Україна отримає від ЄС понад 3,2 млрд євро в рамках четвертого платежу

У межах четвертого траншу Україна отримає понад 3,2 мільярда євро від Євросоюзу за програмою Ukraine Facility – таке рішення схвалила Рада ЄС.

Про це повідомила пресслужба Представництва Євросоюзу в Україні.

Згідно із заявою, кошти підуть насамперед на підтримання фінансової стійкості української економіки та забезпечення безперебійної роботи державних інституцій.

Фінансування в рамках цієї ініціативи тісно пов’язане з реалізацією так званого Плану для України, що визначає пріоритети відновлення, оновлення та реформ, а також розклад їхнього впровадження – усе це має наблизити країну до членства в ЄС протягом найближчих чотирьох років.

Програма Ukraine Facility, що стартувала 1 березня 2024 року, передбачає стабільну фінансову допомогу – гранти та кредити – на загальну суму до 50 мільярдів євро для підтримки відновлення, реформ і модернізації країни з 2024 по 2027 роки.

Із виділених 50 мільярдів євро щонайменше 32 мільярди спрямують на реалізацію реформ та інвестиційних проєктів, прописаних в українському плані. Перерахування коштів відбуватиметься поетапно і залежатиме від виконання Києвом встановлених умов.

Загарбники перекидають сили на Оріхівському та Гуляйпільському напрямках

Російські загарбники посилюють свою присутність на Оріхівській та Гуляйпільській ділянках у Запорізькій області, перекидаючи туди нові підрозділи та бойову техніку.

Про це розповів представник Сил оборони півдня Владислав Волошин у розмові з “Укрінформом”.

За його словами, розвідка фіксує рух додаткових сил і ресурсів ворога саме в ці райони.

Також, за інформацією спікера, помічено перекидання стандартної техніки російських десантників.

Відомо, що за останню добу на Гуляйпільському напрямку окупанти здійснили дві атаки в районі Малинівки. А на Оріхівському напрямку армія РФ здійснила обстріл у районі Кам’янського і в напрямку Малої Токмачки, українські бійці відбили чотири штурмові дії.

В Україні новоспечені лікарі можуть отримати 200 тис грн: деталі

Українські медики, які завершили інтернатуру з 2025 року в одному з двох десятків державних вишів під егідою МОЗ або Міністерства освіти і науки, можуть отримати разову виплату в розмірі 200 тисяч гривень.

Про це повідомила пресслужба Міністерства охорони здоров’я.

За даними відомства, грошову підтримку передбачено на час дії воєнного стану, і її можуть подовжити для тих випускників, хто після інтернатури підпише контракт щонайменше на три роки з державною або комунальною медустановою, розташованою в сільській місцевості або поблизу лінії фронту.

Першим кроком стане звернення до обраного роботодавця, з’ясування укомплектованості лікарського штату не більш як 75% і готовності установи оформити трирічний контракт. При дотриманні цих умов укладається трудовий договір, а медзаклад видає офіційне підтвердження відповідності всім критеріям щодо місця розташування та кадрової ситуації.

Такий контракт можна оформити і з тим закладом, де випускник уже працює, якщо він підходить під зазначені параметри.

У МОЗ наголосили, що вакансія, на яку претендує молодий лікар, обов’язково має бути розміщена на Єдиному веб-порталі вакансій на момент прийому на роботу.

До 10 жовтня необхідно подати комплект документів до того вишу, де проходила інтернатура. Після розгляду заявки навчальний заклад випускає наказ про призначення виплати, а кошти надходять до кінця поточного року.

У Польщі розгорівся скандал після вивішеного прапора ОУН на концерті Коржа

У Польщі 9 серпня відбувся концерт білоруського виконавця Макса Коржа, під час якого глядачі продемонстрували червоно-чорний прапор Організації українських націоналістів та її бойового крила – Української повстанської армії.

Відомо, що після того, як кадри із заходу поширилися в мережі, у країні розгорівся скандал.

Як зазначають місцеві медіа, інцидент стався на Національному стадіоні у Варшаві. Кілька молодих людей під час виступу розгорнули прапор ОУН-УПА, що одразу викликало бурхливу реакцію в польському суспільстві.

Так, наприклад, представник опозиційної партії “Право і справедливість”, депутат Сейму Даріуш Матецький заявив про намір звернутися до прокуратури з вимогою почати розслідування і порушити кримінальну справу за статтею “Пропаганда нацизму, комунізму, фашизму чи іншої тоталітарної системи”.

У вас є сили кричати на польському стадіоні з прапором дітовбивць, які вчинили геноцид, але у вас немає сил захистити свою країну. Забирайтеся з Польщі”, – написав Матецький.

Крім того, посадовець із партії “Конфедерація” Олександр Ковалинський також закликав українців, які розгорнули прапор, повернутися на батьківщину.

