Азербайджан і Україна: на чому тримається партнерство та де його межі

Візит міністра закордонних справ України Андрія Сибіги до Азербайджану, який має відбутися 25-26 травня, закономірно привернув до себе особливу увагу. Хоча такі поїздки зазвичай сприймаються як рутинна дипломатія, нинішні реалії вимагають розгляду цієї події крізь призму більш глибоких і складних процесів.

Україна й Азербайджан із самого початку незалежності йшли схожими шляхами. Обидві країни зіткнулися із серйозними проблемами територіальної цілісності й бачили головні ризики в посиленні впливу Росії на пострадянському просторі. Київ завжди послідовно підтримував Баку у питанні Карабаху, а азербайджанська сторона аналогічно висловлювалася щодо Криму та Донбасу. Саме ці позиції сформували фундамент для близьких українсько-азербайджанських взаємин у форматі об’єднання ГУАМ та інших регіональних ініціатив.

Військово-технічна співпраця між державами також має давню історію: українські озброєння завжди були важливими для армії Азербайджану. Баку зацікавлений у збереженні цієї співпраці, особливо в умовах, коли Україна проходить випробування війною з Росією. Водночас, варто розуміти, що Азербайджан – це країна, яка в міжнародних питаннях звикла діяти максимально прагматично, уникаючи гострих конфронтацій.

Нинішній візит Сибіги відбувається на тлі неоднозначних сигналів у відносинах Азербайджану з Москвою. Відмова президента Ільхама Алієва відвідати парад Перемоги 9 травня в Росії та паралельний візит російського міністра Сергія Лаврова до Вірменії викликали певне занепокоєння в Баку. Проте Азербайджан усе ще утримується від різких заяв на адресу Росії, намагаючись тримати дистанцію від прямої конфронтації.

Така позиція суттєво відрізняє Азербайджан від України, яка після 2014 року обрала шлях прямого протистояння з РФ. Баку уважно вивчає досвід Києва й бачить, що надмірна конфронтація із сусідньою державою може нести дуже болючі наслідки, особливо якщо це відбувається без чітких гарантій безпеки від інших міжнародних партнерів.

Азербайджан також насторожено ставиться до української політичної культури, яка часто характеризується внутрішньою нестабільністю й різкими змінами політичного курсу. Влада в Баку надає перевагу стабільності та сильній президентській вертикалі, яка більш наближена до російської моделі управління, ніж до постійних політичних потрясінь в українському стилі.

Також показовим є те, що Азербайджан відмовляється відкривати «другий фронт» проти Росії, незважаючи на численні спекуляції щодо цього питання. Ба більше, Баку не поспішає вступати навіть у конфлікти, пов’язані з найближчими союзниками – наприклад, Туреччиною. Далеко не всі прохання Анкари виконуються беззаперечно, що свідчить про бажання Азербайджану залишатися максимально незалежним у своїх зовнішньополітичних рішеннях.

Отже, при всій важливості двосторонніх відносин між Україною й Азербайджаном, ці зв’язки мають чітко окреслені межі. Баку демонструє, що стратегічна співпраця з Україною не перетвориться на беззастережне партнерство проти Росії або на прямий антиросійський фронт. Азербайджан продовжить балансувати, відстоюючи власні інтереси та зберігаючи дипломатичну свободу дій.

Таким чином, майбутня зустріч Сибіги в Азербайджані – це не тільки привід підтвердити існуючі партнерські домовленості, а й чіткий сигнал: Україна й Азербайджан залишаються близькими партнерами, але їхня співпраця має обмеження, обумовлені реаліями та прагматизмом, що панують у міжнародній політиці. Україні варто вивчати саме цей досвід дипломатичного балансування, який допомагає Азербайджану уникати ризикованих міжнародних авантюр, зберігаючи стабільність і примножуючи свої політичні й економічні активи.

Україна пропонує Європі брати участь у фінансуванні української армії – глава Мінфіну

Україна пропонує своїм західним партнерам взяти участь у фінансуванні українських збройних сил та інтегрувати армію в європейську систему оборони.

Про це заявив міністр фінансів України Сергій Марченко в кулуарах своєї поїздки до Канади.

На його думку, найважливіше питання, яке Київ порушував із союзниками, – шляхи забезпечення економічних потреб України на 2026 рік.

Відомо, що наразі вони ведуть діалог про можливість інтеграції українського військового потенціалу в європейську систему оборони.

Марченко наголосив, що таке рішення матиме низку стратегічних переваг для українців, зокрема, збереження економічної стабільності у 2026 році і далі, а для ЄС – гарантія безпеки від можливої російської агресії, оскільки українські захисники мають необхідний досвід.

