася лише 24 вересня 2025 року, тоді як Hyundai Tucson 2021 року був придбаний ще у лютому 2023-го, Nissan Qashqai 2023 року – у березні 2024-го, а квартира площею 41 квадратний метр у передмісті Києва оформлена на доньку в листопаді 2024-го, породив питання про своєчасність декларування доходів і потребу в перевірці з боку податкових органів.

Третій великий блок претензій стосується політичної заангажованості Золкіна. Ярослав Железняк прямо назвав його частиною так званого “пулу Банкової” – кола медійників, яких пов’язують із лояльністю до Офісу президента. Саме в цьому контексті почали аналізувати не лише його загальну риторику, а й конкретні публічні виступи. Найбільше уваги привернула позиція Золкіна у скандалі навколо бізнесмена Тімура Міндіча, співвласника студії “Квартал 95”, ім’я якого почало активно обговорюватися на тлі історії з так званими “плівками Міндіча”. У цій ситуації блогер не просто висловив сумнів щодо окремих тверджень – він фактично почав просувати версію про те, що сам скандал є елементом інформаційної кампанії, за якою стоять олігархічні та політичні групи, пов’язані з Петром Порошенком, Дмитром Фірташем і Вадимом Новінським.

Окремо обговорювалися й його заяви на адресу Національного антикорупційного бюро. Золкін звинувачував НАБУ у вибірковості, піарі на обшуках і нездатності доводити до суду ключові справи, зокрема згадував Burisma як приклад резонансної історії, яка, на його думку, не отримала належного процесуального завершення. Саме тут критики побачили ще одну причину для суспільної підозри: на момент цих заяв в Україні вже тривало публічне напруження навколо антикорупційної інфраструктури, її повноважень, кадрових рішень та стосунків із Банковою. Тому виступи Золкіна багато хто сприйняв не як нейтральну оцінку блогера, а як риторику, що об’єктивно лягає в логіку дискредитації НАБУ і захисту інтересів чинної влади та пов’язаних із нею осіб.

Таким чином, резонанс навколо Володимира Золкіна пояснюється не одним окремим епізодом, а поєднанням кількох дуже чутливих для воєнного суспільства тем. З одного боку, йдеться про можливу бронь від мобілізації через ГУР на тлі суперечливих офіційних сигналів і згадок про кримінальне минуле. З іншого – про питання до фінансової прозорості після появи у відкритих реєстрах інформації про автівки та квадратні метри, придбані родиною до або майже одразу після оформлення ФОП. З третього боку – про його власні публічні висловлювання на адресу українців, а також про позицію в політичних і антикорупційних скандалах.

Саме тому ця історія стала значно більшою, ніж просто конфлікт навколо одного блогера. Для частини суспільства кейс Золкіна став символом ширшої проблеми: коли в одній точці поєднуються можливі привілеї під час війни, питання до джерел доходів, дорогі автівки й нерухомість, запізніле оформлення податкового статусу, різка реакція з матами на суспільні претензії та публічна риторика, яку сприймають як політично вмотивовану. І саме неясність відповідей на всі ці питання зробила історію настільки резонансною.

Тимчасовий захист українців у Європі добігає кінця що чекає на мільйони біженців

П’ятий рік повномасштабної війни може стати переломним для мільйонів українців за кордоном, адже у Європі вже готуються до завершення механізму тимчасового захисту та переходу до нових правил перебування. 

Про це йдеться у матеріалі BBC News Україна, який аналізує позицію Євросоюзу, національні підходи окремих країн та настрої самих українців.

Механізм тимчасового захисту ЄС запровадили 4 березня 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії. Саме він дозволив мільйонам українців легально перебувати у країнах Євросоюзу, працювати, користуватися медичними, освітніми та соціальними послугами. Водночас від самого початку цей інструмент розглядався як тимчасовий.

У вересні 2025 року Рада ЄС ухвалила рекомендації щодо скоординованого підходу до припинення дії цього режиму, а 5 березня 2026 року країни Євросоюзу розпочали переговори про майбутній статус українців після завершення дії директиви. У Єврокомісії вже відкрито говорять, що нинішній формат навряд чи буде продовжено після березня 2027 року.