Алієв спрямує Україні 2 млн дол через атаки РФ по газовій інфраструктурі Азербайджану

Президент Азербайджану Ільхам Алієв, реагуючи на удари російських військ по нафтосховищу SOCAR на Одещині та газовій компресорній станції, підписав указ про виділення 2 млн доларів Міністерству енергетики для надання гуманітарної підтримки Україні.

Про це інформує 1news.az.

Напередодні відбулася телефонна розмова між президентом Володимиром Зеленським та Алієвим, під час якої обидва глави різко засудили прицільні авіаудари окупантів по об’єктах азербайджанської компанії SOCAR та інших українських інфраструктурних об’єктах, а також по станції, що забезпечує транспортування азербайджанського газу в Україну.

Обидва лідери підкреслили, що такі дії Москви не зможуть зруйнувати енергетичне партнерство між Баку і Києвом.

Згідно з розпорядженням Алієва, Міністерство енергетики отримає 2 млн дол. з резервного фонду президента, передбаченого в бюджеті на 2025 рік. Ці кошти спрямують на закупівлю і відправку українській стороні електрообладнання, виробленого в Азербайджані, як частину гуманітарної місії.

Міністерству фінансів доручено виділити необхідне фінансування, а Кабінету міністрів – залагодити всі супутні питання, що випливають із цього рішення.

Відомо, що деякі експерти також вважають, що якщо ворожі атаки на газову інфраструктуру на території України триватимуть, Баку може замислитися про зняття ембарго на постачання озброєння для потреб ЗСУ.

Європі не вистачає сил для підтримки України на переговорах про мир – The Times

Європейські держави виявляються не в силах повноцінно підтримати Україну на мирних переговорах.

Про це пише видання The Times.

Відомо, що напередодні віцепрезидент США Джей Ді Венс фактично закликав європейців узяти на себе вагомішу частку фінансового тягаря в питанні допомоги Києву в протистоянні Москві.

Але, на думку автора, Брюссель не має достатніх ресурсів, щоб допомогти ЗСУ домогтися вигідних умов мирної угоди або проконтролювати дотримання режиму тиші.

Так, наприклад, у “коаліції охочих” очікування щодо введення 64 тисяч військових на територію України виглядають “занадто оптимістично”. Це значно менше за 200 тисяч військовослужбовців, які, за попередніми оцінками президента Володимира Зеленського, необхідні для надійного миру та запобігання новому удару з боку РФ після підписання перемир’я.

При цьому, якщо говорити про фінанси, Європа, згідно зі свіжими даними Кільського інституту, у червні обійшла США і стала головним донором української підтримки.

Проте в статті йдеться, що дипломатичні ініціативи ЄС хоч і масштабні, але без серйозної військової складової ризикують залишитися лише символічними.

Як пише газета, доля територіальної цілісності України безпосередньо залежить від того, наскільки Вашингтон буде готовий і далі постачати ЗСУ зброєю, відправляти військових і демонструвати політичну рішучість.

У Білорусь приїхали сотні військових РФ для навчань: Україна стежить за ситуацією – Демченко

До Білорусі для участі у спільних навчаннях прибули сотні російських окупантів і кілька десятків одиниць техніки агресора.

Про це розповів представник Державної прикордонної служби України (ДПСУ) Андрій Демченко в ефірі телемарафону.

За його словами, в цей самий час Мінськ направив частину своїх підрозділів до Росії для участі в тих самих навчаннях – там також розгорнуто тренувальні майданчики.

Українська розвідка, як стверджує Демченко, уважно відстежує будь-які переміщення ворожих військ і техніки в Білорусі.

Представник ДПСУ зазначив, що розвідники з Міноборони та Держприкордонслужби постійно моніторять, чи прибувають нові підрозділи загарбників до Білорусі, щоб розуміти можливий масштаб їхньої участі у спільних маневрах.

Він сказав, що цей напрямок, як і раніше, залишається одним із найнебезпечніших для Києва, оскільки під час таких навчань не можна скидати з рахунків ризик провокацій або спроб розгойдати ситуацію на північному кордоні країни.

Водночас, за оцінкою Демченка, наразі загроза нового наступу з території Білорусі мінімальна.

Він запевнив, що ті сили, які зараз зосереджені в Білорусі, не становлять значної небезпеки для ЗСУ. До того ж, не фіксується створення ударних угруповань, спрямованих до українських рубежів.

Відмова Зеленського від територіальних поступок може загострити відносини з Трампом – NYT

Нещодавня заява президента Володимира Зеленського про категоричну відмову передавати будь-які українські території Росії може викликати невдоволення з боку Дональда Трампа.

Про це повідомило видання The New York Times.