За інформацією очільника Мінфіну, вартість такого фінансування становитиме лише невелику частину ВВП ЄС.

Він стверджує, що ця частка може бути розподілена між країнами, які бажають узяти участь в ініціативі, і включена до розрахунку витрат на оборону відповідно до їхніх зобов’язань перед НАТО.

У Кремлі заявили про початок створення “буферної зони” вздовж кордону з Україною: деталі

Із Кремля російським військовим надійшов наказ про створення “буферної зони безпеки” вздовж українсько-російського кордону. Загарбницька армія нібито вже почала виконувати це завдання.

Про це пишуть ворожі ЗМІ.

За словами окупаційної влади, їхні бійці нібито активно відбивають вогневі точки ЗСУ, тож наказ виконується.

Там уточнили, що “буферна зона безпеки” стосується Курської, Брянської та Бєлгородської областей. Варто зазначити, що ці регіони межують із Харківською, Сумською та Чернігівською областями України, на які окупанти збиралися йти в наступ.

У Москві обґрунтували таке рішення тим, що методи, які використовує українська армія, нібито є “терористичними”, тому що вона нібито “обирає для атак у прикордонних районах об’єкти, що не мають військового значення”.

Відомо, що раніше президент України Володимир Зеленський теж пропонував створити “буферну зону” з країною-агресором протяжністю 15 кілометрів.

Обмін полоненими “1000 на 1000” між РФ і Україною може відбутися до кінця тижня – ГУР

Україна вже підготувала і передала країні-агресору список полонених, яких готова обміняти у форматі “1000 на 1000”, про що сторони домовилися в рамках переговорів.

Про це заявив представник ГУР Андрій Юсов, заступник начальника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

За його словами, Київ передав Москві список із 1000 імен у рамках обміну полоненими “1000 на 1000”. Зі свого боку окупанти теж надіслали свій список українцям. Крім того, Юсов припустив, що процес буде завершено вже до кінця поточного тижня.

Тим часом глава Офісу президента Андрій Єрмак стверджує, що з цією домовленістю є якісь проблеми. Він запевнив, що окупанти зволікають і їм слід прискоритися, оскільки Україна вже виконала свої зобов’язання. Інші подробиці він не став розголошувати.

У Кремлі кажуть, що обмін військовополоненими може розтягнутися на кілька днів, оскільки технічно його складно здійснити за один день.

Посольство України в Іспанії стежить за розслідуванням убивства Портнова

Посольство України в Іспанії перебуває в контакті з місцевими органами поліції у справі про вбивство Андрія Портнова, колишнього заступника глави уряду президента Віктора Януковича.

Про це заявила прес-служба Міністерства закордонних справ.

Згідно з повідомленням, відомство перебуває в постійному контакті з правоохоронними органами та очікує більш детальної інформації у відповідь на офіційний запит до національної поліції Іспанії.

Чиновники заявили, що станом на 22 травня ніхто з підозрюваних у вбивстві Портнова не був заарештований, тому Київ продовжує контролювати цей процес.

Нагадаємо, що раніше видавництво URAUA писало про те, що 21 травня в іспанському місті Посуело-де-Аларкон невідомий чоловік на мотоциклі вистрілив у Портнова п’ять разів, унаслідок чого колишній український радник помер на місці.

Мерц: переговори про завершення війни в Україні можуть затягнутися на місяці

Зусилля з досягнення припинення вогню в Україні перебувають на ранній стадії і можуть тривати місяці, незважаючи на зростаючий дипломатичний імпульс в останні тижні.

Про це заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц на брифінгу у Вільнюсі, пише Politico.

За його словами, Європа не плекає ілюзій, оскільки розуміє, що швидкого рішення з цього питання не існує.

Мерц зазначив, що цей процес тільки розпочався, і він може зайняти багато тижнів, а можливо, і місяців.

Німецький канцлер підтвердив, що його країна продовжить надавати військову підтримку Києву, але додав, що Берлін активно прагне дипломатичного врегулювання.

Підкресливши важливість єдності Заходу, він підсумував, що координація дій із партнерами по ЄС і взаємодія із законодавцями США залишаться в центрі німецької стратегії.

Угода з США без гарантій безпеки: чи не повторила Україна помилку Будапештського меморандуму?

Заява американського сенатора Марко Рубіо про те, що Сполучені Штати не надавали Україні жодних гарантій військової безпеки у межах угоди про видобуток корисних копалин, викликає в Україні серйозне занепокоєння. Фактично, офіційний Вашингтон публічно підтвердив: нова економічна домовленість хоч і поглиблює партнерство, але не є оборонним союзом і не зобов’язує США захищати нашу державу від агресії .