Єврокомісар з внутрішніх справ та міграції Магнус Бруннер наголосив, що тимчасовий захист потребує наступного плану після березня 2027 року. Спецпосланниця Єврокомісії з питань українців у ЄС Ільва Йоганссон також дала зрозуміти, що продовження нинішньої моделі виглядає малоймовірним.

“Думаю, для тимчасового заходу п’яти років достатньо”, – сказала Йоганссон.

За даними УВКБ ООН, у світі перебувають близько 5,9 млн українських біженців, із них 5,3 млн – у Європі. За інформацією Євростату, на кінець 2025 року статус тимчасового захисту в ЄС мали 4,35 млн українців. Найбільше людей прийняли Німеччина, Польща та Чехія.

Попри значні витрати на підтримку переміщених українців, ЄС також отримав економічний ефект від їхньої присутності. Більшість українців працює, сплачує податки та підтримує споживання в країнах перебування. За оцінками, сукупні витрати Євросоюзу на підтримку держав-членів і переміщених українців уже перевищили 34 млрд євро.

Одним із головних шляхів для подальшого перебування в Європі стає працевлаштування. За даними опитування УВКБ ООН, у середині 2025 року середній рівень зайнятості українських біженців віком від 20 до 64 років у європейських країнах сягнув 57%. Найвищі показники фіксували в Естонії, Угорщині, Британії, Польщі, Болгарії, Чехії та Нідерландах. Водночас у Німеччині цей показник залишається нижчим.

При цьому майже 60% працевлаштованих українців повідомляють, що працюють нижче свого рівня кваліфікації. Значна частина людей із вищою освітою змушена виконувати низькокваліфіковану роботу, що безпосередньо впливає на рівень доходів. Однак навіть ці зарплати часто виявляються вищими за ті, на які вони могли б розраховувати в Україні.

Після завершення тимчасового захисту українцям, які хочуть залишитися в Європі, доведеться переходити на інші правові підстави. Йдеться про робочі дозволи, самозайнятість, навчання, наукові програми, возз’єднання родини або програми для висококваліфікованих працівників, зокрема EU Blue Card. За даними Центру економічної стратегії, близько 20% українців уже мають інший статус, який дозволяє їм перебувати за кордоном, тоді як решта або лише планує його оформлювати, або чекає більше ясності.

У Німеччині, де нині перебуває майже чверть усіх українських воєнних мігрантів у Європі, окремий новий статус для українців після 4 березня 2027 року запроваджувати не планують. Там радять заздалегідь переходити на робочі чи студентські візи, “блакитні карти”, програми возз’єднання родини або громадянство. Але це означає втрату тих пільг, які надає тимчасовий захист, зокрема компенсацій на житло, соціальної допомоги та медичного страхування.

В інших країнах Європи також готують певні обмеження. У Данії планують змінити підхід до новоприбулих із частини українських регіонів, які вважають менш постраждалими від війни. Окремі держави розглядають жорсткіші підходи до чоловіків призовного віку. Водночас у Єврокомісії підкреслюють, що до березня 2027 року режим тимчасового захисту має залишатися однаковим для всіх українців незалежно від віку та статі.

У ЄС водночас готують і механізми добровільного повернення та відновлення. У Брюсселі визнають, що ані Україна, ані країни Євросоюзу не готові до одномоментного повернення мільйонів людей. Тому мова йде не про примус, а про поетапний підхід, зокрема через підтримку громад в Україні, ознайомчі поїздки та подовження перебування для батьків, чиї діти завершують навчальний рік.

Експерти сходяться в тому, що ключовим фактором повернення залишаються безпека та економічна перспектива. За опитуваннями, українці найчастіше називають серед умов для повернення остаточне завершення війни, відсутність повітряних атак та вищий рівень життя в Україні.

“Щоб повернути людей, ми маємо дати їм якусь перспективу”, – сказала старша дослідниця ЦЕС Ірина Іпполітова.

Фактично 2026 рік стане для українців у Європі роком рішень. Тимчасовий захист ще діє, однак і Брюссель, і уряди окремих країн уже дають зрозуміти, що після березня 2027 року переважній більшості доведеться або переходити на інші підстави для проживання, або визначатися з поверненням до України.