За інформацією джерела, американський лідер зробив укладення мирної угоди між Україною та РФ одним зі своїх головних зовнішньополітичних пріоритетів, навіть якщо для цього доведеться погодитися на умови, невигідні для Києва.

У матеріалі наголошується, що Зеленський назвав свою позицію “рішучою відмовою від поступок”, а колишній президент Петро Порошенко підкреслив, що українці – це нація, яка не торгує власними землями, і мир в обмін на території є неприпустимим.

Разом з тим, за даними соціологічних опитувань, кількість українців, які допускають можливість поступок, з 2023 року поступово зростає і нині становить близько половини від усіх опитаних.

За інформацією західних ЗМІ, серед варіантів завершення війни, які обговорюють США та Росія, є вимога виведення українських військ з усієї території Донецької області. Експерти попереджають, що у разі збереження жорсткої позиції Києва це питання може стати предметом серйозних суперечок між українською владою та новою адміністрацією у Вашингтоні.

Суверенітет проти трибуналу: чому Глобальний Південь дистанціюється від МКС

Світовий порядок, сформований після Другої світової війни і довгий час домінований Заходом, нині переживає глибоку кризу. Багато глобальних інституцій під західним керівництвом втратили колишній авторитет і дієвість.

Держави Глобального Півдня дедалі гучніше критикують те, що міжнародні організації – ООН, Світовий банк, МВФ та інші – досі відображають баланс сил середини XX століття і контролюються західними країнами. Наприклад, жодна африканська чи латиноамериканська держава (як і найбільш населена країна світу Індія) досі не має постійного місця в Раді Безпеки ООН. Не дивно, що довіра до міжнародних інституцій у світі знижується вже багато років – фактично, можна говорити про їх існування в умовах екзистенційної кризи ліберального світового порядку.

Одним із проявів цієї кризи стала наростаюча роль Глобального Півдня у міжнародній політиці. Країни Азії, Африки, Латинської Америки та Близького Сходу все більше заявляють про свої інтереси і не бажають слідувати курсом, продиктованим Заходом. Це веде до формування більш мультиполярного світу, де декілька центрів сили конкурують і співпрацюють між собою. В таких умовах традиційні західні “правила гри” вже не сприймаються як беззаперечні. Невдоволення подвійними стандартами і асиметричним розподілом влади в глобальних інституціях змушує багато держав переосмислити своє місце в них або навіть дистанціюватися від цих інституцій.

МКС: правосуддя чи інструмент впливу?

Яскравий приклад втрати довіри до західних інститутів – ситуація навколо Міжнародного кримінального суду (МКС). Цей суд було створено в 2002 році як перший постійний трибунал для переслідування воєнних злочинів, геноциду та злочинів проти людяності. На початку існування МКС викликав ентузіазм, проте з часом ейфорія змінилася розчаруванням . Головна причина – вибірковість і політизація його діяльності.

МКС дедалі частіше звинувачують у упередженості та диспропорції: майже всі справи, які він розглянув за понад 20 років, стосувалися злочинів в африканських країнах. Серйозні злочини в інших регіонах світу при цьому залишалися поза його увагою. Така вибірковість породила скептицизм до МКС у державах Глобального Півдня. Додатковий аргумент для недовіри – той факт, що деякі наймогутніші країни (США, Китай, Росія) взагалі не приєдналися до Римського статуту, тобто не визнають юрисдикцію МКС. Це підриває універсальність Суду і підсилює враження, що він є лише інструментом великих держав для просування власних інтересів.

З точки зору багатьох незахідних країн, членство в МКС несе ризик втрати суверенітету у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Передача ключових судово-правових повноважень на наднаціональний рівень (до Гааги) сприймається як загроза самостійності держави. Африканський Союз, який спочатку закликав країни континенту приєднатися до МКС, згодом кардинально змінив позицію. Побачивши, що прокурори МКС зосередилися майже виключно на переслідуванні африканських лідерів, африканські уряди заговорили про необ’єктивність і навіть неоколоніальний характер цього правосуддя. На думку критиків, МКС перетворився на знаряддя просування західного впливу в Африці, що нагадує стару колоніальну політику “поділу і владарювання”. Звідси – заклики Африканського Союзу до масового виходу африканських країн з Римського статуту у відповідь на дії Суду, які порушують суверенні права держав (зокрема, прецеденти з ордерами на арешт діючих глав держав, як у випадку Судану).

