Масований ракетний удар, який Росія завдала по Україні в ніч на 24 травня 2026 року, з першого погляду виглядає як черговий акт терору. Однак за звичним для війни гуркотом вибухів і пожежами ховається чітка, брутальна і, на жаль, досить ефективна логіка Кремля. Цю атаку, яку Москва відразу ж назвала “актом відплати” за українські удари безпілотниками по її тилу, можна розділити на дві змістовні частини, кожна з яких має свою мету та адресата. І якщо перша скерована на демонстрацію технологічної загрози, то друга – значно цинічніша – оголює критичну вразливість української протиповітряної оборони, яка з кожним тижнем стає все більш очевидною.
Перша складова удару – застосування новітньої балістичної ракети середньої дальності “Орєшнік”. У ніч на 24 травня ворог спрямував її по місту Біла Церква, що розташоване за 70 кілометрів від столиці. Запуск здійснили з полігону “Капустін Яр” в Астраханській області. За даними моніторингових груп, ракета, яка здатна нести 6 бойових блоків (загалом до 36 ударних елементів), впала в районі гаражного кооперативу. Характер руйнувань підтверджує, що ракета не мала ядерної бойової частини, а шкода була завдана виключно кінетичною енергією важких металевих “болванок”, які з величезною швидкістю впали на землю. Однак, як і в попередніх випадках застосування цього озброєння, суть удару була не у військовому ефекті. Це був чіткий і цинічний сигнал. Для Києва він означає: ми маємо зброю, яку ваші системи ППО наразі не здатні перехопити. Для Європи – стримане, але зрозуміле нагадування про те, що Москва володіє ракетою, яка може нести ядерний заряд і долати будь-які сучасні системи протиракетної оборони. Хоча в українському інформаційному просторі цей епізод часто подають як безглузду атаку болванками по “трьох гаражах”, варто припустити, що в європейських столицях до цього сигналу ставляться значно уважніше.
Значно важливішим і тривожнішим є другий аспект цього удару – масована атака на Київ. Саме тут проявилися системні проблеми, про які останнім часом все частіше говорять військові експерти. Українські моніторингові паблики змушені визнати: система ППО спрацювала не ідеально, і кількість “прильотів” була значною. Навіть за офіційними даними командування Повітряних сил, жодної ракети “Кинджал” та “Циркон” збити не вдалося. А з 30 балістичних ракет “Іскандер” вдалося перехопити лише 11. Причина цього в жорсткій об’єктивній реальності: в Україні спостерігається критичний дефіцит ракет для американських систем Patriot, які є основою протиракетної оборони країни. За повідомленнями західних ЗМІ, наші запаси цих перехоплювачів майже вичерпано. Це – прямий наслідок війни на Близькому Сході, яка спустошила військові склади США. У перші два дні конфлікту з Іраном країни Перської затоки використали більше ракет PAC-3, ніж їх було вироблено за весь 2025 рік. Ресурси, які ледве встигали закривати українські потреби, були перенаправлені на захист інтересів США в іншій точці світу. Це та реальність, яку президент Зеленський окреслив ще на початку квітня: затяжна війна на Близькому Сході призведе до ще більшого скорочення і так невеликих пакетів допомоги.
Фактично, ми стаємо свідками того, як руйнується один із головних міфів цієї війни – про “непробивний купол” над Києвом. Столиця, яка завдяки щільному розташуванню систем ППО вважалася найзахищенішим місцем країни, поступово втрачає цей статус. Росіяни добре розуміють, що вартість прориву української ешелонованої оборони за допомогою масового запуску ракет раніше була надто високою, адже більшість із них збивалася. Тепер, коли в захисників неба стає менше ракет-перехоплювачів, вартість успішної атаки для ворога знижується, а ризик “прильоту” для нас, на жаль, зростає.
Ситуація, що склалася, створює небезпечну динаміку. Кремль тепер має додаткову мотивацію для повторення таких масованих ударів. Адже тепер він може подавати як успішні “атаки відплати”. Кожен такий обстріл – це зручний привід для внутрішньої звітності. Вибухи в столиці, навіть якщо вони не мають стратегічного військового значення, дають російському керівництву потрібну картинку для телевізора та доказ для самого себе, що воно ще здатне завдавати болю Україні.
Ключове питання сьогодні – чи зможемо ми подолати цей дефіцит. Якщо запаси ракет для Patriot не будуть поповнені в найкоротші терміни, а залежність від виснажених американських складів збережеться, то частота та інтенсивність подібних ударів по Києву та інших містах неминуче зростатиме. Європа, яка останнім часом стала більш активною в питаннях військової допомоги, має негайно долучитися до вирішення цієї проблеми, адже йдеться вже не про постачання танків чи артилерії, а про базовий захист неба над українськими містами, без якого вся лінія фронту втрачає сенс. Поки що ж ми спостерігаємо похмуру закономірність: наші далекобійні дрони щоночі долітають до нафтобаз у глибині Росії, а російські ракети, на жаль, дедалі частіше долітають до Києва.