У Запоріжжі під час перевірки ТЦК люди вигукували проросійські гасла

У Запоріжжі під час перевірки документів у громадському транспорті стався конфлікт між пасажирами маршрутки та представниками територіального центру комплектування.

Про інцидент повідомляють місцеві Telegram-канали.

За їхніми словами, працівники ТЦК проводили перевірку у салоні маршрутки, після чого між ними та пасажирами виникла словесна суперечка. Частина присутніх висловлювала обурення діями представників центру комплектування, а також лунали емоційні та проросійські висловлювання.

Зокрема, на відео зафіксовано вигуки: “Русня придет — вам ***!”, що супроводжували конфлікт у салоні транспорту.

На оприлюднених кадрах видно, як одного з чоловіків виводять із транспорту та супроводжують до мікроавтобуса. Очевидці також зазначають, що у події брали участь кілька представників ТЦК.

Інформація про обставини інциденту та його правову оцінку офіційно не підтверджена, деталі події уточнюються.

ЗСУ ракетами Storm Shadow успішно вразили завод мікроелектроніки ворога – Генштаб

Сили оборони України завдали ракетного удару по заводу мікроелектроніки “Кремній Ел” у Брянську, який є важливою частиною виробництва російського озброєння.

Про це повідомив Генштаб ЗСУ.

За даними військових, удар здійснили ракетами повітряного базування Storm Shadow у межах операцій зі зниження воєнно-економічного потенціалу Росії. Підприємство спеціалізується на виробництві дискретної напівпровідникової техніки та інтегральних мікросхем, що використовуються у сучасних системах озброєння, зокрема в ракетах “Іскандер”.

У Генштабі повідомили, що ціль була уражена і виробничі потужності заводу зазнали значних пошкоджень. Масштаби збитків наразі уточнюються.

Аеророзвідку під час операції здійснював підрозділ окремого полку безпілотних систем “Рейд”.

Битва за південь: як контратаки ЗСУ ламають російський сценарій наступу на Запоріжжя

Ситуація на південній ділянці фронту дедалі виразніше свідчить про те, що російське командування стикається не лише з локальними труднощами, а й з руйнуванням ширшого оперативного задуму. Серія контратак ЗСУ в Запорізькій області, а також на стику із Дніпропетровщиною, змусила армію РФ сповільнити темп, переглядати розрахунки й фактично втрачати ті позиції, з яких Кремль, імовірно, розраховував розгорнути весняно-літню наступальну кампанію 2026 року.

Такий висновок випливає з оцінок американського Інституту вивчення війни. Аналітики звертають увагу, що українська армія діє не лише в районі Гуляйполя та Олександрівки, а й на заході Запорізької області. Саме ця сукупність дій, на їхню думку, створила ефект, який виходить далеко за межі окремих тактичних успіхів. Йдеться вже про вплив на загальний задум російського командування на південному напрямку.

За оцінкою військових оглядачів, російське угруповання “Днепр” нині вже не демонструє того темпу, на який, очевидно, розраховувало раніше. Просування поблизу Оріхова та на захід від нього фактично загальмувалося. Це особливо важливо, якщо врахувати логіку попередніх дій РФ. Ще наприкінці жовтня та на початку листопада 2025 року російські війська намагалися досить швидко нарощувати тиск на гуляйпільському та олександрівському напрямках, розраховуючи розвинути наступ одночасно з кількох боків.

Імовірна мета цієї схеми полягала у тому, щоб створити загрозу Оріхову зі сходу і заходу, а надалі відкрити собі шлях у бік Запоріжжя, не вдаючись до прямого штурму найбільш укріплених українських рубежів. Іншими словами, Москва, схоже, намагалася обійти сильну оборону ЗСУ за рахунок маневру та накопичення стартових позицій для подальшого ривка. Однак українські контратаки, які активізувалися наприкінці січня, серйозно порушили цю конструкцію.