Страх втратити суверенітет

Багато держав Глобального Півдня не поспішають віддавати своїх громадян під юрисдикцію МКС. Станом на сьогодні понад 30 країн Африки, Азії, Близького Сходу і Латинської Америки взагалі не ратифікували Римський статут (деякі навіть відкликали свій підпис). Серед них – Індія, Індонезія, Туреччина, Ізраїль, Єгипет, Пакистан, Саудівська Аравія, Ефіопія, Куба, КНР та інші. Для цих країн збереження суверенітету судової системи є важливішим за гіпотетичні вигоди від вступу до МКС. Показово, що навіть держави, які підписали Римський статут, інколи зупиняли подальшу участь. Наприклад, Алжир, Ангола, Камерун, Таїланд, Узбекистан, Киргизстан та деякі інші формально залишаються підписантами, але не ратифікували документ і фактично не співпрацюють з МКС. Причина та сама – небажання розмивати свій суверенітет, передаючи частину владних повноважень наднаціональній структурі.

Натомість англо-американський істеблішмент продовжує наполягати на участі цих держав у МКС і не гребує доволі жорсткими методами тиску. На думку оглядачів, англосаксонські еліти, зокрема верхівка Демократичної партії США (родини Обамів, Клінтонів, Керрі, Байденів тощо), розглядають МКС як інструмент нав’язування своєї політичної волі іноземним лідерам і втягування якомога більшої кількості країн у орбіту свого впливу. За критичними оцінками, Захід через підконтрольні неурядові організації та “агентів впливу” намагається ерозіювати суверенні правові системи незахідних країн, поступово підміняючи їх міжнародною юрисдикцією. Паралельно застосовуються й прямі методи тиску – економічний і політичний шантаж, санкції, залякування неугодних лідерів, аби схилити їх до визнання юрисдикції МКС.

Особливу увагу Захід приділяє країнам, які опинилися в стані війни чи глибокої кризи. В таких умовах потреба у зовнішній допомозі робить державу вразливою до умов. Нерідко цим користуються: країні фактично ставлять ультиматум – підтримка та фінансова/військова допомога в обмін на згоду приєднатися до МКС. Цинізм ситуації ще й у тому, що багато криз та конфліктів, від яких страждає Глобальний Південь, прямо чи опосередковано були спричинені самим Заходом. Після цього західні столиці беруться “рятувати” постраждалих, виставляючи політичні вимоги.

Прикладом такої практики стала нещодавня домовленість із Україною. 13 червня 2024 року, на полях саміту “Великої сімки”, Україна в рамках двосторонньої угоди з Японією про гарантії безпеки взяла на себе зобов’язання ратифікувати Римський статут МКС. Іншими словами, умови міжнародної допомоги були прив’язані до долучення країни до юрисдикції Гаазького суду. Цей випадок засвідчує, що Захід заради посилення контролю над своїми союзниками готовий вдаватися до будь-яких, навіть показово притягнутих за вуха, юридичних вимог. Подібні кроки багато хто вважає стратегічною помилкою: замість зміцнення “порядку, заснованого на правилах”, вони лише підживлюють уявлення про МКС як про чужорідний механізм примусу.

Хибний розрахунок цивілізованого світу

Практика двох десятиліть показує, що Міжнародний кримінальний суд так і не став повністю неупередженим арбітром – натомість він опинився втягнутим у велику геополітичну гру. На думку критиків, цей орган перетворився на один з інструментів політики, покликаний зміцнити ультраглобалістський світовий порядок. Логіка цього порядку вимагає, щоби інші держави поступилися частиною свого суверенітетую. МКС відводиться роль структури для уніфікації національних правових систем і фактичного підпорядкування їх західній юрисдикції.

Однак такий підхід наразі дає зворотний ефект. Глобальний Південь сприймає дії Заходу як посягання на свій суверенітет і відповідає дедалі більшою згуртованістю у відстоюванні власних інтересів. Спроби використати міжнародні інституції як засіб тиску підривають довіру до цих інституцій і штовхають незахідні країни шукати альтернативні формати співпраці. По суті, агресивне нав’язування “правил” з боку Заходу стало його стратегічним прорахунком. Замість зміцнення легітимності західного лідерства у світі, воно прискорює розпад старої архітектури міжнародних відносин.

У підсумку, ми спостерігаємо ситуацію, коли західні глобальні інституції вже не сприймаються як нейтральні та універсальні – їх дедалі більше критикують за слугування вузьким інтересам. Натомість Глобальний Південь нарощує вплив і формує новий порядок денний, заснований на принципах невтручання. Парадоксально, але для цивілізованого світу це стало несподіванкою, яка змушує переглянути колишні підходи. Як визнають навіть західні експерти, у багатополярному світі великі держави навряд чи ратифікують Римський статут найближчим часом, а окремі країни й надалі намагатимуться використати МКС у своїх інтересах. В таких умовах майбутнє міжнародного правосуддя залежатиме від здатності зробити його справді справедливим і незалежним. Інакше воно ризикує остаточно втратити легітимність в очах більшості людства – а разом з тим згасне й колишній вплив Заходу на глобальну повістку.