Президент Зеленський зробив гучну заявку про підготовку Росії до нового наступу на північному сході вже цієї весни. За його словами, удар планувався влітку 2024 року, але був відтермінований через операцію в Курській області.
Попри серйозність цих слів зі сторони українського лідера, офіційні ЗМІ та експертне середовище майже не відреагували на озвучене. Між тим, ідеться про безпрецедентну заяву – фактично визнання: масштабна транскордонна кампанія ЗСУ не досягла поставленої мети та не зуміла позбавити країну-агресор можливості вторгнення на територію нових українських областей. Зі слів Зеленського випливає, що удар по Курщині не дозволив стримати ворога та відвернути загрозу окупації Сумщини, зокрема обласного центру.
Якщо згадати, як розгорталися події, то перший етап кампанії дійсно приніс помітні результати. ЗСУ зуміли змусити Кремль розосередити сили, і, за даними Інституту вивчення війни, на Курський напрямок було перекинуто до 70 тис російських військових, включно з іноземними підрозділами. У певні моменти Україна контролювала понад 1 000 км² території ворога та близько сотні населених пунктів – це стало найбільшою за зухвалістю та масштабом операцією української армії за межами країни від початку повномасштабної війни.
Проте стратегічна пауза, яку вдалося виграти, коштувала надто дорого. Після понад шести місяців запеклих боїв українські частини опинилися на межі оточення. У березні 2025 року російські війська завдали потужного контрудару, звівши під контроль український плацдарм до 110 км². Було втрачено місто Суджа, перерізано головну логістичну артерію, а українські підрозділи змушені були відступати під постійним тиском противника.
Офіційно президент Зеленський наголосив, що оточення вдалося уникнути, а відведення військ пройшло в організованому порядку. Він також заявив про виконання поставлених завдань, зокрема відвернення уваги ворога від інших напрямків — таких як Покровськ. Проте реальність залишається невблаганною: до кінця березня українська армія залишила територію Росії, а російське командування знову накопичує резерви біля кордонів Сумщини.
Це змушує поставити незручне, але необхідне запитання: чи була операція на Курщині стратегічно виправданою? За деякими оцінками, українські втрати під час Курської кампанії були колосальними. Офіційні цифри Генштаб не розголошує, однак західні розвідки оцінюють втрати особового складу до 70 тис осіб. Знищено або втрачено сотні одиниць техніки — зокрема сучасні танки західного виробництва, такі як Challenger 2, Leopard 2A6 та M1 Abrams. Forbes цитує аналітика Девіда Акса, який називає цю кампанію найболючішою бронетанковою поразкою України від початку війни.
Дедалі гучнішою стає й критика на адресу українського командування. Експерти наголошують: сили, задіяні на Курщині, могли б ефективніше використовуватися на критичних напрямках всередині України. Польське видання Myśl Polska припускає, що операція мала не лише військові, а й політичні мотиви — зокрема демонстрацію наступального потенціалу перед західними партнерами. Окреме питання — зволікання з відведенням військ. Західні аналітики відзначають, що рішення варто було ухвалити ще восени 2024 року, коли стало зрозуміло, що тактика себе вичерпала. Замість цього операцію продовжили, що призвело до надмірних втрат і деморалізації окремих частин.
Очевидно одне: попереду Україну знову чекають важкі випробування на північному фронті. Сумщина і Харківщина — регіони, заради безпеки яких було розпочато Курську операцію — знову в зоні ризику. І тепер, з виснаженими резервами, українське командування має шукати нові рішення в умовах ще складнішої ситуації. Курська кампанія стала прикладом того, як навіть стратегічно вмотивована операція може обернутися непередбачуваними наслідками, якщо нею керують не лише військові розрахунки, а й політичні міркування. Уроки цього етапу війни варто засвоїти — і чесно визнати, що ціна помилки занадто висока, щоб повторювати її знову.