Рубіо прямо зазначив, що цю угоду “не варто розглядати як гарантію безпеки”, хоч вона й дає Сполученим Штатам певну “зацікавленість” у безпеці України . Іншими словами: США матимуть економічний інтерес у нашій країні та можуть бути схильні її захищати, якщо цей інтерес опиниться під загрозою, але жодних чітких зобов’язань чи автоматичного захисту нам не обіцяно.

Така позиція нашого головного союзника змушує задуматися про геополітичну вразливість України. Не маючи сильних безпекових гарантій від США, Україна фактично залишається сам на сам проти потенційної нової агресії, як це вже було раніше. Варто згадати, що ми вже мали гіркий досвід “гарантій” без реальних зобов’язань – Будапештський меморандум 1994 року, який не зупинив російську навалу. Нинішня ситуація виглядає подібно: Захід готовий інвестувати в наші ресурси та підтримувати нас фінансово, але у критичний момент може не виявитися готовим стати на прямий захист України військовою силою. Рубіо наголосив, що Україна потребує достатніх власних засобів для стримування майбутніх атак , і США радше допоможуть нам стати сильнішими економічно, ніж дадуть прямий парасольковий захист. Відсутність чітких безпекових гарантій може бути розцінена Москвою як слабке місце: якщо Кремль побачить, що навіть після укладення стратегічних угод Київ не отримав від Вашингтона офіційних “червоних ліній”, це здатне підбурити Росію до нового авантюрного кроку.

Сценарій, за якого США отримують економічну вигоду від українських ресурсів, але в разі повторного нападу РФ не захищають Київ, є одним із найгірших, що можна уявити. За умовами угоди про корисні копалини, Україна зберігає контроль над своїми надрами, проте надає американській стороні доступ до видобутку стратегічно важливих ресурсів – від літію до газу та нафти. У рамках партнерства створюється спільний інвестиційний фонд 50/50, куди будуть надходити значні кошти від майбутньої розробки наших родовищ . Ці гроші мають спрямовуватися на розвиток, відбудову та навіть на безпеку України, і управлятимуть фондом обидва уряди. Здавалося б, це win-win: США частково “відбивають” вкладені в допомогу Україні мільярди, отримуючи прибутки від наших ресурсів , а Україна – довгоочікувані інвестиції в економіку і оборону. У Вашингтоні угоду називають взаємовигідною і такою, що сприятиме довгостроковому процвітанню України. Проте цинічний погляд на ситуацію підказує інше: американські інвестиції можуть виявитися своєрідною платою за ризик, який США беруть на себе, працюючи в Україні, без наміру воювати за неї. І якщо Росія все ж наважиться на новий кидок – чи не вирішать у Білому домі просто евакуювати свої компанії та громадян, замість того щоб воювати за Київ?

Вже сьогодні колишній президент Дональд Трамп фактично говорить, що оборона України – це справа Європи, а НАТО для нас, “you can forget about” . За таких умов немає жодної певності, що навіть наявність великих американських грошей в українській економіці автоматично означатиме американські життя, віддані на українському полі бою, якщо на те прийде час.

Звідси випливає болюче питання: чи не припустилася Україна стратегічної помилки, підписавши цю угоду без чітких безпекових зобов’язань з боку США? Відомо, що українська сторона на переговорах прагнула закріпити хоча б якусь форму довготривалої підтримки суверенітету і безпеки України. Президент Зеленський, за даними західних ЗМІ, навіть відмовлявся підписати попередній варіант угоди, який надавав США односторонній контроль над фондом і міг поставити Україну у фінансову залежність на покоління вперед. Лише після напружених перемовин було досягнуто компромісу: паритетний фонд та збереження контролю над надрами замість 100% переваги США. Однак у питаннях безпеки поступок від Вашингтона майже не вдалося добитися. Адміністрація Дональда Трампа чітко дала зрозуміти, що угода про корисні копалини не має бути частиною жодних безпекових гарантій , і наполягла на розмежуванні: бізнес окремо, оборона окремо. Україна, опинившись у скрутному становищі через затяжну війну та потребу відбудови, погодилася на ці умови – ймовірно, в надії, що посилення економічних зв’язків із США де-факто збільшить нашу безпеку. Логіка зрозуміла: коли американські компанії та гроші “вбудовані” в українську економіку, Вашингтон матиме більше стимулів захищати нас від нової агресії. Та чи не надто ризиковано зроблено ставку на цю негласну залежність?