Саме в цьому полягає головне значення останніх подій на півдні. Українські сили не просто повернули окремі ділянки території. Вони позбавили російську армію можливості розвивати наступ із вигідних рубежів, які могли стати плацдармом для ширшої кампанії навесні та влітку. Якщо російське командування справді розраховувало використати успіхи поблизу Гуляйполя та Оріхова як основу для подальшого тиску на Запоріжжя, то тепер цей задум виглядає значно менш реалістичним.

Не менш показовим є й те, як саме російська сторона реагує на українські дії. За оцінкою ISW, одна з проблем армії РФ полягає в тому, що вона намагалася продовжувати просування без належного закріплення та стабілізації зайнятих позицій. Така поспішність відкрила для ЗСУ вікно можливостей для контрударів. Українська армія цим скористалася, і тепер навіть обмежені на перший погляд тактичні дії мають помітний оперативний ефект.

Це також оголює іншу проблему російських сил – їхню розтягнутість. Якщо локальні контратаки ЗСУ змушують російське командування ухвалювати рішення не лише на рівні окремої ділянки фронту, а й на оперативному та стратегічному рівнях, то це свідчить про обмеженість резервів і складність утримання кількох пріоритетних напрямків одночасно. Зокрема, йдеться про ймовірне перекидання сил із Донецької області до Запорізької. Такий крок може мати для Кремля подвійний негативний ефект: з одного боку, він не гарантує прориву на півдні, а з іншого – послаблює інші ділянки, які Росія також вважає важливими.

На цьому тлі південний фронт дедалі більше перетворюється не просто на одну з ліній бойового зіткнення, а на простір, де ламається російська логіка кампанії 2026 року. Москва, схоже, розраховувала поступово створити передумови для нового етапу наступу, але нині змушена реагувати на українську ініціативу. Це змінює саму динаміку боїв: замість послідовного нарощування тиску армія РФ усе частіше опиняється в ситуації, коли їй доводиться закривати проломи у власному плануванні.

Підтвердженням цього можна вважати й повідомлення українського Генштабу про продовження контрнаступальних дій на межі Дніпропетровської та Запорізької областей. За офіційними даними, українським підрозділам уже вдалося відтиснути російські сили з раніше зайнятих позицій. Це означає, що мова не про разову локальну акцію, а про системний тиск, який змушує противника втрачати не лише територію, а й темп.

У ширшому сенсі події на півдні демонструють важливу річ: навіть за умов затяжної війни та постійного дефіциту ресурсів українська армія здатна діяти не лише від оборони, а й активно руйнувати логіку противника. І якщо раніше Кремль міг розраховувати на поступове накопичення переваги для нового наступу на Запорізькому напрямку, то зараз цей сценарій виглядає істотно похитнутим. Контратаки ЗСУ показали, що південь України залишається зоною, де російські плани можуть руйнуватися швидше, ніж встигають оформитися у повноцінну наступальну кампанію.

Україна очікує підготовку спецтрибуналу за агресію Росії вже у 2026 році

Україна розраховує, що організаційна підготовка спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії Росії буде завершена вже цього року.

Про це заявив президент України Володимир Зеленський.

За словами глави держави, українська сторона високо оцінює роль Нідерландів у процесі притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців, а також у роботі над створенням міжнародного механізму покарання за сам факт агресії проти України. Зеленський наголосив, що саме на території Нідерландів ведеться ключова підготовча робота щодо запуску відповідного судового органу.

“Саме в Нідерландах триває робота для створення трибуналу за агресію Росії, і ми розраховуємо, що цього року трибунал організаційно вже буде підготовлений”, – сказав Зеленський.

Президент також зазначив, що під час переговорів із нідерландським прем’єром сторони встигли обговорити всі ключові питання, пов’язані з підготовкою майбутнього трибуналу та притягненням Росії до відповідальності.

Відомо, що угоду про створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії підписали у червні 2025 року. Очікується, що цей механізм дозволить проводити розслідування щодо найвищого політичного та військового керівництва держави-агресора.

Водночас перспектива запуску трибуналу значною мірою залежить від політичної підтримки держав. Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе під час свого візиту до Києва у лютому підкреслив, що початок роботи такого судового органу визначатиметься насамперед “волею держав”, які беруть участь у процесі його створення.