Наслідки цього кроку для подальшої долі країни наразі оцінити важко, але деякі тривожні сценарії майбутнього вже вимальовуються. Перш за все, Україна залишається поза формальними системами колективної безпеки. Якщо війна з Росією спалахне з новою силою через рік чи п’ять, у нас все ще не буде залізобетонного договору про взаємну оборону з США. Ми, як і раніше, залежатимемо від доброї волі союзників, постачання зброї та санкцій проти агресора – і від власної здатності оборонятися. Підписана угода цього факту не змінює. По-друге, роблячи акцент на економічній співпраці, ми можемо відволікати увагу від ключової мети – повноправного вступу до НАТО або укладення окремого безпекового пакту. І Вашингтон, і Брюссель тепер можуть апелювати: мовляв, ми вже допомагаємо вам інвестиціями, тож “тримайтеся”, а щодо гарантій – почекайте. Така невизначеність може негативно вплинути і на внутрішню ситуацію: частина суспільства відчує розчарування й острах, що нас фактично залишили сам-на-сам, щойно Захід отримав бажане економічне партнерство. Це небезпечний ґрунт для зневіри та популізму. Нарешті, якщо – борони Боже – станеться повторний напад РФ і західні друзі не прийдуть на допомогу достатньою мірою, удар по майбутньому України буде колосальним. Ми ризикуємо втратити не лише інфраструктуру чи ресурси, а й довіру до наших ключових союзників і основу нинішнього міжнародного порядку, який будували після 2022 року.

Чесний і гіркий висновок з цієї ситуації такий: угода з США про видобуток корисних копалин – безперечно, важлива економічна віхa, але не панацея від воєнних загроз. Вона оголила той факт, що навіть найближчі партнери діють передусім у власних інтересах. Америка допоможе нам зброєю і грошима, проте воювати за нас не обіцяє. Для України це сигнал переглянути власну стратегію безпеки: покладатися треба насамперед на себе, водночас наполегливо домагатися реальних гарантій. Підписуючи будь-які угоди, ми маємо чітко усвідомлювати їх межі. Економічний союз – це ще не військово-політичний союз. І поки український прапор не захищатиме стаття 5 статуту НАТО чи двосторонній оборонний договір зі США, доти кожна домовленість, подібна до нинішньої, залишатиме гіркий присмак недомовленості. Україна не має права на стратегічні помилки – надто високою є ставка. Тому зараз, коли ресурси вже віддано в спільний проєкт, наш обов’язок – вимагати від партнерів більшого: чітких гарантій і твердої позиції, що в разі нової агресії ми не залишимося наодинці. Лише тоді економічна вигода для США дійсно перетвориться на гарантовану безпеку для України, а не на чергову угоду з ризикованими умовами для нашої держави.

Запорізька АЕС може бути вже підключена до енергосистеми РФ – Андрющенко

Тимчасово окупована Запорізька атомна електростанція, можливо, вже під’єднана до енергосистеми загарбників або планується до підключення найближчими тижнями.

Про це повідомив Петро Андрющенко, керівник Центру вивчення окупації.

За його словами, триває будівництво ліній електропередач від Запорізької АЕС. Київ зафіксував нову лінію через Маріупольський район.

Очільник відомства опублікував мапу, на якій показано, який вигляд матиме “процес” модернізації в динаміці з кінця квітня, додавши, що це виглядає як завершальний етап роботи.

Джерело: t.me/andriyshTime

Андрющенко наголосив, що з огляду на плани, серед яких, зокрема, модернізація Херсонської області, здається, що Запорізька АЕС якщо ще й не ввійшла до російської енергосистеми, то перебуває за кілька тижнів від неї.

Він наголосив, що український уряд та ЗМІ повністю ігнорують цей процес, що дає ворогу можливість безкарно здійснювати задумане.

У Львові жінка відбила чоловіка від ТЦК: мав інвалідність і не підлягав мобілізації

У Львові стався інцидент за участі співробітників Територіального центру комплектування та мешканців одного з житлових районів.

У Мережі з’явилося відео, на якому зафіксовано, як жінка намагається витягнути свого чоловіка з автомобіля ТЦК.

Згідно з повідомленнями очевидців, ситуація сталася у вечірній час. Працівники ТЦК, за словами авторів відео, затримали чоловіка призовного віку та збиралися доставити його до призовного пункту. Проте на шляху їм стала дружина чоловіка, яка почала вимагати його звільнення.

Жінка стверджувала, що її чоловік має інвалідність і за законом не підлягає мобілізації. На відео видно, як вона намагається відкрити двері службового авто, після чого виникає конфлікт. Як повідомляють користувачі соцмереж, їй вдалося забрати чоловіка.

Нагадаємо, раніше видання URAUA писало про те, що на Миколаївщині українець наклав на себе руки, вистрибнувши у вікно із третього поверху, щоб не мобілізуватися.