Україна США та Росія можуть провести новий раунд переговорів наступного тижня

Найближчим часом Україна, США та Росія можуть провести новий раунд переговорів щодо безпеки та можливих шляхів завершення війни.

Про підготовку нової зустрічі повідомляє “Українська правда”.

За інформацією співрозмовника видання, сторони наразі ведуть консультації щодо організації переговорів і узгоджують місце їх проведення. Розглядається кілька міжнародних дипломатичних майданчиків, які мають досвід проведення подібних зустрічей.

Серед можливих локацій називають Женеву у Швейцарії та Стамбул у Туреччині. Обидва міста вже неодноразово ставали майданчиком для складних міжнародних переговорів та дипломатичних контактів між різними країнами.

Остаточного рішення щодо місця проведення зустрічі поки що немає. Дипломати продовжують консультації та організаційну підготовку до потенційної зустрічі.

Очікується, що під час нового раунду переговорів сторони можуть обговорити питання безпеки, а також можливі механізми врегулювання війни.

Попередньо нову зустріч планували провести 5 березня в Абу-Дабі, однак її довелося перенести. За даними джерел, причиною стала ситуація в Ірані.

Наразі офіційна дата проведення переговорів ще не оголошена, проте дипломатичні джерела допускають, що зустріч може відбутися вже наступного тижня.

Раніше українські посадовці, зокрема Володимир Зеленський та Рустем Умєров, оцінювали попередні переговори як продуктивні, особливо у військовому аспекті. Водночас голова російської делегації Володимир Мединський назвав переговори у Женеві “важкі, але ділові” після двох днів роботи в різних форматах.

Зеленський розповів про плани Росії на весняний наступ

Росія планує активізувати наступальні дії навесні 2026 року, зосередивши основні зусилля на захопленні всієї території Донецької та Луганської областей.

Про це повідомляє “24 Канал”.

За словами глави держави, стратегічні плани Москви щодо бойових дій залишаються незмінними, однак їх реалізація відкладається через спротив українських сил оборони.

“Їх плани не змінилися. Йде лише відтермінування, тому що вони не здатні реалізувати їх тими силами та засобами, які вони мають сьогодні, і через дії наших ЗСУ”, – пояснив Зеленський.

Президент також зазначив, що одним із напрямків, які розглядає російське командування, залишається південь України. Йдеться про Запорізьку область та ділянку між Донецькою і Запорізькою областями.

Водночас, за словами Зеленського, дії українських військових вже частково зірвали ці плани. За останні півтора місяця на півдні країни українським силам вдалося повернути під контроль від 400 до 435 квадратних кілометрів території.

На тлі цього російські війська продовжують перегрупування сил, зокрема перекидаючи підрозділи з інших напрямків. Ситуація на фронті залишається напруженою, а бойові дії можуть посилитися у весняно-літній період.

Україна та Нідерланди домовилися про розширення спільного виробництва зброї

Україна та Нідерланди домовилися про розширення співпраці у сфері оборонної промисловості та збільшення спільного виробництва зброї.

Про це повідомив президент України Володимир Зеленський.

За словами українського лідера, відповідні домовленості зафіксовані у спільній заяві, ухваленій 8 березня за підсумками переговорів з прем’єр-міністром Нідерландів.

Під час зустрічі президент поінформував нідерландську сторону про ситуацію на фронті та постійні російські атаки.

“Я поінформував пана Прем’єр-міністра про ситуацію на полі бою, про російські атаки, які жодного дня не припиняються. Ми потребуємо стабільної, стійкої підтримки щодня, поки триває війна. Нідерланди демонструють саме такий приклад підтримки, який працює найбільш ефективно”, – заявив Зеленський.

Президент також зазначив, що Нідерланди забезпечують прогнозовану підтримку України, яка становить близько 3 мільярдів євро щороку. Окрім цього, країна інвестує у програму PURL, що дозволяє Україні закуповувати ракети для систем протиповітряної оборони.

Очікується, що розширення співпраці у сфері виробництва озброєння та оборонних програм має посилити обороноздатність України на тлі триваючої війни.